МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний  університет

кафедра цивільного та трудового права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота з цивільного права

на  тему:

«Особливості  правового режиму нерухомого майна» 
 
 
 
 
 
 
 

       Виконала:

студентка 3 курсу , 9 групи

юридичного  факультету

денної  форми навчання

Шуть  Д. С.

Науковий  керівник:

Асистент  Процишин Р. В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ

2010

План

      Вступ

     Актуальність даної теми полягає в тому, що проголосивши себе незалежною державою, Україна почала реформувати суспільний устрій, громадянське суспільство, ринкову економіку в якій функціонують різні форми власності та підприємства. Це дало поштовх для розвитку інституту зобов’язання в цивільному праві України і зростання кількості договірних зобов’язань. Законодавство називає договір однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань.

      Слід  враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення  приймає. При цьому найбільш важливим значенням терміну «договір» є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняється з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України і звичаїв ділового обороту договір також визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.

      Мета курсової роботи полягає в комплексному аналізі юридичної природи і особливостей правового регулювання укладання зміни і розірвання договору в цивільному праві України. Мета курсової роботи включає в себе виконання таких основних завдань:

• дослідити правове регулювання та його вплив на укладення, зміну і розірвання договору;
• визначити поняття цивільно-правового договору і стадії його укладання;
• дослідити поняття, зміст, порядок та способи надіслання пропозиції укласти договір (оферти);
• дослідити поняття прийняття пропозиції укласти договір (акцепту), порядок прийняття чи відхилення акцепту;
• встановити сутність, правові підстави, порядок, наслідки зміни і розірвання договору в цивільному праві України.

   Об’єктом дослідження виступають відносини щодо укладення, зміни та розірвання договору.

   Предметом дослідження є правове регулювання укладення, зміни і розірвання цивільно-правового договору. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Поняття цивільно-правового договору та джерела правового регулювання  цивільно-договірних відносин в Україні

1. Поняття цивільно-правового договору

     Одним із основних та найбільш розгалужених інститутів зобов’язального права є договірне право, під яким розуміють сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини шляхом досягнення відповідних домовленостей між юридично рівними особами.

     Законодавство не дає чітке визначення та достатньо  детальної характеристики договору. Так ст. 626 Цивільного кодексу України [1] (надалі ЦК України) визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

     Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення приймає. При цьому найбільш важливим значенням терміну «договір» є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення. Саме такий підхід дозволяє визначити суть, значення і характерні риси договору. Тому найбільш вдалим є визначення договору як правомірний правочин (правомірну угоду) взаємоузгодженої волі двох або більше сторін, спрямованої на виникнення зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у формі зобов’язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов’язків, як правило, у формі відповідних умов договору, у визначеній законом формі

[14, c. 45-46].

     Отже  з вище зазначеного можна зробити  висновок, що договору притаманні такі основні ознаки як:

     1) Договір є юридичним фактом, здатним  породжувати виникнення цивільних  прав та обов’язків. Як відомо, цивільні права та обов’язки виникають у силу різноманітних підстав, серед яких договір посідає особливе місце. Так як договір є юридичним фактом, а саме правомірною дією як фізичних так і юридичних осіб. У даному разі договір є правомірною вольовою дією особи. Саме договір є найпоширенішою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, що підтверджується також змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, в якій договори та інші правочини передують іншим підставам, перерахованим у цій статті.

     2) Договір є не просто юридичним  фактом. Його рушійною силою є дія, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків які функціонують і реально виявляються в межах цивільного правовідношення, що є результатом волі суб’єктів договірного правочину та її реалізації шляхом взаємного волевиявлення та вчинення дій у відповідній об’єктивній формі [9, c. 245].

