Обставини, які виключають юридичну відповідальність

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ I.  Поняття, ознаки і підстави юридичної відповідальності……………...

1. Ознаки юридичної власності…………………………………………..
2. Поняття і види юридичної власності………………………………….
3. Підстави юридичної власності…………………………………………

Розділ II. Цілі, функції і принципи юридичної відповідальності………………..

1. Цілі юридичної відповідальності…………………………………….
2. Функції та принципи юридичної відповідальності………………….

Розділ III. Обставини, які виключають юридичну відповідальність……………

Висновки…………………………………………………………………………….

Література……………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання – це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави. Сучасне суспільство надало людині широкі права і свободи, до використання яких необхідно підходити відповідально. Можливості людини в сучасному суспільстві набагато зросли. Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскільки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване. Основний соціальний обов’язок людини – це необхідність певної  її поведінки, об’єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства.  Але чим більше людині дається, тим більше з неї і питають. Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціальним злом. Наприклад, безвідповідальне ставлення робітника до своїх обов'язків спричиняє вироблення неякісної продукції, незадоволення потреб громадян. У результаті безвідповідального ставлення учня до навчання з нього виросте неосвічена, некорисна для суспільства людина. Навіть за жартівливе пустування доводиться інколи «розраховуватися» з державою, нести законну, тобто юридичну відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I.  Поняття, ознаки і підстави юридичної відповідальності

     1.1.Ознаки юридичної відповідальності   

Така відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина  наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спортивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються  міри юридичної відповідальності від  інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад,  за неслухняність у сім'ї?

По-перше, усі  ці міри передбачені законом, правовими    нормами. Це відповідальність лише за законом.

По-друге, усі  вони застосовуються лише тоді, коли вчинюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі  вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати  відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, ці міри виражаються у примусовому  позбавленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цінностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відповідальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження правопорушника саме державою, гостро критичну, безумовно незадовільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на проступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином  на негативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника. При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність — так вимагає закон, зокрема ст. 50 Кримінального Кодексу України.

Але не можна зводити  юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її цілі є ширшими, а головне — гуманнішими, їх в  основному три:

1) охоронна — захистити,  охороняти від посягань на  такі найважливіші для всіх  людей цінності, як права і свободи громадян і організацій. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, відшкодування, «ремонт» блага, що постраждало;

2) виховна — змінити погляди, свідомість правопорушника так, щоб він у майбутньому не допускав подібних проступків;

3) запобіжна (профілактична) — на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, вплинути таким чином, щоб вони утрималися від цього.

Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, «розмірів» шкідливості (або небезпеки) його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин — неодмінна умова справедливості покарання.

Дві обставини — ступінь  шкідливості (або, небезпечності) правопорушення і особа правопорушника — завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до конкретних осіб. Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і

виражається у принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати  ступеню тяжкості правопорушення (тяжкості «вчиненого», як виражаються юристи) і особливостям особи правопорушника.

1.2. Поняття і види  юридичної відповідальності

 

Юридична відповідальність — це передбачене законом і  застосоване органами держави примусове  обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.

Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

Юридична відповідальність на відміну  від інших видів відповідальності (моральної, громадської, сімейної) застосовується лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто порушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим людям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціальні наслідки.

Правопорушення виражається  в діях, що усвідомлюються, хоч трапляється  і навпаки (останнє стосується переважно підлітків, тому момент настання здатності нести юридичну відповідальність за правопорушення прямо пов'язаний з настанням певного віку, який дає змогу судити і про рівень свідомості особи). Проте завжди особисте свідоме ставлення правопорушника до своїх вчинків, безумовно, заслуговує на осуд. Таке ставлення може виражатися насамперед в прямому умислі — цілеспрямованому, розрахованому вчиненні правопорушення, а може виражатися і в не обережності, тобто необачному, самовпевненому, легковажному ставленні до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Як умисне, так і необережне вчинення правопорушення завжди свідчить про зневажливе — хоч і різною мірою — ставлення правопорушника до інтересів суспільства, держави, інших громадян. Це дає підстави обвинуватити правопорушника, вбачати в його поведінці вину, визнавати винним. Правопорушення — це протиправна винна дія, що завдає шкоди суспільству, людям.

Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно з'ясувати принаймні такі питання; чи заборонений цей вчинок законом, правовою нормою? А для цього необхідно знати законодавство, вивчити встановлені державою правила поведінки людей у суспільстві. Чи завдано протиправною поведінкою шкоди суспільству, колективу, окремим людям? Які ступінь і характер шкоди? Тут оцінюється не тільки матеріальна, а й моральна та інша шкода, завдана правопорушенням. Хто порушник норми права? Чи дієздатна ця особа? Як ставився до правопорушення його «вчинитель», суб'єкт? Чи винний він у вчиненому? Встановити це буває досить нелегко, оскільки для цього треба проникнути у свідомість, психологію, наміри правопорушника.

Залежно від ступеня шкоди правопорушення поділяються на дві групи: проступки  і злочини. У нашому суспільстві  немає таких людей і організацій, на яких не поширюється вимога додержання законів, інших юридичних норм. Але із загальності цієї вимоги випливав, що на кожну протиправну дію, хто б її не вчинив, держава має «відповісти» — притягнути до юридичної відповідальності (або у деяких випадках вжити інших примусових заходів).

Необхідність такого реагування держави виражається  у принципі невідворотності відповідальності за правопорушення. Цей принцип цілком узгоджується з основами соціальної справедливості, демократії, рівності усіх перед законом. Він сприяє підвищенню ефективності боротьби з тими відхиленнями, які виражаються в правопорушеннях.

Відповідальність за правопорушення має настати неминуче, «невблаганно». У протилежному разі у правопорушника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, «нейтралізуються» внутрішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій. Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось «минеться», оскільки відповідати буде хтось інший, - глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відповідає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інтересам, воно є справедливим і необхідним.

Юридична відповідальність - це найсуворіший, «жорсткий», але все ж не єдиний примусовий засіб держави для боротьби з порушеннями права, для їх запобігання. Відомо, що до юридичної відповідальності може бути притягнута особа, яка досягла певного віку. Якщо ж порушення вчиняють підлітки, діти, то й тоді держава, її органи, службові особи (а в багатьох випадках і громадськість) не залишаються байдужими. Не вдаючись до мір юридичної відповідальності, вони, проте, застосовують до правопорушників інші - причому теж передбачені законом - заходи впливу: організаційні (такі, що застосовуються, наприклад, для відвернення, запобігання або припинення правопорушення, для відшкодування збитків, шкоди, що ним заподіяна), морально-виховні чи громадські.

Кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не повинна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, неприємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповноваженими на це органами, особами. Невідворотність відповідальності як неминучість реагування, «відповіді» держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Незнання закону не звільняє від  відповідальності. Уявіть собі, що сталося б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Знати закони суспільства  і додержувати їх — моральний  обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною моральністю, що значно полегшує знання і розуміння законів.

Навряд чи знайдеться підліток, який наважиться заявити, нібито йому невідомі такі моральні принципи, що не можна чинити збитки, шкоду, неприємності іншим людям, суспільству, не можна псувати речі, не можна ставитися недбало і недобросовісно до навчання, роботи тощо. Принцип «незнання закону не звільняє від відповідальності», примушує людей вивчати, засвоювати основні норми законодавства, набувати навичок їх використання.

Правопорушення можуть вчинятись у різних сферах суспільного життя, порушувати норми різних галузей законодавства, заподіювати неоднакову шкоду. Тому такі протиправні дії класифікуються за наступними видами.

Дисциплінарні проступки - порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку організації (установи).

Цивільно-правові проступки - заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів людей, що захищаються законом.

