Операції з міжнародних торгівельних розрахунків: проблеми та перспективи їх розвитку в Україні

 

Кафедра фінансів і банківської  справи

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Операції  з міжнародних торгівельних розрахунків: проблеми та перспективи їх розвитку в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

Зміст

 

С.

Вступ

1 Економічна сутність та правова база здійснення міжнародних торгівельних розрахунків

1.1 Характеристика  операцій  з міжнародних торгівельних  розрахунків

1.2  Форми  міжнародних торгівельних розрахунків

1.3 Правові засади регулювання міжнародних розрахунків

2 Стан розвитку та механізм функціонування ринку міжнародних розрахунків в Україні

2.1 Аналіз  стану міжнародних торговельних  розрахунків в банківській системі  України за 2010 – 2011 роки

2.2 Механізм  здійснення міжнародних торгівельних  розрахунків в банківській системі  України

2.3 Аналіз  фінансових показників ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»

3 Проблеми та перспективи використання міжнародних торгівельних розрахунків у банківській практиці України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Актуальність  вибраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати  наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і  техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. В  зв'язку з цим значний інтерес  представляє вивчення форм міжнародних  розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх переваг, так і недоліків. Особливу значущість ці питаннямають для України і інших країн, орієнтованих на активну участь вміжнародній торгівлі товарами та послугами. Міжнародні розрахункиохоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а такожнекомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Метою даної  курсової роботи є дослідження теоретичних  та методичних основ здійснення банківських  міжнародних торгівельних розрахунків  в Україні.

Завданням даної  курсової роботи є:

• визначення сутності міжнародних торгівельних розрахунків та їх особливостей;
• виокремлення форм міжнародних торгівельних розрахунків;
• визначення правовових засад регулювання міжнародних розрахунків;
• проведення аналізу міжнародних розрахунків за банками України та виявлення переваг та недоліків у здійсненні цих розрахунків;
• дослідження механізмів проведення міжнародних торгівельних  розрахунків;
• проведення аналізу показників фінансового стану показників ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії».
• виокремлення проблем та перспектив використання міжнародних торгівельних розрахунків.

Об’єктом  дослідження є економічні відносини, які виникають при здійсненні банківських міжнародних торгівельних розрахунків.

Предметом є  сам механізмздійснення міжнародних  торгівельних розрахунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Економічна сутність та правова база здійснення міжнародних торгівельних розрахунків

 

 

1.1 Характеристика  операцій  з міжнародних торгівельних  розрахунків

 

 

Міжнародні торгівельні розрахунки — регулювання платежів за грошовими  вимогами і зобов'язаннями, які пов'язані  з економічними, політичними і  культурними відносинами між  суб'єктами господарювання і громадянами  різних країн.

До міжнародних розрахунків  належать розрахунки із «нинішньої торгівлі товарами і послугами, за некомерційними операціями, кредитами і рухом  капіталу між країнами, в тому числі  розрахунки з будівництва об'єктів  за кордоном і надання допомоги.

Міжнародні торгівельні розрахунки передбачають умови і порядок  здійснення платежів, вироблені практикою  та закріплені міжнародними документами  і звичаями, а також щоденну  практичну діяльність банків із здійснення розрахунків. Розрахунки здійснюються переважно безготівковим спобом через записи на банківські рахунки. Провідну роль у міжнародних торгівельних розрахунках відіграють великі банки.

Для здійснення розрахунків банки  використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини  з іноземними банками, які супроводжуються  відкриття рахунків лоро і ностро. Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.

На стан міжнародних торгівельних розрахунків також впливають:

• економічні та політичні відносини між країнами;
• стан країни на товарних та грошових ринках;
• ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;
• міжнародні торговельні правила та звичаї;
• регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;
• відмінності щодо темпів інфляції в окремих країнах;
• стан платіжних балансів;
• банківська практика;
• умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;
• конвертованість валют тощо.

