МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ  «Київський національний економічний  університет ім. В.Гетьмана»

Криворізький  економічний інститут

Кафедра міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

       з дисципліни «Економіка підприємства» на тему:

«Організація  виробничого процесу підприємства у часі: існуючі форми та напрямки удосконалення» 
 

                                         Студентки групи 6.103-2

                                         факультету міжнародної

                                                                          економіки і права

                                         Каракоц Юлії Сергіївни

                                                                 Науковий керівник:

                                                         Кожухова Т.В.

Кривий  Ріг –2011

ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО  ПРОЦЕСУ ПІДПРИЄМСТВА 5

1.1. Сутність, принципи та методи організації виробничого процесу підприємства5

1.2. Методика визначення ефективності організації виробничого процесу підприємства 11

1.3.Світовий  досвід організації  виробничого процесу  підприємства у  часі 22

Висновки  до розділу 1 26

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ  ВИРОБНИЦТВА ПАТ  «ХАЙДЕЛЬБЕРГЦЕМЕНТ УКРАЇНА» 27

2.1.Загальна характеристика господарської діяльності ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» 27

2.2.Аналіз і оцінка ефективності організації виробничого процесу ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» 31

Висновки  до розділу 2 35

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ  ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО  ПРОЦЕСУ ПАТ «ХАЙДЕЛЬБЕРГЦЕМЕНТ УКРАЇНА» 36

3.1.Пропозиції щодо вдосконалення існуючих форм виробничого процесу ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» 36

3.2.Розрахунок економічної ефективності розроблених пропозицій 39

Висновки до розділу 3 42

ВИСНОВКИ 43

ДОДАТКИ 46

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46 
 
 

       ВСТУП

     Становлення ринкової економіки в Україні  означає створення відповідного середовища з усіма питаннями, законами і закономірностями. Організація виробництва  -  процес складний та багатогранний, що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного обслуговування.

     Організація виробничого процесу на підприємстві, в будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному поєднанні в часі  всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці. Проте при всьому їх різноманітті організація виробничих процесів  підпорядкована деяким загальним принципам: диференціації, концентрації та інтеграції, спеціалізації, пропорційності, прямо точності, безперервності, паралельності, гнучкості, оптимальності, електронізації.

     Актуальність  питання обумовлено тим, що сучасне  виробництво є складною динамічною системою. Наука про організацію  виробництва зародилась понад сто  років тому. У її становленні за цей час брало участь багато відомих вчених та виробничників-практиків, серед яких К. Адамецький, П.Керженцев, Ф. Тейлор, Р.Фатхутдінов та інші. Серед українських вчених слід виділити В.Бабича, Л. Гармат-Курека, О.Ковальова, Д. Львова, С. Ямпольського. Їхні наукові праці, навчальні посібники сприяють глибокому аналізу підготовки виробництва .

     Всі процеси основного виробництва тісно пов'язані між собою і впливають на кінцевий продукт підприємства. Вдосконалення процесів виробництва підвищує його ефективність, що призводить до зростання прибутку - кінцевого результату діяльності будь-якого підприємства.

     Метою роботи є обгрунтування теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо організації виробничого процесу підприємства у часі. Відповідно до поставленої мети в роботі були визначені такі основні завдання:

- розкрити сутність, принципи та методи організації виробничого процесу підприємства;

-  визначити методику ефективності організації виробничого процесу підприємства;

-  на прикладі світового досвіду показати організацію виробничого процесу у часі;

-  охарактеризувати господарську діяльність ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна»;

- проаналізувати та оцінити ефективність організації виробничого процесу ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна»;

-  надати  пропозиції щодо вдосконалення  існуючих форм виробничого процесу  ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна»;

-  розрахувати  економічну ефективність розроблених  пропозицій.

     Об'єктом  дослідження є виробничий процес ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна». Предметом дослідження є теоретично-методологічні та прикладні аспекти аналізу організації виробничого процесу підприємства.

     Основними методами дослідження,використаними  в роботі є:

• метод теоретичного дослідження;
• індуктивний метод;
• дедуктивний метод;
• метод компонентного аналізу;
• метод узагальнення;
• метод прогнозування.

     Інформаційну  базу дослідження складають законодавчі акти України,наукові праці К.Адамецького, П.Керженцева, Ф. Тейлора, Р.Фатхутдінова, В.Бабича,

 Л.  Гармат-Курека, О.Ковальова, Д. Львова, С. Ямпольського, матеріали основних техніко-економічних показників підприємства за 2005-2009 роки. 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 1

       ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ  ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ  ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність, принципи та методи організації виробничого  процесу підприємства

     Для будь-якого підприємства основною його функцією є виробнича діяльність. Під виробничою діяльністю розуміють  сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюється людьми за допомогою  засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюється в готову продукцію.