Адміністративні проступки - порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління усіма  іншими сферами життєдіяльності  суспільства.

Злочини - суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які  у законі передбачено кримінальне покарання.

 

 

 

 

3. Підстави юридичної відповідальності 

 

Підставами юридичної  відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність  законодавства. Всі ці підстави взаємопов'язані  і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку на­зивають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою  юридичної відповідальності. Склад  правопорушен­ня обов'язково повинен бути закріплений у чинному законодавстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має  такий склад (елементи) об'єкт, об'єктивна  сторона правопорушення, суб'єкт  і суб'єктивна сторона правопорушення.

Однак склад правопорушення - це вирішальне, але не єдина підстава юридичної відповідальності. Підставою юридичної відповідальності в широкому змісті є наявність трьох підстав: нормативного, фактичного, процесуального. Тому в юридичній літературі, нерідко ставитися питання не про «підставу» юридичної відповідальності, а про її «підстави».

Нормативна підстава - це наявність норми права, що передбачає можливість покладання відповідальності.

Фактична підстава - це наявність факту правопорушення (фактично зробленого діяння), з яким зв'язується виникнення охоронних правовідносин, у рамках якого реалізується юридична відповідальність.

Процесуальна підстава - це наявність правозастосовного  акту, що конкретизує загальні приписання охоронної норми права(містить  санкції), визначає вид і міру юридичної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Цілі, функції  і принципи юридичної відповідальності

 

2.1. Цілі юридичної  відповідальності

 

Під цілями юридичної  відповідальності розуміють досягнення остаточного результату, який передбачається законодавством. При різних видах юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, у кримінальному законодавстві основними цілями покараня є такі:

1. виправлення і перевиховання засуджених;
2. попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;
3. попередження злочинів з боку інших осіб.

Виправлення і перевиховання  дуже тісно пов"язані між собою, і кожне суспільство зацікавлене  в тому, щоб правопорушник став на шлях виправлення і більш не вчиняв злочинів чи інших правопорушень.

Мета покарання - це попередження вчинення правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання на меті має ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчинювати нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавляється певних матеріальних чи духовних цінностей, він обмежеється в своїй дієздатності і зобов"язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам.

Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут головне місце займає поновленя втрачених прав, відшкодування збитків.

Таким чином, кожний вид  юридичної відповідальності має  як конкретні цілі, так і спільні - це покарання за правопорушення і  попередження, недопустимість їх в майбутньому.

 

 

 

2.2. Функції і принципи  юридичної відповідальності

Функції юридичної відповідальності — головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших  осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі види функцій  юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Існування різних видів  правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів — органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається:

а) органами влади;

б) виконавчими і розпорядчими органами;

в) судовими та іншими юрисдикційними органами.

 

Залежно від  суб'єктів правопорушників вона буває:

а) індивідуальною;

б) колективною.

 

Розрізняють також внутрішню  державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

а) кримінально-правову;

б) адміністративну;

в) цивільно-правову;

г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Принципи юридичної  відповідальності — це положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об'єктивного і суб'єктивного права та суспільного порядку.

Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням  лише за умови, якщо воно передбачене  законом саме як протиправне; якщо цей  закон вступив у законну силу та його зміст є обнародуваним. Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; у можливості недопущення зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм.

 

Важливим принципом  відповідальності є відповідність  за правопорушення та покарання. Він  забезпечує реалізацію положень Міжнародних пактів про заборону жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність. Відповідно до нього смертна кара є виключним засобом впливу, а позбавлення волі забезпечує можливість перевиховання та виправлення правопорушника. Змістом цього принципу є необхідність диференціації та узгодженості покарань за різноманітні за ступенем небезпеки правопорушення. Ця вимога забезпечується шляхом чіткого визначення заборон та їх сприйняття суспільством як справедливих; можливістю визнання протиправними лише таких діянь, негативний характер яких може бути доведений засобами юридичного процесу та за які застосовуються засоби державного впливу. Особливо цей принцип є важливим для діяльності спеціальних органів держави, наділених владними повноваженнями. Йдеться насамперед про правоохоронні та судові органи. Занадто м'які санкції до правопорушників можуть призвести до безкарності та зростання злочинності, а занадто тяжкі — до суспільного протесту.

