Операції з інструментами грошового ринку

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ДИЗАЙНУ

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

З дисципліни: «Ринок фінансових послуг»

На тему: «Операції з інструментами грошового  ринку»

 

 

 

 

 

 

Виконала  студентка 

Групи МгФ  – 1-08

Щигельська  Олена 

 

 

 

 

 

 

Київ КНУТД 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………… ..3

РОЗДІЛ 1. Характеристика основних операцій з  інструментами грошового ринку …………………………………………………………………………….4

1.1. Види  та форми інструментів грошового  ринку………………………. … 4

1.2. Показники  операцій з інструментами грошового  ринку…………………10

РОЗДІЛ 2.  Аналіз операцій на грошовому  ринку ……………………………11

2.1. Методи операційної діяльності грошового ринку ……………………….11

2.2. Динаміка росту операцій на грошовому ринку…………………………...13

РОЗДІЛ 3. Шляхи покращення операцій з інструментами грошового ринку……………………………………………………………………………..14

3.1. Удосконалення системи показників на грошовому ринку……………….14

3.2. Шляхи  розвитку та покращення операцій  з інструментами грошового ринку……………………………………………………………………….…… 16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..…21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Грошовий  ринок – це сектор ринку, на якому  здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формують попит, пропозиція і ціна на цей товар.

Після того, як Україна стала самостійною  незалежною державою, все більше уваги  та зусиль приділяється зростанню економічного потенціалу країни. Покращення умов функціонування грошового ринку, удосконалення його структури на теперішній час є чи не найважливішим завданням державного апарату та Національного банку України. Якщо наша ринкова система буде розвиватися не належним чином, то ми не зможемо конкурувати та співпрацювати з іншими країнами, тому тема дуже актуальна на даний період.

Об′єктом дослідження роботи є грошовий ринок, чинники, які впливають на його функціонування, його суб′єкти та об′єкти, специфіка відносин на ньому та особливості розвитку в Україні.

Метою обраної  теми є вивчення грошового ринку  України, дослідження інструментів грошового ринку, чинників, що впливають  на нього, умови рівноваги, його становлення  та подальший розвиток на Україну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Характеристика основних операцій з інструментами грошового ринку

1. Види та форми інструментів грошового ринку

 

Інструментами грошового ринку є грошові  сурогати – будь-які документи  у вигляді грошових знаків, що відрізняються  вiд грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України i виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи.

Казначейські  зобов’язання – боргові цінні  папери, що емiтуються державою в  особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед  фізичних та юридичних осіб, засвідчують  внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або iншi майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначейство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету. 

Депозитні сертифікати  – видані банками та іншими депозитними  інститутами цінні папери.

Євродолари  – доларові депозити, розміщені  за межами США.

Угода про  перепродаж – контракт, в якому  одна зі сторін зобов’язується продати  цінні папери іншій із обов’язковим викупом в обумовлену дату за наперед  обумовленою і зафіксованою в  контракті ціною (наприклад, «репо»).

Комерційні  папери – короткостроковий простий  вексель, виданий суб’єктом господарювання.

Банківський акцепт – форма короткострокового  банківського фінансування, при якому  банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку  грошей – це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування.

Комерційні  папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку. Вексельний обіг був  і є невід’ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного  обігу має багатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались  зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в  місто. У результаті з’явився перевідний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відносин вексель як засіб  переказу грошей поступово втратив  своє значення і став універсальним  інструментом кредиту, платіжним засобом, абстрактним цінним папером.

Вексель виконує  дві функції:

• є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов’язання (оплатити куплений товар, повернути отриману позику тощо);
• служить інструментом грошових розрахунків, будучи різновидом кредитних грошей.

Незалежно від  того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного  обороту регулюються особливими нормами вексельного права.

Хоча вексель  здавна використовувався в міжнародних  розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексельний обіг у різних країнах, суттєво відрізнялись між  собою. У результаті цього було уніфіковано  норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий  вексель.

Країни, що підписали  або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов’язання ввести в дію  на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні  обіг векселів теж здійснюється відповідно до Єдиного вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське не передбачає випуск векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.Вексель, відповідно до Закону «Про цінні папери і фондову біржу», – це боргове зобов’язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від векселедавця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто, це зобов’язання, в основі якого лежать лише гроші. Предметом векселя не можуть бути інші зобов’язання, скажімо, розрахунок електроенергією, як у випадку з векселями НДЦ (електричні гроші). Розрахунок яким-небудь майном з векселетримачем може бути здійснено, але це виходить за рамки вексельного права і обумовлюється в окремому порядку господарськими угодами.

