Обробiток грунту в сiвозмiнi

Зміст

 

1. Вступ
2. Загальні відомості про господарство    

2.1 Характеристика ґрунтів господарства    

2.2 Природно-кліматичні умови в  районі розташування    господарства 

3. Теоретичніосновирозміщеннясільськогосподарських      культур при складанні сівозмін

3.1 Наукові основи сівозмін      

3.2 Сільськогосподарські культури  та структура посівних площ  

4. Складання плану освоєння сівозмін і ротаційних таблиць   

4.1.Проектування і впровадження сівозмін   

4.2 Освоєння сівозмін       

4.3. Дотримання сівозмін        

5. Бур’яни і хімічні засоби боротьби з ними в сівозміні  

5.2. Гербіциди           

6. Обробіток ґрунту в сівозміні      

6.1.Система основного обробітку  грунту    

2. Система передпосівного обробітку ґрунту в сівозміні

       6.3 Система післяпосівного обробітку  ґрунту в сівозміні    

7. Висновок
8. Список використаної літератури                

                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сівозміна - науково обґрунтоване чергування культур і пара на території  господарства і в часі, або тільки в часі. Сівозміна - найбільш надійний та ефективний агротехнічний засіб  збереження родючості ґрунту й отримання  високих врожаїв вирощуваних  культур. В умовах високої інтенсифікації культур землеробства за підвищеного  антропогенного навантаження на ґрунт  основна увага приділяється біологічній  ролі сівозмін. Вона значно впливає  на стан економіки господарства, об'єднує  всі організації та агротехнічні заходи, які дають змогу не лише дотримувати технології вирощування  культур, а й забезпечувати підвищення родючості ґрунту, регулювати фіто санітарний стан посівів. Ефективним прийомом підвищення родючості ґрунту є плодозміна - чергування різних за біологічними особливостями  та хімічним складом польових культур. При чергуванні культур краще  використовуються елементи живлення, досягається вища віддача від  внесення добрив, поліпшуються водно-фізичні  властивості ґрунту та його захист від різних видів ерозії.

Сівозміна - основна система  землеробства. Система сівозмін дає  змогу ефективно використовувати  одні землі та ландшафти господарства. Належним чином відноситися до сільськогосподарських  угідь.

У системі агротехнічних  заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту і продуктивності с/г культур, збільшення виробництва  зерна, кормів та іншої рослинницької  продукції, велике значення має правильний обробіток ґрунту. Він сприяє його окультуренню, поліпшує водно-повітряний тепловий і поживний режими для вирощування  с/г культур.

За допомогою обробітку  регулюють агрофізичні, біологічні та агрохімічні процеси, що відбуваються в ґрунті, інтенсивність розкладання  і нагромадження органічної речовини, ґрунтової вологи в кореневмісному шарі й ефективне використання рослинами  внесених добрив.

Обробіток ґрунту - один з  найефективніших агротехнічних  заходів боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами с/г культур. Основне  завдання обробітку ґрунту в системі  інтенсивного землеробства - створення  оптимальних умов для росту й  розвитку с/г культур, підвищення родючості  ґрунту та захист його від ерозії.

Важлива умова високої  ефективності будь-якого прийому  обробітку ґрунту - застосування його з урахуванням ґрунтових і  кліматичних умов, біологічних особливостей вирощуваних культур та інших  факторів, від яких залежать майбутній  урожай.

Основою родючості є процеси  перетворення, акумуляції і передачі речовин та енергії, що безперервно  відбуваються в ґрунті. Родючість  ґрунту характеризує її здатність у  певних умовах забезпечувати оптимальні режими засвоєння сонячної енергії (світла) рослинами.

 

 

Загальні відомості про господарство

 

Область,район-Запорізька обл., Бердянський район

Назва господарства – ООО «Нива»

Основний  напрямок розвитку господарства - Рослинництво

Спеціалізація-Вирощення  зернових культур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Характеристика ґрунтів господарства

 

Для степової зони України є характерними чорноземи та каштанові ґрунти.

