Історія розвитку економічного аналізу як науки

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Закарпатський Державний Університет

     Факультет економіки та туризму

Кафедра обліку і аудиту  
 

Реєстраційний номер________________

Дата  реєстрації „____” ______________ 

Попович І. І.

Студента V курсу

Заочної форми навчання 
 
 
 
 
 

Курсова робота

З дисципліни  „ Організація і методика економічного аналізу”

  На  тему „Історія розвитку економічного аналізу як науки” 
 
 

науковий  керівник

ст. викл. Макарович В. К. 

Допущено до захисту

Дата „ ___” ________

Підпис ____________ 
 
 

Ужгород,2011 

Робота захищена „ _____”_______2011р. з оцінкою „________”

Підписи членів комісії ____________________________________ 
 

План 
 
 

      Вступ

1. Зародження економічного аналізу як науки
2. Економічний аналіз у соціалістичному суспільстві
3. Становлення і розвиток економічного аналізу в Україні.

Висновки

Список  використаної літератури

Додатки

Вступ 

      Історія розвитку економічного аналізу - це історія  розвитку понять і концепцій аналізу, еволюція тієї особливої мови, якою ми намагаємось описувати одну із сторін багатоманітної і невичерпної дійсності. Чергове поняття і категорія з'являлись тоді, коли для цього назрівала необхідність. Розгляд цих категорій в еволюційному русі та в обмежених контекстах, напевне, краще за все послужить їх розкриттю і засвоєнню.

      Економічний аналіз в історичному аспекті - це пошук доцільних відповідей на облікові питання. Іноді він йшов успішно, іноді призводив до розчарування. Дослідники помилялись, однак, усвідомивши  це, починали пошук знову і знову. Історія аналізу — не шлях від меншої перемоги до більшої, а літопис його злетів і падінь.

      Для того, щоб зрозуміти і збагнути всю сутність економічного аналізу, необхідно вивчити його історію. Тільки глибокі знання поступового  розвитку аналізу навчають заслужено  цінувати його переваги та значення для господарського життя. За допомогою історії є можливість проникнути в економічне життя минулих, століть. Господарські явища, правові відносини, рух цінностей, які належать підприємству, відображають за допомогою слів та цифр. Аналіз цих показників є дзеркалом, яке відбиває частину явищ культурного розвитку народів світу.

      Значення  історії економічного аналізу важливе  для розуміння його сучасного  стану і оцінки можливих напрямів розвитку. Історична еволюція економічного аналізу розглядається не заради неї самої, а для полегшення розуміння теперішнього і передбачення майбутнього. Важливо ознайомитись з джерелами діяльності з оцінки та реєстрації фактів господарського життя, які завжди супроводжують життя суспільства і окремої людини.

      Актуальність  обраної теми дослідження полягає  в тому, що питання необхідності вивчення історії економічного аналізу  сьогодні не викликає жодного сумніву. Адже краще працює той аналітик, який добре володіє досвідом попередників. Він не витрачає часу, намагаючись винайти те, що вже було винайдено раніше. Вивчаючи історію, аналітик не може її переробити, але спроможний глибоко переосмислити минуле та краще усвідомити майбутнє.

      Разом з тим історія вчить критично ставитись до будь-яких теоретичних  побудов та наукових дискусій. Часто те, що сьогодні вчені вважають головним, таким, що має принципове значення, з плином часу виявляється малозначущим, миттєвим або просто забутим. А всі суперечки навколо певного питання - ні чим іншим, як відірваною від життя дискусією, справжні цілі якої далекі від теперішніх проблем обліково-економічної практики.

      Питання історії економічного аналізу піднімається в працях багатьох вітчизняних та російських вчених (С.Б. Барнгольц, Ф.Ф. Бутинець, В.В. Ковальова, І.Д. Лазаришиної, М.В. Мельник, Є.В. Мниха, О.В. Олійник, Г.В Савицької,), докладно висвітлені етапи становлення економічного аналізу як науки, досліджено генезис навчальної та методичної літератури з аналізу господарської діяльності суб'єктів економічних відносин. Разом з тим, сучасні дослідники не приділяють уваги напрацюванням, теоретичним та практичним розробкам попередників, котрі працювали в період командно адміністративної економіки (1960-1985 pp.), не оцінюють результати багатьох тематичних зібрань, нарад, конференцій - можливо саме тут і можна знайти відповіді на окремі питання сьогодення, отримати поштовх для подальшого удосконалення аналітичної роботи.

