Історія розвитку інформаційно-бібліографічних технологій в Україні

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Гуманітарний факультет

Кафедра документознавства  та інформаційної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

Історія розвитку інформаційно-бібліографічних  технологій в Україні

 

 

Курсова робота з дисципліни

«Інформаційно-бібліографічні технології»

 

Виконала: студентка III курсу  гр. ІК-084

Безсонова Вікторія

 

Науковий керівник:

ст. викладач каф. ДІД

Бірюкова Тетяна Леонідівна

 

 

 

 

 

 

Одеса-2010

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ……………………………...........….…...3

 

ВСТУП.................................................................................................................….4

1. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ БІБЛІОГРАФІЇ………………………………….…….5

1.1 «Таблиці…» Каллімаха……………………………..…….……………..5

1.2 Походження терміна бібліографія..........................................................13

2. ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ   ТЕХНОЛОГІЙ……………………………………………………………… ...…18

2.1 Поняття інформаційної технології  18

2.2 Інтегровані пакети: поєднання різних технологій 23

2.3 Етапи розвитку інформаційних технологій 25

2.4 Види сучасних інформаційних технологій 29

 3. АНАЛІЗ НЕОБХІДНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО – БІБЛІОГРАФІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ…………………........................………..32

 

ВИСНОВКИ…………………………………………….….……………………33

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………….……..…………………….34

ДОДАТКИ …………………..……………………………….…………………36

 

 

 

 

 

Перелік умовних  позначень

 

АІС – автоматизована інформаційна система

АІСОД – автоматизовані інформаційні системи опрацювання  даних

АРМ – автоматизоване робоче місце

АСЗУ – автоматизована система забезпечення управління

АСУ – автоматизована система управління

БД – база даних

ІДС – інформаційно-довідкові  системи

ІС – інформаційна система

ІТ – інформаційна технологія

СУБД – система  управління базами даних

СОД – система опрацювання  даних

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСтуп

Актуальність даної теми полягає у тому, що значення інформації в сучасному суспільстві різко зростає і бібліографія є невід'ємною частиною такого виду суспільної діяльності, як книжкова справа, або з урахуванням сучасних досягнень культури й науково-технічного прогресу - інформаційна діяльність.

Метою дослідження є проведення аналізу історичного розвитку інформаційно-бібліографічних технологій.

Об’єкт -  інформаційно-бібліографічні технології.

Предмет – історичний аспект розвитку інформаційно-бібліографічних технологій.

Завдання:

1. Проаналізувати історію розвитку інформаційно – бібліографічних технологій.
2. Розкрити історію походження поняття бібліографії.
3. Визначити теоретичні підходи для використання інформаційних    технологій.

Методи дослідження: аналіз,спостереження, прогнозування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ БІБЛІОГРАФІЇ

 

1.1 «Таблиці…»  Каллімаха

Бібліотека Мусейону мала багатотисячне зібрання книжок. Її фонди формувалися високими темпами, адже відомі факти використання спеціальних  послів, котрі їздили світом і купували цілі колекції книг. Доходило навіть до того, що з кораблів, які прибували з Афін, вивантажували на Олександрійський берег гори книг. Книги у той час були на вагу золота. Їх намагалися отримати будь-яким шляхом і за будь-яку ціну. Часто текстами заволодівали шляхом обману або вони взагалі викрадались. Птолемей Філадельф і його послідовники також брали активну участь у розбудові та накопиченні фондів Олександрійської бібліотеки. Зокрема, його син Птолемей ІІІ Евергет не шкодував коштів на придбання книжок. Відомий

факт, коли він  узяв під заставу великої суми золотом примірник творів трагіків (Есхіла, Еврипіда, Софокла) і, коли настав час повертати книгу, він

відмовився від  застави і залишив збірку собі . Високі темпи формування бібліотечного  ресурсу дуже скоро дали про себе знати.

Вже при Птолемеї Філадельфі книгозбірня нараховувала майже п’ятсот тисяч примірників, а двісті п’ятдесят років потому їх кількість зросла до семисот тисяч .