Приклад реалізації механізму вексельного обігу  зображено на схемі 5.1. із відповідним  поясненням нижче.

Пояснення до схеми 5.1: Унаслідок фінансової кризи  «Запоріжсталь», не маючи можливості розрахуватись живими грошима за поставлену руду, виписує вексель  гірничо-збагачувальному комбінату. Останній, знаючи, що у «Запоріжсталі» гроші навряд чи з’являться, реалізує з дисконтом ці векселі через  торговельну площадку підприємцям-споживачам металу. Цей покупець, у свою чергу, пред’являє вексель до оплати «Запоріжсталі», яка, в силу відсутності коштів, розраховується продукцією. У підсумку споживачу  метал дістається дешевше, тому що вексель  було придбано зі скидкою.

Схема 1. Взаємозв’язок  суб’єктів вексельного обороту

Векселі бувають  прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У переказному векселедавець  призначає платника за векселем і  пропонує йому заплатити визначену  суму за вимогою того, на кого він  виписав вексель. У простому векселі  векселедавець призначає платником  самого себе і не пропонує, а зобов’язується заплатити.

Відмінною особливістю  векселя є «вексельна мітка» –  слово «вексель», – яка в сукупності з іншими реквізитами характеризує застосування цього боргового інструмента  саме з характерними для векселя  властивостями. Слово «вексель», як правило, пишеться два рази: перший – у назві документа, другий –  у тексті векселя.

Пропозиція  або зобов’язання заплатити вказану  у векселі суму грошей повинна  бути простою і нічим не обумовленою. Внесення в текст векселя угоди  про те, що платіж (термін платежу) залежить від деякої події, яка може настати  або ні, є порушенням вимог до форми векселя і призводить до його недійсності.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін «індосамент» походить від лат. in dosso (на спині), так як за древньою традицією  він надписується на звороті векселя. Індосамент виконується на звороті  векселя або на додатному листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бути приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для векселів правила: чого нема у  векселі, того не існує.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний  індосамент повинен містити дві  необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього  надпису передається право за векселем, що передує цьому підпису. Для передачі векселя за бланковим  індосаментом достатньо одного підпису  індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов’язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред’явник векселя  з бланковим надписом має право  вимоги без іншого засвідчення свого права на цей вексель. 

Передача  векселя за індосаментом веде за собою  два юридичних наслідки: права  для індосата і відповідальність для індосанта. Перше полягає  в тому, що особа, яка отримала вексель  за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть якщо останній індосамент є  бланковим. Другий юридичний наслідок, пов’язаний з першим, полягає в  тому, що індосант, передаючи вексель, бере на себе зобов’язання перед новим  векселетримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім  індосовано.

Банки виконують  з векселями наступні операції:

• видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселями;
• інкасування векселів;
• доміляція векселя:
• авалювання векселів;
• акцепт векселів;
• облік векселів;
• форфетування.

Спеціальний позиковий рахунок – це рахунок  до запитання. Безтерміновість кредиту  дає банку право в будь-який момент вимагати від кредитора повного  або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може здійснюватись  як самим позичальником, так і  іншою особою, після чого їм повертається із забезпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення  кредиту направляються гроші, які  надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком – це виконання  банком доручення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем – це інкасація векселя. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, називається інкасо.

Доміціляція (від лат. domicilium – місцеперебування) векселя – це призначення платником  за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим векселем. Доміцільований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміціліатом) у  місці проживання платника або іншому місці. Як правило, платником за векселем призначається банк. У цьому випадку  банк у протилежність інкасуванню  векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тобто він виконує  доручення платника за векселем здійснити  платіж за даним векселем у встановлений термін.

Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель, якщо на рахунку  боржника за векселем є необхідна  сума грошей. У зворотному випадку  він відмовить у платежі.

