Організація проведення аудиту діяльності комерційних банків

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

1. Організація проведення аудиту діяльності комерційних банків……..4
2. Аналіз нормативно-правової бази та спеціальної літератури з аудиту діяльності комерційних банків………………………………………….14
3. Методика аудиту діяльності комерційних банків……………………..21
4. Узагальнення результатів аудиторської перевірки…………………...38

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...46

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….48

ВСТУП

Україна офіційно оголосила формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного курсу своєї державної економічної і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому, щоб зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з ситуації, яка реально складається в країні. І, як здається, такими головними пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати відбудова державної керованості економіки, стимулювання виробництва на підвищення ефективності праці, створення сприятливих умов  підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення  в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської  діяльності, не могло не відновити  в господарській  і цивільно–правовій  практиці  правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема  інституту – аудиту. Цей інститут існував ще у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів економічних відносин.

В умовах  ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій  різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності як підприємства, так і кредитні установи зобов’язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи економічних відносин в Україні, і тому питання контролю та аудиту є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних  реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективної, синхронно  діючої системи контролю та аудиту. Особливо це стосується банківської  сфери, яка володіє найбільш впливовим  важелем дії на економіку та підприємства – грошима.

Якщо говорити про  ступінь дослідженості теми курсової роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві України так і в юридичній та економічній літературі, відсутні на сьогодні чіткі механізми визначення ризиків банківської діяльності. Методика аудиторської перевірки банків також висвітлена не досить вдало, оскільки майже всі автори висвітлюють в своїх виданнях теоретичні аспекти аудиторської перевірки, проте майже жоден автор не дає практичного аналізу та практичного застосування методів аудиторських перевірок в банках.

Предметом курсової роботи є поняття внутрішнього банківського аудиту та його місця в системі контролю діяльності банківської установи. Об‘єктом аналізу є служба внутрішнього аудиту ПАТ КБ “ПриватБанк”.

Основними завданнями роботи є:

• визначити поняття та види аудиту;
• визначення принципів внутрішньої аудиторської перевірки в банку, методики її проведення, основних напрямків аудиту;
• аналіз на практичному прикладі ПАТ КБ “ПриватБанк” роботи департаменту внутрішнього аудиту.

Мета роботи – більш поглиблено вивчити економічну і правову природу аудиту в банківській сфері України, а саме з’ясувати поняття, принципи і систему аудиту; види аудиту і їх використання в банківський діяльності; поняття, принципи та особливості банківського аудиту в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання аудиту.

В роботі використана методична  література на тему банківського аудиту, аналізу банківських ризиків, законодавчі  та нормативні акти Верховної ради України та Національного банку України.

1. Організація діяльності комерційних банків

Діяльність підприємств  та організацій направлена на досягнення певних цілей та завдань. Одним з  методів досягнення цілей – є  доцільне використання та правильний облік матеріальних, фінансових та інших ресурсів, які надаються в розпорядження підприємства для нормального функціонування. З метою контролю та аналізу використання наданих підприємству ресурсів залучаються зовнішні  та внутрішні контролери – аудитори. Що ж мають на увазі під словом „аудит”?

Слово „Аудит” – в  перекладі з латинського „audit”, що буквально має значення „він чує”. Якщо проаналізувати економічну літературу, то загальне визначення аудиту – це незалежна перевірка. Проте, на сьогоднішній день є декілька більш розширених визначень даних різними економістами щодо поняття аудит.    

Так,  Роберт Х. Монтгомері вважає, що аудит – це систематичний  процес об’єктивного збору та оцінки інформації відносно економічних дій  та подій з метою з’ясування ступеню відповідності цих тверджень встановленими критеріями та надання результатів перевірки зацікавленим користувачам. [30, c.10]

Не менш відомий професор ДЖ. Робертсон підкреслює, що аудит  – це процес зменшення рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів. Під інформаційним ризиком розуміється вірогідність того, що в фінансових звітах, які публікуються компанією, утримуються не правдиві чи не точні дані. За допомогою аудиту ці помилки зменшуються до прийнятого рівня інформаційного ризику для користувачів фінансового звіту. [24, c. 5] Саме таке формування залишається найбільш популярним в останні роки. І слід зауважити, що у своєму визначенні він робить акцент не лише на економічному, а й соціальному аспекті аудиторського контролю.

