Особливості прав власності релігійних організацій

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………...…3

 

Розділ 1

Характеристика  основних підходів до визначення

поняття "Релігійна  організація"……………………………………………...5

 

 

Розділ ІІ

Релігійні організації, як субєкт цивільно-правових відносин

2.1. Ознаки релігійних  організацій як юридичних осіб…………………...9

2.2. Різновиди  релігійних організацій та порядок 

їх реєстрації……………………………………………………….…………..11

 

Розділ III

Особливості прав власності релігійних організацій……………………....17

 

Вмсновки…..……………………………………………………….………....21

Список використаних джерел…………..………………………………....22

 

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Після здобуття незалежності в Україні розпочався своєрідний релігійний ренесанс: були зняті численні обмеження та заборони на свободу релігійної діяльності та відправлення релігійних культів. В Україні починає стрімко зростати кількість релігійних громад. При чому їх кількість невпинно продовжує зростати і темпи цього процесу не знижуються. Відкрилися тисячі храмів та молитовних будинків. Активно починають діяти недільні школи та катехітичні пункти. У вільному продажу з'явилася релігійна періодична преса. У всіх регіонах діють духовні навчальні заклади.

Однак релігійне  відродження в Україні супроводжувалось наростанням міжконфесійного протистояння, у яке втягувалися мільйони віруючих. Не поодинокими стали конфлікти на релігійному ґрунті. В таких умовах актуальною постала проблема правового врегулювання міжконфесійних стосунків. Це було здійснено 23 квітня 1991 р., коли Верховна рада України прийняла Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", який і слугує основною правовою засадою релігійного життя.

Поряд з численними неузгодженостями існує важливий чинник, який дає змогу розвитку релігійних організацій в Україні та право  вибору кожного на віросповідання, це конституційно і законодавчо закріплений в Україні важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Це принцип відокремлення Церкви від держави. Він постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи Церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їх інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб’єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів. Такий підхід забезпечує рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Держава виходить з того, що релігійні організації є добровільними об'єднаннями віруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійних потреб, публічної реалізації права на свободу віросповідання. Релігійні організації, незалежно від їх конфесійної приналежності, мають рівні, законодавче закріплені права і можливості для свого функціонування. Закон не допускає встановлення будь-яких переваг або обмежень як на загальнодержавному, так і регіональному й місцевому рівнях одних церков (релігійних організацій) щодо інших. Держава однаковою мірою захищає права й законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання, звісно, якщо їх діяльність не виходить за рамки, встановлені чинним законодавством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Характеристика  основних підходів до визначення

поняття "Релігійна організація"

 

Визначення  поняття «релігійна організація» не може бути повним без аналізу витоків  його виникнення. Об’єднання віруючих існували ще в ранніх цивілізаціях. Проте як самостійні суб’єкти права  вони відомі з часів Стародавнього  Риму. Зокрема, визнання християнства державною релігією створило підґрунтя для визнання юридичними особами церковних закладів та пов’язаних із церквою благодійних організацій.

Першими юридичними особами, що згадувалися в Законах XII таблиць були приватні корпорації, також і collegia sodalicia – об’єднання з релігійною метою, які могли мати статути, що не суперечили закону.

Завдяки саме останнім виникло та розвивалося вчення про  юридичні особи. Науковою літературою встановлено, шо в Стародавньому Римі релігійні колегії слугували відправленню культу тому чи іншому божеству, а боги вважались індивідуальними істотами, які були здатні втручатися в людські правовідносини та навіть бути контрагентами, з якими могли бути укладені правочини. Втім, римські юристи не називали власністю відносини з присвячення речі божеству і не дали іншого доступного нам їх розуміння. Проте спираючись на досвід та практику жрецьких колегій, у подальшому було розроблено конструкцію юридичної особи як суб’єкта права, що стала підставою для появи теорії фікції.

В законодавстві дореволюційної Росії термін «церква» не використовувався, а застосовувалося поняття «релігійне об’єднання».

У перші роки революції, починаючи з одного з  перших декретів радянської влади у  сфері релігії «Про відділення церкви від держави і школи від церкви» від 20 січня 1918 р., став вживатись термін «церква» .