Зона  Степу займає майже 25 млн га, або 40 % території України. Вона охоплює  частково або повністю Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Херсонську, Миколаївську, Одеську області і  Республіку Крим. За ґрунтово-кліматичними умовами Степ поділяють на дві  підзони: північну і південну. Ґрунтовий  покрив зони відносно однорідний, тут  сформувались головним чином чорноземи. В структурі ґрунтового покриву  чорноземи звичайні займають 64, чорноземи  південні — 23, чорноземи на нелісових  породах — 6, лучно-чорноземні, лучні  та їх солонцюваті види — 6 % площі  орних земель зони.

 

Чорноземи звичайні поширені в північному Степу на лесах, Мають добре розвинений гумусний горизонт зернистої структури  потужністю від 45 до 120 см. За потужністю гумусного горизонту їх поділяють  на глибокі (85 см), середньо глибокі (65—85 см) і неглибокі (45—65 см). З півночі  на південь у міру наростання посушливості клімату потужність гумусного горизонту  і вміст гу­мусу зменшується (з 4,7—6,1 до 4,0—4,6 %). Реакція ґрунтового розчину нейтральна, донизу профілю  слабко лужна. Сума увібраних основ  становить 20—50 мг-екв на 100 г ґрунту. Ґрунти цього підтипу мають високу родючість, але недостатня кількість  вологи обмежує повне їх використання.

Чорноземи південні займають південну посушливу  підзону Степу. Вони сформувалися на лесах під типчаково-ковиловими степами. Потужність гумусного горизонту  коливається від 45 до 100 см, вміст  гумусу — від 2 до 5%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабко лужна (рН водної витяжки становить 6,5— 7,5). Сума увібраних основ коливається  від 5—15 до 17—50 мг-екв на 100 г ґрунту. На глибині 2—4 м залягають солі і  гіпс. Чорноземи південні мають великий  запас азоту, фосфору і калію, але не всі вони доступні для рослин. Основними заходами підвищення родючості  чорноземів є зрошення, боротьба з  водною і вітровою ерозією, гіпсування солонцюватих видів. Чорноземи України  — наше національне багатство. Це основні райони виробництва зерна, соняшнику, плодових, овочевих, кормових та інших культур.

Каштанові солонцюваті ґрунти поширені в Присивасько-Причорноморській смузі Лівобережжя Дніпра і по узбережжю Сиваша в Криму під  полиново-типчаковими степами на лесах та на алювіальних відкладах. Потужність гумусного горизонту  становить 20—25 см, вміст гумусу 3—4 %. Легкорозчинні солі і гіпс залягають  на глибині 110—150 см. Інші діагностичні показники каштанових ґрунтів аналогічні темно-каштановим. Лучно-каштанові  ґрунти трапляються серед каштанових на степових западинах, де коефіцієнт зволоження дещо більший за рахунок  поверхневого стоку з оточуючої  місцевості; Вони мають таку саму будову профілю, як і каштанові ґрунти, але  потужність гумусного горизонту  більша (45—55 см). Крім того, вони містять  більше поживних елементів. Каштанові  ґрунти Сухого Степу також належать до категорії високо родючих ґрунтів, але вирощування високих урожаїв  на цих ґрунтах можливе лише за умов зрошення. Основними заходами підвищення родючості ґрунтів сухостепової зони є зрошення, гіпсування, плантажна  оранка і боротьба з вітровою ерозією. На зрошуваних каштанових ґрунтах України  вирощують високі врожаї озимої пшениці, рису, соняшнику, винограду, плодових та інших культур.

 

Характеристика  ґрунтів господарства

№	Назва основних типів ґрунту	Площа в Га	Орний шар см	Вміст гумусу %	Вміст рухомих форм Мг
					N	P2O5	K2O
1	Чорнозем звичайний, малопотужні, малогумусні, важко суглинисті.	3504,5	25-30	2,1-4,0	3,5	4,3	12

          

 З таблиці видно,  що перегнійний шар в середньому  складає близько 68 см, пахотний - 25 см, вміст гумусу 3%. Ґрунт в середньому малозабезпечений поживними речовинами.

