Особливості прояву агресії у підлітковому віці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені В.Г.Короленка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра психології

Особливості прояву агресії  у підлітковому віці

Курсова робота

студентки групи П-311

Захищено _____________________   психолого-педагогічного 

З оцінкою _____________________   факультету

Науковий  керівник _______________   заочної форми навчання

Дейнека І. М.

Науковий керівник:

асистент Борбицька Н. О.

Полтава

2011 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯВИЩА АГРЕСІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ……………………..……………...6

        1.1. Загальна характеристика підліткового віку……….……………….…….6

1.2. Поняття агресії та її властивості…………………………………………..13

1.3. Специфіка прояву агресії у підлітковому віці...…….. …...…………….17

Висновки  до першого розділу …………………………..20

РОЗДІЛ   2.   МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АГРЕСІЇ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ………………………………………………………..22

1. Обґрунтування вибору методик …………………………..22
2. Методика діагностики стану агресії (за А. Басса, А. Дарки)……………24
3. Методика оцінки агресивності у соціально-психологічних взаєминах (за А. Ассінгером)……………………………………………………………..26
4. Методика вимірювання імпульсивності (за В. А. Лосенковим)………..27
5. Методика визначення стриманості або нестриманості та типу агресивної поведінки (за Є. Ільїном та П. Ковальовим)………………...28

Висновки  до другого розділу …………………………..28

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………...…………..…………………….…..30

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………..32

ДОДАТКИ ………………………....................................……………………….….35 

ВСТУП

Підлітковий вік – це період розвитку дітей, що відрізняється міцним підйомом життєдіяльності  та глибоким перебудуванням організму  і є одним із складних періодів в онтогенезі людини. У цей період не тільки відбувається суттєве перебудування  психологічних структур, що склалися раніше, але виникають нові утворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість  у формуванні моральних уявлень  і соціальних установок.

На думку  Мухіної, підлітковий період онтогенезу – це перехід від дитинства  до дорослості, що гостро проходить, де опукло переплітаються протирічні тенденції розвитку. Мухіна В. С. проголошує підлітковий вік періодом важких «катастроф», говорить про атмосферу розпачу і безнадії, про історизм, жорстокість підлітків, навіть про «характерну» для цього віку манію руйнування, про схильність до злочинності, дегенерації, про зріст кількості самогубств.

При цьому  тривожливі моменти у поведінці  частини підлітків, такі як жорстокість, підвищена тривожливість, набувають  стійкого характеру зазвичай у процесі  стихійно-групового спілкування, яке  складається в різних компаніях.

Психологічний портрет підлітка був би неповним, якби в ньому не вистачало такої  важливої деталі, як агресія. На жаль, останнім часом помітний значний зріст  як агресивності підлітків, так і  проявів ними протиправної поведінки.

Агресивна поведінка підлітків стає джерелом душевних страждань не тільки батьків, але й власне підлітків, котрі  нерідко самі стають її жертвами з  боку ровесників. Вона викликає глибоку  стурбованість у педагогів і  працівників правоохоронних закладів. Практично така поведінка зачіпає  всіх, хто так чи інакше зустрічається  з підлітками.

Проблема  агресивної поведінки залишається  актуальною протягом всього існування людства у зв'язку з її розповсюдженням й дестабілізуючим впливом. Бертран Рассел, видатний філософ XX ст., вважає, що останнім часом тема агресії стала чи не найпопулярнішою у світовій психології. Їй присвячена велика кількість статей і книг. У Європі та Америці регулярно проводяться міжнародні конференції, симпозіуми й семінари з цієї проблематики. На думку автора, у цій цікавій та складній галузі існує ще багато невирішених проблем.

Не слід забувати про те, що людина, пригнічена певним зарядом агресивної активності, неодмінно страждає від неї сама, причому у великій мірі. У наш  бурхливий час мало хто здатен реально керувати власною агресивністю. Роздратованість і нетерплячість, які завжди супроводжують мимовільні прояви агресивності, мають неприродній, нав'язливий, компульсивний характер. Фактично переважаюча більшість  людей є рабами власної агресивності, особливо якщо від народження вони наділені нею в значній мірі.

