Особливості фінансових систем країни Скандинавії

                                               Вступ

Фінансова система є фундаментальною  підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вона – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої  на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу  й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами  населення, окремими господарськими структурами  й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної  активності, мотивації до праці, антициклічне регулювання економіки; підтримання  рівня зайнятості; стабілізації економічного стану в державі.

За умов побудови ринкової моделі економіки дуже важливе значення має глибоке усвідомлення економічної  природи й суті фінансів та фінансової системи, їхньої об’єктивної необхідності, зв’язку з іншими економічними категоріями  і ролі в економічній системі  держави.

Завданням при написанні  даної роботи є узагальнення теоретичних  та аналітичних матеріалів з питань фінансів і фінансової системи.

Фінансова система є найважливішою  ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і  розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період трансформаційних процесів в економіці та суспільстві.

Основна мета написання даної курсової роботи полягає в дослідження питань, пов’язаних з поняттям та сутністю фінансів і фінансової системи скандинавський країн, зокрема Швеції, структурою та основними елементами фінансової системи держави.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути теоретичні основи фінансової системи;

- дослідити особливості розвитку та становлення фінансової системи Швеції;

- порівняти фінансову систему Швеції з іншими країнами Скандинавії

  Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи Швеції..

 В якості об’єкта  курсової роботи виступає фінансова  система Швеції.

Курсова робота складається  з трьох розділів.

У першому розділі висвітлюється  загальна характеристика та сутність фінансової системи Швеції, зокрема  і публічних фінансів.

У другому розділі розглядаються  складові державних фінансів, їх особливість  та характеристика.

У третьому розділі наводяться порівняльні дані фінансових систем країн Скандинавії у відношенні до фінансової системи Швеції.

Розділ 1. Теоретичні основи фінансової системи Швеції

1.1. Економічна  сутність та значення фінансової  системи Швеції

Фінансова система Швеції містить дві великі сфери: фінанси  підприємств, організацій, установ; державні фінанси. Важливим елементом і складовою  частиною фінансової системи Швеції є фінанси політичних партій і  фінанси профспілкових організацій

Управління фінансовою системою Швеції, яке є складовою частиною загального державного управління, в основному здійснюють такі установи:

1. Парламент Швеції (Риксдаг).

2. Уряд Швеції.

3. Органи муніципального (місцевого) управління.

Центральне місце у  фінансовій системі Швеції займає Державний  банк – найстарший у світі центральний  банк (утворений у 1668 р.). Держбанк має  монополію емісії національної валюти (друкування банкнот і виробництво  монет здійснюється державним підприємством  «Тумба Брук»), керує золотим і  валютним резервом країни, є головною оперативною ланкою платіжної системи, відповідає за формування кредитно-грошової політики. Перебуває в підпорядкуванні  риксдагу. Керується Радою уповноважених (8 чоловік), 7 з них обираються риксдагом  терміном на 4 роки), яка обирає голову Державного банку терміном на 5 років. Головним інструментом контролю за функціонуванням  платіжної системи країни є об'єднуюча  усі банки Швеції електронна система  Державного банку. Разом з Державною  фінансовою інспекцією Державний банк несе відповідальність за підтримку  стабільності й ефективності фінансової системи. При цьому Державному банку  належать функції більш загального характеру, як, наприклад, аналіз того, як вплине на стабільність і безпеку  фінансової системи країни видача банківської  ліцензії, у той час як безпосередній  контроль за діяльністю фінансових інститутів входить у компетенцію Державної  фінансової інспекції. [10, 35]

Основні сфери здійснюваного  Державною фінансовою інспекцією контролю – грошово-кредитний і страховий  ринки. Під наглядом інспекції знаходиться 2,5 тис. фінансових інститутів і фізичних осіб (банки, фондові компанії, фінансові  групи, частиною яких є банки й  інвестиційні компанії, Стокгольмська  фондова біржа, Управління реєстрації цінних паперів, брокерсько-клірингова корпорація «ОМ Группен», страхові компанії і маклери).