 

Природно-кліматичні умови в районі розташування  господарства

 

Територія України розташована переважно  в помірному кліматичному поясі, лише Південний берег Криму —  в субтропічному. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до територій з кліматичним комфортом. У ній чітко виражені зональні відмінності кліматичних умов. При загальній сприятливості клімату особливості фізико-географічного положення України, вплив циркуляційних процесів зумовлюють різноманітність кліматичних умов та порівняно часту повторюваність несприятливих явищ погоди в різні роки.

  З географічним положенням пов'язані  тривалість сонячного сяйва, розподіл  сонячної радіації, характер циркуляції  повітряних мас.

Клімат  зони помірно-континентальний із спекотним  літом і холодною зимою. Середня  температура січня становить  від -5 до -7°C, в липні – +21- +23°C. Тривалість періоду вегетації, як правило, становить 210-245 днів, а періоду із середньою  температурою понад +15°C – 120-140 днів. Річна  сума температур, які перевищують 10°C, становить від 2 800 до 3 600.

Середньорічна кількість опадів становить від  350 мм на півдні до 500 мм на півночі. Більшість  опадів випадає в літні місяці, часто бувають зливи. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі – 1,3. У південній частині  часто бувають пилові бурі та суховії.

 

Показники метеостанції

Показник	місяці												За рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Сума атмосферних опадів,мм	31	12	40	110	64	1	115	7	93	52	28	42	595
Температура повітря,С	-5,9	-2,2	5,1	10,9	13,5	19,3	21,6	22,6	14,6	10,1	4,1	-5	-
Сума температур:≥5С	-	-	36	214	486	913	1436	1981	2279	1435	-	-	8772
Сума температур:≥10С	-	-	4	47	173	445	808	1197	1339	1386	-	-	5399
Кількість вітрових днів≥15м/с	5	-	7	6	-	-	1	-	4	-	3	4	30

 

2.Теоретичні основи розміщення сільськогосподарських

культур при складанні сівозмін

 

Сівозміна — це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

Посівна площа — площа (в гектарах), зайнята посівами сільськогосподарських культур.

Розрізняють загальну посівну площу і посівну  площу окремих сільськогосподарських  культур або культур, об'єднаних  у певні групи за характером використання (круп'яні, технічні, овочеві, кормові), способом догляду (просапні ́) або за ботанічними ознаками (зернові, зернобобові, коренеплоди).

Розподіл  загальної посівної площі під  різні групи сільськогосподарських  культур називається структурою посівної площі.

Посівна площа повторних посівів в  загальну посівну площу не включається.

Раціональна структура посівних площ повинна  забезпечувати:

• виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;
• внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;
• раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;
• виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами;
• виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до ґрунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тощо.

Головним  критерієм науково обґрунтованої  структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших  формах) з одиниці площі при  найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормо протеїнової одиниці тощо.

Схема сівозміни - набір сільськогосподарських культур і пару у порядку їх науково обґрунтованого чергування в сівозміні.

Система сівозмін - раціональне поєднання різних сівозмін, спрямоване на продуктивне використання земель відповідно до спеціалізації господарства.

Типи сівозмін - сівозміни різного виробничого призначення, які різняться за видом основної рослинницької продукції.

Сільськогосподарські  культури, які вирощують на одному і тому самому полі сівозміни не більше трьох років підряд, називаються повторними. Культура, яку вирощують більш тривалий час на одному полі сівозміни, називається беззмінною. Якщо у господарстві вирощують одну сільськогосподарську культуру, то її називають монокультурою. У кожному полі здебільшого вирощують одну культуру, що забезпечує раціональне використання техніки і впровадження прогресивної технології вирощування сільськогосподарських культур. Якщо в одному полі треба розмістити кілька культур, впроваджують збірні поля, де по можливості добирають однорідні культури за вимогами до ґрунтових умов та агротехніки, впливом їх на родючість ґрунту. В одному полі, наприклад, висівають озимі та ярі зернові, цукрові буряки і картоплю, багаторічні та однорічні трави.

