Вплив соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільному віці

ЗМІСТ

ВСТУП- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи проблеми впливу соціометричного  статусу на рівень тривожності у  дошкільному віці - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -5

     1.1 Тривожність як психологічна проблема - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -5

     1.2 Причини і особливості прояву тривожності в дошкільному віці - - - - - - - - 13

1.3 Взаємозв'язок між рівнем тривожності і соціометричним статусом   

      дошкільняти - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 18

РОЗДІЛ 2. Експериментальне вивчення впливу соціометричного  статусу на рівень тривожності у  дошкільнят - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 20

     2.1 Організація та методики дослідження впливу соціометричного статусу на

           рівень тривожності дошкільнят - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -20

     2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження впливу соціометричного

           статусу на рівень тривожності у дітей дошкільного віку - - - - - - - - - - - - - - 24

ВИСНОВКИ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 27

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -29

ДОДАТКИ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 31

ВСТУП

      Актуальність  дослідження: Вивчення даної теми є актуальним, оскільки тривожність – одна з типових проблем, з якою доводиться мати справу будь-якому вихователю та психологу в сфері дошкільного виховання. Цією проблемою займалися, і до сьогодні займаються, такі вчені як: Н. В. Гребєннікова, І. В. Мальцева, А. М. Прихожан, Я. Морено, Т. В. Драгунова,

Я. Л. Коломенський, А. В. Киричук та інші.

  Питання про вплив соціометричного статусу на рівень тривожності до цих пір не отримало конкретної відповіді, і, в той же час, багато вчених підкреслюють, що соціометричний статус безпосередньо впливає на рівень тривожності. З цього виходить, що питання важливе та потребує більш детального вивчення.

      Більшість вихователів знають про проблему підвищеної тривожності та її вплив на розвиток дитини і тому намагаються знизити цей негативний вплив. Сюди можна віднести і створення дружньої обстановки, індивідуальний підхід, створення ситуації успіху. Все це сприяє зниженню рівня тривожності.

      В той же час, незважаючи на вищесказане, у багатьох дошкільнят спостерігається середня або підвищена тривожність.

      Таким чином, виявляється протиріччя між  намаганнями знизити рівень тривожності  та високим відсотком її у більшості  дітей дошкільного віку.

      І це протиріччя потребує вирішення, що й дозволило вибрати саме цю тему для даного дослідження.

      Проблема: При якому соціометричному статусі буде спостерігатися підвищений рівень тривожності?

      Об’єкт: рівень тривожності у дошкільному віці.

      Предмет: соціометричний статус як фактор, що впливає на рівень тривожності у дошкільному віці.

      Мета: виявити вплив соціометричного статусу на рівень тривожності.

      Гіпотеза: рівень тривожності дитини дошкільного віку залежить від соціометричного статусу.

      Завдання:

1. Проаналізувати  наукову літературу з проблеми;

2. Визначити  причини та особливості прояву  тривожності у дошкільнят;

3.Проаналізувавши наукову літературу, встановити взаємозв'язок між соціометричним статусом і рівнем тривожності дітей дошкільного віку;

4. Експериментально  визначити рівень тривожності в дошкільнят;

5. Експериментально  визначити соціометричний статус дітей;

6. Зіставивши  дані дослідження вивчити вплив  соціометричного статусу на рівень  тривожності в дошкільному віці.

Методи: тестування, соціометрія.

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми впливу соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільному віці

1. Тривожність як психологічна проблема

   Серед найбільш актуальних проблем, які виникають  в практичній діяльності людини, особливе місце займають проблеми, пов’язані з психічними станами. В ряді різних психічних станів, які є предметом наукового дослідження, найбільша увага приділяється стану, який в англійській мові позначається терміном «anxiety», що переводиться на українську як «занепокоєння», «тривога».

