Операційний менеджмент

ВСТУП

Підвищення  ефективності виробництва продукції (послуг) – одна із головних задач  розвитку економіки на теперішньому етапі будівництва незалежної України. Необхідною умовою їх вирішення є  удосконалення прийняття управлінських  рішень, в першу чергу економічно їх обґрунтовуючи. Під виробництвом, в основному, розуміють випуску  продукції в результаті переробки  сировини. Операційні (виробничі) системи  мають більш ширше призначення, вони включають в себе не тільки виробництво продукції, а і надають  послуги клієнтам (замовникам).

Уявлення  операційної системи підприємства як складної управлінської системи, в якій техніко-економічні процеси  відображаються в виді руху і перетворення інформації є найбільш перспективними для отримання ефективних результатів  в рамках підходу до економічного обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної системи підприємства.

Особливістю змісту операційної системи є  те, що насамперед її елементами виступають люди й машини. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворюють одну кількість ресурсів-входів (матеріали, гроші) в іншу, більш цінну кількість  ресурсів-виходів (товари, послуги). Тому така система, як правило, містить чотири класи елементів: люди, машини, матеріали  і гроші. Така система є основою  всього будь-якого підприємницького процесу, досконалість взаємодії її елементів забезпечує ефективність діяльності підприємства і його успішність на ринку.

Досить  істотним в операційній системі  є те, що елементи мають бути взаємопов’язаними (взаємозалежними, взаємодіючими). Найрізноманітніші  частини можуть бути об’єднані в  ціле, але це ціле ще не система, поки не сформовано певний діючий організм. Будь-яка система може розглядатися як підсистема певної більш великої  системи. Система перебуває в  постійній взаємодії із зовнішнім  середовищем як певною сукупністю елементів. Зміна властивостей останніх впливає  на систему, а також на ті об’єкти, елементи зовнішнього середовища, властивості яких змінюються в результаті поведінки системи.

Будь-які  зміни зовнішніх чинників призводять до різноманітних змін в самій  операційній системі, які можуть мати як позитивні, так і негативні  наслідки, а від цього залежить прибутковість підприємства. Тому, така система повинна бути пристосована до таких змін і відповідно реагувати  з метою забезпечення постійності  своєї ефективності. Така функція  покладається на управлінську складову операційної системи, яка забезпечує генерування управлінських рішень.

Саме  управлінський сектор регулює всією  сукупністю елементів загалом. Однак, успішність справи залежить не тільки від якості прийнятих рішень, а  й від процесу та якості їх виконання. Тобто, в першу чергу повинен  бути налагоджений чіткий взаємозв’язок  між структурними підсистемами операційної  системи, має бути присутній оперативний  обмін інформацією та визначена  схема виконання рішень керівництва  компанії. Якість виконання управлінський  рішень залежить від налагодженої співпраці  всіх структурних підрозділів підприємства. В результаті, якщо прийняте правильне  рішення і система працює ефективно, то його виконання повинне принести очікуваний результат.

Отже, ефективність функціонування господарюючого суб’єкта в більшості залежить від якісно сформованої операційної системи.

Актуальність теми даної роботи полягає саме в значимості операційної системи для розвитку підприємств, організацій, установ та в пошуку ефективних шляхів оптимізації операційної системи.

Основною  метою написання даної роботи є дослідження операційної системи  та визначення шляхів покращення ефективності її роботи.

Досягнення  поставленої мети можна забезпечити  виконанням таких завдань:

-дослідження теоретичних аспектів формування та роботи операційної системи;

-визначення основних елементів та складових операційної системи;

-визначення основних методик організації виробничо-господарського процесу;

-дослідження функціонування операційної системи на ПАТ «Европромбанк»;

-визначення позитивних та негативних сторін операційної системи на досліджуваному суб’єкті;

-пошук шляхів вдосконалення ефективності роботи операційної системи.

Об’єктом  дослідження теми даної курсової роботи виступає діяльність ПАТ «Европромбанк». Предметом дослідження є процес роботи операційної системи установи та її структурних елементів.

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНОЮ СИСТЕМОЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та види операційної системи.