     До виробничої діяльності входять: жива праця людей, яка є активною частиною виробництва, що ставить основу трудового процесу;  предмети праці, над якими працює людина для перетворення їх у проміжний чи харчовий продукт із метою задоволення певних потреб споживачів; засоби праці - частина засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмет праці.

       Організація виробництва - це процес упорядкування, координації й оптимізації у просторі й часі  науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів та отримання прибутку. Вона розглядає загальні закономірності організації виробничих систем, формування  й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентно спроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів. Іншими словами, організація виробництва, це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені терміни найефективнішого результату виробництва . Організація виробництва базується на технології виробничих процесів - сукупності методів і засобів, при яких здійснюються перетворення матеріальних ресурсів, інформації та їхніх комплектів в кінцевий продукт. Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва, і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу. Організація виробництва розглядає і вирішує наступні завдання:

  1) формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства;

  2) організацію процесів створення й освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство;

  3) організацію виробничих процесів;

     Вирішення поставлених завдань значною мірою забезпечує ефективне господарювання підприємства. Виробничий процес - це сукупність взаємозв’язаних  дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки. Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами.   

     Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва. Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.

     Непотоковому  виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні  за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що кількість кожного з них є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окремих операцій предмети праці часто поступають на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції. Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу.  За умов потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки: за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів; робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу; технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій; предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщення предметів, а й задає ритм роботи.

     Потокові  методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах  і протягом тривалого часу, тобто  в масовому й великосерійному  виробництві.

     На  сучасних підприємствах процес виробництва  досить складний. Він поєднує велику кількість окремих процесів, які  утворюють структуру виробничого процесу. Виробничі процеси на підприємстві залежно від їх ролі у виготовлені продукції по діляться на три види:

• основні -  процеси, що безпосередньо пов’язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. В результаті основних виробничих процесів випускається продукція, яка передбачена планом підприємства;
• допоміжні - процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої у процесі виготовленні продукції не беруть;
• обслуговуючі - процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспорт та складські процеси.).

     В умовах автоматизованого, автоматичного  і гнучкого інтегрованого виробництва допоміжні й обслуговуючі процеси в певній мірі поєднуються з основними і стають невід'ємною частиною процесів виробництва продукції. Будь-який виробничий процес ґрунтується на складових технологічних процесів. Технологічні процеси, у свою чергу, поділяються на фази. Фаза - це комплекс робіт, виконання яких характеризує завершення певної частини технологічного процесу і пов'язане з переходом предмета праці з одного якісного стану в інший. Наприклад, у машинобудуванні і приладобудуванні технологічні процеси в основному поділяються на три фази: заготівельна, обробна, складальна. Структура виробничих процесів представлена на рис. 1.1.

 Рис. 1.1.  Структура виробничих процесів

     Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає  в тому, що продукт, вироблений у  результаті основного виробничого  процесу, надходить на ринок, а продукт  отриманий під час допоміжного  процесу, споживається в межах підприємства.Залежно  від стадії виробничого циклу  виробничі процеси поділяються:

• підготовчі - процеси, що призначені для виконання операції підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворення предметів праці в корисний (кількісний) продукт;
• перетворювальні - процеси, під час яких відбувається переробка предметів праці (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворювальної функції. Перетворення предметів праці здійснюються шляхом цілеспрямованої зміни форми, розмірів, зовнішнього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо;
• кінцеві - процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення  в кінцеву продукцію для подальшого споживання;

    За ступенем авторизації виробничі процеси поділяються на:

• ручні - процеси, які виконуються робітником без застосування машин і механізмів;
• механізовані - процеси, що виконують робітниками за допомогою машині механізмів;
• машинні - процеси, що виконуються машинами, якими управляє робітник;
• автоматизовані - процеси, які виконуються машинами під наглядом робітника;
• автоматичні - процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп’ютерної  та мікропроцесорної техніки;
• апаратні - процеси, що здійснюється в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

     Процес  контролю, який передбачає контрольно-вимірних операцій для досягнення відповідності  продукції технічним та іншим  умовам та вимогам. Процеси транспортування і складування пов’язані з переміщенням і зберіганням продукції усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі. За перебігом у часі виробничі процеси  поділяються на: дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наявність технологічних перерв та неперервні – у яких відсутні перерви між різними видами операціями. Раціональна організація виробничого процесу залежить від певного принципу. До них належать: спеціалізація пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність ритмічність автоматичність та гнучкість (табл. 1.2.)

