Вінницький
державний педагогічний університет
імені Михайла
Коцюбинського
Інститут
педагогіки, психології і мистецтв
Кафедра
дошкільної та початкової освіти
Олексій
Ольга Михайлівна
( ІІІ курс, група 3-БПАМ)
Вплив
сімейного спілкування на формування
особистості
молодшого школяра
Мікродослідження
Науковий
керівник:
канд. пед.
наук
доц. Любчак
Л.В.
Вінниця
2012
План
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Зміст спілкування у родині:
психолого-педагогічний аспект…….…...6
2. Роль сімейного спілкування
у формуванні особистості дитини….…12
3. Особливості спілкування молодших
школярів у родині (за результатами експериментальних
досліджень)………………………………19
4. Умови ефективного спілкування
молодших школярів у родині………31
Висновки…………………………………………………………………………36
Література………………………………………………………………………..38
Додатки…………………………………………………………………………..41
Вступ
В
усьому світі визнано, що сім'я
є інтегральним показником суспільного
розвитку, який відображає моральний
стан суспільства і є могутнім
фактором формування особистості.
Більшість
сімей недостатньо реалізує свої
виховні функції. Сімейні тяготи,
обмеженість батьків у часі
для спілкування з дітьми призводить
до розриву внутрісімейних зв'язків,
обмежують можливість дітей і
батьків разом проводити дозвілля
і відпочинок. Внаслідок зниження престижу
сім'ї, нестабільності сімейних стосунків,
відсутності необхідної культури сімейного
життя, пияцтва батьків зростає кількість
сімей, що розпадаються, та дітей, які потрапляють
до спеціальних дитячих закладів, жебракують,
бродяжать.
Відповідно
до Конституції України сім'я,
дитинство, материнство і батьківство
охороняються державою. На виконання цих
конституційних положень психолого-педагогічна
наука має розробити систему пріоритетних
заходів, які забезпечували б їх реалізацію
[35, с. 7].
Сім’я
завжди виступає моделлю конкретного
історичного періоду розвитку
суспільства, відображає його
економічні, моральні й духовні
суперечності. Тому сучасні економічні
перетворення, демографічні проблеми,
криза в політиці, культурі –
все це відбивається на життєдіяльності
сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється
її дезорганізація.
Сім’я
є домінуючим інститутом у
формуванні особистості дитини.
Причому тільки та родина має
позитивний вплив, яка допомагає
дитині відчувати себе рівноправним
членом сімейного колективу, де
її люблять; вона має у сім’ї
права і обов’язки; до її
потреб ставляться з розумінням.
Саме в таких сім’ях діти
найбільше цінують поради і
допомогу батьків, наслідують
їх особистий приклад. У нормальній
сімейній обстановці дитина виростає
доброзичливою, гуманною, спокійною,
здатною до співчуття, оптимістичною,
добрим товаришем, з почуттям
гумору, має тверді етичні правила.
Велику
роль сімейному вихованню приділяли
у своїх дослідженнях видатні, мислителі,
педагоги, психологи: А. Макаренко, І. Кон,
М.Стельмахович, В. Сухомлинський та інші,
які наголошували, що батьки відповідальні
не лише за визначення мети, за встановлення
моральних ідеалів, але і за вибір засобів
виховання[10, с. 225].
Теоретичні
проблеми сім'ї привертають увагу
антропологів та соціологів Б.Малиновського,
Л.Моргана, П.Сорокіна, питання взаємозв'язків
сім'ї та суспільства розглядаються у
працях С.Голода, Л.Когана, Л.Сидоренко,
А.Харчева; аспекти соціально-культурної
адаптації висвітлено у дослідженнях
В.Іванова, В.Патрушева, В.Чурсіноі та ін.
Особливості виховання дітей у традиційній
українській сім'ї розкрито у працях О.Вишневського,
А.Даник, О.Постового; окремі аспекти педагогіки
дозвілля обґрунтовані у працях Н.Бабенко,
Т.Бакланової, В.Кірсанова, Є.Смирнової,
О.Семашка, Н.Цимбалюк [22, с. 19].
