Особливості провадження в кримінальних справах щодо неповнолітніх

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

ім. гетьмана Петра Конашевича - Сагайдачного

 

Юридичний факультет

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни:Кримінальний процес

на тему: Особливості провадження в кримінальних справах щодо неповнолітніх

 

Виконав  студент 5 курсу

юридичного факультету

заочної форми навчання

                                              

Група №2

 

Шифр:

 

 

Київ-2013р.

ПЛАН

Вступ

Розділ І . Провадження у справах про злочини неповнолітніх

1.1Предмет доказування

Розділ II. Особливості попереднього розслідування  в справах про злочини

2.1Особливості  провадження у справах про  злочини особами,що не досягли  віку для настання кримінальної  відповідальності

2.2 Затримання  та взяття під варту неповнолітньої  особи

2.3 Особливості  пред’явлення обвинувачення та  допиту неповнолітнього

2.4 Участь захисника  у справах  про злочини неповнолітніх

Розділ III. Судовий розгляд справ  про злочини неповнолітніх

3.1 Звільнення  неповнолітнього від кримінальної  відповідальності із застосування  до нього примусових заходів  виховного характеру

3.2 Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх,  осбливості їх призначення та відбування

Висновок

Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

  Суб’єкт підлягає кримінальній відповідальності по досягненні на момент вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку.                                

Встановлення певного  мінімального віку кримінальної відповідальності пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності  особи з моменту досягнення певного  віку усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність дій, які вона вчиняє. У зв’язку з  цим закон диференціює вік  кримінальної відповідальності: за загальним  правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину  виповнилось 16 років, і лише за вчинення низки злочинів відповідальність наступає з 14-річного віку .

Вік суб’єкта злочину виконує  не лише роль критерію нижчої вікової  межі , з якої може настати кримінальна  відповідальність, але й є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості  кримінальної відповідальності, покарання  чи особливостей провадження в справах  про злочини неповнолітніх.

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань провадження  в справах щодо осіб, які вчинили  злочин, кримінальний закон передбачає певні особливості проведення досудового розслідування та судового розгляду справ про злочини, які вчиняються неповнолітніми.

Встановлюючи дані особливості, законодавець виходив з психологічної  характеристики цього віку, а саме : нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого  досвіду, знань, навичок, соціальної поведінки. Тобто така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою ( на рівні  дорослої людини ) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність  такого складного соціального явища  як злочин, а також можливість адекватно  оцінювати свою поведінку.

Тому враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості  неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, є певні особливості  досудового та судового розгляду справ про злочини, що вчиняються самими неповнолітніми. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини.

Необхідність відокремлення  спеціальних норм про провадження  у справах і кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму та економії кримінальної репресії. Тобто, законодавець націлює на те, щоб справи стосовно неповнолітніх велись швидко, неупереджено, без будь-яких затримок, а особи, які ведуть провадження по цих справах мали відповідну кваліфікацію і  при виборі запобіжних заходів чи покарання виходити з принципу “мінімальної достатності”.

  Стаття 1 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. та ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р., проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку.

 Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів попередження злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів та громадськості, що сприяли б поступовому скороченню злочинних проявів серед неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Важливе значення має підвищення якості досудового і судового слідства у кримінальних справах.

Рівень наукової розробки проблеми можна визначити як достатньо  досліджений. Відомими є наукові  праці таких авторів, як В.Т. Маляренка, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка, Л.М. Лобойка, М.М. Михеєнка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І . Провадження  у справах про злочини неповнолітніх

  Провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, що вчинили злочини, здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо.

Відповідно до чинного  кримінально-процесуального законодавства  кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець залежно  від віку поділяє осіб, які вчинили  суспільно небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них  певні процесуальні гарантії з метою  захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій  осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних  органів та посадових осіб. Саме тому справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові  процесуальні гарантії захисту їх особистих  прав.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство, посягання  на життя державного чи громадського діяча, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне  ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний  акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом , крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження  шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового  судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство - з чотирнадцяти років .

До неповнолітніх, які  вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого  ККУ, у віці, коли їм виповнилося 11 років, але до досягнення віку, з якого  згідно з кримінальним законом можливе  настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи виховного  характеру, передбачені ст. 105 ККУ.

