Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними

ВСТУП

Метою курсової роботи є  вивчення системи непрямого оподаткування  в Україні, її складових. Ми будемо розглядати систему в цілому, з’ясуємо, яке місце непрямі податки займають в загальній системі оподаткування в Україні. Спираючись на нормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок на додану вартість», «акцизний збір», «мито» та ін. Будемо розглядати як формуються ставки непрямих податків, що є об’єктом оподаткування, якими нормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування в Україні. Проаналізуємо об’єктивні інтеграційні процеси і місце в них України та напрями подальшого удосконалення податкової системи, зокрема непрямого оподаткування, оскільки вона істотно впливає на розвиток зовнішньоекономічної діяльності й участі держави у міжнародному поділі праці.

Стабільна та збалансована податкова система – ефективний інструмент економічної політики держави. Побудова раціональної податкової системи  потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв’язку із розвитком економічного і політичного життя.

Аналіз системи оподаткування  в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про  серйозні недоліки, що їй притаманні. В  даній роботі ми будемо розглядати ці недоліки на прикладі непрямого оподаткування і зазначимо можливі шляхи удосконалення даної проблеми.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ

1.1 Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними

На сучасному етапі  розвитку наша держава знаходиться  на шляху встановлення тісних зв’язків з іншими державами, щоб посісти  гідне місце у світовому економічному просторі серед розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси, географічне положення, потенціальні можливості.

Провідну роль у мобілізації  коштів у державний бюджет відіграють податки. В основному за їх рахунок  створюється фінансова база для виконання державою її функцій і завдань.

Теоретичне обґрунтування  податкових конвенцій базується  на принципах оптимуму Парето. Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь  хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-кого іншого .

Джерелом податків виступає нова вартість - національний дохід, який створюється у сфері матеріального  виробництва, що включає вартість необхідного  продукту (ціну робочої сили чи заробітну  плату) та вартість додаткового продукту (прибуток, ренту, відсотки).

Податки є індивідуальними  безповоротними цільовими платежами  юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом [3].

Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків. Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державі збалансовану податкову систему.

Поділ податків на прямі  і непрямі уперше було застосовано  в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямих і непрямих податків була сформована Джоном Локком , чим було започатковано в теорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу було покладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, що будь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника, Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, варто віддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Тому вважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.

Пізніше економісти теж  дотримувалися поділу податків на прямі  й непрямі залежно від різних поглядів на перекладність окремих  податків, але вчення фізіократів, що лише земля дає чистий дохід і  тому вона повинна бути об’єктом оподаткування, викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цього приводу: “Для декого з економістів прямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих, кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагається оподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність” [6].

Поділ податків, в основу якого покладено принцип перекладності  або неперекладності, протримався  упродовж ХVII-XIX століть.

Більшість фінансистів  бачить різницю між прямими і непрямими податками у більшій або меншій їх перекладності, у способі їх справлення або з осіб, яких передбачається оподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вони перекладуть із себе тягар податків на інших.

Такого погляду свого часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платниками яких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують; при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, не повинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”[12].

Варто зазначити, що, на думку  А. Вагнера, податкова система лише тоді може упоратися зі своїми завданнями, коли вона відшукує і оподатковує  народний дохід і народне майно  – справжні податкові джерела – в окремих, одиничних доходах і майні. Для досягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування доходів і майна відповідної особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) під час їх споживання. Відповідно до цих трьох способів оподаткування маємо три основні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується в особливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки, а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки на прямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу при обговоренні різних податків.

Визнаючи суть непрямих податків, варто прислухатись до думки професора В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує між прямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності і податкового обов’язку” У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідно може заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить у неї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податкову спроможність”. Отже, при опосередкованому встановленні платоспроможності стягуються непрямі податки [7].

1.2 Економічна суть  непрямих податків

Відомо, що одним із найдієвіших  важелів стимулювання розвитку економіки  є податки й оподаткування. Податки  регулюють основні макроекономічні  процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, а відтак податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або – ні.