Український науковець-економіст, Петрик О.А. дає наступну характеристику  цього поняття. Аудит – це перевірка  фінансової звітності підприємства (установи, організації) виконана незалежним професіоналом з метою висловлення об’єктивної думки про її точність, повноту та достовірність, а також про відповідність загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку та чинному законодавству.[29, c.17]

За Законом України, прийнятого 22 квітня 1993 року „Про аудиторську  діяльність” [1, c. 3]: „Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово – господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.” Але з розвитком аудиту в Україні, в Законі були прийняті зміни і доповнення, внесеними Законами України від 14 березня 1995 року N 81/95-ВР, від 20 лютого 1996 року N 54/96-ВР, від 15 травня 2003 року N 762-IV , що дає більш точне визначення цього поняття.

Формування системи  аудиту відбувалося протягом досить довгого періоду часу. Аудит в  сучасному вигляді в нашій  країні з’явився порівняно недавно  – з часу Прийнятого Закону України  „Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року. Але як вид діяльності людей він має велику історію.

Суб’єктами аудиту є  незалежні особи (аудитори) та аудиторські  фірми, які уповноважені суб’єктами господарювання на проведення аудиту. Основні завдання і функції аудиторських перевірок визначаються метою їх проведення. Функції аудиту – це постійний моніторинг системи внутрішнього контролю і внутрішніх процедур оцінки підприємства. Аудит забезпечує незалежну оцінку адекватності запровадженої політики та методики діяльності підприємства, а також їх виконання.

Основні функції аудиторських перевірок можна розподілити  на дві категорії:

• уточнюючі
• передбачуючи

Перші функції аудиторської перевірки полягають у перевірці  інформації, первинних документів на їх правдивості та відповідність  вимогам чинного законодавства. Друга функція аудиту полягає у передбаченні наслідків політики підприємства для  власників підприємства, а саме запобігання банкрутству підприємства, тобто  виявлення порушень визначеної політики, виявлення неадекватних рішень керівництва, що можуть призвести до тяжких економічних негараздів.

Що стосується обов'язків  аудиторів, то вони обумовлюються на основі завдань, поставлених при  перевірці банківської діяльності. Основний обов'язок полягає в тому, щоб при виявленні фактів неправильного  здійснення банківських операцій, порушень установленого порядку бухгалтерського обліку, зловживань і т.д. точно визначити розмір заподіяного збитку банку чи державі (бюджету), причини розкритих порушень посадових осіб, винних у порушеннях. У зв'язку з цим аудитор несе відповідальність за неправильне висвітлення дійсного стану справ в обстежуваному банку, навмисне викривлення фактів чи приховання виявлених порушень чи помилок, що допускаються працівниками.

Хоча аудитор відповідає перед замовником аудиту за свій аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства, відповідальність за правильність підготовки і представлення фінансової звітності користувачам у відповідності з вимогами українського законодавства покладається на керівництво підприємства. Проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства не звільняє його керівництво від відповідальності за достовірність і повноту звітності.

Процедури засвідчення  бухгалтерської звітності підписом і печаткою аудитора (аудиторської фірми), які вимагаються Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку та іншими державними установами, не означають солідарну відповідальність аудитора за достовірність і повноту фінансової звітності підприємства з керівництвом підприємства, що перевіряється. Процедури засвідчення фінансової звітності означають підтвердження аудитором відповідності показників фінансової звітності даним головної книги (оборотного балансу) та журналам, ордерам, без здійснення ним процедур перевірки достовірності первинної бухгалтерської документації.

Аудит може проводитись  з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий  аудит).

Проведення аудиту є  обов'язковим для:

підтвердження достовірності  та повноти річного балансу і  звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська  перевірка річного балансу і  звітності господарюючих суб'єктів  з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних  мінімумів проводиться один раз на три роки.

2. перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3. емітентів цінних паперів;
4. державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом. Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Основними задачами аудиту є збір достовірної вихідної інформації про господарсько-фінансову діяльність підприємства, що проходить аудиторську  перевірку та формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан.

Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання можуть бути:

власник суб'єкта господарювання або керівництво управлінського апарату цього суб'єкта;

інші юридичні та фізичні  особи, які мають матеріальну  заінтересованість у результатах  господарсько-фінансової діяльності цього  суб'єкта.

Основними задачами аудиту є збір достовірної вихідної інформації про господарсько-фінансову діяльність підприємства, що проходить аудиторську перевірку та формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан.

Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання можуть бути:

• власник суб'єкта господарювання або керівництво управлінського апарату цього суб'єкта;
• інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну заінтересованість у результатах господарсько-фінансової діяльності цього суб'єкта.

Користувачам аудиторських висновків  необхідна впевненість у достовірності  й повноті наданої їм інформації про фінансовий стан суб'єкта. Навіщо необхідні аудиторські перевірки? Як вказувалося раніше, користувачами аудиторських звітів є як правило, або власники підприємства, або користувачі, які не завжди є компетентними у питаннях бухгалтерського, фінансового обліку або у фінансовому менеджменті підприємств, при цьому ці користувачі, як правило, не мають доступу до джерел інформації. Саме це зумовлює їх потребу у висновку спеціаліста.

Потребами користувачів диктується, що висновок повинен бути об'єктивним. Це передбачає незалежність аудиту як обов'язкову умову й одну з основних специфічних рис. Надана аудитом користувачам впевненість в достовірності й повноті інформації не є абсолютною. Аудит дає лише деякий, хоч і достатньо високий, ступінь цієї впевненості.

Проведення аудиту вимагає дотримання певних правил та вимог.

Основні вимоги, які регулюють  аудиторську діяльність, поділяються  на дві основні групи: етичні та методологічні.

Дотримання етичних  вимог, що визначаються як в Міжнародному Кодексі професійної аудиторської етики, так і в Кодексі професійної  етики аудиторів України, обов'язкове в усіх обставинах аудиту.

До етичних вимог відносяться: незалежність, об'єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.

До методологічних вимог відносяться: обґрунтованість оцінки значущості аудиторських доказів, а також систем внутрішнього контролю; доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності; дотримування методики оцінки ризику та вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формування висновків; відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів роботи іншого аудитора або спеціаліста іншої галузі; повне інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора.

Під час проведення аудиту повинно зберігатися безстороннє і неупереджене ставлення до підприємства, яке перевіряється, а також до окремих підприємств і осіб, котрі зацікавлені в його роботі. Одним з факторів забезпечення умов об'єктивності є незалежність аудиту. Цей фактор є основною відмінністю аудиту від будь-якого іншого виду контролю. Під незалежністю аудиторської перевірки мається на увазі неупередженість аудитора, відсутність у нього фінансової, майнової, родинної чи іншої зацікавленості у справах суб‘єкта, що ним перевіряється, а також будь-якої залежності від третіх осіб.

При проведенні аудиту слід дотримуватися обміркованого підходу  до методики й техніки виконання  як аудиту в цілому, так і окремих  аудиторських процедур. Компетентність аудиту є основним фактором, який забезпечує обґрунтованість та доцільність вибору методики й техніки аудиту в кожному конкретному випадку. Вимагається документальне оформлення всіх питань, що вважаються важливими з точки зору доказовості факту виконання процедур аудиту, обґрунтованості прийнятих рішень та оцінок, а також того, що аудит проводився у відповідності з вимогами національних нормативів аудиту або інших стандартів та правил.

Різноманітність форм власності  і відродження ринкових відносин створюють передумови реформування методів фінансового контролю за господарської і комерційною діяльністю акціонерних, кооперативних, спільних і інших фірм, а також банків.

Засновники й акціонери  кровно зацікавлені в незалежній оцінці стану справ, і поряд із традиційними формами контролю ступінь якості діяльності їхніх фірм установлюється спеціальною службою – службою аудиту як внутрішнього, так і зовнішнього. Особлива увага, як зазначалося раніше, зосереджується в сфері обертання великих грошових сум – в банківській сфері.