         Вперше виділив і акцентував стан занепокоєння, тривоги З. Фрейд. Він охарактеризував даний стан як емоційне, що включає в себе переживання очікування та невизначеності, відчуття безпорадності. Дана характеристика вказує не стільки на компоненти розглянутого стану, скільки на його внутрішні причини.[5]

         В наш час вивченню стану тривоги присвячена велика кількість робіт. Для достатньо  повного їх аналізу принципове значення має уточнення деяких теоретичних та методологічних положень. Як показано багатьма дослідниками, перш за все важливе чітке концептуальне розрізнення понять тривоги як стану та тривожності як риси, властивості особистості.

   Багатозначність у розумінні тривоги як психічного явища виходить з того факту, що термін «тривога» використовується психологами в різних значеннях. Це і гіпотетична «проміжна змінна», і тимчасовий психічний стан, що виникає під впливом стресових факторів, і фрустрація соціальних потреб, і первинний показник неблагополуччя, коли організм не має змоги природним чином реалізовувати потреби, і властивості особистості, які даються через опис зовнішніх і внутрішніх характеристик за допомогою споріднених понять, і реакція на представлену загрозу.

   Свої  визначення поняттю «тривога» давали Астапов, Лазарус, Прихожан, Спілбергер, Фрейд, Мартене та інші.[7] В літературі інтерпретація тривоги як емоційного стану є панівною, причому в роботах багатьох авторів цей стан зближується частіше за все з емоцією страху. Але, мабуть, більш характерною є тенденція розглядати тривогу як особливий стан, поруч з іншими емоційними станами, афектами, почуттями.

   Одним із наслідків неоднозначності трактування  поняття «тривога», обтяження його психологічними та медико-біологічними односторонніми уявленнями є те, що деякі автори, особливо в вітчизняній  психології, надають перевагу іншому поняттю – психічна напруженість. На думку Наєнко, це зручно, оскільки даний термін «вільний від негативних асоціацій і вказує на необхідність вивчення саме психологічного функціонування людини в складних умовах». Тому Спілбергер підкреслює, що досягти згоди у визначенні даного поняття досить складно, зокрема через те, що дослідники тривоги часто використовують абсолютно різні терміни в своїх роботах. Основною причиною багатозначності та семантичної невизначеності в концепціях тривоги є те, що термін використовується, як правило, для позначення хоч і взаємопов’язаних, але все ж різних понять. Варто погодитися з тим, що упорядкованість в даному питанні вноситься виділенням самостійних семантичних одиниць: тривоги, немотивованої тривожності та особистісної тривожності.[11]

   Найчастіше термін «тривога» використовується для опису неприємного по своєму забарвленню психічного стану, що характеризується суб’єктивними відчуттями напруги, занепокоєння, похмурих передчуттів, а з фізіологічної сторони супроводжується активізацією автономної нервової системи. «Тривога як стан в нормі переживається кожною здоровою людиною у випадках наявності антиципації (передбачення) негативних результатів». Даний стан виникає, коли індивід сприймає певні подразники або ситуацію як такі, що несуть в собі актуально та потенційно елементи загрози, небезпеки, шкоди. Наприклад, вчений, очікуючи можливих заперечень, критики, переживає даний стан тим гостріше, чим більше він бачить недостатність свого матеріалу і слабкість своєї аргументації. Будучи природнім станом, тривога відіграє позитивну роль не тільки як індикатор порушення, але і як мобілізатор резервів психіки. Здійснюючи такий підхід до стану тривоги, ми, тим самим, поділяємо точку зору А. Є. Ольшанникова та І. В. Пацявічуса на психічні стани, які мають «адаптивне значення як внутрішня психологічна умова, що забезпечує формування оптимальних способів саморегуляції діяльності». І. В. Пацявічус визначає функцію стану тривоги наступним чином: «Це стан, що є унікальною формою емоційного передбачення неудачі, сигналізує суб'єкту про необхідність ретельного передбачення всіх основних умов майбутньої справи, сприяючи, таким чином, оптимальній підготовці до діяльності, найбільш адекватній цілям суб'єкта. Іншими словами, спонукаючи активність, спрямовану на придбання інформації, що відноситься до майбутньої діяльності, емоційні стани тривоги здатні підвищити рівень ефективності саморегуляції, що гарантує більш успішне виконання діяльності ».[1]

   Однак найчастіше тривогу розглядають як негативний стан, пов'язуючи її з переживаннями стресу. Так, Ю. Л. Ханін відзначає, що тривога як стан - це реакція на різні (найчастіше соціально-психологічні) стресори, яка характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлюваних неприємних переживань напруженості, занепокоєння, неспокою і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи.[4] Стан тривоги може варіювати за інтенсивністю і змінюватися в часі як функція рівня стресу, якому піддається індивід, але переживання тривоги властиво будь-якій людині в адекватних ситуаціях.