Звичайно, такий  масив інформації потребував відповідного впорядкування. Тому весь процес накопичення  фонду бібліотеки було підпорядковано

певній механіці, що забезпечувала планомірно-поетапне проходження книги від видавця (власника) до бібліотечної полиці. Щодо першого етапу цього

шляху, то про  це власне йшлося вище. Стосовно ж подальшої  долі книги, вже в стінах бібліотеки Мусейону, то тут напевно варто дослухатись до думки

відомого вченого  Л. І. Владімірова, який зазначає: «Обробку літератури, що надходила до бібліотеки, здійснювали так: чергову партію сувій розвантажували не у самій  бібліотеці, а в одному з підсобних приміщень, де надходження реєстрували, сортували і записували їх походження …Далі сувої або залишали в запасниках, або переправляли до основного фонду. На наступному етапі їх розподіляли за предметними групами і каталогізували». Відомо також, що «…інвентаризація здійснювалась у спеціальному для цієї роботи приміщенні. Книжки розподілялись у основний та запасний фонди.

Дублікати зберігалися  не в центрі міста, а в іншому приміщенні на південному заході Александрії, у  кварталі Серапіум». Таким чином, ми можемо спостерігати розподіл літератури на два окремі каталоги. На нашу думку, така класифікація нових надходжень засвідчує, з одного боку, про висококваліфікований підхід до збереження цілісності змісту фонду, адже дублікати фактично були недоторканними, з другого – про не публічність такої бібліотеки, бібліотеки, що була акумулятором літератури для вузького кола поетів, науковців, ораторів – пансіонерів Мусейону. Гіпотези стосовно можливості відсіювання літератури «за походженням», тобто відносно наповнення фонду Олександрійської бібліотеки лише грецькою літературою, малоймовірні з огляду на загальний підхід до формування основного фонду бібліотеки. Подібні гіпотези залишаються гіпотезами, адже пансіонери-перекладачі, працювали саме над створенням перекладів іноземних творів, текстів написаних іноземною мовою.

У будь-якому  разі, навіть після проходження такої  інвентаризації, книжки потрібно було систематизувати відповідно до якихось  принципів, законів, порядку. Ось саме це й спричинило появу «Таблиць…» давньогрецького вченого Каллімаха (300 – 240 рр. до н. е.). Він досить молодим прийшов служити у Мусейон. Працював у бібліотеці і з часом став її головним бібліотекарем. Каллімах був дуже освіченою людиною. Про це свідчать понад вісімсот книжок, які він написав. Серед них: шість гімнів на честь богів і сімдесят вісім епіграм. Та найвизначнішим з усіх творів вважається саме «Таблиці визначних діячів у різних галузях знань та того, що вони написали, у ста двадцяти книгах» Ці «Таблиці…» – не що інше, як покажчик, де зібрано інформацію про авторів та їх твори. Всі дані впорядковані відповідно до певної структури х розташування.

Уся література умовно розділена на три основні  групи: «Художня», «Наукова» та «Різне». З цих трьох розділів найбільше  запитань

виникає до третього: «Різне». Дійсно, за якими критеріями відбиралася література до цього розділу? Відповідаючи на це запитання, варто, у

першу чергу, зважати  на зміст перших двох розділів. Виходячи з цього, логічним буде зробити висновок, що до розділу «Різне» входила література,

яка предметно  не належала ні до першого, ні до другого  розділу. Відповідно, підпорядкованість  у цьому розділі визначалася  не змістовною компонентою, а зовсім іншими показниками. Більше того, до цього  розділу могла потрапляти література й іноземного походження. Адже відоме ставлення

тогочасних греків до інших культур та народів, яких вони вважали другорядними порівняно  з собою. Під предметизаційне  окреслення цього розділу могли  підпадати і твори, що не мали автора, тобто автор на яких не був зазначений. А якщо «Таблиці…».

