Операції з формування ресурсів комерційних банків

ЗМІСТ 

ВСТУП           5

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  СКЛАДУ, СТРУКТУРИ  РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА ДЖЕРЕЛА ЇХ

УТВОРЕННЯ         7

1. Загальна характеристика ресурсів комерційного банку  7
2. Власний капітал, залучені та запозичені ресурси                                               комерційних банків                                                                          11

3. Поняття та сутність депозитних ресурсів банку          17                                РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ І РОЗМІЩЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ РЕСУРСІВ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНКА»  21

2.1. Економічна характеристика діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» 21

2.2. Аналіз депозитних ресурсів ЗАТ КБ «Приватбанку»   24

2.3. Аналіз  ефективності використання ресурсів  «Приватбанку»  35

РОЗДІЛ III. ШЛЯХИ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНИХ

БАНКІВ  УКРАЇНИ         38

ВИСНОВКИ  ТА ПРОПОЗИЦІЇ       43

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ     45

ДОДАТКИ

ВСТУП 

       Управління  банківськими ресурсами являє собою  діяльність, пов'язану з залученням коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної  структури джерел коштів у тісному  зв'язку з їх розміщенням.

       Управління  ресурсами комерційних банків можна  умовно підрозділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні, так і організаційні методи. Самі ж методи прямо або побічно впливають на розмір ресурсів комерційних банків.

       Встановлення  економічних показників регулювання  діяльності комерційних банків безпосередньо  позначається на розмірі їхніх ресурсів. Мінімальний розмір статутного фонду  не тільки прямо, але і побічно  впливає на розмір власного капіталу комерційного банку, оскільки утворення  інших його фондів взаємозалежно  зі статутним фондом. Так, від розміру  статутного фонду залежать розмір і  порядок формування резервного фонду, утвореного за рахунок відрахувань  від прибутку. Граничне співвідношення між розміром власних засобів  комерційного банку і сумою активів, зважених з урахуванням ступеня  ризику їхньої втрати, встановлює розгортання  активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.

       Проблема  управління ресурсами, залученими комерційними банками, має не тільки кількісну, але  і якісну сторону. Залучати ресурси  без пророблення питання про  їхнє розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть задача ефективного  розміщення ресурсів, що відшкодувало би витрати і принесло банку прибуток, а також забезпечило виконання  запропонованих Національним банком України  вимог по ліквідності банку. Це можливо  при здійсненні комерційним банком тісного взаємозвв’язку пасивних операцій з активними.

       Таким чином, обрана тема для написання  є актуальною.

       Метою курсової роботи стало вивчення питань - ресурсів комерційних банків, їх змісту, значення і класифікації, формування власного капіталу: його функцій та значення, залучених і запозичених коштів комерційних банків і порядку їх формування.

       Об’єктом  дослідження є система управління залученням депозитних ресурсів у банку  в сучасних умовах розвитку банківської  системи.

       Предметом дослідження є механізм управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банку.

       Основна задача курсової роботи – це розкриття та вивчення теми роботи, та внесення пропозицій щодо шляхів удосконалення процесу формування ресурсів комерційних банків.

       Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних матеріалів Національного  банку України та інших банків, даних періодичних видань, інтернету, фінансова звітність та внутрішньобанківські документи ЗАТ КБ «ПриватБанк». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ I Теоретичні аспекти складу, структури ресурсів комерційного банку та джерела їх утворення 
 

       1.1 Ресурси комерційних  банків їх зміст,  значення та класифікація 

       Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій.[8,С.150]

       Акумулюючи  грошові накопичення, прибутки і  заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий  у позичку власниками на умовах повернення за плату у виді відсотка. Тому банківські ресурси називають банківським  капіталом.

       Діяльність  комерційних банків полягає в  залученні коштів  і наданні  їх у позичку або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між  тими, хто має у своєму розпорядженні  тимчасово вільні кошти, і тими, хто  в їх потребує. Метою здійснення такого посередництва є одержання  банківського прибутку.

