Особливості фінансування оборонної промисловості

     Зміст 

     Вступ 3 

     1. Стан оборонного комплексу та особливості його фінансування в Україні                                                                                                                      5

     1.1.Характеристика складових та стану оборонно-промислового комплексу                                                                                                                 5

     1.2. Особливості фінансування та види видатків оборонної промисловості                                                                                                        11

     1.3. Джерела та механізми розподілу фінансових ресурсів оборонного комплексу                                                                                                               16 

     2. Аналіз бюджетного фінансування оборонного комплексу

     України  19

     2.1. Характеристика фінансово-економічного стану  підприємств вітчизняної оборонної промисловості                                                                 19

     2.2. Специфіка формування оборонних програм та бюджетів               21                           

     2.3. Аналіз рівня фінансування ОПК  за 2008-2010 роки                         23

     2.4. Оцінка планування та використання  бюджетного фінансування ОПК на 2009-2011 роки                                                                                        30 

     3. Необхідність ефективного бюджетного фінансування для реформування і розвитку оборонно-промислового комплексу України         34              

     Висновки 39

     Перелік літератури та інших інформаційних джерел 42

     Додатки 45 

     Вступ 

     Фінансування  на оборону та безпеку держави, як і фінансування на управління, зумовлені  природою і функціями держави, необхідністю захисту її інтересів у міжнародному співтоваристві. Зміни, які відбулися у світі після розпаду СРСР, припинення гонки озброєнь, ліквідація стратегічної військової техніки значно вплинули на склад і динаміку видатків на національну оборону і безпеку в Україні.

     Перед нами постало досить важке завдання: розкрити проблеми оборонного бюджету, з якими зіткнулася Україна.

     Складність  полягає в тому, що відсутні фундаментальні дослідження із зазначеної проблематики.

     Не  зважаючи на ці труднощі, необхідно  проводити наукові дослідження  із зазначеної проблематики, бо вони є  життєво важливими проблемами як для окремо взятої держави та її національної безпеки, так і для європейської безпеки в цілому.

     Планування  оборонного бюджету, його складання  та використання в Україні набагато складніше, ніж, наприклад, в Польщі чи Румунії.

     Вся різноманітність дискусійних проблем, що виникають під час оборонного планування та формування оборонного бюджету, може бути поділена на дві групи:

     -        проблеми, пов'язані з конституційним розвитком суспільства у перехідний період;

     -        проблеми пріоритетів розвитку видів Збройних Сил, систем техніки та озброєння.

     Для того, щоб Україна як незалежна  держава зробила правильно свій перший крок у плануванні оборонних  програм і складанні оборонних  бюджетів, а також з метою найефективнішого забезпечення оборони держави необхідно провести дослідження і сформувати концептуальні напрямки розвитку складових оборонного комплексу країни.

     Необхідно також визначити, яке місце займає сьогодні і яке місце має займати  завтра оборонна сфера нашої держави, спираючись на наукове обґрунтування.

     Наукові дослідження з даної проблематики в Україні не проводилися, тому можна  стверджувати, що оборонного бюджету  як структури чи структурного елементу на сьогодні немає. Такий висновок випливає з того, що:

     а)      відсутнє наукове обґрунтування терміну «оборонний бюджет»;

     б)      відсутня методологія складання оборонного бюджету України;

     в)      відсутня методика, на основі якої має формуватися оборонний бюджет;

     г)      відсутній класифікатор оборонного бюджету.

     Стан  вітчизняного ОПК і світові тенденції в оборонно-промисловій сфері не залишають Україні вибору — бажаючи стати рівноправним членом міжнародної системи розподілу праці, отримати певні конкурентні переваги на ринках озброєнь, вона змушена перейти на шлях прискореного та радикального реформування ЗС, реструктуризації і переведення ОПК на ринкові умови, зберігаючи на перехідному етапі цілеспрямовуючу та організуючу роль держави.

     З огляду на ресурсні обмеження, зусилля  в реструктуризації ОПК доцільно зосередити на 5-6 найперспективніших напрямах, що відповідають тенденціям змін у кон’юнктурі світових ринків озброєнь і номенклатурі попиту ЗС України на військову продукцію. 
 