   Г. Ш. Габдреева, розглядаючи проблему з позиції системного дослідження, виділяє кілька теоретичних підходів до вивчення тривоги. Системно-структурний  підхід, розкритий в роботах Н. А. Амінова, К. Є. Ізарда, Н. Д. Левітова та інших, передбачає розгляд тривоги як цілісного, інтегрального явища. Системно-функціональний підхід розглядає стан тривоги як специфічну відбиваючу форму психіки, що зберігає відносини між предметним світом і людиною або між людьми, де тривога, впливаючи на компоненти будь-якого з рівнів прояву активності, грає або позитивну роль, будучи мобілізатором резервів психіки, або негативну. Системно-історичний підхід розкриває причинність тривоги в соціальному, психологічному та фізіологічному аспектах.

   Соціальний  аспект тривоги пов'язують з несподіваною зміною умов життя. Ще І. П. Павлов вважав, що стан тривоги викликається змінами  в умовах життя, в звичній діяльності, порушенням динамічного стереотипу. «При ломці динамічного стереотипу виникають негативні емоції, до яких, поза сумнівом, ми можемо віднести і тривожний стан». Сюди потрібно віднести утрудненість спільної діяльності, в ході якої формується очікування загрози самоповазі, престижу людини; конфлікти або інші причини, що призводять до соціальної ізоляції. Стан тривоги може також породжуватися відстрочкою, затримкою в появі очікуваного об'єкта або дії. Найчастіше даний стан виникає при відстрочці чого-небудь приємного, значного. Очікування неприємного може супроводжуватися не стільки тривогою, скільки надією на те, що все-таки неприємності не буде.

   Психологічні  причини тривоги можуть бути викликані  внутрішнім конфліктом, пов'язаним з  невірним уявленням про власний образ "Я"; неадекватним рівнем прагнень; недостатнім обґрунтуванням мети; передчуттям об'єктивних труднощів; необхідністю вибору між різними образами дії. В якості фізіологічних причин називають хвороби, дію на організм психофармакологічних препаратів.[17]

   Причини, що викликають тривогу і впливають на зміну її рівня, різноманітні і можуть лежати в усіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб'єктивні і об'єктивні причини. До суб'єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов'язані з неправильним уявленням про результат майбутньої події, і причини психологічного характеру, що призводять до завищення суб'єктивної значущості результату майбутньої події. Серед об'єктивних причин, що викликають тривогу, виділяють екстремальні умови, що пред'являють підвищені вимоги до психіки людини і пов'язані з невизначеністю результату ситуації; стомлення; занепокоєння з приводу здоров'я; порушення психіки; вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан.

   У ряді робіт описується немотивована тривожність, що характеризується безпричинними чи погано зрозумілими очікуваннями неприємностей, передчуттям біди, можливих втрат.[6] Психіка таких людей постійно перебуває у стані напруги, а поведінка може зумовлюватися дисфункційним емоційним стереотипом, мало піддається контролю з боку свідомості, що в загальних рисах зближує стан тривоги і афекту. Останнім часом в експериментальних дослідженнях все частіше робиться акцент не стільки на окремій межі або диспозиції, скільки на особливості ситуації та взаємодії особистості з ситуацією. Зокрема, виділяють або загальну неспецифічну особистісну тривожність, або специфічну, характерну для певного класу ситуацій. Причому в першому випадку передбачається, що особистісна тривожність має хронічний, не пов'язаний з особливостями ситуації характер.