       Операції, за допомогою яких комерційні банки  формують свої ресурси, називаються  пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різноманітних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій, одержанні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються кошти в пасиві балансу комерційного банку.

       Для зручності розгляду джерел банківських  ресурсів звичайно прибігають до їхньої класифікації. Існує безліч різноманітних  класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, проте усі вони не позбавлені визначених умовностей.

       По  своєму економічному змісту ресурси  комерційних банків дуже різноманітні. Власні засоби комерційних банків складаються  зі статутного фонду, а також утворених  у процесі банківської діяльності резервного й інших фондів. До власних  коштів прирівнюється прибуток, що до його розподілу знаходиться в  обороті комерційного банку і  використовується в якості банківського ресурсу.

       Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається  до касового виконання державного бюджету) утворяться в результаті їхнього  поточного виконання, тобто від  моменту надходження доходів  на рахунки в банку до моменту  їх використання.

       Важливим  банківським ресурсом є кошти  клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках:

• залишки засобів на розрахункових і поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності;
• залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках;
• кошти, депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями;
• кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку;
• кошти бюджетних і громадських організацій;
• кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

       До  банківських ресурсів відносяться  грошові заощадження населення, що формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і  призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

       Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських  рахунках у комерційному банку.

       Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять  інші кошти, що утворяться в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

       У залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на ті, що мобілізуються самим комерційним банком і придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина ресурсів, наприклад, внески громадян і депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

       Ресурси комерційного банку можна класифікувати  по можливості прогнозування їхнього розміру. При цьому виділяють ресурси, що піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку і нерозподіленого прибутку. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

       У залежності від часу використання банківські ресурси підрозділяють на постійні і тимчасові. Постійні - це кошти, чия динаміка або оборотність комерційним банком може бути прогнозована і використана для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють кошти, що утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

       З погляду джерел створення ресурси комерційних банків поділяються на власні і запозичені. До складу власних ресурсів включаються кошти фондів комерційного банку, утворених при його створенні за рахунок коштів фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нерозподілений прибуток комерційного банку. Власні ресурси - лише відправна точка для організації банківської справи і їхня роль у більшій мірі зводиться до гарантування прибутковості і фінансової стійкості комерційного банку.

       Комерційний банк має можливість залучати кошти  підприємств, організацій, установ  і населення. Частина притягнутих  ресурсів він мобілізує по своїй  ініціативі, для чого як позичальник  виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається  до інших комерційних банків, Національного  банку або здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції складається  в мобілізації комерційними банками  коштів замість видачі кредиторам визначених цінних паперів.

       Іншу  частину залучених ресурсів комерційний  банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення їхньої цілості й одержання прибутку.

       Серед залучених ресурсів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них  види ресурсів. До першого, зокрема, відносяться  кошти підприємств, організацій, установ  і населення на рахунках у комерційному банку, кошти бюджету й ін. Поява  другого виду ресурсів пов'язано  з залученням банків у нові для  них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові й інші операції. Це спричинило за собою включення до складу банківських  ресурсів не тільки коштів у національній і іноземній валюті, але і цінних паперів, майна і пов'язаних із ним  майнових прав.

       В даний час велика частина операцій комерційних банків грунтується  на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу [13, с.34-38]. 

       1.2 Власний капітал,  залучені та запозичені  ресурси комерційних  банків  

       Складовою частиною банківських ресурсів є  власні кошти (або капітал) банку-фактор, що відіграє неабияку роль у зміцненні  довіри клієнтів як до окремого банку, так і до банківської системи  в цілому. Тому проблема залучення  і підтримки на певному рівні  обсягу капіталу комерційних банків є актуальною і надзвичайно важливою для банківської діяльності в країні загалом.

       Власний капітал КБ займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для  комерційного банку достатнім буде 8% від загального капіталу. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному чужими грошима, а власні кошти служать  передусім для страхування інтересів  вкладників і кредиторів банку, а  також для покриття можливих збитків  від банківської  діяльності. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела  забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших порах  після його утворення.