На основі цих факторів міжнародні торгівельні розрахунки становлять самостійну систему, пов'язану з  рухом товарно-матеріальних цінностей, і мають специфічні особливості (рис. 1.1)

 

Рисунок 1.1 – Специфічні особливості міжнародних торгівельних розрахунків

 

По-перше, міжнародні торгівельні  розрахунки, на відміну від внутрішніх, регулюються не лише національними  нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні торгівельні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Іншими словами, ефективна участь певної країни в міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти.

По-третє, в країнах із частково конвертованою валютою держава  використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

Розрахунки з міжнародних торговельних контрактів є найскладнішими. Як відомо, основою здійснення комерційних зарубіжних операцій є угода між торговельними підприємствами в різних країнах, як правило, між експортером (в країні А) та імпортером (в країні Б). Така угода суттєво відрізняється від договорів купівлі-продажу в межах однієї країни передусім наявністю різних валют і необхідністю домовитись про якусь одну валюту для виконання розрахунків, а також порядком обчислення вартості товару за контрактом (імпортної, експортної). Існують річні законодавчі та інші правові норми, наприклад про відповідальність за якість товару, за порушення обов'язків і її майнових прав продавця. Крім того, можуть виникнути труднощі з реалізацією за кордоном претензій у судовому чи несудовому порядку.

 

 

1.2  Форми  міжнародних торгівельних розрахунків

 

 

Банки, які одержали ліцензію Національного  банку України на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів у трьох загальноприйнятих  формах:банківський переказ, інкасо та акредитив. 

Форми розрахунків — це способи  оформлення, передавання та оплати платіжних та товаросупроводжувальних  документів, які склалися в міжнародній  банківській та комерційній практиці. Вибір конкретної форми розрахунків визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ являє собою  просте доручення банку своєму банку-кореспонденту  виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою  способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється безготівковим способом за допомогою  платіжних доручень, адресованих  одним банком іншому.

Переказні операції банки виконують  тільки після подання платником  у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків  в обов’язки банку входить  лише переказ платежу з рахунку  переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення.

Інкасо — це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є «Уніфіковані правила по інкасо» (УПІ), розроблені Міжнародною  торговельною палатою і визнані  банками.

Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами  з метою:

• одержання акцепту та/або платежу;
• видачі комерційних документів проти акцепту та/або платежу;
• видачі документів на інших умовах.

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:

• чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів;
• документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Головними комерційними документами  є комерційні рахунки,або рахунки-фактури. Комерційний рахунок виставляється на покупця і містить суму, призначену для платежу, повне та точне найменування товару.

Транспортний документ є основою для оформлення комерційного рахунку. До транспортних документів належать:

• коносаменти (морські та річкові), які дають право власності на товар їх держателям;
• накладні;
• акти прийняття-передавання товару, а також поштові квитанції та ін.

Страхові поліси та страхові сертифікати свідчать про наявність договору страхування вантажу. Учасниками інкасової операції є:

• довіритель — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;
• банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;
• банк-інкасатор — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення;
• репрезентуючий банк — банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт та подає документи платнику.

Акредитив — це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви (платежі здійснюються за умови подання в банк комерційних документів).

Застосування акредитивів у  міжнародних розрахунках регулюється  спеціальним документом — «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних  акредитивів» (УПДА).

Учасниками акредитивних операцій є:

• покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням відкрити акредитив;
• бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;
• банк-емітент — банк, який відкриває акредитив на прохання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням;
• авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;
• підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов’язання в доповнення до обов’язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, великим банком, бажано першокласним;
• банк-платник (виконуючий банк) — банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк або будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом;
• негоціюючий банк — банк, який виконує платіж проти документівта бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, або підтверджуючий банк.

Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії.

За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на:

• підтверджені — тверде зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, розташований у країні експортера, а другий — у країні покупця);
• непідтверджені — банк експортера обмежується лише повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки у тому разі, якщо банк імпортера перераховує йому відповідну суму.