Аваль (фр. аval) векселя – це вексельне доручення, що забезпечує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою  особою (авалістом). Авалістами, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі  або алонжі «Ввважати за аваль» і  підпис у аваліста. За видачу аваля  стягується плата в процентах  від суми векселя. Цей процент  називається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

Акцепт (лат. аcceptus – прийнятий) векселя –  це підтвердження платником згоди  на оплату за переказним векселем (тратті). Він висловлюється словами: «Акцептовано», «Прийнято», «Заплачу», що зроблені на лицьовій стороні векселя. Векселя, акцептовані банком, тобто банківський  акцепт, широко застосовуються у зовнішньоторговельних  операціях. Акцепт банком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту. Це акцептований кредит. Акцептант несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

 

2. Показники операцій з інструментами грошового ринку

 

Основні показники  грошового ринку - кількість і  ціна грошей. При цьому ціною грошей виступає банківська відсоткова ставка. Банківська процентна ставка (від  лат. Ргосепtuм - на сотню звідси термін «відсоток») - це плата позичальника банку за тимчасове користування грошима.

Взаємодія грошового  ринку з іншими видами ринків виражає  економічна закономірність, звана «ефектом Пігу» на ім'я вченого, який досліджував  ці явища. Якщо у зверненні несподівано  з'являється додаткова кількість  грошей, і всі ціни пропорційно  зростають, то грошова готівка, яка  є на руках у людей, пропорційно  знецінюється.

І навпаки, якщо центральний банк раптово зменшить кількість грошей в обігу, і всі  ціни пропорційно знизяться, то власники готівки стануть пропорційно  більш багатими. У цьому випадку  готівка може збільшити обсяг  попиту на товари або капітальні блага. Це, в свою чергу, сприяє збільшенню робочих місць, зростанню попиту на працю і т.п

Загальний попит  на гроші в кожному незалежній державі залежить від обсягу номінального ВНП цієї країни і рівня банківської  процентної ставки. При високих процентних ставках заощадження вносяться  на банківські рахунки і вкладаються  в цінні папери, попит на готівкові  гроші обмежується операційним  попитом і вже не знижується при  подальшому зростанні банківських  відсотків.

В цілому, грошовий ринок може бути представлений у  вигляді графіків, S - пропозиція грошей - представлено у вигляді вертикальної прямої, оскільки припускає, що грошово-кредитні і фінансові установи створили певну  кількість грошей, що не залежить від величини банківської ставки. Точка Е на перетині кривих попиту і пропозиції грошей визначає «ціну» рівноваги на грошовому ринку. Лінія S1 показує збільшення пропозиції грошей - так буває тоді, коли у людей короткочасно є їх надлишок.

 Люди  прагнуть перевести свої грошові  запаси в інші фінансові активи (скажімо, облігації). Попит на  них зростає, а ціни відповідно  збільшуються. Ставка відсотка знижується, населення і фірми поступово  збільшують кількість готівки  і чекових внесків. Так відновлюється  рівновага на грошовому ринку  при більшій пропозиції грошей  і меншому банківської процентної  ставки.

При зменшенні  попиту на гроші все відбувається навпаки.

 

 

РОЗДІЛ 2.  Аналіз операцій на грошовому  ринку

2.1. Методи операційної діяльності  грошового ринку

 

Для оцінювання операційного грошового потоку на практиці використовується один із двох методів - прямий або непрямий.

Загальна  формула, за якою здійснюється розрахунок чистого грошового потоку по операційній  діяльності прямим методом, така:

ЧГП0 = РП + ІН0 - 3™ - ЗПп - ППВ - ППпф - Щ , (7.2) де РП - сума грошових коштів, отриманих від реалізації продукції, тис. грн.,

ІНо - сума інших  надходжень грошових коштів у процесі  операційної діяльності, тис. грн.,

Зтм - сума грошових коштів, вип гачених за придбання  матеріальних цінностей у постачальників, т іс. грн.,

ЗПп - сума заробітної плати, виплаченої персоналу, тис. грн., ППВ- сума податкових платежів, перерахована до бюджету, тис. грн., ППпф - сума платежів, перерахована у позабюджетні фонди, тис. грн.,

ІВо - сума інших  виплат грошових коштів в процесі  операційної діяльності, тис. грн.

Операційний чистий грошовий потік(CASH-FLOW) можна  розглядати як критерій оцінювання внутрішнього потенціалу фінансування корпорації. Його достатній розмір створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Міжнародний  стандарт бухгалтерського обліку рекомендує використовувати прямий метод розрахунку операційного грошового потоку, що дає змогу забезпечити більшу інформаційну прозорість і використовувати  елементи такого розрахунку для потреб фінансового моделювання. Непрямий метод розрахунку передбачає коригування  абсолютної величини прибутку підприємства до оподаткування на величину впливу негрошових (немонетарних) операцій у  рамках операційної діяльності суб'єкта господарювання. Його використання є  обов'язковим при складанні публічної  фінансової зві тності вітчизняними підприємствами (форма № 3).

