Особливості формування власного капіталу акціонерними товариствами

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..2

1. Поняття власного капіталу акціонерного товариства………………...4
2. Порядок формування власного капіталу акціонерного товариства……………………………………………………………...12
3. Загальна методика аналізу формування власного капіталу акціонерного товариства……………………………………………...20
4. Удосконалення управління власним капіталом акціонерного……..27 товариства

Висновки………………………………………………………………….30

Додатки…………………………………………………………………....33

Список використаних джерел…………………………………………....43

Вступ

Одним із найважливіших напрямків фінансового  аналізу, що має проводитися керівництвом або спеціальними підрозділами суб’єкта підприємництва, є аналіз формування  власного капіталу та ефективність його використання як головне джерело  фінансування  його діяльності. Саме на основі результатів такого аналізу  керівництво приймає рішення  щодо ефективності тих чи інших видів  господарської діяльності, рішення  про доцільність розвитку напрямків  виробництва, про прибутковість  видів продукції, що показує необхідність дослідження різних методик аналізу  і визначає актуальність обраної  теми.

Тема  курсової роботи «Особливості формування власного капіталу акціонерними товариствами»  дуже актуальна, адже показник власного капіталу акціонерного товариства є  одним з головних індикаторів  його  кредитоспроможності. Він –  основа для визначення фінансової незалежності товариства, його фінансової стійкості  та стабільності. Власний капітал  суб’єкта підприємництва будь-якої організаційно-правової форми – це підсумок першого розділу  пасиву балансу, тобто перевищення  балансової вартості активів  суб’єкта підприємництва  над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток.

Основна мета даної роботи полягає у виявленні  особливостей формування власного капіталу акціонерного товариства та визначенні шляхів удосконалення його структури .

Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення  ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідити порядок формування власного капіталу акціонерного товариства як основного джерела фінансування діяльності товариства;
• визначити сутність власного капіталу, його функції та його складові;
• провести дослідження методик аналізу власного капіталу акціонерного товариства;
• провести аналіз формування власного капіталу за даними досліджуваного акціонерного товариства;
• проаналізувати ефективність використання власного капіталу акціонерного товариства;
• визначити фактори впливу на ефективність використання власного капіталу та ступінь їх впливу на результативні показники діяльності акціонерного товариства;
• надати рекомендації щодо оптимізації формування капіталу акціонерного товариства та управління ним.

          Об’єктом  курсової  роботи обрано публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк» та результати його діяльності за 2010-1011 роки.

          Предметом дослідження є механізм  формування власного капіталу  акціонерними товариствами,  як  головного джерела його фінансування.

До основних методів дослідження слід віднести діалектичний та структурно-функціональний методи, а також системне, комплексне дослідження, опрацювання і використання інформації фінансового характеру. Також при проведенні дослідження  використовувались методи та прийоми  економічного і фінансового аналізу.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

1. Поняття власного капіталу акціонерного товариства

Власний капітал акціонерного товариства показує частку майна, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів товариства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фінансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміністративно-командної економіки державні підприємства в централізованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бути змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким антиринковим методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції [2].

Сьогодні  досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові форми  їх фінансування, однією з яких є  мобілізація ресурсів на основі залучення  інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Спокусливим для фінансистів  є те, що для залучення коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал суб’єкта підприємництва залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

          Для успішного здійснення операцій з власним капіталом акціонерного товариства та ефективного використання даної форми фінансування на практиці фінансистам слід оволодіти такими блоками питань:

• цілі, порядок та умови збільшення (зменшення) статутного і власного капіталу;
• резерви акціонерного товариства , їх види, значення та порядок формування;
• додатковий капітал: порядок його формування та використання;
• оподаткування операцій, пов’язаних зі збільшенням (зменшенням) статутного капіталу, додаткового капіталу, здійсненням реінвестицій у корпоративні права.

          Структурна перебудова промисловості, відкриття внутрішнього вітчизняного ринку для зарубіжних товаровиробників впливають на структуру власного капіталу підприємств різних організаційно-правових форм. Важливе місце у стратегії акціонерного товариства займають формування, використання і управління власним капіталом. Метою формування капіталу акціонерного товариства є придбання необхідних активів та оптимізація структури капіталу з позицій забезпечення умов ефективного його використання [10].