Отож
проблема сім’ї та особливостей
впливу сімейного спілкування
на формування особистості дитини
залишається актуальним для сьогодення,
що і зумовило вибір теми
роботи.
Об’єкт дослідження – сімейне виховання молодших
школярів.
Предмет дослідження – особливості сімейного спілкування
з молодшими школярами.
Мета дослідження – дослідити умови ефективного
спілкування молодших школярів у родині
та їх вплив на загальний розвиток дитини.
Основними завданнями дослідження
є:
1) опрацювати наукову
літературу з проблеми дослідження;
2) проаналізувати спадщину
видатних педагогів у контексті
проблем сімейного виховання;
3) окреслити психолого-педагогічний
зміст спілкування в родині;
4) висвітлити умови ефективного
спілкування молодших школярів
у родині;
5) окреслити типові помилки
сімейного спілкування та їх
вплив на становлення особистості
дитини;
Методична
частина експерименту передбачає використання
таких методів дослідження: вивчення та
аналіз наукової літератури, метод аналізу
шкільної документації, метод спостереження,
метод опитування (анкетування), проективну
методику «Намалюй свою сім`ю», констатуючий
експеримент.
Дослідження
було проведено на базі СЗОШ
№35 м. Вінниці, клас 4-А.
Робота
складається із вступу, 4 параграфів,
списку літератури, додатків
1. Зміст
спілкування в родині: психолого-педагогічний
аспект
Протягом
життя кожен із нас постійно
контактує з іншими, спілкується
з найрізноманітнішими людьми. Здавалося
б, життєвий досвід, який ми
поступово набуваємо, дозволяє
розв'язати будь-які повсякденні
питання. Але насправді лише
одиниці самостійно відкривають
правила спілкування, які допомагають
уникати додаткових труднощів
у взаємодії з іншими людьми,
своєчасно «гасити» конфлікти,
що виникають внаслідок непорозумінь.
Значною
мірою наш моральний і матеріальний
добробут, ефективність діяння залежать
від організації процесу спілкування.
Що ж стосується такої делікатної
сфери, як створення сімейного
затишку, гармонійних стосунків
у родині, виховання молоді, то
тут успіх на всі 100 відсотків
залежить від того, як організована
взаємодія між членами сім'ї,
як здійснюється процес спілкування
між подружжям, між різними
поколіннями, з іншими людьми.
Психологи
і педагоги стверджують, що
спілкування лежить в основі
нормального психічного розвитку
людини. Маленька дитина потребує
не лише фізичного комфорту, вона
вже прагне спілкуватись з
дорослим доступними їй засобами
(так званий «комплекс збудження»
при появі дорослого). Малюк, що
позбавлений можливостей спілкування
з іншими людьми, не володіє
«людськими» засобами життєдіяльності:
мовою, інтонаційною виразністю,
мімікою, санітарно-гігієнічними
навичками та ін.
Усі
знають гарну легенду про засновників
Риму Ромула і Рема, яких начебто
вигодувала вовчиця. Багато хто
читав поетичну книгу Р. Кіплінга
про маленького хлопчика Мауглі,
що виріс серед вовків. І це
не завжди вигадка. Дійсно відомі
факти, коли дитина виховувалась
тваринами (мавпами, вовками, козами
і навіть свинями). Але доля
цих вихованців була, на відміну
від Мауглі, трагічною. Ці діти
переймали усі звички своїх
«названих батьків»: не могли
засвоїти нормального ходіння,
рачкували, замість членороздільної
мови гарчали, могли їсти тільки
сиру їжу. Усі спроби повернути
їх до світу людей були марними.
Якщо діти, що були знайдені
у ранньому віці (2—3 роки), ще
могли хоча б засвоїти пряму
ходу, елементарні навички особистої
гігієни, то старші не були
спроможні й на це.