     За  своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір»  співвідносяться між собою як загальне і часткове: кожний договір є правочином,але не кожний правочин є договором. Договорами є лише  дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином може бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків (односторонні правочини)

1.2. Законодавство  про укладення, зміну і розірвання  договорів у цивільному праві  України

      Не  зважаючи на те значення, яке має  цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК УРСР [3], ні, навіть ЦК України не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.. 626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

      Однак, ЦК України містить багато новел, у тому числі щодо укладання договорів. Для здійснення поділу усіх договорів у новому ЦК важливо чітко виявити законодавчу позицію щодо моменту укладання того чи іншого договору, оскільки такий момент фактично і юридично засвідчує завершення укладання правочину та момент виникнення у сторін відповідних прав та обов’язків.

      Варто зауважити, що ЦК України більш однозначно вирішена проблема моменту укладання договору. Так, якщо в ЦК УРСР мітилася норма про те, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в необхідній у належних випадках формі досягнута домовленість щодо усіх істотних умов, то в ЦК України окрім подібної норми (ст. 638) були введені інші, не менш значимі.

1) За  частиною 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. У наведеній нормі ч. 1 ст. 640 нічого не говориться про необхідність досягнення згоди у належній формі щодо істотних умов договору. Але, цю норму необхідно тлумачити комплексно разом зі ст. 638 ЦК України, у якій дана проблема вирішується.

2) В  перше на законодавчому рівні  в ч. 2 ст. 640 ЦК України закріплено загальне визначення поняття реального договору. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства, як записано в статті, для укладання договору необхідно також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

3) В  ч. 3 ст. 640 ЦК України знову ж таки вперше законодавчо визначено момент укладання договорів, що вимагають обов’язкового нотаріального посвідчення або державної реєстрації. Відповідно договір, який підлягає нотаріальному посвідчення і державної реєстрації [14, c. 38].

      Але, у ЦК України (як і в ЦК УРСР) не визначено ні поняття неукладеності договору, ні правових наслідків його неукладеності. Певною мірою цю прогалину заповнив Господарський кодекс України [2] (надалі ГК України), згідно з ч. 8 ст. 181, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним, але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначається нормами ЦК України. Крім того,  у ЦК України, як вже зазначалося, відсутні конкретні норми про правові наслідки визнання договору неукладеним. Однак очевидно, що за таких обставин подальше збереження однією стороною переданого другою стороною майна втрачає належну правову підставу. Тому цілком логічно, що на такі відносини поширюється норми інституту безпідставного набуття чи збереження майна.

      Вирішення цієї проблеми у новому ЦК України  не можна визнати вдалим. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Тобто, якщо в ст. 210 йдеться про момент «вчинення» правочину, то у ст. 640 ЦК – про момент «укладання» договору. Цю суперечність поглиблює зміст ч. 2 ст. 631 ЦК України, згідно з якою договір набуває чинності з моменту його укладання. Тобто у цій нормі законодавець начебто надає різного значення поняттям «укладеність» і «чинність» договору, але не розкриває їх зміст і не дає критеріїв для їх розмежування.

      Крім  того в залежності від сфери діяльності в якій укладається договір існують інші крім кодексу спеціальні нормативно-правові акти які регулюють укладання зміну і розірвання договору в цивільному праві України. Наприклад певні особливості  мають укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо. Як ГК України, а саме у ст. 185, так і ЦК України ст. 650 не визначає правил укладання договорів, а містить відсильну норму до інших законодавчих актів. Правила біржової торгівлі і біржових торгів також регламентовані в ст. 281 ГК України. Порядок укладання біржових договорів регулюється відомчими актами або локальними актами органів управління біржею, які приймаються загальними зборами членів біржі або її біржовим комітетом. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» [4] біржовою операцією призначається правочин, що відповідає таким умовам: є купівлею-продажем, поставкою або обміном товарів, допущених до обороту на товарній біржі; її учасниками є члени біржі; вона рекомендована до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного після її здійснення дня.

      Біржова операція вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі, яку здійснює реєстраційне бюро (палата) біржі. Діяльність фондової біржі регулюється Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» [5].