 
 

     1. Стан оборонного комплексу та особливості його фінансування в Україні

     1.1.Характеристика складових та стану оборонно-промислового комплексу 

     Україна успадкувала після розпаду Радянського  Союзу майже третину підприємств, які виробляли оборонну продукцію. Основу оборонного промислового комплексу (ОПК) тоді становили 205 промислових  об’єднань і підприємств, 139 науково-дослідних і проектних організацій. На той час Україна виробляла 17% всієї оборонної продукції Союзу. Провідними галузями в ОПК тоді були ракетно-космічна техніка, суднобудування, транспортна авіація, бронетанкова та інженерна техніка, виробництво спеціальних радіотехнічних систем. Поряд з цим в Україні не вироблялись такі важливі компоненти озброєнь, як винищувальна, штурмова і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні комплекси, артилерійська зброя та ін.

     ОПК України значною мірою був  інтегрований у союзні структури  і став залежним від зовнішніх замовлень та обсягів постачання комплектуючих, матеріалів і сировини[6].

     Зміна геополітичних умов після розпаду  СРСР та розбудова України як незалежної і суверенної держави вимагали радикальної  перебудови ОПК. В його основу, як відомо, було покладено конверсію воєнного виробництва, що розглядалась як складова структурної перебудови всього народного господарства. На державному рівні було розроблено 22 цивільні програми, які включили понад 550 підпрограм щодо організації розробки і виробництва товарів широкого вжитку.

     Для фінансування конверсійних програм, які  планувалось здійснити головним чином упродовж 1993-1996 рр., передбачалось  виділяти 600 млрд крб. (в цінах 1993 р.). Внаслідок виконання конверсійних програм було впроваджено близько 2 тис. нових виробничих процесів, понад 1000 нових зразків цивільної продукції (від тролейбусів до устаткування для цукрової промисловості) і понад 3 тис. нових зразків товарів широкого вжитку (від міні-тракторів до відеомагнітофонів).

     Однак в цілому переорієнтація військового виробництва на випуск продукції цивільного призначення згідно з розробленими державними цільовими програмами не дала очікуваних позитивних результатів. Фактично надходило не більше 20-30% коштів від запланованих і використовувались вони багатьма підприємствами на збереження наявних виробничих потужностей та зарплату. Майже половина коштів із фонду фінансування конверсії одержували підприємства, які не мали ніякого відношення до ОПК. У зв’язку з недостатністю та неритмічністю фінансування (наприклад, у 1994 р. на програму конверсії було виділено близько половини від запланованих коштів), виробничі потужності оборонних підприємств було використано на 5-80% від їх проектної потужності.

     Проведення  конверсії вимагає значної державної підтримки і великих інвестицій. Важкий стан фінансово-кредитної системи, а також відсутність інвестицій як вітчизняних, так і іноземних інвесторів призвели до того, що багато оборонних підприємств не в змозі були організувати випуск потрібних товарів народного вжитку і згорнули своє виробництво.

     Опинившись  у важкому фінансовому становищі  та не маючи будь-яких перспектив на отримання держзамовлення на виробництво  озброєнь і військової техніки, виробничі  підприємства, науково-дослідні інститути, конструкторські бюро стали здійснювати конверсію, яка не відповідала їх технічному рівню і потенційним можливостям.

     Багато  керівників, не маючи можливостей  налагодити виробництво продукції  широкого вжитку, стали коригувати чисельність персоналу або відправляти  своїх працівників у довгострокові відпустки без збереження заробітної плати. Ситуація в ОПК ще більше ускладнювалась лібералізацією імпорту товарів широкого вжитку, внаслідок якої внутрішній ринок перейшов фактично до іноземного виробника. Вітчизняний виробник був не тільки не підготовлений до дій в умовах ринку, але й виявився незахищеним від безперешкодних надходжень іноземної продукції.

     Як  наслідок, оборонна галузь стала втрачати свій науково-технічний, виробничий та кадровий потенціали.

