Организация пешеходного туризма

ВСТУП 

     Актуальність  теми. В давні часи основними мотивами подорожі була торгівля, образотворчі цілі, лікування. Для розвитку обміну торгових зв’язків потрібні були достовірні і детальні відомості про країни, їх населення. Для цього народи виходили на великих кораблях в відкрите море. З ціл’ю вивчення нових територій.

      Велику  роль в туризмі зіграв розвиток транспорту. Це давало змогу більше надійності і швидкості пересування при  знижені витрат на подорожі. На початку  ХІХ століття на розвиток туризму  вплинули такі фактори як: розвиток транспорту і збільшенням вільного часу. Зі збільшенням кількості мандрівників стало необхідністю будування готелів, організації бюро мандрівок. Розвивалися тур послуги комплексного типу.

     З часом туризм одинаків переростав в  груповий туризм широких мас. Крім цього  змінився характер мандрівок. Мандрівки були не тільки розвагою але й мав пізнавальний характер.

     В даний час туризм розвивається і  вдосконалюється і надалі, розвиває більш комфортабельні умови. Туризму  почали приділяти більше уваги. З  кожним роком все більше людей  користується його послугами.

     Мета  даної роботи – проаналізувати особливості  пішохідного туризму.

     Відповідно  до мети були поставлені наступні завдання:

1. Дати характеристику пішохідному туризму в Україні.
2. Виявити особливості організації та проведення походів.

     Об’єктом  дослідження даної роботи є пішохідний туризм.

     Предметом дослідження є особливості організації  та проведення пішохідної подорожі.

     Практична значимість. Інформація даної роботи може бути використана допоміжним засобом для будь-яких туристів які збираються в пішохідний похід. В організації та проведенні, як для походу вихідного дня так і для категорійного. Дана робота дає змістовне пояснення як правильно збиратися до походу.

     Структура роботи. Робота складається із вступу, 2 розділів, висновків, переліку посилань. Загальний обсяг роботи 32 сторінки друкованого тексту. Список використаних джерел містить 51 найменувань. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІШОХІДНОГО  ПОХОДУ 

1. Комплектування  туристичної групи і опрацювання  маршруту

     Пішохідний  туризм являється найбільш популярним з всіх видів туризму. Тому що турист пішохідник практично не залежить від  інших засобів пересування, такі, як байдарки, плоти, лижі, велосипеди та інше. Турист повинен розраховувати  тільки на свої сили.

     Туристи знайомляться з природою, культурою, історією країни, а також подорожі дають учасникам фізичне і  моральне задоволення, сприяють їхньому  збагаченню [1].

     Комплектування  групи є важливим етапом підготовки майбутньої подорожі. Від цього залежать такі характеристики: складність походу та терміни його проведення. Складність походу визначається досвідом його учасників, а термін − їх вільним часом (канікули, відпустка).

     Підготовка  до походу або подорожі починається  з добору групи. залежно від групи  і її складу вибирають район і  маршрут подорожі. Всіх учасників  як правило об’єднує спільна зацікавленість подорожжю. Пральний і ретельний  добір групи – одна з основних умов вдалого походу. При комплектуванні групи необхідно зберігати деякі  рекомендацій. Бажано, щоб група об’єднувалася на добровільних засадах спільними інтересами, щоб група була одної вікової категорії, мали однакову фізичну підготовку, були знання і туристський досвід і щоб група складалася  не з багатьох людей [2].

     Учасники  походів І категорії складності повинні володіти спеціальними знаннями і навичками в обсязі початкової туристської підготовки, ІІ і ІІІ  категорій складності – в обсязі середньої туристської підготовки, І і ІV категорії складності в обсязі вищої туристської підготовки.

     Для походів за маршрутами І категорії складності учасники  туристської групи повинні мати досвід участі в походах вихідного дня, багатоденних не категорійних походах і подорожах. Для подорожей ІІ, ІІІ, ІV, V  категорій складності учасники повинні мати досвід участі в походах і подорожах з даного виду туризму не більше ніж на одну категорію нижче від тієї, що планується. В подорожах та походах за маршрутами ІІ категорії складності одну третину групи можуть складати туристи з досвідом участі в походах вихідного дня, багатоденних не категорійних походах і подорожах. В походах за маршрутами ІІІ категорії складності з пішохідного туризму одну третину учасників туристичної групи можуть складати туристи з досвідом участі в походах і подорожах І категорії складності з даного виду туризму. Якщо турист не брав участі в походах чи подорожах протягом двох або більше років, він турист може бути учасником або керівником подорожі чи походу категорія складності яких не вища від тієї, що була у нього в попередніх походах і подорожах [3].