      Іноді законодавець ототожнює поняття  «публічні торги» з поняттям «аукціон». Наприклад, про це свідчать назви  деяких нормативно-правових актів: Положення  про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого  Постановою КМУ від 22 грудня 1997 року № 1448 [6]. Крім  того, законодавець невірно трактує іноді деякі поняття. Так, в вищеназваному положенні міститься таке трактування поняття аукціону: «конкурсний спосіб організації торгівлі». Виходить, що аукціон – це форма конкурсу, але це не так, і аукціон, і конкурс є самостійними способами організації торгів, їх поєднує те, що вони є конкурсними способами такої торгівлі.

РОЗДІЛ 2. Порядок укладення цивільно-правового договору

2.1. Пропозиція укласти договір (оферта)

      Законодавець  у ст. 638 ЦК України визначає, що під поняттям укладання договору слід розуміти досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. До істотних належать умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

      У зв’язку з цим укладення договору має розглядатися як процес формування волі та її закріплення в умовах договору, що являють собою форму існування волевиявлення. Правове регулювання договірних відносин починається з вираження стороною волі укласти договір, яка відповідає поняттю оферти. Все що передує цьому укладанням договору не визнається, за винятком зобов’язань із попереднього договору, якому законодавець надає правове значення окремого договору. Тому переговори  та інші фактичні дії, які передують договору, визнаються лише обставинами, пов’язаними з укладанням договору ( ч. 4 ст. 213 ЦК).

      Залежно від критерію поділу виділяють різні способи укладання договорів. За способом узгодження змісту договору виділяють загальний, спеціальний і судовий порядок укладання договору. Загальний порядок укладання договору виявляє себе у формуванні договору в порядку, передбаченому ЦК України (статті  641 – 646). Спеціальний порядок передбачає укладання договорів, які мають свої особливості, і залежить від способів укладання договору (аукціон, конкурс, біржовий спосіб). Судовий порядок укладання договору є окремою стадією, що регулюється спільно матеріальними і процесуальними нормами законодавства, з тією особливістю, що волевиявлення сторін затверджується судовим рішенням та вступає в дію з моменту набрання чинності самого рішення суду [12, c. 14]. Надалі піде мова про загальний порядок укладання договору.

      Отже, першою стадією укладання договору є оферта. Оферта – це волевиявлення особи, спрямоване на укладання договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь яка пропозиція про вступ у договірні відносин, а тільки та, яка направлена конкретній особі або декільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.

      З урахуванням вищесказаного можна  виділити такі характерні ознаки оферти:

1. вона  адресується конкретно одній  або декільком особам. Коли пропозиція  розрахована на не визначене  коло осіб, то вона розглядається як запрошення до оферти якщо інше прямо не зазначене в цій пропозиції;

2. Оферта  повинна містити вказівку на  істотні умови майбутнього договору, тобто такі, які є істотними  згідно з законом або є необхідними  для договорів такого виду, або в узгодженні яких зацікавлений оферент;

3. Пропозиція  виражає твердий намір оферента  вважати себе зв’язаним договором  і запропонованими умовами у  випадку їх прийняття (акцепту)  іншою стороною [25, c. 473-474].

      Пропозиція  укласти договір може бути зроблена усно або в письмовій формі. Договори можуть укладатися за допомогою усної оферти, тобто без надсилання письмового документа. Наприклад при зустрічі по телефону тощо. Використання усної оферти допускається тоді, коли законом або домовленістю сторін не встановлена обов’язкова письмова форма договору. За допомогою усної оферти можуть укладатися договори, виконувані при самому їх здійсненні (наприклад договір роздрібної купівлі-продажу), за винятком договорів, для яких встановлена нотаріальна форма, і договорів які повинні вчинятися в письмовій формі під тим що вони можуть бути визнані не дійсними. Коли йде мова про письмову оферту, то вона може мати форму єдиного документа або листа, телеграми тощо, що надсилається акцептантові поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв’язку. В цивільному законодавстві немає прямої вказівки на мовчання як оферту. Проте виходячи з аналізу законодавства, можна припустити, що мовчання в деяких випадках можна розглядати в якості оферти. Наприклад, відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору за відсутності заперечень збоку орендодавця, договір вважається укладеним на тих же умовах.