     На  сьогодні, як зазначається у Програмі, в Україні відновлені замкнуті цикли виробництва основної номенклатури військової техніки у виробництві бронетанкової техніки, Близько 45% загальної кількості підприємств ОПК змінили форму власності, у т.ч.: 17% підприємств авіабудування; 25% -оборонних галузей; 58% - суднобудування та 79% - радіоелектронної промисловості. Розміщення військових замовлень на окремих з них обмежене законодавством і є стримуючим чинником для розвитку ОПК. Виробнича база підприємств ОПК потребує значного оновлення. Фізичний знос основних фондів сягає понад 70%. Більшість підприємств мають низький рівень рента бельності та є збитковими. Незадовільне фінансово-економічне становище підприємств призвело до виникнення заборгованості з виплати зарплати співробітникам.

     На  сьогодні ОПК характеризується наступними складовими:

     Авіаційна промисловість  найбільш повною мірою відповідає потребам у виробництві військово-транспортних літаків і літаків цивільної авіації, ремонті та модернізації військових і цивільних літаків. Галузь володіє належним кадровим, науково-технічним і виробничим потенціалом. Підприємства авіаційної галузі значною мірою інтегровані з авіабудівними підприємствами Росії у межах діючої системи виробничої кооперації. Перспективи кооперації обмежуються особливостями динаміки кон’юнктури на ринку авіаційної техніки та планами російських компаній стосовно міжнародного співробітництва.

     Суднобудівна  галузь здатна здійснювати роботи зі створення практично всіх типів кораблів, катерів і суден надводного флоту, силових установок і навігаційного обладнання, з виготовлення близько 20% виробів суднового машинобудування та майже 10% виробів морського приладобудування. Водночас, підприємства галузі не здатні забезпечити замкнутий цикл створення кораблів, виробництва морської зброї і ряду важливих корабельних технічних засобів та обладнання.

     Бронетанкова  підгалузь за структурою і наявним виробничим потенціалом є самодостатньою та здатною забезпечити замкнутий цикл від розробки до серійного виробництва кінцевої продукції. У загальному обсязі поставок комплектуючих імпорт складає лише 2,5%. До головних перспективних напрямів належать технології двигунобудування, броньові матеріали та конструкції, оптичні прилади, тепловізійна техніка, виготовлення стволів.

     Виробництво боєприпасів і товарів спеціальної хімії є найбільш незбалансованою підгалуззю, промислові потужності якої не завантажені, а їх можливості перевищують як наявні, так і перспективні потреби ЗС та інших військових формувань.

     Підгалузь військової радіоелектроніки та засобів зв’язку за наявним виробничим і науково-технічним потенціалом здатна забезпечити розробку та виробництво основної номенклатури радіоелектронного обладнання. Найбільших втрат зазнав сектор виробництва елементної бази радіоелектроніки.

     Нині  ОПК перебуває в стані глибокої кризи. Йому загрожує цілковита “ерозія”, спричинена різким спадом обсягів оборонного замовлення, розривом коопераційних зв’язків з країнами СНД, значною залежністю від постачання комплектуючих та матеріалів. У 1991 р. в Україні на 750 підприємствах було розроблено та виготовлено озброєнь і військової техніки в обсязі оборонного замовлення близько 27% від загального обсягу виробництва Мінпромполітики. У даний час загальний обсяг оборонного виробництва знизився до 4%, кількість оборонних підприємств зменшилась у 5 разів, а кількість працюючих на оборонних підприємствах скоротилась майже в 7 разів.

     До 2009 р. рівень обсягів виробництва ОПК утримувався практично за рахунок продукції широкого вжитку, але вже 2010 р. він скоротився в 2 рази. Співвідношення між виробництвом озброєнь і військової техніки та продукцією широкого вжитку зараз становить 4:96, що свідчить про значну деградацію науково-технічного потенціалу ОПК.

