Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ПРОБЛЕМИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ…………………………………………………5

1.1. Психологічні особливості  дітей дошкільного віку……………………….5

1.2. Особливості психодіагностики  дітей дошкільного віку…………………14

1.3. Методи визначення психологічної готовності до навчання дітей старшого дошкільного віку………………………………………………………………...18

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ПРИКЛАДІ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО ГО ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ…………………………………………..21

2.1. Організація і методи обстеження готовності до навчання дітей старшого дошкільного віку………………………………………………………………...21

2.2. Кількісний і якісний аналіз результатів дослідження…………………..22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….31

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..33

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Коли ми говоримо про свідомість в контексті психодіагностики, то маємо на увазі довільність, внутрішній вольовий контроль і володіння мовою  основних пізнавальних процесів дитини, його сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення.

Як свідомо регульовані, ці процеси у більшої частини  дошкільників знаходяться на порівняно  низькому рівні розвитку, оскільки когнітивний розвиток в даному віці ще далеко не завершено. Придбання пізнавальними  процесами довільності починається  у дитини приблизно з трьох-, чотирилітнього віку. Тому, здійснюючи психодіагностику дітей дошкільного віку, особливо раннього, слід мати на увазі, що тестові  завдання не повинні вимагати від  дитини високорозвинутого довільного управління своїми пізнавальними процесами. Якщо ця умова не враховуються, то в  результаті тестування виникає небезпека  одержати такі дані, які не цілком відповідають реальному рівню пізнавального  розвитку дитини. Щоб правильно судити про рівень розвитку, досягнутий дитиною, необхідно тестові психодіагностичні  завдання підбирати так, щоб вони одночасно були розраховані як на довільний, так і мимовільний  рівень регуляції когнітивної сфери. Це дозволить адекватно оцінити, з одного боку, ступінь довільності  пізнавальних процесів, а з іншого боку - реальний  рівень їх розвитку в тому випадку, якщо вони ще не є довільними. Особливо госто постає питання правильної адекватної процедури психодіагностики дошкільника.

Мета роботи: проаналізувати особливості дітей дошкільного  віку, на прикладі обстеження групи  дітей простежити особливості психодіагностики дошкільників.

Об’єкт  - психологічні особливості дошкільного віку.

Предмет дослідження –  особливості психодіагностики дітей  дошкільного віку (на прикладі діагностування мотиваційної готовності до навчання).

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати психологічні  особливості дітей дошкільного  віку.

2. Визначити особливості  психодіагностики дітей дошкільного  вікую

3. На прикладі емпіричного  дослідження мотиваційної готовності  старших дошкільників до школи  проаналізувати особливості психодіагностики  дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, поріяняння, узагальнення, класифікація, систематизація тощо); емпіричні (тест, бесіда); методи обробки емпіричних даних (якісні та статистичні).

Структура роботи. Робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та трьох додатків. Робота викладена на 37 сторінках друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ПРОБЛЕМИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ

 

1.1. Психологічні  особливості дітей дошкільного  віку

Дошкільне дитинство охоплює  молодший дошкільний вік, середній дошкільний вік, старший дошкільний вік. На цьому етапі складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі [4].

У ранньому дитинстві дитина відкрила для себе існування дорослих, складний їхній світ. Якраз відокремлення дитини від дорослого створює нову соціальну ситуацію, в якій вона прагне до самостійності. Ця тенденція є природною і постійною. Однак дитина продовжує жити разом з дорослим, входить у його світ. Її основною потребою є участь у житті й діяльності дорослих, оскільки в цьому віці дитина не може реалізувати себе через брак сил, умінь, знань. Тому вона стає дорослим у думках, уяві, орієнтується на нього як на зразок, перебираючи на себе властиву дорослим певну роль, наслідує дорослих, діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. У дитини з'являються елементарні обов'язки, її зв'язок з дорослим набуває нових форм, що виявляється у заміні спільної діяльності з самостійним виконанням його вказівок.

Істотною особливістю  дошкільного віку є виникнення різноманітних  стосунків дитини з однолітками, утворення дитячого згрупування. Власній внутрішній позиції дошкільника стосовно інших людей властиві розвиток усвідомлення власного Я і значущості своїх учинків, величезний інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, стосунків [10].