Важливою ланкою фінансової системи  є Управління по обслуговуванню державного боргу. Його основні функції –  надання державних позик, обслуговування державного боргу, надання (поряд з  Державним управлінням гарантування експортних кредитів) державних гарантій. Управління є також «внутрішнім  банком» державних установ і  власником «державної каси». Суспільні  пенсійні фонди формуються за рахунок  пенсійних відрахувань роботодавців. Активи, що знаходяться в управлінні 6 фондів, складають більш 600 млрд. крон.

600 компаній працюють на  страховому ринку. Значна їхня  частина – невеликі фірми,  що працюють у сфері страхування  від матеріального збитку. Тільки  діяльність 85 компаній поширюється  на територію усієї Швеції. Близько  30 компаній і 100 страхових суспільств  діють на ринку страхування  життя, при цьому 5 найбільших  компаній контролюють близько  75% ринку даного виду послуг. Послуги  надаються безпосередньо самими  страховими компаніями, але останнім  часом помітно зростає число  незалежних маклерів. В даний  час на шведському ринку працює 280 страхових маклерських фірм.

Кредитний ринок Швеції представлений 196 фінансовими інститутами, 20 з них  є акціонерними банками, 87 – ощадними банками, 73 – кредитними фірмами, 17 – філіями закордонних банків і кредитних інститутів. [11, 159-160]

Серед акціонерних банків є як так звані банки повного  спектра послуг, так і спеціалізовані. Робота першої групи заснована на покриваючу всю територію Швеції діяльності широкої мережі філій, що представляють усі властиві банкам види послуг. Спеціалізовані акціонерні банки, як правило, мають лише одну головну  контору, послуги звичайно здійснюються по телефону (т.зв. банки по телефону), через Інтернет. Ощадні банки здійснюють свою діяльність на географічно обмеженій території, найчастіше в межах однієї або декількох комун. Серед кредитних фірм домінуюче положення по обсягах кредитування займають іпотечні інститути. Більшість з них структурно входять у який-небудь фінансовий концерн, материнською компанією якого є банк. Найбільшим іпотечним інститутом Швеції й одним з основних емітентів облігацій недержавних фінансових інститутів є Державний іпотечний банк – 400 тис. клієнтів.

540 фінансових інститутів (біржі, брокерські, клірингові, фондові,  інвестиційні компанії, їхні закордонні  філії) діють на ринку цінних  паперів. Найбільші з них –  брокерсько-клірингова корпорація  «ОМ Группен», Стокгольмська фондова  біржа, що належить йому, «Банкжиро», Управління реєстрації цінних  паперів, «Постжиро». Ринок цінних  паперів – найбільш підвладна  коливанням і інтернаціоналізації  частина фінансової системи Швеції. Багато хто з інститутів даного  сегмента фінансового ринку є  складовою частиною великих концернів,  до складу яких входять банки  або страхові компанії. [14, 145-147]

В даний час у Швеції діє близько 90 інвестиційних компаній і 395 інвестиційних фондів, що знаходяться  в управлінні 65 фондових і 8 інвестиційних  компаній.

Одним з основних інструментів платіжної системи Швеції є система  поштових жирорахунків. Щорічно через  неї здійснюється близько 400 млн. фінансових операцій, або 1,1 млн. операцій – щодня. Щорічний обсяг платежів складає 5 трлн. крон. Клієнтами «Постжиро АБ»  є близько 700 тис. приватних осіб і фактично усі шведські компанії й установи. Практично усі шведські компанії й організації є також  клієнтами «Банкжиро АБ». Щорічний обсяг фінансових операцій, здійснюваних через систему банківських жирорахунків, складає 2,6 трлн. крон (щодня – 1,2 млн. операцій обсягом у 10,5 млрд. крон). Одним  з головних факторів на ринку цінних паперів, у задачу якого входить  ведення регістра власників акцій  вхідних у його систему компаній і організацій, є АТ «Управління  реєстрації цінних паперів». Інша важлива  сфера діяльності АТ – взаємний залік платежів по цінних паперах. У  його систему входять близько 60 найбільших фінансових інститутів країни (усі  шведські банки, філії іноземних  банків і фондових компаній). У лютому 1998 р. активи фінансових інститутів Швеції складали близько 4 трлн. крон, при цьому 58% активів приходилося на банки, 31% – іпотечні інститути, 3% – фінансові компанії, 2% – інвестиційні компанії, 6% – на інші фінансові інститути. 2,1 трлн. крон знаходилося в позиці, наданій небанківському сектору, 41% позикових засобів приходилося на банки, 48% – іпотечні, 11% – на інші фінансові інститути. Сукупний депозит небанківського сектора складав 900 млрд. крон, 95% внесків приходилося на банки, 1% – іпотечні інститути, 4% – інші фінансові інститути. 66% цінних паперів було емітовано іпотечними інститутами, 20% – банками. [18, 123-125]