Алгоритм  розрахунку непрямим методом:

• витрати підприємства, які не пов'язані із використанням грошових коштів, додаються до абсолютної величини прибутку, що коригується (рядки 010, 020, 030, 060, 080, 090, 105);
• грошові видатки, які не належать до витрат суб'єкта господарювання або не враховані при визначенні прибутку, що коригується, віднімаються (рядки 035, 040, 100, 085, 095, 130, 140);
• абсолютна величина прибутків підприємства, що не відноситься до грошових надходжень, віднімається (рядки 040, 110).

 

 

 

 

 

 

2.2. Динаміка росту операцій на  грошовому ринку

 

Рівновага на грошовому ринку - ситуація на грошовому  ринку, коли кількість пропонованих грошових коштів та кількість грошей, яку хочуть мати на руках населення  і підприємці, рівні.

Рівновага на грошовому ринку є результат  взаємодії попиту і пропозиції грошей.

Крива попиту на гроші відображає взаємозв'язки між загальною кількістю грошей, яке населення і фірми хочуть мати на руках в даний момент, і процентною ставкою за звичайними негрошовими активами.

Крива пропозиції грошей відбиває залежність пропозиції грошей від процентної ставки.

Рівновага на грошовому ринку формується під  впливом центрального банку. У тому випадку, коли центральний банк, контролюючи  положення грошей, має намір підтримувати його на фіксованому рівні незалежно  від зміни процентної ставки, крива  пропозиції матиме вертикальну лінію.

Рівновага на грошовому ринку показано точкою перетину кривих попиту і пропозиції, і досягнуто його в точці А (r0; M0). При зниженні ставки до r1 знижується прибутковість облігацій і збільшується потреба в грошах. У такій ситуації економічні суб'єкти будуть продавати  облігації, що викличе зниження попиту і ринкової ціни облігацій, дохід  ж від продажів зросте. У результаті цих угод відбуватиметься рух  грошових коштів, і поступово рівновага  на грошовому ринку відновиться.

При зміні  рівня доходу (наприклад збільшення) попит на гроші підвищується, і  тоді відбудеться зсув кривої попиту на гроші вправо. У цьому випадку  ставка відсотка підвищується.

Скорочення  пропозиції грошей центральним банком виражається в зсуві кривої пропозиції грошей вліво і зростання процентної ставки. Встановлення і підтримка  рівноваги на грошовому ринку  можливе лише в умови розвиненого  ринку цінних паперів і стабільних поведінкових зв'язків властивих економічним суб'єктам при відносних змінах певних змінних (наприклад процентної ставки).

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Шляхи покращення операцій з інструментами грошового ринку

3.1. Удосконалення системи показників на грошовому ринку

 

Для удосконалення  системи регулювання фінансового  ринку  у 2002 році був створений  ще один орган регулювання та нагляду - Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України –  покликаний регулювати діяльність небанківських  фінансових інститутів. Паралельно приймаються  закони, що регулюють створення та функціонування окремих парабанків, зокрема недержавних пенсійних  фондів, інститутів спільного інвестування, кредитні спілки. Також в ці роки переоцінюють підходи до банківського нагляду та вперше замислюються над  створенням єдиного мегарегулятора;

Вдосконалення роботи, пов`язаної з організацією готівкового  обігу в Україні слід проводити  за такими напрямками:

1. Прогнозування грошової емісії  та потреби в готівці.

Головна мета прогнозування готівкової маси - визначення на підставі основних напрямів грошово-кредитної політики і показників соціально-економічного розвитку країни необхідного для нормального  та безперебійного функціонування економіки  обсягу готівки.

Мета  прогнозування готівкової емісії - визначення необхідних обсягів виробництва  банкнот і монет на Банкнотно-монетному  дворі НБУ. Воно здійснюється в кілька етапів:

- на першому етапі визначається  необхідний обсяг емісії готівки  як у цілому в Україні, так  і в розрізі областей;

- на другому етапі визначається  потреба у випуску готівки  на заміну зношених банкнот та загальна потреба у випуску банкнот за номіналами;

- на третьому етапі (з урахуванням  наявних запасів готівки у  резервних фондах) визначається  кількість банкнот і монет  за номіналами, яку необхідно  замовити для виробництва грошей  на Банкнотно-монетному дворі.

2. Виробництво грошових знаків.

Виробництво грошових знаків національної валюти - гривні здійснюється на основі повного  технологічного циклу на відповідних  виробничих потужностях Банкнотно-монетного  двору НБУ із застосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.