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільника виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п'єси та актора, декоратора й техніка. У грі вона пізнає світ, стосунки, ролі, поведінку людей, моделює міжособистісні стосунки в ньому, вчиться орієнтуватися в різних сферах людської життєдіяльності, оволодіває правилами та нормами життя. У грі відбувається самопізнання, усвідомлення свого внутрішнього світу, оволодіння першими формами саморегуляції.

Гра є провідною діяльністю дитини дошкільного віку не тому, що займає найбільше вільного від сну часу в її житті, а тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях її особистості. В ній виникають і диференціюються нові види діяльності, зокрема учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями й навичками), яке готує перехід дитини до наступної стадії розвитку — етапу молодшого шкільного віку.

Отже, при переході від  періоду переддошкільного до дошкільного  дитинства основою трансформації  гри є ускладнення предметного  середовища, оволодіння яким стає для  дошкільника головним завданням.

У філогенезі і в онтогенезі дитини розширюється усвідомлюваний нею  світ, постає потреба участі в діяльності дорослих, яка для неї є недоступною. Тоді й виникає уявна ситуація, в якій дитина начебто відтворює дії, поведінку, стосунки дорослих. Така діяльність є рольовою грою. 
Рольова гра — діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними [18].

У рольових іграх діти використовують різноманітні ігрові предмети, що замінюють  реальні предмети діяльності дорослих. Як феномен, рольова гра є соціальною за своєю природою, походженням і  змістом. Вона розгортається, за твердженням  Д. Ельконіна, від конкретної предметної дії до узагальненої рольової дії: їсти ложкою, годувати ложкою ляльку, як мама, — такий схематичний шлях до рольової гри.

Основною одиницею розгорнутої  форми ігрової діяльності є роль і органічно пов'язані з нею  дії. У ролях втілюються сюжет (сфера  діяльності, яку діти відображають у грі) і зміст (те, що відтворюється  малюком як характерний момент діяльності дорослих і стосунків між ними) гри [16].

У психічному розвитку дитини грі належить особливо важлива роль. Вона формує її здатність до довільної  діяльності й поведінки, символічних  замін, саморегуляції, тренує пам'ять, розвиває сприймання, мислення, фантазію, здатність до спілкування, волю. Гра  сприяє фізичному розвитку дитини, створює його перспективу. Як стверджував  Л. Виготський, «у грі дитина завжди вища від свого середнього віку, вища від своєї звичайної повсякденної поведінки; вона в грі ніби на голову вища від самої себе. Гра конденсовано містить у собі, як у фокусі збільшувального  скла, всі тенденції розвитку; дитина в грі ніби пробує зробити стрибок  над рівнем своєї звичної поведінки».

У процесі ігрової діяльності зароджуються та виокремлюються нові види діяльності дошкільника. Типовою для цього віку є художня діяльність, яка диференціюється на малювання, ліплення, конструювання, виготовлення аплікацій, танці, заняття з музики, слухання казок, читання віршів, драматизацію. Малювання, ліплення, виготовлення аплікацій, конструювання є продуктивною, спрямованою на отримання кінцевого продукту (малюнка, зліпленої фігурки тощо) діяльністю.

У процесі гри, художньої  діяльності, праці дитина засвоює  знання про себе, опановує різноманітні навички. Однак засвоєння системи  теоретичних понять як форми суспільного  досвіду відбувається тільки у процесі  організованої навчальної діяльності. Оскільки дошкільник незабаром стане  школярем, основною діяльністю якого  є навчання, необхідно підготувати  його до цього. Ця робота передбачає:

— формування вміння усвідомлено  виокремлювати спосіб дій;

— оволодіння загальними способами  дій, які дають змогу розв'язувати  практичні, пізнавальні завдання, виокремлювати  нові зв'язки і відношення;

— розвиток уміння самостійно знаходити способи вирішення  практичних і пізнавальних завдань;

— опанування навичок контролю за способом виконання дій та їх оцінювання.

Психолого-педагогічні дослідження  свідчать про доцільність починати підготовку до навчальної діяльності з формування умінь контролювати та оцінювати свої дії.

Молодші дошкільнята, як відомо, мають початковий рівень розвитку навчальної діяльності. Їхня розумова діяльність ще не є цілком усвідомленим процесом, оскільки, використовуючи знання, вміння, навички, вони не відчувають потреби  в них.

Діти середнього дошкільного  віку виявляють готовність до засвоєння  знань, вирішення пізнавальних завдань, безпосередньо не пов'язаних з умовами  їхнього життя та ігровою діяльністю. У цьому віці навчання обслуговує їхні практичні потреби.

У старшому дошкільному віці діти виявляють здібності до розумових  і вольових зусиль. Їх уже не захоплюють прості ігри та іграшки, у них підвищуються допитливість, інтерес до знань і  розумової діяльності, з'являється  вимогливість до себе та інших. На цій  основі формується здатність розв'язувати  різноманітні пізнавальні завдання. Це вміння є важливим критерієм успішної навчальної діяльності, воно повинне  сформуватися наприкінці дошкільного періоду [11].

Протягом дошкільного  віку у психіці дитини виникають  особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Зокрема, починає  розвиватися творча діяльність, яка  виражається у здатності перетворювати  навколишню дійсність, створювати нове. Творчі здібності у дітей виявляються  в конструкційних іграх, технічній  і художній творчості.

Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які  стосуються розв'язування пізнавальних та особистих, завдань. Тоді у дитини з'являється внутрішнє, особисте життя, спершу в пізнавальній сфері, а потім  і в емоційно-мотиваційній. Для  її пізнавальних процесів характерний  синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність. У сприйманні він представлений  перцептивними діями; в увазі  — вмінням керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани  дій; у пам'яті — об'єднанням зовнішнього  і внутрішнього структурування матеріалу  під час його запам'ятовування і  відтворення; в мисленні — об'єднанням у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного  способів розв'язання практичних завдань.

У дошкільному віці уява, мислення та мовлення тісно пов'язані. Їх синтез породжує здатність творити  образи та довільно маніпулювати ними за допомогою мовних самоінструкцій. Це означає, що у дитини виникає та починає успішно функціонувати  внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними  уявленнями довільна поведінка. Одночасно  завершується процес опанування мови як засобу спілкування, що створює основу для активізації виховання і  розвитку дитини як особистості. У процесі  виховання відбувається засвоєння  необхідних моральних норм, форм і  правил культурної поведінки. Усвідомлені  малюком норми і правила починають  керувати його поведінкою, перетворювати  його дії на довільні та морально регульовані  вчинки. Це засвідчує появу довільної  моральної саморегуляції.

Основними показниками розумового розвитку дошкільників є розвиток мислення, уваги, пам'яті, уяви. У дошкільному  віці діти починають пізнавати світ за допомогою мислення — суспільно  зумовленого психічного процесу, який полягає в узагальненому й  опосередкованому відображенні дійсності. Його розвиток у дошкільнят залежить від розвитку уяви. Дитина механічно  замінює у грі одні предмети іншими, надаючи їм невластивих, але окреслених правилами гри нових функцій. Пізніше предмети вона замінює їх образами, у зв'язку з чим відпадає необхідність практичної дії з ними.

Основою розвитку мислення дошкільняти є формування розумових  дій. Вихідним пунктом цього формування є реальна дія з матеріальними  предметами. Потім дошкільник вдається до дій з реальними матеріальними  предметами у внутрішньому плані, з  їх образами. Наприклад, якщо дитині кажуть, що в неї є 2 яблука, і запитують, скільки в неї буде яблук, якщо їй дадуть ще одне, то їй уже не потрібно реально переставляти яблука і лічити їх, цю дію вона може здійснити в  образній формі. Далі внутрішні дії  стають згорнутими. На вищих етапах розвитку мислення, зокрема, у процесі  логічно-понятійного, розумові дії  здійснюються за допомогою внутрішнього мовлення, використання різних знакових систем. Однак дошкільник у процесі  мислення оперує не стільки знаками, скільки образами, які або відображають конкретні предмети, або є більш  чи менш узагальненими і схематизованими. При цьому він уявляє собі розв'язання завдання як ряд розгорнутих дій  із предметами чи їх замінниками [14].

Сучасні дослідження засвідчили, що багато особливостей мислення дошкільнят, які раніше вважалися невід'ємними ознаками віку, спричинені умовами  їхнього життя і діяльності та можуть бути змінені внаслідок використання іншого змісту і методів дошкільного  навчання. Так, конкретність (прив'язаність до конкретного випадку) дитячого мислення зникає, поступаючись місцем узагальненим формам суджень, якщо дитину ознайомлюють не з окремими предметами та їх властивостями, а із загальними зв'язками і закономірностями явищ дійсності. Діти п'яти-шести років  легко засвоюють знання про деякі  загальні фізичні властивості, стани  тіл, про залежність будови тіла тварин від умов їх існування, про співвідношення цілого і частин тощо, використовуючи ці знання у своїй розумовій діяльності. За відповідних умов навчання (поетапного формування розумових дій) дошкільники  оволодівають поняттями і способами  логічного мислення.

У дошкільному віці дитина починає спрямовувати свою психічну діяльність на предмети і явища, які  мають для неї важливе значення, цікавлять її. Це є свідченням певного  рівня розвитку її уваги — спрямованості  і зосередженості свідомості на певному  предметі, явищі тощо. Увага як процес і етап налаштування дитини на сприйняття значущої інформації і виконання  поставлених завдань у дошкільному  віці відображає її інтерес до навколишніх  предметів і дій, які вона виконує. Малюк зосереджений тільки до тих  пір, поки не згас його інтерес. З появою, наприклад, нового предмета увага переключається на нього. Тому діти рідко тривалий час займаються однією справою [11].

Упродовж дошкільного  віку у зв'язку з ускладненням діяльності дітей та їх поступом у загальному розвитку увага стає більш зосередженою і стійкою. Якщо молодші дошкільнята можуть грати в одну гру 30—50 хв., то в 5—6 років тривалість її збільшується до 2-х год. Це зумовлене тим, що в їхній грі відтворюються складніші дії і взаємини людей, інтерес до неї підтримується постійною появою нових ситуацій.

У дошкільному віці відбувається інтенсивний розвиток здатності  до запам'ятовування і відтворення. Якщо людині важко чи майже неможливо  згадати що-небудь із раннього дитинства, то дошкільне дитинство, особливо старший  дошкільний вік, залишає багато яскравих спогадів. Пам'ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбуваються незалежно  від волі та свідомості, вони реалізуються у діяльності, зумовлюються нею. Довільні форми запам'ятовування і відтворення, що починають складатися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюються  у старших дошкільнят. Найсприятливіші  умови для опанування довільного запам'ятовування і відтворення  формуються у грі, коли запам'ятовування є умовою виконання дитиною взятої на себе ролі [11].

Дитина дошкільного віку уже здатна уявляти, тобто створювати образи тих предметів і явищ, яких вона безпосередньо не бачила. Як психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною, уява пов'язана зі знаковою функцією свідомості — кодуванням візуальної інформації з допомогою схем, фігур і більш складніших умовних знаків [18].

Уява дитини формується у  грі. На перших етапах вона невіддільна  від сприйняття предметів та виконання  з ними ігрових дій. У грі дітей  молодшого дошкільного віку суттєве  значення має тотожність предмета-замінника  з предметом, який він заміняє. Старші дошкільники можуть уявляти предмети, зовсім несхожі з предметами заміщення. Поступово потреба у зовнішніх  опорах зникає. Відбувається інтеріоризація — перехід у грі до уявної дії  з предметом, якого насправді  немає, а також до ігрового перетворення предмета, надання йому нового змісту та уявних дій з ним. Сформувавшись  у грі, уява переходить і в інші види діяльності дітей (малювання, створення  казок, віршиків).

Перетворення дійсності  в уяві дитини відбувається шляхом комбінування уявлень, надання предметам  нових властивостей. Дошкільники  можуть уявляти предмети, перебільшуючи  або применшуючи їх. Побутує думка, що дитина має багатшу уяву, ніж  дорослий, оскільки вона фантазує з  найрізноманітніших причин. Однак ця думка є суперечливою. Дитина може уявити собі набагато менше, ніж дорослий, тому що має обмежений життєвий досвід, а значить, і менше матеріалу  для уявлень.

На формування особистості  дошкільника впливають основні  види діяльності, які він виконує, розвиток мовлення та пізнавальної сфери, але найважливіше значення у цьому  процесі мають розвиток самосвідомості й самооцінки, спонукальної сфери, динамічної і змістової сторін емоцій та почуттів [14].

Особливу роль у розвитку особистості дитини в дошкільний період відіграють люди, що її оточують, передусім батьки. Дошкільник стає самостійнішим, більш незалежним, ніж  раніше, від дорослих, розширюються та ускладнюються його взаємини з  оточенням, а це відкриває йому значні можливості для глибшого самоусвідомлення, оцінювання себе та інших. Отже, розвиваються його самосвідомість і самооцінка.