Таблиця 1.2.

 Основні принципи організації  виробничого процесу

     Основною  структурною одиницею виробничого  процесу є операція – завершена  частина виробничого процесу, яка  виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці  без переналагодження устаткування. Розрізняють основні та допоміжні операції [13, с.45]. При основній операції предмет обробки змінює свою форму, розмір, певні властивості, якісні характеристики. Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій. Уміння раціонально організувати виготовлення виробу полягає в тому, щоб розділити складний процес на прості операції, а потім звести їх у єдиний комплекс таки чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний термін.

     Економічна  ефективність раціональної організації  виробничого процесу виражається  в скороченні тривалості виробничого  циклу виробів, у зниженні витрат на виробництво продукції, поліпшенні використання основних виробничих фондів і збільшенні оборотності обігових коштів.

2. Методика  визначення ефективності організації виробничого  процесу підприємства

     Системні  властивості часових зв’язків виявляються в з’єднанні речових елементів процесу в просторі і в часі таким чином, щоб функціонування елементів системи (підрозділів підприємства) забезпечувало виготовлення кінцевого продукту в заздалегідь визначений час. Усі види зв’язків елементів виробничої системи в часі забезпечують її життєдіяльність або роботу в запрограмованих параметрах і здійснюються через матеріальні, енергетичні та інформаційні потоки. Порушення будь-яких потоків між елементами системи виводять її з рівноваги, роблять неможливим досягнення кінцевого результату. Дотримання комплексу принципів раціональної організації виробничого процесу вможливлює виконання всіх часткових процесів у найкоротший строк з мінімальними витратами живої праці, а також матеріальних ресурсів і коштів. Проте не завжди скорочення часу на виконання окремої операції веде до скорочення тривалості всього процесу, оскільки виникають великі перерви між операціями або частковими процесами. Однією з найважливіших вимог до раціональної організації є забезпечення найменшої тривалості виробничого процесу, тобто циклу виготовлення продукції. Під виробничим циклом розуміється календарний проміжок часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції або період від початку до закінчення якогось виробничого процесу. Тривалість виробничого циклу розраховується в одиницях календарного часу (години, дні, місяці). Виробничий цикл як відрізок часу починається з моменту початку виробничого процесу і закінчується моментом виходу готового виробу або партії деталей, складальної одиниці. Так, для простого процесу виробничий цикл починається з запуску у виробництво заготовки (партії заготовок) і закінчується випуском готової деталі (партії деталей). Виробничий цикл складного процесу складається із сукупності простих процесів і починається з запуску у виробництво першої заготовки деталі, а закінчується випуском готового виробу або складальної одиниці. Важливими складовими виробничого циклу є технологічний і операційний цикли, кожний з яких має свої особливості. Операційний цикл являє собою час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним циклом розуміється час виконання технологічних операцій у виробничому циклі.

       Виробничий цикл виготовлення всіх видів продукції (від виготовлення заготовок, деталей до складання виробів) [5, с.78] використовується при: розробленні виробничих програм підприємства та його підрозділів; визначенні нормальних розмірів незавершеного виробництва, побудові графіків матеріального забезпечення виробництва; оперативній підготовці виробництва; установленні термінів запуску деталей у виробництво, виходячи з термінів випуску готової продукції; випередженні в роботі цехів (дільниць), а також для здійснення контролю за діяльністю виробничих підрозділів. Таким чином, основою організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу залежить від:

трудомісткості  виготовлення готового виробу, що визначається технічно обґрунтованими нормами часу; часу виконання допоміжних операцій; часу природних процесів; тривалості перерв у виробничому процесі; кількості предметів праці, які одночасно запускаються у виробництво (розміру партії); виду руху оброблюваного предмета по операціях виробничого процесу. Структура виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з часу виробництва й часу перерв. Затрати часу, що входять до складу виробничого циклу, відображені на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Структура виробничого циклу

     Час виробництва складається з тривалості виконання технологічних операцій (Т_тех); допоміжних операцій: підготовчо-завершальних (t_пз), транспортно-складських (t_т), контрольних (t_к); природних операцій (t_пр).Час перерв ділиться на перерви в робочий час і в неробочий час. Останні так звані регламентовані перерви (між змінами, на обід, святкові та вихідні дні). Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, міжопераційного (t_мо), міжцехового (t_мц) і міжзмінного очікування. Перерви партіонності виникають під час оброблення деталей партіями, коли кожна деталь, що надходить на робоче місце у складі партії аналогічних деталей, пролежує двічі: один раз до початку оброблення, а другий раз до закінчення оброблення всієї партії перед її транспортуванням на наступну операцію. Ці перерви розраховуються разом із тривалістю технологічних операцій і складають операційний цикл (Т_о).

