Організація виробничого процесу у просторі і часі

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Дніпродзержинський державний технічний університет

 

Кафедра                     Економіки та  організації виробництва

Академічна група     МЕО-10-1з

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація виробництва»

 

на тему:

Організація робочого процесу у просторі і часі

 

 

                             Виконала:   

                            

                             Керівник роботи: ________

                                                                                                                   (підпис)                                          

 

Захист відбувся ________________

                                   (дата)

Оцінка                ________ _______

                                             (підпис)

 

 

 

Дніпродзержинськ  2013

ЗАВДАННЯ

Організація виробничого процесу  у просторі і часі

1.  Загальна  характеристика  виробничого  процесу  та  його елементів. 

2.  Організація виробничого процесу в часі. 

3.  Виробничий цикл, його структура та тривалість.

4.  Організація виробничого процесу у просторі. 

5.  Типи та методи організації виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ЗМІСТ 3

ВСТУП 4

1. ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ  ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТІВ 6

Ознаки  класифікації виробничого процесу 8

2. ОРГАНІЗАЦІЯ  ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ В ЧАСІ 10

3. ВИРОБНИЧИЙ  ЦИКЛ, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ТРИВАЛІСТЬ 12

4. ОРГАНІЗАЦІЯ  ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ У ПРОСТОРІ 17

5. ТИПИ  ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА 22

РОЗРАХУНКОВА  ЧАСТИНА 27

Завдання 1 27

Завдання 2 31

Завдання 3 35

Завдання 4 39

Завдання 5 44

ВИСНОВКИ  І ПРОПОЗИЦІЇ 50

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 52

 

ВСТУП

На сучасному  виробничому підприємстві проходить  складний процес перетворення предметів  праці у готову продукцію, тобто  має місце виробничий процес. Він  являє собою вплив живої праці, а саме – цілеспрямовану діяльність людини на предмети праці за допомогою  визначених предметів праці. Таким  чином, виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних процесів праці та натуральних процесів, направлених на створення певних предметів, послуг або робіт.

 

Основними факторами, які визначають характер виробничого  процесу, є такі:

• призначення готової продукції,
• вид фізичного стану та форма вихідного матеріалу,
• обсяг та кооперація виробництва,
• конструкція засобів праці, які використовуються у виробництві (устаткування, інструменти, пристрої),
• види енергії, яка використовується, та характер її використання.

Побудова  виробничого процесу повинна  задовольняти потребі неухильного  зростання продуктивності праці. Основою  такої організації на будь-якому  виробничому підприємстві є раціональне  поєднання у просторі і у часі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих  процесів.

Основною  структурною одиницею виробничого  процесу є операція.

Операція  – закінчена частина виробничого  процесу, яка виконується на одному робочому місці, над одним і тим  же предметом праці без переналагодження устаткування. Із усіх операцій виділяють  технологічні операції, сукупність яких утворює технологічний процес.

Технологічна  операція – це основа для нормування праці на підприємстві, організації  обліку, матеріального стимулювання тощо.

Усі виробничі  процеси й окремі операції повинні  раціонально поєднуватися у просторі і часі. Кожному підприємству властиві свої особливості, але можна виділити загальні принципи раціональної організації  виробничих процесів.

 З погляду  удосконалювання організації виробничих  процесів вирішальне значення  має дотримання таких принципів,  як:

 • спеціалізація  робочих місць;

 • пропорційність  процесів;

 • паралельність  процесів;

 • безперервність  процесів;

 • ритмічність  процесів;

 • обробка  партіями;

 • принципи  концентрації операцій тощо.

Ефективність  процесу перетворення у виробничій системі в найбільш загальному вигляді  може бути охарактеризована співвідношенням  показників витрат і результатів, при  цьому жодний показник, взятий окремо, не може дати достатньо повної характеристики ефективності.