У міністерстві фінансів Швеції працює 330 службовців. У керівництво  Мінфіну входить міністр із питань оподатковування. Обидва міністри мають  по одному заступнику. Структурно міністерство підрозділяється на 7 функціональних департаментів.

      Керівництво Політичного департаменту здійснюється безпосередньо міністром фінансів і міністром з питань оподатковування. Відповідає за питання довгострокового планування економічної і фінансової політики. Особливістю департаменту є те, що всі його співробітники (близько 20 чол.) призначаються по політичному принципу (приналежності до правлячої партії/коаліції). Самий великий підрозділ міністерства – Податковий департамент (близько 60 службовців). У департаменті працюють 8 відділів: оподатковування підприємств, ПДВ, оподатковування капіталу, міжнародний, оподатковування фізичних осіб, акцизний, митний.

Особливе місце в структурі  міністерства фінансів займає Правовий секретаріат. Він відповідає за розробку законопроектів, що відносяться до функціональних сфер діяльності бюджетного, економічного, міжнародного департаментів, департаменту управління і є їх та адміністративного департаменту юридичним  консультантом. [27, 106-107]

Упродовж 60-70-х років ХХ ст. державні доходи в Швеції зростали випереджаючими етапами, що призводило до розгортання все нових й  нових соціальних програм. Рівень безробіття був найнижчим в усьому західному  світі і дорівнював у цей період близько 1%. За вартістю промислової продукції на душу населення країна посідала перше місце в Європі, а за темпами нарощування ВВП поступалася лише Японії.

 Саме у цей період  про швецький феномен економічного  розвитку заговорили в усьому  світі, називаючи його «патріотизмом  благополуччя» чи «моральним  імперіалізмом». Велике значення  мало також перебування при  владі Соціал-Демократичної робочої  партії, у всіх програмних цілях  якої переважало гасло соціальної  справедливості.

 У період, що розглядається  в Швеції активно розвивався  процес децентралізації системи  виробництва, який перш за все  проявився у тому, що з одного  боку держава не втручалася  у виробничу діяльність фірм, а з другого – швидке зростання  «економічних успіхів» приватного  сектору і відповідних надходжень  податків призводило до значної  концентрації бюджетних коштів, які перерозподілялись на користь  населення.

  Досить специфічним є регулювання відносин між трудом і капіталом, яке збереглося і зараз. Ще, у 1938 році у містечку Сальтшебаден була підписана угода між профспілками та підприємцями, яка чітко закріпила паритетні основи компромісу між першими та другими. З плином часу «дух Сальтшебадена» перетворився у досить своєрідну філософію, за якою обидва учасники докладали чималих зусиль для скорочення різниці у доходах осіб з високою та низькою зарплатами (наприкінці 80-х вона була доведена до 15%, що стало негативним фактором нівелювання «грошової оцінки» кількості та якості праці, знецінення намірів певної частини шведів щодо самовдосконалення). [30, 78-80]