       У вітчизняній і зарубіжній економічній  літературі сутність капіталу банку  найчастіше визнають за джерелами його формування, серед яких:

• акціонерний капітал;
• резервний капітал;
• нерозподільний прибуток ( частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд).

       Походження  терміну “капітал” (від фр.,  англ. capital , лат. сaptalis – головний) означає  багатство (цінні папери, грошові  кошти, майно), які використовуються для власного самозбільшення.

       Виходячи  із цього можна запропонувати  такі визначення капіталу комерційного банку: це сукупність внесених власниками – учасниками капіталу – власних  коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з баку учасників.[16,с.38]

             Суть банківського капіталу виявляється через його функції:

1. капітал є основою для створення й організації банку, а також для його діяльності до часу накопичення достатнього обсягу залучених і позичених коштів;
2. у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал відіграє роль буфера, своєрідної  “подушки”, що дає змогу банку продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (у випадках нестачі резервів) для погашення збитків використовується статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони в масі є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений робити для вирішення назрілих проблем, компонує капітал;
3. капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;
4. капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розробки і впровадження нових послуг, програм, обладнання. Залучення додаткового капіталу дає змогу банкові посилювати свої позиції на ринку, забезпечувати клієнтів сучасними банківськими послугами;
5. капітал служить регулятором загального розвитку банку в довгостроковий перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно підтримує довіру клієнтів, а в країнах де діє державна система страхування депозитів, захищає кредитно-фінансові установи від втрат. [16,с.40]

       Отже, капітал банку в процесі організації  банківської діяльності одночасно  виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських  операцій.  Під ефектом розуміється результативність діяльності. Ясна річ, в умовах капіталізації основною метою для банку є одержання прибутку.

       Власний капітал комерційних банків поділяється  на основний та додатковий. Основний капітал  банку – це грошові кошти, що забезпечують його фінансову основу. Він складається  з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших  фондів, що утворюються за рахунок  прибутку. Додатковий капітал –  це грошові кошти, що доповнюють загальний  власний капітал. Він формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.[16,с.42]

       Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку.

       Якщо  комерційний банк утворюється у  формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого  типу – у порядку перерозподілу  усіх акції серед засновників  КБ згідно з розміром їх частки у  статутному фонді.

       При утворенні КБ як товариства з обмеженою  відповідальністю статутний фонд поділяється  на частки, розмір яких фіксується в  засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї  частки.  

       Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок  власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок банківських  кредитів не допускається.

       Статутний фонд КБ у формі АТ створюється  шляхом випуску та продажу двох видів  іменних акцій – звичайних  та привілейованих. Акція – ЦП, який підтверджує внесок коштів у статутний  фонд АТ, дає право на отримання  частини прибутку у вигляді дивідендів та управління АТ. Власники звичайних  акцій беруть учать в управлінні банку і поділяють з ним  усі його доходи, збитки та ризики. Якщо КБ не заробляє прибутку, власники звичайних  акцій не можуть бути більшими ніж  первісна вартість їх інвестицій, а  дохід, у випадку прибуткової  роботи банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Звичайні акції  вільно купуються та продаються на вторинному ринку ЦП (фондовій біржі).[16,с.48]

       Привілейовані акції дають право їх власникам  на отримання  фіксованого розміру  дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники таких акцій, мають переваги у порівнянні з  власниками звичайних акцій. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні КБ.

         Резервний фонд КБ призначений  для покриття можливих збитків  від банківської діяльності, а  також для сплати дивідендів  за привілейованими акціями, коли  для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному  фонді забезпечує стійкість КБ, зменшує вірогідність його банкрутства.

       Резервний фонд КБ створюється у порядку, встановленому  зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 25% від розміру статутного фонду. Він  формується за рахунок відрахувань  з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку.

       Банківський власний капітал поділяється  на капітал – брутто та капітал  – нетто. Власний капітал –  брутто – це сума усіх фондів банку  та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал – нетто –  це капітал – брутто за “-“ вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції  АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто, капітал  – нетто це та частина власних  коштів банку, що може бути використана  як кредитні ресурси.