 

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО  ЕЛЕМЕНТІВ

Виробничий процес — це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів праці і знарядь праці з мстою створення споживчих вартостей — корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва робітники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад, верстати, автомобілі, товари народного споживання і т. д. Предмети і знаряддя праці, будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві знаходяться у визначеному взаємозв'язку один з одним: конкретні предмети може бути оброблено тільки визначеними знаряддями праці; вже самі по собі вони мають системні властивості. Однак жива праця повинна охопити ці речі і тим самим почати процес перетворення їх у продукт.

Таким чином, виробничий процес — це насамперед трудовий процес, оскільки ресурси, використовувані людиною  на його вході, як інформація, так і  матеріальні засоби виробництва  є продуктом попередніх процесів праці.

До елементів виробничого процесу  належать:

• жива праця людей, як найефективніша частина процесу виробництва. Саме робітники, працівники є головними творцями матеріальних багатств;
• предмети праці – матеріали, заготовки, напівфабрикати, тобто все те, на що спрямована праця людей;
• засоби праці – верстати, машини, устаткування, тобто все те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці.

 

Виробничий процес на промисловому підприємстві складається з багаточисельних поодиноких процесів, які мають різні форми та різноманітний характер. Всі ці процеси можна поділити на основні та допоміжні.

Основні процеси направлені безпосередньо на виготовлення виробів або відновлення певних властивостей та параметрів виробів (ремонтні види робіт). При їх виконанні змінюються внутрішні властивості, зовнішній вигляд, взаємне розташування деталей, вузлів тощо. До таких процесів відносяться: розкрій матеріалу при пошитті одягу та взуття, безпосередній пошив, розбір виробу для його ремонту, відновлення або виготовлення окремих деталей шляхом різання, штампування, термічної обробки тощо.

Основні процеси, в свою чергу, діляться на трудові та природні. В  трудовому процесі працівник  активно діє на предмет праці.

У природних процесах предмети праці змінюють свої фізичні або  хімічні властивості не під впливом  процесу праці, а під впливом  сил природи, до них можна віднести, наприклад, природне висихання.

Допоміжними процесами називаються такі процеси, які направлені на обслуговування та забезпечення безперебійного перебігу основних процесів. До них відносять: ремонт обладнання та догляд за ним, виготовлення та ремонт технологічної оснастки, транспортування та зберігання матеріальних цінностей, контроль якості виконаних робіт тощо.

І основні, і допоміжні  процеси можна розділити на операції. Операцією називається частина  процесу, яка виконується одним  робітником або групою робітників над  одним або декількома виробами безперервно, на одному робочому місці та на одному устаткуванні.

Ознаки класифікації виробничого  процесу

1) за роллю в процесі  виробництва: 

• основні – в результаті яких утворюється продукція, яка визначає виробничий профіль підприємства;
• допоміжні – це процеси виготовлення продукції, яка споживається самим підприємством і сприяє випуску основної продукції (ремонт устаткування, виробництво інструменту тощо);
• обслуговуючі, в результаті яких нова продукція не утворюється, а вони забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів (контроль якості продукції, транспортування, складування продукції);

2) за стадіями:

• заготівельні – виробництво заготовок різними методами;
• оброблювальні, тобто змінювання форми, стану поверхні виробів механічним, хімічним та іншими способами;
• складальні, тобто змінювання взаємного розміщення деталей, вузлів тощо, а також випробування та пакування продукції;

3) за видами застосування  засобів праці: 

• ручні, тобто виконуються без застосування машин і механізмів;
• машинно-ручні, тобто виконуються із застосуванням машин при безпосередній участі робітника;
• автоматичні, коли робітник здійснює лише функцію нагляду за виробничим процесом;
• апаратурні – які здійснюються в спеціальних агрегатах під наглядом робітника;

4) за характером впливу  на предмети праці виробничі  процеси можуть бути спрямовані:

• на змінювання форми і стану поверхні заготовок;
• змінювання фізичних і хімічних властивостей предметів;
• складання механізмів і їх демонтаж.