У п. 10 Декрету, зокрема, було прирівняно всі церковні та релігійні громади у правах із приватними товариствами і спілками. Держава на рівні норми права  жодному з таких об’єднань громадян не надала яких-небудь переваг перед іншими.

У той же час  у п. 12 наголошувалося, що ніякі церковні та релігійні товариства не мають  права володіти власністю та правами  юридичної особи.

Пізніше в Інструкції Народного комісаріату юстиції  «Про порядок проведення в життя Декрету «Про відділення церкви від держави та школи від церкви»  містилося тлумачення поняття «церковні та релігійні товариства». До них належали: церкви – православна, старообрядча, католицька, вірмено-грецька, протестантська; віросповідання – іудейське, магометанське, буддійсько-ламаїстське, та усі інші приватні релігійні товариства, створені для відправлення якого-небудь культу, а також усі товариства, які обмежують коло своїх співчленів виключно особами одного віросповідання і, хоча б під виглядом благодійних, просвітительських чи інших цілей, мають на меті надання безпосередньої допомоги чи підтримки якому-небудь релігійному культу.

Беручи до уваги  всі зазначені аспекти, можна  стверджувати, що на той час влада  вдалась до специфічного тлумачення поняття «релігійне товариство» через перелік окремих церков і віросповідань.

На сьогоднішній день у цивілістиці відсутній  єдиний погляд на визначення поняття  «релігійна організація» і його співвідношення з терміном «церква».

Зокрема, в ст. 35 Конституції України проголошується, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Тобто стверджується наявність двох окремих суб’єктів права – «церкви» і «релігійних організацій».

Натомість ст. 5 та 6 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» ототожнюють ці поняття: церква (релігійні організації) відокремлена від держави; державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер.

Цікаво, що ст. 7 зазначеного Закону взагалі виключає поняття «церкви» із переліку релігійних організацій: «Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій».

Термін «церква» - багатозначне поняття: по-перше, це об’єднання віруючих на основі спільного віровчення чи культу; по-друге, згідно з християнським віровченням - містичне  тіло Христа - спільнота віруючих у Бозі, сполучена словом божим, священноначалом і таїнствами під невидимим керівництвом Бога для вічного життя і спасіння.

М.С. Суворов  характеризував «церкву» як союз людей, які сповідують християнську релігію, на відміну від національних і політичних союзів ... церква може розглядатися не тільки як спілкування або союз людей, які сповідують вчення Христа, збори або товариство, породжене вірою, але і як дім Божий тобто установа, яка повинна діяти з метою розповсюдження християнської віри і насадження християнського життя між людьми .

Терміном «церква» позначається організація для керівництва  та управління релігійним життям віруючих. Для неї характерні наступні риси: наявність ієрархії; догматики (системи  теології); встановленого (канонизованного) культу та канону церковних книг Існує точка зору, стосовно, якої «церква» є типом релігійної організації з складною, чіткою централізованою і ієрархізованою системою взаємодії між священниками і віруючими, що здійснюють функції вироблення, збереження, передачі релігійної інформації, організації й координації релігійної діяльності і контролю за поведінкою віруючих.

Наступне визначення «церкви» також має свою специфіку, а саме: церква в християнстві є  назва будівлі, в якій проходить  богослужіння, або будівля релігійної громади або в цілому назва всієї сукупності всіх релігійно-християнських громад в країні чи взагалі на всій землі .

В проекті Закону України «Про свободу совісті  та релігійні організації» від 25 березня 2002 р. № 8-869/13 в ст. 1 «Визначення основних термінів і понять» церква визначається, як структуроване релігійне об’єднання з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципі з регламентацією відносин всередині нього, а також із релігійними чи світськими організаціями. В цій же статті ми зустрічаємо наступне визначення: «Об’єднання релігійних організацій (церкви) - вищий тип релігійних організацій, який складається з різновидів релігійних спільнот, має управлінські і виконавчі органи, чітку ієрархічну та інституційну структуру, канонічну цілісність і єдність».