Примусові заходи виховного  характеру суди можуть застосовувати  також до неповнолітніх, які у  віці до 18 років вчинили злочин невеликої  або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Тому закон встановлює:

- вікову межу кримінальної відповідальності;

- додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання;

- межі застосування позбавлення волі;

- спеціальний режим виконання покарань тощо.

1.1Предмет доказування

Кримінально-процесуальне законодавство  містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах  про злочини неповнолітніх. Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 91 КПКУ, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування.

Згідно зі ст. 433 КПКУ при  провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього крім обставин, що вказані в ст. 91 КПКУ, також необхідно встановити:

1) вік неповнолітнього  (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров'я та загального  розвитку неповнолітнього. За  наявності даних про розумову  відсталість неповнолітнього, не  пов'язану з душевним захворюванням,  повинно бути також з'ясовано,  чи міг він повністю усвідомлювати  значення своїх дій і якою  мірою міг керувати ними;

3) характеристику особи  неповнолітнього;

4) умови життя та виховання  неповнолітнього;

5) обставини, що негативно  впливали на виховання неповнолітнього;

6) наявність дорослих  підмовників та інших осіб, які  втягнули неповнолітнього в злочинну  діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувати необхідні  документи і провести інші слідчі та судові дії.

За необхідності для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості  та з'ясування питання, чи міг він  повністю усвідомлювати значення своїх  дій і якою мірою міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої  та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

1. Вік неповнолітнього  повинен бути встановлений за  документами про народження. Таким  документом є свідоцтво про  народження. Документи про вік  неповнолітнього повинні бути  приєднані до справи в оригіналі  або в копії. При цьому слідчий  повинен перевірити відповідність  копії документу з оригіналом. Особа вважається такою, що  досягла певного віку не в  день народження, а починаючи  з наступної доби. За неможливості  встановити точний вік неповнолітнього  повинна бути призначена і  проведена судово-медична експертиза  для встановлення віку.

При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може точно визначити вік. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а  при визначенні судовою експертизою  віку (мінімальної і максимальної кількості років) слід виходити з  пропонованого експертами мінімального віку.

Встановлення віку неповнолітнього  підозрюваного або обвинуваченого є обов'язковим, якщо про вік його немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Не призначення в цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як прокурором, так і судом.

2. Стан здоров'я та загальний  розвиток неповнолітнього необхідно  з'ясовувати за розумової відсталості  неповнолітнього.

Відомості про можливу  розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим  від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо .

Може бути проведено і  судово-психіатричну експертизу, якщо ці експерти мають достатньо знань  у галузі дитячої психології.

3. При розслідуванні справи  про злочини неповнолітніх обов'язково  необхідно долучити до справи  розгорнуту характеристику зі  школи, з місця роботи, а також  з місця проживання. Крім того, необхідно одержати з органів  міліції у справах неповнолітніх  і служби у справах неповнолітніх  (судових вихователів) довідки  про інформацію, що може бути  про цього неповнолітнього.

4. По кожній справі  повинні бути з'ясовані умови  життя і виховання неповнолітнього,  тобто встановлені факти, що  стосуються сімейно-побутових умов  його зовнішнього оточення. Це  допоможе слідчому з'ясувати безпосередні  причини, що призвели до вчинення  неповнолітнім злочину або суспільно  небезпечної дії.

5. Також необхідно встановити  обставини, що негативно впливали  на виховання неповнолітнього.  Наприклад, невиконання батьками  або особами, які їх замінюють,  обов'язків з виховання неповнолітнього;  побутове середовище та інтереси  неповнолітнього, його поведінку  вдома, в школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень  і характер заходів, що застосовувалися  до нього.

