Оподаткування підприємницької діяльності в україні

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ……………………………………………..7

1.1. Сутність, види, принципи оподаткування………………………………….7

1.2. Особливості оподаткування підприємницької  діяльності………………..13

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІСКАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ВІД СУБЄ’КТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ …….18

2.1. Оцінка сплати прямих податків  суб’єктами підприємницької діяльності……………………………………………………………………………18

2.2 Аналіз податкових надходжень від непрямих податків суб’єктів підприємницької діяльності……………………………………………………….26

РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ……………………………...37

3.1. Зарубіжний досвід  оподаткування підприємницької  діяльності………...37

3.2. Шляхи удосконалення  сплати податків суб’єктами підприємницької  діяльності……………………………………………………………………………41

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...47

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….49

ВСТУП

Підприємство є головним елементом ринкового середовища. Воно забезпечує вирішення багатьох соціально-економічних проблем перехідного періоду і до становлення ринкових відносин, сприяє насичення ринку товарами і послугами, наповненню дохідної частини бюджету, стимулює структурні зміни в економіці, створює робочі місця.

Практично всі держави  здійснюють регулювання підприємницької  діяльності шляхом намагання оптимізувати дію двох протилежних її функцій: стимулюючої, яка сприяє свободі  розвитку підприємства, і фіскальної, яка забезпечує виконання державою своїх повноважень.

Держава постійно шукає  нові форми організації виробництва, шляхи підвищення розвитку економіки  і зменшення податкового тягаря, що лягає на плечі підприємств. Для  досягнення цієї мети держава постійно шукає нові прогресивні способи  і системи оподаткування. На сучасному етапі розвитку економіки України великі підприємства переживають наслідки кризи і розвиток економіки залежить від діяльності малого та середнього бізнесу, малих підприємств всіх форм власності.

Вагомий внесок у дослідження  впливу податкової системи на діяльність вітчизняних підприємств зробили українські вчені: Поддерьогін А.М., Загорський В.С., Онишко С.В. та інші, які підіймали проблеми удосконалення податкового механізму, виконання податкових зобов’язань тощо.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем для економіки України і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи, а також предмет, об’єкт і мету дослідження.

Об’єктом дослідження  курсової роботи економічні відносини, пов’язані з організацією ефективного процесу оподаткування підприємницької діяльності в Україні.

Предметом дослідження  курсової роботи є теоретичні та практичні основи оподаткування підприємницької діяльності в Україні.

Метою курсової роботи є  дослідження проблем оподаткування  підприємницької діяльності в Україні.

Метою курсової роботи зумовлено  виконання таких завдань:

• дослідити оподаткування підприємницької діяльності в Україні.
• визначити особливості оподаткування підприємницької діяльності в Україні.
• здійснити аналіз сплати прямих та непрямих податків суб’єктами підприємницької діяльності.
• проаналізувати зарубіжний досвід оподаткування підприємницької діяльності.
• охарактеризувати проблеми та недоліки підприємницької діяльності в Україні, дослідити шляхи їх вирішення.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Сутність, види, функції, принципи оподаткування

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних  доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб. Сучасна  форма податків є відносно новою, хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися ще в давнину.

Першим в історії  людства поняття податку розкрив  Адам Сміт у роботі "Дослідження  про природу і причини багатства  народів" (1776 р.), який написав: "Податок - це тягар, який накладається державою у формі закону, що передбачає і його розмір, і порядок сплати" [19]. Взагалі ж, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового кодексу України [1].

Економічна природа  податку полягає у з'ясуванні його призначення об'єкта оподаткування  й джерела сплати, а також визначенні впливу на суб'єктів оподаткування  і на економіку в цілому. За економічним  змістом податки - це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими  законами України порядку, становить  систему оподаткування. Система  оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення. Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати. Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки. Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування. Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування. Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції [2].

За методами обчислення податки можна поділити таким  чином:

1. Кадастровий (від  слова кадастр - таблиця, довідник) коли об'єкти оподаткування розділені  на групи за певною ознакою.  Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

2. На підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники  податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З джерела виплати  доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з громадян, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику [23].

Поєднання в єдиній системі  оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі  реалізувати на практиці основні  функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється  в наданні пільг з оподаткування  окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості  та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція  створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні [29].

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним  змістом об'єкта оподаткування, залежно  від рівня державних структур, які їх установлюють.

За формою оподаткування  податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі:

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і  сплачуються за рахунок їхніх  доходів, а сума податку безпосередньо  залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і  сплачуються за рахунок цінової  надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом  об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна [18].