Незважаючи на увагу і прекрасний
догляд, більшість з цих дітей
рано померли, людське існування
назавжди залишилось для них
чужим.
Але
відомі й інші приклади —
коли діти, що належали племені,
яке стояло на низькому рівні
розвитку, потрапляли в центр
цивілізації. Тоді вони швидко
наздоганяли своїх ровесників, не
відрізнялися від них ані за
рівнем інтелекту, ані за вихованістю.
Це дозволило психологам стверджувати,
що є так звані сензитивні
періоди індивідуального розвитку,
під час яких присутність іншої
людини є обов'язковою умовою.
Якщо цей період минув, наздогнати
втрачене вже не можна. Тому
особлива увага в останні роки
приділяється саме раннім етапам
(1—З роки). Якщо в цей період
дитина не мала відповідних
умов, її розумовий і емоційний
рівні розвитку значно знижуються.
Особливу
роль у житті дитини відіграє
мати або особа, що її заступає.
Спілкування з матір'ю для дитини
— головне джерело інформації
про навколишній світ. Від того,
які зразки взаємодії з цим
світом демонструє дитині мати,
суттєво залежить її розвиток.
У
процесі спілкування формуються
пізнавальні здатності людини
та інтегральні складові психічного
життя: самооцінка, усвідомлення
власного «Я» і відчуття його
тотожності в будь-яких життєвих
ситуаціях, засвоюються прийоми
протидії зовнішньому тискові,
виробляються критерії ставлення
до інших людей і т. п.[27].
Із
перших років життя кардинальною
умовою і провідним фактором
розвитку дитини є спілкування
з дорослими. Саме дорослі вводять
її у світ людської культури.
Спілкування
батьків з дітьми є одним
з дуже ефективних засобів
морально-емоційного виховання в
сім’ї, як специфічний спосіб
їхньої взаємодії, за допомогою
якого здійснюється обмін інформацією
з проблем морально-етичного змісту,
розвиток моральної свідомості,
формування моральних почуттів
і переконань, регуляція і коректування
вчинків і поведінка дітей.
Аналіз
філософських, соціологічних і психолого-педагогічних
досліджень дозволяє виділити
основні методологічні положення
про роль спілкування в морально-емоційному
вихованні особистості, дати визначення
поняття «батьківське спілкування»,
виділити його основні функції.
Батьківське
спілкування в процесі морально-емоційного
виховання дітей визначається
як специфічний спосіб взаємодії
батьків і дітей, за допомогою
якого відбувається обмін інформацією
з проблем морально-етичного характеру,
розвиток моральної свідомості,
формування моральних почуттів
і переконань, регуляція і коректування
вчинків і поведінки.
Батьківське
спілкування допомагає встановлювати
доброзичливі, правдиві і щирі
стосунки між батьками і дітьми,
розвивати і збагачувати позитивні
сімейні традиції і звичаї, виховувати
дітей на позитивних прикладах
родоводу і сім’ї. В обстановці
безпосереднього сімейного спілкування
діти прилучаються до традицій
своєї сім’ї і разом з тим
свого народу.
Педагоги
визначають важливу роль спілкування
у морально-емоційному вихованні
особистості:
—
спілкування є матеріально-духовним
процесом, у якому відбувається
обмін діяльністю і її результатами,
що втілюються в матеріальному,
духовному, моральному досвіді
і культурі суспільства;
—
спілкування є необхідним чинником
і обов’язковою умовою розвитку
як суспільства в цілому, так
і кожного його члена зокрема;
— спілкування є безпосередньо
необхідним і переживає конкретизацію
суспільних відносин, їхню персоніфікація,
особистісну форму;
—
духовний і моральний розвиток
індивіда залежить від різноманіття
його спілкування з іншими
індивідами;
—
виховання взагалі, морально-емоційне
зокрема, відбувається в постійних
взаєминах і в спілкуванні
людей один з одним, кожне
нове покоління через різноманітні
форми спілкування здобуває матеріальний
і моральний досвід, накопичений
усіма попередніми поколіннями;
—
цілеспрямоване, систематичне і
послідовне спілкування, помножене
на силу впливу позитивного
прикладу старших, сприяє формуванню
моральної свідомості, почуттів, переконань
і поведінки дітей.
Кожний
акт спілкування впливає на
наше життя в цілому, але, крім того,
у ньому реалізуються кілька функцій,
завдяки яким ми досягаємо мети. Отже:
— контактна
функція – встановлення стану обопільної
готовності приймати та передавати повідомлення
і підтримувати взаємний зв'язок до завершення
акту.
— інформаційна
– обмін повідомленнями, запитаннями
та відповідями.
— спонукальна
– заохочення партнера або самого себе
до виконання певних дій.
— координаційна
– взаємне координування й узгодження
дій, коли йдеться про спільну діяльність.
— пізнавальна
– адекватне сприйняття і розуміння сенсу
повідомлення, а також взаємне розуміння
одне одного ( намірів, установок, переживань,
станів партнерів).
— амотивна
– або неусвідомлений «обмін емоціями»,
або ж один з партнерів збуджує в іншому
певні емоції.
— встановлення
відносин – усвідомлення і фіксування
свого місця в системі рольових, статусних,
ділових, міжособистісних та інших зв’язків.
— впливова
функція спрямована на зміну стану, поведінки,
ціннісно-мотиваційної сфери партнера
[ 27, с. 30 ].
На
підставі досліджень виділяють
наступні основні тісно взаємозалежні
функції батьківського спілкування:
інформаційно-пізнавальна, емоційна,
регулятивна і коригувальна.
Також
нині широко послуговуються терміном
«психологічний клімат» як психологи,
так і представники інших наук.
Одну з перших спроб розкрити
зміст поняття зробив В. Шепель.
Він вважав, що під психологічним
кліматом слід розуміти певне
емоційне забарвлення психологічних
зв’язків членів колективу, яке
виникає на основі їх близькості,
симпатії, співпадання характерів,
інтересів і схильностей . Г.
Моченов та М. Ночевник пишуть,
що психологічний клімат –
це емоційно-психологічний настрій,
який формується в родині в
процесі взаємодії її членів.
Настрій з’являється внаслідок
того, що при безпосередніх особистих
контактах всі зв’язки між
людьми набувають емоційно-психологічного
забарвлення, яке визначається
ціннісними орієнтаціями, моральними
нормами та інтересами членів
родини. На думку цих науковців,
психологічний клімат конкретних
родин формується під впливом
двох основних факторів: мікросоціальних
умов життєдіяльності родини (її
склад, рівень добробуту, соціальний
статус) та соціально-психологічного
клімату в цілому, основні елементи
якого засвоюються внаслідок
тісного контакту членів родини.
К.
Платонов вважає, що психологічний
клімат – це взаємодія фізичного
і соціального середовища особистості,
яка формує психічний стан
людини. Причому соціально-психологічний
клімат для кожного члена родини
– об’єктивна реальність, яку
він відображає, приєднуючись до
цієї групи .
Морально-психологічний
клімат – один з найістотніших
елементів загальної системи
умов існування і життєдіяльності
людини. Особливе його значення
визначається, по-перше, тим, що
психологічний клімат характеризує
найближчі, найбільш неопосередковані
умови функціонування. По-друге,
не менш актуальним є те, що
психологічний клімат характеризує
не стільки зовнішні стосовно
людини, скільки внутрішні психологічні
аспекти цього середовища. Необхідно
враховувати, нарешті, й те, що
з кліматом родини пов’язується
уявлення про найбільш значне
в структурі всього способу
життя людини.
