Облік основних засобів в ТОВ « Дружба» Вознесенського району

 

Міністерство аграрної політики України

Миколаївський державний  аграрний університет 

Економічний факультет

Кафедра бухгалтерського  обліку

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни  „Фінансовий  облік”

на тему: «Облік основних засобів в ТОВ « Дружба» Вознесенського району»

 

 

 

 

                                                                                                                                                                             Виконав: студентка

Група Б 3/6

Лугова Ірина Володимирівна

14 червня 2010р.

                                                                                

Науковий керівник:

Боришевська І. В.

 

 

 

                                                                                   

 

 

 

 

 

                                        Миколаїв – 2010

 

 

ПЛАН:

ВСТУП …………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1 5

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ

ЗАСОБІВ………………………………………………………………………….5

1.1  Законодавчо-нормативні  аспекти обліку основних засобів………………5

1.2  Теоретичні аспекти обліку основних засобів………………………………

1.3 Оцінка основних  засобів……………………………………………………..

РОЗДІЛ 2 ………………………………………………………………………..

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ «Дружба» Вознесенського району.

РОЗДІЛ 3 ...

3.1 Первинний облік  основних засобів………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             ВСТУП

На сучасному етапі  розвитку продуктивних сил основні  засоби, як і раніше, залишаються  чи не найголовнішим фактором виробництва. Від рівня технічної озброєності  залежать і якість продукції, і продуктивність праці, і навіть показники рентабельності. Сьогодні будь-яке виробниче підприємство використовує досить широку номенклатуру основних засобів. Розвиток основних засобів як знарядь праці, засобів виробництва, призвів до необхідності класифікації їх за спільними ознаками. Основні засоби вимагають чіткого і точного обліку, причому відображаються вони не лише у бухгалтерських реєстрах, а й у фінансовій звітності.

Як відомо, основні засоби завжди були найважливішим при розвитку продуктивних сил та зіграли вирішальну роль у науково-технічному прогресі глобального масштабу. Основні фонди були і залишаються як знаряддям, так і предметом праці. Вони приймають безпосередню участь при виготовленні продукції. Ткацькі та металообробні верстати, будівлі, транспортувальні засоби – всі ці вкрай необхідні для суспільства речі і є основними засобами. Без них неможливе виробництво та споживання, життя та побут людства без існування всього того що називається основними фондами були б вкрай незручними.

    Проблемам  обліку і аналізу основних  засобів присвячені роботи таких  провідних учених-економістів як  Огійчук М.Ф., Ф.Ф. Бутинець, Богдановская  Л.А., Віногоров Г.Г., Ермоловіч Е.Е., Савицкая Г.В., Снитко К.Ф., Сушкевич В.В., Русак Н.А. Цими ученими внесений значний внесок теоретичних методичних питань в області обліку і аналізу основних засобів.

Актуальність даної  теми полягає в тому, що ефективне  функціонування будь-якого підприємства неможливе без чіткої організації  бухгалтерського обліку. Враховуючи, що основні фонди – це першооснова діяльності підприємства, та проблемні аспекти обліку нематеріальних активів, актуальність даної теми не може бути недооцінена.

    Предметом дослідження у курсовій роботі виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів обліку основних засобів, а об’єктом – господарська діяльність ТОВ « Дружба» Вознесенського району, Миколаївської області.

    Мета дослідження - на підставі нормативних, законодавчих матеріалів, наукової і спеціальної літератури вивчити досвід організації облікової роботи на ТОВ « Дружба» Вознесенського району, Миколаївської області, розробити пропозиції по вдосконаленню обліку основних засобів, розглянути детальну класифікацію і структуру основних засобів, особливості організації аналітичного і синтетичного обліку об’єктів основних засобів. Окрема увага приділена бухгалтерській звітності підприємства, пов’язаної з урахуванням основних засобів.

   Завдання курсової роботи:

• провести огляд нормативної бази та виявити проблемні питання щодо обліку основнихзасобів;
• дослідити особливості організації бухгалтерського обліку на підприємстві;
• створити економічно обґрунтовану та достовірну інформацію про економічну ефективність використання основних засобів;
• розкрити питання придбання, зносу і вибуття основних засобів;
• визначити недоліки процесу обліку основних засобів та надати пропозиції щодо їх усунення.