Залежно від рівня  державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних  належать податки та збори, що встановлені  ПКУ і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених ПКУ [2].

До загальнодержавних  належать такі податки та збори:

- податок на прибуток  підприємств;

- податок на доходи  фізичних осіб;

- податок на додану  вартість;

- акцизний податок;

- збір за першу реєстрацію  транспортного засобу;

- екологічний податок;

- рентна плата за  транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

- плата за користування  надрами;

- плата за землю;

- збір за користування радіочастотним ресурсом України;

- збір за спеціальне використання води;

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- мито;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності [2].

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених ПКУ, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До місцевих податків належать:

- податок на нерухоме майно,  відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за провадження деяких  видів підприємницької діяльності;

- збір за місця для паркування  транспортних засобів;

- туристичний збір 

Податки повинні бути основним інструментом держави для:

- регулювання економіки;

- стимулювання науково-технічного  прогресу;

- формування доходів бюджету;

- обмеження росту цін та інфляції, тощо.

У сучасному підприємницькому механізмі основним призначенням податків повинен стати захист майнових прав та інтересів платників податків - юридичних і фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

До принципів побудови системи оподаткування відносять  такі як:

- стимулювання науково  - технічного прогресу, технологічного  оновлення виробництва, виходу  вітчизняного товаровиробника на  світовий ринок високотехнологічної  продукції; 

- стимулювання підприємницької  виробничої діяльності та інвестиційної  активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов'язковість - впровадження  норм щодо сплати податків  і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних  даних про об'єкти оподаткування  за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і  пропорційність - справляння податків  з юридичних осіб здійснюються  у певній частці від отриманого  прибутку і забезпечення сплати  рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

- рівність, недопущення  будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

- соціальну справедливість - забезпечення соціальної підтримки  малозабезпечених верств населення  шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення  незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічну обґрунтованість  - установлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі  показників розвитку національної  економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати  податків і зборів (обов'язкових  платежів), виходячи з необхідності  забезпечення своєчасного надходження  коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція - встановлення  і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також  пільг їх, платникам здійснюються  відповідно до законодавства  про оподаткування виключно Верховною  Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

- єдиний підхід - забезпечення  єдиного підходу до розробки  податкових законів з обов'язковим  визначенням платника податку  і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку й збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступність - забезпечення  дохідливості норм податкового  законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Загальновідомо, що для  ефективного функціонування системи  оподаткування обов'язковими є також  зручність і простота розрахунку податків, а отже, і легке розуміння  платниками [11].

1.2. Особливості оподаткування підприємницької діяльності

У сучасних умовах розвитку економіки України запорукою  успішного розвитку держави є  наявність та оптимальне поєднання  підприємств різних форм власності  та організаційних форм. Разом з  тим, на сучасному етапі розвитку національної економіки актуальними залишаються питання створення сприятливих організаційно-правових умов функціонування саме малого бізнесу, як провідного сектору не тільки національної економіки, а й провідних економічно розвинених економічних систем, що оптимально вирішує питання організації ефективного національного виробництва, стимулює економічну конкуренцію, сприяє структурній перебудові економіки та створює сприятливі умови для формування нової соціальної верстви – підприємців-власників, які забезпечують стабільність суспільства [27].

За час існування  спрощеної системи оподаткування  в Україні відбулися істотні  зміни як у законодавстві, так  і в економіці. Ухвалення низки  законів України, норми яких вносять  істотні зміни в порядок сплати суб'єктами господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, призвели до законодавчої колізії в частині порядку їх нарахування та сплати, оскільки сплата страхових внесків у складі єдиного податку не дає змоги здійснити їх персоніфікацію (через різні бази для нарахування внесків) та, відповідно, зарахувати страховий стаж найманим працівникам. Тому узагальнення практики функціонування спрощеної системи оподаткування та формування практичних пропозицій щодо її удосконалення набуває особливої актуальності, оскільки рівень розвитку цього сектору не відповідає економічним інтересам держави.

При цьому зазначимо, що розвиток малого підприємства сприяє створенню умов для позитивних структурних змін в економіці України. Створюючи сприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу, держава стимулює діяльність вітчизняних виробників. Крім того, розвиток малого бізнесу формує умови для забезпечення зайнятості населення України, сприяє створенню нових робочих місць та вирішенню питання безробіття. З метою реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва першим правовим кроком стало прийняття у 1998 р. Указу Президента України №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва", іменовану в народі "єдиним податком", зараз умови функціонування малого бізнесу реалізуються в рамках прийнятого податкового кодексу.