      Метою курсової роботи є систематизація та переосмислення історичної еволюції розвитку економічного аналізу для виявлення закономірностей та тенденцій поступального розвитку аналітичної науки.

     Завдання курсової роботи є:

      1. Розглянути основні передумови, що сприяли виникненню економічного  аналізу як науки

      2. Виділити основні проблеми економічного  аналізу на сучасному етапі

      3. Визначити перспективи розвитку  економічного аналізу

      Об’єктом  дослідження є історія економічного аналізу.

      При написанні курсової роботи були використані  праці видатних зарубіжних вчених, що здійснили вагомий внесок в  розвиток економічного аналізу на різних історичних етапах: Заруба О. М, В.В. Вернтца, А. Дженнінгса, А.Ч. Літтлтона, Д.О. Мея, В.Е. Патона, Д. Шера, Е. Шмаленбаха; радянських та вітчизняних вчених: В. В. Коваленко, Ф.Ф. Бутинця, М.Я. Дем’яненка, Г.Г. Кірейцева, К. В. Ізмайлова, В.Г. Лінника, С.А. Николаєву, В.Д. Новодворського, П.Т. Саблука, В. О. Мец, Л. М. Іващенко, Я.В. Соколова, М.Г. Чумаченка, Ю. С. Цал-Цаков. 
 

1.Зародження економічного аналізу як науки 

      Ступінь розвитку науки визначається рівнем вивчення її історії. Вивчення  історії можна вважати єдиним правильним прийомом, що дає необхідне підґрунтя для висловлення думки про теперішній стан економічного аналізу перспективи розвитку в майбутньому.

      Аналітико-системний  процес, який стосується явищ суспільного  життя, соціально-економічного устрою, виробництва, обміну та споживання, призвів людську думку до висновку, що саме виробництво, добробут людей, економічне зростання і кризові явища перебувають під впливом неочевидних суспільних факторів, об'єктивних законів економічного життя. Це вимагало пояснень, адекватних оцінок, що не могло бути зроблено лише простим описом цих процесів. Потрібна була наука, спроможна проникнути в сутність процесів, які відбуваються, виявити їх рушійні сили та дати обґрунтування законам економічного життя. Такою наукою стала політична економія. А разом з нею, або точніше в її надрах, і виник економічний аналіз. Спочатку - у найпростіших формах, а пізніше - як система спеціальних знань для дослідження причинно-наслідкових змін економічних процесів і явищ.

      Становлення економічного аналізу, як спеціальної галузі знань, було зумовлено об'єктивними вимогами та умовами (рис. 1) (додаток 1).

      Теорія, методологія, методика, способи та прийоми  економічного аналізу створювалися, як і в інших науках, поступово, проходячи складні, а іноді й суперечливі етапи. На відміну від бухгалтерського обліку та статистики, які мають багатовікову історію, економічний аналіз як наука сформувався відносно недавно. Цей шлях був складний і тернистий.

      Першим  поштовхом для розвитку наукової думки в сфері економічного аналізу можна вважати те, що з 70-х років XIX ст. у банкірів виникла необхідність у вмінні читати баланси клієнта для вирішення питання про надання кредиту [1, 185]. Першим теоретиком, який спробував відповісти на подібні питання, став англійський вчений кінця XIX ст. Джеймс Кеннон. Він писав: "звіт для банкіра - як карта для мандрівника - вказує і робить зрозумілими моменти та обставини, які в інших випадках вважалися б випадковими та загадковими". Для кращого розуміння банкірами фінансової звітності Дж. Кеннон сформулював три правила [1, 186]:

1. економічною базою позики можуть бути лише ліквідні активи (гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість);
2. основні засоби не змінюють суму ліквідних активів при розрахунку забезпечення позики;
3. кредит не повинен перевищувати половини суми ліквідних оборотних засобів.