Даною проблемою  у вітчизняній і зарубіжній психології займались З. Фрейд, А. Фрейд, Е. Фромм, А. Бандура, К. Міллер, Дж. Доллард, Л. Берковіц, О.О. Реан, Л.М. Семенюк. На основі їх досліджень і з урахуванням того факту, що проблема достеменно не вивчена, нами сформульована тема, мета, задачі, об’єкт, предмет даного дослідження.

Сьогодні  світ відзначається великою жорстокістю  та насильством. На першому місці  серед дестабілізуючих чинників стоїть ескалація агресії у найрізноманітніших формах. Розвиток технологічної цивілізації  призвів до перегляду основних цінностей  та ідеалів, які в минулому виступали  в якості обмежувачів агресивних ексцесів і сприяли упорядкуванню  людських стосунків. Не можна заплющувати  очі на таку серйозну проблему, якою є агресивність. Тому зважаючи на усе вище сказане тема даної курсової роботи є актуальною.

Мета курсової роботи – здійснити теоретичний та методичний аналіз особливостей прояву агресії у підлітковому віці.

Завдання  роботи:

1. Дати загальну характеристику підлітковому віку;
2. Провести теоретичний аналіз поняття агресії та її властивостей;
3. Визначити основні психологічні характеристики та прояви агресії у підлітковому віці;
4. Проаналізувати основні методи дослідження агресивності підлітка та підібрати комплекс методик дослідження.

Об’єктом є психологічне явище агресії у підлітковому віці.

Предмет – особливості прояву агресії у підлітковому віці.

Структура   роботи:   робота  складається зі: вступу,  двох  розділів, висновків, списку використаних джерел (у кількості – 27) та додатків. Кількість сторінок – 46.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯВИЩА АГРЕСІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ

У першому  розділі нами будуте розглядатися загальна характеристика підліткового віку, поняття агресії та її властивості а також специфіка прояву агресії у підлітковому віці.

1. Загальна характеристика підліткового віку

Підлітковий вік – це один з найважливіших  етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей  нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди  життя, залежить від реальностей навколишнього середовища.[5]

Підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному  віку, тобто 5-9 класам сучасної школи. У  цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі  зміни, на підставі чого його ще називають  важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов’язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків  дитини. Відбуваються вони за порівняно  короткий час. здебільшого бувають  несподіваними і надають процесові  розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни  супроводжуються появою у підлітка суб’єктивних труднощів. Ускладнюється  і його виховання, у різних формах проявляється непослух, опір і протест (замкненість, грубість, негативізм).

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід  від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості [19].

Взагалі підлітковий вік пов’язаний з  перебудовою організму дитини. Ріст дорослої людини залежить як від спадкових  факторів, так і від умов оточуючого середовища. Чим раніше починається статеве дозрівання, тим коротший період швидкого росту і тим швидше він закінчується. Перш за все, у молодих людей бурхливо змінюється зріст і вага, змінюються пропорції тіла. Спочатку до «дорослих» розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім – руки та ноги – і в останню чергу – тулуб. Це призводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цьому віці незграбними, вайлуватими.

У підлітковий  період у зв'язку з швидким розвитком  організму виникають труднощі у  функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні  мозку. Тому для дітей цього віку характерні перепади судинного та мозкового  тонусу. Такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану та відповідно настрою. При цьому дитина може довгий час переносити фізичні навантаження, пов'язані з його захопленнями (наприклад, грати у футбол, шалено танцювати  на дискотеці), і одночасно у досить спокійний період «падати від втоми». Особливо часто це проявляється по відношенню до інтелектуальних навантажень.[10]

На формування особистості в підлітковий період значний вплив здійснює процес статевого  дозрівання. Лінії психічного і фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, через  що індивідуальні межі вступу в статеве  дозрівання значно варіюють. Одні діти вступають раніше, інші – пізніше. В середньому статеве дозрівання триває 3-4 роки.

У дітей  обох статей дозрівання стосується спочатку внутрішніх органів, а потім тіла. У дівчаток розширюється таз, а плечі  залишаються вузькими, у хлопчиків  – зворотні пропорції: збільшення ширини плечей, таз залишається вузьким.

Емоційна  нестабільність підсилює статеве збудження. Більшість хлопчиків усвідомлюють джерела цього збудження, у дівчаток більше індивідуальних відмінностей: одні з них відчувають статеві збудження, інші мають невизначені відчуття, які пов’язані із задоволенням потреб у підтримці, самоповазі, любові.