Обидва акредитиви є безвідкличними, тобто такими, що не можуть бути анульованими (відкликаними) або заміненими банком імпортера до настання строку без  згоди експортера, на користь якого  вони відкриті.

Акредитив у зовнішній торгівлі має бути безвідкличним, оскільки відкличний дає змогу іноземному покупцю, навіть після відвантаження товарів, скоригувати  або навіть відмінити цей акредитив  без попереднього повідомлення експортера. Безвідкличний акредитив може бути скоригованим або відміненим тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Усе частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.

Якщо умовами акредитива не передбачена  можливість його переказування, а бенефіціар за акредитивом не є постачальником товару, в розрахунках може бути використанокомпенсаційний акредитив.Він відкривається бенефіціаром заосновним,базисним акредитивом як зустрічний акредитив на користь виробника товару або субпостачальника. Базисний та компенсаційний акредитиви є самостійними і з правового погляду не зв’язані між собою.

При постійних поставках товарурівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив.Револьверний акредитив передбачає поповнення акредитива на певну суму (квоту) або до початкової величини у міру використання. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти та кількість квот, а також термін використання квот.

Для забезпечення платежу за акредитивом  може відкриватись акредитив з валютним покриттям. При відкритті покритих акредитивів банк-емітент подає в розпорядження іноземного банку, виконуючого акредитив, валютні кошти на суму відкритого акредитива на строк його дії з умовою використання цих коштів для виплат за акредитивом. У міжнародній практиці восновному використовуютьсянепокритіакредитиви, які не потребують відвернення коштів банку-емітента в момент відкриття акредитива.

Іноді в міжнародній практиці використовуються акредитиви«з червоним застереженням»,які передбачають видачу виконуючим банком експортеру авансу до певної суми. Аванс, як правило, використовується бенефіціаром для закупівлі товару, передбаченого для експорту. Фактично частина суми акредитива витрачається на оплату невідвантаженого товару. Банки видають аванси проти пред’явлення експортером «зобов’язання здійснити відвантаження» або іншого аналогічного документа.

Відкриваючи акредитив з «червоним  застереженням», банк-емітент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку  суму виплачених авансів навіть утому  разі, якщо відвантаження товару за цим акредитивом не було здійснено.

Як спосіб виконання зобов’язань  за контрактом у міжнародній практиці використовуєтьсярезервний (гарантійний)акредитив. Він відкривається як на користь експортера, так і на користь імпортера за контрактом. Резервний акредитив може використовуватись аналогічно документарному, а також для додаткового забезпечення платежів на користь експортера при розрахунках у формі інкасо чи банківського переказу. Водночас резервний акредитив може бути забезпеченням повернення раніше виплаченого імпортером авансу або виплати штрафів на користь імпортера при невиконанні експортером умов контракту.

Платежі за резервним акредитивом  виконуються банками на основі заяви  бенефіціара про те, що наказодавець по резервному акредитиву не виконав  своїх зобов’язань. При цьому  банки не перевіряють достовірність  такої заяви, тобто виконують  платіж безумовно. Отже, резервний акредитив  можна розглядати як гарантію забезпечення платежу в тому разі, якщо наказодавець за резервним акредитивом не виконав  своїх обов’язків за контрактом.

Переваги  та недоліки акредитивної, інкасової  форм та формибанківського переказу наведені в таблиці А.1 додатку  А.

 

1.3 Правові засади регулювання міжнародних розрахунків

Поглиблення інтеграційних процесів, яке виявляється у розширенні обсягів зовнішніх торговельних операцій, зростанні кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ставить перед партнерами за зовнішньоекономічним контрактом завдання використання різноманітних форм розрахунків (або їх комбінацій) залежно від конкретних умов здійснення зовнішньоекономічних операцій. На жаль, українські резиденти поки що суттєво поступаються своїм закордонним партнерам у вмінні використовувати широкий платіжний інструментарій. Це є однією з причин втрат у зовнішньоекономічній діяльності, яких зазнають вітчизняні її суб'єкти. Водночас дослідження у цій сфері, як і в інших, могли б бути покладені в основу практичних рекомендацій для учасників зовнішньоекономічної діяльності, що сприяло б підвищенню її ефективності, а отже і повнішій реалізації прав громадян на підприємництво.