Надавати  визначення сутності та характеризувати  складові елементи операційної системи організації можна лише виходячи з базових положень системного підходу - всеохоплюючого комплексного підходу, що передбачає врахування специфічних характеристик відповідного об’єкта, які визначають його структуру і, відповідно, організацію. Кожна система має свої, властиві їй особливості, свою реакцію на управління, свої форми можливого відхилення від програми, свою здатність реагувати на різноманітні впливи.

В основу системного підходу як методу наукового  дослідження покладено поняття  системи. Під системою розуміється сукупність взаємопов’язаних в єдине ціле елементів, а діяльність цього єдиного цілого спрямована на досягнення конкретної мети. Елемент системи – це об’єкт, явище або процес, який є частиною цілого і який при такому розгляданні не треба роз’єднувати на складові частини. Необхідною передумовою існування будь-якої системи є певна упорядкованість елементів, з яких вона складається, певна її структура. Структура системи – це сукупність та характер зв’язків між її елементами.

        Виходячи з цих фундаментальних положень системного підходу операційну систему можна визначити як одну з систем організації, в рамках якої здійснюється реалізація операційної функції, що включає в себе дії, в результаті яких виробляються товари, надаються послуги, виконуються роботи для задоволення запитів зовнішніх споживачів.

Операційна  система займає центральне місце в структурі організації, оскільки діяльність по створенню товарів та послуг існує у всіх без винятку організаціях, і саме операційна приносить організації дохід та виправдовує її суспільне та економічне призначення.[3,65-98c]

Операційну  систему, як і будь-яку іншу систему  з точки зору системного підходу, можна представити “чорну скриньку”, котра має три основні компоненти: вхід, процесор і вихід.Аналогом процесора у представленні операційної системи як “чорної скриньки” є операційна функція. Операційна функція включає в себе дії, у результаті яких виробляється продукція та послуги, котрі поставляються організацією зовнішньому споживачеві. Функцію «операції» виконують усі без винятку організації, інакше вони просто не можуть існувати. Терміни «операції» і «виробництво» можна розглядати як взаємозамінні, однак під «виробництвом» найчастіше розуміють переробку сировини та створення і випуск матеріальної продукції, тоді як термін «операції» за змістом ширший — він включає не лише виробництво товарів, а й надання послуг.

Сутність операційної функції полягає в процесі конверсії (трансформації, перетворення), тобто в послідовній низці дій, завдяки яким входи операційної системи (зокрема ресурси) перетворюються на певні кінцеві результати, що можуть набувати вигляду матеріальної продукції чи послуги. Мета операційної функції (інакше — операційної діяльності) полягає у створенні будь-якої корисності.Операційна функція являє собою процес створення корисності шляхом перетворення (трансформації) входів (усіх видів ресурсів, що надходять до операційної системи)у виходи (кінцеві результати операційної діяльності). З цієї точки зору виділяється декілька типів корисності:

-корисність форми – створюється в процесі перетворення складу, структури, властивостей, зовнішнього вигляду початкових (вихідних) матеріальних ресурсів так, щоб матеріальний результат, що буде отримано, характеризувався властивістю задовольняти конкретні потреби споживачів у відповідності з призначенням; цей тип корисності як основний створюється у виробничій сфері;

-корисність місця - створюється не в процесі перетворення або трансформації вихідних ресурсів, а в результаті транспортування (переміщення), тобто стосується зміни місцезнаходження споживача або матеріальної власності, що йому належить; цей тип корисності як основний створюють організації, що займаються перевезеннями;

-корисність придбання – у цьому випадку трансформація торкається лише сфери власників тих чи інших товарів; такий тип корисності створюється переважно у сфері торгівлі;

-корисність стану – створюється шляхом трансформацій, які здійснюються безпосередньо - в клієнті, чи опосередковано - шляхом операцій із власністю клієнта; на створення корисності стану працюють усі організації сфери послуг (бізнесових або тих, що надаються індивідуальним споживачам);

-корисність часу – створюється завдяки своєчасній пропозиції товару чи послуги або завдяки економії часу споживача в ході отримання послуги чи споживання продукту; цей тип корисності має характер додаткового до попередніх чотирьох основних і в чистому вигляді не існує.