Вплив батьків  та інших дорослих, а також однолітків, стає визначальним у привласненні підлітком  тілесних параметрів «Я». Статеве дозрівання робить його тіло відверто сексуальним для самого себе і оточуючих та вимагає побудови фізичного образу «Я» згідно норм адекватної статевої поведінки, заданої суспільством і, особливо жорстоко, - групою однолітків.

Слід  підкреслити, що переважно у підлітковому віці відбуваються найглибші зміни  психосексуальної свідомості особистості [5,22].

На підлітковий  вік припадає активний пізнавальний розвиток особистості. Розгортається він у малопомітних для дитини і для тих, хто її оточує, формах. Упродовж всього періоду триває розвиток мислення, пам’яті, формується цілісніше усвідомлення того, що відбувається навколо, розширюються межі уяви, діапазон суджень. Когнітивний розвиток у підлітковому віці характеризується розвитком абстрактного мислення, логічної пам’яті, використання мета когнітивних навичок. Ці фактори суттєво впливають на зміст думок підлітка, його здатність до моральних суджень [19].

У підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, здатності до переключення й  розподілу уваги та підвищення стійкості  уваги. Разом із цим у підлітків  погіршуються результати навчальної діяльності. Це відбувається тому, що його розумові здібності, на відміну вод здібностей молодшого школяра, набувають нової  якості: вони стають опосередкованими. Це стається завдяки розвитку понятійного, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, будувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати масиви інформації.

Причини неуважності полягають у суперечливості самого вікового періоду: підліток здатен придумати спосіб запам’ятовування нової формули, тобто керувати своєю  пам’яттю, може будувати гіпотезу, тобто  спрямовувати, регулювати процес свого  мислення, але йому дуже важко керувати своєю особистістю.

В основному  це пов’язано з новими інтересами, переживаннями та хронічної емоційною  нестабільністю, яка виявляється  в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності.[24]

Розумова  діяльність підлітка і його поведінка  залежить від стану його мотиваційної сфери. Підліток уважний лише тоді, коли це пов’язано з його актуальними потребами та переживанням.

Усі інтимні  переживання тією чи іншою мірою  пов’язані з пошуком себе, із пізнанням своїх здібностей та можливостей, із прагненням дізнатися як оцінюють його оточуючі, із постійним перебиранням на себе різних дорослих ролей та гострою  необхідністю у формуванні власного образу «Я».

Це для  підлітка головне. Я якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвитку особистості, якщо навчальна ситуація пов’язана з переживаннями, якщо характер і форми спілкування  з ним дають можливість здобути  позиції дорослої людини, то увага  стає стійкою та концентрованою.[8,19]

Навчання  молодших підлітків спрямоване на запам’ятовування навчального матеріалу (а не розуміння) і неодноразове повторення його, але  вже в середині підліткового віку пам’ять починає розвиватися  в напрямі інтелектуалізації  Зростає кількість учнів, які  використовують прийоми опосередкованого запам’ятовування, збільшується обсяг  таких прийомів, їх використання стає все більш свідомим, цілеспрямованим. Є пряма залежність між використанням  прийомів запам’ятовування, рівнем оволодіння ними, та продуктивністю запам’ятовування й відтворення.

Учні-підлітки мають індивідуальні різниці  і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го класу використовують більше зовнішні прийоми запам’ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше використовують опосередковані прийоми запам’ятовування та пошук  для кожного матеріалу специфічних  прийомів. Центральне місце посідає  аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логіки. Деякі підлітки виявляють гнучкість у виборі шляхів заучування, інші намагаються  структурувати та логічно обробити навчальний матеріал. Уміння  логічно  обробити матеріал часто розвивається стихійно. Учні, які погано запам’ятовують, не вміють зосередитися на роботі, – інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність стереотипна, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення ніби не бере участі у запам’ятовуванні. Розвиток уміння формулювати й виражати думку своїми словами підвищує успішність, надає знанням глибини, спонукає подальший розвиток інтелекту та здібностей підлітка.