5) за рівнем організації  виробничі процеси поділяються  на:

• звичайні (прості), тобто ті, що послідовно здійснюються над одним предметом праці;
• складні, що являють собою сукупність узгоджених звичайних процесів.

 

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ  В ЧАСІ

Організація руху предметів  праці у виробництві спрямована на вирішення завдань із забезпечення безперебійного руху предметів праці  на основі скорочення різного роду перерв, удосконалення технологічних  маршрутів і планувальних рішень, розробки і впровадження обґрунтованих нормативів заділів і запасів.

Основними чинниками, які необхідно  враховувати під час організації  руху предметів праці у виробництві, є:

• спрощення кінематичної схеми виробу, його конструкції, підвищення рівня блоковості для виробів великосерійного і масового типів виробництва;
• спрощення й удосконалення технологічних процесів виготовлення виробу;
• уніфікація і стандартизація частин виробу, його конструктивних елементів, елементів технологічних процесів, устаткування, оснащення, організації виробництва;
• поглиблення подетальної, технологічної та функціональної спеціалізації на основі уніфікації та збільшення програми випуску виробів і його частин;
• скорочення частки механічно оброблюваних деталей;
• аналіз дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів: пропорційності, паралельності, безперервності, прямоточності, ритмічності та ін.;
• механізація й автоматизація обліку часу, контрольних і транспортно-складських операцій;
• скорочення часу природних процесів шляхом заміни їх відповідними технологічними процесами; .
• скорочення міжопераційних перерв;
• збільшення частки технічно обґрунтованих норм часу, норм обслуговування, норм витрати ресурсів. Стимулювання економії часу і виконання вимог якості.

Найважливішим параметром організації  руху предметів праці у виробництві  є виробничий цикл виготовлення предмета праці, надання послуг або виконання  роботи від підготовчих операцій до заключних.

Під час перетворення предметів праці в конкретний виріб вони проходять через безліч основних, допоміжних і обслуго вувальних процесів, що відбувається паралельно, паралельно-послідовно або послідовно в часі залежно від сформованої на підприємстві виробничої структури, типу виробництва, рівня спеціалізації виробничих підрозділів, форм організації виробничих процесів й інших чинників. Сукупність цих процесів, що забезпечують виготовлення виробу, називають виробничим циклом, основними характеристиками якого є його тривалість і структура.

 

Тривалість  виробничого циклу виготовлення продукції — це календарний період часу, протягом якого сировина, основні  матеріали, напівфабрикати і готові комплектуючі вироби перетворюються в  готову продукцію. Іншими словами —  це відрізок часу від моменту початку  виробничого процесу до моменту  випуску готового виробу або партії деталей, складальних одиниць. Тривалість виробничого циклу звичайно виражається  в календарних днях або годинах.

 

3. ВИРОБНИЧИЙ  ЦИКЛ, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ТРИВАЛІСТЬ

Тривалість виробничого циклу – це період між запуском вхідних матеріалів у виробництво та випуском готової продукції. Тривалість виробничого процесу значною мірою залежить від ефективності його організації у часі, тобто від того, наскільки раціонально взаємопов’язані при виконання виробничі операції, а також наскільки синхронізований виробничий процес.

Тривалість  виробничого циклу складається  з таких складових 

 

Рис 3.1

 

Виробничий  цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого  процесу у часі.

Виходячи  з його тривалості:

• визначають термін запуску продукції у виробництво;
• складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу;
• узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів);
• обчислюють величину незавершеного виробництва – важливого елемента обігових коштів підприємства;
• визначають потреби в матеріалах, трудових ресурсах.

Час виконання  технологічних операцій – основний складник виробничого циклу, що означає  тривалість виконуваних технологічних  операцій. Скорочення тривалості операцій можливе завдяки застосуванню більш  прогресивного устаткування, підвищення продуктивності праці.  