      Для характеристики юридичної сили оферти перш за все потрібно визначити, з якого моменту вона набуває чинності. Оферта може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. В цьому випадку оферта буде вважатися не отриманою і, отже, для оферента не настає ніяких негативних наслідків. Оферта зв’язує оферента з моменту отримання її адресатом. Оферта направлена і отримана стає безвідкличною [8, c. 85].

      Якщо  оферент запропонував зміни до оферти, яка була раніше зроблена адресату, то така пропозиція, за наявності у  ній усіх ознак оферти, може розглядатися як нова оферта, яка може бути прийнята або відхилення акцептантом. Юридична природа оферти полягає в тому, що вона є одностороннім правочином, оскільки направлена на виникнення цивільно-правових відносин. Отже, на оферту поширюється вимоги глави 16 ЦК України.

      Юридична сила оферти припиняється:

1. якщо у вказаній оферті термін (протягом нормального необхідного часу, якщо термін не вказаний) оферент не отримає згоди на пропозицію укласти договір;
2. якщо оферент отримає від адресата відмову від укладання договору;
3. якщо оферент отримає від адресата згоду укласти договір, але на інших умовах;
4. якщо відповідь про згоду укласти договір буде відправлена після закінчення терміну, вказаного в пропозиції [17, c. 379].

     Разом з тим не всяка пропозиція вступити у договірні відносини може бути визнана офертою. Так, реклама товарів, робіт і послуг не є офертою, а є запрошенням до оферти.

      Згідно  ст.ст. 643-645 ЦК України оферент протягом певного строку пов'язаний своєю пропозицією про укладання договору. Так, ст. 643 ЦК України передбачає, що, коли пропозицію укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа що зробила пропозицію, отримала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом зазначеного строку. Стаття 644 ЦК України передбачає порядок укладання договору за пропозицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оферту про прийняття цієї пропозиції.

2.2. Прийняття  пропозиції укласти договір (акцепт)

     Акцептом  визнається відповідь особи, якій адресовано оферту, про її ухвалення. Направляючи  оференту відповідь про згоду  укласти договір, акцептант тим  самим виражає намір вступити у договірні відносини і зв’язати  себе умовами запропонованого договору. За своєю юридичною природою акцепт – це односторонній правочин, на який поширюються вимоги гл. 16 ЦК України.

      Акцепт  набуває юридичну силу, якщо він  повний, тобто виражає схвальність у всьому, що вказано в оферті, і беззастережний, тобто не містить ніяких додаткових умов. Не може розглядатися в якості акцепту така відповідь на оферту, в якій тільки повідомляється про її отримання або містить інформація про зацікавленість пропозицією. Акцепт повинен бути безумовним, тобто він не може бути поставлений в залежності від дій, які повинен зробити оферент або акцептант. Акцепт повинен бути укладений письмово, коли відповідно до закону недотримання письмової форми договору тягне за собою його недійсність, а також коли оферент просить свого адресата дати письмову згоду на укладання договору чи, наприклад, факсом. Акцепт може бути зроблений усно, якщо законом або домовленістю сторін не встановлена обов’язкова письмова форма договору. За загальним правилом мовчання не є акцептом. Мовчання може розглядатися як акцепт тільки в тому випадку, якщо це випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Акцепт можливий і у вигляді конклюдентних дій, тобто шляхом здійснення особою, що отримала оферту, в строк, встановлений для її акцепту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору ч. 2 ст. 642 ЦК України. Наприклад: відвантаження товару,надання послуг, сплата певної суми.