Підводячи підсумки, щодо визначення понять «церква» та «релігійна організація» слід зазначити, що термінологія в даному випадку відіграє важливу  функцію щодо визначення основних ознак  та правового статусу об’єднання. На сьогоднішній день більшість вчених прийшло до висновку про необхідність розмежування цих двох понять.Як наслідок, виникає необхідність , внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема в частині визначення – «церква – це самостійна релігійна організація з складною, чіткою централізованою і ієрархізованою системою відносин всередині нього, а також із іншими релігійними та світськими об’єднаннями». Відповідно в цьому контексті релігійна організація може розглядатися як організаційно оформлене релігійне об’єднання, що має визначену структуру, управлінські й виконавчі органи, які здійснюють функції вироблення збереження, передачі релігійної інформації, організації й координації релігійної діяльності і контролю за поведінкою віруючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ

Релігійні організації, як субєкт цивільно-правових відносин

 

2.1. Ознаки  релігійних організацій як юридичних  осіб

Відповідно  ст. 13 Закону України «Про свободу  совісті та релігійні організації» релігійна організація – юридична особа. Вона визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов’язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Ст. 80 ЦК України  визначає, що юридичною особою є  організація, створена і зареєстрована  у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем  та відповідачем у суді.

Традиційно  у теорії цивільного права виділяють такі ознаки юридичної особи:- організаційна єдність;

- наявність  відокремленого майна;

- самостійна  цивільно-правова відповідальність;

- участь у  цивільному обороті від свого  імені.

Передусім релігійним організаціям притаманна така ознака, як організаційна єдність.

У теорії цивільного права під нею розуміють чітку  внутрішню структуру, яка полягає  у конкретному підпорядкуванні  органів управління, у регламентації  відносин між структурними підрозділами. Організаційна єдність - необхідна  умова для об’єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплюється статутними документами юридичної особи.

Будучи колективними утвореннями, релігійні організації діють як одне ціле з єдиною метою, встановленою у законі, а саме – задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Залежно від внутрішніх релігійних правил (настанов), котрі визначаються традиціями і належністю до певного релігійного об’єднання, яке має своє віровчення, культову практику, дані організації мають різну організаційну побудову і органи управління. Наприклад, релігійні організації: центри, монастирі, духовні навчальні заклади, як самостійні юридичні особи, можуть входити до релігійного об’єднання Українська Православна Церква.

В цьому аспекті важливою категорією є, «учасники релігійної організації», оскільки саме з їх числа  формуються керівні органи релігійних організацій. Засновники не мають прав на передане релігійним організаціям у власність майно. Їх вплив обмежується рішенням про первинний склад органів управління релігійної організації. У подальшому засновник може вийти зі складу учасників (членів) організації і його вплив на формування внутрішньої волі організації припиниться.

Місцеві релігійні громади  є організаціями корпоративного типу, тобто створюються і діють  на засадах членства не менше десяти громадян. Вони мають найвищий орган  управління, який завжди є колегіальним.

Органи релігійної організації  реалізують її волевиявлення. Такими органами є: парафіяльні збори, єрихонська рада, ревізійна комісія. Найвищим органом приходу є парафіяльні збори, очолювані настоятелем парафії, який за посадою є головою парафіяльних зборів.

Другою ознакою релігійних організацій є наявність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створили цю організацію, держави, інших суб’єктів цивільного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками майна, яке їм належить.

У власності релігійних організацій  можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального  і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для  забезпечення їх діяльності.

У сучасній практиці майнова  база релігійних організацій не завжди буває сформована на момент її створення. Майнова відокремленість у цьому  разі полягає у суб’єктивному  праві, в абстрактній можливості для релігійної організації мати таке майно у майбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна цій організації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіденди, розподіляти майно організації у разі її ліквідації.

Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка полягає у тому, що вони несуть самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають за її зобов’язаннями, а остання не відповідає за зобов’язаннями засновників.

Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є  виступ у цивільному обороті від  свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати  цивільні права та нести обов’язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді.Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивільні права і обов’язки. Разом з тим релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення – задоволення релігійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге – ці організації мають право займатися підприємницькою діяльністю, шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановленому в законі, але така діяльність повинна відповідати цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення; по-третє – відсутнє право на розподіл отриманого прибутку між засновниками.