Найкращий попередник - попередник, який за будь-яких агротехнічних і кліматичних умов забезпечує найвищу урожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Хороший попередник - попередник, який стабільно забезпечує високу врожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Допустимий попередник - попередник, який не гарантує сталості врожайності наступної культури, аза екстремальних умов зумовлює різке зниження її продуктивності.

Умовно допустимий попередник - попередник, після якого умови вирощування для наступної культури помітно погіршуються.

Недопустимий попередник - попередник, після вирощування якого створюються вкрай негативні умови водно-фізичного, поживного, фіто санітарного стану ґрунту для наступної культури, а також з агротехнічних причин, коли попередник дозріває значно пізніше строків сівби культури, або (в разі багаторічних трав) - попередник не може бути використаний як покривна культура.

 

Наукові основи сівозмін

 

Сучасні системи землеробства ґрунтуються  на сівозмінному (почерговому) вирощуванні  культур.

Необхідність  чергування культур зумовлюється рядом  чинників. Узагальнюючи досвід практичного  землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні - хімічні, фізичні, біологічні та економічні.

Хімічні основи чергування культур у сівозміні - це вплив правильного чергування на умови живлення рослин. Сільськогосподарські рослини з врожаєм виносять з ґрунту різну кількість елементів живлення, тому тривале на одному місці вирощування або вирощування подібних за поглинанням певних елементів культур веде до однобічного збіднення ґрунту на певні елементи і, як результат, до зниження врожайності. Наприклад, після соняшника, який з врожаєм виносить особливо багато калію, не можна садити картоплю, яка теж потребує багато калію. Також до хімічних основ відноситься такі явища, як збагачення ґрунту азотом бобовими рослинами, переведення важкодоступних форм фосфатів у доступні зернобобовими та гречкою. Чергування культур також запобігає зміні pH ґрунту.

Фізичні причини - це вплив сівозміни на структуру, фізичні властивості і вологість ґрунту. Наприклад, багаторічні трави покращують структуру та фізичні властивості ґрунту, просапні - в меншій мірі, а то і навпаки. Сильно висушують ґрунт люцерна, цукрові буряки, кукурудза.

Біологічні основи сівозміни. Чергування культур зменшує можливість забур'янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур'янення вівсюгом, озимої пшениці - зараження іржею, картоплі - фітофторою, нематодом тощо.

Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні структури посівних площ, яку розробляють відповідно з необхідністю вирощування тих чи інших культур, природних умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних особливостей рослин.

Отже, у сучасному сільськогосподарському виробництві застосовують сівозмінне вирощування рослин.

Чергування  в часі означає, що на одному полі йде послідовна щорічна зміна культур. Культура, яка займала поле в попередньому році, є попередником для тієї культури, що висівається в цьому році. Перелік культур або їх груп у порядку чергування в сівозміні називається схемою сівозміни.

Чергування  на полях - це в межах одного року сільськогосподарські культури певної сівозміни розміщуються на певних полях. Період, за який кожна культура побуває на всіх полях сівозміни, називається ротацією сівозміни. Ротаційний період сівозміни дорівнює кількості полів у ній. Таблиця, на якій показано чергування культур у сівозміні протягом ротації, називається ротаційною таблицею .

Теоретичною основою побудови сівозмін є плодозміна, тобто щорічна або періодична зміна культур у полях сівозміни, що різняться між собою біологічними властивостями й агротехнікою вирощування. Чергування культур позитивно впливає на водний і поживний режими, мікробіологічні процеси та фіто санітарний стан ґрунту, а в поєднанні з добривами та іншими засобами підвищує його родючість.

У противагу сівозміні, повторне вирощування  однієї культури на одному місці (більше 2-3 років), називають монокультурою. Особливо сильне зниження врожайності за беззмінних посівів називається втомою.

Відома  буряковтома, льоновтома, конюшиновтома  та ін. Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їх вирощування. За реакцією на сівозміну (чергування) їх можна розділити на: слабочутливі, середньочутливі, сильночутливі та несумісні.

Слабочутливі (умовно само сумісні) - кукурудза, просо, коноплі, гречка, картопля (за відсутності нематод). Ці культури можна повторно або протягом кількох років вирощувати на одному полі без значного зниження їх врожайності.