      Після появи цих правил вони почали критикуватися  вченими у зв'язку з тим, що:

      1) не можна вважати, що підприємство  ліквідується, необхідно виходити  з того, що воно функціонуватиме невизначено тривалий час;

      2) величина кредиту базується не  на обсязі оборотних засобів  фірми, а на довірі кредитора  до свого боржника. Але, не дивлячись  на критику, коефіцієнт ліквідності  був і до сьогодні залишається  найважливішим показником платоспроможності підприємства. Однак критика не пройшла даремно: дослідники почали шукати інші відносні величини - фінансові коефіцієнти. Сам Дж. Кеннон запропонував 9 коефіцієнтів, а відомий дослідник Хетфілд вказав, що головний показник - не ліквідність по суті, а те, з якою швидкістю зараховуються платіжні засоби в актив балансу порівняно з сумами зобов'язань, які виникають (кредиторською заборгованістю).

      Подальша  еволюція поглядів була спрямована на пошук системи коефіцієнтів, які  б дозволили передбачити імовірність банкрутства. Перехід від ідей, пов'язаних з конструюванням і трактуванням балансу, до його аналізу став значним досягненням німецької школи.

      Деякі сучасні вчені обгрунтовано пов'язують виникнення аналізу зі становленням бухгалтерського обліку, з балансоведенням. Цей оригінальний напрям почав формуватися в кін. XIX - поч. XX ст. у межах бухгалтерського обліку.

      У спробах поглибити вивчення балансу  можна виділити три напрями: перший пов'язаний із виділенням економічного аналізу (П. Герстнер, Ф. Ляйтнер, Р. Штерн, І.Ф. Шер та ін. [20, 40]), другий розвивав аналіз юридичний і призвів до створення бухгалтерської ревізії (Р. Байгель, К. Порциг, Рьомер та ін.), третій популяризував знання про баланс серед акціонерів (Брозіус, Т. Губер, М. Шенвандт та ін.) [20, 41]. У бухгалтерський облік аналіз одним з перших ввів І.Ф. Шер, при чому аналіз розглядався ним як органічна складова бухгалтерського обліку.

      Вчені першого напряму приділяли увагу  питанням аналізу ефективності діяльності підприємств. Вони стверджували, що необхідно розрізняти суб'єктивну рентабельність і рентабельність господарську. Перша визначається як відношення суми дивідендів до собівартості придбаної акції, а друга - як відношення прибутку підприємства до його власних засобів.

      Останнє твердження деякі вчені критикували, зокрема, П. Герстнер і Г. Нікліш [20, 42]:

      1) прибуток, отриманий за рік, не  може включатися повністю до  фінансового результату, так як  його частина вже увійшла до  складу капіталу, а отже, вплинула на загальнорічну суму прибутку;

      2) прибуток отримують не лише на свій, а й на залучений капітал. Отже, рентабельність повинна визначатися для всього капіталу, що використовується на підприємстві.

      Цікавим є підхід французького вченого Ж. Перріна до змісту аналізу [1,188]. Так, завдання аналізу за Ж. Перріном наведено на рис. 2. (додаток 2).

      Інший французький вчений Ф. Батардон в  частині аналізу балансу наполягав на побудові динамічних рядів. Ще один представник французької облікової школи Ж.-Б. Дюмарше - був першим, хто запровадив типологічний аналіз балансу. Його підхід, заснований на комбінаториці, дозволяв звести всю множину балансів до кількох чітко виділених типів.

      Слід  також відмітити погляди П. Меньо, який стверджував, що бухгалтерський облік, будучи засобом отримання інформації, не може бути самоціллю, адже облік дає інформацію для аналізу. Його мета - виявити причини невідповідності господарських процесів наміченим цілям. При цьому П. Меньо відмічав, що перше почуття, яке відчуває господар, зіткнувшись з аналізом, - це незручність, пов'язана з відсутністю мети та точності, сумніви в практичному використанні отриманих даних. Головною причиною є відносність і суб'єктивізм у розподілі накладних витрат.

      Такими  були підходи вчених Європи. У США на початку XX ст. найбільша увага приділялася аналізу фінансової звітності компанії.

      Американська  практика складання балансу на той  період значно випереджала європейську. Американські аналітики мало цікавилися питаннями теорії, однак намагалися розробити такі способи аналізу  балансу, за допомогою яких в одній таблиці можна було б представити стан справ і тенденції їх розвитку з таким ступенем наочності, щоб кожен адміністратор зміг у найкоротший термін отримати необхідні відомості.