 Каллімаха  – це перелік саме авторів,  а потім вже творів, які вони  написали, то відповідно першочерговим  у підході до систематизації  документа були вихідні дані, які стосувалися, насамперед, прізвища  або імені автора. Стосовно ж описування творів, то у різних випадках Каллімах скоріше за все «… наводив початкові слова цього твору; коротко зазначав, якщо відомий твір приписувався комусь несправедливо; якщо ж взагалі ім’я автора було не відоме, то він намагався встановити його; якщо твір не мав заголовка, то він сам вигадував його; якщо твір мав декілька назв, то він висловлював свою думку на користь якогось з них». Траплялися випадки, коли до третього розділу відносилася література і не наукового, і не художнього змісту. Відомий російський історик-книгознавець О. У. Малєін у своїй праці «Начала библиографии в Греции» наводить слова Афінея : «…і Каллімах у таблицях творів різного роду записував твори, що стосувалися випікання пирогів…». Дещо яснішою є картина формування першого і другого розділів класифікації Каллімаха. З одного боку, зрозумілий поділ літератури на Художню та Наукову, з другого – очевидним є змістове вираження цих розділів засобами представлення відповідних підрозділів. Однак не переконливим, на нашу думку, є подання у розділі «Наукова література» тільки тих компонентів, що наведені у схемі. Адже висвітлення елементності науки могло б бути на багато акцентуйованішим. Тим більше, що в Мусейоні були відомі твори попередників з питань класифікації наук, зокрема Демокрита, Платона, Аристотеля. А бібліотека останнього становила значну частину книгозбірні Мусейону. Ще Птолемей Філадельф викупив у нащадків Теофраста бібліотеку Аристотеля . Що ж до її розмірів, то «…у четвертому столітті Аристотель володів такою великою бібліотекою, що географ Страбон  припускає: «він перший збирав книжки і вчив єгипетських царів створенню бібліотек». На підтвердження можливості впливу аристотелівського вчення на організацію документів Олександрійської бібліотеки говорить гіпотеза про те, що Аристотель разом зі своїм послідовником Теофрастом могли бути ідейними ініціаторами створення Мусейону як центру колективної науки. Адже такі твори, як, наприклад, «περι ζωιων γενεσεωσ» («Про виникнення тварин» ) – це результат, насамперед, спільної праці. Саме у Лікеї давньогрецький мислитель намагався реалізувати своє прагнення зосередити творчий потенціал для отримання чистоти результату наукового дослідження і проведення їх в умовах перипетичності. Стосовно ж Мусейону, то ідея «…Аристотеля і Теофраста полягала у тому, щоб згрупувати вчених

та їх вихованців навколо бібліотеки і наукових колекцій за для співпраці, яка сприяла  б науковому прогресу…». Ось чому є підстави говорити про інтелектуальність аристотелівського вчення і щодо організації самої бібліотеки, і щодо побудови її внутрішньої структури. Акцентуючи увагу на систематизаційних підходах, які використовував Каллімах, варто пригадати один з перших бібліографічних творів Аристотеля «Дидаскалії». Цей твір – зібрання і одночасно перелік творів, які представлялися на драматичних змаганнях. «Дидаскалії» були створені на основі архівних матеріалів, а саме протоколів змагань, в яких вказувалися автор та назва твору, імена головних героїв і нагорода, що присуджувалася авторові. Їх «…слід розглядати як частину наукового руху, що зосередився у школі Аристотеля. Це не просто опис, а результат систематизації та обробки архівних матеріалів в інтересах історико-літературного дослідження» [13, с. 15–16]. Тому цілком ймовірно, що Каллімах був знайомий зі змістом цього твору, а, отже, він знав і про систематизаційні методи та підходи, використані Аристотелем у процесі формування структури «Дидаскалій». Таке припущення підтверджується ще й тим, що у каталозі Каллімаха Афіней (грец. Аθήναιος Ναυκρατίτης,) – давньогрецький ритор, граматик Страбон (грец. Στράβων) (бл. 64/63 до н. е. – бл. 23/24 н. е.)– грецький історик, географ .

У частині «Таблиць…» міститься зібрання під назвою «Таблиці і написання дидаскалів, що були спочатку». На відміну від «Дидаскалій» тут йшлося не тільки про можливе з боку автора навчання акторів і хор відтворювати свій твір, але й про безпосередню участь самого автора у постановці. Одразу звернемо увагу на змістовну відмінність однокореневих слів. Термін «διδάσκω» з грецької означає «вчити», тобто передбачається виконання процесу навчання. Термін же «διδάσχαλοζ» визначає самого поета, який безпосередньо бере участь у постановці твору. Ось чому може виникнути заперечення врахування Каллімахом досвіду попередників, зокрема Аристотеля, у питаннях систематизації. Водночас така однокорінність та схожість елементів описання говорить про те, що «свідчення про такі дидаскали можна було звичайно отримати лише з дидаскалій, тому й Каллімах напевно розумів значення цих записів». А отже, враховував і використовував у своїх «Таблицях…» аристотелівські підходи до формування груп знань.

