ЗМІСТ

Введення 3

1. Поняття парламенту і парламентаризму 6

2. Конституційний статус Верховної Ради України.. 11

3. Порядок формування і структура українського парламенту.. 23

4. Компетенція Верховної Ради України в світлі конституційної реформи.. 23

Висновок 30

Список використаної літератури 32

   Введення 

   Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій  повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній  науці називають механизмом держави.

   Механізм  держави – це система всіх державних  організацій, які здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З  цієї точки зору соціальне призначення  держави здійснюється ії механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних  установ, які є різновидом державних  організацій. Частина державних  організацій (саме органи держави) наділяються  владними повноваженнями, за допомогою  яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою реалізації завдань і  функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

   Апарат  держави – це система всіх державних  органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних  ії функцій у межах своєі компетенції. Апарат демократичної правової держави  повинен відповідати деяким загальним  рисам і принципам, зокрема:

       -організація практичного здійснення  принципу народовладдя;  

       -сувереність державної влади;

       -неухильне додерження принципу  законності;

       -орієнтація всієї діяльності  на інтереси людини, особистості,                                                      

       -охорона прав людини і громадянина,  реалізація принципу гуманізму;

        -забезпечення балансу інтересів  різних соціальних прошарків,  націй етнічних груп, захист злагоди  і консенсусу у суспільстві  (принцип соціальної справедливості);

         -організація здійснення державної  влади згідно з принципом поділу  влад, тобто ії діференціювання  на законодавчу, виконавчу, судову  гілки влади;

        -систематичне залучення до виконання  державних функцій різноманітних  громадських об’єднань, співпрацювання  з ними

         -забезпечення пріоритету  у механізмі  реалізації влади методів переконання  та виховання.

   Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є первиною клитинкою державного апарату. Орган  держави – це структурований і  організований державою чи безпосередньо  народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

     Що стосується вищих органів  державної влади  України то  до них відносяться: Верховна  Рада України, Президент України,  Кабінет Міністрів України, Конституційний  Суд України, Верховний Суд  України, Вищий Арбітражний Суд  України.¹ Саме про Верховну Раду України та її повноваження пійде мова у цій роботі.

   Поняття парламенту і парламентаризму 

    Парламент - це виборний колегіальний орган, який має переважні права у сфері  законотворчості.²

      Саме слово “парламент” походить від французького “parler” – говорити і означає “вибірний, представницький орган”. Традиції парламентаризму сягають у глибоку давнину. Ще за родоплемінного ладу з’явилося таке поняття як вибори. Тоді на племінному віче за згодою старійшин обирали вождя. Значного розвитку парламентаризм отримав у Давній Греції. B Афінській державі всі посадові особи обирались строком на один рік без права переобрання. Кожен, хто хотів бути обраним вільно виставляв свою кандидатуру. Виборними органами були Рада 500 та геліея. Вищі посадові особи обирались відкритим голосуванням на народних зборах. Стратеги вважались рівними між собою, але фактичне керівництво доручалось одному з них – за вибором народних зборів. Голосування проводилось шляхом підняття рук і було відкритим.

      Вибори ради старійшин у Спарті здійснювались на народних зборах. Старійшини займали свої пости на все життя. Виступати на зборах чи пропонувати кандидатів для обрання могли лише посадові особи. Членом ради можна було стати після досягнення 60-річного віку. Голосування проводилось наступним чином: громадяни розходились в різні сторони і на око визначалась більшість. Вибори посадових осіб проводились криком: за кого голосніше кричали, той і вважався обраним.

      В Древньому Римі вищим органом влади був сенат. Сенаторів призначали уповноважені особи, обрані на народних зборах – цензори. Сенатори призначались довічно. Збори курій вибирали “царя”, якому доручали військове управління, верховні функції жреця та деякі судові функції. На народних зборах голосували по центуріям (сотням). Кожна центурія мала один голос. Всі громадяни були поділені на п’ять розрядів. Вділявся розряд патриціїв (80 центурцій) і вершників (18 центурій), які разом мали 98 центурій або 98 голосів із 193. Рішення приймались більшістю. Голосування було відкритим.

      У період середньовіччя стали  зароджуватися станово-представницькі  органи: в Англії – парламент,  у Франції – генеральні штати,  в Іспанії – кортеси, в Німеччині  – ландтаги. У роботі таких  органів брали участь представники  трьох класів: дворянство, духовенство  та мешканці великих міст.

      У Франції графи, герцоги та вищі служителі церкви отримували іменні запорошення короля. Решта частина дворянства була представлена виборними депутатами. Представники міст в одних випадках обирались, а в інших – призначались королівськими чиновниками.

      В Англії найбільш знатні запрошувались поіменно, а рицарі та міщани – обирались.

      В Німеччині в рейхстаги запрошувались представники міст. Кожен з трьох класів засідав і голосував окремо від інших.

      Поява в Англії і Франції  представницьких органів влади  знаменувала собою початок обмеження  влади монархів, які правили до  цього безконтрольно. Це стало  початком становлення демократичних  держав. В Англії була прийнята  “Велика хартія вольностей”  і створений парламент, у Франції  – сформовані Генеральні штати.  Пройде ще багато століть боротьби  народів за свої права перш  ніж ці держави стануть по-справжньому  демократичними. Говорити про те, що Англія і Франція стали  демократичними після появи представницьких  органів не можна, оскільки  переважна більшість населення  цих країн так і не відчула  значних змін, не брала участі у виборах, рівень життя був низький, а населення було соціально незахищеним і безправним у всіх відношеннях.

      Якщо говорити про слов’янські  землі, то тут одним з найстаріших  протопарламентів було народне  віче як форма участі народу  у вирішенні державних справ.  Це були збори усіх вільних  жителів. Літописи згадують про  подібні збори у всіх давньоруських  князівствах. Предметом обговорення  на віче могла стати будь-яка  проблема державного життя, частіш  за все вирішувались питання  про вибори або вигнання князя,  про воєнні походи та мирні  договори. У більшості слов’янських  земель вічеві збори зникають  після татаро-монгольскої навали. Довше воно збереглося лише  у північних Новгородській і  Псковській республіках. Там у  народних зборах могло брати  участь все доросле населення  міст і вільні селяни навколишніх  поселень. Віче обирало і скидало  вищих посадових осіб республіки, затверджувало нові закони і  відміняло старі, визначало розмір  податків і навіть розглядало  найбільш важливі кримінальні  справи.

      Пізніше до виборних органів  влади варто віднести перш  за все Боярську думу – вищу  раду при князі, а з 1547 р.  – при царі. Боярська дума складалася  з представників феодальної аристократії.

      Важливим етапом розвитку інституту  парламентаризму стали Земьскі  собори. Перший такий собор був  зібраний у 1549 р. за указом  Івана IV. З 1613 року Земські собори  стають виборними. До них входили  люди з боярської думи і  вищого духовенства. Крім того  до роботи залучались чиновницькі  верхи і навіть деякі представники  селянства. Якогось певного порядку  виборів членів Земського собору  не було. Собори створювались  царем по мірі необхідності  для обговорення складних державних  питань. Учасники соборів подавали  свої ідеї у формі колективних  “челобитий” від різних станів.

      Поступово виникають органи місцевого самоуправління, котрі обиралися з дворян, чиновників та вільних селян.

      За часів Петра I особливе значення  отримує Урядовий Сенат, затверджений  у 1711 році. Він став органом,  який вирішував усі важливі  справи управління, суду та поточного  законодавства. Сенат не був  схожий аналогічні органи Швеції, Польщі та інших країн. Ступінь  влади, наданої сенату визначалась  таким фактом: сенат заснований  для управління “вместо его царского величества собственной персоны" на час постійних подорожей Петра I, які заважали йому займатись державними справами.

      У 1801 році була створена Державна  Рада. Всі закони і законодавчі  акти перед затвердженням імператором  повинні були обов’язково обговорюватись  тут.

      У 1906 Миколою II була створена  двопалатна система вищих законодавчих  органів. Нижньою палатою першого  російського парламенту стала  Державна дума, а верхньою –  Державна Рада.

    Традиції  сучасного українського парламентаризму  сягають своїм корінням в історію  східного слов¢янства. Складається з таких етапів:

• Звичаєве віче давньоруської княжої доби (VI-XI ст.)
• Київська законодавча традиція Польсько-Литовської доби (XIII-XVI ст.)
• Генеральна Рада козацької доби (XV-XVIII ст.)
• Перша конституційна Рада за гетьманату Пилипа Орлика (XVIIIст.)
• Український парламентаризм часів Австрійської та Російської імперій (кін. XIX-початок XXст.)
• Центральна Рада Української Народної Республіки (початок XX ст.)
• Верховна Рада УРСР (XX ст.)
• Верховна Рада незалежної України.

      Завдяки парламенту України створюються, розвиваються і зберігаються демократичні форми правління. Роль парламенту в житті суспільства кожної країни є різною. Проте у діяльності парламентів світу є багато спільного.

      Перш за все слід усвідомити, що ідеали справедливості, природних  прав і свобод людини можуть  бути втілені у життя тільки  тоді, коли держава базується  на принципах народовладдя і  розподілу державної влади на  законодавчу, виконавчу та судову. Ці принципи, вперше проголошені  Ш.Монтеск'є і Е.Сієсом, були зафіксовані  у Конституції США, прийнятій  у 1787 році.³ Вони стали наріжним каменем для конституцій країн Європи, що створювалися в результаті буржуазних революцій XIX століття. Як показав досвід держав розвинутої демократії, саме парламенти є підвалиною демократичних свобод суспільства, ефективними інституціями, що протидіють узурпації влади однією особою чи групою осіб. Парламенти є центром ідеологічної сфери, ареною для постійних дебатів щодо суспільно-політичного устрою держави, на якій партійні лідери та суспільні діячі мають можливість постійно переконувати виборців у необхідності змін у відповідності до своїх програм, щоб в результаті демократичної боротьби отримати владу із рук народу. 

   Конституційний  статус Верховної  Ради України 

   Чинна Конституція України закріпила  якісно нову організацію державної  влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

   Органи  державної влади України стали  рівноправними і незалежними один від одного.

   Верховна  Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної  влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

   Пріоритетною  рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

   Нині  в Україні не існує інших органів  законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної  Ради.⁴ До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

   Верховна  Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

   Колегіальний  характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів⁵ і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.⁶ Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування.⁷ Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією⁸.

   Виборний  характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає  в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

   Однією  з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність. Така структура яка не є типовою для великих і середніх держав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою⁹, становлення парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими обставинами.

   Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

   Але при відсутності достатніх зовнішніх  передумов для двопалатної структури  наш парламент на цьому шляху  має пройти певну відстань свого  внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

   Оскільки  в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ діяльності парламенту.

   Постійно  діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією¹⁰, працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року¹¹. Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

   Постійно  діючий характер Верховної Ради є  одним з найістотніших результатів  реформування держави, державної влади, в тому числі законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом законодавчої влади.

   Ці  та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів  державної влади. Парламент України  є пріоритетним органом в системі  органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у  формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

   Парламент України має багатогранні відносини  з іншими органами державної влади  та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

   Найбільш  тісними і багатогранними є відносини  парламенту з Президентом. Це зумовлено  їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

   Вихідним  повноваженням Верховної Ради у  взаємовідносинах з Президентом є право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до народу, так і до парламенту України.

   Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

   Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України¹², направляє новоприйняті закони Президентові¹³;

надає у встановленому законом строки згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило, Президент.

   Парламент затверджує укази Президента про  введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

   Чільне  місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.

   Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових  осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а  іноді й без нього, як-от призначення  чи обрання частини складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повноваження Центральної виборчої комісії.

   Широко  передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

        Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією¹⁴.

   Багатофункціональними є відносини Верховної Ради — парламенту — з Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді¹⁵. Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

   За  пропозицією не менш як третини народних депутатів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

   Найважливішими  повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів  виконавчої влади є прийняття  нею законів про організацію  і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

   Багатогранними  є відносини Верховної Ради з  органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

   Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

   Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі  здійснення парламентського контролю.

обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

   4) попередній розгляд та підготовка  висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів державних програм економічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою;

   5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

   При здійсненні законопроектних робіт  комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

   Комітети, як і постійні комісії, мають певні  обов'язки насамперед щодо якісної і вчасної підготовки законопроектів, висновків та рекомендацій, а також виконання доручень Верховної Ради.

   Верховна  Рада у межах своїх повноважень  може створювати і тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

   Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

   Організація і порядок діяльності комітетів  Верховної Ради, її тимчасових спеціальних  та слідчих комісій встановлюється законом.

   Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина.¹⁶

   Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради¹⁷.

   Для успішного функціонування нових  і оновлених структур Верховної  Ради першочерговим є істотне  зміцнення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та її органів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування й об'єднаннями громадян. 

     Порядок формування і структура  українського парламенту