Основні
ознаки гармонійного психологічного
клімату родини, за положеннями
Б. Карвасарського:
1) всі
члени родини спілкуються між
собою, вміють слухати і чути
одне одного. В суперечках враховується
думка кожного;
2) відповідальність
і обв’язки поділяються між
всіма членами родини;
3) члени
родини підтримують одне одного,
можуть виконувати обов’язки
іншого у випадку зміни ситуації;
4) кожен
член родини вірить у себе,
має адекватну самооцінку, довіряє
іншим;
5) члени
родини мають спільну систему
цінностей, поважають сімейні
традиції;
6) цінується
почуття гумору, приділяється увага
духовному життю, виховується
позитивне ставлення до будь-яких
подій, виділяється час для
спільних розваг;
7) коаліції
між членами родини динамічні
й мінливі;
8) члени
родини створюють умови для
особистого зростання, звертаються
за допомогою і підтримкою
до фахівців у випадку кризи
чи виникнення якихось проблем
[11, с. 140].
Отже:
сім'я - модель суспільства, що
на конкретному історичному етапі
розвитку, відображає його моральні
та духовні особливості. Спілкування
у родині виконує такі основні
функції: інформаційно-пізнавальна,
емоційна, регулятивна і коригувальна.
Гармонійні взаємини у родині
передбачають взаєморозуміння між
членами сім'ї, відповідальність,
підтримку, наявність спільної
системи цінностей та спільного
дозвілля.
2. Роль сімейного спілкування
у формуванні особистості дитини
Сім’я
була, є і завжди буде найважливішим
середовищем формування особистості
і найголовнішим інститутом виховання,
що відповідає не тільки за
соціальне відтворення, а й
за створення певного способу
його життя.
Актуальність
підвищення духовного потенціалу
сім’ї зумовлена тим, що сім’я
як соціальний інститут відповідальна
за весь комплекс відтворювання людини,
вона є для дитини тією мікромоделлю суспільства,
через яку засвоюється його духовна культура.
Сучасний
стан розвитку України характеризується
зростанням інтересу до минулого
народу, його виховних традицій,
історичних знань, до національної
духовної ідеї, без якої неможливо
зрозуміти минулий, теперішній
і майбутній економічний розвиток
світу й окремих країн, людства
чи конкретних націй.
Держава
тією чи тією мірою регулює
всі сфери діяльності суспільного
організму. Однією із ключових
проблем державотворення є виховання
молодого покоління з урахуванням
усіх складових, усіх ланок,
які виконували й виконують
організаційну та виховну функції
розвитку особистості. У реалізації
цих завдань значне місце належить
сім'ї як інституції, де дитина
народжується, формуються основи
її характеру, ставлення до
праці, моральних цінностей. Батьки
й матері є носіями суспільних
норм, традицій, моралі, які передано
з покоління в покоління і
закріплено в життєвому досвіді
дітей.
На
сьогодні сім’я і виховання
дітей у сім’ї розглядаються
в наукових дослідженнях як: соціальна,
культурологічна, географо-демографічна,
нормативно-правова, історична, педагогічна
проблема. І вивчення її з позиції
історико-педагогічного дослідження
є досить актуальним [36,с. 50].
У
різні часи до проблем сімейного
виховання зверталися філософи,
політики, письменники, вчені: представники
філософської думки стародавнього
світу, діячі епохи Відродження Я. Коменський,
Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці. Зарубіжна
класична педагогіка в особі своїх кращих
представників сприяла не лише розробці
теорії становлення інституту сімейного
виховання, а й реалізації його положень
у різних країнах світу[36,с. 51].
Основи
наукового підходу до визначення
ролі сім’ї у формуванні особистості
дитини заклав великий чеський
педагог Я. Коменський. Ще у
«Великій дидактиці» він писав:
«Формування людини найлегше
відбувається в ранньому віці.
Воно навіть тільки в цьому віці
й може відбуватися». Ідея щодо необхідності
розпочинати виховання з моменту народження
дитини, висунута Коменським, у подальшому
була підтримана іншими педагогами. Він
порівнював людину з деревом і писав: «Без
посереднього щеплення живців мудрості,
моралі і благочестя, вона не може стати
істотою розумною, мудрою. Все це легше
формується в ніжному віці… Справа надзвичайно
небезпечна, якщо людина не переймається
здоровими для життя правилами ще в колисці»[39,
с. 4].
Також
перу видатного педагога належить
перша в світі книга для
батьків - «Материнська школа». Зміст
порад і завдань у ній був
розрахований на освічену жінку-матір,
яка сама має глибоко розуміти
ідею і наукову термінологію
та володіти відповідною методикою.
Ця праця стала першою ланкою
у створенні Я. Коменським системи
виховання, розвитку, удосконалення
людини від народження і до смерті.
Велику
увагу приділяли педагоги і
педагогічній культурі сім’ї,
котрі вважали, що вона має
надзвичайно важливе значення
для всебічного розвитку дитини.
Вона виявляється в організації
спілкування, побуту, в особливостях
взаємин членів сім’ї, у змістовності
смаків, потреб, інтересів самих
батьків. «Найпростіший і легкий
та разом з тим найефективніший
спосіб виховання дітей і формування
їх зовнішньої поведінки полягає
в тому, щоб показувати їм на
наочних прикладах, як їм слід
чинити і чого вони повинні
уникати», - писав Джон Локк –
англійський філософ,просвітитель,
педагог[6, с. 3].
Високо
підніс ідею сімейного виховання
видатний швейцарський педагог
Й. Песталоцці, знаменитий соціально-педагогічний
експеримент якого цілком побудований
на ідеї сімейного виховання.
Механізм та умови його позитивного
впливу на формування дитини,
розвиток суспільного виховання
і школи розкрив Песталоцці
у таких своїх працях, як «Лінгард
і Гертруда», «Як Гертруда навчає
своїх дітей», «Керівництво для
матерів», «Лебедина пісня» та
інші [36, с. 51]. У своїй «Лебединій пісні»
педагог зазначав: «Природа вклала в серце
матері першу і найсуттєвішу турботу про
збереження спокою в ранній період життя
дитини. Ця турбота проявляється у людей
скрізь у вигляді властивої матері сили
і материнської відданості. Відсутність
цієї сили і відданості і сили суперечить
природі; коло людської любові і людської
віри дитини все більше поширюється. Кого
любить мати, того любить і дитя» [21, с.
5].
З
урахуванням досягнень класичної
педагогіки в галузі сімейного
виховання досліджувалася історія
сімейного виховання в Україні.
Розвивалась вона з огляду
на те, що в процесі історичного
розвитку українська сім'я виявила
себе як найбільш стійкий, соціально
й духовно значущий засіб формування особистості.
В умовах постійної боротьби українського
народу за незалежність, за національні
інтереси саме сім'я стала хранителькою
і сповідницею тих педагогічних ідей і
виховних традицій, які живили і живлять
українську педагогіку.
На
всіх історичних етапах розвитку
української держави українська
сім'я виховувала дітей на національній
основі, формувала в них національну свідомість,
розуміння історії і культури рідного
народу.
Виховні
цінності сім'ї стали основою
розвитку наукових засад сімейного
виховання в Україні. Фундамент
його було закладено в працях
таких мислителів, як Ярослав
Мудрий, Володимир Мономах, Петро
Могила, у виховній системі Братських
шкіл, у працях Г. Сковороди
та ін.
Важливим
етапом у розробці теорії і
практики сімейного виховання
стало XIX ст., особливо друга його
половина. Важко переоцінити той
внесок, який зробили в історію
української педагогічної думки
в цілому і в історію розвитку
сімейного виховання такі вітчизняні
учені й освітні діячі, як
О.Духнович, К.. Ушинський, Т. Шевченко.
Позитивно
впливати на розвиток теорії
і практики сімейного виховання
в Україні результати наукових
пошуків російських учених, письменників,
суспільних діячів М. Добролюбова,
М. Чернишевського, Л. Толстого, П.Лесгафта,
К. Вентцеля та ін.