Банківський аудит, як і аудит узагалі, підрозділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній аудит здійснюється незалежними аудиторськими фірмами. Його основною метою є підтвердження правильності та достовірності фінансової звітності.

Внутрішній аудит можна розглядати як систему внутрішнього контролю і систему заходів безпеки банку з метою забезпечення захисту інтересів вкладників, збереження і досягнення конкретних результатів у діяльності банку. Він включає сукупність планів банку, методів і процедур, застосовуваних усередині нього для захисту активів, збільшення прибутку, забезпечення чіткого виконання вказівок керівництва банку.[18,c.32]

Розглянемо більш докладно особливості внутрішнього та зовнішнього  аудиту у вигляді таблиці (табл.1)

Таблиця 1

Порівняльна характеристика зовнішнього та внутрішнього аудиту банківської установи

І хоча ці два види аудиту значно доповнюють один одного, відмінності  між ними все ж таки суттєві. Було б помилково вважати, що зовнішній  аудит виконують винятково сторонні фірми, а внутрішній – провадять свої, штатні працівники. Конкретні завдання і функції зовнішніх та внутрішніх аудиторів можуть перетинатися, навіть бути тотожними.

Стосовно ж відмінностей, то вони передусім такі.

Зовнішній аудит –  це елемент інфраструктури ринку, який поєднує користувачів інформації та її емітентів, встановлює довіру між ними, сприяє прозорості ринку і розширенню ділових контактів. Тобто, зовнішній аудит працює на “зовнішньому полі” підприємства, організації, установи.

Головною ж метою внутрішнього аудиту є контроль за оптимальним функціонуванням усіх видів структурних підрозділів установи, за їх адекватною поведінкою в конкретних умовах макросередовища важливий для банку з точки зору підтвердження достовірності звітності, тоді як внутрішній аудит займає більш вагоме місце в діяльності банку, оскільки допомагає керівництву у контролі поточної діяльності банківської установи та прийнятті управлінських рішень.

Крім зовнішнього аудита, для котрого запрошуються сторонні аудитори, у банку здійснюється і внутрішній аудит – ревізії і перевірки службами самого банку. Як видно з рисунку 1, внутрішня система аудиту посідає особливе місце  при виконані функцій контролю – вона займається аналізом поточної інформації та сприяє прийняттю правильних управлінських рішень керівництвом банку. Бажано сполучити зусилля внутрішнього і зовнішнього аудиту для того, щоб забезпечити правильну оцінку стану роботи.

Оскільки діяльність банків специфічна (вони працюють насамперед із залученими коштами, включаючи кошти населення), то ця обставина викликає необхідність особливого контролю за діяльністю банків з боку держави в особі Національного банку України за їх фінансовим положенням і законністю проводжуваних ними операцій. Система контролю банківської діяльності досить розгалужена (рис. 1).[14, с. 5] Проте, правові норми, що регламентують діяльність НБУ і комерційних банків, визначають органи нагляду в банківській сфері, надаючи особливої уваги обов'язковому незалежному контролю діяльності банків - аудиту.

Згідно Положення НБУ “Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України” аудит банку - це визначення стану банку на основі перевірки правильності складання та підтвердження достовірності балансу, обліку прибутків та збитків, аналізу стану обліку, відповідність обліку та дій банку вимогам чинного законодавства, дотримання рівності прав акціонерів (учасників) при розподілу дивідендів, голосуванні, наданні прав на придбання нових акцій тощо та підготовка висновків для надання інформації керівництву, акціонерам (учасникам) банку та іншим користувачам. [8, с. 7] Аудит банківської діяльності має ряд особливостей, котрі вимагають створення спеціалізованих аудиторських організацій, які проводять зовнішню незалежну аудиторську перевірку банку. Справа в тому, що при аудиторських перевірках банків і інших фінансово-кредитних установ розглядаються різні сторони економічної діяльності як самої кредитної системи, так і клієнтів, що обслуговується. Це накладає на аудит особливу відповідальність за кваліфікованість обстежень, об'єктивність і вірогідність висновків, оскільки результати аудита служать підставою для підтвердження річного звіту, публікації балансу і загальної оцінки підсумків роботи кредитної установи. Як видно з рисунку 1, основними напрямками контролю в банках України є внутрішній та зовнішній контроль. Розглянемо ці напрямки з точки зору аудиту.

