Органи управління центрального банку України, їх склад, повноваження та вплив на його діяльність

Зміст 
 

       Розділ 1. Правове становище Національного банку України

         1.1. Основні ознаки Національного  банку України як Центрального банку країни

         1.2. Організаційні основи та функції Національного банку України

       Розділ 2. Організаційна структура Національного банку України

         2.1. Центральний аппарат Національного банку України

         2.2. Організація роботи Національного банку України

         2.3. Органи управління та структура  Національного банку України

       Список використаної літератури  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.   Основні ознаки Національного банку України як Центрального банку країни

   Центральний банк держави має бути єдиним емісійним  центром, що як публічна установа держави  користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він  має бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній  політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає  банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Центральний банк також має залишатися органом  банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі.

   Отже, можна говорити про подвійну правову  природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - займається господарською  діяльністю.

   Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких належать: система чинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державної  виконавчої влади та його взаємодія  з банківською системою і кредитними установами Країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правових актах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульовували його взаємовідносини  з органами державної влади, визначали  його місце в системі органів  державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку при здійсненні його функцій.

   Конституція України визначила головні аспекти  діяльності Національного банку  як центральної ланки і керівного  органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність  владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного  банку України, що свідчить про право  центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Національний банк України є центром банківської  системи і виступає водночас у  двох іпостасях - як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоврядування банківської  системи.

   Прийнятий у 1999 р. Закон України "Про Національний банк України" заклав нові підходи  щодо організаційної структури та правового  статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом  керівними органами центробанку  держави є Голова НБУ, Рада НБУ  та Правління НБУ.

   Національний  банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про Національний банк України" до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

   Розробка  та впровадження грошово-кредитної  політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати  стабільність грошової одиниці.

   Враховуючи  взаємозв'язок між незалежністю центрального банку та особливостями застосування інструментів грошово-кредитної політики, можна говорити про явний політичний вплив з боку уряду або представницьких  органів чи його відсутність у  визначенні інструментів монетарної політики.

   Грошово-кредитна політика являє собою визначену  сукупність заходів у сфері грошового  обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних  процесів в економіці країни, регулювання  економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є  допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

   До  основних інструментів регулювання  грошово-кредитного ринку можна  віднести: політику обов'язкових резервів; процентну політику (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному  та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

   Відповідно  до пріоритетів економічних напрямів країни центральний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких  інструментів регулювання грошового  обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів - облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також  політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів - переоблікове контингентирування, політика обов'язкових резервів та різні селективні методи.

   Окреме  місце в забезпеченні стабільного  функціонування банківської системи  в цілому відводиться банківському наглядові. Банківський нагляд має  базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є  провідником монетарної політики, і  саме ця його функція, в першу чергу, потребує наявності сильної і  пристосованої до ринкових умов банківської  системи. Таким чином, завдання банківського нагляду тісно пов'язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд забезпечує додержання стандартів та нормативів суб'єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями.

   Однією  з основних функцій центробанку  є спрямування банківського нагляду  на підтримку надійності й ефективності окремих банків, щоб забезпечити  стабільність і нормальне функціонування всієї системи. Служби банківського нагляду здійснюють наглядові функції, спрямовані на оцінку й стримування  численних ризиків при здійсненні комерційними банками банківських  операцій для недопущення їх збитковості, неліквідності й банкрутства.

   До  міжнародних стандартів у сфері  провадження банківського нагляду  слід віднести ключові принципи ефективного  банківського нагляду, що були опубліковані у серпні 1987 р. Базельським Комітетом  з банківського нагляду і які  стали основним джерелом рекомендацій для розробки національних банківських  законодавств країн, що формували національні  банківські системи або реформували  їх, виходячи зі світових стандартів організації  банківської справи.

   З метою підвищення ефективності банківського нагляду і наближення його до вимог  світових стандартів у жовтні 2000 р. Правління НБУ прийняло постанову  про реорганізацію банківського нагляду. Нею було передбачено встановлення перехідного періоду протягом 2001 - 2005 років для підготовки виведення  банківського нагляду з-під контролю НБУ і створення самостійного наглядового державного органу.

   Спеціальним органом у системі НБУ, на який покладено забезпечення проведення всебічного і постійного банківського нагляду, є Генеральний департамент  банківського нагляду, а також департаменти інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування банків; реорганізації  і ліквідації банків. Директори зазначених департаментів підпорядковуються  директорові Генерального департаменту банківського нагляду.