Структура класифікаційної  схеми давньогрецького бібліотекаря представлена трьома основними розділами  та шістьма й п’ятьма підрозділами відповідно. Перші два розділи  виражені предметизаційно, третій залишається «вільним» від дефініції будь-якої структури. У Аристотеля таких загадок немає. Наявні в його класифікаційній схемі підрозділи цілком логічно структуровані відповідно до основного змісту кожного з них. Тому для відстеження поступності поглядів Аристотеля щодо роботи Каллімаха, зробимо вибірку розділів та підрозділів з класифікації давньогрецького мислителя, екстраполюючи їх зміст на розділи та підрозділи класифікації Каллімаха (рис. 2). Наведена схема демонструє нам наявність трьох основних підрозділів одного загального. Ці три підрозділи відповідно складаються з менших, суто галузевих. Говорячи про зміст цих підрозділів, варто порівняти аристотелівські Теоретичну філософію, Практичну філософію та Творчу філософію, з відповідними розділами класифікації Каллімаха: Художня література, Наукова література та Різне. Як бачимо, спостерігається невідповідність змісту окремих підрозділів наведених класифікаційних схем. Так, Художня література відповідає Творчій філософії Аристотеля. Але Трагедія та Комедія подані мислителем як елементи Мемезису, що свідчить про наслідувальність цих мистецтв від природи. Каллімах же не виокремлює мистецтв, створених природою, мистецтв, створених людиною та мистецтв як результат наслідування природи людиною. Більше того, у Каллімах Риторика взагалі є структурним елементом Наукової літератури. Все це свідчить про еволюційність даного поняття і про використання його, як об’єкта наукового дослідження. Схожа ситуація і з елементами розділів Теоретична філософія та Практична філософія. Так, Метафізика Аристотеля, що є нічим іншим як Філософія (первинна філософія) та Політика, що представляє елементність законотворення та його виконання – це, за Каллімахом, елементи одного розділу Наукова література. Таким чином, можна стверджувати, що Каллімах забезпечив еволюційність аристотелівських сентенцій стосовно структури організації знань. Тут ми поділяємо позицію швейцарського дослідника Андре Боннара, який зазначає: «…Аристотель вивів науку на шлях всебічного дослідження світу і людини. Це дослідження здійснювалось у процесі уважного ставлення до фактів. Щоб досягти конкретного результату, потрібно було зібрати і систематизувати якомога більше фактів, а потім ще й пояснити їх. Вчені ж Мусейону не дотримувались якоїсь конкретної філософії, навіть аристотелівська не була для них визначальною. Вони запозичили у Аристотеля не метафізику, а лише напрям роботи …». Що ж до ідеології Аристотеля, то тут Каллімах напевно сконцентрував свою увагу, в першу чергу, на суто предметності організації знань, радше на організації документів конкретного каталогу, конкретної бібліотеки. Ось чому його класифікаційна схема має такий «виробничий», точніше прикладний характер, як і будь-яка сучасна документна класифікаційна система.

Підсумовуючи  сказане вище, можна констатувати, що «Таблиці…» Каллімаха – це дійсно систематизаційне відображення усього загалу операцій

щодо забезпечення каталогізації в Олександрійській бібліотеці. Формування даних таблиць здійснювалось у відповідності зі змістом тієї літератури, яка надходила до книгозбірні Мусейону. Таким чином забезпечувалось упорядкування документів для зберігання та подальшого цільового, компетентного їх використання в процесі науково-дослідної роботи вчених-пансіонерів. Структура «Таблиць…» Каллімаха є еволюційним надбанням і фактично пролонгацією аристотелівських підходів до формування класифікації знань. Адже бібліотека Аристотеля та його твори становили значну частину книгозбірні Мусейону. Його «Дидаскалії» були фактично першим бібліографічним твором, підготовленим на основі архівних даних. Ця систематизаційна праця склала фундамент одного з підрозділів «Таблиць…» Каллімаха. Варто також відзначити абсолютну предметність «Таблиць…» Каллімаха в аспекті розуміння змісту структури класифікаційної схеми, відповідно до якої і побудовані таблиці. Цей факт дає підстави констатувати, що «Таблиці…» Каллімаха були, по суті, першою бібліотечно-бібліографічною класифікацією, побудованою з орієнтацією на конкретний фонд та для роботи з ним. Більше того, такий систематизуючий механізм структурно був організований за аналогією підходів до організації знань.