     Починаючи з 1992 р., ОПК функціонував в умовах невизначеності економічної політики. Були відомі тільки загальні орієнтири  економічних перетворень. Нововведення, які випливали з макроекономічної політики уряду, майже завжди були раптовими і жорсткими. Помилки в економічній політиці, формуванні механізмів ринкових відносин в ОПК призвели до дезінтеграції старих зв’язків. Функціонування оборонної промисловості у сфері виробництва продовжувало визначатись потенціалом, який був нагромаджений ще за часів централізованого планування.

     Внаслідок значного скорочення купівельної спроможності продукція багатьох підприємств, навіть тих, що володіли високими наукоємними  технологіями і досконалими виробництвами, була несприйнята ринком. Значна частка цієї продукції виявилась неконкурентоспроможною, за якістю вона поступалася світовим зразкам, а за вартістю була набагато вищою.

     В Україні до цього часу діє “План  на 1986 розрахунковий рік”, який було розроблено для Збройних сил колишнього Союзу. Згідно з цим планом українська оборонна промисловість повинна виробляти бойові та допоміжні судна, літаки військово-транспортної авіації, танки, радіотехнічні системи, землерийну інженерну техніку та деякі інші системи зброї. План передбачає також виробництво зброї, яка за технічним рівнем морально застаріла (танки Т-64Б, Т-72А) або вилучена з озброєння і ліквідована згідно з міжнародними угодами (ракетний комплекс 9К76). Мобілізаційні потужності підприємств передбачають випуск озброєння та військової техніки в обсягах, які Міністерство оборони не зможе замовити. З одного боку, йому такі обсяги не потрібні, а з іншого – для їх збереження в країні немає відповідних коштів. Так, на утримання мобі-лізаційних потужностей в 2009 р. було виділено всього 10% коштів від запланованих, а в 2010 р. – 8,9%. Оборонні підприємства, зберігаючи і підтримуючи в готовності мобілізаційні потужності і резерви, несуть великі збитки. З метою компенсації цих збитків багато підприємств стали включати їх у собівартість продукції. Це ще більше загострило проблему її збуту.

     Основною  метою реформування ОПК повинно  стати збереження потрібної частки існуючих потужностей, які складатимуть “ядро” оборонної промисловості, і  поступове впровадження нових виробництв з урахуванням фінансових можливостей держави, потреб Збройних Сил, перспектив розвитку експорту тощо. Всі економічно безперспективні підприємства повинні бути перепрофільовані або визнані банкрутами.

     Досягнення  цієї мети вимагає радикальної зміни  структури виробництва і виробничих потужностей, форм власності, організаційно-правових форм підприємств-виробників, механізмів управління[6].

     Близько 45% загальної кількості підприємств  ОПК змінили форму власності, у т.ч.: 17% підприємств авіабудування; 25% — оборонних галузей; 58% — суднобудування та 79% — радіоелектронної промисловості14.   Розміщення військових замовлень на окремих з них обмежене законодавством і є стримуючим чинником для розвитку ОПК. Виробнича база підприємств ОПК потребує значного оновлення. Фізичний знос основних фондів сягає понад 70%.

     Більшість підприємств мають низький рівень рентабельності та є збитковими. Незадовільне фінансово-економічне становище підприємств призвело до виникнення заборгованості з виплати зарплати співробітникам.  

     1.2. Особливості фінансування та види видатків оборонної промисловості  

     Фінансування  оборони залежить від прийнятої  воєнної доктрини. Існують три  основні її типи:

     1. Повна відмова від військових  видатків.

     2.Створення  могутньої воєнної супердержави.

     3.Фінансування  оборони за принципом мінімальної достатності.

     Фінансування  видатків на оборону в Україні  здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

     Законом “Про оборону України” визначено воєнну доктрину держави, яка ґрунтується на принципах оборонної достатності Збройних сил і на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів, а тому поставила за мету не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога, ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об’єктом агресії.

