Облік виробничих запасів у державному підприємстві «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» Херсонської області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут економіки та управління

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра бухгалтерського  обліку

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінансовий  облік»

на тему: «Облік виробничих запасів у державному підприємстві «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» Херсонської області»

Виконала:

студентка гр. Б 3/

Марандюк Катерини

Перевірив:

________________________

Миколаїв – 2012 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ 5

1.1. Законодавчо-нормативні аспекти обліку виробничих запасів 5

1.2. Теоретичні аспекти обліку виробничих запасів 13

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА 20

РОЗДІЛ 3. СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕНЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 32

3.1. Первинний облік виробничих запасів 32

3.2. Аналітичний та синтетичний облік виробничих запасів 34

3.3. Шляхи вдосконалення обліку виробничих запасів 38

ВИСНОВКИ 42

ДОДАТКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46

ВСТУП

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва  є забезпечення його виробничими  запасами. Відмінною особливістю  їх є одноразове використання в процесі  виробництва, перенесення всієї  вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням  їх у виробництві має велике значення.

Сьогодні сільськогосподарські підприємства потребують суттєвого  реформування структури управління господарською діяльністю. При цьому  велике значення має визначення мінімальної  величини виробничих запасів на підприємствах, оскільки матеріальні витрати на цих підприємствах займають найбільшу  питому вагу.

Особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що як виробничі  запаси воно використовує значну частину  виробленої власної продукції у  вигляді кормів, насіння, а також  продукти і відходи, одержані від  переробки продукції у власному господарстві чи на стороні. Тому актуальність проблеми обліку виробничих запасів  сільськогосподарського підприємства не викликає сумніву.

Свій внесок у розвиток теорії та практики обліку і аналізу  виробничих запасів зробили такі вітчизняні вчені як: Ф.Ф. Бутинець, В.П. Завгородній, В.В. Сопко, Л.К.Сук, П.Т. Саблук, Н.В. Чебанова, М. Кухарський, В.Д.Шквір, Т.Г. Камінська, М.І.Телегунь, Н. Алпатова, В. Громов, Н. Ткаченко, І.Назаренко, Я.А. Гончарук, В.Г.Швець, М.Г. Чумаченко, С.Ф. Голов, Г.Г.Кірейцев та інші.

Метою досліджень є дослідження  особливостей обліку виробничих запасів  у сільськогосподарських підприємствах. Досягнення мети передбачало формування та вирішення наступних наукових і практичних завдань:

• дослідити економічний зміст категорій «виробничі запаси», їх склад та класифікацію;
• розглянути фінансово-економічний стан досліджуваного підприємства;
• проаналізувати чинну організацію та методику бухгалтерського обліку виробничих запасів та виявити шляхи їх вдосконалення на досліджуваному підприємстві.

Об’єктом дослідження обрано державне підприємство «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» (далі – ДП «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія») Новокаховського району Херсонської області.

Предметом дослідження є методика і організація обліку виробничих запасів, її вплив на результати фінансової діяльності сільськогосподарського підприємства.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Список використаної літератури складається зі 30 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

1. Законодавчо-нормативні аспекти обліку виробничих запасів

В бухгалтерському обліку матеріалів сільськогосподарського призначення  господарства керуються Законом  України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність» [20] та П(С)БО 2 «Баланс» [13], П(С)БО 9 «Запаси» [14], П(С)БО 15 «Дохід» [15], П(С)БО 16 «Витрати» [116], П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» [17], також Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. №132 [10], Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій [11], Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств й організацій [4].

Основою бухгалтерського  обліку є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» [20]. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до цього закону бухгалтерський облік ґрунтується на таких принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичність.

Відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 для  обліку виробничих запасів призначено синтетичний рахунок 20 «Виробничі запаси», який має такі субрахунки: 201 «Сировина  і матеріали», 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби», 203 «Паливо», 204 «Тара і тарні матеріали», 205 «Будівельні матеріали»; 206 «Матеріали, передані в переробку»; 207 «Запасні частини»; 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»; 209 «Інші матеріали» [11].

В Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  і господарських операцій підприємств  й організацій пропонується вести  облік продукції власного виробництва, призначеної для продажу та іншого невиробничого споживання (видачі або  продажу працівникам, передачі для  інших невиробничих підрозділів  підприємства) на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва», на цьому ж рахунку вести облік  продукції, призначеної для споживання в тваринницьких підрозділах  підприємства як корми, продукцію, яка  вирощена спеціально для відгодівлі тварин (наприклад зелену масу, корм, а також побічну продукцію  і відходи, одержані в процесі  доведення продукції до товарного  вигляду, а насіння - до садивного  матеріалу [4].

Згідно П(С)БО 9 запаси –  це активи які [14]:

• зберігаються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності (товари, готова продукція);
• перебувають у процесі виробництва з метою дальшого продажу продукту виробництва (незавершене виробництво);
• зберігаються для споживання під час виробництва продукції та надання послуг, а також для управління підприємством (сировина, основні і допоміжні матеріали).

Норми П(С)БО 9 «Запаси» не поширюються  на такі запаси:

• незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов’язані з ними;
• фінансові активи (цінні папери, що утримуються з метою продажу тощо);
• поточні біологічні активи, продукцію сільського і лісового господарства, корисні копалини, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації.

При огляді нормативно-правової бази неможливо не звернути увагу  на міжнародні стандарти бухгалтерського  обліку.

Національні стандарти з  обліку були розроблені на основі міжнародних  з врахуванням національних особливостей економіки України тому П(С)БО 9 «Запаси» має ряд спільних моментів з Міжнародними стандартами фінансової звітності 2 «Запаси» МСФ 2 «Запаси», зокрема, щодо умов визнання запасів і основних понять, пов’язаних з ними; рекомендації щодо використання методів оцінки запасів; розкриття інформації про запаси у формах фінансової звітності. Однак, поряд з цим можна виділити наступні відмінності у положеннях.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(С)БО 16 «Витрати». Собівартість виробництва запасів  включає витрати, що безпосередньо  пов’язані з одиницями виробництва, а саме:

• прямі матеріальні витрати (вартість сировини, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);
• прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);
• інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема амортизація, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду приміщень тощо);
• загально виробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів, і нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на обслуговування виробничого процесу тощо), які виникають при переробці матеріалів у готову продукцію і поділяються на:

1. постійні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва);

2. змінні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що змінюється прямо або майже прямо пропорційно до змін обсягу діяльності) [16].

Відповідно до П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [17].

Метод ФІФО (першими відпускаються  запаси, що надійшли раніше) базується  на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які  були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає  їх псуванню, а також, що грошова  одиниця є стабільною.

Одиниці, які залишаються  в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів які  повинні реалізуватися у першу  чергу, щоб уникнути збитків від  їх псування.

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів  визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті.

При періодичному обліку реальне  чергування надходжень і витрачань  замінюється послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а  потім – усе витрачання. При  цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів у звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає  в його простоті, систематичності та об’єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулюванням прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Найкраще застосовувати Метод ФІФО в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Оцінка запасів методом  ФІФО потребує організації аналітичного обліку не тільки за видами матеріальних активів, але й за партіями постачання, якщо закупівельні ціни на них змінюються.

Отже, щоб зберегти об’єктивність оцінки запасів в умовах цінової нестабільності, вони відображаються в балансі за правилом найнижчої оцінки – у вітчизняному обліку і за чистою вартістю реалізації – в європейських країнах.

Основні положення Інструкції № 132 в частині, що стосується обліку матеріалів сільськогосподарського призначення, є такими [10]:

• Первісною вартістю запасів (кормів, насіння тощо), що виготовляються власними силами підприємства, визнається протягом року планова (нормативна) собівартість їх виробництва, яка в кінці року доводиться до рівня фактичних витрат. (п.2.11.)