      Отримання акцепту особою, що направила оферту, є свідчення того, що договір укладений. Тому відкликання акцепту можливе лише до цього моменту. У випадках, коли сповіщення про відкликання акцепту випереджає сам акцепт (тобто акцепт ще не одержаний особою, що направила оферту) або надходить одночасно з ним, акцепт вважається неодержаним [27, c. 380].

      Важливе значення для укладання договору має також і наявність у  оферті строку на акцепт. При цьому:

1. якщо в оферті вказано строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку;
2. якщо в оферті не вказано строк для акцепту, то:

• якщо її було зроблено усно, то договір вважається укладеним, якщо її буде акцептовано негайно;

• якщо вона була письмова, то тоді, коли оферент одержав відповідь протягом строку, встановленого актами цивільного законодавства, а якщо він не встановлений – впродовж нормального необхідного для цього часу [24, c.265].

      Якщо  акцепт отриманий із запізненням, то доля договору залежить від оферта, який може залишити без уваги спізнення відповіді і погодитися із укладанням договору або відмовитися від укладання договору з причини затримки з відповіддю на його пропозицію.

        Існує два види акцепту, отриманого із запізненням: По-перше це своєчасно направлений акцепт; по-друге акцепт направлений після закінчення терміну, визначеного в оферті, а якщо термін в оферті не визначений, то після закінчення нормального необхідного для акцепту часу.

   Акцепт  вважається своєчасно направленим, але отриманим із запізненням за наявності двох умов:

1. якщо спізнення відбулося не з вини акцептанта а у наслідок обставин, що відносяться до сфері діяльності третіх осіб. Наприклад, у наслідок затримки організацією зв’язку поштових відправлень;
2. якщо особа, що зробила пропозицію, у момент отримання на неї відповіді володіє очевидними доказами своєчасного його відсилання адресатом. Наприклад, помітка на телеграми, що містить відповіді про час її відсилання [26, c. 328].

     Якщо  відповідь на пропозицію була відправлена  в строк, але через різні обставини прийшла до оферента з запізненням (наприклад, з вини органів зв’язку), тобто порушення строків збоку акцептанта не відбувалось, то акцептант в цьому випадку взагалі може не знати про запізнення акцепту, тому, вважаючи, що відповідь отримана оферентом своєчасно і договір укладений, може приступити до його виконання і понести відповідні витрати.

         Інші правові наслідки має акцепт, направлений із запізненням. За згодою оферента договір може вважатись  укладеним. Тобто з волі оферента фактично відбувається продовження терміну дії оферти. Мовчання оферента означає відмову від укладення договору і не тягне для нього несприятливих правових наслідків.

      Момент  укладення договору – це момент досягнення згоди (домовленості) щодо істотних умов договору. У випадках, коли йдеться про права і обов’язки, важливо зазначити момент з якого договір починає діяти. З цим моментом пов’язується початок дії договору (ст. 631 ЦК України).

      У цивільному кодексі визначені такі моменти укладання договору:

      1. договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640);

      2. якщо відповідно до акта цивільного  законодавства для укладення  договору необхідні також передання  майна, або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640);

      3. договір, який підлягає нотаріальному  посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його  нотаріального посвідчення або  державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640).

2.3. Правові наслідки визнання цивільно-правового  договору неукладеним

   Договір набирає сили і стає обов'язковим  до виконання для сторін з моменту його укладення. Такий момент при укладенні концесуальних договорів, часто сторони пов’язують з його підписання. На практиці досить часто приходиться зіштовхуватися з неукладеними договорами.

   Відповідно  до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Іншими словами, щоб договір вважався укладеним, необхідно:

1. дотримання сторонами відповідної форми договору;
2. досягнення сторонами договору угоди по всіх істотних умовах [16, c. 151].

     Про неукладений договір говорять як про договір, що не відбувся кваліфікувати як договір. Тобто має місце інший юридичний факт, який ми не можемо кваліфікувати як договір.