Зазначене вище дозволяє зробити  висновок, що релігійні організації  належать до непідприємницьких юридичних осіб приватного права. Для них, за окремими доповненнями, характерні: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; самостійна цивільно-правова відповідальність; участь у цивільному обороті від свого імені.

 

2.2. Різновиди релігійних організацій та порядок їх реєстрації

 

Останнім часом  спостерігається тенденція до зростання  кількості релігійних організацій  різного віросповідання, статути  яких зареєстровані в Україні.

Аналіз розділу 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» дозволяє виділити наступні різновиди релігійних організацій:

- релігійні  громади - місцеві релігійні організації  віруючих одного віросповідання, напряму або течії, які добровільно  об’єдналися з метою спільного  задоволення потреб сповідувати і поширювати обрану віру;

- релігійні управління і центри;

- монастирі,  релігійні братства, місіонерські  товариства (місії) – громада  ченців або черниць, що з  належними їй землями й капіталами  становить церковно-господарську  організацію;

- духовні навчальні  заклади – заклади для підготовки  служителів культу різних віросповідань. 

Перебувають у  віданні духівництва, утворюються  постійно діючими керівними органами об’єднань релігійних організацій (управліннями або центрами) відповідно до їх зареєстрованих в установленому порядку статутів (положень) і діють на підставі своїх статутів.

Така ситуація привертає пильну увагу до проблем, пов’язаних з установчими документами  та реєстрацією релігійних організацій.

Для створення будь-якої юридичної особи, зокрема, релігійної організації, перш за все, необхідне прийняття певного акту волевиявлення її засновників, який закріплюється в установчих документах.

Установчим  документом кожної релігійної організації, відповідно до чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації, є статут або положення.

Ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні  організації» регламентує основні  вимоги, які повинен містити саме статут (положення) релігійної організації:

1) вид релігійної організації,  її віросповідну приналежність  і місцезнаходження;

2) місце релігійної організації  в організаційній структурі релігійного  об’єднання;

3) майновий стан релігійної  організації; 

4) права релігійної організації  на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

5) порядок внесення змін  і доповнень до статуту (положення)  релігійної організації; 

6) порядок вирішення майнових  та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Також ч. 2 ст. 12 Закону України  «Про свободу совісті та релігійні  організації» передбачено, що статут (положення) релігійної організації ухвалюється  на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з’їздах, конференціях.

Рішення про ухвалення  статуту (положення) релігійної організації  оформлюється відповідним протоколом, який підписують голова та секретар зборів. Оскільки законодавець закріпив мінімальну кількість засновників релігійної громади в кількості не менше 10 громадян, які досягли 18-річного віку, то цілком зрозуміло, що на загальних зборах віруючих повинна бути присутньою  зазначена кількість засновників. Лише тоді вказані збори можуть вважатися легітимними.

Слід звернути увагу, що юридична адреса релігійної організації повинна бути обов’язково відображена в її статуті (положенні) в зв’язку з тим, що за місцезнаходженням релігійної організації відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють свої контролюючі та наглядові функції, а також відбувається офіційне листування з юридичними та фізичними особами.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців», місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені.

При цьому юридична адреса релігійної організації повинна  підтверджуватися  документально. Документами на її підтвердження можуть бути: свідоцтво про право власності на нерухоме майно (приміщення), договір оренди, договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю тощо.

Не менш важливим є і питання щодо зазначення в статуті релігійної організації її найменування. Однак в Законі такої вимоги до статуту не передбачено.  Водночас є цілком очевидним, що релігійна організація повинна мати назву, відмінну від назви інших, вже зареєстрованих, релігійних організацій. Існування  релігійних організацій з тотожними назвами може ввести в оману як звичайних громадян, так і посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування, тим більше за наявності такого розмаїття існуючих релігійних організацій різних конфесій в нашій державі.

Не знайшла  свого відображення в чинному  законодавстві низка положень щодо зазначення в статуті релігійної організації органів її управління, їх компетенції, порядку прийняття  ними рішень та порядку вступу громадян до релігійної організації та виходу з неї.