Дослідницька  активність дітей на етапі мотиваційного  мислення характеризується двома ознаками: зростанням самостійності діяльності і критичності мислення. Завдяки  самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити  дослідницькі цілі, висувати гіпотези причинно-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій  висунутих гіпотез. Ці здібності, без  сумніву, є передумовами розвитку творчості  на етапі мотиваційного мислення. Критичність мислення виявляється  у тому, що діти починають оцінювати  свою діяльність та діяльність інших  із погляду законів і правил природи  та суспільства. [25]

На основі розвитку пізнавальних процесів у цьому  віці активно розвивається монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Від  уміння переказувати невеликий твір, уривок тексту діти переходять до здатності  самостійно готувати усний виступ, міркувати, висловлювати думки, аргументувати  їх. Розширюється їх словниковий запас, удосконалюються навички оперування словом, що відкриває їм шлях до словесної  творчості.

Пізнавальний  інтерес підлітка виявляється в  їх зацікавленні пізнавальною діяльністю, у процесі якої вони оволодівають змістом навчальних предметів, необхідними  вміннями та навичками. Він є чинником успішного навчання і розвитку особистості  школяра. Сфера пізнавальних інтересів  виходить за межі школи, набуває ознак  пізнавальної самодіяльності – самостійного пошуку та набуття знань, формування корисних умінь і навичок.

У підлітковому віці розвиваються словесно-логічне  мислення, монологічне, діалогічне і  писемне мовлення, відбувається становлення  довільності пізнавальних процесів, вироблення індивідуального стилю  інтелектуальної діяльності та виникають стійкі пізнавальні процеси [19].

Для підліткового віку характерним  є пріоритет дитячої спільноти  над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

• важливий канал інформації для підлітків;
• специфічний вид між особистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;
• специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності.

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1. потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);
2. потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

До закінчення підліткового віку з’являється потреба  мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора – два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата  більш емоційні. Підлітки частіше  вибирають друзів власного віку. У  визначенні дружби переважають два  мотиви – взаємодопомоги і вірності та очікування співчуття і розуміння  зі сторони друга.

Основна особливість  підліткового віку – перебудова взаємин з дорослими, яка пов’язана з появою почуття дорослості. Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця в  досвіді дорослих і підлітків; відсутність  чітких станів переходу від дитячої  залежності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню  батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії [11].

Протиставлення  двох референтних джерел соціалізації підлітків представляє штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від  соціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів.[22]

Окремо слід зупинитися на підлітковій кризі, яку пов’язують з духовним зростанням особистості  підлітка і зміною його соціального  статусу. В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової  кризи:

а) розуміння  всього періоду підлітковості як однієї безперервної кризи;

б) погляд на кризу, як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін;

в) розглядання  кризи, як результату неправильних виховних впливів;

г) оцінка кризи, як необхідного  і закономірного етапу психічного розвитку.

Криза періоду  дорослішання може бути пов’язана  з гетерогенною групою розладів особистості, загальна ознака яких – віковий  етап їх появи і, як правило, бурхливий  полісимптоматичний перебіг. З одного боку більшість особистісних порушень даного віку мають перехідний характер. З іншого – саме в цей період закладаються основи розладів особистості, котрі можуть надалі виявлятися в  дорослому віці.

Дослідники криз психічного розвитку виділяють в  них три етапи:

1) перед критичну  або негативну фазу – період  зламу, порушення, розладнання  звичних форм поведінки і раніше  сформованих структур;

2) власне момент  кризи;

3) пост критичну  фазу – період формування нових  стереотипів і побудови нових  структур.

Підліткова криза  об’єднує в собі різні види поведінки  і переживань, які пов’язані з  труднощами особистісного зростання. Найчастіше вони характеризують кризу  ідентичності – реакція на втрату статусу, на глибоку невідповідність  біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя.[10]

Криза особистості  також може бути пов’язана з переживанням «відчуження»:

• зміни у сприйнятті самого себе – деперсоналізація (тривога пов’язана зі змінами власного тіла);
• зміни у сприйнятті інших людей або оточуючої дійсності – дереалізація (переживання відірваності від зв’язків з людьми, цінностями і світом).

У багатьох підлітків  переживання кризи пов’язане  із зовнішніми проявами негативізму  та егоцентризму. Негативізм – це відносно нетривалий за часом емоційний стан, який проявляється у діях і вчинках  підлітка, що не несуть ніякого смислу. Егоцентризм – являє собою  неадекватно сильну сконцентрованість  на власній особистості.