Податкова система – це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння. Паралельно з поняттям “податкова система” досить часто використовується термін “система оподаткування”. Іноді ці поняття вживаються як синоніми, що не правильно, оскільки податкова система – це сукупність податків, а оподаткування – це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами – платник, об’єкт оподаткування, ставка тощо – та механізмом обчислення і сплати податків [11].

Становлення системи  оподаткування в Україні почалося з ухваленням “Про систему оподаткування” У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування , дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Враховуючи зміни в  податковій політиці держави, необхідність подальшого удосконалення оподаткування, було ухвалено другий варіант Закону України “Про систему оподаткування”.

Система оподаткування  – це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленими відповідними законами держави.

Система оподаткування  – це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти  оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення  встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Відмінності в загальному рівні оподаткування різних країн  показують існування зв’язку  між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки  з властивими їй масштабами та формами  державного регулювання.

Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має  на увазі, з одного боку, обкладання доходів, а з іншого – видатків. На практиці вичленовування прямого  і непрямого обкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводиться використовувати умовний розподіл податків на прямі і непрямі.

Податок на додану вартість (ПДВ) охоплює практично усі сторони  життєдіяльності не лише суб’єктів  підприємницької діяльності, а й  інших юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з поставки товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Він є одним із основних джерел доходної частини бюджету.

При поставці товарів  підприємство закладає в його ціну суму податку на додану вартість. Після  того, як покупець придбає товар, а кошти від поставки надійдуть на підприємство, одержаний дохід зменшується на суму податку, а податок сплачується до бюджету.

Податок на додану вартість є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін.

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). [олійник]. За допомогою акцизного збору суттєво підвищується дохід бюджету при слабкому ефекті падіння попиту на ринку підакцизних товарів, не створюючи при цьому надмірного податкового тягаря на суб’єктів підприємницької діяльності. Акцизний збір встановлюється на монопольні товари і включається до ціни цих товарів [23].

Акциз (від франц. Accise – відрізаю) – один з видів непрямих податків, переважно на предмет масового споживання (сіль, цукор, сірники та ін., а також комунальні, транспортні та ін. розповсюджені послуги).

Акцизний збір в Україні  було введено одночасно з податком на додану вартість на підставі Закону України “Про акцизний збір”.Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон.Запровадження мита може переслідувати декілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Фіскальне значення мита має другорядне значення.

Порядок стягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, Законом України “Про єдиний митний тариф”, Декретами Кабінету Міністрів України, Постановами Кабінету Міністрів.

Отже, слід розібратись  з поняттями “митний тариф” і  “єдиний митний тариф”. Митний тариф  України – це систематизований згідно з українською класифікацією  товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок увізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на гармонізованій системі опису та кодування товарів. Складається митний тариф з 21 розділу, кожен з яких включає певну кількість груп. Митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів .

Єдиний митний тариф  – це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну  територію України або вивозяться за межі цієї території. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Його ставки є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами [14].

1.3 Нормативно-правове регулювання системи непрямого оподаткування в Україні найти новые законы

Практика непрямого  оподаткування в Україні має  ще коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту та податку з продажу, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ №2372-17 від 29. 06. 2010 р. “Про податок на добавлену вартість” та інструкцією ГДПІУ №3 від 10.02.2010 р.”Про порядок обчислення і сплати ПДВ”. З урахуванням доповнень і змін,які діють до 1 вересня 2012 року.

З 20 червня 2010 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України “Про податок на додану вартість” від 26 червня 2010 року. Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань. Закон України “Про податок на додану вартість” від 29.06.2010 р. №168/97-ВР.

На даль, податкове  законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ [2].

Основні законодавчі  і нормативно-правові акти, що регулюють  порядок нарахування і стягування акцизного збору.

У відповідності до Декрету Кабміну України від 02.12.2011 р.№15-16 “Про акцизний збір” акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів, ставок акцизного збору а також законодавчих актів, якими було встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2011 р. №33 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2011 р. під №73/4294.

Всі платники акцизного  збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.2011 р. №15-16 “Про акцизний збір”.

Повністю всі об’єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені  статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів  України того ж року.

У відповідності до Закону України “Про деякі питання оподаткування  підакцизних товарів” скасовано  всі пільги, що були надані законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів а також податку на додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію України підакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистого споживання громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства, суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі благодійні фонди, об’єднання громадян, релігійні організації, заклади Національного Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.

У відповідності до постанови  Кабінету Міністрів від 01.06.96 р. №882 “Про припинення приймання і переробки  давальницької сировини для виробництва  спирту, горілки і лекьоро-горілчаних виробів і про порядок обкладання їх акцизним збором” призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини для виготовлення спирту, горілки лекьоро-горілчаних виробів від замовників незалежно від форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лекьоро-горілчаних виробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, які не передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки з використанням векселів, в тому числі казначейських [14].

Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Справляння податку  відбувається на підставі таких основних нормативних документів, як Закон  України “Про митний тариф України”, Закон України “Про єдиний митний тариф України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про єдиний митний тариф України ”.

Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями чинного закону і ставок Єдиного митного тарифу України, що діють на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України. Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється.

Різновид мита – антидемпінгове мито – регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Компенсаційне мито регулюється  відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику [9].

2 ФІНАНСОВА ОЦІНКА  НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка ефективності непрямого оподаткування в Україні

Дослідивши значимість непрямих податків у Державному та Зведеному бюджетах України, а також динаміку надходжень і структури непрямих податків варто перейти до дослідження ефективності непрямого оподаткування в Україні.

Оскільки надходження  непрямих податків є головним видом  доходів Державного бюджету України, тому розглянемо ефективність непрямого оподаткування в Україні з огляду на його спроможність забезпечити необхідні доходи державі. Таким чином, дослідимо рівень виконання планових показників за 2008-2010 роки (Рисунок 2.1).

Рисунок 2.1- Рівень виконання планових надходжень непрямих податків до Державного бюджету України за 2008-2010 роки

У 2008 році рівень виконання планових надходжень непрямих податків сягав 95,2 %, у 2009 році знизився на 1,5 % (склавши 93,7 %), а у 2009 році найбільш вагомо зменшився - на 6,7 % , склавши 87 % плану виконання [16].

Отже, протягом досліджуваних  років спостерігається недовиконання  надходжень непрямих податків, причому, рівень виконання планових показників щороку знижується, що спричиняють неспроможність доходів Державного бюджету України достатньо профінансувати заплановані видатки бюджету.

Наразі, варто розглянути динаміку рівня виконання планових показників надходжень непрямих податків протягом 2008-2010 років, аби дослідити рівні виконання плану по кожному виду податку в динаміці.

Отже, незважаючи на те, що сукупні надходження непрямих податків щороку майже на половину зростали протягом 2009-2010 років на 49 і 47 % відповідно, проте планові показники досліджуваних років були недовиконаними.

Зокрема неповне виконання  плану спостерігалось в надходженнях податку на додану вартість – 91,2 % у 2008 році, з незначним підвищенням на 2,2 % у 2009 році та подальшим зниженням на 4,2 % у 2010 році (Рисунок 2.2) .