Перш ніж характеризувати  категорію "міжнародні розрахунки", визначимо їх місце у системі  вищого рівня. З аналізу Господарського кодексу України (ст. 33-34) випливає, що міжнародні розрахунки (міжнародні розрахункові операції) є складовою фінансової діяльності суб'єктів господарювання. А фінанси останніх, у свою чергу, є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

У науковій літературі, присвяченій  проблематиці платежів, немає термінологічної  єдності щодо позначення базових  характеристик, які використовуються на практиці для ідентифікації платіжних  умов у зовнішньоекономічних контрактах. Зокрема, наявні різночитання щодо змісту таких характеристик, як умови платежу, методи платежу, засоби платежу. Іноді ці характеристики вживаються як тотожні. Немає єдності у застосуванні цих термінів і у нормативних актах. Так, у Законі України "Про платіжні системи і переведення грошей в Україні" до форм розрахунків віднесено акредитивну, вексельну, інкасову, переказ, акредитив/інкасо,акредитив/інкасо/переказ, акредитив/переказ,інкасо/переказта ін.

В одній із перших фундаментальних  робіт із зовнішньоекономічної діяльності в умовах ринкових відносин поняття "умови платежу" досліджується  у межах такої структури: спосіб платежу, засоби платежу і форма  платежу. Таким чином, поняття "спосіб", "засоби" і "форма" платежу розглядаються як синонімічні категорії "умови платежу". Ще вдалішою є класифікація, запропонована Ю. Лисенковим та І. Педєм, яка містить структурускладових (характеристик) платежу.

Після визначення місця  міжнародних розрахунків як фінансової категорії перейдемо до її характеристики.Міжнародні розрахунки — врегулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними та культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, які  відпрацьовані світовою практикою, закріплені міжнародними документами  та звичаями, а з іншого — щоденну  практичну діяльність банків щодо їх здійснення. При цьому головну роль у міжнародних розрахунках відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів.

Регулюються міжнародні розрахунки законодавством та іншими нормативними й законодавчими актами національного  права, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями. Правовою основою  розрахункових відносин є міжнародні платіжні угоди і конвенції, норми  внутрішнього національного законодавства, а також конкретні торгові  кредитні та інші договори, що визначають загальні умови розрахункових відносин між країнами.

Щодо норм національного  права, то відповідно до ст. 344 ГКУ міжнародні розрахунки регулюються нормами  міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн-учасниць розрахунків.

Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про здійснення платежів та розрахунків  за взаємним дорученням). Для здійснення міжнародних розрахунків застосовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фак-тура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та ін. Фінансовими документами у міжнародних розрахунках є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

Згідно з Указом Президента "Про заходи упорядкування розрахунків  за договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України" від 4 жовтня 1994 р. з метою забезпечення своєчасного та якісного здійснення розрахунків за договорами, сторонами  яких є суб'єкти підприємницької  діяльності, було встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами, укладеними суб'єктами підприємницької  діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати.

Відповідно до чинного  законодавства усі міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг та іншими комерційними угодами, виконуються резидентами  України (юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені банки, тобто  комерційні банки України, що мають  ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами здійснюються уповноваженими банками України, зазвичай у вільноконвертованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертацією та розрахунковій валюті клірингових рахунків згідно з умовами міждержавних та міжбан-ківських угод.

Міжнародна торгова  палата (InternationalChamberdeCommerce — ICC), створена в Парижі на початку XX ст., розробляє та публікує Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, інкасо та банківських гарантій. Наприклад, перші правила для інкасо вийшли у світ 1936 р. Нині діють пізніші редакції уніфікованих правил. Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до них.