В даному пункті йдеться про оцінку вибуття запасів (з виробництва  на склад) за методом нормативних  затрат. Вирощення насіння і виготовлення або заготівля кормів є сезонними  галузями сільськогосподарського виробництва, для яких характерне коливання фактичної  собівартості таких запасів протягом року. Так наприклад, різні кормові  трави дозрівають і скошуються в  різні терміни, а оприбутковуватись  повинні протягом усього часу їх збирання. Крім того, паралельно може відбуватися  споживання цих кормів і навіть продаж на сторону. Щодо насіння, то дозрівання і збір різних його видів теж відбувається протягом тривалого терміну, лише по закінченні якого буде відома його собівартість. Отже, всі ці запаси від  самого початку повинні оцінюватися  якомога наближеніше до фактичної  собівартості, яка може скластися  лише в кінці року.

Приклад оприбуткування насіння і  кормів, вирощених (заготовлених) протягом року і формування їх собівартості наведено в Табл.1. Слід звернути увагу, що у разі перевищення планової собівартості над фактичною, на рах.23 утворюється  кредитове сальдо, як результат проведення операцій вибуття запасів за плановою собівартістю, в той час як оприбуткування як такого на рах.23 не відбувається, адже на дебеті цього рахунка протягом року фактичні витрати тільки накопичуються.

Що стосується кормів та насіння, придбаних  на стороні, то оприбуткування цих запасів  не відрізняється від того, як оприбутковуються усі закуплені активи: Дт 208 Кт 631.

• Витрати на заходи з підвищення родючості земель (зокрема на гіпсування та вапнування ґрунтів), плануються та обліковуються як витрати майбутніх періодів і відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції рівними частинами протягом сівозміни. (п.3.4.)

Тобто, факти проведення заходів  з підвищення родючості земель реєструються, по мірі їх здійснення, але витратами  того періоду, в якому це відбувається, не визнаються. Це пояснюється тим, що заходи з підвищення родючості земель провадяться з метою отримання економічної вигоди в цілому за рік, в той час як в період проведення означених заходів про отримання вигод говорити зарано.

• До статті «Насіння та посадковий матеріал» включається вартість насіння та посадкового матеріалу власного виробництва і придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не включаються у вартість насіння, а відносяться на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат. (п.3.8.)

Йдеться про елемент «насіння та посадковий матеріал» у собівартості вирощених сільськогосподарських культур.

• До статті «Добрива» включаються витрати на внесені в ґрунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф, компост, сидеральні добрива тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива. Витрати на підготовку добрив, навантаження їх в транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в ґрунт списуються на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат і в дану статтю не включаються. (п.3.10.)

Йдеться про елемент «добрива» у собівартості вирощених сільськогосподарських культур.

• До статті «Засоби захисту рослин та тварин» включаються вартість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використані для боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами рослин, а також біопрепаратів та дезінфікуючих засобів, які застосовуються у тваринництві. Витрати, пов’язані з обробітком посівів сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень зазначеними засобами (крім вартості використаних матеріалів), відносяться на відповідні культури (групи культур) або на багаторічні насадження за певними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо). (п.3.11.)

Йдеться про елемент «Засоби захисту рослин і тварин» у собівартості вирощеної продукції рослинництва і тваринництва.

• У статті «Корми» відображаються: вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання. До цієї статті також відносяться витрати на приготування кормів в кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списуються безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі згодованих кормів. Частина витрат на утримання кормоцехів відноситься на вартість кормів, які передані на склад для зберігання. Витрати з транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів (кормокухонь) або безпосередньо на ферму відноситься на відповідні статті витрат (пальне і мастильні матеріали, оплата праці тощо. У допоміжних виробництвах на цю статтю списуються корми, використані на годівлю дорослої робочої худоби. (п.3.12.)