Досить важливим аспектом є визначення в статуті  порядку вирішення майнових та інших  питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Це  питання врегульоване ст. 20 Закону, відповідно до якої порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації  встановлюється  відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства.

Таким чином, можна  зробити висновок, що для більш  детального регулювання положень діючого  законодавства відносно статуту (положення) релігійної організації, слід внести відповідні доповнення до ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема, щодо обов’язкового зазначення в статуті: найменування релігійної організації; органів управління, їх компетенції та порядок прийняття ними рішень; відносини членства в організації.

Для набуття  статусу юридичної особи релігійні  організації мають бути зареєстрованими, тобто визначені як учасники правовідносин. Державна реєстрація надає релігійній організації права юридичної особи: право на відкриття банківських рахунків, оренду чи набуття права власності на місця богослужінь або для інших релігійних питань, право укладати договори, тобто здійснювати діяльність, яка пов’язана з відправленням культів, наприклад, запрошувати іноземних місіонерів, організовувати візити у тюрми, лікарні.

Закон України  «Про свободу совісті та релігійні  організації» безпосередньо регламентує  порядок реєстрації релігійних організацій. Так, законом визначено, що залежно від організаційно-правової форми релігійної організації з метою набуття статусу юридичної особи здійснюють реєстрацію у обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим – до Уряду Республіки Крим або у державного органу України у справах релігій. Цей перелік є вичерпним.

Реєстрація  релігійних громад здійснюється у обласної, Київської та Севастопольської міських  державних адміністраціях, а у  Республіці Крим – Урядом Республіки Крим. Законом також визначено, що монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень). Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій. Зараз державним органом України у справах релігій є державний комітет України у справах національностей та релігій. Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку подають заяву та статут (положення) на реєстрацію.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає  заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Потім релігійна організація повина бути внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Державний комітет з питань підприємництва України листом від 12 липня 2004 р. № 4690 через свої територіальні представництва надав роз’яснення державним реєстраторам щодо порядку включення до Єдиного державного реєстру установ і організацій, для яких окремими законами встановлені особливості державної реєстрації. В заповнену реєстраційну картку державний реєстратор вносить ідентифікаційний код з переліку, отриманого від органу статистики та вносить відомості реєстраційної картки до Єдиного державного реєстру. На підтвердження включення до реєстру оформлюється та видається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Організаційно-правові  форми суб’єктів господарювання визначаються Класифікацією організаційно-правових форм господарювання Державного класифікатора  України, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 року № 97, яка розроблена відповідно до вимог Господарського кодексу України. Зазначеною Класифікацією визначена така організаційно-правова форма як «релігійна організація».

Для набуття  статусу суб’єкта цивільно-правових відносин релігійна організація має здійснити передбачену законом постановку на облік в органах Пенсійного фонду. Документом, що підтверджує реєстрацію релігійної організації в органах Пенсійного фонду, є повідомлення, у якому позначається реєстраційний номер релігійної організації.

Релігійна організація  також повинна зареєструватись  у Фонді соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань України, Фонді соціального страхування  з тимчасової втрати працездатності, Фонді загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Після вчинення цих дій релігійна організація  повинна стати на облік в державній  податковій адміністрації. Постановка на облік в податкові органи підтверджується довідкою, виданою податковим органом і його штампом на оригіналі статуту релігійної організації.

Релігійна організація  повинна одержати дозвіл на виготовлення печатки, що надається органами дозвільної системи. Дозвіл, виданий органами дозвільної системи, дає можливість релігійній організації одержати печатку в спеціалізованих підприємствах.

Законом України  «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. у п.п. 7.11 визначаються наступні види неприбуткових організацій:

а) органи державної  влади України, органи місцевого  самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються  за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди  і благодійні організації, створені в порядку, визначеному Законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження економічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої і наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки;

г) інші, ніж  визначені в абзаці «б», юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами  відповідних законів;

д) спілки, асоціації  та інші об'єднання юридичних осіб; створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;