Окремі  аспекти багатогранної проблеми, що розглядаються в роботі, були і є предметом наукових досліджень ряду вчених далекого зарубіжжя: Є.Ф. Брігхема, Н.Р. Холта, Ван Хорна, Дж.М. Ваховича, Е. Нікбахта, А. Гропеллі, Ф. Модільяні, М. Міллера, Ф.Лі Ченга, Дж.І. Фіннерті, Д.К. Шима, Дж.Г. Сигела, Б. Коласса, а також російських науковців: І.Т. Балабанова, В.В. Ковальова, О.С. Стоянової, Р.Г. Попової, Г.Б. Поляка, В.Г. Бєлоліпецького та інших. Належне місце в проведені науково-теоретичного обґрунтування основ управління структурою капіталу підприємства посідають праці вітчизняних вчених-економістів: І.О. Бланка, В.М. Суторміної, М.Д. Білик, А.М. Поддєрьогіна, О.О. Терещенка, Г.Г. Кірейцева, М.В. Гридчини, В.П. Савчука, О.С. Редькіна, Є.Г. Рясних, Л.О. Коваленко, Л.М. Ремньової та інших.

У науково-практичній літературі досить часто можна зустріти такі поняття, як «власний капітал», «додатковий  капітал», «статутний капітал», «номінальний капітал». Для чіткого розуміння  процесів, які будуть охарактеризовані далі, необхідно чітко ідентифікувати ці поняття.

Поява поняття  «власний капітал» в економічній  термінології має об'єктивний характер, в основі якого лежить узагальнення багатовікової практики аналізу. Його історичний огляд вказує на глибокий генезис і широту підходів до трактування власного капіталу як економічної категорії. Серед науковців немає єдності щодо визначення поняття «власний капітал», у зв’язку з чим уточнено це поняття.

На мою  думку, найповніше визначення власного капіталу дав Алексеєнко М. Д., визначивши, що власний капітал – це загальна вартість власних засобів підприємства, які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів [2]. Розраховується сума власного капіталу як частина в активах, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Дослідження власного капіталу потребує з’ясування сутності капіталу. Найважливішими аспектами  розкриття сутності капіталу є економічний, юридичний, обліковий ( рис. 1.1).

Рис. 1.1. Трактування капіталу в трьох аспектах [2, c.20]

Капітал має юридичне і економічне значення. Юридичне значення капіталу полягає передусім в тому, що його розмір визначає межі мінімальної матеріальної відповідальності, які суб’єкт господарювання має за своїми зобов’язаннями. Економічна роль власного капіталу полягає в забезпеченні суб’єкта господарювання власними фінансовими ресурсами, необхідними як для початку, так і для продовження реальної господарської діяльності. За економічною суттю він відображає процес створення, розподілу, використання й відтворення ресурсів у межах окремого акціонерного товариства.

         Більшість вчених подають класифікацію власного капіталу за складом, що є однобоким висвітленням поняття власного капіталу. Я вважаю, що найбільш повною є класифікація власного капіталу суб’єкта господарювання за формою та рівнем відповідальності (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація власного капіталу за формою та рівнем

відповідальності [2, c.22]

Класифікація власного капіталу за формою дозволяє визначити частину  капіталу, який був інвестований засновниками; одержаний безоплатно; зароблений протягом звітного періоду. Класифікація за рівнем відповідальності дає змогу ранжувати  капітал на юридично закріплений  в установчих документах та нерегламентований  як обов’язковий чинним законодавством.

У зарубіжній практиці власний капітал розглядається як інвестування засобів в компанії (підприємства), які належать власникам, а не довгостроковим або короткостроковим кредиторам. Важливою проблемою є визначення величини й темпів накопичення власного капіталу. Поширеним є погляд, відповідно до якого питома вага власного капіталу повинна бути на рівні 50% і більше. Лише в цьому випадку, на думку кредиторів, суб’єкт підприємництва з більшою ймовірністю може погасити свої зобов’язання за рахунок власних коштів. Тому збереження капіталу на цьому рівні і є першочерговим завданням господарюючого суб’єкта [9].