Слід розуміти, що первісна вартість кормів (як виготовлених так і придбаних) включає не всі витрати, понесені у зв’язку їх придбанням, зберіганням та приготуванням. Виняток становлять витрати на їх транспортування до кормоцехів або на ферму. При цьому витрати на транспортування кормів з поля на склад зараховуються до первісної вартості цих запасів.

Щодо списання кормів, то в пункті вказується, що витрати кормів списується «безпосередньо на відповідні групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі згодованих кормів». Одразу виникає запитання: Чому не на собівартість відповідної продукції тваринництва. Тому що одна й та ж тварина, як правило, дає не один, а як мінімум два види продукції: окрім харчового продукту – органічне добриво. Крім того, може статися, що корова в основному стаді, яка протягом року доїться, в кінці року здається на забій. Виходить, корова за рік дала одразу чотири види продукції: молоко, добриво, м’ясо, шкіру. Саме тому витрати на корми списують спочатку на поголів’я, і лише в кінці року – по групах отриманих видів продукції тваринництва. Один вид продукції дає лише робоча худоба. Але, замітимо, це тварина, від якої взагалі ніякої продукції не чекають, а «продукція» виходить. Отже, і її треба оцінити і взяти на облік. У розділ «Запаси» по статті «Добриво».

2. Теоретичні аспекти обліку виробничих запасів

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

До виробничих запасів  на виробничих підприємствах надходить  сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби, тара, запасні частини та ін. На підприємствах у процесі  виробництва використовується велика кількість різних матеріалів [6].

У собівартості продукції  багатьох галузей питома вага затрат матеріалів становить 65-90 %. Тому з метою  скорочення матеріальних затрат у процесі  виробництва і втрат у відходах, зниження собівартості, ліквідації невиробничих втрат тощо необхідно вишукувати внутрішні резерви. При цьому  велике значення мають правильна  організація бухгалтерського обліку матеріалів, а також основи його побудови.

Матеріали сільськогосподарського призначення є виробничими запасами сільськогосподарського підприємства, або підприємства, що займається вирощуванням продукції сільського господарства в межах своєї звичайної діяльності.

Матеріали сільськогосподарського призначення:

• насіння та посадковий матеріал власного виробництва і придбаний
• добрива органічні, мінеральні та ін.
• засоби захисту рослин і тварин (пестициди, гербіциди, дефоліанти для рослинництва та біопрепарати і дезінфікуючі засоби для тваринництва)
• корми власного виробництва і придбані.

Для правильної організації  обліку виробничих запасів на підприємствах  потрібні складські приміщення з  відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в  складах мають розміщуватися  за секціями, а всередині останніх – за окремими групами і типосорторозмірами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках  тощо), аби можна було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність. У  місцях зберігання на кожному виді виробничих запасів прикріплюють ярлик, на якому наведено дані про місцезнаходження відповідного матеріалу.

Щоб правильно організувати облік виробничих запасів, потрібно встановити осіб, відповідальних за прийняття  і відвантаження матеріальних цінностей (завідуючих складами, комірників, експедиторів тощо), за зберігання довірених їм матеріальних цінностей, правильне і своєчасне  оформлення відповідних операцій щодо обліку матеріалів, а також скласти  список посадових осіб, яким надано право підписувати документи  на отримання і видачу зі складів  матеріалів, давати дозвіл (пропуск) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.

Облік виробничих запасів  здійснюється за такими напрямами [22]:

• кількісний і вартісний облік; облік заготівлі і придбання матеріалів та розрахунків з постачальниками;
• наявності і руху на складах; використання у процесі виробництва;
• продажу, реалізації матеріальних цінностей і розрахунків з покупцями.

Основою побудови обліку виробничих запасів є планово-облікова класифікація, оцінювання, документальне оформлення наявності та руху, система рахунків.