       Розмір  власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від  багатьох факторів. До них належать:

• рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги збільшують потребу у власному капіталі;

         Мінімальні вимоги НБУ до статутного  фонду банків – це мінімальний  розмір статутного фонду, який  банк повинен мати сплаченим.

• специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;
• характер активних операцій. Наявність значно ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

         Але більша частина ресурсів КБ формується на рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку – кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Запозичені кошти  - це кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або одержанням міжбанківського кредиту. Можливості комерційного банку у залученні коштів регулюються НБУ. Так згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 8 разів.

       Банки залучають вільні грошові кошти  юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій у  процесі яких використовують різні  види банківських рахунків. Депозитні  операції – це операції, що проводить  банк, коли залучає кошти клієнтів. Суб’єктами депозитних операцій є  комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори  – власники коштів. Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку  на умовах, визначених двосторонньою  угодою.

         Запозичений банківський капітал включає позички та позики. Слід чітко уявляти відмінності між цими поняттями. Позички – це кошти, які комерційні банки купують один у одного  або в НБУ, а позики – це форма мобілізації додаткового грошового капіталу шляхом емісії й розміщення облігацій. Облігації відрізняються від акцій тим,  що облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком і тим, що акції випускаються без встановлення строку погашення, у той час як по облігаціях такий термін встановлюється. Тому кошти, отриманні комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у форму довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

     Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит.

       Міжбанківський  кредит – це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності.[16,с.50]

     Комерційні  банки залучають міжбанківські  кредити для:

• розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;
• отримання прибутку від купівлі-продажу ресурсів;
• регулювання банківської ліквідності та виконання  вимог щодо обов'язкового резервування;
• встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

     Для одержання міжбанківського кредиту  комерційний банк

надає іншому банку такі документи:

• клопотання на одержання кредиту;
• заяву;
• гарантію на повернення кредиту;
• строкове зобов'язання;
• баланс банку на останню дату.
• Після перевірки вказаних документів між комерційними банками укладається кредитна угода, в якій обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов'язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту.
• Міжбанківські кредити мають як правило короткостроковий характер терміном від 1 дня (ночі) до 3-6 місяців. Плата за користування міжбанківським кредитом встановлюється на рівні облікової ставки, або ставки рефінансування. Останніми роками облікова ставка НБУ значно змінювалася. Найбільшою вона була у 1994 р. — 225,9 %, на кінець 2004 року — 7,5 %.
• Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.[16,с.50-55](Див.Додаток1)

       1.3. Поняття та сутність  депозитних ресурсів  банку 

       Банки залучають вільні грошові кошти  юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій у  процесі яких використовують різні  види банківських рахунків. Депозитні  операції – це операції, що проводить  банк, коли залучає кошти клієнтів. Суб’єктами депозитних операцій є  комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори  – власники коштів. Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку  на умовах, визначених двосторонньою  угодою.

       Депозити  поділяються на:

• до запитання;
• строкові депозити;
• іменні депозити;
• депозити на пред’явника.

       Депозит – це грошові кошти в національній та іноземній валюті що передані їх власникам або іншою особою за його дорученням в готовій або  безготівковій формах на рахунок  власника для зберігання на певних умовах.

       Практично усі клієнтські рахунки  називають  депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку  рахунок на якому зберігаються його грошові кошти.

       Депозит до запитання – це кошти, що знаходяться  на поточних бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних  банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих  коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за цими рахунками  визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. Вони (депозити до запитання) використовуються для здійснення поточних рахунків власника рахунку і його портфелями. За першою вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів.

       До  вкладів до запитання прирівнюються  внески з попереднім повідомленням  банку про намір зняти грошів з рахунку. Вклади до запитання є  нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам  поточних рахунків сплачується низький  депозитний % або не сплачується  зовсім. В умовах відсутності плати  за депозити до запитання банки намагаються  залучити клієнтів стимулювати приріст  поточних внесків за рахунок надання  їх додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.