 При оцінці специфіки  швецької моделі надзвичайно  важливим моментом є її ідентифікація.  Якщо у перші післявоєнні роки  намагалися використати основні  арсенали кейнсіанської системи  макроекономічного регулювання,  то вже на поч. 50-х від них  відмовилися перш за все через  те, що традиційна дилема «чи  висока інфляція та низьке  безробіття чи навпаки» не  мала в країні альтернативи  через значний брак трудових  ресурсів та жорстку позицію  профспілок, які уміло маніпулювали  дефіцитом трудових ресурсів, що  виник в країні. Невдалі спроби  уряду щодо заморожування зарплати у 40-50-х роках призвели провідних економістів до думки, що такі кейнсіанські методи є малоефективними, а подекуди навіть шкідливими для Швеції. Відтак виникла нова система регулювання ринку праці відома під назвою «модель Рена-Мейднера» за прізвищами відомих швецьких аналітиків, яким було поставлене завдання оптимізувати відповідні відношення в економіці. Основними інструментами її реалізації було використання податкових і грошових обмежень, які стримували ціни на доволі низькому рівні, що заставляло підприємців і профспілки відмовитись від механізму інфляційного зростання заробітної плати. Заходи, що підтримували сукупний попит виявилися досить ефективними і щодо вибіркової підтримки депресивних регіонів (трохи пізніше Швеція разом з Фінляндією відстояла своє право на отримання системної допомоги із структурних фондів ЄС для території, що мають низьку густоту населення), деяких значущих для економіки галузей та тих соціальних груп населення, що постраждали внаслідок структурних змін в економіці, яка була зумовлена зміною світової кон’юнктури на товари та послуги. Такі заходи зробили ринок праці в країні доволі гнучким і таким, що чітко орієнтувався на реальні соціальні гарантії. [6, 145]

 Світова криза 1974-1975 рр. досить болісно відбилася  на господарському розвиткові  Швеції, що призвело спочатку  до уповільнення темпів економічного  зростання, а потім і до їх  від’ємних показників (так, у  1977 році ВВП країни зменшився  на 2,5% за відношенням до попереднього). Водночас зменшувався також процес  оновлення виробничих фондів, а  велика зарплата робітників та  службовців і значні розміри  податків призвели до відпливу  капіталу з країни. Так, за період 1975-1977 років випуск промислової  продукції скоротився на 6%, а виробничі  потужності підприємств були  завантажені лише на 75%.

  Проте, навіть серйозні потрясіння для швецької економіки не були причиною відмови від «моделі Рена-Мейднера», яка застосовувалася на всіх фазах економічного циклу.

 У 70-80-ті роки активно  йшов процес інституціювання  ринку праці, внаслідок чого  з’явилися Державна адміністрація  ринку праці, що складалася  з Управління ринком праці та спеціальних комітетів – ленів, що відповідали за відповідні біржі.

  У 80-ті, найбільш успішні для економіки країни роки, великого поширення набула система соціальних пільг, а саме – явища соціалізації економіки, яку з часом почали називати «швецькою моделлю соціалізму». Саме вона багато в чому була показовою для двох тодішніх наддержав світу СРСР та США. У цей період майже ⅓ трудових ресурсів країни була зайнята в державному секторі, що суттєво збільшило податковий тягар для підприємницьких структур, сумарні державні витрати у цей час вже перевищували 60% ВВП країни, активно вводилося соціальне страхування, головна мета якого полягала в економічному захисті людини у всіх критичних випадках (безробіття, хвороби, старість, народження дитини). У 1975 році за законом про пенсії, її отримувачі здобули виключне право на спеціальну надбавку до неї, що вивело країну у число лідерів в світі за рівнем пенсійного забезпечення.

 У той час, коли  темпи економічного зростання  були достатньо високими –  підвищення добробуту виглядало  досить логічним та обґрунтованим,  проте, починаючи з 1990 року  «швецьке економічне диво» перестало  бути взірцем для відтворення  в інших країнах. Стрімко зростав  державний борг, розпочалася структурна  криза в промисловості, а дефіцит  бюджету сягав вже 14-15%%. Держава  виявилася нездатною підтримувати  «повну зайнятість», податковий  тягар та висока питома вага  трансферних платежів відлякувала  місцевих та іноземних інвесторів, капітал стрімко відпливав з  країни за кордон. Постійне збільшення  зарплати суттєво відставало  від зростання продуктивності  праці, що унеможливлювало стримування  інфляції традиційними методами. До цього додавалася ще й  банківська криза середини 90-х  років та нестійкість національної  валюти – крони. На думку  швецького економіста, професора  А.Лінбека розвиток благополуччя 80-х призвів до збільшення державних  витрат та ослаблення економічних  стимулів подальшого розвитку. [21, 174-176]