Середньочутливі - горох, цукровий буряк, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика. Культури негативно реагують навіть на повторні посіви і відзначаються помітними приростами урожаю за правильного розміщення в сівозміні.

Сильночутливі - люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна. Різко негативно реагують на повторні посіви. Висока продуктивність само несумісних культур забезпечується тільки за правильного розміщення в сівозміні з врахуванням допустимої періодичності їх посівів на одному й тому ж полі.

Несумісні культури. До таких відносяться культури, які недоцільно або неможливо розміщувати одну після другої в сівозміні через біологічні особливості, наявність спільних хвороб та шкідників. Наприклад, недоцільне послідовне вирощування різних бобових культур, розміщення пшениці після ячменю, вівса - після ячменю, і навпаки, буряків - після ріпаку і вівса тощо.

 

Проектування  і впровадження сівозмін

У різних ґрунтово-кліматичних зонах  країни освоєні і на сьогодні використовуються сівозміни, що різняться між собою  цілою низкою показників.  Цими показниками, наприклад, можуть бути: видовий склад  культур, співвідношення окремих їх видів або цілих груп культур  (просапних і суцільної сівби), кількість полів, наявність вивідного  поля тощо. В основу сучасної класифікації сівозмін береться вид продукції, яка  виробляється в сівозміні та співвідношення окремих груп сільськогосподарських  культур і парів. Перший показник покладено в основу поділу сівозмін на типи, а другий — на види. Залежно  від виду рослинницької продукції  усі сівозміни поділяють на чотири типи: польові, кормові, овочеві і  спеціальні.

Польові сівозміни призначені переважно для виробництва продовольчого і фуражного зерна та сировини для переробної промисловості. Тому більшу частину площі в таких сівозмінах відводять під зернові й технічні культури. Частину посівної площі у польових сівозмінах можуть займати кормові культури,  проте повне забезпечення тваринництва кормами не входить у завдання польової сівозміни.  Як правило,  усі культури,  які вирощують у межах польової сівозміни,  не потребують особливого ґрунтового середовища чи спеціальних умов вирощування. У польових сівозмінах Степу крім сільськогосподарських культур частину площі відводять під чистий пар.

Польові сівозміни є обов’язковим елементом системи землеробства переважної більшості господарств  України.  Відмінності між польовими  сівозмінами великих колективних і фермерських чи орендних господарств обмежуються лише кількісним складом культур,  які вирощують,  і числом полів,  на які розбивають увесь земельний масив під сівозміною. Типовим прикладом для великих господарств може бути польова сівозміна з таким чергуванням культур: 

- на бідних піщаних ґрунтах Полісся:  люпин — озиме жито — люпин на зелений корм, силос чи зелене добриво — картопля — жито, овес;

       - на багатших ґрунтах Полісся: ячмінь, овес із підсівом конюшини— конюшина — озима пшениця — льон — люпин — озиме жито — картопля;

 - у центральному Лісостепу: вико-овес, кукурудза на зелений корм і силос — озимі пшениця і ячмінь — цукрові буряки, кукурудза — ячмінь із підсівом конюшини — конюшина — озима пшениця — цукрові буряки — горох — озима пшениця — кукурудза, просо, соняшник;

 - у центральному Степу: чистий пар — озима пшениця — цукрові буряки — ячмінь із підсівом еспарцету, просо — еспарцет, горох — озима пшениця — кукурудза — кукурудза на зелений корм і силос — озимі пшениця і ячмінь — соняшник.

Кормові сівозміни призначені для вирощування переважно кормових культур,  хоча частину площ тут можуть займати й інші групи рослин.  У кормових сівозмінах виробляють основну масу соковитих кормів.  Залежно від видового складу кормових культур та місця розташування кормові сівозміни поділяють на прифермські і лукопасовищні.

Прифермська являє собою такий підтип кормової сівозміни, поля якої нарізають поблизу тваринницьких ферм і яка призначена для виробництва переважно важкотранспортабельних кормів у вигляді коренеплодів і зеленої маси.  Продовольчі зернові і технічні культури в прифермських сівозмінах практично не вирощуються.