Для забезпечення виготовлення якісних  грошових знаків, що відповідають вимогам  затверджених зразків, Банкнотно-монетний двір створює технологію виготовлення грошей, яка виключає можливість потрапляння  до складу готової продукції бракованих грошей.

З метою децентралізації управління готівковим обігом у країні, забезпечення оперативного і безпосереднього  ефективного регулювання взаємовідносин із комерційними банками регіональні  управління Національного банку  України наділяються правами  самостійного розпорядження готівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі, - передача банкнот і монет зі сховища  до оборотної каси та з оборотної  каси до сховища, здійснення підкріплень  комерційних банків готівкою з оборотної  каси за їхніми заявками, приймання  надлишків готівки від комерційних  банків.

3. Організація готівкового обігу.

У позабанківській сфері політика Національного банку України  з питань готівкового обігу має  спрямовуватися в першу чергу  на:

- забезпечення оптимальної кількості  та структури грошових знаків  в обігу та своєчасне вилучення  з обігу зношених, пошкоджених  та підробних банкнот і монет;

- проведення гнучкої, виваженої  політики щодо організації готівкових  розрахунків для активізації  підприємницької діяльності;

- постійно здійснювати аналіз  руху готівки у значних сумах  за рахунками клієнтів виключаючи  можливість проведення сумнівних  і некоректних операцій;

- надання права комерційним банкам  самостійно встановлювати тарифи  на розрахунково-касове обслуговування  клієнтів без обмеження їх  граничного рівня;

- поступову передачу функцій контролю  за дотриманням суб`єктами господарювання  касової дисципліни органам Державної  податкової адміністрації;

- скорочення готівкових розрахунків  на основі розширення обсягів  безготівкових платежів населення  в сфері торгівлі, послуг шляхом  створення національної системи  масових електронних платежів, використання  розрахункових чеків, векселів, акредитивів  тощо та здійснення соціальних  виплат населенню через установи  банків;

- сприяння автоматизації та механізації  касових операцій, здійснюваних  суб`єктами господарювання в торгівлі  та інших сферах обслуговування;

         - розроблення ефективних санкцій за порушення суб`єктами господарювання правил готівкового обігу та застосування дійових економічних важелів для запобігання таких порушень.

 

3.2. Шляхи розвитку та покращення  операцій з інструментами грошового

 

Розглядаючи стан українського грошового ринку  стає очевидним ряд проблем, які  стримують створення високоліквідного, відкритого, активного ринку капітанів.

Захист прав інвесторів. На сьогодні корпоративні конфлікти в акціонерних товариствах, нехтування інтересами дрібних акціонерів підривають довіру до основного інструменту  ринку капіталів - акцій. Акції переважно виконують функцію перерозподілу та поглинання, а не залучення інвестиційних ресурсів до реального сектору економіки. Все це накладається на низьку обізнаність населення. В результаті акції так і не стали привабливим інструментом ні для внутрішніх, ні для зовнішніх інвесторів.

Розкриття інформації. Навіть передбачене чинним законодавством розкриття інформації як підприємствами-емітентами, так і установами, що забезпечують обіг цінних паперів (біржі, посередники  тощо), повністю не врегульовано. В результаті практично неможливо отримати достовірну інформацію щодо перехресних прав власності, інших зв'язків між суб'єктами фондового ринку щодо реальності (завершення, тобто поставки проти  оплата) зареєстрованих організаторами торгівлі угод, результатів фінансово-економічної  діяльності підприємств.

Система реєстрації прав власності на цінні папери. Існуюча в Україні система  обліку цінних паперів не гарантує збереження прав власності акціонера  і часто сприяє маніпулюванню  системами реєстру. Паралельно існують  два технологічно не пов'язані між  собою підходи до обліку та реєстри  власників іменних цінних паперів  і облік цінних паперів, випущених  в без документальній формі, на рахунках у зберігача. Технологічні недоліки реєстраторської діяльності, масове явище "кишенькових" реєстраторів так і не ліквідовані за 10 років  існування цього інституту, що відкриває  шлях до фальсифікацій і дублювання реєстрів, внесення несанкціонованих змін до реєстрів, створення перешкод у реалізації прав акціонерів. На жаль, останнім часом ці явища набули загрозливих  масштабів, особливо з огляду на те, що переважна більшість зареєстрованих в Україні випусків акцій мають  саме документарну форму і обліковуються  в системі реєстрів.