На практиці результати діяльності конкретних операційних  систем являють собою, як правило, комбінацію, декількох (двох - трьох) або усіх п’яти  видів корисності.[4,134-138c]

До складу входів операційної системи належать:

І. об’єкти операційної діяльності, на які спрямовані зусилля в процесі трансформації, зокрема:матеріально-сировинні ресурси; інформаційні ресурси;клієнти;власність, що належить клієнтам;

ІІ. засоби операційної діяльності, за допомогою яких здійснюються трансформації об’єктів операційної діяльності, зокрема: устаткування, інструмент, обладнання;будівлі, споруди;технології, керівництва, інструкції по застосуванню та здійсненню тих чи інших прийомів та методів роботи тощо;

ІІІ. працівники операційної системи, які власне здійснюють трансформації об’єктів операційної діяльності або керують цими процесами.

       До складу виходів операційної системи належать:

І. основні:виготовлена продукція;клієнт, стан якого було піддано змінам у процесі надання послуги;власність клієнта, що була піддана змінам у процесі надання послуги;

ІІ. побічні:матеріальні;енергетичні;інформаційні.

   Таким чином з’являється можливість ідентифікувати основні елементи операційної системи. Якщо розглядати операційну систему у статиці, то ними будуть:люди;матеріальні об’єкти;енергія;інформація.

Якщо  ж брати динаміку операційної системи, то до зазначених елементів додаються ще два:операційні процеси;управлінські процеси.

Структура операційної системи – це сукупність елементів і зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи, тобто збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Структура операційної системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками із зовнішнім середовищем.

На самому загальному рівні в складі операційної  системи можна виділити три підсистеми

- підсистема перетворення (або – основна підсистема, підсистема трансформації, переробки, конверсії тощо), яка виконує продуктивну роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням об’єктів операційної діяльності, що присутні на вході в операційну систему у кінцеві результати; у рамках саме цієї підсистеми відбувається процес безпосереднього створення корисності.            А ось входи підсистеми є вкрай різноманітними.

-підсистема забезпечення (або – допоміжна підсистема, підсистема підтримки, обслуговування тощо), яка прямо не пов’язана з виробництвом кінцевої продукції або наданням послуг, але виконує необхідні функції забезпечення ефективної роботи підсистеми перетворення; основні результати її діяльності споживаються підсистемою трансформації, а побічні надходять у зовнішнє середовище. Досить часто функція, що вважається частиною підсистеми забезпечення в одній організації, в іншій може виступати складовою переробної підсистемиАналогом підсистеми забезпечення у структурі операційної системи промислового підприємства є цехи допоміжного виробництва та обслуговуючі господарства;

-підсистема управління (або – керівна підсистема, підсистема планування і контролю, підсистема операційного менеджменту тощо), яка отримує інформацію від підсистем перетворення та забезпечення про наявний стан справ і характер поточного функціонування. Інформація про мету, політику, основні напрямки діяльності, ключові параметри надходить з внутрішнього середовища організації, тобто від інших структурних підрозділів організації (маркетингового, фінансового, адміністративного тощо). Також у підсистему планування та контролю операцій надходить інформація щодо стану зовнішнього оточення організації: інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, урядові акти та про інші фактори. Підсистема планування і контролю повинна обробити весь цей великий обсяг даних і видати рішення: яким чином повинні функціонувати підсистеми перетворень та забезпечення. Конкретні питання, що підлягають розв’язанню, як правило, включають планування завантаження виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-виробничими запасами, контроль якості.

Крім того розрізняють також  просторову (розташування елементів системи у просторі) і часову (послідовність зміни стану елементів і системи в цілому) структури операційної системи. Вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

         Сукупність суто виробничих підрозділів (цехів, ділянок, обслуговуючих господарств та служб), які прямо чи непрямо беруть участь в операційному (виробничому) процесі, їхня кількість і склад, та зв’язки між ними визначають виробничу структуру. До чинників, що визначають виробничу структуру, відносяться:характер продукції;технологія;масштаб виробництва;  

ступінь спеціалізації;ступінь  кооперування з іншими підприємствами;ступінь  спеціалізації в середині підприємства.[7,54-97c]

       В залежності від того, який підрозділ є основною структурною одиницею підприємства виділяють наступні види структур:цехова;безцехова;корпусна; комбінатська.

При цеховій структурі основним виробничим підрозділом є цех. Цех – це виробничо, територіально і адміністративно відділена частина підприємства, в якій виконується визначений комплекс робіт у відповідності з внутрішньою спеціалізацією. За характером діяльності цехи поділяються на: основні, допоміжні, обслуговуючі, експериментальні.

При безцеховій структурі виробничим підрозділом є виробнича ділянка - група територіально виділених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота чи різні операції по виготовленню однотипної продукції. Така структура є характерною для невеликих підприємств.

При корпусній структурі основним підрозділом є корпус – сукупність кількох однорідних цехів. Така структура використовується на великих підприємствах, для яких характерна наявність різних виробництв.

При комбінатській структурі створюються підрозділи, які об’єднують певну частину виробничого процесу, де виготовляється завершена частина готового продукту. Така структура використовується на підприємствах з багатостадійними процесами виробництва.

В залежності від форми спеціалізації цехів на виконанні певної частини технологічного процесу, виділяють наступні види структур:технологічна; предметна;змішана.

При технологічній структурі цехи спеціалізуються на виконанні певної частини технологічного процесу (наприклад механічні, термічні цехи та ін.). Така структура застосовується на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва, які виготовляють різноманітну і нестійку номенклатуру виробів. Така структура має певні переваги, оскільки забезпечується більш повне завантаження устаткування; більш повним є і використання матеріалів; більшими є можливості застосування нових технологій. У той же час суттєвими є і вади цієї структури: через багатономенклатурність виробництва великими є втрати часу на переналагоджування оснащення; відповідальність за якість продукту в цілому відсутня; нераціональною є планування виробничих приміщень через розміщення обладнання по однотипних групах; міжцехове планування є вельми ускладненим.

При предметній структурі основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні певного виробу, групи виробів, вузлів, деталей та ін. Така структура застосовується на підприємствах великосерійного та масового виробництва, які виготовляють обмежену номенклатуру виробів у великій кількості. Вона також має свої “плюси” та “мінуси”, зокрема позитивом є те, що кожний цех несе відповідальність відповідає за випуск своєї продукції; розташування обладнання дає змогу застосовувати потокову організацію виробництва, що є вкрай ефективним; спрощується міжцехове планування. Недоліками цього виду виробничої структури є: необхідність мати для кожного цеху повний набір обладнання; висока ймовірність неповного використання потужностей через невеликі обсяги робіт; ускладненість внутрішньоцехового управління.

На практиці частіше застосовується змішаний тип структури, при якій на підприємстві присутні основні цехи, організовані як за тим, так і за іншим принципом.В залежності від наявності і повноти основних та допоміжних процесів вирізняють наступні структури:комплексні;спеціалізовані.

Комплексна структура характеризується наявністю комплексу основних та допоміжних цехів. Спеціалізована структура характеризується наявністю частини основних та допоміжних цехів.[1,134-164c]

Операційна  система організації належить до класу економічних систем, яким притаманна низка загальних характеристик та специфічних особливостей, зокрема:

-відкритість і гомеостатичність;

-складність і поліструктурність;

-нестаціонарність окремих параметрів системи;

-унікальність поведінки системи в конкретних умовах;

-здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;

-здатність протистояти ентропійним тенденціям;

-здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища;

-здатність та прагнення до ціле встановлення.

            1.2 Загальні вимоги до операційної системи підприємства і її елементи

Особливістю змісту операційної системи є  те, що насамперед її елементами виступають люди й машини. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворюють одну кількість ресурсів-входів (матеріали, гроші) в іншу, більш цінну кількість  ресурсів-виходів (товари, послуги). Тому така система, як правило, містить чотири класи елементів: люди, машини, матеріали і гроші.