Запровадивши систему  спрощеного оподаткування, Україна  цим самим зробила крок до вдосконалення існуючої податкової системи. Головною метою запровадження спрощеного режиму оподаткування було досягнення більше соціальних, ніж економічних цілей. Така спрощена система для суб'єктів малого підприємництва мала забезпечити реалізацію принципу соціальної справедливості оподаткування, коли рівень податкового навантаження відповідає рівню можливостей сплачувати податки. Саме завдяки зниженню податкового навантаження і спрощенню механізму адміністрування сплати податків було створено сприятливі умови для самозайнятості працездатного населення і послаблено соціальне напруження в країні без витрат бюджетних коштів, а також створено близько 500 тис. нових робочих місць [26].

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємства малого бізнесу повинні сплачувати податки та соціальні платежі, вести бухгалтерський облік та подавати бухгалтерську звітність щодо фінансових результатів своєї діяльності на рівні інших суб'єктів господарювання, що для них занадто обтяжливо.

Тому особливо важливим є проведення державної політики, яка спрямована на створення сприятливих умов для діяльності суб'єктів малого підприємництва. встановлений у 1998 році Указом Президента України граничний обсяг виторгу від реалізації та величини ставок єдиного податку на сьогодні є економічно невиправданими та неадекватними сучасним умовам ринкових відносин. Разом з тим, складність та обтяжливість загальної системи оподаткування, що спонукає окремих суб'єктів господарювання знаходити можливі шляхи оптимізації сум податкових зобов'язань, загальне фінансове навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності (податки, соціальні та пенсійні внески, збори тощо) не стимулюють розвиток їх діяльності та призводять до тінізації економічних процесів, зниження конкурентоспроможності як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках [29].

Також варто зазначити, що останнім часом у науковій літературі триває дискусія щодо доцільності існування  напрямів реформування спрощеної системи  оподаткування. У цьому контексті  спричиняє занепокоєння позиція деяких органів виконавчої влади та громадських організацій щодо ліквідації спрощеної системи оподаткування або перехід до самозайнятих осіб (без найманих працівників).

Не потрібно ігнорувати те, що наслідком ліквідації спрощеної  системи оподаткування стане скорочення значної кількості робочих місць на вже створених підприємствах та уповільнення розвитку підприємництва загалом, що загрожує формуванню легального прошарку малого підприємництва. Також недоцільним є несистемне та достатнім чином науково не обґрунтоване внесення змін до окремих складових нормативно-правової бази, яка покликана регулювати оподаткування за спрощеною системою.

Високе фінансове навантаження на підприємців (податки, соціальні  й пенсійні внески, збори тощо) призводить до низьких темпів зростання їхньої діяльності, тінізації економічних процесів, зниження конкурентоспроможності як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. При цьому, насамперед, потрібно змінювати організаційно-правові умови не в бік "мінімізаторів", а на вирішення проблеми громіздкої та фіскально орієнтованої системи оподаткування. Разом з тим зазначимо що за останніх правових змін умов ведення діяльності суб'єктів малого бізнесу, які зазначені в податковому кодексі, умови, які складаються для ведення господарської діяльності, можуть призвести до практичного згортання діяльності особливо малого підприємництва.

Тому підписано Президентом 18 листопада 2011 р. Закон "Про внесення змін до Податкового кодексу України  і деякі інші законодавчі акти України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності". Закон набув чинності з 1 січня 2012 р. та скасує обмеження віднесення на витрати платника податків на прибуток витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб – платників єдиного податку. Крім того, ставки єдиного податку для фізичних осіб "прив'язуються" до розміру мінімальної заробітної плати та кількості найманих працівників: для доходів до 150 мінімальних зарплат без використання найманих осіб ставка становить 1-10 % мінімальної зарплати, для доходів до 1000 мінімальних зарплат, не використовуючи працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб – 2-20 %. Водночас для фізичних осіб з обсягом доходу до 3 млн грн, які використовують працю до 20 найманих осіб, та для юридичних осіб з обсягом доходу до 5 млн. грн. і середньообліковою кількістю працівників не більше ніж 50 осіб встановлено відсоткову ставку податку – 3 % доходу за умови сплати ПДВ, або 5 % доходу – без сплати ПДВ. Окрім цього, закон скасовує 50 %-ву надбавку, яку додавали до фіксованих ставок податку за кожного найнятого робітника фізичної особи [20].