6. Наявність дорослих  підмовників та інших осіб, які  втягнули неповнолітнього у злочинну  діяльність, є обставиною, що також  повинна бути встановлена. Як  свідчить слідча і судова практика, значну частину злочинів неповнолітні  вчиняють разом з дорослими  і нерідко виконують їх завдання. В постанові Пленуму Верховного  Суду України «Про застосування  судами законодавства про втягнення  неповнолітніх у злочинну чи  іншу антигромадську діяльність»  від 27 лютого 2004 р. № 2 в п. 8 зазначено,  що, суди при розгляді справ  про злочини неповнолітніх, у  тому числі вчинені ними спільно  з дорослими, поряд з іншими  обов'язково мають з'ясовувати  обставини, що негативно впливали  на виховання неповнолітніх, та  наявність дорослих підмовників  й інших осіб, які втягнули  неповнолітнього в злочинну діяльність.Із початку провадження по справам про злочини неповнолітніх слідчий повинен встановити, чи не вчинений злочин з участю дорослих, оскільки це має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

 

 

Розділ II. Особливості  попереднього розслідування  в справах  про злочини

Відповідно до чинного  кримінального та кримінально –  процесуального законодавства України  суд, прокурор, слідчі органи, органи дізнання зобов'язані у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення злочину, вжити всіх передбачених   законом заходів до встановлення події злочину, осіб винних у його вчиненні, і до їх покарання.

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань провадження  в справах щодо осіб, які вчинили  злочин, кримінальний закон передбачає певні особливості проведення досудового розслідування (наприклад, є певні  особливості при проведенні затримання неповнолітнього чи взяття його під  варту, особливості затримання, допиту та інше) та судового розгляду справ  про злочини, які вчиняються неповнолітніми (призначення та види покарання, які  можуть бути застосовані до неповнолітнього, звільнення від відбування покарання  з випробуванням та інше).

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку.  Проте серед неповнолітніх в  Кримінальному Кодексі виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: 1)малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного  віку, 2)новонароджені діти, 3)діти, які не досягли 16-річного віку, тощо. Коли йдеться про кримінальну відповідальність то мають наувазі виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати – кримінальна відповідальність. В такому розумінні неповнолітніми, слід вважати, осіб які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1Особливості  провадження у справах про  злочини особами,що не досягли  віку для настання кримінальної  відповідальності

  В даному разі винна малолітня особа відома, але вона не є суб'єктом злочину і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки не досягла віку з  якого встановлена така відповідальність. Постає питання, для чого порушувати кримінальну справу за фактом суспільно небезпечного діяння , а не стосовно цієї встановленої особи? Адже щодо особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, фактично слідчим провадиться попереднє слідство на підставі матеріалів, зібраних працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх та іншими правоохоронними органами.

По закінченні розслідування  в даному випадку слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та направлення її до суду для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в такому випадку разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого  винесена названа постанова, а також  його батькам чи особам, які їх заміняють, перед направленням справи прокурору  надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. При  цьому вони мають право користуватися  послугами захисника.

Встановивши, що суспільне небезпечне діяння вчинене дитиною, яка ще не досягла одинадцятирічного віку, він виносить постанову про закриття справи (надавши можливість неповнолітньому і його батькам ознайомлення зі справою). Про це він повідомляє прокурора, службу, а також кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи.

Рішення, викладене слідчим  у такому документі як “постанова про закриття справи і направлення  її в суд для застосування до неповнолітнього  обвинувачуваного примусових заходів  виховного характеру”, у частині  закриття справи набуває юридичної  чинності з моменту давання письмової  згоди, на це прокурора. Рішення ж про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру уповноважений прийняти тільки суд.

З урахуванням тяжкості вчиненого, суспільної небезпеки, даних про  вік, здоров'я особи тощо необхідно  обережно підходити до вирішення  питання про порушення таких  справ, щоб не травмувати дитячу психіку  тривалою процедурою попереднього слідства. Розслідування достовірно відомого незначного суспільно небезпечного діяння стосовно особи, що не може бути суб'єктом правопорушення, не посилює гарантії її захисту, а породжує лише

Неповнолітньому, щодо якого  винесено постанова, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору  надається можливість ознайомитись з усіма її матеріалами, при цьому  вони мають право користуватися послугами захисника.

 Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.

2.2 Затримання  та взяття під варту неповнолітньої  особи

Досудове розслідування  у справах про злочини неповнолітніх  є обов'язковим і здійснюється за загальними правилами з урахуванням додаткових вимог. Так, такі запобіжні заходи як затримання та взяття під варту можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується .

Взяття під варту здійснюється лише тоді, коли застосування іншого запобіжного  заходу не може гарантувати, що неповнолітній  не розпочне спроб до вчинення нових  злочинів, не буде перешкоджати встановленню істини в справі, не переховується  від слідства і суду.