2. Аналіз нормативно-правової бази та спеціальної літератури з аудиту діяльності комерційних банків

          Правовою базою для створення і функціонування комерційних банків різних типів і форм власності є Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», а також нормативні акти НБУ.

За основними напрямами регулювання  аудиторської діяльності нормативні акти НБУ умовно можна було б поділити так:

1. Аудит засновників комерційного банку.
2. Обов’язковий аудит річної фінансової звітності.
3. Внутрішній аудит у банках.

Стосовно першого, то до 15.03.1999р. він  нормувався Положенням НБУ ”Про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб – акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків”. Після внесення відповідних змін і доповнень цей документ трансформувався у Положення “Про порядок створення і реєстрації комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ від 21.07.1998р. №251. На сьогоднішній день вимоги до аудиту засновників такі:

- перевіряються засновники із  часткою 5% і більше в заявленому  статутному фонді банку;

- аудиторський висновок повинен  містити висновки про фінансовий  стан, платоспроможність засновників,  про достовірність їх бухгалтерської  і фінансової звітності, наявність  у них власних коштів, достатніх  для формування статутного фонду.

У разі змін у складі двадцяти найбільших акціонерів банку необхідно подавати аудиторський висновок щодо нових акціонерів.

Вимоги щодо обов’язкового аудиту річної фінансової звітності найповніше викладено у статті 69 Закону “Про банки і банківську діяльність”, у Постанові Правління НБУ від 09.02.1999р. №53 “Про заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту” та зміни і доповнення до неї, затверджені Постановою Правління НБУ від 14.06.1999р. №288, а також в Національних нормативах аудиту та Кодексі професійної етики аудиторів України, який затверджений Рішенням Аудиторської палати України №73 від 18.12.1998р.

В Україні юридичне унормування  внутрішнього контролю першим розпочав НБУ, прийнявши 20 березня 1998 року постанову  №114(зміни внесено 15.03.1999р.), якою затвердив Положення “Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України”.

Згідно з ним під внутрішнім аудитом розуміється “незалежна експертна діяльність аудиторської служби банку для перевірки й  оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю і якості виконання призначених обов’язків співробітниками банку”. Визначення по суті правильне. Проте внутрішній аудит – значно ширша сфера діяльності. Крім завдань суто контрольного характеру, він охоплює також питання економічної діагностики, розробки фінансової стратегії, маркетингових досліджень, управлінського консультування та ін..

Крім того, 7 грудня 2000р. прийнято нову редакцію Закону “Про банки і банківську діяльність”, у якому також знайшли  відображення норми внутрішнього аудиту в банківських установах. Так, згідно зі статтею 45 “банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку”.

Організаційно внутрішній аудит проводиться  із створенням в банку спеціалізованої служби – служби внутрішнього аудиту, яка посідає важливе місце в його структурі, контролюючи та регулюючи діяльність банку за допомогою розроблених НБУ та самими банками, та встановлених законодавчо нормативів.

Аудит в банківській  системі, і зокрема внутрішній аудит, регулюється законодавчими актами України, міжнародними та національними стандартами аудиторської діяльності, нормативними актами НБУ. Вплив основних нормативних актів на регулювання аудиту розглянуто в таблиці 2, наведеній нижче. Так поняття та місце аудиту та служби внутрішнього аудиту в банківській системі України визначається Законом України “Про банки та банківську діяльність”. Служба внутрішнього аудиту банку – це самостійний структурний підрозділ комерційного банку, який створюється за рішенням вищого органу банку і, як правило, підпорядковується безпосередньо Раді банку. Внутрішній аудит в комерційному банку здійснюється на підставі Положення, яке розробляється кожним банком самостійно з урахуванням вимог Національного банку України та специфіки діяльності самого банку. Положення про службу внутрішнього аудиту затверджується Правлінням банку та погоджується з Радою банку.

Таблиця 2

Напрямки  регулювання внутрішнього аудиту нормативними актами