   Деякі автори вважають, що немотивована тривожність може бути ознакою психічного розладу. Так, на думку Астапова, вона має безпосереднє відношення до патопсихологічних порушень, при яких спостерігаються постійний пошук джерела небезпеки і знаходження загрози в інших людях (марення збитку), у власному тілі (іпохондрія), у власних діях (психастенія). Це - найбільш яскраві приклади неадекватної фіксації на мотиві пошуку джерела тривоги, що зумовлює неефективність поведінки. Активність, яка проявляється в пошуку загрозливого об'єкта, є шляхом зменшення тривоги - умовного подолання небезпеки. К. Гольдштейн зазначає, що «свобода здорового індивіда означає фактично те, що він може вибрати між альтернативами, домогтися нових можливостей для подолання труднощів у навколишньому середовищі».[15] Значення антиципації неприємності, загрози добре ілюструється на прикладі недовірливих людей. Ці люди часто гостро і зазвичай неадекватно об'єктивному стану турбуються про своє здоров'я, постійно переживають тривогу, перебільшуючи можливість захворіти або серйозність наявного у них захворювання. Іноді стан тривоги викликається антиципацією уявної неприємності або загрози. Недовірливість з'являється не тільки у зв'язку з можливістю захворіти, а й у зв'язку з можливістю будь-якої іншої, часто уявної неприємності.

   Термін  «особистісна тривожність» використовується для позначення відносно стійких індивідуальних відмінностей у схильності індивіда відчувати стан тривоги. У даному випадку тривожність означає властивість особистості. Рівень особистісної тривожності визначається виходячи з того, як часто і як інтенсивно в індивіда виникає стан тривоги. Тривожність як властивість особистості, слідом за Тейлор, традиційно визначають у вигляді тенденції переживання нейтральної ситуації як загрозливої і відповідної цьому поведінкової тенденції уникнення уявної загрози. Тривожність розглядається як стійка характеристика особистості, як її властивість, яка відбиває потенційну схильність розцінювати різні ситуації як такі, що містять в собі загрозу.

   На  думку Ананьєва, різноманітність теоретичних підходів і термінологічна неоднорідність у використанні понять не виключають можливість розробки єдиної концептуальної системи аналізу різних аспектів прояву тривоги на основі її функціонального призначення. Багатьма авторами вказуються наступні функції тривоги: функція пошуку і виявлення джерел загрози, функція оцінки ситуації, що склалася, керуюча, регулююча і антиципаційна функції.

   Функціональний  аспект дослідження особистісної тривожності передбачає розгляд її як системної властивості, що проявляється на всіх рівнях активності людини. Так, в ряді робіт розкривається роль даної властивості у соціальній сфері, де тривожність впливає на ефективність у спілкуванні, на соціально-психологічні показники ефективності діяльності керівників, на взаємини з керівником, на взаємини з товаришами, породжуючи конфлікти.

   У психологічній сфері тривожність  виявляється в зміні рівня  прагнень особистості, в зниженні самооцінки, рішучості, впевненості в собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію. Крім того, наголошується зворотній зв'язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, принциповість, сумлінність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь невротизму і інтровертованості.[10]

   Тривожність проявляється і в психофізіологічній сфері. У ряді робіт розкривається зв'язок тривожності з особливостями нервової системи, з енергетикою організму, активністю біологічно активних точок шкіри, розвитком психовегетативних захворювань.

   Історичний  аспект аналізу тривожності дозволяє розглянути причини даної властивості  особистості, які також можуть лежати на соціальному, психологічному і психофізіологічному  рівнях.[8]

   Так, в деяких роботах в якості причини тривожності розглядаються соціальні проблеми особистості, пов'язані з порушеннями в спілкуванні.

   Причиною  тривожності на психологічному рівні  може бути неадекватне сприйняття суб'єктом  самого себе. Так, у дослідженні Пінчук показано, що тривожність зумовлена конфліктною будовою самооцінки, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції - потреба оцінити себе високо, з одного боку, і почуття непевності - з іншого. Те, що ефект неадекватності, будучи вираженням конфліктної будови самооцінки, провокує розвиток неадекватної тривожності, відзначається і іншими авторами.