     Для категорійних походів або подорожей  всі учасники повинні вміти плавати, знати правила й прийоми рятування  потопаючих, уміти надавати першу  медичну допомогу потерпілому [4].

     Група подорожуючих за маршрутами І –  ІІ категорій складається, як мінімум  із 4 чоловік, а за маршрутами ІІІ, ІV, V категорій складності як мінімум з 6 чоловік. Кількісний склад групи, яка подорожує за маршрутом ІІІ і вище категорій складності, не повинен, як правило, перевищувати 12 чоловік. Така кількість визначена не випадково. Група з малою кількістю подорожуючих не зможе забезпечити відповідних заходів безпеки. Якщо група надто велика (понад 12−15 чоловік), подорож ускладнюється: йдучи стежкою або по лижні, розтягується і керівникові важко стежити за учасниками. За таких умов на подолання різних природних перешкод витрачається багато часу, темп руху сповільнюється. Виникають і інші незручності пов’язані з дисципліною, організованістю, а також побутом похідного життя. В поході вихідного дня або в не категорійному поході кількість учасників має бути не менше 4 і не більше 50 чоловік.  До подорожей за маршрутами І категорії складності допускаються особи віком не менше 14 років, за маршрутами ІІ категорії складності – не менше, ніж 15 років. Вік учасників подорожей за маршрутами ІІІ категорії складності має бути не меншим ніж 16 років, ІV категорії – не меншим ніж 18 років, і V категорії – не меншим, ніж 20 років [5].

     Обов’язковим етапом підготовки походу э чіткий розподіл обов’язків між членами групи. Розподіл обов'язків сприяє формуванню самоврядування туристської групи на демократичних засадах.

     Підготовка  будь-якого походу вимагає дуже різноманітної і складної роботи. Зрозуміло, що одна людина − керівник групи − не в стані якісно та вчасно все виконати. Тому при підготовці й проведені походу кожен учасник повинен відповідати за конкретні обов’язки. Обов’язки розподіляються з урахуванням підготовки і схильності туристів у виконанні тих чи інших доручень і залежить від кількості туристів у групі [6].

     У кожній туристичній групі обираються: командир, головний краєзнавець, штурман, завідувач харчуванням, завідувач  спорядженням, ремонтний майстер, фізорг, санітар, скарбник, синоптик, редактор щоденника і газети, фото оператор. Якщо в групі більше 14 осіб, три  останні посади розділяють або вводяться  додаткові посади: заступника командира, завідувача харчуванням, завідувача спорядженням і таке інше. При меншій чисельності  групи ряд посад можна об’єднати. Структурно всі обов’язки умовно можна розподілити на три блоки  або відділення: відділення життєзабезпечення, техніко-тактичне відділення і культурологічне  відділення.

     Керівник  походу або подорожі обирається туристською  групою й затверджується організацією, що проводить похід. Він відповідає за підготовку групи  й за безаварійне  проведення походу або подорожі. Тому керівником має бути найкваліфікованіший  і найдосвідченіший член туристської  групи, який має необхідні організаторські  здібності та туристські навички. Він  повинен добре знати маршрут, передбачувані місця ночівель, бівуаків, бути стриманою людиною, чуйним товаришем.

     Перед керівником стоїть відповідальне завдання – згуртувати членів групи в дружній  колектив, об’єднати всіх загальними інтересами. Якщо серед тих, хто рушає в похід є новачки, керівник має ознайомити їх з традиціями й правилами даного колективу, виявити їхні бажання, здібності, стан здоров’я тощо. Він зобов’язаний суворо дотримуватись правил безпеки руху, стежити за дбайливим ставленням туристів до природи, тактовним поводженням з місцевим населенням. Він приймає участь в розподілі обов’язків серед учасників походу, стежить за підбором і ремонтом групового спорядження, допомагає в організації харчування і купівлі продуктів. Керівник виконує багато обов’язків. Розпорядження керівника є законом для всіх учасників. Проте й він не має право самовільно, без дозволу маршрутно-кваліфікованої комісії здійснювати склад туристської групи[7].