Усе це характеризує його не як штучну класифікацію, а класифікацію, в основу якої закладена здатність  динамічно розвиватися відповідно до розвитку та еволюції класифікацій наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Походження терміна бібліографія

Історично поняття "бібліографія" виникає на певному етапі становлення  інформаційної діяльності, коли усвідомлюється необхідність у цілеспрямованому розвитку цієї найважливішої сфери суспільної діяльності, культури. У наш час ми можемо з повною визначеністю говорити про чотири основні періоди в історії бібліографії: I період - виникнення у Стародавній Греції бібліографії (V в. до н.е.) як книго писання, як праці ("бібліографа"); II період - виникнення бібліографії ( XVII-XVIII ст.) як узагальнюючої науки про книги й книжкову справу (інформаційну діяльність) та як особливого літературного жанру; III період - виникнення бібліографії (кінець XIX - початок XX ст.) як особливої науки книгознавчого (інформаційного) циклу; IV період (сучасний) - усвідомлення бібліографії як особливої області книжкової справи зі своєю специфічною дисципліною  - бібліографознавством.

У розробку походження й історії розвитку бібліографії за кордоном свій внесок внесли російські науковці, особливо А.Н. Деревицкий, А.И. Малеин, А.Г. Фомін, М.Н. Куфаев і К.Р.Симон.

Перший  період, як встановив на початку XX ст. А.И. Малеин, пов'язаний з появою й  функціонуванням самого слова "бібліографія" у Давній Греції у V ст. до н.е. Основним значенням цього слова було "не книгоописання а переписування книг, тобто створення або поширення книги за допомогою єдиного доступного античності способу для цього - писання або переписки" Інакше кажучи, бібліографія із самого початку своєї появи позначала те, що ми тепер називаємо "книжкова справа", або ширше - "інформаційна діяльність".

Другий  період пов'язаний з формуванням  у Європі XVII ст. системи наук, яка  існує з деякими змінами й  доповненнями дотепер. Слово "бібліографія" поряд з іншими - бібліологія, бібліософія, й т.п. - стало позначати науку про книгу (книжкову справі, інформаційну діяльність). Як вважає К.Р.Симон, слово "бібліографія" могло бути або запозичене з вже наявного досвіду, або придумано заново за зразком аналогічних назв наук (наприклад, географія). Пальма першості в цьому питанні належить французьким науковцям. Саме у французькій інтерпретації бібліографія як наука з'явилася у Росії на початку XIX ст.

Тут варто зазначити, що російські науковці не просто запозичили основи бібліографічної науки, але, опираючись на свій багатовіковий історичний досвід, привнесли багато оригінального. І доводиться тільки шкодувати, що багато досягнень історії вітчизняної бібліографії або недостатньо вивчені, або просто ігноруються на догоду самостійним, псевдонауковим побудовам.

Особливе  новаторство російської бібліографії виявилося в наступний третій період її розвитку на початку XX в. Російські  бібліографи у своїх наукових розробках ішли тепер урівень  із західноєвропейськими й, виходить, усього світу. Досить послатися на російську участь у роботі Міжнародного бібліографічного інституту у рюсселі, на співзвучність ідей Н.М. Лисовского, А.М. Ловягина й Н.А. Рубакина з ідеями П. Отле (одного із засновників названого інституту). Більше того, російські нуковці у багатьох аспектах, особливо теоретичних, випереджали закордонних дослідників.

Головне з вітчизняних досягнень розглянутого періоду полягає у тому, що була усвідомлена специфічна роль бібліографії як діяльності в більше широкій системі  інформаційної діяльності (книжкової  справи, документації), а бібліографії як науки - у системі книгознавства. Зокрема, стало зживати себе горезвісна відомість бібліографії до книгописання. Особливо цьому сприяло трактування так званих видів бібліографії, запропоноване Н.А. Рубакіним, а потім Н.В. Здобновим. Методологічно це було показано у роботах А.М. Ловягина, які дотепер замовчуються - або нарочито, або через незнання. А він розвивав серед багатьох інших наступні дві, можна сказати, що видаються ідеї. Перша стосується визначення бібліографії (книгознавства) як науки про спілкування людей, тобто про книжкову справу, інформаційну діяльність, комунікацію. Друга пов'язана з використанням і конкретизацією стосовно до завдань бібліографії такого діалектичного методу, як сходження від абстрактного до конкретного. На противагу технократическому підходу Н.М.Лисовского ("книгопроизводство - книго А.М. Ловягин трактував інформаційне спілкування як сходження, як методологічну редукцію від опису до аналізу, а від нього до синтезу (згадаємо гегелівську формулу "теза - антитезис - синтез"). Причому бібліографія займає тут серединне положення, тому що синтез її результатів, піднесення їх на загальнокультурний рівень можливі тільки за посередництвом методології більше загальної науки - книгознавства (або можливої тепер більше широкої науки про інформаційну діяльність). І серединне, центральне місце бібліографії тут не можна вважати випадковим, тому що інформаційне спілкування - це діалектичний процес зі зворотним зв'язком, коли, відповідно до поглядів того ж А.М. Ловягина, потрібне постійне пожвавлення - по собі мертвої - паперової культури, тобто впровадження на кожному діалектичному витку інформаційної діяльності всього самого коштовного, соціально значимого в культурно-історичному розвитку суспільства. У цьому зв'язку примітно, що П. Отле у своїх теоретичних побудовах пішов ще далі, уважаючи бібліографію метанаукой стосовно документації, тобто системі всіх наук інформаційно-комунікативного циклу.

