Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Організація роботи народного депутата України у Верховній Раді та з виборцями

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Правничий коледж

Курсова робота

з конституційно-процесуального права України

на тему:

«Організація роботи народного депутата

України у Верховній Раді та з виборцями»

Виконала:

студентка ПРК 23

Мущинка Олена

Науковий керівник:

Ревер О. Ю.

2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….

Народний депутат України – представник Українського народу у Верховній Раді України…………………………………………………………………………..

Основні засади правового статусу народного депутата України………

Повноваження народного депутата України у Верховній Раді України та її органах…………………………………………………………………………….

Депутатський запит…………………………………………………………
Депутатське звернення……………………………………………………..

Взаємовідносини народного депутата з виборцями…………….
Гарантії депутатської діяльності…………………………………

Висновок…………………………………………………….

Список літератури ……………………………………………….

Вступ

Єдиним джерелом влади у демократичній державі є народ. Структура влади теоретично побудована так, що державні справи вирішуються саме за його волею. Оскільки пряме правління народу в сучасних умовах є практично неможливим, народ здійснює свою волю через представників, яких обирає за допомогою законодавчо закріпленої процедури виборів. Саме тому з'ясування ролі парламенту в демократичному суспільстві, статусу народного депутата України є не тільки політичною, але і правовою проблемою. Діяльність парламенту є надзвичайно важливою і суттєво впливає на діяльність виконавчої й судової гілок влади, оскільки він є основною владною структурою держави, що може протистояти виконавчій владі у її прагненні отримати якомога більше прав для реалізації власних повноважень.

Верховна Рада України – це єдиний орган законодавчої влади в Україні, а основою побудови правової держави є досконалість законотворчого процесу.

З цього можна зробити висновок, що рівень і стиль виконання свого професійного обов'язку народними депутатами України має вагоме значення.

Отримуючи в результаті виборів довіру громадян України, народний депутат України стає виразником волі народу, особою, яку народ уповноважив на реалізацію законодавчої влади. Тому в умовах сучасності дуже актуальним є питання про організацію депутатської діяльності.

Актуальність теми зумовлена, з одного боку, потребою у створенні сучасної вітчизняної теорії конституційно-правового статусу народного депутата України, з другого – необхідністю розроблення науково обґрунтованих пропозицій щодо реформування конституційно-правового статусу народного депутата України, з третього – орієнтацією України на світові досягнення розвинутих демократій з метою врахування прийнятного досвіду задля оптимізації інститутів вітчизняного парламентаризму. Обрана тема актуалізується процесом модернізації чинної Конституції України, складовим елементом якої є оновлення конституційного статусу народного депутата України.

Необхідність наукового дослідження теми диктується також станом її опрацювання в юридичній науці. Важливо відмітити великий внесок науковців-конституціоналістів попередніх років у розроблення концептуальних основ статусу народного депутата в загальнотеоретичному плані, а також інших питань. Проте, більшість згаданих праць видано за радянських часів, коли відстоювалися інші теоретичні доктрини і конституційні моделі.
У сучасній юридичній, зокрема конституційно-правовій науці, комплексне дослідження проблем конституційно-правового статусу народного депутата України та організації його діяльності поки що відсутнє. Починаючи з 1990 р., коли у вітчизняній науці почалося формування сучасних поглядів на інститут народного депутата України, проблематиці конституційно-правового статусу народного депутата України та організації його діяльності приділяли увагу М. О. Баймуратов, А. З. Георгіца, Р. К. Давидов, Г. С. Журавльова, В. С. Журавський, Л. Т. Кривенко, М. П. Орзіх, В. Ф. Погорілко, М. І. Ставнійчук, Ю. М. Тодика, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко та деякі інші вчені. Також досліджували окремі аспекти становлення і розвитку інститутів представницької демократії відомі вчені XIX - початку XX століть О. Д. Градовський, В. М. Дурденевський, А. Есмен, Г. Єллінек, Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, М. І. Лазаревський, Я. М. Магазинер, Б. М. Чичерін, Л. А. Шалланд. На дану тему існують праці провідних сучасних науковців Російської Федерації – С. А. Авакьяна, І. А. Азовкіна, К. В. Арановского, М. В. Баглая, Г.В. Барабашева, А. О. Безуглова, Н. О. Богданової, Л. А. Григоряна, О. В. Зиновьева, Н. М. Колосової, М. О. Краснова, В. І. Лафітського, В. О. Лучіна, В.О. Сивова, А. А. Смирнова, Б. О. Страшуна, Ю. О. Тихомирова, Б. М. Топорніна, В. Є. Чиркіна, К. Ф. Шеремета, А. Я. Ярматова та ряду інших.