Підготовчо-заключний час – виділяється робітнику для ознайомлення із завданням, здавання готової продукції. Його тривалість залежить від кваліфікації робітників, типу виробництва. Так, на підприємствах одиничного типу виробництва підготовчо-заключний час планується на кожну окрему операцію, а в масовому – цей час взагалі не планується через те, що постійно виконується одна і та сама робота і ознайомлюватися з нею нема потреби. У серійному виробництві підготовчо-заключний час виділяється на кожну партію деталей.

Сума підготовчо-заключного часу та виконання технологічних  операцій складає операційний цикл Тоц. Тривалість проходження природних процесів Тпр визначається особливостями технологій, що застосовуються. Скорочення цієї частини виробничого процесу можна досягти за рахунок введення більш прогресивної технології, наприклад, заміну природного сушіння – штучним.

Тривалість обслуговуючих процесів Тобсл складається з часу виконання контрольних і транспортних операцій. Скоротити їх можна за рахунок поєднання контрольних і транспортних операцій з основними, наприклад, обробка деталей виробів на конвеєрі, автоматизація контролю якості тощо. Сукупність всіх раніше названих складників виробничого процесу утворює його робочий період, який становить:

• для одиничного виробництва – 10;
• серійного – майже 15;
• масового – біля 25–35 %.

Тому зрозуміло, що нашу увагу не може не привернути друга частина виробничого циклу  – час перерв (Тпер), що є на сьогодні головним джерелом скорочення тривалості виробничого циклу.

Перерви між партіями – виникають при обробці партії виробів, адже всі вироби за винятком одного, який у цей час обробляється, лежать. Скорочувати перерви між партіями можна завдяки зменшенню розмірів партії виробів. Але чим менше партія виробів, тим тривалішим підготовчо-заключний час, який виділяється на кожну партію. Тому вибір оптимального розміру партії – це одне з головних завдань оперативного планування виробництва.

Перерви очікування – виникають у результаті порушень ходу проходження технологічного процесу, коли попередня технологічна операція закінчилась, а робоче місце ще не звільнилось від виконання визначеної роботи. Перерви комплектування – виникають на складних операціях, коли на складання надходять не всі найменування деталей. Тому всі ті, що надійшли, лежать, поки надійде решта. Перерви на обід, між змінами, вихідні і святкові дні є невід’ємним складником виробничого процесу. Їх скорочення обмежене соціальними факторами.

Загальний вигляд тривалості виробничого циклу: 

 Тц = Тоц. + Тпр + Тобсл + Тпер.    

Скорочення тривалості виробничого  циклу – важливе господарське завдання. Чим коротший виробничий цикл, тим більше продукції можна виготовити за один і той же час. Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції; технологічних процесів її виготовлення та типу виробництва. У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному) найбільшу частку у виробничому циклі займає робочий період. У дискретних виробництвах (циклічних) перерви становлять істотну частку виробничого циклу. Особливо тривалі перерви у одиничному виробництві, менші в серійному і мінімальні у масовому. Визначення циклу здійснюється за його складовими елементами.

Для виробів  з тривалим циклом величина циклу  обчислюється в календарних днях, у цьому випадку враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються у робочих днях і  вихідні дні не враховуються. У  ряді випадків виконання допоміжних операцій збігається з часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді тривалість виробничого циклу стає коротшою.

Таким чином, виробничий цикл – це період перебування предметів праці у виробничому процесі від першої виробничої операції до одержання готової продукції. Виробничий цикл складається з часу, потрібного для виконання технологічних операцій, підготовчо-заключних робіт, природних процесів, технічного контролю, транспортування предметів праці (робочий період) і часу міжопераційних (міжопераційний період) та міжзмінних (наприклад, вихідні і святкові дні) і внутрішньозмінних (обід, відпочинок на важких роботах тощо) перерв.