Для вивчення ефективності використання персоналу  фірми можна застосувати три  основних підходи. Насамперед можна  покращити початковий добір працівників  або шляхом підвищення кваліфікації вже наявних працівників навчанням, або використавши обидва ці способи. Уже давно визнано, що організація  може розвиватися тільки за умови  вдосконалювання кваліфікації кадрів. Саме особистість, її потенційні можливості й таланти є невидимими цінностями, що не фігурують у балансах фірми, але в кінцевому результаті визначають фактори її успішної діяльності. Крім того, значний час і засоби сьогодні виділяються на здійснення добору кадрів, з’являються спеціальні фірми, що консультують саме в цій галузі.

Набравши  новий висококваліфікований персонал, можна суттєво поліпшити показники  роботи фірми, підвищити ефективність діяльності. При такому підході переглядаються виробничі процеси (операції), що мають  виконуватися, і починаються спроби поліпшення трудових показників працівників  на цих операціях. Такий підхід доречний при аналізі виробничої діяльності, яка, як правило, включається в сферу  організації виробництва.

Третій  підхід до поліпшення показників діяльності персоналу передбачає зміну середовища, в якому протікає ця діяльність: поліпшення трудових показників за рахунок  зміни фізичних умов праці, психологічного і соціального клімату, в яких виконується робота. Поведінка людини піддається непрямому регулюванню  шляхом зміни системи стимулювання й порядку службового підпорядкування, взаємовідносин між керівниками  та працівниками, а також наданням працівникам можливості для відпочинку і додаткових пільг.

Іншою важливою складовою частиною підприємства є  машини. Питання розробки конструкції, виготовлення й обслуговування окремих  машин, об’єднання всіх машин у єдиний технологічний комплекс, конструювання, виготовлення й обслуговування окремих  машин, призначених для виконання різноманітних технологічних операцій і процесів, є сферою діяльності класичних технічних дисциплін – механіки, хімії, будівельної техніки, електротехніки та ін. Традиційний підхід усіх цих дисциплін полягає в спробі синтезувати оптимальний технологічний комплекс шляхом об’єднання індивідуально сконструйованих машин, кожна з яких вважається найкращою з погляду функцій, для виконання яких її створено. Подібний підхід може призвести до серйозних помилок, тому необхідно розглянути деякі з них. Практикою встановлено, що багато видів устаткування виявляються малоефективними через те, що при конструюванні їх творці виходили з необґрунтованих або нереальних вимог до оператора. Урахування особливостей людини при конструюванні машин і устаткування є предметом дослідження інженерної психології та ергономіки.

Найважливішу  роль за ринкових умов господарювання в операційній системі відіграє вчасне надходження коштів. Одержання  інформації, необхідної для підтримки  грошового обігу, є завданням  бухгалтерського обліку, а оцінювання якості надходжень, як правило, входить  у функції контролера. Останніми  роками фахівці з бухгалтерського  обліку починають цікавитися не тільки питаннями одержання інформації, а й тим, яким способом використовується ця інформація. Економісти-практики все  частіше звертаються до методів  математичного аналізу, а отже, у  їхньому підході, з технічного погляду, є багато спільного з підходом системотехніків і операціоністів.[1,145-176c]

Люди  як елемент системи мають бути здатні реагувати на дії один одного й на зміну навколишнього середовища, використовуючи дані безпосереднього  спостереження або інформацію, отримувану від тих, хто веде таке спостереження. Отже, саме комунікації об’єднують частини системи і забезпечують її контакт із навколишнім середовищем.

Істотним  в операційній системі є те, що елементи мають бути взаємопов’язаними (взаємозалежними, взаємодіючим). Найрізноманітніші  частини можуть бути об’єднані в  ціле, але це ціле ще не система, поки не сформовано певний діючий організм. Будь-яка система може розглядатися як підсистема певної більш великої системи. Для того щоб зрозуміти, як система виконує свою функцію, необхідно знати, як усі її елементи взаємопов’язані один з одним і як сама вона пов’язана з системою, що утворює її зовнішнє середовище.

Суперечки з приводу систем мають не тільки академічний характер. Занадто широке вивчення системи для локальної  мети стає даремною тратою коштів, а  занадто вузьке може призвести до підвищення ефективності однієї з підсистем  за рахунок інших. Якщо якась система  прагне досягти певної мети з мінімумом  витрат, то навряд чи вона зможе це зробити, мінімізуючи окремо витрати кожної підсистеми, тому що мінімізація витрат у цілому може призвести до збільшення їх у якійсь одній підсистемі.

Головним  тестом, за яким можна визначити  ефективність операційної системи, є спроможність компанії конкурувати  на ринку. Застосовуючи цей критерій, можна говорити про те, що використовувані  системи управління переважної більшості  наших підприємств не відповідають сьогоднішнім ринковим вимогам з  таких причин:

• життєвий цикл товару став коротшим, номенклатура ширшою, обсяг випуску меншим. Проте багато підприємств продовжують діяти, використовуючи системи управління, розраховані на випуск великих партій стандартних товарів в умовах жорсткого централізованого управління народним господарством;
• технологічні процеси істотно ускладнилися порівняно зі старими конвеєрними лініями, зросли вимоги до кваліфікації та рівня підготовки робітників і фахівців;
• вимоги до рівня якості обслуговування та часу виконання замовлень стали занадто високими для традиційних виробничих систем і механізму ухвалення рішень;
• хоча частка вартості робочої сили у витратах виробництва зменшується, а обсяг інформаційної роботи зростає, продуктивність, як і раніше, вимірюється витратами праці.

Динамізм  ринкових відносин вимагає створення  більш простих і гнучких систем управління. Найбільш конкурентоспроможним системам управління операціями властиві такі характеристики: невеликі підрозділи, укомплектовані меншою кількістю, але  більш кваліфікованим персоналом; невелика кількість рівнів управління; структура, заснована на групах (командах) фахівців; графіки і процедури робіт, орієнтовані  на споживачів; спроможність гнучкого складання (комплектації); мінімальний  обсяг запасів; швидка реакція на зміни; гнучке переналагодження устаткування; висока продуктивність і низькі витрати; висока якість продукції та орієнтація на міцні зв’язки зі споживачами.

На жаль, багато керівників наших підприємств  занадто покладаються на традиційні системи управління. Це відбувається тому, що вони або не хочуть здійснювати  необхідні зміни, або не знають, що робити. У світовій практиці є чимало прикладів раціонального підходу  до управління операціями. Відомі світові  гіганти, працюють значно продуктивніше  від своїх конкурентів саме завдяки  більш ефективній системі управління, що постійно вдосконалюється з використанням  складових частин нової, так званої соціотехнічної, системи, яка складається з двох взаємозалежних частин: технічної і соціальної.

Як відомо, технічна підсистема включає не тільки обладнання, а й процедури організації  виробництва, компонування робочих  місць, раціонального використання виробничих площ, навчання працівників  передових навичок, підвищення їхньої кваліфікації. У сучасній технічній  підсистемі найбільше уваги заслуговують шість взаємозалежних характеристик.[2,86-99c]

Функціональне призначення технічної підсистеми полягає у забезпеченні умов найбільш ефективного використання речового фактора при виробництві й доставці на ринок таких товарів і послуг, які здатні забезпечувати комерційний успіх не тільки сьогодні, а й у майбутньому.

Соціальна підсистема має забезпечувати ефективну  роботу технічної системи. Вона створюється  в тісному взаємозв’язку з  технічною системою. Соціальна підсистема включає добір і просування кадрів, забезпечення й розподіл відповідальності в процесі прийняття рішень, ефективну  систему оплати і преміювання, розв’язання  проблем символів, статусу тощо. Усі ці компоненти соціальної підсистеми забезпечують сприятливіші умови для  ефективної роботи, ніж просто створення  гуртків якості та поліпшення системи  комунікацій.

Незважаючи  на переваги описаного вище соціотехнічного підходу до управління, багато фірм його не використовують. Причини такого становища полягають у тому, що компанія має усвідомити необхідність переходу і бути готовою перейти на нові методи управління. Якщо такої готовності немає, може бути знайдено тисячу причин, чому докорінну реорганізацію проводити не слід. Дуже важливим моментом є готовність не тільки керівництва, а й працівників відійти від застарілих традицій, виявити творчий підхід і готовність іти на тимчасові жертви заради одержання позитивних результатів у майбутньому [5, c. 463-466].