Парламентські інститути - предмет світової науки. Ті чи інші їх аспекти досліджували зокрема М. Амеллер, Ф. Ардан, Ж. Блондель, П. Бромхед, А. Дайсі, М. Дюверже, Л. Дюгі, Т. Маунц, М. Прело, К. Хессе. Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених актуальним проблемам українського парламентаризму, місця законодавчої влади у системі поділу влади, виборів до Верховної Ради України. Однак, ці роботи не містять комплексного наукового аналізу статусу народного депутата України та організації його роботи, тому обрана мною тему потребує докладнішого наукового дослідження.

Основна мета курсової роботи полягає у тому, щоб на базі досягнень юридичної теорії, зокрема конституційно-правової, дослідити значення конституційно-правового статусу народного депутата України, його діяльності у Верховній Раді України та з виборцями, сформулювати практичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про статус народного депутата України та його роботи.

Визначена мета дослідження досягається постановкою і розв’язанням таких задач: основні засади правового статусу народного депутата України, правове регулювання правового статусу депутата, повноваження народного депутата України у Верховній Раді України та її органах, взаємовідносини народного депутата України з виборцями, гарантії депутатської діяльності.

Предметом дослідження є організація роботи народного депутата України у Верховній Раді України та з виборцями.

Народний депутат України – представник Українського народу у Верховній Раді України

Народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України¹. Цим зумовлена специфіка їх правового статусу, який характеризує їх перш за все як обранців народу.

Згідно із ч. 3 ст. 7 зазначеного Закону народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.

Народ делегує владні повноваження щодо реалізації своєї влади своїм представникам.

Джерелом суверенітету та носієм влади залишається народ, а представникам належить реалізовувати цей суверенітет, надаються повноваження для його здійснення. На перший погляд, така конструкція абсолютно несумісна із забороною інструкцій (наказів) виборців та звільненням від певних видів відповідальності перед виборцями. Насправді, в момент обрання народом своїх представників та надання їм повноважень для реалізації певних функцій державної влади, мандат парламентарія набуває представницького характеру. Саме таким чином здійснюється не звичайна участь в акті обрання, а досягнення через посередництво обраного, впливу на хід державних справ. Зв’язок між народом і виборним органом, зумовлений уповноваженням, дорученням представництва чи будь-якою іншою юридичною категорією, трансформується у момент легітимізації (визнання) від правовідношення «виборець – обраний» до правовідношення «народ - орган державної влади» та призводить до формального (але не сутнісного) ототожнення волі представницького органу із волею народу. Окрім того, з цього моменту представник народу стає членом органу державної влади, і в такому аспекті - посадовою особою. Природа інституту народного представника визначає певні особливості структури статусу народного депутата та обумовлює специфіку його наукового розгляду.

Статус народного депутата не зводиться виключно до його сутнісного вияву як представника. Для повного з’ясування обсягу та структури конституційного-правового статусу парламентарія необхідно розглянути зміст та форму інституту парламентарія. Зокрема, зміст статусу парламентарія зумовлюється його політичним та соціальним призначенням та відображається у його діяльності як члену органа державної влади, а відтак його статус утворений певними елементами, характерними для статусу посадових осіб.
Саме в аспекті діяльності парламентаріїв як членів органу державної влади, народних депутатів України слід вважати посадовими особами, а саме представниками влади, які наділені владними повноваженнями публічного характеру. Таким чином, оскільки парламент є органом державної влади, народного депутата доцільно розглядати і як особу, що здійснює державну владу. Проте, при переведенні статусу парламентарія та статусу посадової особи в одну теоретичну площину, чітко проявляється їх відмінність: представник відрізняється від посадової особи тим, що він уповноважений приймати рішення «за народ», між тим як завдання посадової особи є реалізація таких рішень. Відмінною рисою представників народу служить те, що, в межах наданих їм повноважень, вони покликані здійснювати владу вільно і від імені народу, котрий, як передбачається, виражає через них свою волю носія суверенітету. Завдяки цьому, виникає можливість чіткого розрізнення статусу народного депутата України та статусу посадової особи.
Народні депутати України як посадові особи характеризується тим, що:

права та обов’язки народних депутатів України встановлені у межах компетенції парламенту;
діяльність народних депутатів України підпорядкована виконанню функцій, покладених на орган законодавчої влади;
посадовим правам парламентаріїв України кореспондують їх посадові обов’язки;
здійснення діяльності народних депутатів України гарантується законодавством;
вимоги народних депутатів України повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;
парламентарії України мають право набувати так званих внутрішньоспеціальних статусів;
встановлена специфічна система гарантій;
передбачені специфічні види та процедура відповідальності парламентаріїв.