Це, безумовно, позитивні  зміни, проте не справедливим є оподаткування  перших двох груп платників єдиного  податку з прив'язкою до величини мінімальної заробітної плати, оскільки виникає така ситуація, за якої, не залежно від того, чи дохід платника становить 200 тис. грн., чи 800 тис. – сплачується однакова сума податку, тому доцільнішим було б запровадження відсоткової ставки. Також не логічною видається і прив'язка оподаткування до кількості найманих осіб, оскільки результат діяльності виражається саме в грошовому еквіваленті й саме він є об'єктом оподаткування, тим паче кількість працівників значною мірою може залежати від специфіки і галузі виробництва чи надання послуг, що ставить в нерівні умови суб'єктів підприємницької діяльності.

На державному рівні  також повинні вирішуватись питання  ефективності використання доходів, жорсткої зарегульованості економіки, яка "штовхає" підприємництво в "тінь". Зокрема положення в Податковому кодексі що до неможливості віднесення суб'єктами господарської діяльності, які сплачують податки в умовах загальної системи оподаткування на валові витрати, які вони понесли як наслідок оплати послуг, які надали суб'єкти господарювання на спрощеній системі, при чому не залежно від їх економічного змісту, є такими, які не сприяють розвиткові підприємництва.

Отже, на державному рівні  питання забезпечення сприятливих  умов для розвитку малого та середнього підприємництва, як важливого елементу ринкового середовища поки що не знаходять втілення у чинному нормативно-правовому колі. Необхідним є також досягнення збалансованості інтересів бюджету та конкретного суб'єкта підприємницької діяльності, тому актуальним є забезпечення гнучкості податкової системи, пристосування її до зовнішньої і внутрішньої економічної кон'юнктури.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ФІСКАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ВІД СУБ’ЄКТІВ  ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Оцінка сплати прямих податків суб’єктами підприємницької діяльності

Об'єктом оподаткування  прямими податками є дохід, прибуток, майно. Вони накладаються безпосередньо  на платників і розмір цих податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Наприклад, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю [25].

Прямі податки майже  не впливають на ціни, але зменшують  доходи платників - тим самим впливаючи  на обсяги інвестиційного і споживацького  попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

Одним із інструментів податкового регулювання інвестицій є розмір ставки податку. Починаючи з 1 липня 1997 р., коли була прийнята нова редакція ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ставка цього податку становила 30%. Відтоді, вперше в історії України, об’єкт оподаткування визначався на основі даних спеціального податкового обліку. По суті, відбулась зміна концепції прямого оподаткування. У 2004 р. було зменшено розмір податку на прибуток до 25%. Протягом 2004-2010 рр. податкове навантаження на суб’єктів господарювання залишалось незмінним [14].

У Податковому кодексі передбачено  поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25% до16% , а саме:

–з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. включно  – 23%;

–з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. включно  – 21%;

–з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. включно – 19%;

–з 1 січня 2014 р. – 16%.

Податковим кодексом встановлено, що ставка податку на додану вартість за податковими зобов’язаннями, що виникли з 1 січня 2011 р. до 31 грудня 2013 р. включно, становить 20%; а з 1 січня 2014 р. – 17% [13].

На період з 1 квітня 2011 р. до 1 січня 2016 р. застосовується ставка 0% для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного  звітного податкового періоду наростаючим  підсумком з початку року не перевищує 3 млн. грн. та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві встановлені законодавством мінімальні заробітні плати, та які відповідають одному з трьох критеріїв:

а) утворені після 1 квітня 2011 р.;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років  щорічний обсяг доходів не перевищує 3 млн. грн., та в яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в період до набрання чинності цим кодексом та в яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції становив до 1 млн. грн. та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

Даний механізм податкового стимулювання є досить неоднозначним, оскільки вимагається виконання вищезгаданих критеріїв, а також визначено перелік сфер діяльності, на які не поширюється дана норма Податкового кодексу. Таким чином, досить обмежене коло суб’єктів господарювання зможе претендувати на такі податкові пільги [12].

Також новим законодавством змінено порядок визначення об’єкта  оподаткування, оскільки до податкової реформи об’єктом оподаткування  вважався прибуток, основою для визначення якого є валові доходи та витрати. На сьогодні прибуток визначається шляхом відрахування від суми доходів звітного періоду собівартості реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та суми інших витрат звітного податкового періоду. Доходи і витрати підприємства визнаються за методом нарахувань, а не за правилом «першої події».