Верховна Рада -єдиний законодавчий огран України

Вступ

    Актуальність теми «Верховна Рада України-єдиний орган законодавчої влади» полягає у тому що Верховна Рада України у наш час відіграє домінантну роль у прийнятті законопроектів та нормативно-правових актів на основі яких і здійснюється правове регулювання в Україні.

Мета даної курсової роботи полягає у вивченні,аналізі та засвоєнні усіх правових положень,що стосуються Верховної Ради України.

Для досягнення цієї мети вирішуються  наступні завдання,а саме: 
1.Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

2.Місце Верховної Ради  України в державному механізмі

3.Конституційний склад Верховної Ради України;порядок її формування

4.Коституційні засади діяльності Верховної Ради України

5.Конституційно-правове регулювання діяльності Верховної Ради України

6.Основні функції і повноваження Верховної Ради України

Об`єктом курсової роботи є суспільні відносини які пов`язані з формуванням,діяльністю,функціями та повноваженнями Верховної Ради України.

 
Предметом курсової роботи є Верховна Рада України,порядок її формування,правовий статус,місце в державному апараті  України,засади діяльності,основні  функції та повноваження. 
Для написання даної курсової роботи використовувались такі методи,як:

1.Емпіричний метод(дослідження  документації)

2.Синтез(поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин)

3.Аналіз(Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмету за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи).

Розділ 1.Верховна Рада України в системі органів  державної влади

1.1.Конституційно-правовий  статус Верховної Ради України

Верховна Рада України  є загальнонаціональним органом  державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український  народ — громадян України всіх національностей і виступати  від імені всього народу. Це випливає як з преамбули Конституції України  та її змісту, так і з назви  парламенту — Верховна Рада України. Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є  повноважною за умови обрання  не менш як двох третин від її конституційного  складу (ст. 82 Конституції України). Рішення Верховної Ради приймаються  на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає  більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Виборний характер українського парламенту полягає в тому, що він  формується виключно шляхом виборів  народних депутатів. Ці вибори є вільними і демократичними. Вони проводяться  на основі загального, рівного і  прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України  є однопалатним парламентом. Парламент  України — це орган загальної  компетенції.

Конституційно-правовий статус Верховної Ради зумовлений парламентсько-президентською формою правління. Це проявляється у  підзвітності і підконтрольності Кабінету Міністрів перед парламентом  України, у наявності у Президента України права розпуску Верховної  Ради України, права вето на закони тощо. Це дає підстави віднести Верховну Раду до парламентів змішаного типу.

Зазначені риси парламенту України зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної  влади. Парламент України є провідним  органом у системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі, має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. У нього досить широкі міжнародні зв'язки, які розширюються і збагачуються.

Найтіснішими і багатогранними є відносини парламенту з Президентом  і Кабінетом Міністрів. Це зумовлено  їх функціями і повноваженнями, передбаченими  Конституцією і законами, системою взаємних отримань і   противаг та іншими обставинами. Конституцією України передбачена участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом України.

Конституція України закріплює  основи взаємовідносин між Верховною  Радою України і гілками виконавчої та судової влади. Верховна Рада України  призначає вибори Президента України (п.7 ст.85 Конституції), здійснює усунення з поста в порядку особливої  процедури (імпічменту), встановленому  ст.111 Конституції України. Президент  України, в свою чергу, призначає  позачергові вибори до Верховної  Ради у строки, встановлені Конституцією України (п.7 ст.106); в окремих випадках припиняє повноваження парламенту (ст. 90, п.8 ст.106 Конституції України). Взаємодія між Верховною Радою України і виконавчою владою проявляється в утворенні деяких державних органів. Наприклад, Верховна Рада призначає за поданням Президента України Прем’єр-міністра України Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, за поданням Прем’єр-міністра України - інших членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України (п.12 ст.85 Конституції), дає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України (п.25 ст.85 Конституції).        

 Верховна рада України  призначає та звільняє половину  складу Ради Національного банку  України, другу половину призначає  Президент України (п.19 ст.85; п.12 ст.106 Конституції).

Верховна Рада України, Президент  України та з'їзд суддів України  призначають по шість суддів Конституційного  Суду України (ст. 148 Конституції). Президент  як глава держави створює суди у визначеному законом порядку (п. 23 ст. 106 Конституції). Перше призначення  на посаду професійного судді терміном на п'ять років здійснюється Президентом  України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою безстроково, в  порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції).

Президент України бере участь у законодавчому процесі: він  має право законодавчої ініціативи (таке право належить також Кабінету Міністрів України) (ст. 93 Конституції). При цьому, законопроекти, визначені  Президентом України, як невідкладні, розглядаються парламентом позачергово.

Термін повноважень Верховної  Ради України — п’ять років (ст. 76 Конституції). Верховна Рада є повноважною  за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга ст. 82 Конституції). Повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання  Верховної Ради нового скликання. Президент  України може достроково припинити  повноваження Верховної Ради в таких  випадках: 1) якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції; 2) якщо протягом шістдесяти днів після відставки  Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів  України; 3) якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України. Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України (ст.90 Конституції). У разі закінчення терміну повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (частина четверта ст. 83 Конституції).

1.2.Місце Верховної  Ради України в державному  механізмі

Чинна Конституція України  закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади - принцип поділу її на законодавчу,виконавчу та судову.

Органи державної влади  України стали рівноправними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України - єдиного, загальнонаціонального, колегіального,виборного,однопалатного, постійно діючого органу законодавчоївлади України.[13]

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є єдиність, виключність, універсальність в системіорганів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та інш.

Нині в Україні не існує  інших органів законодавчої влади --загальнонаціональних або місцевих - крім її Верховної Ради. До 1992 р. в  період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її  
Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів, Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь український народ - громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".[13]

1.3.Конституційний  склад Верховної Ради України;порядок  її формування

Кількісний склад і  структура Верховної Ради України визначаються Конституцією України, Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" та законами про окремі її інститути.

Згідно зі ст. 76 Конституції  України, конституційний склад Верховної  Ради України становить 450 народних депутатів України, що обираються громадянами  України на основі загального, рівного та прямого виборчого права через таємне голосування строком на п´ять років і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народним депутатом України  може бути громадянин України, котрий на день виборів досяг 21 року, має  право голосу та проживає в Україні  протягом останніх 5 років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який мав судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.[5]

Установлення вікового цензу (не молодший від 21 року) зумовлене необхідністю набуття ними певного життєвого  досвіду, потрібного для розв´язання  складних державних питань у парламенті (віковий ценз характерний і для  парламентарів інших країн - Бельгія, Велика Британія, Російська Федерація - 21 рік; Франція, Румунія - 23 роки; Італія, Канада, США - 25 років).

Ценз п´ятирічного проживання на території України передбачає глибше розуміння й усвідомлення депутатом нагальних проблем державного та суспільного розвитку України, відповідно до цього більш компетентного виконання своїх обов´язків (у США -1 місяць; Німеччині, Японії-3 місяці; Бельгії, Франції-6 місяців; Канаді-12 місяців).[9]

Ефективність діяльності Верховної Ради України значно залежить як від її складу, так і від структури. Конституція України та Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" визначають, що парламент України складається з кількох підрозділів.

1. Керівні особи: Голова  Верховної Ради України, Перший заступник і заступник голови Верховної Ради України, що обираються та відкликаються Верховною Радою України зі свого складу (ст. 88 Конституції України).

Голова Верховної Ради України веде засідання Верховної  Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України й органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.

2. Депутатські фракції.  Формуються на партійній основі  під час першої сесії Верховної Ради України нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України та його заступників, мають право на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради України й офіційних парламентських делегаціях. Депутатські фракції утворюються з метою реалізації партіями своїх передвиборчих програм, політичних та інших цілей. Від їхньої позиції значною мірою залежить зміст порядку денного роботи парламенту, хід законодавчого процесу тощо. Кожна депутатська фракція повиннабути зареєстрована в Апараті Верховної Ради, про що голова пленарного засідання інформує депутатів, повідомляючи про її кількісний склад і уповноважених представників.

3. Комітети Верховної Ради України. Вони здійснюють розгляд питань, належних до повноважень Верховної Ради України, здійснюють законопроектну роботу, сприяють втіленню в життя законів України й інших рішень парламенту, відповідають за підготовку та проведення днів Уряду України та парламентських слухань. З пропозицій комітетів розпочинається формування порядку денного кожної чергової сесії. Ще великий уплив комітети мають на виконання затвердженого порядку денного та черговість підготовки до розгляду запропонованих питань.