Однією із основних формальних характеристик парламентаріїв є політичний характер їхньої діяльності. Чинною Конституцією України народні депутати України не визначені як політичні діячі, проте це випливає із аналізу самої діяльності народних депутатів України та її наслідків. Зокрема, про це свідчить сам процес набуття статусу народного депутата. Незалежно від способу обрання потенційний народний депутат України стає суб’єктом виборчого процесу, що за самою суттю є процесом політичним, впродовж якого кандидат у народні депутати здійснює передвиборчу діяльність саме як політик: проголошуючи себе виразником певних політичних ідей, інтересів певних суспільних груп тощо.

Після обрання народного депутата, в процесі реалізації покладених на нього функцій, парламентарій здійснює власні повноваження, перебуваючи у стані постійного прийняття політичних рішень, або ж спричиняють до також певних політичних результатів. Фактично, діяльність народного депутата України у парламенті та за його межами по суті є діяльністю народного депутата України як політичного діяча. Окрім того, колективно парламентарії як члени органу державної влади визначають політику держави загалом у різних сферах діяльності шляхом прийняття державно-владних рішень та прийняття нормативно-правових актів на їх забезпечення, максимально наближені до вимог різнорідного суспільства. Тим не менше, вищевказане ніяким негативним чином не впливає на місію парламентарія як представника народу та члена органу державної влади, а тільки окреслює засоби досягнення суспільних цілей та важелів реалізації основних завдань.

Формально цілісний інститут народного депутата України має визначальні характеристики, котрі тільки у поєднанні дозволяють створити адекватну концепцію конституційно-правового статусу народного депутата України. В результаті дослідження теоретичних та практичних аспектів інституту народного депутата України, враховуючи існуючі наукові підходи до визначення поняття «народний депутат» (С. А.Авакьян, А. О. Безуглов, В. С. Журавський, В. А. Сивов та ін.), Григорук Н. Г. дає таке визначення поняття народного депутата України – це загальнонаціональний політичний діяч, що є одноособовим повноважним представником народу та членом парламенту – посадовою особою органу законодавчої влади, котрий наділений встановленими Конституцією і законами України повноваженнями по здійсненню функцій Верховної Ради України, та виступає одним із гарантів конституційного ладу держави².

Основні засади правового статусу народного депутата України

Статус народного депутата України – це його правове положення окреслене системою правових норм, які регулюють суспільні відносини пов’язані з депутатською діяльністю.

Конституційно-правовий статус народного депутата України є конструкцією, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту народного депутата України з огляду на політико-правову природу та відповідну триєдність структури як представника народу, члена колективного представницького законодавчого органу державної влади та політичного діяча, котрий здійснює повноваження представницького, державно-владного та політичного характеру в умовах конституційно-правової дійсності, та охоплює широке коло (систему) суспільних відносин і розглядається як єдина цілісна система, утворена сукупністю взаємозв’язаних компонентів (свого роду підсистем) та їх елементів.

Здійснений науковий аналіз структури конституційно-правового статусу народного депутата України дозволяє виділити певні його елементи, зокрема:

політико-правова природа депутатського мандату;
підстави виникнення і припинення дії депутатського мандату;
принципи статусу народного депутата України;
права і обов’язки народного депутата України;
гарантії здійснення депутатських повноважень;
відповідальність народного депутата України.

Зазначається, що нормативно правовий статус народного депутата України утворюється сукупністю прав і обов’язків парламентарія України як представника народу та члена колективного органу законодавчої влади України, а також прав та обов’язків інших органів державної влади та місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо народних депутатів України, котрі безпосередньо закріплені в Конституції України, Законі України «Про статус народного депутата України», Регламенті Верховної Ради України, а також опосередковано в численних нормативно-правових актах України, що стосуються виборів до Верховної Ради України, організації роботи Верховної Ради України, функціонування політичних партій тощо.

Характеристика народного депутата України як представника Українського народу свідчить про те, що українські парламентарі мають вільний мандат³.

Основними положеннями вільного депутатського мандату є те, що:

мандат є загальним (тобто хоча депутати і можуть обиратись по виборчих округах, вони представляють усю націю);
мандат – не імперативний, а факультативний (його здійснення вільне – від примусу, депутат не зобов’язаний робити щось конкретне, враховувати думку своїх виборців);
мандат не підлягає відкликанню;
мандат за його здійснення не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню)⁴.