      Першим  російським бухгалтером, що справді  оцінив роль економічного аналізу та його взаємозв'язок з бухгалтерським обліком, був А.К. Рощахівський (XX ст.). Він ввів поняття "внутрішня продуктивна сила" підприємства. Вчений наголошував, що результат, відображений у балансі, "виявляється лише при уважному вивченні балансу, що, як правило, є досить складним завданням". Він не проводив аналізу балансу в сучасному розумінні, але добре знав, як його оцінювати та інтерпретувати за допомогою відносних і середніх величин. Відносні величини вчений поділив на дві групи: 1) відношення балансових статей одна до одної (вертикальний аналіз); 2) відношення статей активу до суми кредиторської заборгованості (горизонтальний аналіз).

      Саме  такі підходи до аналізу отримали розповсюдження у Росії перед  Жовтневою революцією 1917 р.

      Таким чином, багато вчених, які займалися теоретичними розробками у сфері обліку, одночасно досліджували питання, пов'язані з аналізом господарської діяльності. Тому на етапі зародження і становлення аналізу спостерігався його безпосередній зв'язок з обліком.

      Більшість науковців вказують, що розвиток економічного аналізу  відбувався паралельно із загальноприйнятим історичним розвитком суспільства у цілому та виробничих відносин зокрема. Так як тривалий період історії України співпадає з історичними подіями тих країн, до складу яких вона входила або від яких залежала, доцільно розглянути розвиток аналізу в царській Росії XIX ст.-поч. XX ст. та в соціалістичному суспільстві (СРСР).

      Виділяють чотири етапи розвитку економічного аналізу у нашій країні (рис. 3), кожен з яких має свої ознаки та характерні особливості.

      Рис. 3. Етапи розвитку аналізу в Україні [1, 189] 

      Розвиток  капіталізму в Російській імперії, створення великих промислових  підприємств, розгалуженої банківської  і кредитної систем, кооперативної системи господарювання в кінці XІX ст. сприяли появі аналізу як самостійної галузі знань, завданням якої стало вивчення діяльності підприємства, виявлення резервів виробництва, обгрунтування управлінських рішень.

      У кінці XIX-на початку XXст. активно розвивалася наука про комерційні розрахунки. Саме аналіз балансу та комерційні розрахунки заклали основу майбутнього фінансового аналізу.

      Аналіз  господарської діяльності приватнокапіталістичних  підприємств і їх монопольних  об'єднань зводився переважно до аналізу ліквідності балансу, до оцінки статей активу та пасиву. Але тут виникали суттєві труднощі в зв'язку з тим, що у деякі галузі промисловості Росії залучався іноземний капітал. Бухгалтерський облік і звітність велись за зразками німецьких, англійських або французьких підприємств. Лише іноді при сплаті промислового податку для казенних палат складалися та друкувалися звіти і баланси російською мовою.

      У дореволюційній Росії не видавалася спеціальна література, присвячена економічному аналізу. Питання аналізу балансів розглянуто лише в окремій главі "Курс счетоводства" Р.Я. Вейцмана. Декілька статей з питань аналізу балансу, рахунку прибутків і збитків було опубліковано в журналі "Счетоводство", який видавався в кін. XIX - поч. XX ст. за редакцією A.M. Вольфа [19, 268]. Їх цінність полягала в тому, що автори викрили поширену на той час навмисну непрозорість балансів, яку можна було розуміти як форму вуалювання даних. Певний вплив на розвиток аналізу спричинили і інструкції комерційних банків про перевірку кредитоспроможності клієнтури.

      Значні  аналітичні розробки в дореволюційний час здійснювалися лише за "казенними  винними операціями", а також  у споживчій кооперації. Розвиток кооперативної форми діяльності зумовив необхідність аналізу діяльності підприємств, заснованих на кооперативній власності. Основна увага в процесі аналізу зверталась на фінансові результати їх господарської діяльності.

      Характерним для аналізу цього періоду  була відсутність теоретичного підходу, єдиної методика аналізу, загальні принципи вивчення одних і тих же показників тощо.