  Вступ Швеції до Європейського Союзу та спеціальні заходи Уряду країни щодо зниження податків та соціальних трансфертів, застосування ряду монетаристських заходів в кредитно-фінансовій політиці держави призвів до того, що вже на поч. ХХІ ст. системну кризу швецької економіки вдалося подолати. Станом на поч. 2000-го року щорічний рівень інфляції в країні становив вже 0,8%, у 2001-му – 1,7%, у 2002 р. – 2,9%, що відповідало класичним рівням європейської монетарної моделі. Бюджет 2002-го фінансового року був вже профіцитним. Щорічне зростання ВВП у 1998 році становило 3,6%, у 1999 – 4,6%, у 2000-му – 4,4% і лише 0,8% у 2001 р., а рівень безробіття станом на січень 2003 року виявився значно меншим ніж у Європейському Союзі – лише 5,3%.

 Швецька економіка  тісно пов’язана з європейською, про що яскраво свідчить зовнішня  торгівля. Так, на країни Європейського  Союзу припадає 53,6% експорту та 60,3% імпорту (2000), що є меншим за 62-64-процентну частку інших членів, проте не виходить за традиційні  для ЄС рамки у 50-70%%.

 Разом з тим, навіть  і зараз країна має найвищу  в світі зарплату за годину  праці, витрати на освіту всіх  рівнів становлять понад 7,65% її  ВНП, на охорону здоров’я -7,6%, а видатки, що спрямовані на  «соціальну безпеку» (пенсії, страхування,  допомогу жінкам тощо) досягли  у 1996 році 34,8% ВНП – найвищого  в ЄС рівня.   [2, 54-58]

 Наведені вище цифри  яскраво свідчать, що Швеція, яка  переборола структурну кризу  90-х років ХХ ст. у цілому  зберегла одні з найвищих у  світі соціальні стандарти життя  населення і виступає світовим  лідером щодо гармонізації інтересів  уряду, підприємців та населення,  хоча останнім часом в країні  має місце перехід від неокейнсіанських  методів регулювання економіки  до неоліберальних.

1.2. Загальна характеристика  публічних фінансів Швеції

Розглядаючи фінансову систему  Швеції, необхідно зазначити, що вона має свої особливості, пов'язані  з демократичним устроєм країни.

Швецька державна система  дивує близькістю влади до народу і відсутністю корупції. У залі засідань стокгольмської мерії відведені  окремі місця для "вільних слухачів". Кожен бажаючий може прийти на обговорення, наприклад, питань про витрати коштів міського бюджету на прибирання сміття. Так само кожен може зайти в парламент, написати лист королю чи прем'єр-міністру й отримати від них відповідь.

Привілеї представників  шведської влади обмежуються  безкоштовним  проїздом у міському транспорті (за винятком приватних поїздок) та наданням

невеликого житла в  центрі Стокгольма.

  Питаннями формування бюджету і розробки податкових законів займається Міністерство фінансів. Збиранням податків і контролем за дотриманням податкового законодавства — Національне податкове управління (НПУ) та податкові органи земель. [18, 128-130]

Єдина податкова служба Швеції, створена в 1971 р., крім фіскальних функцій, веде повний облік не тільки платників  податків, а й усього населення  країни. Рівень комп'ютеризації і методи контролю за доходами дають змогу  складати декларації про доходи більшості  населення безпосередньо в податковій службі та розсилати їх громадянам. Останнім треба тільки поставити  свій підпис, і лише у випадку  незгоди прийти в податковий орган. Відомості про доходи фізичних осіб не є податковою таємницею. Податкова  служба постійно і на високому рівні  проводить широку роз'яснювальну і  консультаційну роботу з платниками податків.