З огляду на політичну структурованість Верховної Ради України постає проблема відповідності принципу вільного мандата вимогам фракційної дисципліни. З одного боку, вільний мандат передбачає відсутність будь-якого тиску на депутата, що може призвести до його обмеженості у прийнятті рішень та парламентських діях, а з іншого – депутат, в інтересах досягнення спільної політичної мети, повинен діяти згідно з рішенням, прийнятого більшістю партійної фракції, до складу якої він входить. У літературі звертається увага на те, що фракційна дисципліна є наслідком політичної плюралістичної структури сучасного суспільства, де «здійснення індивідуальних і партикулярних інтересів можливе лише фокусуванням їх у спільній акції»⁵. Тож вільний характер депутатського мандата не можна розглядати ідеалізовано: ніхто й ніколи не може бути абсолютно незалежним. Депутат, який порушує вимоги фракційної дисципліни, може притягатися до відповідальності, наприклад, бути виключеним із фракції, яка не має конституційно-правового характеру, тобто вилучення (вихід за власною ініціативою) народного депутата України з фракції чи партії не призводить до втрати ним депутатського мандата, незалежно від того, чи був він обраний від одномандатного виборчого округу, чи за партійним списком⁶.

Протилежним вільному мандату є імперативний мандат, який передбачає, що виборці мають право надавати депутатам обов’язкові для них накази та достроково відкликати своїх обранців, якщо вони не виконують ці накази або роблять це неналежним чином. Як правило, закріплення цього принципу є характерним для соціалістичних конституцій⁷.

Відповідно до ст. 78 Конституції України та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Вони відповідно закону не мають права:

бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;
мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;
обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обо’язків народного депутата час;
залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку, також зобов’язані додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом⁸.

Принципи статусу народного депутата України – це керівні ідеї та начала на яких базується законодавче регулювання їх статусу.

Такими принципами є⁹:

вільний депутатський мандат;
здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;
несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;
рівноправність депутатів;
депутатська недоторканість та депутатський індемнітет.

Принцип вільного депутатського мандата прямо не закріплюється в конституції України, але він випливає із загального принципу парламентаризму, який отримав визнання в ст. 75 Конституції України. Крім того, Конституція України не передбачає таких складових ознак імперативного мандата, як накази виборців та відкликання народного депутата України виборцями. Цей принцип має визначальне значення та обумовлює характер мандата народного депутата України.

Конституції «радянського» періоду закріплювали імперативний характер депутатського мандата, що обгрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо у XVIII ст. Доктрина Ж.-Ж. Руссо базується на ідеї неподільності і непредставництва народного суверенітету: представляти можна не сам суверенітет, а лише владу. За Ж.-Ж. Руссо депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноваженими¹⁰.

Конституції демократичних держав здебільшого закріплюють принцип вільного депутатського мандата, сформульований англійським ученим і законодавцем Едмундом Бруком 1774 р.: «парламент не є зібранням послів, котрі мають різні та ворожі інтереси, що їх кожен член парламенту повинен захищати, діючи як агент і адвокат та борючись з іншими агентами і адвокатами; парламент є спеціальною асамблеєю однієї нації з одним інтересом, інтересом цілого, - в якому керівними принципами повинні бути не місцеві цілі, а користь для всіх, яка є результатом захисту інтересів усіх як одного цілого»¹¹.

Принципи здійснення повноважень народним депутатом України на постійній основі та несумісності депутатського мандата закріплені в ст. 78 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про статус народного депутата України».

Принцип депутатської рівноправності знаходить свій вияв у праві народних депутатів України обирати і бути обраними до органів Верховної Ради України та на парламентські посади, у праві законодавчої ініціативи, брати участь у дебатах тощо.

Принцип депутатської недоторканості означає, що:

народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований;
обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише в разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ч. 3 ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Порядок одержання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до відповідальності визначається Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України».

Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах: по-перше, як відповідальність народного депутата України – він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України); по-друге, як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльність (згідно зі ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» оплата праці народного депутата України проводиться в розмірах, встановлених Верховною Радою України).

Повноваження народного депутата України у Верховній Раді України та її органах

Правову основу діяльності народних депутатів України складають наступні нормативно-правові акти:

Конституція України від 28 червня 1996 р.;
Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.;
Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;
Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII (в ред. Закону від 22.03.2001 р. №2328-ІІІ);
Постанова Верховної Ради України. «Про забезпечення діяльності народних депутатів України» від 26 липня 1994 р № 122/94-ВР (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України від 20.04.2000 р. № 1679-ІІІ);
Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради України № 575-XIV від 08.04.1999 р.);
Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 378/95-ВР;
Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак «Народний депутат України», затверджене Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. № 3038-XII;
Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, затверджене Постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. № 286/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради України № 83/96-ВР від 06.03.1996 р., № 215/98-ВР від 14.04.1998 р., № 729-XIV від 04.06.1999 р.).

Строк повноважень народного депутата України – це час діяльності Верховної Ради України даного скликання.

Повноваження народного депутата України починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України від моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом¹². При цьому народний депутат України не може брати участі в засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Організація роботи народного депутата України у Верховній Раді та з виборцями 📙 Курсовая → 🆔 158644