Наприкінці дошкільного  віку оцінні судження про навколишнє, про себе поступово стають усе  повнішими і розгорнутіпіими. У  самооцінці дошкільняти вже знаходять  відображення почуття гордості та сорому, виникає активне ставлення до власних емоцій.

Дитина починає орієнтуватися  не лише на безпосередні стосунки з  дорослими, наявну ситуацію, але й  на певні свідомо прийняті завдання, норми, правила. Спілкування набуває  цілісного контексту, стає позаситуативним. У стосунках дошкільнят із ровесниками  найтиповішим є кооперативно-змагальний рівень спілкування — спілкування, у процесі якого діти стійко прагнуть досягнення загальної ігрової мети, ставлячись до партнерів як до суперників у спільній грі.

У дошкільному дитинстві  формуються вищі почуття. Особливі переживання  супроводжують ставлення дітей  до батьків, спілкування з якими  у спільній діяльності живлять радісні  емоції. Тривожні переживання викликають конфлікти у сім'ї, суперечки з  ровесниками, несправедливе ставлення  до них. Дошкільник часто впадає у  ревність, якщо йому здається, що братик чи сестричка (в дитячому садку —  інша дитина) користується більшою  увагою дорослих.

Головним джерелом гармонійного розвитку емоцій і почуттів дошкільника  є сім'я. Розвиток його емоційної  сфери відбувається у напрямі  ускладнення змісту емоцій, формування емоційної забарвленості (фону) життя, експресивності переживань. Дошкільники  активно засвоюють мову почуттів, здатні словами пояснити свій емоційний  стан, вчаться регулювати його [18].

Отже, від народження до вступу у школу дитина долає ряд важливих етапів: новонародженість, немовля, раннє  дитинство, дошкільний вік. Кожному  з них властиві специфічні ситуації розвитку, певні провідна діяльність, новоутворення і досягнення у психічному та особистісному розвитку, особливі кризи і поєднання процесів дозрівання й розвитку.

 

1.2. Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку

Слово "психодіагностика" означає буквально "постановка психологічного діагнозу", або прийняття кваліфікованого рішення про кінцевому психологічному стані людини в цілому або про окремо взяту психічну властивість. Практична психодіагностика використовується в самих різних областях діяльності психолога: і тоді, коли він виступає як автор або учасник прикладних психолого - педагогічних експериментів, і тоді, коли він зайнятий психологічним консультуванням або психічної корекцією. Але найчастіше психодіагностика виступає як окрема, цілком самостійна сфера діяльності. Її метою стає постановка психологічного діагнозу, тобто оцінка наявного психічного стану людини [12].

Діти дошкільного віку мають ряд психологічних і  поведінкових особливостей, знання яких необхідно для того, щоб отримувати достовірні результати в процесі  їх психодіагностичного обстеження. До цих особливостей, перш за все, відноситься  порівняно низький рівень свідомості та самосвідомості. У більшості дошкільнят такі пізнавальні процес як увага, пам'ять, сприйняття, уяву і мислення знаходиться  на порівняно низькому рівні розвитку.

Щоб правильно судити про  рівень розвитку, досягнутому дитиною, необхідно тестові психодіагностичні  завдання підбирати таким чином, щоб вони одночасно були розраховані  як на довільний, так і мимовільний  рівень регуляції когнітивної сфери. Це дозволяє адекватно оцінити, з  одного боку, ступінь довільності  пізнавальних процесів, а з іншого боку - реальний рівень їх розвитку в  тому випадку, якщо вони ще не є довільними. У дітей 3-6 років вже є елементи довільності в керуванні своїми пізнавальними процесами. Але основна  частина дітей цього віку характеризується переважанням мимовільних пізнавальних про-процесів, на них і спирається дитина, пізнаючи навколишній світ. Психодіагностика дітей цього віку, отже, повинна бути двояконаправленою.

Детальне вивчення розвитку мимовільних пізнавальних процесів. 
Своєчасне виявлення і точний опис довільних когні-тивних дій і реакцій.

Діти - дошкільники дуже слабо  усвідомлюють власні особистісні якості і не можуть правильно оцінити  свою поведінку. Починаючи з 4-х - 6 років, діти вже можуть оцінити себе як особистість, але в обмежених  межах. Тому тут рекомендують звертатися до методу зовнішньої експертної оцінки, використовуючи в якості експертів  дорослих людей, обізнаних даної дитини.  