     Перерви міжопераційного очікування виникають  через неузгодженість тривалості суміжних операцій технологічного процесу, що зумовлює простої предметів праці до моменту  звільнення робочих місць (устаткування) для проходження обробки на черговій операції. Перерви міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення деталей, що входять до одного комплекту. Їх іноді називають перервами очікування комплектації, вони можуть бути внутрішніми та міжцеховими. Як правило, такі перерви виникають під час переходу продукції від однієї стадії виробництва до іншої або з одного цеху в інший. Тривалість цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно-виробничого планування. Перерви в неробочий час зумовлені режимом роботи підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, а також перерв на обід. Перерви також бувають вимушеними з таких причин: незадовільна організація виробництва на даному підприємстві (неналежна організація робочих місць, невчасна подача матеріалів або інструменту, низька якість технічної документації або затримка її підготовки, недоліки ремонту); випадкові обставини, наприклад, затримка надходження матеріалу від постачальника, вимикання електроенергії, аварії устаткування, брак деталей і т. д. Структура виробничого циклу, тобто склад і співвідношення його елементів, залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва, рівня організації виробничого процесу та інших чинників. У безперервних виробництвах (хімічне, металургійне та ін.) найбільша частка у виробничому циклі припадає на час виробництва.

     У дискретних виробництвах (наприклад, у  машинобудуванні) перерви становлять 70—75 % загальної тривалості виробничого циклу. Зі збільшенням серійності виробництва частка перерв знижується. Важливість скорочення виробничого циклу визначається економічними інтересами продуцентів. Чим менша тривалість виробничого циклу, тим більше продукції за одиницю часу при інших рівних умовах можна випустити на підприємстві, у цеху або на дільниці; тим вище використання основних фондів підприємства; тим менша потреба підприємства в оборотних коштах за рахунок прискорення їх обертання; тим більше скорочується незавершене виробництво; тим вища фондовіддача і т. д.

     У практичній діяльності підприємств  скорочення тривалості виробничого циклу здійснюється одночасно за трьома напрямами: зменшення часу робочого періоду (трудових процесів), скорочення часу природних процесів, усунення та зведення до мінімуму різних перерв. Це забезпечується двома шляхами: удосконалюванням техніки й технології і підвищенням рівня організації виробництва. Розроблення заходів із скорочення виробничого циклу ґрунтується насамперед на принципах пропорційності, паралельності та безперервності.  Технологічний час і час перерв значно скорочуються в результаті удосконалювання конструкцій продукції, що випускається, підвищення рівня її технологічності, упровадження найбільш раціональних високоефективних технологічних процесів. Під удосконаленням технологічних процесів розуміють їх комплексну механізацію та автоматизацію, упровадження швидкісних режимів різання, концентрацію операцій, яка передбачає багатоінструментальну й багатопредметну обробку або суміщення в одному робочому циклі кількох різних технологічних операцій.

     Підвищення технологічності конструкцій виробів полягає у максимальному наближенні їх параметрів до вимог технологічного процесу та технічних і організаційних можливостей підприємства. Скоротити виробничий цикл можна шляхом штучної інтенсифікації природних процесів. Наприклад, прискоренням охолодження деталей, упровадженням примусової циркуляції повітря, заміною природного сушіння фарбованих деталей індукційним сушінням у полі струмів високої частоти, застосуванням штучного старіння відповідальних деталей у термічних печах. Час перерв може бути скорочений шляхом збільшення змінності роботи, раціоналізації відпочинку робітників, застосування ефективних систем оперативно-календарного планування. З метою виявлення резервів скорочення тривалості виробничого циклу проводяться маршрутні фотографії. У результаті аналізу тривалості виробничого циклу можна виявити такі шляхи його скорочення, як зменшення розміру партії деталей, визначення порядку запуску деталей в обробку, розширення змінності роботи устаткування, оптимізація виробничого циклу під час обробки деталей кількох найменувань за рахунок визначення черговості їх запуску. У загальному вигляді тривалість виробничого циклу розраховується для окремих деталей, вузлів, виробів, а також для їх партій: