Вплив рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України. 2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту  України

Національний авіаційний університет

                                                        Інститут міжнародних відносин

                                                Кафедра країнознавства і туризму

 

 

 

 

Вплив рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

________________________                                              Курсова робота

 (підпис студента і дата)                                                    з рекреаційної географії

                                                                                              студентки 2-го курсу, групи ТУ-214

                                                                                              Коваль Надії Григорівни

                                                                                              Науковий керівник –к.п.н, доцент   

                                                                                             Уварова Ганна Шевкетівна

 

       _______________________

(резолюція керівника,  підпис, дата)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження впливу рекреаційної діяльності

 на екологічний стан території…………………………………………………..5

1. Основоположні поняття дослідження………………………………….. 5
1. Рекреаційне природокористування та його наслідки………………….. 9

Розділ 2. Вплив рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України…………………………………………………………………………. 14

2.1.     Аналіз рекреаційної  діяльності в регіонах України та їх

 наслідків……………………………………………………………………….. 14

2. Реалізація концепції сталого розвитку рекреаційної діяльності

 на території України………………………………………………………….. 18

Висновки………………………………………………………………………..24

Список використаних джерел ……………………………………………….27

Додатки …………………………………………………………………………29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку  суспільства, при загостренні  економічних, соціальних та екологічних  проблем, все актуальнішим є  збереження здоров’я окремої людини та соціуму конкретної території, що породжує цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує рекреаційна галузь господарства. Проблеми оптимізації  рекреаційної  діяльності, регіонального природокористування вивчалися О, Щербиною, Н. Юріною, М. Лемешевим та ін. Суттєвими і актуальними є напрацювання науковців О. Амоші, В. Мамутова, Т. Дементьєвої , які вивчали економічні, управлінські та правові аспекти організації відпочинку населення, роблячи акцент на формуванні рекреаційних потреб, правовому регулюванні рекреаційного природокористування, економічній оцінці рекреаційних ресурсів. Через свою значимість проблеми управління рекреаційною сферою досить широко представлені в роботах вітчизняних авторів З.В. Герасимчука, В.О.Василенка , П.В. Гудзя, В. І. Мацоли, О. С. Шаптали та ін. Концепцію сталого розвитку, яка задовольняє потреби сьогодні, не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти власні можливості розглядали провідні екологи  Н. Ф. Реймерс, Н. Н. Моісеєв, А. Gore та ін.

Отже, розвиток рекреаційної діяльності приносить шкоду екологічному стану  навколишнього середовища. Для того, щоб не загальмовувати розвиток цієї діяльності та не знищувати природу, повинні бути обмеження щодо кількості  туристичних комплексів на певній території, та вдосконалення вже існуючих. Авжеж більше уваги привертає щось нове, але якщо ж на базі вже існуючих рекреаційних територій підтримувати екологію в її належному стані, то прибуток буде набагато легше отримати з вже популярних курортних зон і тим  самим не завдавати шкоду іншим територіям. Високоякісне навколишнє середовище є «сировиною» для рекреаційної діяльності, тому необхідно обмежити споживання ресурсів навколишнього середовища і забезпечити його цілісність. Турбуючись про охорону навколишнього середовища, потрібно брати до уваги той факт, що

 

                                                                                                                            3

                                           

 занедбане навколишнє середовище буде завдавати шкоди розвитку рекреаційної

діяльності і туризму, а отже, і загальному економічному розвитку даного регіону. Як відзначалося в одній  із доповідей на Всесвітній конференції  по туризму, «існує дуже безпосередній  взаємозв'язок між якістю навколишнього середовища та якістю самого туризму».

Метою курсової роботи є дослідження  впливу рекреаційної діяльності на екологічну  ситуацію України. Виходячи з цього  основними завданнями роботи є:

• дослідити теоретичні основи  впливу рекреаційної діяльності на екологічний стан територій;
• визначити основні засади рекреаційного природокористування та його наслідки;
• проаналізувати наслідки розвитку рекреаційної діяльності в різних регіонах України;                                                                
• виявити особливості впровадження концепції сталого розвитку рекреаційної діяльності на території України.   

 Об’єктом дослідження є рекреаційна діяльність.

Предметом дослідження  виступає  аналіз впливу рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України.

Основні методи досліджень  теоретичний аналіз наукової літератури з проблемами досліджень, статистичний, картографічний методи.

 

 

 

 

 

 

4

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження впливу рекреаційної діяльності на екологічний стан території

1. Основоположні поняття дослідження

Останні десятиліття  ознаменувались інтенсивним розвитком  рекреаційної сфери, що обумовлені низкою екологічних, економічних та соціальних чинників.

Основними економічними чинниками є висока прибутковість  усього напрямку діяльності, інвестиційна привабливість, можливість отримання валютних надходжень; екологічними – необхідність відновлення здоров’я, життєвих сил людей в екологічно чистих умовах через зменшення безпечного життєвого простору, значне забруднення довкілля та зростання рівня урбанізації, що негативно відображається на здоров’ї людей, генофонді нації; соціальними – зростання чисельності населення планети, його культурного рівня, добробуту, розширення діапазону потреб, які включають прагнення до здорового способу життя, активного відпочинку, пізнання тощо.

Рекреаційні вимоги до стану  навколишнього середовища повністю співпадають з екологічними потребами  кожної людини. Разом з тим масовий  і неконтрольований розвиток рекреації  останнім часом завдає відчутної  шкоди природному середовищу. Загрозу для природи становлять, зокрема, розбудова туристсько-рекреаційних комплексів та супутньої інфраструктури; безпосередній вплив рекреантів, особливо неорганізованих (витоптування рослин, ущільнення грунту, пожежі тощо); технологічні процеси в рекреаційній сфері ( експлуатація та вичерпання рекреаційних ресурсів, їх забруднення, активізація несприятливих природних процесів); забезпечення побутових потреб обслуговуючого персоналу та рекреантів. Розрізняють також механічні, теплові та біохімічні впливи на середовище, які можуть бути як нетривалими так і тривалими. Всі вони мають різне походження і вимагають специфічних способів усунення або зведення їх шкідливої дії до мінімуму.

Подолання суперечності між необхідністю задоволення зростаючих

5

 

рекреаційних потреб населення та охорони найбільш цінних природно-територіальних комплексів (ПТК) вимагає перш за все наукового  обґрунтування поняття рекреаційної ємності ПТК.

Рекреаційна ємність  території – показник, який виражається  числом рекреантів, які протягом певного періоду можуть перебувати на певній території, не спричиняючи її дигресії ( процес втрати окремими елементами ПТК або комплексу в цілому його лікувальних чи інших, цінних з точки зору рекреації, властивостей) [15. с.234].

Питанням використання природних ресурсів і охорони природи приділяється велика увага в прийнятих документах Верховної Ради і уряду, на сторінках спеціальних періодичних видань, у науковій літературі. Позиція держави щодо природно-ресурсного потенціалу, особливості правового регулювання його використання закріплено в Конституції України. У відповідних статтях Конституції України (ст.13, 14, 16) і прийнятих упродовж 1991-2005 рр. законах України відображено головні засади державної екологічної політики. В «Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». (Постанова Верховної Ради України  №188/98-BP від 05.03.1998 р.) визначаються пріоритети природоохоронної діяльності та природокористування, механізми їх здійснення, які є основою Національного плану дій України в галузі охорони навколишнього природного середовища. Особливий інтерес у плані розробки основних теоретико-методологічних принципів раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища представляють роботи О. Ф. Балацького, І. К. Бистрякова, П. П. Борщевського, Б.М. Данилишина, Д. С. Добряка, С. І, Дорогунцова, Р. А. Івануха, П. П. Маракуліна, М. М. Паламарчука, І. А. Розумного, П. Т, Саблука, В. Г. Сахаєва, А. М. Третяка, М. М. Федорова, Є. В. Хлобистова, І. Д. Якушика та ін.

Дослідження питання  теоретичних основ раціонального  землекористування,

6

 

економічних і екологічних  аспектів раціонального використання, збереження та охорони природних  ресурсів присвячені праці вчених О. Ф. Балацького, В. А. Борисової, П. І. Гайдуцького, Д. І.Гнатковича, Г. Д. Гуцуляка, О. С. Дороша, П. Г. Казьміра, О. Т. Лозового, І. М. Мартинюка, А. Я. Сохнича, А. Д. Юрченка та інших.

Одна з основних причин екологічної ситуації, що склалася, є протиріччя – незбалансованість економіки і екології в різних країнах. Прагнення в найкоротші терміни вирішити економічні проблеми, питання забезпечення народного господарства  і населення енергетичними і сировинними ресурсами сприяло тому, що проводилося природокористування без урахування можливих негативних наслідків втручання в природні середовища. Для вирішення окремих екологічних проблем проводиться екологічна політика

Екологічна політика – система заходів, направлена на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворювання природних ресурсів і створення належних екологічних умов для життя населення [14.с.172]

З 1987 р. почало використовуватися  поняття « сталий розвиток», яке  було запропоновано Міжнародною  комісією ООН. Це поняття розглядається в багатьох аспектах. Щодо сама екологічного аспекту , то він припускає : забезпечення коеволюції суспільства і природи, людини і біосфери; збереження реальних можливостей не тільки для нинішнього, але і для майбутніх поколінь,задовольняти свої основні життєві потреби; теоретичну розробку і практичну реалізацію методів ефективного використання природних ресурсів та ін. [ 14 с.175].

Одним з основних негативних наслідків рекреаційного природокористування є рекреаційна дигресія – це процеси стихійного рекреаційного освоєння території, що може призвести до повної втрати окремими елементами ПТК або комплексу в цілому його лікувальних чи інших з точки зору рекреації, властивостей [15 c.233]. Основним результатом дигресії є деградація природних територіальних

7

комплексів. Існує 5 стадій деградації ПТК : корінні незмінені, мало змінені, помірно змінені, сильно змінені, деградовані [18]. Запобігання деградації ПТК в процесі їх рекреаційного використання можливе за рахунок відповідного облаштування території, створення нових туристичних закладів або центрів, перерозподілу туристичних потоків, зменшення рекреаційного навантаження на територію. В свою чергу, рекреаційне навантаження – показник безпосереднього впливу рекреантів та функціонування рекреаційного господарства на природно-територіальні комплекси [15 c.234].

Одним з основних факторів негативного впливу на екологію є рекреаційна діяльність, а саме : розбудова рекреаційних комплексів, експлуатація та вичерпання рекреаційних ресурсів, їх забруднення, активізація несприятливих природних процесів. Нераціональне використання природних ресурсів негативно впливає не тільки не екологію, але й на економічну ситуацію тієї чи іншої країни. Тому було запропоновано концепцію «сталого розвитку». Ця концепція було підтримана багатьма вченими ( Н. Ф. Реймерс, Н. Н. Моісеєв, А. Gore та ін.). Хоча шанси на її реалізацію незначні, але все таки вони є.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8

1.2. Рекреаційне природокористування та його наслідки.

Рекреаційне природокористування  пройшло досить тривалий період становлення як напрям людської діяльності та напрям наукових досліджень. Як практична діяльність і суспільне явище рекреаційне природокористування виникло тоді, коли людство почало усвідомлювати необхідність відновлення своїх життєвих сил завдяки використанню природних умов і коли про їх роль як ресурси не йшлося. Проте, інтенсивне становлення рекреаційного природокористування припадає на 19 століття, коли переважно в Європі почали розвиватися курортні місцевості, райони активного відпочинку та розваг.

Рекреаційне природокористування  – процес, що поєднує в собі організацію  рекреаційної діяльності на основі використання природних ресурсів та умов, задоволення  рекреаційних потреб населення і  попередження негативних змін у довкіллі під впливом рекреаційної діяльності [15.с.233 ].

Незважаючи на значну увагу до проблем природокористування, все ж таки можна виділити певні  недоліки нинішнього етапу його розвитку :

• Тривалість і непослідовність формування законодавчо-нормативного підґрунтя для розвитку рекреаційного природокористування, що унеможливлює власне вирішення багатьох проблем, які мають негативні та часто незворотні наслідки;
• Недотримання принципу комплексності, превентивності, ситуативність використання рекреаційних ресурсів;
• Відсутність дієвої управлінської системи;
• Негнучкість і дисбаланс використовуваних важелів впливу;
• Відсутність інформаційної бази, ефективної системи моніторингу, контроль та відповідальність за екодиструкції.

Усе це відображає проблеми сучасного рекреаційного природокористування. Економічний механізм природокористування мав би стати складовою систем управління економікою загалом і забезпечувати реалізацію ринкових реформ, утвердження еколого-економічних підходів до управління сферою

9

природокористування , чого не відбулося. Проте, якщо в практиці природокористування загалом і рекреаційного зокрема суттєвих змін не відбувається, то в теорії триває пошук нових підходів до формування економічного механізму природокористування і охорони навколишнього середовища.

Напрямки цього пошуку визначила концепція сталого розвитку представлена та обговорена на Конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища і розвитку ( Ріо – де – Жанейро, 1992 р.). Українські науковці розпочали активне вивчення цієї концепції та розробку механізмів її реалізації. Цим проблемам присвячені праці Б. Буркинського, З. Герасимчук, М. Голубця, Г. Гуцуляка, Б. Данилишина, Я. Мельника, Л. Руденка, М. Чумаченка, В. Шевчука, Л. Шостак та ін.