     Керівник  походу зобов’язаний точно виконувати вимоги МКК, викладені в маршрутній книжці(для категорійних походів, і  в маршрутному листі для степеневих походів), у всіх випадках користуватися  правами і обов’язками, викладеними  в нових «Правилах організації  й проведення самодіяльних туристських  подорожей» [8].

     Керівником  походу або подорожі може бути особа, що досягла 18 років, а для подорожі за маршрутом V категорії складності – 20 років. Після закінчення подорожі керівник  повідомляє про це організацію, що видала маршрутну книжку, оформляє звіт у відповідності до вимог, затверджених Центральною радою по туризму та екскурсіях, подає його до організації, що проводила подорож, і в МКК не пізніше як через 9 місяців після закінчення подорожі.

     Щоб керувати багатоденним не категорійним походом, керівник повинен мати туристський  досвід участі і проведення походів  вихідного дня, багатоденних не категорійних походів і подорожей. Для керівництва подорожами за маршрутами І – ІV категорій складності, керівнику необхідний досвід участі у подорожах, категорія складності яких на одну категорію вища, ніж та, що планується для V категорії складності – участі у двох подорожах цієї категорії з даного виду туризму [9].

     Завгосп відповідає за закупівлю продовольства, добір  і спорядження колективного майна, складання меню тощо. Він  одержує на прокат спорядження і  розподіляє його між членами групи, веде облік продуктів і спорядження  на маршруті, призначає чергових похідної їдальні. Після закінчення походу або  подорожі завгосп повертає на базу прокату туристське спорядження, звітує перед товаришами про витрати. На допомогу завгоспу керівник групи призначає  помічників залежно від кількісного  складу групи.

     Заступник керівника групи як правило, це досвідчений  турист. Він основний помічник керівника (якщо ж керівник тимчасово відсутній  або  група на маршруті розділилася, на заступника покладаються обов’язки  керівника). Заступник допомагає  керівникові проводити політико-виховну  роботу серед учасників походу, підтримувати належну дисципліну й порядок, проводить  роз’яснювальну роботу щодо охорони  природи тощо.

     Санітар відповідає за медичне забезпечення походу. Перед походом: організовує медичний огляд учасників походу, збирає і перевіряє медичні довідки, що допускають учасників до туристичного походу. Готує і комплектує медичну аптечку. Разом із завідувачем спорядження перевіряє особисте спорядження туристів, а з завідувачем харчування – якість придбаних продуктів і санітарний стан суспільного посуду. У поході: стежить за станом здоров’я, режимом дня і харчування учасників, за дотриманням ними правил особистої гігієни і суспільної санітарії. Надає першу допомогу і видає ліки. Разом з фізоргом проводить тестування для визначення працездатності учасників. Після походу: складає звіт про виконану роботу в поході. Якщо похід був складним, категорійним, то організовує медичний огляд учасників походу [10].

               У великих групах визначають  так званого маршрутника. Він  має при собі карту  району  подорожі або схему маршруту, компас, циркуль, масштабну лінійку. Під час походу він уточнює, яким шляхом краще добратися до того чи іншого пункту, розпитує у місцевих жителів, де краще зробити привал або організувати бівуак, щоб не було труднощів з водою та паливом. Маршрутний веде журнал, в якому зазначає пункти, пройдені туристами, відстань між ними, перешкоди, які траплялися на шляху, час, витрачений на перехід, а також занотовує різні відомості, що стануть у пригоді тим, хто пізніше подорожуватиме цим маршрутом [11].

     Фотограф  відповідає за складання фото звіту. Від початку до кінця походу відображає на фотоплівці похідне життя туристичної  групи.

     Ремонтний майстер відповідає за технічно справний стан спорядження. Перед походом: підбирає ремонтний інструмент, а також запасні частини для групового й особистого спорядження. Разом із завідувачем спорядженням робить огляд і ремонт групового спорядження. Перевіряє справність особистого спорядження. У поході: стежить за станом наметів, майна для вогнища і суспільного посуду, у разі потреби робить ремонт. Допомагає учасникам походу в лагодженні спорядження особистого користування. Після походу: разом із завідувачем спорядженням організовує ремонт і упорядкування групового спорядження. Складає звіт про виконання ремонтних робіт у поході.