      У цілому в дореволюційній Росії самостійно економічний аналіз діяльності підприємств  ще не існував: використовувалися тільки окремі його елементи. Те, що проводилось  в межах аналізу, не виходило за рамки  балансоведення і, як правило, виконувалось бухгалтерами. 

2.Економічний аналіз у соціалістичному суспільстві 

      Після   1917 р.   відбулися   зміни   в   політиці, економіці, управлінських структурах, в організації обліку та контролю. Перші роки Радянської влади характеризувалися появою перших науково-практичних публікацій з аналізу. Економічний аналіз, що відповідав потребам командно-адміністративної системи, розвивався відповідно до вимог кожного етапу розвитку соціалістичної економіки.

      Господарський розрахунок передбачав необхідність широкого використання даних економічного аналізу. У цьому відношенні цінними виявилися вимоги В.І. Леніна про розробку зведеного синтетичного показника, який характеризував би роботу народного господарства в цілому. Це мало велике значення для аналізу господарської діяльності, так як було створено методологічну базу для порівняння результатів роботи різних за своїм характером і обсягом діяльності підприємств.

      З переходом до Нової економічної політики (НЕПу) у 1921р. почали відновлюватися всі галузі народного господарства. Методи адміністративного впливу замінювалися гнучкими економічними методами. Питання господарського розрахунку, боротьби з безгосподарністю, підготовки нових кадрів вищого рівня стали актуальними.

      Важливе місце в 20-их роках XX ст. належало кооперативним організаціям - споживчим і кредитним товариствам. У період НЕПу активно проводились аналітичні дослідження діяльності підприємств і організацій споживчої кооперації, узагальнювався і аналізувався досвід роботи цих організацій.

      Теорія  аналізу розвивалася у тісному  взаємозв'язку з розвитком практики, узагальнювала її. Передусім були розроблені питання аналізу балансу  та фінансових результатів, що відповідало  головним господарським завданням, які поставали перед підприємствами у період НЕПу. Державні трести та підприємства повинні були повністю покривати свої витрати отриманими доходами, тобто працювати беззбитково. Передбачалося встановити дієвий контроль за їх роботою, шляхом аналізу звітності.

      У період НЕПу аналіз фінансового стану здійснювали в першу чергу за даними балансів та інших звітних таблиць, що додавалися до балансу (Рахунок Прибутків і збитків, Звіти про реалізацію промислової продукції, про витрати тощо). Інтерес до балансів і звітів виявляли не лише керівники підприємств і трестів, але й органи ВРНГ, Наркомфіну та Державного банку. У зв'язку з цим на підставі загальних положень почали розробляти відомчі інструкції з аналізу результатів господарсько-фінансової діяльності промислових підприємств. У квітні 1923 р. було опубліковано Декрет ВЦВК і РНК про державні промислові підприємства (трести), що діяли на основі господарського (комерційного) розрахунку. Управління трестів керували діяльністю всіх закладів, що до їх входили, відповідали не тільки за організацію виробництва, але й за складання звітності (звіту, балансу, кошторису, виробничого плану та плану дій) за системою подвійної бухгалтерії. У 1924 р. ВРНГ опублікував Інструкцію з аналізу господарсько-фінансової діяльності промислових підприємств.

      У 1925 р. було видано Конспект-програму до аналізу балансів і звітів госпорганів (посібник для облікових працівників), у якій наголошувалося на необхідності всебічного аналізу діяльності промислового підприємства, хоча балансові показники розглядалися досить детально, залучалися дані про виробничу діяльність. Було висунуто ряд найважливіших вимог, схожих на ті, що висуваються до аналізу на сьогодні. Відмічалась важливість визначення норм витрачання сировини, палива, матеріалів та змін цих норм. Аналогічні вказівки були видані щодо заробітної плати та продуктивності праці, а також питань аналізу використання обладнання, порівняння фактичної собівартості продукції з плановою і виявлення "розходжень звітної калькуляції з кошторисною". Особливий розділ присвячувався аналізу реалізації продукції і пов'язаних з нею витрат.

