Особливості підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві

Міністерство  аграрної політики та продовольства України

Вознесенський коледж Миколаївського державного

аграрного університету 
 
 
 
 
 

Комплексна  курсова робота

з навчальної дисципліни

Економічна  теорія

на тему:

«Особливості  підприємницької  діяльності в сільськогосподарському виробництві» 
 
 
 
 

                                                                                   Виконавець:

                                                                                    студентка групи 32

                                                                                           Гула Юлія

                                                                                          Науковий керівник:

                                                                                      Цимбалюк Л.М. 
 
 

Вознесенськ - 2012 
Тема: «Особливості підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві». 

План

Вступ

Розділ 1. Суть франчайзингу

     1.1. Історія виникнення та розвитку  системи франчайзингу

     1.2. Суть франчайзингу як особливої форми організації бізнесу

     1.3. Характеристика основних типів  факторингу

Розділ 2. Кредитні відносини

     2.1. Суть і роль кредитних відносин

     2.2. Принципи та функції кредиту

Розділ 3. Підприємство, його визначення та суть

Розділ 4. Грошовий капітал та інвестиції

Розділ 5. Акціонерні товариства

Розділ 6. Підприємницька діяльність

Розділ 7. Фермерське господарство

Висновки

Використана література

Вступ

     Для забезпечення життя населення кожної країни сільське господарство залишається  найважливішою галуззю народного господарства. До того ж саме тут відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежать здоров’я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан. Сільське господарство — це важливе джерело нічим не замінних предметів споживання; додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей та чистого прибутку. І, нарешті, ця галузь суттєво впливає на соціально-економічний розвиток суспільства в цілому. Саме тут створюється більш як    30 % національного доходу та близько 75 % фонду споживання.

     Ринкова економіка розкриває широкі можливості для розвитку підприємництва у різних сферах у тому числі і в сільськогосподарському виробництві .

     У ринковій економіці підприємництво - це основний вид самостійної господарської діяльності, яка спрямована на досягнення наміченого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів при повній майновій відповідальності за результати своєї діяльності і одержанні свідоцтва про державну реєстрацію.                               

     Метою цієї курсової роботи є ознайомлення з основами підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві, розуміння логіки та схем підприємницької діяльності у загальному вигляді, типології підприємництва, дослідження середовища підприємницької діяльності, соціальної та етичної відповідальності бізнесу, процесу створення підприємства, аналізу власних можливостей щодо кар'єри у бізнесі. 
 
 
 
 

Розділ 1. Суть франчайзингу

1.1. Історія виникнення  та розвитку системи  франчайзингу

     Для характеристики будь-якого економічного явища важливе значення має історія  його виникнення, оскільки саме з історичного минулого можна знайти причини появи цього явища, його значення та наслідки. Тому, перш ніж приступити до вивчення суті франчайзингу, слід розглянути історію його появи, а також розвиток та зміну, перехід від одного типу до іншого, що відбувається зі зміною умов ведення бізнесу.

     Більшість науковців вважають, що франчайзинг зародився у США. Наприкінці XIX століття, коли ряд великих компаній США продають малому бізнесу право на продаж своїх виробів по всій країні, він досягає розквіту.

     Піонером  в освоєнні франчайзингу вважають компанію "Зінгер". Спонукала до цього її власника нестача грошових засобів для наймання комівояжерів, оскільки на той час купівля-продаж відбувалася у покупця вдома після наочної демонстрації властивостей товару. Щоб не зменшувати обсяг виробництва, компанія вирішила продати право на реалізацію швейних машин незалежним продавцям на певній території.

     Інша  молода компанія "Дженерал моторс" також у 1898 році створила ефективну  франчайзингову систему. Не маючи засобів  для відкриття власної мережі магазинів, вона продає парові двигуни  через дилерів, таким чином запроваджуючи початок сучасної системи продажу автомобілів. Дилеру виділяється певна територія і гарантується захист від конкурентів Натомість він бере на себе зобов'язання не продавати машини інших виробників, забезпечувати високий рівень обслуговування і підтримувати імідж компанії.

     Період  найбільшого розвитку франчайзингу припадає на 1980 рік у США, де кожних 6.5 хвилини відкривалося нове франчайзингове підприємство.

     У Росії вперше у практиці підприємства було використано принципи франчайзингу у 1990 році науково-виробничою фірмою "Дока", яка займалася створенням устаткування для малого і середнього бізнесу.  

1.2. Суть франчайзингу  як особливої форми  організації бізнесу

     В сучасних умовах господарювання кожне  підприємство, щоб не втратити свої позиції на ринку, змушене шукати нові форми організації бізнесу. Останнім часом досить актуальним став франчайзинг, його поширення зумовлене динамізмом ринку та дією конкурентів.