НПУ розробляє загальні вказівки з виконання та інтерпретації  податкових законів. Діючий у рамках цього управління юридичний комітет може видавати, в основному на запити платників податків, попередні висновки з податкового регулювання в тих чи інших конкретних ситуаціях. Платник податків може прийняти цей висновок, і тоді він вважається обов'язковим для нього (і для відповідного податкового органу). У випадку незгоди платник податків може опротестувати висновок у Вищому адміністративному суді, рішення якого вважається остаточним.

Національне податкове управління займається акцизами і податками, які  стягуються з джерела доходів, переведених  за кордон. У компетенції податкових органів губерній (ленів) залишаються прибуткові податки, внески із соціального страхування і ПДВ. Національні та місцеві прибуткові податки стягуються за однією і тією самою податковою декларацією і за єдиними правилами, хоча перераховуються потім у різні бюджети. ПДВ з імпорту стягується Управлінням мит і митних зборів. [17, 104-106]

Проект бюджету на наступний  фінансовий рік, який починається з  липня, надається в січні, а у  квітні затверджується з доповненнями. У Швеції є два рівні місцевих органів влади: країна складається  з 24 ленів і 284 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). У кожному лені є місцевий регіональний виборчий орган — Ландстинг, до компетенції якого входить  оподаткування місцевими податками, організація охорони здоров'я, деякі  види освіти та інші питання. Ландстинг  розробляє проект і приймає бюджет лена. У кожній комуні також працює виборчий орган місцевого самоврядування — рада комуни, яка займається питаннями  місцевого оподаткування й організовує  всебічне обслуговування населення (школи, дошкільні заклади, комунальні послуги, шляхове і житлове будівництво, культурне обслуговування, організація  відпочинку, піклування про пенсіонерів).

Чим визначається унікальність влаштування державної влади  у Швеції? Сутність шведської моделі державного устрою — ідея децентралізованих  відносин владних органів різних рівнів, виведена на рівень державної  ідеології. Регіони мають бути самостійними — саме таке становище всіх без  винятку адміністративних одиниць  у Швеції пов'язують зі збереженням  демократичного устрою суспільства. Рівень відповідальності самоврядних одиниць  тут насправді відповідає рівню  повноважень, забезпечених коштами.

У лені Готланд відсутня проміжна ланка — ландстинг, його функції виконує місцева комуна, друге за величиною місто —  Ґетеборг, і наступне за ним —  Мальме також не входять у будь-який ландстинг, маючи практично безмежне право самовизначення, аби якісно виконувались повноваження.

Мабуть, така виняткова децентралізація  і зумовила соціальну спрямованість  самої держави: комуни займаються вирішенням практично всіх повсякденних питань громади на власній території. На низовому рівні за ними закріплені соціальні функції місцевого значення: надання комунальних послуг, дошкільні заклади, шкільна освіта, соціальна допомога пенсіонерам, людям похилого віку, інвалідам. Крім того, комуни вирішують екологічні, земельні та інші питання. [19, 250-253]

У шведському законодавстві  закріплене повноваження місцевого  самоврядування на отримання прибуткового податку з громадян до місцевого  бюджету, водночас комунам надано право  самостійно встановлювати ставку податку  на прибуток громадян. Отже, фундамент  їхньої самостійності є основним інструментом демократії на місцях. Якщо врахувати, що членство в комуні для  мешканців регіонів обов'язкове, то вони просто надають кошти на забезпечення власних соціальних потреб і, відповідно, вимагають належного виконання  обов'язків місцевими органами самоврядування. Так само до всіх місцевих бюджетів надходить оплата за комунальні послуги. За допомогою державного бюджету  Швеції донедавна перерозподілялося  близько 54 % національного доходу країни

Швеції більше 50 % державних  витрат становлять трансфертні платежі, тобто переказ доходів у приватний сектор (домашнім господарствам і підприємствам), у тому числі пенсії, житлові субсидії, допомога на дітей, сільськогосподарські та промислові субсидії. Сюди також належать виплати державою відсотків за державним боргом. Вони йдуть до пенсійного фонду, а також до підприємств і банків, які придбали державні цінні папери.