Криза у період сходження до дорослості є достатньо  розповсюдженим явищем, але часто  буває так, що її сприймають неадекватно: або недооцінюють, або вважають досить небезпечною. важливо вчасно виявити  її і правильно кваліфікувати. Адже в одних випадках, вона закінчується спонтанно, в інших – для стабільної інтеграції особистості необхідно  використати допомогу спеціалістів.[22,13]

Отже, підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості. Це вік, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості, тому серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна, стосовно дорослих, поведінка, частішають випадки проявів жорстокості і агресивності.

2. Поняття агресії та її властивості

Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що ця людина зазвичай ображає інших, або  що вона часто недружелюбна, або  що вона, будучи досить сильною, намагається  робити усе по-своєму, чи, можливо, що вона твердо відстоює свої переконання, чи, можливо, без страху кидається  в безодню невирішених проблем [2]. Таким чином, при вивченні агресивної поведінки людини ми одразу ж стикаємося з серйозним і суперечливим завданням: як знайти виразне і відповідне визначення основного поняття.

Під агресивністю слід розуміти властивість  особистості, яка характеризується наявністю деструктивних тенденцій  в основному в області суб'єктно-суб'єктних відносин.

А. Басс запропонував визначати агресію  як будь-яку поведінку, яка несе у  собі погрозу чи завдає шкоди іншому [2,4,9,12] Наступне визначення, запропоноване одразу кількома відомими дослідниками (Л. Берковіц, Фешбах) містить у собі наступне положення: щоб ті чи інші дії могли бути кваліфіковані як агресія, вони повинні нести в собі намір образити чи принизити, а не просто вести до таких наслідків [2,4]. Третя точка зору належить Зільманну, згідно з якою агресія – це спроба нанести іншим тілесні чи фізичні ушкодження [4].

Тобто, агресія  – це будь-яка форма поведінки, націленої на образу чи завдання шкоди  іншій живій істоті, яка не бажає  подібного поводження по відношенню до неї [4,9,12,15].

Термін «агресія» часто асоціюється  з негативними емоціями – такими як злість; з мотивами – такими як прагнення образити чи нашкодити; і навіть з негативними установками – такими як расові чи етнічні упередженості. Не дивлячись на те, що усі ці фактори, безперечно, відіграють важливу роль у поведінці, результатом якої є завдання шкоди, їх наявність не є необхідною умовою нападу на інших; агресія розгортається як у стані повної холоднокровності, так і надзвичайного емоційного збудження. Так само зовсім не обов'язково, щоб агресори ненавиділи чи навіть не симпатизували тим, на кого спрямовані їхні дії. Багато хто спричиняє страждання людям, до яких ставиться швидше позитивно, ніж негативно [4,18,20]. Із уявлення про те, що агресія передбачає або шкоду, або образу жертви, слідує, що завдання тілесних ушкоджень реципієнту не є обов'язковим. Агресія має місце, якщо результатом дій є будь-які негативні наслідки. Таким чином, крім образ дією, такі прояви як виставлення когось у невигідному світлі, очорнення чи публічне осміяння, позбавлення чогось необхідного і навіть відмова у коханні і ніжності можуть за певних обставин бути названі агресивними.

Зважаючи на те, що прояви агресії  у людей безкінечні і різноманітні, досить корисним є обмежити вивчення подібної поведінки концептуальними  рамками, які були запропоновані  А. Бассом. На його думку, агресивні  дії можна описати на основі трьох  шкал: фізична-вербальна, активна-пасивна і пряма-непряма. їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які підпадає більшість агресивних дій [4]. Пізніш А.Басс разом з А. Даркою запропонували вісім видів прояву агресивних реакцій, з яких три відносяться до власне агресивності людини і дві – до ворожості.

1. Фізична агресія використання фізичної сили проти іншої особи.
2. Непряма агресія – агресія, яка непрямо направлена на іншу особу або ні на кого не направлена.
3. Роздратованість готовність до прояву негативних мочу і гів при найменшому збудженні.
4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного протистояння до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.
5. Образа заздрість і ненависть до оточуючих за реальні і видумані дії.
6. Підозрілість в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей, до впевненості в тому, що інші люди планують і завдають шкоду.
7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму, так і через зміст словесних відповідей.
8. Почуття провини проявляє можливу впевненість суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить зло, а також відчуває почуття провини.[1]