   На  психофізіологічному рівні причини  тривожності пов'язують з особливостями  будови і функціонування центральної  нервової системи (ЦНС). Існує точка  зору на детермінацію тривожності вродженими психодинамічними особливостями, особливостями конституції, неузгодженістю в діяльності відділів ЦНС, слабкістю або неврівноваженістю нервових процесів, різними захворюваннями, наприклад гіпертонією, наявністю патології в корі головного мозку. На думку ряду авторів, психофізіологічна основа тривожності полягає в розладі гомеостатичних механізмів ретикулярної формації, який виражається в порушенні координації та активністі її гальмівних впливів.

   Особистісна тривожність не обов'язково проявляється безпосередньо в поведінці, вона має вираження суб'єктивного неблагополуччя особистості, що створює специфічний фон її життєдіяльності, який гнітить психіку.[16] Аналіз публікацій дозволив нам виявити основні негативні сторони високого рівня особистісної тривожності:

   1. Особистість з високим рівнем  тривожності схильна сприймати  навколишній світ як такий, що містить в собі загрозу і небезпеку в значно більшому ступені, ніж особистість з низьким рівнем тривожності. Прихожан вважає, що тривожність «як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки, що загрожує є вираженням незадоволення важливих потреб людини, актуальних при ситуативному переживанні тривоги і стійко домінуючих по гіпертрофованому типу при постійній тривожності».

   2. Високий рівень тривожності створює  загрозу психічному здоров'ю особистості  і сприяє розвитку передневротичних станів.

   3. Високий рівень тривожності негативно  впливає на результат діяльності. Відзначається кореляція тривожності  з властивостями особистості, від яких залежить навчальна успішність.

   4. Тривожність в числі деяких  індивідуально-психологічних особливостей  особистості має істотний вплив на професійну спрямованість. Так, доведено, що учні, які характеризуються високим рівнем тривожності, уникають орієнтації на професії, пов'язані з технікою і знаковими системами, вважаючи за краще професії типу «людина - природа», «людина - художній образ».

   5. Тривожність по-різному позначається  на стійкості поведінки і прояві  навичок її самоконтролю. Якщо при низькому рівні тривожності відзначається збереження піддослідними впевненості у своїх силах, відсутність нервозності, а в разі помилок у діяльності - адекватне ставлення і прагнення виправити їх, то піддослідні з високим рівнем тривожності виявляли дратівливість, нетерплячість, вступали в полеміку з експериментатором або, визнаючи свою невдачу, прагнули пояснити її зовнішніми причинами.

   Крім  негативного впливу на здоров'я, поведінку  і продуктивність діяльності, високий  рівень тривожності несприятливо позначається і на якості соціального функціонування особистості. Так, тривожність розглядається як джерело агресивної поведінки. Це зазначається в аналізі поведінки як дітей, так і дорослих. Крім того, дослідження ряду авторів показали, що тривожність веде до відсутності у людини впевненості у своїх можливостях в спілкуванні, пов'язана з негативним соціальним статусом, формує конфліктні відносини.

   Як  бачимо, вирішення проблеми тривожності  належить до гострих і актуальних завдань психології і ставить  дослідників перед необхідністю якомога більш ранньої діагностики рівня тривожності. В даний час існують дослідження, які показують, що тривога, зароджуючись у дитини вже в 7-місячному віці, при несприятливому збігу обставин у старшому дошкільному віці стає тривожністю - тобто стійкою властивістю особистості.

2. Причини і особливості прояву тривожності в дошкільному віці.

   Емоції відіграють важливу роль у житті дітей: допомагають сприймати дійсність і реагувати на неї. Проявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, сердить або засмучує її. Особливо це актуально в дитинстві, коли вербальне спілкування не доступне. В міру того, як дитина росте, її емоційний світ стає багатшим і різноманітнішим. Від базових (страху, радості й інших) вона переходить до більш складної гами почуттів: радіє та сердиться, захоплюється й дивується, ревнує та сумує. Змінюється й зовнішній прояв емоцій. Це вже не малюк, що плаче і від страху, і від голоду.[9]

   У дошкільному віці дитина засвоює  мову почуттів - прийняті в суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, посмішок, жестів, поз,  рухів, інтонацій голосу й таке інше.