М. Нудельман вважав, що об’єктом рекреаційного природокористування є територіально – рекреаційні комплекси, оскільки проблема рекреаційного природокористування поширюється не лише на об’єкти природи, які можуть використовуватися з метою рекреації, а охоплює широке коло об’єктів антропогенного походження , що впливають на ефективність освоєння, використання, поновлення й охорони рекреаційних ресурсів.

Існують екологічні цілі рекреаційного природокористування, які включають :

1. попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності;
2. збереження нормального функціонування екосистем рекреаційного комплексу. Підтримання нормального гідрологічного режиму, оптимальної лісистості, сприятливого існування курортних, заповідних територій із зонами господарського освоєння та регуляції антропогенних навантажень можуть гарантувати нормальне відновлення природних ресурсів рекреації;
3. збереження максимальної різноманітності екосистем. Це одна з важливих умов стійкості біотопів в межах природних рекреаційних комплексів.

 

10

Вказані цілі носять яскраво виражений природоохоронний характер. Можна

виділити 4 групи впливів  на природні рекреаційні комплекси, кожна з яких має різне походження і вимагає різних заходів для  нейтралізації їх негативних наслідків.

Найсуттєвіше впливають  на оточуюче середовище виробничі системи, пов’язані з вилученням з природного комплексу крупної маси речовини; освоєнням біологічних ресурсів, а також пов’язаних з виділенням значних мас речовин. Відрита розробка корисних копалин у глибоких кар’єрах призводить до порушення рослинного покриву, грунтів, гідрологічного режиму підземних вод. Розробка родовищ корисних копалин в більшості випадків приводить до зниження рекреаційного потенціалу території, яка втрачає свою привабливість, не говорячи про якісний стан природних компонентів [див. додаток А].

В свою чергу, рекреаційний потенціал – сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних  передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Щоб оптимізувати процес гірськопромислового рекреаційного використання таких територій, необхідно освоювати родовища корисних копалин, розробка яких завдає найменшої шкоди рекреаційному потенціалу; розробку родовищ вести із застосуванням най прогресивнішої переробки сировини; проводити рекультивацію всіх вироблених площ з метою відновлення їх природного, в тому числі природно-рекреаційного потенціалу.

Серйозну небезпеку  для рекреаційного потенціалу територій  становить забруднення вод. Головними  джерелами забруднення рік є  промислові підприємства, комунальне господарство, тваринницькі ферми. Ця проблема повинна вирішуватись шляхом вдосконалення технологічних способів очистки води, впровадження у виробництво маловодних і безводних технологій. Поліфункціональне значення лісів обумовлює необхідність наукового обґрунтованого, диференційованого підходу до лісокористування. Підсилення

природоохоронних функцій  лісів залежить від їх господарського використання.

11

Стихійні процеси і  явища завдають великих збитків  народному господарству, приводять  до деградації особливо цінних природних ландшафтів, ускладнюючи їх використання для рекреації.

На природні рекреаційні  комплекси сильно діють технологічні процеси рекреаційної діяльності : вилучення мінеральних вод, забруднення  морських вод, атмосфери. Основні напрями  охорони рекреаційних ресурсів – створення раціональної технологічної схеми їх споживання, контроль за нормами витрат, поповнення запасів за рахунок додаткової розвідки ресурсів, прийняття раціональних планувальних рішень і функціональне зонування рекреаційних територій.

Впливи, пов’язані із забезпеченням побутових потреб обслуговуючого персоналу. Ведення рекреаційного господарства є досить трудомістким. В ньому задіяний значний контингент обслуговуючого персоналу, що створює додаткове навантаження на природні рекреаційні комплекси. Основні напрямки охорони від таких впливів – законодавчо-нормативні  і планувальні [забруднення тер. див у додатку А].

Крім того, на природу  діють і самі рекреанти особливо неорганізовані відпочивальники. Для  зменшення такого впливу слід перш за все створювати розгалужену мережу кемпінгів і обладнаних стоянок.

Підсумовуючи, можна сказати, що проблема рекреаційного природокористування  є досить актуальною, адже багато вчених досліджували дану проблему у своїх  працях. Основними чинниками, які визначають ефективність рекреаційного природокористування є :

• потужність рекреаційного потоку по відношенню до рекреаційного потенціалу територій;
• розподіл рекреаційного потоку як по сезонам року, так і по території вцілому;
• ступінь організованості рекреантів;

 

12

 

• рівень культури і екологічної свідомості рекреантів;
• поєднання рекреаційних занять і характер їх впливу на рекреаційне середовище;

       Рекреаційне  природокористування виконує ряд  дуже важливих функцій, серед  яких : попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності; збереження нормально функціонування екосистем рекреаційного комплексу та ін.