Відповідно до закону арешт  можливий тільки за рішенням суду. При  вирішенні питання про підтримку  клопотання сдідчого про арешт неповнолітнього обвинуваченого і звернення з цього приводу до суду з поданням прокурор зобов'язаний старанно ознайомитися з усіма матеріалами справи, що містять підстави для взяття під варту, й особисто, в усіх без винятку випадках, допитати неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого.

Про затримання або взяття під варту неповнолітніх обвинувачуваних в обов'язковому порядку сповіщаються їхні батьки або особи, що їх заміняють, — опікуни чи піклувальники .

Примусові заходи, застосовувані  в процесі розслідування кримінальних справ, порушених стосовно осіб, які  досягли віку одинадцяти років.

Якщо буде встановлено, що особа вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, віднесене до категорії тяжких злочинів, і її необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, та за постановою слідчого або органу дізнання, за згдою прокурора за вмотивованим рішенням суду її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.

Участь захисника в  цьому випадку забезпечується з  моменту поміщення неповнолітнього  в приймальник-розподільник.

Якщо орган дізнання, слідчий  вважає, що є підстави для обрання  запобіжного заходу у вигляді  взяття під варту, він вносить  за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення .

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з  моменту затримання підозрюваного  чи обвинуваченого. Якщо в поданні  ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває  на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставлення його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд,— не більше сорока восьми годин з моменту доставлення затриманого в цей населений пункт.

Одержавши подання, суддя  вивчає матеріали, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, опитує підозрюваного чи обвинуваченого, за необхідності опитує особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову:

1) про відмову в обранні  запобіжного заходу, якщо для  його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному,  обвинуваченому запобіжного заходу  у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні  запобіжного заходу у вигляді  взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням  під вартою.

На постанову судді  прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. При прийнятті рішення про затримання чи арешт неповнолітнього необхідно переконатися в його особистості і перевірити інформацію щодо його віку.

 

2.3 Особливості  пред’явлення обвинувачення та  допиту неповнолітнього

Відповідно до КПК України неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи в суд, як правило, через його батьків або інших законних представників. Неповнолітній, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення .

Неповнолітній свідок також  викликається через законних представників. Повістка неповнолітьньому свідку у віці до 16 років адресується одному з батьків, опікунів чи піклувальнику, або адміністрації закритої дитячої установи, в якій він виховується. Неповнолітні, які досягли 16 років, викликаються для допитів на загальних підставах. Однак, за необхідності, до повістки може бути включено вказівку про одночасну явку зі свідком і законного представника .  

Пред'явлення обвинувачення  неповнолітньому і його допит  провадиться в присутності захисника. У разі, коли неповнолітній не досяг  шістнадцяти років або якщо неповнолітнього  визнано розумово відсталим, при  пред'явленні йому обвинувачення  та його, допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням  захисника можуть бути присутні педагог  або лікар, батьки чи інші законні  представники неповнолітнього.

Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим законним    представникам    неповнолітнього,   які   присутні    при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.

До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий повинен ознайомити батьків і інших законних представників неповнолітнього  обвинувачуваного, педагога і лікаря з їхніми правами й обов'язками. В постанові про притягнення неповнолітнього як обвинувачуваного, а також у протоколі його допиту повинні бути зазначені відомості про присутніх при проведенні процесуальної дії і їхнє ставлення до обвинувачуваного.

Присутність педагога або  лікаря необхідна у випадках, коли при пред'явленні обвинувачення, допиті і фіксації показань неповнолітнього  бажано використовувати спеціальні знання в галузі педагогіки, психології або медицини.

Слідчий роз'ясняє педагогу або лікарю, батькам або іншим законним представникам неповнолітнього, присутнім при пред'явленні обвинувачення і допиті, їхнє право задавати обвинувачуваному питання і викладати свої зауваження.

Питання, поставлені обвинувачуваному згаданими особами, і їхні зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий  має право відвести поставлене питання, але відведене питання має  бути занесене до протоколу.

Якщо батьки або інші законні представники негативно впливають на неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню слідчої дії, слідчий або прокурор можугь не допускати їх до участі в допиті.

Батьки й інші законні  представники неповнолітньою обвину¬вачуваного можуть бути допитані в справі як свідки : ніхто не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів.

Особливості провадження в кримінальних справах щодо неповнолітніх