Скорочення  виробничого циклу прискорює  випуск продукції та сприяє кращому  використанню виробничих фондів і прискоренню  оборотності оборотних засобів. Найважливішими факторами скорочення виробничого циклу є впровадження передової технології та автоматизація  виробничих процесів.

 

4. ОРГАНІЗАЦІЯ  ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ У ПРОСТОРІ

Для правильної організації  виробничого процесу в просторі необхідно знати принципи його побудови. Застосування цих принципів повинно  сприяти раціональному поєднанню  в просторі і протягом часу всіх здійснюваних виробничих процесів і  їх складових частин; досягненню найбільш можливого результату при найменших витратах ресурсів і часу

 Організація виробничих  процесів повинна відповідати  таким основним принципам: 

• спеціалізації,
• концентрації,
• пропорційності,
• паралельності,
• прямоточності,
• безперервності,
• ритмічності,
• автоматизації,
• профілактики.

Принцип спеціалізації полягає в обмеженні номенклатури виробів, близьких за призначенням і конструкцією, в обмеженні номенклатури технологічних процесів виготовлення продукції, у випуску однорідної продукції. Обмеження номенклатури продукції повинно мати місце на робочих місцях, дільницях, у цехах. Спеціалізація забезпечує високу ефективність виробництва. Підвищення рівня однорідності виробництва на робочих місцях, дільницях, у цехах сприяє покращенню використання основних фондів, зниженню собівартості та підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, спрощує організацію виробництва та створює умови для підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва.

Рівень внутрішньозаводської спеціалізації можна підвищити  шляхом проведення конструктивної, технологічної  та організаційної уніфікації. Під  уніфікацією розуміють приведення продукції, способів та методів її виробництва  або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури та складу. Уніфікація дозволяє знизити номенклатуру деталей  та вузлів, доцільно обмежити технологічні методи ведення виробництва, типів  та марок обладнання, технологічних  маршрутів виготовлення деталей. Все  це сприяє збільшенню обсягів випуску  однорідної продукції на робочих  місцях, зниженню трудомісткості, поглибленню  спеціалізації та підвищенню ефективності виробництва.

На рівні виробничих об’єднань  рівень спеціалізації можна підвищити  шляхом перерозподілу номенклатури продукції між окремими виробничими  підрозділами, створення великих  спеціалізованих виробництв, цехів, дільниць.

Принцип концентрації виражає збільшення об’єму продукції у межах виробничих одиниць. При цьому більш поширене використання має концентрація операції шляхом використання багатосторонньої, багатошпиндельної обробки та системи комбінованих інструментів. Це значно підвищує продуктивність праці.

Під принципом пропорційності ми розуміємо рівномірну відносну пропускну здатність всіх виробничих підрозділів підприємства. Рівномірна пропускна здатність досягається тоді, коли продуктивність обладнання на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на цих операціях При порушенні принципу пропорційності виникають “вузькі місця” і диспропорції у виробничих потужностях спряжених підрозділів, простої устаткування на цих дільницях і перевантаження його на інших.

Принцип паралельності передбачає одночасне, паралельне виконання окремих операцій виробничого процесу з виготовлення певних видів продукції. Цей принцип має велике значення при виробництві складних виробів, що складаються з великої кількості деталей, вузлів, агрегатів. Послідовне виготовлення цих деталей призвело б до значного збільшення тривалості виробничого циклу. Паралельність досягається за рахунок розчленування виробів на складові частини, суміщення часу виконання різних операцій над виробами одного найменування, але різних порядкових номерів, а також одночасним виготовленням різних виробів. Паралельність виконання робіт на окремому робочому місці досягається багатоінструментною обробкою заготовок, суміщення часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності забезпечує найкоротший шлях проходження виробом всіх стадій і операцій виробничого процесу від запуску сировини до випуску готової продукції. При цьому рух предметів праці по окремих виробничих підрозділах здійснюється за ходом технологічного процесу без зворотних та петльових рухів. Дотримання цього принципу досягається розміщенням цехів, дільниць та робочих місць за ходом технологічного процесу. Відповідно допоміжні цехи і склади необхідно розміщувати ближче до основних цехів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності вимагає, щоб у процесі виготовлення продукції перерви між технологічними операціями були зведені до мінімуму або зовсім ліквідовані. Цей принцип дозволяє ліквідувати або зменшити перерви в обробці конкретного виробу, його негайну передачу на наступні операції, які йдуть після завершення попередніх. Скороченню або ліквідації перерв сприяє рівність або кратність тривалості операцій і кількість закріплених за робочими місцями операцій. Чим більше закріплення за робочими місцями операцій при некратності їх тривалості, тим триваліші перерви у виробничому процесі і навпаки.