Основними напрямами  природоохоронної діяльності в процесі  рекреаційного використання ресурсів є раціональні планувальні вирішення, облаштування місць відпочинку, проведення  роз’яснювальної та виховної роботи, формування екологічного світогляду населення. При цьому важливо приділяти увагу охороні не лише власне рекреаційних територій, але й навколишніх місцевостей. Рекреація і екологічно шкідливе середовище несумісні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 13

Розділ 2. Вплив  рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України

2.1. Аналіз рекреаційної  діяльності в регіонах України  та їх наслідків

За останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення рекреації. Це пов'язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам'ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу Україну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

Рекреаційна діяльність - система заходів, пов’язаних із використанням вільного часу для оздоровчої та культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їх постійного проживання [11, c,52].

Рекреаційна діяльність на території  України розвивається досить інтенсивно, це зумовлено, в першу чергу, наявністю різноманітних ресурсів, як природних, так і антропогенних.

Сприятливий клімат на всій території  України дозволяє широко використовувати  кліматотерапію як один із методів  лікування і профілактики багатьох хвороб. Клімат широко і з успіхом використовують на будь-якому курорті як основний лікувальний чи оздоровчий чинник. Найсприятливіші умови протягом усього року мають Південний берег Криму, Закарпатська, Кримські і

14

Карпатські гори. Особливим  лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Слов’янські та Солотвинські соляні шахти).

В Україні наявні також  значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально - оздоровчому процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод. Для санаторно-курортного лікування, фасування та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянська, Голубінське родовище), радонові (Хмельницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов’янське, Кемчінське), миш’яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Євпаторійське, Одеське, Куяльницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні (Сакське, Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Сеременківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві. Грязелікування застосовується на 19 курортах України, зокрема на таких відомих як Куяльник, Саки, Євпаторія, Бердянськ, Кирилівка, Слов’янськ, Миргород та ін., а також у міських грязелікарнях, фізіотерапевтичних відділеннях, деяких санаторіях, в лікарнях [див. додаток Б]. У рекреаційних потребах населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається

15

саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохоро-ни, ґрунтозахисту. Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви - для цих ландшафтів характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач та ін.). Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова - середземноморський.  Рекреаційні ресурси пляжів грають важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс. Завдяки різноманітним ресурсам рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність дає можливість оздоровити великі маси населення і в той же час зробити значний внесок до національного доходу.

Прискорений розвиток рекреаційно-туристичної сфери в регіонах України останнім часом має, поряд з позитивними, і негативні наслідки, зокрема відбувається перевантаження інфраструктури, руйнується природне середовище, зникають рідкісні види рослин, змінюються ареали проживання деяких тварин, погіршується якість повітря, води, санітарний стан територій. До негативних чинників функціонування рекреаційно-туристичної сфери, які впливають на стан природного середовища належать: надмірна концентрація рекреаційної та туристичної інфраструктури (санаторно-курортних закладів,

 

16

готелів, туристичних  баз, ресторанів, барів, паркінгів, автозаправочних  станцій, пунктів технічного обслуговування тощо) в найпривабливіших рекреаційних зонах та туристичних центрах; розвиток таких видів рекреації і туризму, як короткотривалі зустрічі та ігри на природі, без облаштування необхідної супутньої інфраструктури (результат – засмічення приміських зон, найбільш інтенсивне у вихідні дні); нераціональне використання природних лікувальних ресурсів (гострою, зокрема, залишається проблема збереження пляжних територій, джерел мінеральних вод і родовищ цілющих грязей, проведення берегоукріплювальних і протизсувних робіт), відсутність дієвого державного контролю за їх експлуатацією, в тому числі комерційними структурами; викиди в атмосферу забруднюючих речовин та скиди у водойми стічних вод з низьким рівнем очищення виробничо-господарськими підприємствами, розташованими, передусім у зоні курортів та туристичних центрів; негативний вплив транспорту автомобільного, річкового і морського (найбільш небезпечний прояв – забруднення ґрунту і води нафтопродуктами та сміттям); нераціональність та недотримання санітарних і медичних норм експлуатації курортно-рекреаційних територій; сезонна перенасиченість, тобто курортних і туристичних населених пунктів, що найяскравіше проявляється в перевищенні їх інфраструктурних можливостей; великий потік неорганізованих рекреантів та туристів на фоні недостатньо розвинутої готельної мережі та масової пропозиції на тіньовому ринку послуг розміщення житлового фонду, здебільшого позбавленого мінімальних санітарно-гігієнічних зручностей тощо.