      Для написання курсової роботи використовувалися наступні джерела інформації: законодавча та нормативна база, літературні джерела з питань обліку і аналізу основних засобів, фінансова звітність підприємства та дані первинного обліку підприємства.

 

 

 

 

                                                               РОЗДІЛ 1

   ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Законодавчо-нормативні аспекти обліку основних засобів

Організація бухгалтерського обліку на підприємствах  регламентується  рядом законодавчих актів. Важливим актом є Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову  звітність в Україні” №707 від 11 травня 2000р. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно даного документу бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємствами, так як фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, відповідальність за правильність його ведення несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

В зв’язку з реформуванням  системи бухгалтерського обліку Міністерством фінансів України  було затверджено План рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операції підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р.. Для обліку основних засобів у Плані передбачено рахунок 10 „Основні засоби” і ряд субрахунків.

Крім цього затверджено  інструкцію про застосування плану  рахунків № 291 від 30.11.99 р. ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.99 р. під № 893/4186). Вона спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В інструкції наведено коротку характеристику і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типову схему реєстрації та групування інформації про господарські операції.

Значна роль відводиться  П (С)БО. На виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706, та рішення Урядового комітету економічного розвитку від 3 березня 2000 року № 2/3 було затверджено наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 року Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

Це положення визначає методологічні засади формування в  бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Стандарт 7 містить вимогу класифікації основних засобів на дев’ять груп. Одним із основних і значущих термінів стандарту є поняття „справедлива вартість”. Від правильності визначення справедливої вартості залежить первинна вартість основних засобів, придбаних внаслідок бартерних операцій, одержаних безоплатно або у рахунок внеску до статутного капіталу.

Крім цього Стандарт 7 пропонує п’ять методів амортизації, а також дозволяє застосовувати  норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Обмін основних засобів, формування вартості у фінансовому  обліку з прийняттям стандарту 7 докорінно  відрізняється від податкового  обліку.

Положення (стандарт) 7 не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Крім цього ми використовуємо Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.1.2.1994 р. (із змінами та доповненнями) для податкового обліку передбачено поділ із 01.01.2003 р. основних засобів на 4 групи.

 

                    

                    

          1.2 Теоретичні аспекти обліку основних засобів

В економічній теорії під основними засобами розуміють засоби праці, які використовуються протягом тривалого часу, при цьому зберігають свою початкову фізичну форму і переносять свою вартість на новостворений продукт частинами, на протязі декількох виробничих ступенів, по мірі фізичного і морального зносу. Засоби праці – це те, за допомогою чого працівник діє на предмет праці з метою одержання результату.

П (С) БО 7 визначає основні  засоби як „матеріальні активи, які  підприємство утримує з метою  використання їх у процесі виробництва  або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)” [21].

Об’єкт основних засобів - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями  і приладдям до нього або окремий  конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання  певних самостійних функцій, чи відокремлений  комплекс конструктивно з’єднаних  предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного  використання (експлуатації), то кожна  з цих частин може визнаватися  в бухгалтерському обліку як окремий  об’єкт основних засобів.

Таким чином, для віднесення матеріального об’єкта до основних засобів об’єкт:

1. повинен бути визначений активом, тобто, згідно п. 6 П (С) БО 7, повинна існувати імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена;

2. повинен використовуватися для визначеної мети:

• виробництва, поставки товарів, надання послуг;

• здачі в оренду;
• здійснення соціально-культурних функцій;

3. повинен мати очікуваний термін використання більше 1 року (чи операційного циклу, якщо він більше року).

Не можуть бути визначені активами, а звідси, і основними засобами об’єкти, не придатні до використанні із-за фізичного і морального зносу.

Основні засоби підприємств  складають основу їх матеріально-технічної  бази, зріст і вдосконалення яких є важливою умовою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Облік основних засобів  здійснюється централізовано в розрізі  окремих об’єктів і класифікаційних  груп.