       Сутність власного капіталу акціонерного товариства проявляється через його функції. Серед них можна виокремити такі основні:

1. Функція заснування та введення в дію акціонерного товариства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб’єкта господарювання.
2. Функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, власний капітал акціонерного товариства є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів . Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал акціонерного товариства , зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати акціонерне товариство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.
3. Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є акціонерне товариство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки товариства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то акціонерне товариство може опинитися на межі банкрутства.
4. Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності акціонерного товариства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність товариства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.
5. База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна акціонерного товариства у разі його ліквідації чи реорганізації.
6. Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники акціонерного товариства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом акціонерного товариства є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над товариством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку товариства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства.
7. Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) акціонерного товариства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, товариству із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал [1].

       Абсолютна та відносна величини власного капіталу підприємства залежать від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. Основні переваги і недоліки фінансування за рахунок власного капіталу пояснюються, виходячи з його функцій, цілей зменшення та збільшення, що можна побачити в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 [2, c.25]

Функції власного капіталу та цілі його зменшення і збільшення

       Таким чином, фінансовою основою діяльності акціонерного товариства є сформований ним власний капітал. На діючому акціонерному товаристві власний капітал представлений наступними основними формами, що між собою взаємопов’язані і функціонально доповнюють одна одну ( рис. 1.3).

Рис. 1.3. Форми власного капіталу акціонерного товариства [1, c.30]

         Отже, власний капітал акціонерного товариства (акціонерний капітал) (анг. Equity, ownership equity) :

1. Капітал, створений за рахунок: 1) інвестицій у власний капітал і 2) нерозподіленого прибутку компанії;
2. Залишкова вартість (чиста вартість) активів компанії, яка залишається після погашення всіх її зобов'язань, тобто це різниця між активами і зобов'язаннями компанії;
3. Претензії (вимоги) з боку інвесторів у власний капітал на частку в чистому прибутку підприємства і в його активах;
4. Сума звичайних і привілейованих акцій компанії [18].

2. Порядок формування власного капіталу акціонерного товариства

        Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. В момент створення акціонерного товариства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками), і являє собою вартість майна підприємства.

          Майно підприємства складається з різноманітних матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів – носив прав власності окремих суб'єктів. Власний капітал є гарантією організації бізнесу. На етапі, коли  акціонерне товариство ще не має зовнішньої заборгованості, розмір активів (майна) дорівнює розміру власного капіталу [5, c.131].

           Здійснюючи підприємницьку діяльність, акціонерне товариство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів товариства, тому розмір активів визначається як сума власного капіталу і боргових зобов’язань.

           Основним елементом власного капіталу акціонерного товариства є статутний капітал – що є показником, який характеризує розміри і фінансовий стан товариства. Тобто це сума коштів, що внесені в майно акціонерного товариства власниками (учасниками, засновниками). Розмір статутного капіталу визначається за домовленістю між засновниками, фіксується в установчих документах як сукупність акцій за номінальною вартістю  засновників (учасників) акціонерного товариства та реєструється у відповідних органах.

           Власний капітал є підставою для початку, а також продовження господарської діяльності акціонерного товариства і виконує наступні функції (табл. 2.1).

                                                                                 Таблиця 2.1  [10, c.48]

Функції статутного капіталу акціонерного товариства

        Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан акціонерного товариства, і, в першу чергу, – автономність бізнесу. Статутний капітал є невід’ємною складовою частиною практично будь-якого підприємства, разом з тим, він – досить умовна величина, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів в момент створення товариства, наприклад, надане в натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплату акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об’єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж сам по собі розмір не може ніяким чином гарантувати права кредиторів на майно підприємства.

       Згідно з чинним законодавством мінімальний розмір статутного капіталу регламентований лише для господарських товариств (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та ін.) та деяких специфічних видів діяльності, пов’язаних з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його розмір визначається засновниками та залежить перш за все від виду та масштабу діяльності.

       Порядок формування капіталу в залежності від організаційно-правової форми суб’єкта підприємництва наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 [10, c.49]

Порядок формування капіталу різних форм суб’єктів господарювання

       Учасники товариств з обмеженою відповідальністю та командитних товариств відповідають за зобов’язаннями товариства в розмірі своїх внесків. Засновники цих товариств несуть солідарну відповідальність всім своїм майном, учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за зобов’язаннями товариства розміром своїх внесків, а при необхідності майном, що їм належить, в розмірі, кратному внеску кожного учасника.