Третій період у розвитку бібліографії був її золотим століттям. На жаль, ми дотепер недостатньо використовуємо його новації. А тим часом ідеї А.М. Ловягина й Н.А. Рубакина одержали свій подальший розвиток у роботах М.Н. Куфаева, але і його творча спадщина належною мірою не вивчене й не використовується.

Пережитий нами сучасний, четвертий по рахунку, період у розвитку бібліографії бере свій початок приблизно в 60-е роки, коли почалася чергова науково-технічна революція, пов'язана із впровадженням нової інформаційної технології (комп'ютеризації), і бурхливо формувалися такі нові наукові напрямки, як кібернетика, теорія інформації, інформатика, семіотика й т.д. Більш глибоко були обґрунтовані й нові наукові принципи, наприклад, діяльності й системності. Саме відповідно до принципу діяльності по-новому стали трактувати типову структуру й людської діяльності взагалі, і книжкової справи (інформаційної діяльності) зокрема, де бібліографія, як ми вже відзначали, соотносима з такого невід'ємного складового будь-якого виду суспільної діяльності, як керування, точніше - інформаційне керування.

Саме  на сучасному етапі й тільки в  нашій країні було уведено нове поняття для позначення науки про бібліографію - "бібліографознавство". Уперше воно було запропоновано в 1948 р. И.Г.Марковым, що, щоправда, розумів бібліографію й науку про неї зайво вузько й прагматично: "Бібліографія - це покажчики й довідники, які мають своїм об'єктом книги, а бібліографічна наука - це теорія створення, оформлення й використання бібліографічних покажчиків". Нове позначення бібліографічної науки ввійшло у ДЕРЖСТАНДАРТ 16448-70 "Бібліографія. Терміни й визначення", також впроваджений вперше у світовій практиці. Потім термін "бібліографознавство" був повторений у новій редакції зазначеного нормативного документа - ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-77. Але, на жаль, нова назва бібліографічної науки була відсутня в новій редакції - ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-84. Зате, як ми знаємо, вийшов перший вузівський підручник під такою назвою: "Бібліографознавство. Загальний курс".

Можливі нові дискусії й підходи. Важливо  підкреслити, що додання бібліографії управлінської функції у якості специфічної для її суспільної ролі в інформаційній діяльності проглядається як визначальна тенденція протягом всієї її історії у нашій країні (В.Г. Анастасевич, М.Л. Михайлов, А.Н. Соловйов). Але чомусь цьому дотепер надається мало значення, це просто не враховують у пропонованих зараз концептуальних побудовах бібліографії й науки про неї. Але іншої альтернативи немає. Більше того, саме функція інформаційного керування відрізняє як минулу, так і сучасну практику бібліографії. Наприклад, завдання "керівництва читанням" написані на прапорі одного з функціональних напрямків бібліографії - рекомендаційної. Бібліографічна підсистема з визначальною функцією керування характерна, як я вже відзначала, для апарата традиційної книги, більше того, стає специфічною частиною сучасних автоматизованих інформаційних систем (АИС) - різного типу ИПС, БД, БЗ, ЭС, ИИ й т.п.