     Виходячи  із спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на національну  оборону і безпеку є те, що вони не пов’язані з проведенням агресії, війн, з участю у міжнародних конфліктах тощо. Головне завдання, яке стоїть перед Збройними силами України, це захист державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Україна виступає на світовій арені за послідовне втілення принципу неподільності та гарантування безпеки усіх держав за безпеки кожної, а також за право всіх держав обирати ті засоби безпеки, які вони вважають за доцільне. З метою посилення гарантій національної безпеки Україна провадить політику інтеграції до європейських та євроатлантичних політичних та економічних організацій та структур безпеки.

     Отже, абсолютні обсяги видатків на оборону  і безпеку держави визначаються багатьма чинниками, серед яких:

• міжнародне становище та пріоритети зовнішньої державної політики
• участь у військових угрупованнях
• рівень розвитку економіки і фінансові можливості держави з фінансування оборони
• територія країни, довжина та характер кордонів
• обсяг грошового утримання та пенсійного забезпечення військовослужбовців
• рівень цін на сучасну військову техніку, вартість та обсяги поставок для армії та флоту.

Таблиця 1.1 – Види видатків на ОПК та їх характеристика

     Видатки на оборону та безпеку держави  мають непродуктивний характер, оскільки вони не сприяють приросту ВВП, розвитку продуктивних сил, і тому важливим питанням є обґрунтування абсолютних обсягів вказаних видатків. Адже скорочення Збройних сил, зменшення військових видатків дає змогу спрямувати бюджетні кошти на інші потреби країни, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, розвиток науки та техніки, збільшення інвестиційних ресурсів, покращення добробуту населення.

     Видатки на національну оборону згідно з  функціональною класифікацією видатків включають(Табл. 1.1):

• утримання Збройних Сил;
• закупівлю озброєння і військової техніки;
• капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;
• науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;
• інші видатки в галузі оборони (участь в міжнародних заходах з підтримки миру, утримання Головної військової інспекції та науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас, фінансування заходів з ліквідації стратегічних озброєнь, підготовка призовників);
• мобілізаційна підготовка галузей народного господарства.

     До  складу видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави  долучаються видатки на утримання :

• органів внутрішніх справ
• внутрішніх військ МВС України
• прокуратури
• кримінально-виправної системи
• Прикордонних військ
• Служби безпеки України
• Пожежної охорони
• Головного управління урядового зв’язку
• інших правоохоронних органів (управління державної охорони, спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро, розвідувальних органів, національного бюро розслідувань).

     Верховна  Рада України відповідно до повноважень  затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, а  також Міністерства внутрішніх справ.

     Для установ Міністерства оборони розпорядники коштів поділяються наступним чином:

• Головним розпорядником коштів є Міністр оборони України
• Розпорядниками коштів другого ступеня є командуючі оперативних командувань і видів Збройних сил
• Розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

     Утримання військових частинздійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

     Фінансування  придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

     Контроль  за цільовим використанням бюджетних  коштів, які спрямовуються на національну  оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави  здійснюють Верховна Рада України, Кабінет  Міністрів, Міністерство фінансів. 
 
 
 

     1.3. Джерела та механізми розподілу фінансових ресурсів оборонного комплексу. 

     Джерелами фінансових ресурсів для ОПК є  державний бюджет, надходження від  експорту озброєнь, внутрішні та зовнішні інвестиції.

     Недостатні  обсяги фінансування вважаються причиною усіх нещасть в Україні. Ефективна економічна система намагається компенсувати брак коштів їх концентрацією на пріоритетних напрямах і раціональним використанням. Про ефективність використання бюджетних коштів в Україні свідчать наступні дані за результатами перевірок Рахункової палати України,

з $66,4 млн., використаних за 10 років Міністерством оборони (МО) як головним замовником ОПК на реалізацію оборонних програм, були виконані роботи на $11,88 млн., з яких впроваджено у виробництво лише 14 робіт на суму $0,471 млн., тобто 0,7% загальних витрат. У 2008р. на конверсію ОПК було виділено близько $6 млн. (61% від плану); значна частина цих коштів (близько $2 млн., або 37% фактичних витрат) використана, за оцінками Рахункової палати, на задоволення потреб державного апарату, підтримку підприємств і організацій, що не належать до ОПК.