Подальші
кроки розвитку системи сімейного виховання
в Україні зумовлені науковими досягненнями
видатних наукових діячів кінця XIX — початку
XX ст. Б. Грінченка. М. Драгоманова, Я. Мамонтова,
С. Русової, Я. Чепіги та ін.
Вагомий
вплив на розвиток сімейної
педагогіки в Україні мато
видання «Енциклопедії сімейного
виховання і навчання» (1898—1910),
редактором і автором якої
був відомий російський педагог
П. Каптерев.
Починаючи
з 60-х років XIX ст., на сторінках
як загально-педагогічних, так і спеціальних
журналів та газет («Громада», «Вестник
воспитания», «Дзвінок», «Друг», «Женское
образование», «Журнал Министерства Народного
просвешения», «Київський телеграф», «Молодь
України», «Основа», «Світло», «Семья и
школа», «Український вісник», «Учитель»)
ішлася мова про педагогічну просвіту
батьків з питань сімейного виховання.
Глибокі
зміни в характері взаємовідносин
сім'ї та школи відбулися на
початку XX ст., вони внесли корективи
у теорію і практику сімейного
виховання. Після перемоги жовтневої
революції розгорнуте в СРСР
соціалістичне будівництво привело
до знищення таких понять, як
буржуазна та дворянська сім'я.
Колишні пролетарські, селянські,
робітничі сім'ї стати радянською
сім'єю, що відповідно вплинуло
на розвиток теорії і практики
сімейного виховання в Україні.
Теорія
і практика сімейного виховання
в 20—30-і роки XX ст. в Україні
розвивалися відповідно до державної
політики радянського уряду, орієнтованої
на підвищення ролі суспільно-громадського
виховання, державних інституцій
у формуванні дітей, що призводило
до недооцінки виховної ролі
сім'ї [36, с. 51-52].
Важливий
внесок у формування педагогічного
мислення батьків зробив А.
С. Макаренко. У своїй
«Книзі для батьків» він
привертає увагу до вузлових
проблем сім’ї, спрямовує батьків
на аналіз мотивів поведінки
і вчинків дітей, на розв'язок
складних морально-етичних проблем,
дає конкретні вказівки і
поради, які повинні знати сучасні
батьки, щоб керуватися ними. Макаренко
писав: «Ваша власна поведінка
найвирішальніша річ. Не думайте, що ви
виховуєте дитину лише тоді, коли з нею
розмовляєте, повчаєте її або наказуєте
їй. Ви виховуєте її кожний момент вашого
життя, навіть тоді, коли вас немає вдома.
Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з
іншими людьми і про інших людей, як ви
радієте чи горюєте, як ви звертаєтеся
до друзів і до ворогів, як ви смієтесь,
читаєте газети - все це має для дитини
велике значення. Найменші зміни в тоні
дитина бачить або відчуває... А якщо вдома
ви грубі чи хвалькуваті, або пиячите,
а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам
уже не потрібно думати про виховання:
ви вже виховуєте ваших дітей, і виховуєте
погано, і ніякі найкращі поради й методи
вам не допоможуть. Батьківська вимогливість
до себе, батьківська повага до своєї сім'ї,
батьківський контроль за кожним власним
кроком - найкращий і найголовніший метод
виховання!
Потрібно насамперед самому,
бути хорошим, громадянином і вносити
власне громадянське самопочуття в сім'ю.
Дітям необхідно своєчасно допомогти,
своєчасно зупинити їх, спрямувати. Таким
чином, від вас вимагається тільки постійний
коректив до, життя дитини, але зовсім
не те, що зветься водінням за руку... Для
виховання потрібно не багато часу, а розумне
використання малого. У виховній роботі
не буває дрібниць. Із них складається
життя. Головне у виховній роботі полягає
в організації життя сім'ї з уважним урахуванням
дрібниць»[12, с. 6].