Типовою в лісостеповій зоні буде прифермська сівозміна з таким  набором і чергуванням культур: люцерна — люцерна — люцерна  — кукурудза на силос — озиме  жито на зелену масу,  післяукісна  кукурудза на зелений корм —  кормові буряки — кукурудза на зелену масу з підсівом люцерни.

Лукопасовищні сівозміни розміщують переважно на природних кормових угіддях, непридатних для вирощування більшості польових культур. Це заплавні і низинні землі, що весною затоплюються паводковими й талими водами. 

Перед залуженням таких земель впроваджують лучні сівозміни з таким орієнтовним  набором і чергуванням культур: вико-овес — картопля, кормові буряки — ячмінь з підсівом багаторічних трав —  багаторічні трави —  багаторічні трави — багаторічні  трави.

Сіяні трави —  це травосумішки,  до яких входять тонконіг звичайний,  грястиця збірна, райграс пасовищний, конюшина рожева, лисохвіст лучний тощо. Для створення сіяних пасовищ  до травосумішок включають види трав, рослини яких добре витримують витоптування,  а після стравлювання добре відростають. Це тимофіївка лучна,  костриця лучна,  стоколос безостий,  райграс пасовищний,  тонконіг лучний,  костриця червона, мітлиця біла, конюшина біла, лядвенець рогатий. 

Прикладом лукопасовищної сівозміни  може бути таке чергування культур:  вико-овес із підсівом злако-бобових  сумішок багаторічних трав —  багаторічні  трави — багаторічні трави  — багаторічні трави — багаторічні  трави — багаторічні трави. 

Щоб тривалішим був строк використання багаторічних трав у таких сівозмінах, зелена маса протягом перших одного-двох років скошується,  а вже після  утвореннядернини —  випасається  худобою.  На суходольних землях лукопасовищні сівозмінивпроваджуються  як протиерозійний засіб.

Овочевим вважають такий тип сівозміни,  за якого овочеві займають усю або більшу частину площі.  Як і польові культури,  овочеві по-різному реагують на розміщення в сівозміні. Тому згідно з рекомендаціями наукових установ України огірки і кабачки доцільно вирощувати після багаторічних трав,  зернобобових,  кукурудзи на силос, картоплі, капусти, томатів: 

- томати — після озимої пшениці,  огірків, капусти, цибулі; 

- цибуля — після озимої пшениці,  гороху, картоплі ранньої, огірків,  томатів; 

- капуста — після картоплі, огірків,  цибулі, томатів; 

- баклажани і перець — після  огірків, цибулі, капусти; 

- буряки столові — після озимої  пшениці, картоплі, огірків, томатів; 

- морква — після озимої пшениці,  цибулі, огірків, томатів; 

- горох — після столових буряків,  цибулі.

Один із варіантів овочевої сівозміни  може бути таким:  горох овочевий із післяукісним посівом однорічних культур на зелений корм — томати — огірки, кабачки— столові буряки, цибуля. Вводять овочеві сівозміни  у приміських господарствах і  розміщують переважно на низинних землях.

Спеціальною є сівозміна,  в якій вирощуються культури,  що потребують спеціальних умов — агрозаходів. До такого типу належать, наприклад, рисова сівозміна,  оскільки для вирощування рису треба заздалегідь підготувати чеки,  які після сівби заливають водою.  Крім рису до схеми сівозміни включають багаторічні бобові трави дворічного використання і агромеліоративне поле, де вирощують однорічні трави. 

Схема рисової сівозміни може бути такою: люцерна — люцерна —  рис — рис — рис — агромеліоративне поле — рис — рис. 

Розміщують таку сівозміну на низинних і добре вирівняних землях та недалеко від джерела подачі води.

Кожен тип сівозміни може включати різні види.  Розрізняють такі види сівозмін: зерно-парові,  зерно-просапні,  зерно-паро-просапні,  зерно-трав’яні,  зерно-паро-трав’яні, трав’яно-просапні, просапні, травопільні і зерно-трав’яно-просапні (плодозмінні).