Уніфіковані правила та однакові, одноманітні закони, як було зазначено, — продукт банківської  та торгової практики. Вони, у свою чергу, стають базою для національних нормативних  та законодавчих актів щодо міжнародних  розрахунків та зовнішньої торгівлі. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних  документів. Міжнародні платежі виконуються  в різних валютах і тому тісно  пов'язані з валютними операціями, а саме, купівлею-продажем валют.

Для здійснення розрахунків  на сучасному етапі банки використовують власні закордонні відділення та мережу кореспондентських рахунків в іноземних  банках. Кореспондентські відносини, хоч  і покликані спочатку забезпечувати міжнародні операції клієнтів, це не є їх виключним призначенням. Співробітництво між двома банками в різних країнах, засноване на обслуговуванні клієнтів, з часом підіймається на вищу сходинку. Предметом такого співробітництва стають міжбанківські операції.

Ці операції поділяють  на валютні (касові та строкові), депозитні (кредитні) та розрахункові (клірингові). Ступінь впливу банків у міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни розташування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації. Причому більші можливості при здійсненні міжнародних розрахунків мають крупні банки. У них більший досвід роботи в цьому напрямі, оптимальна мережа банків-кореспондентів, широко розвинутий сервіс, кращі технічне та організаційне забезпечення. Крім того, великі банки, мають відому за кордоном назву, значні власні ресурси, що дає їм змогу успішно здійснювати міжбанківські операції (в тому числі міжнародні).

Діяльність банківу  сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством їх країни, а з іншого — визначається практикою, що склалася. Вона існує у вигляді встановлених правил та звичаїв, або закріплюється  окремими документами. Найбільш поширеними та складними, що вимагають високої  кваліфікації банківських працівників, є розрахунки за міжнародними торговельними  контрактами та некомерційними операціями.

Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість  і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із здійсненням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх у контракті.

Залежно від конкретної форми здійснення розрахунків змінюється ступінь участі в них комерційного банку. Мінімальний ступінь участі банку — за банківського переказу (виконання платіжного доручення  клієнтів), вищий — за інкасової  форми розрахунків (контроль за переданням товаросупроводжувальних документівта видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя); максимальний — за акредитива (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується в разі виконання ним умов акредитива).

2 Стан розвитку та механізм функціонування ринку міжнародних розрахунків в Україні

 

 

2.1 Аналіз  стану міжнародних торговельних  розрахунків в банківській системі  України за 2010 – 2011 роки

 

 

Аналізувати проведення банківських міжнародних  торгівельних розрахунків можна по-перше за допомого розгляду зовнішньоторговельного балансу України у розрізі країн СНД та інших країн світу (в тому числі ЄС), а також за допомогою сальдо зовнішньоторговельного балансу. Досліджуваний період даного аналізу склав від 2008 до 2011 року. Такі дані наведені в таблиці Б.1 додатку Б.

Наглядно  дані розрахунки можна представити  в графічному виразі у розрахунку за 2008 – 2011 роки на рисунку 2.1.

 

 

Рисунок 2.1 - Зведений зовнішньоторговельний баланс України у млн. дол. США за 2008 – 2011 р.р.

Як бачимо з отриманих даних за досліджуваний період експорт в Україні за 2010 рік досяг максимального значення і дорівнював 78708,6 млн. дол. США, що на 29414,6 млн. дол. більше у порівнянні з попереднім роком. Різкий спад експорту 2009 року можна пояснити нестабільною економічною ситуацієюУкраїни та у світі в цілому. Щодо імпорту, то тенденція зберігається аналогічна імпорту. У 2009 році такий імпорт товарів і послуг склав 49294 млн. дол. США, а вже у даний показник встановився на рівні 78708,6 млн.  Криза 2008 року перекосила український зовнішньоторговельний баланс  - з тих пір обсяг імпорту продовжує значно перевищувати експорт, що негативно впливає на економічний стан країни в цілому, і ситуація не покращується попри всі намагання влади підвищити експортний потенціал країни. За ввесь досліджуваний період спостерігається негативне зовнішньоторговельне сальдо.