     Суть  даної форми організації бізнесу  полягає у тому, що добре відома на ринку фірма (франчайзер) продає свою торгову марку чи технологію виробництва іншій маловідомій фірмі (франчайзі), що забезпечує зростання обсягу реалізації для обох підприємств та зростання ефективності діяльності франчайзі в результаті використання нової для неї технології виробництва. За право займатися бізнесом його одержувач (франчайзі) сплачує частину отриманого доходу відповідно до укладеної угоди.

     В основі франчайзингу як особливої форми  організації бізнесу можуть лежати принципи маркетингу або розподілу товарів. У такому разі "батьківська компанія" зазвичай надає індивіду або іншій компанії право чи привілей здійснювати підприємницьку діяльність у відповідній формі в визначений період і в визначеному місці. Наприклад, за спільної згоди або на основі укладеної угоди фізична чи юридична особа бере на себе зобов'язання взяти партію товару і за певний період реалізувати цей товар на відповідній території. За це надаються певні привілеї, пільги у вигляді зниження ціни на зазначений товар і сплати мінімального відсотка від одержаного прибутку за реалізований товар.

     Вітчизняним підприємцям франчайзинг відомий  завдяки таким компаніям, як "Макдональдс", "Дока Піцца", "Холідей Інн", які мають міжнародні франчайзингові мережі. Так, американська корпорація "швидкої їжі" "Макдональдс" вже сьогодні охоплює біліьш як 21 тис. ресторанів у 101 країні світу, обслуговуючи щоденно майже 30 млн. клієнтів. Близько 66% усіх ресторанів корпорації керуються 4500 франчайзинговими агентами, які одночасно є і незалежними підприємцями, і членами єдиної команди. 

1.3. Характеристика основних  типів факторингу

     Сутність  франчайзингу як форми організації  бізнесу краще та детальніше можна  розглянути на прикладі механізму застосування окремих його типів, адже кожен із них має суттєві особливості застосування.

     Пропоную  розглянути декілька різновидів франчайзингу, які можна згрупувати за такими ознаками:

- в якому вигляді  франчайзер згідно з франшизою  передає франчайзі товар;

- яким чином  будуються взаємовідносини франчайзера  і франчайзі.

     Залежно від того, на якій стадії виробництва  товар переходить від франчайзера  в руки франчайзі, виділяють товарний, виробничий і діловий франчайзинг, які історично змінювали один одного.

• Товарний франчайзинг полягає у придбанні прав на продаж товару у тому вигляді, в якому він був виготовлений під торговою маркою головної компанії. Широка популярність головної компанії стає гарантією якості. Прикладом цього виду франчайзингу є компанії "Зінгер" і "Дженерал моторс".
• Виробничий франчайзинг передбачає продаж франчайзі права на виробництво і збут продукції із сировини і матеріалів, закуплених у материнських компаній. Цей вид франчайзингу у свій час був застосований такими відомими компаніями-гігантами, як "Кока-кола" і "Пепсі". Централізоване виробництво і продаж їх товарів були невигідні через високий вміст води в продукті. Було прийнято рішення виготовляти сироп високої концентрації і розподіляти його на основі франшизи між місцевими заводами із розливу.
• Діловий франчайзинг має на увазі продаж права на організацію малого підприємства з профілем діяльності і назвою материнської корпорації. Цей вид франчайзингу наочно продемонстрований мережею закусочних , таких, як "Макдональдс", салонів різних послуг — "Кодак", "Фуджі".

   Залежно від взаємовідносин франчайзера  і франчайзі розрізняють класичну модель і такі її модифікації, як регіональний франчайзинг, субфранчайзинг, франчайзинг, що розвивається.

• Класична модель франчайзингу зводиться до такого: велика компанія (франчайзер) на обмеженій території надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) (термін і умови визначаються угодою) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії в обмін на зобов'язання виплатити початковий внесок, а потім вносити певну суму, визначену у відсотках від обсягу продажу (роялті). Так, на сьогоднішній день однією з найвищих ставок, яка становить 13% прибутку франчайзі, є відрахування компанії "Макдональдс".

   Модифікації передбачають надання франчайзерам нових можливостей для швидшого розвитку справи і відрізняються від класичної моделі:

а) терміном дії;

б) наявністю  посередників між франчайзером і  франчайзі

• У системі регіонального франчайзингу посередником є головний франчайзі, якому відводиться роль офіційного представника франчайзера в регіоні.
• У субфранчайзингу посередником виступає субфранчайзер, функції якого ідентичні функціям головного франчайзі. Різниця тільки в тім, що втягнуті в систему франчайзі на довгостроковій основі напряму працюють зі субфранчайзером, майже не вступаючи в контакти з материнською компанією.
• У франчайзингу, що розвивається, роль посередника виконує група інвесторів, яким материнська компанія поступається винятково правом на освоєння регіону. До обов'язків посередника входить зобов'язання у визначений термін відкрити певну кількість торгових або сервісних точок (термін і кількість обумовлені франшизою) на даній території .