      Аналіз  звітів і балансів промислових підприємств  отримав подальший розвиток із виданням Центральною бухгалтерією ВРНГ збірнику доповідей і матеріалів "О годовом отчете и его анализе" (1926 р.) та "Руководства по анализу балансов и отчетов хозорганов" (1927 р.). До сфери досліджень було включено питання кругообігу капіталу та прискорення його оборотності, оскільки вони були безпосередньо пов'язані з практичними вимогами розширення виробничої програми при зменшенні фінансових вкладень. Зокрема, цьому була присвячена серія статей С.К. Татура "О скорости оборота капитала", опублікованих в журналі "Счетоводство" за 1927-1928 pp., редактором якого на той час був М.А. Кіпарісов [19, 270].

      Про розвиток аналізу свідчить рівень літератури, яка видавалася. Роботи з аналізу господарської діяльності носили переважно балансознавчий характер. У них грунтовно розглядалися такі питання як оцінка балансових статей, їх групування.

      У 20-ті роки XX ст. теорію балансоведення і, зокрема, методику аналізу балансу було остаточно сформульовано в працях таких відомих вчених: М.О. Блатова, LP. Ніколаєва, О.П. Рудановського, П.Н. Худякова та ін.

      Першою  оригінальною працею з аналізу балансу  була книга П.Н. Худякова "Анализ баланса", видана в 1920 р., в якій автор намагався пояснити "природу бухгалтерського балансу та способи його аналізу. Об'єктом дослідження були баланси виробничих артілей, кредитних і споживчих товариств. Рамки аналізу балансу вченим дотримувалися досить суворо, тому багато показників (обсяг виробництва та реалізації, собівартість тощо) аналітично не розглядалися. П.Н. Худяков розумів, що аналіз - вищий етап обліку, ніж бухгалтерський запис окремих господарських операцій та їх узагальнення у звітності, а тому не випадково називав аналіз "філософією рахівництва".

      У перших роботах з аналізу господарської  діяльності соціалістичних підприємств  і господарських організацій  висвітлювалися його загальні основи; потім з'явилися праці, в яких викладалися особливості аналізу  діяльності підприємств окремих галузей промисловості.

      Теорія  аналізу розвивалася головним чином  шляхом узагальнення практики аналізу  господарської діяльності промислових  підприємств.

      Важливою  віхою у розвитку теорії аналізу  господарської діяльності радянських підприємств стала праця Н.Р. Вейцмана "Счетный анализ", яку можна вважати першою працею з фінансового аналізу в СРСР (1924 p.), і М.А. Кіпарісова "Анализ баланса" (1925 p.). Пізніше було опубліковано роботи A.M. Яковлева "Анализ баланса кооператива" (1925 р.), А.Я. Міхєєва "Руководство к анализу балансов потребительских обществ" (1926 р.), А.Я. Усачева "Экономический анализ баланса" (1926 р.). У цій книзі вперше зустрічається таке словосполучення, як "економічний аналіз".

      Нові  вимоги до аналізу було висунуто практикою одразу після грошової реформи (ліквідована двовалютність балансових оцінок), а також після переведення підприємств на господарський розрахунок (розгорнулася боротьба за беззбиткову господарську діяльність, що диктувало необхідність посилити внутрішньовідомчий, фінансовий і банківський контроль).

      Економічний аналіз у торгівлі та споживчій кооперації. Економічний аналіз у торгівлі та споживчій кооперації розвивався спочатку дещо швидше, ніж у промисловості, що було зумовлено використанням досвіду аналітичних розробок в дореволюційній споживчій кооперації, наявністю досвідчених кадрів, створенням міських кооперативів і значним зростанням їх кількості в сільській місцевості, утворенням районних і губернських союзів, організацією Центросоюзу, формуванням у всіх кооперативних союзах (в районних, міських, губернських та в Центросоюзе груп працівників, пов'язаних з інспектуванням, інструктуванням і ревізією місцевих кооперативів. Інструктори-організатори, інструктори-ревізори за специфікою своєї діяльності повинні були добре знати бухгалтерський та статистичний облік, вміти читати баланси та звіти, аналізувати торговельно-фінансову діяльність кооперативних підприємств. Саме з інструкторського, ревізійного та бухгалтерського персоналу кооперативних організацій згодом вийшли економісти-аналітики та перші наукові працівники у сфері економічного аналізу.