До основних засобів  відносяться: будівлі, споруди, устаткування, обчислювальна техніка, прилади, транспортні засоби, інструменти, інвентар і інші засоби праці, вартість яких поступово зменшується у зв’язку із зносом; сільськогосподарські машини і знаряддя, робоча і продуктивна худоба, будівельний механізований інструмент і бібліотечні фонди — незалежно від вартості; капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушні, іригаційні і інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, устаткування і інші об’єкти, що відносяться до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в склад витрат, що відносяться до прийнятим в експлуатацію площ, незалежно від ступеня готовності всього комплексу робіт [3,с.153].

Завершені капітальні витрати в арендовані будівлі, споруди, устаткування і інші об’єкти, що відносяться до основних засобів, зараховуються орендарем у власні основні засоби в сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачене договором оренди.

Для правильного обліку основних засобів необхідно перш за все їх чітко класифікувати.

Класифікація основних засобів призначена для використовування в автоматизованих системах управління при рішенні наступних задач:

– організації систематичного обліку і звітності в частині  основних засобів;

– визначення норм амортизації  основних засобів і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва;

– проведення робіт по перепису, оцінці і переоцінці об'ємів складу і стану основних засобів;

– реалізації комплексу  облікових функцій по основних засобах в рамках робіт за державною статистикою;

– здійснення міжнародних  зіставлень по структурі і стану  основних засобів;

– визначення розрахунків  похідних економічних показників, включаючи  фондомісткість, фондовіддачу і т.д., а також рекомендованих нормативів проведення капітальних ремонтів основних засобів [1,с.206].

Основні засоби в Україні  можна класифікувати (рис.1.1):

а) за функціональним призначенням;

б) за галузевою ознакою;

в) за використанням і  приналежностю;

г) за натурально-матеріальним складом .

За функціональним призначенням розрізняють:

– виробничі основні засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, силові машини і устаткування, робочі машини і устаткування, і т.п.) і діють у сфері матеріального виробництва;

– невиробничі основні засоби, які не беруть безпосередньої або непрямої участі в процесі виробництва і призначені в основному для задоволення комунальних і культурно-побутових потреб працівників підприємства (будівлі, споруди, устаткування, машини і апарати і ін.) і використовуються в невиробничій сфері. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошккільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою  основні засоби підрозділяються  на промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні зв’язки і ін.

Невиробничі основні  засоби безпосередньо не беруть участь в процесі виробництва. До невиробничих основних засобів відносяться: будівлі і споруди житлово-комунального і побутового призначення, транспортні засоби, устаткування, інструменти і інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних і культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні  засоби підрозділяються на діючі (всі  основні засоби, що використовуються в господарстві), недіючі (основні  засоби, що не використовуються в даний  період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об’єктів основних засобів при їх вибутті або ремонті).

Важливе значення в обліку основних засобів має їх розподіл по ознаці приналежності на власні і орендовані. Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і складаються із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного зносу і амортизації фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власного прибутку, засобів амортизаційного капіталу, спеціального капіталу і т.п.[1,с.220].

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Орендовані основні засоби обліковуються у орендодавця на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку, тим самим виключається вірогідність подвійного обліку одних і тих же засобів.

По натурально-матеріальному  складу основні виробничі засоби підрозділяються на 12 груп:

1. Будівлі.

2. Споруди.

3. Передавальні пристрої.

4. Машини і устаткування, у тому  числі: силові, робочі машини і  устаткування; вимірювальні прилади  і устаткування, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини  і устаткування, у тому числі  автоматизоване.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти.

7. Виробничий інвентар і обладнання.

8. Господарський інвентар.

9. Робоча і продуктивна  худоба.

10. Багаторічні насадження.

11. Капітальні витрати на поліпшення  земель (без споруд).

12. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, малоцінні  необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін.[3,с.190].

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних  матеріальних активів.

       Група основних засобів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання основних засобів.

    Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.1.2.1994 р. (із змінами та доповненнями) для податкового обліку передбачено поділ із 01.01.2003 р. основних засобів на слідуючі групи:

– група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

– група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

– група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

– група 4 — електронно-обчислговальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоційнних товарів (предметів).

Кожному підприємству, яке  володіє основними засобами, що належать до різних підгруп, необхідно визначити структуру основних засобів, тобто перелік підгруп, груп, а також відповідних рахунків та субрахунків, які використовуються в обліку [3, с.191].