        Акціонерне товариство відрізняється від розглянутих товариств тим, що відповідальність кожного з учасників господарства обмежується одним лише його внеском – акцією.

        Для випуску акцій акціонерне товариство подає до реєстраційного органу документи, які наведені в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 [3, c.32]

Список документів, які  подає АТ до реєстраційного органу

            Шляхи та джерела збільшення статутного капіталу акціонерного товариства наведено на рис. 1.2. 

Рис. 1.2. Джерела збільшення статутного капіталу акціонерного товариства [3, c.24]

       Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється у виключних випадках за рішенням зборів акціонерів після повідомлення всіх його кредиторів у встановлені законодавством терміни. Зменшення величини статутного капіталу відбувається внаслідок зниження номінальної вартості акцій або скорочення їх кількості шляхом викупу частини акцій у їх власників. 

     Сума статутного капіталу, яка на дату реєстрації акціонерного товариства заявлена, але фактично не внесена засновниками, представляє собою неоплачений капітал акціонерного товариства. Джерела збільшення та зменшення неоплаченого капіталу показано на рисунку 2.2. 

   Наступними елементами  власного капіталу акціонерного  товариства є неоплачений капітал,  додатковий капітал, вилучений  капітал, резервний капітал та забезпечення майбутніх витрат і платежів.Детально кожен з них розглянемо нижче.

Рис. 2.2. Джерела збільшення та зменшення неоплаченого капіталу [2, c.34] 

       Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу (див. рис. 2.3).

         Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів. Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на певний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу, а лише показує, що цей капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути або перепроданий, або анульований.

        Резервний капітал представляє собою суму резервів, створених  відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.  

Рис. 2.3. Структура додаткового капіталу [2, c.35] 

      Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються відповідно до напрямків, передбачених в установчих документах. Як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного (страхового) капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

      Формується резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Щорічні відрахування на поповнення резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5 % його загальної вартості.

      Забезпечення зобов’язань створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди та його оцінка може бути розрахунково визначена. Сума забезпечення зобов’язань визначається за обліковою вартістю ресурсів, необхідних для погашення відповідного зобов’язання на дату балансу.

Класифікацію забезпечень  майбутніх витрат і платежів наведено на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Структура забезпечення майбутніх витрат і платежів [2, c.37] 

    Отже, можна підсумувати вище сказане і сказати, що елементами власного капіталу акціонерного товариства є статутний капітал, неоплачений капітал, додатковий капітал, вилучений капітал, резервний капітал та забезпечення майбутніх витрат і платежів, проте основним з них є статутний капітал, який формується із внесків акціонерів (учасників). Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи.

         Статутний капітал – це зареєстрована вартість простих і привілейованих акцій для акціонерних товариства та розмір статутного капіталу для інших підприємств, зафіксований в статутних документах.

       Тому, акціонерним вважається товариство, що має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення приймається лише засновниками (власниками) товариства та обов’язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць.

3. Загальна методика  аналізу формування власного  капіталу акціонерного товариства

        Пропоную  провести аналіз формування власного  капіталу акціонерного товариства  на прикладі ПАТ КБ «Приватбанк». Адже, на мою думку, центральною ланкою механізму функціонування фінансово-кредитної системи в сучасній економіці виступають банки.

      Один із найголовніших складових елементів діяльності банку — вивчення

його ресурсної бази. Ресурси банку — це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для кредитних та інших активних операцій. Банківські ресурси поділяються на власні й залучені. В умовах ринкової економіки виняткову важливість  здобувають процес формування власних засобів банку, оптимізація їхньої структури, ресурсний потенціал комерційного банку. Кількісні і якісні показники банківських ресурсів тобто власних і позичених засобів банку визначають напрямку активних операцій банку. У зв'язку з цим, особливу важливість здобуває економічний аналіз банківської діяльності, метою якого і є надання інформації про поточний стан банківських ресурсів  (якісна і кількісна оцінка структури власних і позичених засобів), яка б була основою при прийнятті рішень про оптимізацію їхньої структури [12].