   Операції  з банківського нагляду виконують  також відділи банківського нагляду  за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних відділеннях  НБУ. До складу відділу входять три  сектори: сектор реєстрації та ліцензування; сектор аналізу та контролю економічних  нормативів; сектор інспектування. Основним завданням відділу є здійснення контролю і нагляду за додержанням  банками чинного законодавства  України та нормативних актів  НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі принципів  безпечної і стабільної діяльності.

   Генеральний департамент з питань банківського нагляду співпрацює з Комісією з  питань нагляду і регулювання  діяльності банків. Зокрема, у 2002 р. з  метою вдосконалення банківського нагляду, оптимізації розподілу  функцій і обов'язків між центральним  апаратом і територіальними управліннями Національного банку України щодо нагляду за банками Комісією НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків було прийнято рішення від 29 січня 2002 р. № 29 про розподіл банків на групи залежно від розміру чистих активів. Із січня 2001 р. наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення банківської діяльності (ч. 2 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Крім того, НБУ має право проводити перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю, для додержання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки центральний банк має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк.

   Об'єктом  перевірки Національного банку  України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про  здійснення нею банківської діяльності без банківської ліцензії.

   В Україні запроваджено змішану форму  банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду в  рамках центрального банку у тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. Підчас здійснення банківського нагляду Національний банк України може користуватися  послугами інших установ за окремими угодами. Як і в країнах континентальної  Європи, в Україні здійснення банківського нагляду відбувається із застосуванням  дистанційного контролю та інспектування  на місцях. Отже, метою банківського нагляду є:

   - впровадження, підтримка та розвиток  широкого кола фінансових послуг  в інтересах функціонування банківської  системи та економіки держави  в цілому;

   - забезпечення ефективної та надійної  роботи банків, їх спроможності  задовольняти потреби, вимоги  та претензії своїх клієнтів;

   - забезпечення відповідності діяльності  банківської системи грошово-кредитній  політиці центробанку, враховуючи  той фактор, що регулювання може  суперечити меті їх діяльності;

   - забезпечення додержання законів,  нормативно-правових актів Національного  банку України, якими встановлено  правила, що передбачають відповідний  рівень професіоналізму та компетентності  ведення банківської справи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.   Організаційні основи та функції Національного банку України

   Ефективність  функціонування банківської системи  України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату  управління НБУ як частини єдиного  механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України "Про банки  і банківську діяльність", можливе  лише на основі наукового підходу  до визначення його організаційної структури  та діяльності.

   Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встановлені відповідними правовими  актами з чітко визначеним переліком  прав та обов'язків осіб, що їх обіймають. Організаційна структура НБУ- це склад його внутрішніх підрозділів  та форми їх взаємодії.

   У теорії управління до характерних рис  організаційної структури відносять, по-перше, роздрібненість (кожний орган  складається з низки відособлених частин, під якими розуміють усі  його підрозділи (посади)). Так, до складу організаційної структури НБУ входять: керівництво - Голова НБУ, його заступники, правління; структурні підрозділи та їхні керівники.

   По-друге, ієрархічність (пірамідальність). Із поглибленням поділу праці всередині кожного органу можуть відділятися нові структурні частини. На певній стадії один керівник уже не в змозі спрямовувати і контролювати діяльність численних виконавців. Колектив службовців стає некерованим, виникає загроза порушення стійкості та єдності в роботі. Усуваються ці суперечності з допомогою проміжних ланок. У НБУ це - директор департаменту, його заступник, начальник управління, завідувач відділу тощо.

   По-третє, складність, симетричність і формальність.

   Структура може мати і такі риси, як стійкість, надійність, цілісність та ін.

   Розглянемо  детальніше формальність як характерну рису організаційної структури НБУ. Норми адміністративного права  закріплюють кількісний та якісний  її "параметри": чисельність структурних  підрозділів (посад), співвідношення посад  керівного, оперативного та обслуговуючого персоналу, внутрішньоструктурні зв'язки між ними, відповідні функції, права  й обов'язки. Низка структурно-посадових  питань вирішується колегіально. Наприклад, постановою правління НБУ від 5 вересня 1996 р. затверджено структуру центрального апарату НБУ. Відтак структура апарату  управління набула нормативної сили, "формального" характеру, відносної  незалежності щодо особистих якостей  службовців, які обіймають ті чи інші посади. Безперечно, організаційна  структура центрального апарату  управління НБУ не є сталою, вона може змінюватись у зв'язку із розширенням  чи звуженням функцій банку, збільшенням  чи зменшенням обсягу виконуваної роботи тощо.

   У теорії управління виділяються три  основні типи побудови структури  органів управління: лінійний, функціональний і змішаний {лінійно-функціональний). За лінійного типу поділ праці  відбувається як "по вертикалі", так  і "по горизонталі" - між керівниками  структурних підрозділів, які перебувають  на одному рівні. При цьому у кожного  працівника органу є лише один керівник, котрий здійснює керівництво з усіх питань. За функціонального типу побудови структури поділ праці відбувається відповідно до посадових функцій, причому  виконавець підпорядкований одночасно  кільком функціональним підрозділам - кожному з певного кола питань. Поєднання лінійного і функціонального  принципів в одному органі управління створює самостійний тип структури - лінійно-функціональний.

   Кожен із перелічених вище типів структури  органів управління має свої переваги й недоліки. Більшість органів  державного управління в Україні  заснована на засадах лінійно-функціонального  принципу. Саме на такій основі побудована структура центрального апарату  управління НБУ.

   Національний  банк України в межах чинного  законодавства має право самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих  підприємств, інших структурних  підрозділів та одиниць, а також  затверджувати їхні статути і  положення.

   Нинішня структура центрального апарату  НБУ була затверджена, як про це згадувалося, постановою правління Національного  банку від 5 вересня 1996 р. До складу центрального апарату НБУ входять департаменти (валютного регулювання, емісійно-кредитний, банківського нагляду, бухгалтерського  обліку, інформації, готівково-грошового  обігу, персоналу, економічний, юридичний) та низка інших самостійних структурних  підрозділів. В основному їхні функції  полягають у виробленні політики центрального банку, проведенні дослідно-аналітичної  роботи, здійсненні операцій на кредитному та валютному ринках, а також діяльності технічного та адміністративного характеру.

   Поліпшення  структури центрального апарату  банку у вересні 1996 р. дало можливість удосконалити управлінський процес. Він набув більш системного характеру, підвищилася виконавська дисципліна працівників, що, у свою чергу, позитивно  вплинуло на діяльність банківської  системи України в цілому.

   Функціонування  всіх структурних підрозділів центрального апарату НБУ та діяльність їхніх  працівників регламентується відповідними положеннями, посадовими інструкціями тощо.

   Рада  Національного банку. Це - вищий колегіальний орган управління. Особливості його формування випливають із Конституції  України (ст. 84, п. 18; ст. 106, п.12). Суть їх полягає, зокрема, в тому, що одна половина членів ради, як уже зазначалося, призначається  Верховною Радою України, а друга - Президентом України.

   Члени Ради НБУ, які входять до її складу за посадою, належать до квоти Верховної  Ради чи Президента України залежно  від того, хто їх призначив на посаду. Раду Національного банку  України очолює Голова НБУ. Строк  повноважень членів Ради становить 5 років, проте їхні повноваження можуть бути припинені за поданням голови НБУ органом, що їх призначив, у таких  випадках:

   1) за власним бажанням, у разі  подання письмової заяви про  це;

   2) за неможливості виконання своїх  обов'язків (у тому числі й  застаном здоров'я);

   3) якщо вчинено злочин, установлений  вироком суду, що набув чинності;

   4) у разі звільнення з посад  осіб, які входять до складу  Ради НБУ за посадою.

   Вакансії  в Раді НБУ заміщуються у порядку, передбаченому Конституцією України.

   Оскільки  створення Ради НБУ має конституційні  засади, її діяльність регламентовано в Законі "Про Національний банк України".

   Правління Національного банку України. Діяльність цього органу передбачена Законом  України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 10) і Статутом НБУ (ст. 21). Члени Правління призначаються  Верховною Радою України за поданням Голови Національного банку. Правління  НБУ переважно вирішує організаційні, координаційні і контрольні питання. Так, цей орган розглядає питання  організації і здійснення єдиної політики в галузі кредитування, розрахунків, грошового обігу, обліку й звітності, банківського контролю та інші питання  діяльності банків. Правління НБУ  розробляє проекти основних напрямів грошово-кредитної політики, прогнози касових оборотів, зведений валютний план, координує діяльність управлінь  НБУ на місцях, а також підвідомчих  підприємств і організацій.

   До  повноважень правління НБУ належать також: підбір, розстановка, виховання, підготовка і перепідготовка кадрів; розгляд проектів, постанов та інших  нормативних актів НБУ, річного  звіту й балансу НБУ, річних звітів про роботу системи банків і зведеного  балансу банків України, звітів керівників установ НБУ, структурних підрозділів  центрального апарату НБУ. Рішення  Правління НБУ з розглянутих  питань ухвалюються простою більшістю  голосів і оформляються відповідними постановами.

   Порядок призначення на посаду Голови НБУ  визначено Конституцією України (ст. 85, п. 18). Про це також ідеться в  Законі України "Про банки і  банківську діяльність" (ст. 10), а  також у Статуті Національного  банку України (ст. 20).

   Відповідно  до Статуту Національного банку  до обов'язків його Голови входить  насамперед керівництво всією діяльністю банку. У зв'язку з цим на Голову покладено персональну відповідальність за виконання поставлених перед  Національним банком завдань. Він має  право видавати накази та інші локальні правові акти з питань діяльності НБУ. Голова Національного банку розпоряджається згідно з чинним законодавством усім його майном, дає доручення, встановлює порядок підписання зобов'язань і видання доручень від імені НБУ, а також здійснює представництво за кордоном з усіх питань діяльності Національного банку.

   Статутом  НБУ передбачено, що Голова вносить  зміни в структуру банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату. Він же затверджує штатний розпис центрального апарату, типову структуру управлінь на місцях; призначає посадових осіб НБУ  згідно із затвердженою номенклатурою  та звільняє їх, установлює посадові оклади, заохочує працівників, які відзначилися своєю працею, накладає дисциплінарні  стягнення.

   До  повноважень Голови Національного  банку входить також затвердження положень про структурні підрозділи центрального апарату і про установи НБУ, розподіл обов'язків між заступниками, керівництво всією поточною діяльністю. У разі необхідності Голова Національного  банку доручає розгляд окремих  питань, які входять до його компетенції, своїм заступникам, керівникам структурних  підрозділів центрального апарату, а також керівникам установ НБУ  на місцях.

   Таким чином, посада Голови НБУ, як видно з  аналізу його повноважень, поєднує  єдиюначальнщтво щодо вирішення важливих питань щоденної діяльності "банку банків" незалежної України з одночасною колегіальністю при вирішенні проблем, які входять у компетенцію НБУ.

   Регіональні управління НБУ. Підрозділами НБУ є  його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах  держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській області. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на відповідній  території. їхні діяльність та обсяг  повноважень регламентуються "Положенням про регіональне управління Національного  банку України", затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р.

   Регіональні управління не наділені правами юридичної  особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих  повноважень. Створення та реорганізація  регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ.

   У своїй діяльності регіональні управління керуються законодавчими актами України, Статутом НБУ, постановами  правління, наказами, іншими нормативними актами НБУ та "Положенням про  регіональне управління Національного  банку України".

   Регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє  інтереси управління і НБУ в органах  прокуратури, судових, слідчих та інших  адміністративних органах.

   Національний  банк України забезпечує регіональні  управління майном, вартість якого  відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональні  управління розпоряджаються цим  майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональні управління мають печатку  зі своїм найменуванням і зображенням  Державного герба України.

   Відносини регіональних управлінь з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням  від імені Національного банку  України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ.

   Згадане Положення покладає на регіональні  управління НБУ низку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення  грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ. Регіональні  управління здійснюють також контроль за розвитком валютного ринку  і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних  відносин у регіоні та їх прогнозування.

   Серед основних завдань регіональних управлінь  можна виділити здійснення розрахунків  між комерційними банками через  кореспондентські рахунки, контроль за дотриманням комерційними банками  банківського законодавства, економічних  нормативів і нормативних актів  НБУ та чинного законодавства  України, а також проведення емісійно-касової  роботи.

   З метою раціонального й ефективного  виконання своїх завдань регіональні  управління мають певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання  у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валютного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулювання діяльності комерційних банків, звітності й оброблювання банківської інформації тощо.

   Регіональні управління складають зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначають плановий прибуток, проводять  роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здійснюють господарську діяльність згідно з економічними нормативами, затвердженими  НБУ. У цій сфері діяльності вони також зобов'язані раціонально  використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації працівників, тощо.