Принцип безперервності повністю реалізується лише в технологічно безперервних виробництвах – у хімічній, металургійній, харчовій промисловості. У дискретних виробництвах, наприклад у машинобудуванні, повністю виключити перерви при  виготовленні продукції неможливо. В цьому випадку ставиться  задача мінімізації часу пролежування деталей, величини незавершеного виробництва.

Проблема мінімізації  часу пролежування вирішується різними шляхами, а саме – впровадженням безперервно-потокових та автоматичних ліній.

Принцип ритмічності означає, що робота всіх підрозділів та випуск готової продукції повинні підкорятись визначеному ритму, тобто повторюваності. Принцип ритмічності передбачає за рівні відрізки часу випуск однакової кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. За рівний проміжок часу у виробничому процесі повинні рівномірно повторюватись роботи, які забезпечують ритмічний випуск якісної готової продукції. Ритмічність випуску продукції характеризується коефіцієнтом ритмічності.

Принцип автоматизації передбачає максимально можливе та економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні виробничого процесу. Принцип профілактики передбачає організацію постійного обслуговування техніки, машин, устаткування з метою запобігання аварій, поломок, браку тощо. Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов’язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці в конкретних умовах. При проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх врахувати, але вибрати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.

 

5. ТИПИ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ  ВИРОБНИЦТВА

Тип виробництва – це техніко-економічна характеристики виробничого процесу, яка обумовлена його спеціалізацію, повторюваністю, ритмічністю і обсягом виробництва. Правильне визначення типу виробництва має винятково особливе значення через те, що безпосереднім чином впливає на побудову виробничої структури підприємства, організацію обліку, планування, систему матеріального стимулювання, порядок розробки технологічної документації тощо.

Існує три  основні типи виробництва, характерні ознаки яких наведені у таблиці.

Таблиця 5.1. Порівняння типів  виробництва

Фактор	Тип виробництва
	Одиничний	Серійний	Масовий
Номенклатура й обсяг випуску	Необмежена номенклатура деталей, що виготовляються на замовлення	Широка номенклатура деталей, що виготовляються партіями	Обмежена номенклатура деталей, що виготовляють у великому обсязі
Повторюваність випуску	Відсутня	Періодично повторюється	Постійно повторюється
Застосування обладнання	Універсальне	Універсальне, частково спеціальне	В основному спеціальне
Закріплення операцій за верстатами	Відсутнє	Закріплюється обмежена кількість деталеоперацій	Закріплюються одна-дві операції
Розташування устаткування	За групами однорідних верстатів	За групами для оброблення конструктивно  і технологічно однорідних деталей	За ходом технологічного процесу  оброблення деталей
Передача предметів праці з  устаткування на устаткування	Послідовна	Паралельно-послідовна	Паралельна
Форма організації виробничого процесу	Технологічна	Предметна, групова, гнучка предметна	Прямолінійна

 

Кожному типу виробництва відповідають: величина зазначених коефіцієнтів, вид устаткування, що використовується, технологія і  форма організації виробництва, види руху предметів праці, виробнича  структура підприємства (цеху, ділянки) і інші особливості.