     Костровий повинен мати пилу, сокира, саперну  лопату та інші потрібні інструменти  для розпалу вогнища. Він вибирає  місце для вогнища, готує дрова та розпалює вогнище [12].

     Під час переходу в туристській групі  можуть призначатися так  звані направляючий і замикаючий. Це мають бути добре  фізично й технічно підготовлені й досвідчені туристи. Якщо під час  походу проводяться якість спостереження, між туристами розподіляються обов’язки  за видами спостережень.

       У походах вихідного дня, багатоденних  походах розбивкою бівуаків, заготівлею  дров, приготуванням їжі та іншими  господарськими справами, як правило  займаються по черзі всі члени  туристської групи – чергові.  В разі необхідності  в нічний час призначають чергових, які підтримують вогнище, своєчасно готують сніданок, будять групу. Крім того, можуть розподілятися й інші тимчасові обов’язки, наприклад призначають відповідальних за проведення туристського вечора, спортивних змагань, організацією екскурсій. Бажано, щоб учасники туристських груп добровільно брали на себе  ті обов’язки, котрі їм до вподоби [13].

     Залежно від складу групи, мети і завдань  походу визначають об’єкти для огляду: історичні місця, пам’ятники архітектури, музеї, новобудови тощо. Маршрут який обирається для майбутнього походу має бути цікавим для туристів.

     Крім  природних умов географічного району враховують бажання більшості учасників  виходячи з їхніх уподобань, інтересів, туристського досвіду, реальної фізичної і технічної підготовки, наявності  коштів, спорядження [14].

     При виборі маршруту треба пам’ятати  в яку пору року планується похід. Якщо це рання весна або пізня  осінь, бажано щоб маршрут проходив більш-менш сухими місцями. Жаркої літньої  погоди здебільшого рухаються лісом, берегом річки, де можна зупинитися для відпочинку. Взимку краще йти  обабіч доріг, стежками, долинами річок, через переплави, населені пункти, туристські бази. Тут легше влаштувати ночівлі  і днівки, відремонтувати спорядження, є де погрітися, переждати непогоду. Маршрути можуть бути кільцеві, лінійні  та радіальні. Можливе також поєднання  кільцевих і лінійних маршрутів  з радіальними (так звані лінійно-радіальні  або кільцево-радіальні). При кільцевому маршруті початок і кінець його знаходяться  в тому самому місці, при лінійному  – в різних. Радіальні виходи прокладають, як правило, від основного  маршруту для огляду цікавих туристсько - екскурсійних об’єктів, що лежать осторонь основного шляху.

     Вибраний  маршрут дуже ретельно опрацьовується, вивчаючи географічний район майбутнього  походу. Для цього використовують довідники, карти, туристські путівники, наукову та художню літературу, географічні дані, мете реологічні спостереження, звіти туристських груп і експедицій, що побували там. Важливі дані можна одержати через листування з місцевими організаціями, туристами, мисливцями, а також через консультації з членами місцевої маршрутно-кваліфікаційної комісії, учасниками походів.

     Туристська  група повинна мати уявлення про  специфічні особливості район походу: рельєф місцевості, температурні коливання, кількість опадів, прогноз погоди на період наміченого походу, тривалість світлого дня, наявність лісу в місцях ночівель і привалів, можливість виходу до населених пунктів тощо.

     При санітарно-епідеміологічній оцінці маршруту передусім звертають увагу на наявність у районі майбутнього  походу джерел питної води, безпечних  місць для купання. Крім цього  з’ясовують, чи можна придбати на місці  продукти харчування і деяке спорядження [15].

     Після того як буде вибрано район походу й вивчено його природні умови, визначають початковий і кінцевий пункти маршруту. Вони мають бути зв’язані надійним видом транспорту з місцем початку  мандрівки. Між початковим та кінцевим пунктами походу проводять маршрут  по найзручніших шляхах:польових дорогах, лісових стежках, долинах річок, через переправи, населені пункти і  різні туристські бази. Проміжні населені пункти та бази можуть служити опорними пунктами для учасників походу. В них можна запланувати ночівлі і закупити продукти харчування, відремонтувати спорядження, відвідати туристсько-екскурсійні об’єкти тощо [16].