Розділ 2. Кредитні відносини

     2.1. Суть і роль  кредитних відносин

     Кредитні  відносини функціонують у системі економічних відносин. В їх основі лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу.   

     Кредитні  відносини — це відособлена частина  економічних відносин, пов'язана  з наданням коштів у позику і поверненням  її разом із певним відсотком.

     У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки обміну. Він необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.

     Кредитні  відносини поєднують у собі дві  підсистеми:

     1) кредитно-грошові відносини;

     2) кредитно-товарні відносини.

     У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі.

     Роль  і місце кредитних відносин у  національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи.

     Слід  розрізняти грошові відносини, фінансові  відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням, вони пов'язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

     Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових відносин.

     Кредитні  відносини мають поворотний і  відплатний характер. Розподільчі й  перерозподільчі процеси в економіці  відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов'язані з  відтворенням позичкового капіталу.

     Кредитні  відносини виникають і діють  між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом  надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі  позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку, метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

     До  групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Принципи та функції  кредиту

     Кредит  — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини  між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання  позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси:

     1) акумуляцію тимчасово вільних  грошових коштів;

     2) вкладення, або розміщення, цих  коштів.

     В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

     Найкраще  суть кредиту проявляється у принципах кредитування:

1. Поворотність кредиту витікає з самої суті позичкового капіталу;
2. Платність. За отримання грошей у позику необхідно платити позичковий відсоток;
3. Цільовий характер кредиту. Банк ніколи не видає кредит, якщо не знає на що будуть витрачені гроші;
4. Строковість. Кредити видаються на конкретні строки, після закінчення яких вони мають бути повернені;
5. Матеріальна забезпеченість кредиту. Сума кредиту не може перевищувати вартість майна позичальника.

     Кредитні  відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах.

     Розрізняють такі форми кредиту:

• Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу;
• Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик;
• Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики;
• Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка);
• Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру;
• Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо;
• Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

     Необхідність  кредитних відносин пов'язана з  об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших — виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

     Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту.

     Кредитування  — це кредитний процес, що включає  сукупність механізмів реалізації кредитних  відносин. Юридичною основою системи  кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов'язків кожної із сторін. Одночасно суб'єкти кредитних відносин володіють й певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов. 
 
 
 
 

Розділ 3. Підприємство, його визначення та суть

     Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

     Підприємства  можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

     Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

     Підприємство  є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки  в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

     Підприємство  не має у своєму складі інших юридичних  осіб.

     Будь-яке  підприємство як юридична особа визначається за такими ознаками:

     - Організаційна єдність. Підприємство — це відповідним чином організована господарська діяльність із певною структурою управління і визначеними принципами внутрішньої побудови.

     - Відокремлення майна. Будь-яке підприємство має власні верстати, устаткування, машини, технологічні пристрої, матеріали, паливо тощо, якими володіє, розпоряджається і користується у виробничому процесі.

     - Майнова відповідальність. Підприємство несе юридичну та економічну відповідальність за своїми обов'язками перед постачальниками, споживачами і державою.

     - Підприємство має право звертатися до суду від свого імені й у власних інтересах із позовами, вимагати відшкодування своїх збитків, якщо вони заподіяні іншим підприємством, або скасування рішень державних органів влади у разі їх незаконного характеру. 

     В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

     Сутність  підприємства найповніше виявляється в  принципах його діяльності, а саме:

     Як  самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.

     Принцип самоокупності затрат вимагає точного  обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.

     Суть  принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й  у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.

       Принцип матеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

     Усі ці принципи безпосередньо мають  забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві. 

Підприємства  виконують ряд  функцій, основні  з них такі:

• економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;
• соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;
• екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

   Найбільший  вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо.

   За  формами власності можна виділити такі види підприємств:           державні, колективні, приватні, спільні.

    За  характером економічної діяльності  підприємства поділяються на: виробничі,  торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі,  науково-дослідні тощо.

   Відповідно  до господарського обсягу і кількості  його працівників, незалежно від форм власності - підприємства можуть поділятись на:      великі, середні та малі.

    В  ефективно діючій економіці завжди  органічно поєднано в оптимальній  кількості малі, середні та великі  підприємства. У сукупності вони  краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу.

   Також можна класифікувати підприємства за масштабами:                 масового, серійного та індивідуального  виробництва.

   З точки зору доходності (прибутковості) виділяються:                   

• прибуткові (високорентабельні),
• малоприбуткові (малорентабельні),
• збиткові (нерентабельні) підприємства.

   Будь-яке  підприємство як організаційно-правову  форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.