 

Розділ III. Обставини, які  виключають юридичну відповідальність

 

В окремих випадках, навіть коли вчинено дії, що мають ознаки правопорушення, особа не буде притягнута до відповідальності.

Коли на людину вчинено  напад, поруч порушують правопорядок, будь-який громадянин має право захищатися, намагатися припинити протиправні дії. Під час цього він може заподіяти шкоди правопорушнику. Захищаючись від злочинця, громадянин може використовувати не лише власну фізичну силу, а й у певних випадках (у разі нападу озброєної особи, групи осіб, спробі проникнути в житло чи інше приміщення) зброю, інші засоби. В цих випадках йдеться про необхідну оборону, що не є протиправною і не тягне юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової тощо). Але якщо людина, захищаючись, діятиме невідповідно до загрози, перевищуватиме межі необхідної оборони (наприклад, на образи та вимоги хлопця шкільного віку віддати гроші двометровий спортсмен-борець відповідає ударом ножа) і буде вчинено вбивство або завдано тяжких тілесних ушкоджень, винного може бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

Не підлягає відповідальності людина, яка заподіює шкоди під  час затримання правопорушника.

Іноді людина потрапляє  в складні обставини, зумовлені  дією природи, тварин, інших людей, технікою тощо. Намагаючись вийти з таких обставин, особа нерідко спричиняє шкоду охоронюваним інтересам, але при цьому відвертає більшу шкоду. Наприклад, для того, щоб пожежа не перекинулась на інші будівлі і не знищила все село, була розібрана стайня, яка безпосередньо примикала до палаючої будівлі. Такі дії вважають вчиненими в стані крайньої необхідності. За дії в стані крайньої необхідності особа не підлягає юридичній відповідальності. Від кримінальної відповідальності людина звільняється і в деяких інших випадках, наприклад, якщо вона діє під впливом фізичного примусу, виконує законний наказ, діє в умовах виправданого ризику тощо.

Людина може відповідати  за свої дії, коли усвідомлює їхню небезпеку  і можливі наслідки. Тому, якщо особа  внаслідок психічного захворювання не здатна усвідомлювати свої дії або керувати ними, вона вважається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. Для з'ясування питання про те, чи є людина неосудною, обов'язково призначають спеціальну судово-психіатричну експертизу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Юридична відповідальність відіграє значну роль для покращення стану законності та правопорядку у суспільстві.

Законність є одним  основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Стан законності у суспільстві є найважливішим напрямком діяльності  щодо формування правової держави.

Юридична відповідальність, також характеризується невідворотністю, хоча на даний час даний принцип практично не реалізовується. Перехід законодавця до впровадження фінансових санкцій за деякі види злочинів, на мою думку є недоцільним. Оскільки саме це дасть можливість уникати кримінальної відповідальності матеріально-забезпеченим особам, на відміну від молозабезпечиних осіб, яким залишається тільки відбувати термін увязнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

 

1.«Конституція  України» офіційне інтернет-представництво  президента України «www.kmu.gov.ua»

2.Кримінальний Кодекс  України: Офіційне видання –  К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 400 с.

3.Цивільний Кодекс  України: - Харків: Фоліо, 2000. – 121с.  – (Кодекси України).

4.Кодекс України про  адміністративні правопорушення  – К.: Вид. «Сірін»; 2000р. – 168с.

5.Основи держави і  права за редакцією доц. Настюка  М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

6.Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р.

7.Підопригора О.А., Сумін  В.О., Підопригора О.О. Цивільне  право України:-К.”Юрінформ”-1994 р.