     Маршрут викреслюють на карті або схемі, визначають ділянки з природними перешкодами й способи їхнього  подолання, зручні місця великих  привалів, ночівель, днівок, радіальні  виходи, підраховують загальний кілометраж. Після цього складають графік руху залежно від складності шляху, фізичної та технічної підготовки туристів, розташування населених пунктів, намічених  для огляду екскурсійних об’єктів, рельєфу місцевості тощо. Крім основного маршруту для зимових та інших багатоденних походів (на випадок погіршення погоди, стану снігового покриву, а також виникнення непередбачених ускладнень) опрацьовують полегшений запасний варіант маршруту або окремих його ділянок. Від правильного його вибору і опрацювання часто залежить безпека туристів, які опинилися в скрутній ситуації [17].

     У перші дні походу планується невеликі денні переходи, тому що організм учасників  ще не достатньо адаптувався до навантажень. Наприкінці маршруту кілометраж денних переходів теж зменшують, щоб  організм туристів поступово розслабився  після великих навантажень. Крім того потрібний буде деякий  запас  часу на випадок порушення графіку  походу через непередбачувані обставини.

     Розраховуючи  денні переходи для пішохідних походів  виходять з того, що в середньому турист – пішохід може проходити  по 15 – 25 км в день. Якщо рюкзак важкий (у перші дні мандрівки) або  маршрут полягає пересіченою  місцевістю з подоланням природних  перешкод, а також якщо в складі групи є слабо підготовлені початківці, денний перехід слід зменшити до 12 − 18 км. Навантаження слід збільшувати  поступово [18]. 

2. Оформлення  документів

     Будь-який педагогічний масовий захід передбачає певні витрати. Навіть для найпростішого туристичного походу − одноденного, треба передбачити кошти на такі витрати, як оплата проїзду та харчування. Звичайно, складається перелік витрат завчасно до походу, що планується, та визначаються шляхи надходження коштів. Документ, в якому фіксуються всі розрахунки, називається кошторисом походу. Цю роботу, як правило, виконує скарбник разом з керівником походу.

     Складання кошторису можна виконувати кількома варіантами: 
− кожен учасник походу виконує витрати, заплановані групою, записує їх і звітує перед скарбником. Останній проводить розрахунки по визначенню внеску кожного та всієї групи, визначає середню суму внеску, а потім розраховується з кожним, повертаючи чи стягуючи певні суми грошей; 
− частину витрат виконує кожний турист (придбання продуктів харчування), а на частину (проїзд, придбання групового спорядження) − здаються гроші.

     Кошторис походу складається з двох частин: витрати і внески. Всі витрати групи повинні бути рівними сумі внесків. Розрахунки кошторису повинні бути виконані до походу. Скарбник перед походом доповідає всій групі кошторис походу, підраховує суму внесків кожного і збирає гроші [19].

     Календарний план зіставляється на основі опрацьованого  маршруту і вказує, якого числа, на якій ділянці маршруту повинна знаходитися  група. Копія календарного план знаходиться  у головного, котрий відповідає за подорож. При необхідності вони завжди будуть знати, де шукати [20].

     Після опрацювання маршруту оформляють документи  на проведення туристичного походу. Для ступеневих походів документом, що дає право здійснювати подорож, є маршрутний лист, а для категорійних походів − маршрутна книжка. В разі використання коштів організації, що проводить подорож, керівнику після походу треба обов’язково заповнювати авансовий звіт.

  У маршрутному листі вказується організація, яка проводить похід; маршрут походу та його терміни; відомості про керівника групи та його заступника; список членів групи з наданням адреси мешкання кожного туриста, а для груп школярів − відомості про стан здоров’я. У маршрутній книжці додатково дається інформація про туристичний досвід керівника та учасників походу, малюється схема маршруту, наводяться відомості про наявність спеціального спорядження та вагові характеристики вантажу, що береться в похід.