   З іншого боку, дитина опановує вміння стримувати бурхливі й різкі вираження почуттів. П'ятирічна дитина, на відміну від дворічної, вже може не показувати страх або сльози. Вона вчиться не тільки в значній мірі керувати вираженням своїх почуттів, вміщувати їх у культурно прийняту форму, але й усвідомлено користуватися ними, інформуючи оточуючих про свої переживання, впливаючи на них.[14]

   Але дошкільники все ще залишаються  безпосередніми й імпульсивними. Емоції, які вони відчувають, легко прочитуються на обличчі, у позі, жесті, у всьому поводженні. Для практичного психолога поведінка дитини, вираження нею почуттів - важливий показник у розумінні внутрішнього світу маленької людини, що свідчить про її психічний стан, благополуччя, можливі перспективи розвитку.[13] Інформацію про ступінь емоційного благополуччя дитини дає психологові емоційний фон. Емоційний фон може бути позитивним або негативним.

   Негативний  фон дитини характеризується пригніченістю, поганим настроєм, розгубленістю. Дитина майже не посміхається або робить це запобігливо, голова й плечі опущені, вираз обличчя сумний або індиферентний. У таких випадках виникають проблеми в спілкуванні й встановленні контакту. Дитина часто плаче, легко ображається, іноді без видимої причини. Вона багато часу проводить сама, нічим не цікавиться. При обстеженні така дитина пригнічена, безініціативна, важко вступає в контакт.

   Однією  з причин такого емоційного стану  дитини може бути прояв підвищеного  рівня тривожності.

   Зазвичай, тривожні діти дуже невпевнені в собі, з нестійкою самооцінкою. Почуття страху перед невідомим, яке постійно відчувають діти, приводить до того, що вони вкрай рідко проявляють ініціативу. Будучи слухняними, воліють не звертати на себе увагу оточуючих, поводяться зразково і вдома, і в дитячому саду, намагаються точно виконувати вимоги батьків і вихователів - не порушують дисципліну, прибирають за собою іграшки. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Однак їхня зразковість, акуратність, дисциплінованість носять захисний характер - дитина робить все, щоб уникнути невдачі.[2]

   Яка ж етіологія тривожності? Відомо, що передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сензитивність).[19] Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною. Багато чого залежить від способів спілкування батьків з дитиною. Іноді вони можуть сприяти розвиткові тривожної особистості. Наприклад, висока ймовірність виховання тривожної дитини батьками, що здійснюють виховання за типом гіперпротекції (надмірна турбота, дріб'язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон).

   У цьому випадку спілкування дорослого  з дитиною носить авторитарний характер, дитина втрачає впевненість у собі й у своїх власних силах, вона постійно боїться негативної оцінки, починає турбуватися, що вона робить що-небудь не так, тобто у неї виникає почуття тривоги, що може закріпитися й перерости в стабільне особистісне утворення - тривожність.

   Виховання типу гіперопіки може сполучатися із симбіотичним, тобто дуже близькими  відносинами дитини з одним із батьків, зазвичай з матір'ю. У цьому випадку спілкування дорослого з дитиною може бути як авторитарним, так і демократичним (дорослий не диктує дитині свої вимоги, а радиться з нею, цікавиться її думкою). До встановлення подібних відносин з дитиною схильні батьки з певними характерологічними особливостями - тривожні, недовірливі, невпевнені в собі. Встановивши тісний емоційний контакт із дитиною, такий батько заражає своїми страхами сина або доньку, тобто сприяє формуванню тривожності.[6]

   Наприклад, існує залежність між кількістю  страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, які мають діти, були властиві їх матерям в дитинстві або проявляються зараз. Мати, що перебуває в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, що так чи інакше нагадують про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог.