Влияние сказки на психологическое развитие ребёнка

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації

 

 

Вплив казки  на психологічний розвиток дитини

 

Курсова робота з дисципліни «Вікова психологія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 2-го курсу, групи 55

Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації

Зінкевич Богдана Станіславівна

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

Київ - 2011 рік

 

План

 

1. Вступ

 

2. Психологічні особливості казки, як методу розвитку дитини.

• казка, як життєва програма
• теорія казок
• казкотерапія

 

 

3. Психологічні особливості дітей дошкільного віку.

• психологічні характеристики дітей дошкільного віку
• психологічні особливості специфічно дитячих видів діяльності дітей раннього віку

 

4. Вплив казки н психологічний розвиток дошкільника.

 

5. Висновок.

 

6. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Чому ми читаємо дітям  казки? Тому, що нам їх теж читали в дитинстві. Тому, що це залучення  до рідної культури. Тому, що казки діти сприймають найкраще, а треба ж їм щось читати. Відповідей може бути безліч. Але насправді ми читаємо дітям казки тому, що без казок дитина просто не в змозі нормально розвиватися.

Колись молода радянська  республіка спробувала заборонити читати дітям казки. Наслідки виявилися  жахливими - у дітей розвивалися важкі неврози, що характеризувалися постійним страхом, підвищеною тривогою й істеричними припадками. Комусь спало на думку почитати малятам казки. І дуже багатьом це допомогло.

Науковий інтерес до казок спалахнув у ХІХ столітті, після появи двох основних збірок казок - братів Гримм у Німеччині і Шарля Перро у Франції. З тих пір про казки написані гори літератури.

Багато прихильників має гіпотеза про те, що казки - це звироднілі міфи, що утратили своє сакральне  значення. До неї примикає версія про те, що казки - це стилізований опис давно забутих первісних ритуалів.

У пострадянському просторі найбільш відома теорія В.Я.Проппа. Описуючи структуру казки, він увів поняття  функції. Функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії.

Так, Баба-Яга, що дає золоте веретенце нареченій Фініста - Ясного Сокола, фея, що наряджає Попелюшку  на бал, мрець, що дарує Іванові меч, - виконують ту саму функцію Дарувальника. Кількість функцій, що зустрічаються в казках, обмежено. Вони створюють основну складову частину казки. Послідовність функцій завжди однакова. Крім того, Пропп виділив сім ролей, що зустрічаються в казках. Відповідно, казка - це "добуток, у якому діють усі чи трохи із зазначених семи героїв, а сюжет містить у собі тридцять одну функцію (з можливими пропусками) у зазначеній послідовності".

Казки дійшли до нас з  неймовірно далекого минулого. І не втратили своєї актуальності. Що зв'язує нас і тих людей? Д.Соколов у  своїй роботі "Казки і казкотерапія" писав: "Я не уявляю, як могла казка так зберегтися і продовжувати жити в культурі, буквально всім відрізняючись від тієї культури, де вона спочатку виникла, якби вона не була наповнена якимсь важливим психологічним змістом. У нас і в тих древніх народів усе різне - мова, держава, звичаї і т.д. - і важко уявити, що нас може поєднувати, якщо не пристрій психіки". А в книзі Марії-Луїзи фон Франц "Психологія Казки", говориться про те, що чарівні казки так важливі для нас, "тому що в них представлена загальнолюдська основа життя".

 

2. Психологічні особливості казки, як методу розвитку дитини.

• Казка - неправда, та в ній... життєва програма

Казки в символічній  формі описують процеси, що відбуваються в нашій психіці. Але різні  теорії розглядають психіку по-різному.

Можна розглядати казку як набір паттернів поводження. Принцип з Ріпки: не виходить - спробуй ще раз, залучаючи будь-які доступні ресурси. З Колобка: як далеко можна відійти від мами. На крок - нічого, на два - спокійно, на три - нормально, на чотири - з'їдять. З дівчинки в служінні в Морозка: треба слухатися.

З погляду класичного психоаналізу, орієнтованого на Фрейда, казка - це світ, побачений очима  маленької дитини. Мама, у ній  з феї перетворюється в Бабу-ягу, доросле життя - у темний ліс, сексуальні стосунки - вовк, що з'їсть і забуде виплюнути.

Трансактний аналіз звертає  основну увагу на рольові взаємодії  в казках. Іншими словами, кожен персонаж може описувати реально окрему людину, точніше - визначену роль, що людина може грати чи навіть брати в основу свого життєвого сценарію. Ерік Берн чудово описав, як може поводитися в житті Червона Шапочка чи Спляча Красуня.

Юнгіанська психологія розглядає героїв казки як частини "Я" однієї людини. Усе, що відбувається в казці, можна представити як внутрішній процес, у якому, наприклад, принц - свідомість - шукає принцесу - аніму, жіночий початок - і в процес втягнуті його власна мудрість (лісовий дідок-порадник), сліпа агресія (дракон) і так далі. Надалі спробуємо розібрати пари казок з погляду Юнга.

Ті, хто приділяють основне значення емоціям, також часто розглядають казкових героїв як персоніфіковані емоції. Якими б вигаданими не були персонажі та їхні дії, викликані ними емоції зовсім реальні. При цьому найчастіше говорять про те, що в казці дитина проживає такі емоційні стани, яких йому не вистачає в зовнішнім житті.

Гіпнотична школа звертає  увагу на подібність між наведенням трансу і прослуховуванням, проживанням  казки. Сама атмосфера часто майже  та сама: дитина слухає казку, засинаючи, від людини, якій вона довіряє; мову ритмічна, у ній повторюються незрозумілі формули (приказки і т.п.).

Важливою рисою казки  є те, що в ході її відбувається трансформація. Хтось маленький і слабкий  до кінця перетворюється в сильного, значимого і багато в чому впевненого. Це можна назвати історією про дорослішання. Юнг говорив про подібне, коли основним мотивом казки вважав процес індивідуації. Це не просто дорослішання - це цілком конкретна його стадія, на якій вже оформлена й відокремлена свідомість повертається до своєї підсвідомої основи, оновлюючи і поглиблюючи їхні взаємні зв'язки, розширюючи, знаходячи доступ до нових архетипічних образів і енергій.

Дія казки відбувається не в реальному світі, а скоріше  є персоніфікацією внутрішнього життя дитини. За словами самого Юнга "у міфах і казках, як і в сновидіннях, душа оповідає свою власну історію". Узагалі Юнг часто інтерпретував сновидіння, виходячи з його подібності до якою-небудь відомої казки. Дуже цікава його теорія про улюблену казку дитинства, за сценарієм якої людина несвідомо будує своє життя. На відміну від Фрейда, Юнг вважав: багато з того, що відбувається в щиросердечному житті, може бути виражене тільки за допомогою символів, а отут якраз і підходить казка.

"Одного разу..." - так починається більшість казок.  Багато хто з нас ще можуть згадати час, коли кожен день починався з цього "один раз", коли світ був наповнений незвіданими чудесами і несподіваними подіями. У світі дитинства кожен крок несе в собі щось нове і, головне, цікаве. На цьому шляху зустрічаються відьми і чудовиська - це наші власні страхи і невдачі, але є там і звірі-помічники та феї - це ще невідомі нам здібності й можливості. Якщо з віком людина не втратила здатність дивуватися, бачити навколо щось нове й несподіване, то тим самим вона зберегла можливість перейти зі світу повсякденності в магічний світ казки.

На долю великий вплив  робить "сценарій життя". У кожного  з нас є свій життєвий сценарій, своя роль - чи переможця чи невдахи. За таким сценарієм переможець просто приречений на перемогу - інакше який же він переможець? А невдаха приречений на провал, "роль зобов'язує", так закладено за сценарієм.

На зміст того чи іншого сценарію впливають походження, обставини  народження, виховання, оточення, у  якому людина росте. Та - як не здасться дивним, - казки, що ми самі читали чи нам читали в дитинстві. У кожного з нас були улюблені казки. Саме вони змушували особливо емоційно переживати за героїв, ставати на сторону слабкого чи сильного, хвилювали душу й будили фантазію. І дотепер вони несуть нам свій емоційний, енергетичний і інформаційний заряд.

У кожного з нас  є власна "казка" - життя. І наше життя, на думку деяких психологів, складається нерідко саме за сценарієм  улюбленої в дитинстві казки. Вона наче закладає в нашу свідомість визначену програму, задає напрямок у житті. Слухаючи казку, дитина ототожнює себе з якимось героєм. І уже в дорослому житті людина робить так, як і його улюблений герой, роблячи його "подвиги" і повторюючи його помилки. Казка закладає долю, поводження і характер, веде людину по життю. І від її впливу позбутися дуже нелегко. Хочемо ми того чи не хочемо, казка часто стає реальністю. І не завжди кращою.

Наприклад, красива, чарівна  казка "Спляча красуня" може закласти у свідомість негативну програму пасивного очікування і відсутності  будь-якого вибору. Дівчина, улюбленою героїнею якої була Спляча красуня, може так і не "прокинутися", поки не прийде "принц". На жаль, у житті "принц" часто і не здогадується, що він повинен прийти, і чекаюча на нього "красуня" так і буде "спати" все життя. До речі, цю ж програму пасивного очікування закладає і "Сіра Шийка": Якби качечку не підібрали, вона б померла, нічого не зробивши для власного порятунку. Якщо дівчина любила цю казку в дитинстві, то в житті вона буде підсвідомо створювати ситуації агресії стосовно себе і відігравати роль жертви.

Казка "Русалка" проводить  іншу лінію жіночої поведінки, орієнтуючи на жертвопринесення чоловіку: щоб  тебе любили, треба страждати, робити собі боляче, розчинитися в коханому...

"Попелюшка", схоже,  дає ту ж програму, правда з  більш щасливим кінцем. Щоб стати принцесою, вчить казка, треба мити, прати, працювати.

 От тільки де  в житті взяти ще і фею,  яка допоможе чесній трудівниці  в її чудесному перетворенні?!

Ці казки, по суті, закладають хворе, негативне мислення, формують невдах. Звичайно, не всі казки такі. Приміром, у "Бридкому каченяті" закладена позитивна програма: у ній герой іде по шляху переможця, перетворюючись у прекрасного лебедя.

Треба сказати, що багато чого в "програмуванні" тією чи іншою  казкою залежить від ставлення батьків до її героїв, від інтонації голосу читаючого казку, від акценту його уваги на якому-небудь повороті сюжету.

Так, приміром, батьки хвалять  лисицю з казки "Хитра лисиця" - і їхня дитина метикує, що хитрити  в житті не просто не забороняється, а необхідно. Епізод казки, на якому робиться акцент, може стати ключовим і в житті. Так, якщо в казці "Лисиця і вовк" робиться акцент на тому, що вовк - такий гарний і чуйний, але покараний, то дитина в житті може стати жертвою, на якій "їздять" хитруни.

А іноді батьки неусвідомлено нав'язують дитині не його роль. Кому подобається Заяць-боягуз чи Незнайка, а з нього намагаються зробити Іллю Муромця чи Знайку. Граючи в житті не свою роль, людина практично приречена терпіти невдачі. Буває, що улюблена казка передається від батьків у спадщину, і тоді дитина бере не свій, а батьківський життєвий сценарій.

Психологи і психотерапевти вважають, що казки є дуже важливими  для розвитку дитини. Слухаючи, проживаючи в уяві, переказуючи чи створюючи  власну казку дитина розвиває образне мислення і отримує в стислому вигляді надзвичайно багато інформації про життя, світ і людей в ньому. Казка передає дитині інформацію за допомогою образів, тому інформація з неї є легкою сприйняття і засвоєння дитиною.

 

Для кожного віку є  свої казки. Для найменших підійдуть народні казки. Для дітей шкільного віку вже будуть цікавими і корисними сюжетно складніші авторські казки, в тому числі народні казки в літературній обробці. Також дитина разом з батьками може сама придумати казку і її героїв. Іноді героєм казкової історії може бути і сама дитина. Власна казка може допомогти їй вирішити якусь проблему, побороти страхи чи навчитися чогось нового. Таке "проживання" казки має терапевтичний ефект. 

 

Єдиного розуміння суті і призначення казок, серед психологів, як і слід було очікувати, нема. Одні психологи радять аналізувати казку разом з дітьми, питати чого казка їх навчила, інші радять ні в якому разі цього не робити. Трактування казок різними науковцями також різне, тому тут є поле для роздумів і широкий вибір. Я думаю, що все залежить від казки і від віку – якусь казку не варто обговорювати, якусь варто, якусь варто обговорювати тоді коли дитина доросте до її обговорення. Казками діти починають заслуховуватися приблизно з двох років, хоча можна читати і раніше. 

 

• Теорія казок

 

З книги Д. Соколова «Казки і казкотерапія»: «Казки надто очевидна річ, і практично жодна серйозна школа психології не пройшла повз те, щоб дати свій спосіб їх аналізу  і розуміння».Один з підходів поведінковий (біхевіоральний) вважає, що казки просто описують різні форми поведінки і відповідно наслідки. (З «Колобка» - не втікай від мами - пропадеш).

 

Трансактний аналіз звертає  увагу на рольові взаємодії в  казках, тобто кожний казковий персонаж має реального прототипа, наприклад  Е.Берн описав як себе в реальному житті могла би поводити Червона шапочка (Люди, які грають в ігри. Ігри, в які грають люди. Е.Берн). Юнгіанська аналітична психологія вважає героїв казок різними проявами однієї особистості, тобто частинами «я» однієї людини. (Всі герої просто різні прояви одної особистості).

 

 Є підхід до розуміння  казок в якому казкові герої  розглядаються як персоніфіковані  емоції (завдяки казки переживаються  ті емоції, яких бракує в житті,  або завдяки подоланню великого  страху в казці дитина може легко дати раду малим страхам в житті). Гіпнотична школа звертає увагу на схожість між наведенням трансу і прослуховуванням казок (атмосфера схожа: ритмічна мова, довірливий тон, дитина засинає під казку, є повтор певних словесних формул), що свідчить про те, що казка це не лише набір можливостей, але і навіювання певних моделей поведінки, цінностей, переконань, життєвих сценаріїв, тобто казка несе в собі певне послання.

 

 

 

 

 

• Казкотерапія

 

Гнездилов А.В.: "Важливим фактом є той, що деякі казки мають  терапевтичний ефект і для дітей і для дорослих: "Читаючи казку, роздумуючи про неї, людина поки що на несвідомо-символічному рівні, "запускає" власні творчі процеси. (…) Казкотерапія найдавніший в людській цивілізації метод практичної психології і один з наймолодших методів в сучасній науковій практиці."

 

Цінною рисою казок  є те, що в їх ході відбувається певна  трансформація – слабкий герой  перетворюється в сильного, недосвідчений  в мудрого, лякливий в сміливого  тощо. Таким чином казка чудово сприяє розвитку дитини. Дитина з певного віку асоціює себе з головним героєм і в своїй уяві подорожує, бореться з чудовиськами, перемагає зло, перемагає страхи і т.д, тобто «проживає» казку.

 

Ще казку можна програти як виставу  або як гру (К. Крутій, Н. Маковецька) і таким чином казки ще й сприятимуть фізичному розвиткові дітей, їх активності і здоров’ю.

Із курсу літератури нам відомо, що казка — один із фольклорних жанрів. Казкові сюжети, на думку послідовників Юнга, є  своєрідними матрицями, що відбивають головні душевні конфлікти людини, суть яких залишається незмінною протягом усієї історії людства. Юнг назвав їх архетипними.

Незалежно від того, визнають чи не визнають люди ці конфлікти, вплив  останніх не зменшується. Казка ж  у цьому випадку — виводячи суперечність зсередини в зовнішній світ — пропонує способи її розв’язання, це природні ліки, що вживаються інтуїтивно.

Казкотерапія — це система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей.

На Сході здатність  казки позитивно впливати на психічний стан людини була помічена лікарями й використовувалася свідомо. Один із найвідоміших прикладів такого лікування — історія Шахерезади із серії арабських казок «Тисяча і одна ніч».

Цілющі властивості  казки було покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії, названого казкотерапією.

Існують, наприклад, у  Санкт-Петербурзі, інститути казкотерапії, в яких можна організувати корекційні заняття для дітей і курси  підвищення кваліфікації для дорослих.

У казці можна знайти повний перелік людських проблем і образні способи їх розв’язання. Слухаючи казки в дитинстві, людина поповнює у підсвідомості банк життєвих ситуацій. Цей банк за необхідності може бути активізований, якщо ні — так і залишиться пасивним.

Казка поєднує дорослого  й дитину. Мова казки, звісно, зближує. Казка інформативніша, ніж звичайна стисла мова. Вона не видає свої положення за щось серйозніше, ніж символи, метафори чи аналогії.

Казка розвиває уяву дитини, а дорослого повертає у дитинство.

Чому саме казка?

У чотирирічному  віці в дитини починається активний процес образного мислення. Мозок дитини реагує на світ лише емоційно! Емоція у перекладі з латини — вражаю, хвилюю. Справді, вона схожа на хвилю — пробігла тілом, викликала приємні чи неприємні відчуття і зникла. Упродовж розвитку мозок маляти вже здатний запам’ятати вплив різних джерел. Емоції, які мозок запам’ятовує і може по пам’яті відтворити, називаються почуттям. Викликавши в пам’яті почуття, закріплює його у вигляді образу. Останній може бути описаний різними способами. Головне, що будь-яке його відтворення, по суті, є творчістю.

Мета казкотерапії —  перетворити негативні образи на позитивні. Спокійний стан нервової системи повертає людині здоров’я.

У казках пацієнти бачать не реальний світ, а те враження, яке  він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у зовнішньому світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, повідомляючи при цьому про свій внутрішній стан. Це називається метафорою. Саме мовою метафор говорить наша психіка, а точніше — права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця частина мозку відповідає і за наше здоров’я.

Отже, тривала психологічна напруга, викликана страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає нездужання і, як наслідок, хворобу. Все, що викликає нездужання, записане у правій півкулі мозку у вигляді почуття. Мова правої півкулі (тобто мова метафор і аналогій) не лише створює нові картини, а й змальовує і трансформує нові гарні образи.

Три-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят.

Чотири-шестирічні використовують образи давніх казок — фей, принцес...

У шість-сім років герої  схожі на самих дітей.

Чи може казка нашкодити? Чи може вона відвести від реальності? Ні, навпаки, приводить до неї. Але кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням — чого навчила казка....

А при роботі з підлітками «казковість» необхідно дозувати. Заглиблюючись  у казку, підлітки й дорослі можуть розкрити свій потенціал, накопичити сили для його реалізації. Можливе подальше малювання, ліплення з пластиліну або виготовлення героїв із паперу...

У сучасній казкотерапії існують три напрями — діагностична, впливаюча та розвиваюча.

Існують п’ять видів  казок: художні, дидактичні, психокорекційні (наприклад, орігамі), психотерапевтичні (авторські казки, біблійні притчі) та медитативні.

Одна навдивовижу допитлива  людина — мовознавець, філософ Володимир  Пропп проаналізував величезну  кількість казок різних народів  світу і зрозумів, що чарівництво  у всіх казках проявляється не випадково, є свої правила і порядок. За такими правилами він склав так звану карту казки, за якою ви легко зможете складати власні казкові історії.

Карта казки

1. Наказ або заборона.

2. Порушення наказу  або заборони.

3. Шкода.

4. Від’їзд героя.

5. Завдання.

6. Зустріч із дарувальником.

7. Чарівні дарунки.

8. Поява героя.

9. Поява лиходія.

10. Боротьба героя і  лиходія.

11. Перемога героя.

12. Повернення героя.

13. Прибуття додому.

14. Несправжній герой.

15. Тяжкі випробування.

16. Лихо минає.

17. Упізнавання героя.

18. Несправжнього героя викривають.

19. Покарання лиходія.

20. Весілля.

Казка доносить до нас  не лише глибокий сутнісний струмінь моральності народу, вона ще й дивує  своїм чудоліком. Психологи та педагоги вже давно говорять про терапевтичні властивості казки, про те, що від вподобань дитини серед цього жанру можна також дізнатись, з які труднощі та страхи дитина найбільше переживає, а ще як основні риси улюбленої казки можуть відповідати вмінням та схильностям дитини. Із західної психології до нас прийшла популярна методика зцілення казкою, що одержала назву – казкотерапія. Це один з найменш безболісних видів психотерапії.

Щодо терапевтичних  особливостей, то психологи рекомендують використовувати народну казку  для наймолодших, для школярів цікавішими будуть авторські казки з ускладненим сюжетом і для ще старших можна придумувати власні казки, в яких вони будуть головними персонажами. Але складати такі казки потрібно доволі делікатно, адже дитина може уникати казок про себе, якщо впізнаватиме у цьому насильне моралізаторство, хоча попри невдоволення такими «своїми» дійовими особами з однаковим зачудуванням слухатиме. Власні казки мають суттєвий виховний вплив, адже будуть дієвіші, ніж погрози, покарання чи довгі нотації. Чудодійно також впливає на дитину звичайна казка, складена разом з батьками, оскільки розвиває уяву, а батькам казкова символічність полегшить розуміння психологічного стану душі дитини: її страхів та вподобань. Адже в казці проблему легше порушити та вирішити.

Прихильники казкової традиції як духовного  ліку наголошують, що в дитячому віці немає ще надмірної зраціоналізованості, тому дитина добре розуміє душевну мову казки. Метафорично казка вчить свідомо підходити до подібних ситуацій в житті, бути уважним, остерігатися облуди та зла, бадьорить, зберігаючи довіру та впевненість у собі, бо добро у казках завжди перемагає.

У казці по-особливому зустрічаються два покоління – старі та діти. Старші люди в казці пригадують своє минуле, натомість дітей захоплює казкова реальність, і два покоління під час читання або слухання мають дуже романтичні настрої. Люди, які не чули казок у дитинстві, – наче не пережили його сповна, не ввібрали в себе безмежні та безумовні «кордони» людської фантазії. Здавалося б, навіщо стільки говорити про людську уяву. Однак саме в ній зароджуються найгеніальніші винаходи людства, що також є виявом Божої мудрості через здатності людського розуму. Тому гарна порада для батьків – виховуйте фантазію з дитинства. І почати можна з казок. 

 

У казці, як уві сні, немає  меж для уяви. Людська свідомість цілком вільна, тут по-особливому передається  внутрішнє життя дитини. К.-Г. Юнг  вважав, що в міфах і казках, як і в сновидіннях, душа оповідає свою історію. Дуже цікава його теорія про улюблену казку дитинства, за сюжетом якої людина мимоволі будує сценарій свого життя. 

 

Загалом українські народні  казки поділяють на: про тварин, чарівні та соціально-побутові. Науковці-казкознавці стверджують, що саме такий порядок правильний щодо часу їх виникнення: казки про тварин могли бути мисливськими історіями, складеними, щоб задобрити звіра для вдалих ловів; чарівні казки відображали складніші уявлення про існування вищих сил – добрих і злих, з якими людина боролася; і найпізнішими є соціально-побутові, які показували життя народу впродовж його історії.

Всі ці жанрові різновиди  казки дають дитині різні педагогічні  уроки. Так у казках про тварин виокремлюють найбільше виховний морально-етичний приклад алегоричних героїв, а в соціально-побутових казках усенародне сатиричне висміювання моральних вад. Чарівна казка має трохи іншу специфіку, оскільки передає здебільша міфологічне начало за допомогою закодованих символів у космогонічних образах, але як і в соціально-побутових, вона особливо актуалізує віру в найсвітліші ідеали, адже попри різні трансформації та боротьбу з вигаданими казковими істотами «добрий» персонаж (його називають ще «знедоленим» або «добротворцем») залишається вірним морально-етичним цінностям і, як наслідок, добро завжди перемагає зло, що надає особливої наснаги до сповідування ідей світлих сил.

Здебільша українські народні  казки доносять до сучасного читача архаїчні уявлення та вірування, що звичайно ґрунтуються на первісному міфологічному світогляді слов’ян. Тому те, що тепер ми називаємо казкою, могло бути міфом, однак у процесі історичних нашарувань він видозмінився, і тому можна констатувати факт, що міф у деяких виявах став казкою. Звідси маємо, з одного боку, так багато незрозумілих та дивних фантастичних елементів казок, а з іншого – єдину спадщину прадавнього міфу. Часи минають, а головне осердя казкового сюжету неначе окам’яніло і в такому вигляді доносить до нас первинні витоки моральності, які хоч були язичницькими, проте завжди відзначалися мотивом пошуку Бога, постановкою вічних питань про походження світу, людини, її короткочасне визначення на землі приводили до намагань віднайти першопочаток усього – Вічний Абсолют.

Але казка існувала не лише в часи поганських вірувань, вона пройшла крізь історію і увібрала багато пізніших релігійних поглядів. Відтак можемо говорити про певну «християнізацію» казкових сюжетів та створення нових. Із часу хрещення Київської Русі якісно змінилися філософсько-богословські, суспільні погляди. З’явились у народній свідомості, а потім відповідно й у казках, поняття гріха, вини, кари, покаяння, прощення, вічної винагороди. Щоправда, дуже тривалий історичний час нові релігійні усвідомлення були у площині двовір’я, тому відзначалися поєднанням язичництва та християнства. Відтак ще довго, особливо це відчувається в казковій традиції, елементи християнської духовності мали дуже відносний, конформістський, а потім світський характер. Бога «задобрювали», замість того, щоб у молитві з вдячністю, з вірою, надією та любов’ю приносити на духовний вівтар Господеві людські радості й терпіння, так довіряючи життєві речі єдиному Божому плану. Цікаво, що, читаючи фольклорні записи, зроблені у ХХ ст., досі можемо простежити певну суміш – еклектику – світоглядів міфологічного та християнського світу.