  Заповнені маршрутний лист та маршрутна книжка завіряються керівником організації, що проводить похід (підпис та печатка), та не менше ніж за 10 діб подаються до маршрутно-кваліфікаційної комісії. Голова та члени маршрутно-кваліфікаційної комісії розглядають маршрутні документи, призначають (або ні) перевірку групи на місцевості, де визначають ступінь сформованості вмінь та навичок побутового характеру, подолання перешкод, організації першої медичної допомоги та проведення рятувальних робіт. Після цього дається позитивний висновок щодо випуску групи на маршрут [21].

  Перед виходом на маршрут керівник групи повинен поставити групу на облік у контрольно-рятувальній службі (КРС). Для цього треба з’явитися в КРС, заповнити реєстраційну книгу, заплатити за реєстрацію і отримати печатку та підпис у маршрутні документи. Таким чином, правильно заповнений маршрутний лист або маршрутна книжка повинні мати три підписи відповідальних осіб та бути завірені трьома печатками [22]. 

3. Підготовка  спорядження

     Туристське  спорядження поділяється на групове  – речі, необхідні для всієї  групи, і особисте, що потрібне кожному  учасникові походу. На вибір спорядження  впливає не тільки сезон, у який здійснюється мандрівка, а й географічні та кліматичні умови району, тривалість, склад учасників, ступінь їхньої тренованості, технічні труднощі маршруту тощо.  Спорядження для пішохідних походів має бути міцне, легке, зручне, водонепроникне; пристосоване до пересування  у важко приступних місцях похідного  життя в малонаселеній місцевості.

     Усе спорядження (і особисте, і групове) умовно можна розділити на загальне і спеціальне. Спеціальним називають  ту частину спорядження, що використовується тільки в цьому конкретному поході, але як правило, не буде використовуватися  в інших походах або в походах інших видів туризму.

     Вирушаючи в дорогу,  не треба брати з  собою зайвих, речей. І обов’язково  не забути взяти з  собою все  необхідне [23].

     Групове спорядження (для 6-8 чоловік): намет – 2 штуки (в двомісній палатці сплять приблизно по чотири людини. Краще ходити з шатровою палаткою як «Зима». Вага її близько 5,5 кг, вага тенту до неї 2,5 кг. ); сокира велика і сокирка туристична; пила дворучна; лопата саперна; тент для вогнища; туристичні котли або відра (з білої жесті) – 3 шт.; кухонні ножі – 2 шт. (з округленими кінцями); розливна ложка; мотузка довжиною 10 − 15 метрів; сірники – 5шт. (в непромокальній упаковці); свіча стеаринова – 3 − 4 шт.; мило господарське – 1 шт.; тара для продуктів – комплект; карта; ліхтар кишеньковий – 3 шт.; запасна лампочка і комплект батарейок; карабін альпійський – 2 − 3 шт.; медична аптечка; ремонтній набір; прилади для спостереження – комплект (термометр, гігрометр, анемометр, барометр, снігомір); бінокль; транспортир, курвіметр, крокомір, візирна лінійка, циркуль – комплект [24].

     Усе спорядження повинно бути підготовленим до походу: перевірено на справність, відремонтовано, запаковано у відповідну тару, після чого розподіляється між учасниками і пакується до рюкзаків.

     Особисте  спорядження (загальне і спеціальне): рюкзак, спальний мішок, пеноуретановий килимок, взуття основне, кросівки, костюм вітрозахисний, куртка (синтепон або  пухова), плащ накидка (поліетиленова), светр вовняний, штани, шорти, нижня  білизна – 2 шт., шкарпетки – 2 − 3 пари, рушник, шапка легка, плавки, рукавиці брезентові, хустки носові – 2 штуки, комплект (миска, кружка, ложка, ніж), мішечки (для  посуду, білизни, дріб’язків) – 3 − 4 шт., комплект (блокнот, ручка, олівець), компас, годинник із секундною стрілкою, комплект (речі туалету), індивідуальний медичний пакет, мішечок із пластику для документів, сірники ( в непромокальній упаковці), моток кіперної стрічки, карабін  альпійський, устілки запасні, трубка для пиття води, накомарник (сітка  Павловського).

     Незважаючи  на обсяг списку, загальна вага особистого спорядження в рюкзаку  (тобто  крім черевиків, ходового одягу й  самого рюкзака) не повинна перевищувати  7 – 9 кг, а також залишати достатній обсяг для розміщення всього виділеного продовольства та групового спорядження [25].