4. Конституція України  визначає, що Верховна Рада України  затверджує перелік комітетів  і обирає їхніх голів. Одночасно  в чинному Законі України "Про  комітети Верховної Ради України" не визначений їхній перелік і предметне відання. Тож кожне наступне скликання Верховної Ради України розпочинається з формування не лише нового складу комітетів, а й прийняття рішення щодо їх кількості (зазвичай, понад 20), назв і функцій. До складу кожного з комітетів Верховної Ради України може належати від 10 до 30 народних депутатів України. Голови комітетів і їхні перші заступники обираються Верховною Радою України. Основною формою роботи парламентських комітетів є засідання.

5. За рішенням Верховної Ради України для розгляду питань, які мають тимчасовий характер або не належать до профілю вже наявних комітетів, можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії. Вони є незалежними в своїй діяльності. Оцінку їхній роботі дає лише Верховна Рада України. Повноваження тимчасової спеціальної комісії припиняються автоматично з прийняттям Верховною Радою України остаточного рішення щодо результатів її роботи (наприклад, "Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України по сприянню у вивченні питань, пов´язаних з перевіркою діяльності ОУН-УПА" (13 вересня 1996 р.,) "Тимчасова спеціальна комісія по підготовці і попередньому розгляду проекту нової редакції Цивільного кодексу України" (20 жовтня 1998 р.) та ін.).

6. За необхідності проведення  розслідувань, пов´язаних з питаннями,  що торкаються інтересів усього  суспільства, Верховна Рада України  може створювати тимчасові слідчі  комісії (за це повинні проголосувати не менш як 150 народних депутатів). Наслідки роботи слідчих комісій доповідаються на відкритих або закритих засіданнях Верховної Ради України у формі їхніх попередніх інформацій і звітів про виконану роботу. Оскільки такі комісії не належать до органів правосуддя України, їхні висновки та пропозиції не є вирішальними для суду та слідства, мають лише рекомендаційний характер, моральне значення ("Тимчасова слідча комісія для з´ясування причин, що призвели до кризового фінансового стану Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" 5 липня 2001 p.; "Тимчасова слідча комісія для розслідування обставин порушень конституційних прав людини та громадянина стосовно таємниці телефонних розмов" 7 березня 2002 p.).

Загалом Верховною Радою  України за період (1990-2010 pp.) було створено більше 100 тимчасових і слідчих комісій. Більшість з них відзвітували про проведену роботу з прийняттям відповідного рішення Верховною Радою України чи виконали своє призначення в інший спосіб.

7. Апарат Верховної Ради України. На нього покладається здійснення правового, наукового, організаційного, документального, інформаційного, фінансово-господарського, матеріально-технічного, соціально-побутового й іншого забезпечення діяльності парламенту та народних депутатів України. Питання затвердження структури Апарату Верховної Ради України, призначення на посаду та звільнення з посади його керівника вирішуються виключно Верховною Радою України. Організовує роботу Апарату Голова Верховної Ради України. У складі Апарату функціонують такі підрозділи: Керівництво Апарату Верховної Ради України, Секретаріат Голови Верховної Ради України; Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України; Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України; Секретаріати комітетів, депутатських фракцій; Головне науково-експертне управління; Головне юридичне управління; Головне управління документального забезпечення; Головне організаційне управління; Інформаційне управління; Управління комп´ютеризованих систем; Управління по зв´язкам з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування; Управління забезпечення міжпарламентських зв´язків; Управління кадрів; Відділ зв´язків з органами правосудця; Відділ контролю; Відділ з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи; Управління справами. Гранична кількість структури апарату становить 900 одиниць.[9]

Розділ 2.Діяльність Верховної Ради України

2.1.Коституційні  засади діяльності Верховної  Ради України

Конституція України 1996 р. не містить  переліку завдань Верховної Ради України, однак вони можуть бути виведені логічним шляхом, виходячи з того, що вони є похідними від загальних  завдань функціонування української  держави і обумовлені особливим  місцем парламенту в державному механізмі, побудованому на принципі поділу влади. Серед найважливіших завдань Верховної Ради України на сучасному етапі можна виділити наступні:

– відображення настроїв та думок  якомога ширших верств населення  і втілення їх у державно-владні рішення;

– забезпечення виходу України із системної кризи і поступального  розвитку країни в усіх сферах суспільного життя;

– приведення законодавства у відповідність  з усталеними уявленнями народу про  належний і справедливий устрій державного і суспільного життя;

– забезпечення умов для повноцінного входження України у світове співтовариство та її незалежної і рівноправної діяльності у міжнародних організаціях;

– забезпечення гідних умов життя  громадян України, якомога повнішої реалізації ними основних прав і свобод;

– досягнення всіх складових національної безпеки України.

Принципи організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у Конституції України  та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:

– народовладдя – Верховна Рада України  є одним з органів, через які  носій суверенітету і єдине джерело  влади, – народ, – здійснює свою владу;

– законність (легітимність) – парламент  діє на основі Конституції та законів  України, у порядку, визначеному  Регламентом Верховної Ради України;

– виборність – Верховна Рада України  є виборним органом, усі члени  якого отримують мандат довіри безпосередньо  від народу;

– колегіальність – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;

– гласність – Верховна Рада України  працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів  є відкритою для виборців;

– діяльність парламенту на професійних  засадах – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання  парламентарі можуть у будь-який час  збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.[11]

Територіальною основою діяльності Верховної Ради України, як і інших вищих органів державної влади України, є вся державна територія України, межі якої визначаються державним кордоном України згідно із Законом «Про Державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

Матеріальну основу діяльності Верховної Ради України складають об’єкти права виключної власності Українського народу та об’єкти загальнодержавної власності, тобто ті об’єкти, відносно яких парламент здійснює право власності від імені власника. Згідно зі ст.13 Конституції України та ст.9 Закону «Про власність» від 7 лютого 1991 р., об’єктами права виключної власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Перелік об’єктів права загальнодержавної власності закріплений у ст.34 Закону «Про власність»: земля; майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і створюваних нею державних органів; майно Збройних Сил України, Служби безпеки України, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; система транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих та середніх спеціальних учбових закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що складає матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.

Фінансову основу діяльності українського парламенту складають кошти Державного бюджету України. Згідно зі ст.2 Закону «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р., Верховна Рада України та її апарат здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування парламенту передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. У 1998 р. витрати Державного бюджету на утримання Верховної Ради України становили 57 млн грн., у 1999 р. – 61 млн грн. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. №1677-ІІІ кошторис видатків на здійснення повноважень парламенту та функціонування підприємств і закладів, що забезпечують його діяльність, на 2000 рік було затверджено у сумі 105,6 млн грн., у тому числі спеціальні видатки – 14,2 млн грн.[12]

2.2.Конституційно-правове  регулювання діяльності Верховної  Ради України

Правова основа діяльності Верховної  Ради України є досить широкою, і  включає поряд із законодавчими  актами цілу низку підзаконних нормативних актів, кожен з яких прийнятий самим парламентом:

– Конституція України від 28 червня 1996 р.;

    – Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» .Документ 1861-17, чинний, поточна редакція — Редакція від 13.12.2012, підстава 5520-17

 – Закон України «Про комітети Верховної Ради України» .Документ 116/95-вр, чинний, поточна редакція — Редакція від 30.12.2012, підстава 10-18

– Закон України «Про порядок  висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 133-XIV від 30.09.1998 р.);

– Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року.

2.3.Основні функції і  повноваження Верховної Ради  України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна  поділити на декілька груп.

До повноважень Верховної  Ради України належать:

• Внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченими розділом XIII Конституції України;
• Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції;
• прийняття законів;
• визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;
• призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;
• заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
• усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
• надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
• здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та ін.

Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина;
• громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
• права корінних народів і національних меншин;
• порядок застосування мов;
• правовий режим власності;
• правові засади і гарантії підприємництва;
• засади зовнішніх зносин;
• засади регулювання демографічних і міграційних процесів та ін.

Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:

• Державний бюджет України та бюджетна система України;
• система оподаткування, податки і збори;
• засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції  України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм  суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального  устрою нашої країни; здійснення зовнішніх  функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання  про відповідність Кабінету Міністрів  України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання  про відповідальність Кабінету Міністрів  може бути розглянуто за пропозицією  не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного  складу Верховної Ради). Резолюція  недовіри Кабінету Міністрів України  вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало  не менш як 226 народних депутатів, тобто  більшість від конституційного  складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання  про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні  із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).