 

 

1.3 Оцінка основних  засобів

Необхідною умовою правильного  обліку основних засобів є єдиний принцип їх грошової оцінки – по первісній, залишковій, відновлювальній і ліквідаційній вартості.

           Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [2,с.184].

Первісною оцінкою основних засобів є собівартість їх придбання  або створення.

Собівартість основних засобів – це сплачена сума грошових коштів або їхніх еквівалентів, або  справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов’язань), наданої для отримання активу на патент його придбання або створення.

Собівартість об’єкта  основних засобів включає купівельне ціну (в тім числі ввізне мито та безповоротні податки) та витрати, що безпосередньо пов’язані з приведенням цього об’єкта в робочий стан ( стан, який дає можливість використовувати його за прямим призначенням).

Первісна вартість об’єкта  основних засобів складається з  таких витрат:

• суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
• витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
• витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;
• інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної  вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість безоплатно отриманих  основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до стажу цього капіталу підприємства, визначається погодження засновниками підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об’єктів, переведених  до основних засобів з оборотних  активів, товарів, готової продукції  дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 „Запаси” та 16 „Витрати”.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в облік на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в облік на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, придбаного в обмін  на подібний об’єкт дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній на суму, грошових коштів, чи їх еквівалентів, що була передана під час обміну.

Під справедливою вартістю основного  засобу розуміють вартість конкретного  об’єкта основних засобів, що може бути отримана в операціях обміну між проінформованими зацікавленими сторонами. Згідно з додатком до ПБ019 справедлива вартість основних засобів визначається таким чином:

• земля та будівлі – ринкова вартість;
• машини та обладнання – ринкова вартість. У разі відсутності даних про ринкову вартість за вирахуванням суми зносу на дату оцінки;
• інші засоби – відновлена вартість

 

 

 

 

 

 

 

               В узагальненому вигляді підхід до визначення оцінки основних засобів, отриманих в облік на інші активи, показано на рисунку 1.1

 

 

                                                

            

 

 

             

                        =      =

 

 

 

Рис. 1.1 Методика оцінки основних засобів, отриманих в обмін на інші активи.

В сільськогосподарських підприємствах значну питому вагу займають основні засоби, створені власними силами. Це перш за все: будинки та споруди, що побудовані як господарським, так і підрядним способом; робоча та продуктивна худоба, яку сформовано за допомогою молодняку тварин, стриманих і вирощених у власному господарстві; багаторічні насадження, що закладені і вирощені за рахунок зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань.

Оцінка основних засобів, створених власними силами, здійснюється з дотриманнями тих самих загальних принципів, що й оцінка придбаних основних засобів.

Якщо об’єкт основних засобів виготовлено власними силами, а підприємство також виготовляє відповідні активи (продукцію) для реалізації, собівартість такого об’єкта визначається відповідно до положень П (С) БО9 „Запаси”.

Собівартість об’єктів, збудованих власними силами включає: - вартість робіт, виконаних субпідрядниками;

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші операційні витрати, що безпосередньо пов’язані з будівництвом активу;
• вартість ліцензії (дозволу) на будівництво;
• оплату фахових послуг (архітекторів, юристів).

Залишкова вартість являє собою  різницю між первісною вартістю і сумою зносу за весь строк  експлуатації об’єкта. Оцінка по залишковій вартості використовується при розробці планів відтворення основних засобів і для нарахування зносу.

Відновлювальна вартість є вартістю відтворення основних засобів у  сучасних умовах.

Важливе значення і обліку основних засобів відводиться переоцінці. Згідно П (С) БО7 підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Частота проведення переоцінки залежить від коливань справедливої (реальної) вартості основних засобів. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату переоцінюються всі об’єкти групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. При здійсненні переоцінки основних засобів для кожного об’єкта повинен здійснюватися аналітичний обмін зміни первісної вартості. За кожним переоціненим об’єктом основних засобів необхідно забезпечити окремий облік суми до оцінки, віднесеної до складу додаткового капіталу, і суми віднесеної на витрати.

Економічне значення переоцінки полягає по-перше, у тому, щоб визначити реальну вартість активів підприємства, отже, реальну вартість активів підприємства, по-друге – дає можливість уточнити витрати підприємства, насамперед собівартість продукції і товарів та відкоригувати цінову політику.