Залишки після вирахування  трансфертних платежів із загальних  державних витрат становлять державне споживання та інвестиції.

На державне споживання припадає приблизно 90% суми, що залишилась, у тому числі майже 2/3 споживається в комунах. Йдеться, наприклад, про охорону здоров'я, освіту і державну адміністрацію. Більша частина державного споживання складається із зарплати державних службовців — медичних працівників, учителів та ін. 10 %, що залишаються, — державні капіталовкладення.

Характерна риса бюджетної  податкової системи Швеції — її соціальна спрямованість. 60% усіх витрат бюджету використовується на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, освіту і культуру.

Використовуючи механізм бюджетного перерозподілу доходів, держава сприяє не стільки зниженню ступеня нерівності щодо дохідності різних груп населення, скільки вирівнюванню рівнів поточного споживання. Особливість полягає в тому, що центром вирішення соціальних проблем є спрямування ресурсів на підвищення зайнятості населення.

Основна частина комунальних  витрат припадає на охорону здоров'я  і соціальні послуги, охорону  навколишнього середовища (майже  30 %), освіту (приблизно 21%), електро- і водопостачання (12%), відпочинок і культуру, транспорт і зв'язок (по 5%). [28, 320-324]

Основні сфери витрат ландстингів  — охорона здоров'я, деякі форми  освіти, допомога інвалідам і підтримка  сільського господарства, промисловості  й торгівлі.

Розділ 2. Державні фінанси як одна із ланок фінансової системи Швеції

2.1. Формування державного бюджету країни

 Політична влада в  Швеції належить уряду і партій, що входять до нього. В даний  час у нього входить 21 міністр.  Законодавча влада в Швеції  належить однопалатному парламенту - риксдагу, що обирається населенням  на 3 роки шляхом прямого голосування  на основі пропорційного представництва. У риксдагу є президія, що складається  з голови (Тальман) і трьох його  заступників, і не менше 15 комітетів,  у тому числі конституційний, бюджетно-фінансовий, податковий, а  інші відповідають областям діяльності  міністерств. 

  Риксдагу засідає з жовтня по травень. Проект бюджету на черговий фінансовий рік, що починається з Липень, представляється у січні, а в квітні затверджується з доповненнями. У Швеції два рівні місцевих органів влади: країна складається з 24 ленов (губерній) і 284 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). У кожному лене є місцевий регіональний виборний орган - ландстінг, до компетенції якого входить оподаткування місцевими податками, організація охорони здоров'я, деякі види освіти та інші питання. Ландстінг розробляє проект і приймає бюджет лена. У кожній комуні також працює виборний орган місцевого самоврядування - рада комуни, що відає питаннями місцевого оподаткування та організує всебічне обслуговування населення (школи, дошкільні установи, комунальні послуги, дорожнє і житлове будівництво, культурне обслуговування, організація дозвілля, турбота про пенсіонерів).

  Центральний уряд робить вирішальний вплив на економіку країни за допомогою різних економічних інструментів. Основний з них - державний бюджет [24, 74-76]

  У Швеції більше 50% державних витрат складають трансферні платежі, тобто переклад доходів в приватний сектор (домашнім господарствам і підприємствам), у тому числі пенсії, житлові субсидії, допомоги на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії. Сюди також входять виплати державою відсотків по державному боргу. Вони йдуть в пенсійні фонди, а також підприємствам і банкам, що купили державні цінні папери, що залишилися після вирахування трансферних платежів їх загального обсягу витрат кошти становлять державне споживання та інвестиції. На державне споживання припадає близько 90% суми, що залишилася, у тому числі майже 2/3 споживається в комунах. Мова йде, наприклад, про охорону здоров'я, освіту та державної адміністрації. Більша частина державного споживання складається з зарплати державних службовців - медичних працівників, вчителів та ін залишаються 10% - державні капіталовкладення [6, 204].