Рисунок 2.2 - Динаміка планових та фактичних надходжень податку на додану вартість до Державного бюджету України за 2008-2010 роки

У 2008 році недовиконання плану у 8,8 %, головним чином, спричинене значним недовиконанням плану надходжень ПДВ з вироблених в Україні товарів, що недовиконано на 12,3 % та виплатою бюджетних відшкодувань ПДВ більше планових показників на 0,5 %, що зменшило бюджетні надходження з ПДВ. Тоді, як рівень виконання планових надходжень ПДВ з ввезених товарів на територію України був недовиконаним лише 1,3 %. У 2008 році відбулись зміни у виконанні надходжень податку на додану вартість: рівень виконання з вироблених в Україні товарів підвищився на 8,3 %, склавши 96,1 %, а з імпортних товарів знизився на 2,1 %, склавши 96,6 %. Також збільшилось перевиконання плану з бюджетного відшкодування ПДВ на 5,1 %, склавши 105,6 %. У 2010 році спостерігається найнижчий рівень виконання плану надходження податку на додану вартість, що знизився на 4,2 %, склавши 89,2 %, внаслідок суттєвого зниження виконання плану ПДВ з ввезених на територію України товарів на 12,3 %, що склав 84,3 %. При цьому, позитивним було перевиконання плану надходжень ПДВ з вироблених в Україні товарів на 1,1 %. Негативним явищем було недовиконання плану бюджетних відшкодувань у 2009 році на 5,5 %, адже є свідченням неповернення коштів суб’єктам господарювання, що стримує їхній розвиток [13].

Рівні виконання планових надходжень акцизного збору були вищими порівняно з рівнем виконання  податку на додану вартість, проте щороку зазнавали зниження (Риунок 2.3) .

Рисунок 2.3 - Динаміка планових та фактичних надходжень акцизного збору до Державного бюджету України за 2008-2010 роки

У 2008 році спостерігалось перевиконання планових надходжень акцизного збору на 1,5 % , причому, відбулось значне перевиконання планових надходжень за акцизним збором з ввезених на територію України товарів на 12,5 % , тоді як з вироблених в Україні товарів дещо недовиконано на 0,1 %. У 2009 році рівень виконання плану надходжень акцизного збору суттєво знижується на 9% до 92,5 %, при цьому, значно знижується рівень виконання плану за акцизним збором з вироблених в Україні товарів на 9 %, що склав 91 %, тоді як надходження за акцизним збором із ввезених на територію України товарів недовиконано було лише на 0,8 %. У 2010 році планові надходження виконано на 89,2 %, однак таке недовиконання можна обґрунтувати швидше завищеними очікуваннями через підвищені ставки акцизів. При цьому, надходження акцизного збору з вироблених в Україні товарів виконано на 90,4 % від планових, проте з ввезених на територію України товарів на 84,1 % зі значним зниженням рівня виконання плану на 15,1 % [14].

Рисунок 2.4 - Динаміка планових та фактичних митних надходжень до Державного бюджету України за 2008-2010 роки

Виконання плану митних надходжень за досліджувані роки помітно  знижувалось. Якщо у 2008 році спостерігалось суттєве перевиконання плану на 18,2 %, що було досягнуте перевиконанням плану ввізного мита на 19 %, то у 2009 році відбулось недовиконання плану на 2,7 %, а у 2010 році стрімке зниження рівня виконання плану до 62 %. Таке недовиконання плану у 2009 році було спричинене недовиконанням плану за вивізним митом на 46 %, а у 2010 році – вагомим недовиконанням плану за ввізним митом на 39 % та незначним за вивізним - на 3,6 % від планових [16].

Наступним кроком оцінки ефективності непрямого оподаткування  в Україні буде аналіз рівня його оподаткування, тобто частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через непрямі податки (Рисунок 2.5) .

Рівень непрямого оподаткування  в Україні є досить значним  за досліджувані роки, причому, у 2009 році він досяг стрімкого зростання на 5,1 % (з 11,1 % до 16,2% ВВП), та дещо знизився у 2010 році на 0,5 %, склавши 15,7%.

Рисунок 2.5-Динаміка частки непрямих податків у ВВП України за 2008-2010 роки

Така суттєва частка надходжень непрямих податків у валовому внутрішньому продукті свідчить про  їх фіскальність, що негативно позначається на споживчому секторі економіки, так  як купівельна спроможність споживачів знижується. Зокрема, найбільш неприйнятним явищем є стрибкоподібне зростання рівня непрямого оподаткування, що відбулось у 2009 році (на 5,1 %), яке негативно позначається на економіці держави [17].

Серед непрямих податків, найвищий рівень оподаткування протягом 2008-2010 років мав податок на додану вартість, частка якого у ВВП стрімко зросла у 2008 році на 4,6 %, склавши 12,8 % та дещо знизилася у 2010 році на 1,1 %. Помітно зріс і рівень оподаткування акцизним збором, якщо у 2009 році склав 1,8 % ВВП, підвищившись лише на 0,3 %, то у 2010 році зріс більш, ніж на половину - на 1,2 %, склавши 3 %. Таке різке підвищення у 2010 році було спричинене нічим іншим як значним зростанням ставок акцизних зборів.

Найнижчий рівень оподаткування серед  непрямих податків характерний для митних надходжень, частка яких склавши 1,8 % ВВП у 2009 році дещо зросла на 0,3%, а у 2010 році вдвічі знизилась, склавши 0,9 %. Таке суттєве зниження пояснюється зниження ставок мита внаслідок вступу України до СОТ.

Таким чином, пільги з непрямих податків складають значну частку у їх надходженнях: у 2008 році 13,6 %, у 2009 році їх частка дещо знизилась на 2 % і склала 11,6 %, а у 2010 році – помітно зросла 2,7 %, склавши 14,3 %. Ефективність таких наданих пільг можна визначити лише для окремого підприємства, що отримав такі пільги, а для держави обсяги наданих таких пільг є недоотриманням доходів бюджету.

Отже, проаналізуємо детально динаміку наданих пільги з непрямих податків по окремому виду податку.

Таким чином, пільги з податку на додану вартість займали досить високу частку у надходженнях цього податку: у 2008 році 18,1 % або 10,7 млрд. грн., у 2009 – частка дещо знизилась на 3,4 %, склавши 14,7 %, проте абсолютна величина зросла 25,8 % або 2,7 млрд. грн. і склала 13,5 млрд. грн., у 2010 – частка зростає до 19,2 %, а абсолютна величина на 20,4 % або 2,8 млрд. грн., склавши 16,3 млрд. грн.

Серед пільг з податку на додану вартість найбільшу частку у цьому  податку займають пільги, що передбачають зарахування на спеціальний рахунок, частка яких у 2008 році складала 8,2 % з абсолютним значенням у 4,9 млрд. грн., а у 2009 році частка знизилась на 1,8 %, склавши 6,5 %, тоді як абсолютна величина зросла на 22 % або 1,1 млрд. грн. У 2010 році такий вид пільг був відмінений, що зменшило втрати Державного бюджету України від надання вказаних пільг. Решта пільг займають незначні частки, причому, за всіма видами пільг спостерігалось зростання протягом досліджуваних років.

Пільги з акцизного збору протягом 2008-2010 років мали тенденцію до зниження: у 2009 році вони стрімко знизились на 32,7 % або 0,36 млн. грн., склавши 0,73 млн. грн., а у 2010 році знизились на 26 % або 0,19 млн. грн., склавши 0,54 млн. грн. Разом з тим, частка таких пільг у надходженнях акцизного збору є зовсім незначною – на рівні 0,01 % у 2008-2010 роках та ще більш низькою у 2010 році.

Підбиваючи підсумки ефективності непрямого оподаткування  в Україні, підкреслимо такі аргументи: здебільшого планові надходження  непрямих податків протягом досліджуваного періоду не були цілковито виконаними та спостерігались перевиконання планового обсягу бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що в підсумку більш вагомо знижувало планові надходження непрямих податків; непрямі податки досить вагому частку займають у валовому внутрішньому продукті України, що свідчить про їх фіскальність, а різке зростання рівня оподаткування у 2008 році є значним недоліком податкової політики держави та в подальшому може знизити ефективність непрямого оподаткування; значні обсяги втрат були понесені державою внаслідок надання пільг з непрямих податків [21].