Побудова бухгалтерського  обліку виробничих запасів здійснюється за ознаками: кількісний та вартісний, і такими напрямами [19]:

• заготівлі та придбання,
• наявності та руху на складах,
• передачі у виробництво,
• продаж зайвих (невикористаних),
• інше вибуття.

У виробничому процесі  використовують велику кількість матеріалів. Вихідним моментом побудови їх обліку є класифікація. Розрізняють економічну і технічну класифікацію.

В основу економічної класифікації виробничих запасів покладено їх значення для процесу виробництва, оскільки використовувані в ньому  матеріали відіграють різну роль. Одні формують речовинну основу (субстанцію) майбутнього продукту (наприклад, яблука для виготовлення яблучного соку, метали для виготовлення обладнання тощо), інші беруть участь у процесі  виробництва, або надаючи виробам  відповідних властивостей (наприклад, фарби), або сприяючи виробничому  процесу (обтиральні, тарні та ін.).

Першу групу називають  основними матеріалами, другу –  допоміжними. Зі складу основних матеріалів виокремлюють куповані напівфабрикати.

Допоміжні матеріали поділяють  на такі групи: допоміжні матеріали, приєднувані до основних матеріалів; використовувані засобами праці (мастило  тощо); такі, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва (паливо, тара і т. ін.); господарські матеріали  для ремонтів (запчастини), електролампи.

Використання матеріалів у процесі виробництва часто  призводить до появи відходів. Частина  з них (клітковина, кісточки на плодоконсервних  заводах, залізний лист, труби, прокат тощо на машинобудівних заводах) мають  певну цінність і використовуються ще раз як повторні матеріали або  для виготовлення продукції, або  для реалізації іншим підприємствам. Решта матеріалів є безповоротними для підприємства, і їх вважають втратами. Ці відходи оцінці не підлягають [18].

У першому випадку відходи  оцінюють, і їх вартість зменшує  витрати виробництва. У другому  – виробництво втрачає всю  вартість невикористаної частини матеріалів. При цьому воно може завдавати  шкоди навколишньому середовищу, а штрафні санкції за це є від’ємною вартістю втрат. З огляду на це необхідно впроваджувати безвідходну технологію.

Зауважимо, що у бухгалтерському  обліку, класифікація виробничих запасів  доцільна за групами (субрахунками):

Сировина і матеріали, в т. ч.: основні; допоміжні.

• куповані напівфабрикати;
• тара і тарні матеріали;
• паливо;
• будівельні матеріали, конструкції, деталі та обладнання до встановлення;
• запасні частини;
• матеріали, передані у переробку;
• матеріали сільськогосподарського призначення, в т. ч. насіння і корми тощо;
• інші матеріали.

При значній (великій) кількості  для правильного планування потреби  у виробничих запасах, раціональної організації їх обліку і контролю за використанням у виробництві, крім економічної класифікації, використовують класифікацію за технічними ознаками. Залежно від технічних ознак  матеріали класифікують (поділяють) на групи та підгрупи за найменуваннями, типом, ґатунком, розміром і т. ін. Така класифікація матеріалів відображується у розроблюваних на підприємствах номенклатура систематизованого переліку матеріалів.

Облік матеріальних цінностей  запасів організовують за назвою (видами) сировини і матеріалів, а  в межах кожного виду – за розділами, типами, групами, ґатунками і окремими найменуваннями, тобто за окремими номенклатурними номерами, одиницями  виміру кількості та якості та історичною собівартістю [28].

Усі матеріали в кінцевих розрахунках (калькуляціях, балансових узагальненнях тощо) мають бути оцінені  за їх історичною (фактичною) собівартістю придбання. Але собівартість заготовлених матеріалів може бути виявлена лише після  відображення й обліку всіх заготівельних  затрат. Документи на надходження  і затрати матеріалів, що їх передають  до бухгалтерії, потребують повсякденної обробки і відображення в тих  чи інших облікових реєстрах. Для  такого обліку потрібне попереднє розцінювання матеріалів у документах, а також  їх таксування.