Таким чином, на основі констатації особливостей виникнення й розвитку бібліографії й бібліографознавства можна  вважати, що визначальною сутністю цієї специфічної галузі інформаційної діяльності є інформаційне керування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Теоретичні підходи до використання інформаційних технологій

2.1. Поняття інформаційної технології

Існування сучасного  світу неможливе без використання розвинутої структури інформаційних  технологій. Визначимо, що мається на увазі під поняттям "інформаційні технології".

Інформаційна технологія - це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації  праці людей, зайнятих опрацюванням і зберігання інформації; інформаційну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, практичні додатки, а також пов'язані з усім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих початкових витрат і наукомісткої техніки. Їхнє введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки спеціалістів.

Технологія – це сукупність методів обробки, виготовлення, зміни  стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції. Технологія – це уміння щось робити досконало. Коли йде мова про інформаційну технологію, то матеріалом виступає інформація. Продуктом є також інформація. Але це якісно нова інформація про стан об'єкта, процесу або явища. Технологія представлена методами і способами роботи персоналу і технічних пристроїв з інформацією.

У технологічному плані  підприємство можна розглядати як сукупність інформаційних, людських і технологічних  ресурсів та методів їх взаємодії, організованих для досягнення певної мети (табл.1).

Кожна з перелічених  у визначенні інформаційної технології фаз перетворення і використання інформації реалізується за допомогою  специфічної технології, тому інформаційну технологію можна розуміти як сукупність технологій – технології збирання інформації, технології передавання інформації тощо.

 

Таблиця 1.

Зіставлення основних компонентів

Компоненти технологій для виробництва продуктів
Матеріальних	Інформаційних
Підготовка сировини і матеріалів	Збирання даних або первинної інформації
Виробництво матеріального  продукту	Опрацювання даних і  отримання результатної інформації
Збут вироблених продуктів  користувачам	передавання результатної інформації для прийняття на її основі рішень

 

Інформаційні технології у бібліотекознавстві реалізуються в автоматизованому і традиційному (паперовому) видах. Обсяг автоматизації, тип і характер використання технічних засобів залежать від характеру конкретної технології.

Автоматизація – це заміна діяльності людини роботою машин і механізмів. Ступінь автоматизації може змінюватися і в широких межах – від систем, у яких процес управління повністю здійснюється людиною, до таких, де він реалізується автоматично.

Автоматизована інформаційна технологія у бібліотекознавстві передбачає існування комплексу відповідних технічних засобів, що забезпечують реалізацію інформаційного процесу, і системи управління цим комплексом технічних засобів (як правило, це програмні засоби й організаційно-методичне забезпечення, що пов'язує дії персоналу і технічних засобів у єдиний технологічний процес). Оскільки істотну частку технічних засобів для реалізації інформаційних технологій становлять засоби комп'ютерної техніки, то часто під інформаційними технологіями, особливо під новими інформаційними технологіями (HIT), мають на увазі комп'ютерні інформаційні технології, хоча поняття "інформаційна технологія" стосується будь-якого перетворення інформації, в тому числі й на паперовій основі.

Інструментарієм нової  інформаційної технології є один або декілька взаємопов'язаних програмних продуктів для певного типу комп'ютера, технологія роботи в якому забезпечує можливість досягти поставленої користувачем мети (табл.2).

 

Таблиця 2.

Основні характеристики нових інформаційних технологій

Методологія	Основна ознака	Результат
Принципово нові засоби опрацювання інформації	"Вбудовування" в  технологію управління	Нова технологія комунікацій
Цілісні технологічні системи	Інтеграція функцій  фахівців і менеджерів	Нова технологія опрацювання  інформації
Цілеспрямовані створення, передавання, зберігання і відображення інформації	Облік закономірностей  соціального середовища	Нова технологія прийняття  управлінських рішень

 

Таким чином, автоматизована інформаційна технологія у бібліотекознавстві складається з технічних пристроїв, найчастіше – комп'ютерів, комунікаційної техніки, засобів організаційної техніки, програмного забезпечення, організаційно-методичних матеріалів, персоналу, об'єднаних у технологічний ланцюжок, який забезпечує збирання, передавання, накопичення, зберігання, опрацювання. Якщо розглядати весь життєвий цикл інформаційної системи, то під автоматизованими інформаційними технологіями у бібліотекознавстві розуміють сукупність методологій і технологій проектування інформаційних систем, базових програмних, апаратних і комунікаційних платформ, які забезпечують весь життєвий цикл інформаційних систем та їх окремих компонентів від проектування до утилізації.