Також для дітей - дошкільнят не цілком годяться особистісні опитувальники, що містять у собі прямі судження самооціночного типу. Якщо мова йде про непрямі судженнях, то вони також не повинні включати в себе особливості психології поведінки, яке дитина ще недостатньо-точно добре усвідомлює. Взагалі, використання подібних опитувальників в психодіагностичних цілях дошкільному віці слід звести до мінімуму, і якщо звернення до них неминуче, то кожне питання необхідно детально і доступно пояснювати дитині [].

Дошкільнята лише тоді будуть в процесі психодіагностики демонструвати  свої здібності, тобто показувати результати, правильно відображають рівень їх психічного розвитку, коли самі методики і наявні в них завдання викликають і підтримують  до себе протягом усього часу інтерес  дитини. Як тільки безпосередній інтерес  дитини до виконання завдань втрачається, він перестає проявляти ті здібності  і задатки, якими реально володіє. Тому, якщо ми хочемо виявити дійсний  рівень психологічного розвитку дитини і його можливості, наприклад, зону потенційного розвитку, необхідно заздалегідь, складаючи інструкцію і методику, поклопотатися про те, щоб все  це викликало з боку дитини мимовільну увагу і було досить цікаво для  нього. 
Нарешті, слід враховувати особливості самих мимовільних пізнавальної тільних процесів, наприклад, непостійність мимовільної уваги і підвищену стомлюваність дітей даного віку. Тому серію тестових завдань не слід робити занадто довгою, що вимагає великої кількості часу. Оптимальним для дітей дошкільного віку вважається час виконання тестових завдань, що знаходяться в межах від однієї до десяти хвилин, причому, чим менше вік дитини, тим коротшим воно має бути. Найкращі психодіагностичні результати можна отримати, спостерігаючи за дітьми в процесі заняття провідною для даного віку діяльністю – грою [4].

Забираючи дитину на діагностику, треба мати на увазі, що він не повинен  бути відірваний від цікавого для  нього заняття і приведений проти  своєї волі. У цьому випадку  результати дослідження можуть виявитися  недостовірними. Встановлення доброзичливого контакту і гарного взаєморозуміння  між дитиною і експериментатором - необхідна умова для отримання  достовірних результатів. Шляхи  встановлення контакту можуть бути різними  в залежності від індивідуальних особливостей дитини і його відносини  до психолога. Може виявитися доцільним  спочатку зовсім не звертати уваги  на дитину, дати йому самостійно зорієнтуватися в ситуації і звикнути до нової  обстановки, далі запропонувати цікаву іграшку, а потім постаратися  організувати спільну гру і поступово  перевести дитину до виконання інструкцій. Іноді виявляється ефективною попередня  спокійна бесіда на необтяжливі для  дитини теми. Доброзичливе, довірче  відношення до дошкільнику, пів-ве прийняття  дитини, без вимоги від нього дотримання обов'язкових норм поведінки (вітатися, звертатися на «ви» і т.п.), позитивна  оцінка його особистості і його дії  створюють той фон, на якому можуть реалізуватися інтелектуальні можливості дитини і найбільш повно проявитися особливості його особистості.

Для проведення діагностики  необхідна окрема кімната, в котрій ніхто не завадить роботі з дитиною. Зовнішній вигляд кімнати має велике значення. Чим менше вона схожа на офіційний кабінет, тим вільніше відчує себе дитина. Підходящу обстановку створять дитячі малюнки, вироби і книжки з картинками, які дитині можна буде розглянути перед обстеженням. Яскраві, незвичайні предмети або привабливі іграшки небажані, оскільки вони можуть відволікати увагу дитини від запропонованих завдань. Перед початком обстеження експериментатор повинен підготувати всі матеріали методик, але розташувати їх так, щоб вони не були видні дитині. 
Важлива умова психодіагностики - пристосування до індивідуальним особливостям дитини: її темпу, рівня стомлюваності, коливанням мотивації і т.д. У разі швидкого стомлення можна зробити перерву і поговорити з дитиною або дати йому можливість встати, походити, пограти з ним в м'яч і зробити кілька фізкультурних вправ. В цілому обстеження може займати від 30 до 60 хвилин.