Вплив податків на процес формування прибутку підприємств

     ЗМІСТ 

      Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування в  Україні 4

1.1 Сутність системи  оподаткування в  Україні 4

1.2 Особливості прибуткового  оподаткування підприємств 7

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОДАТКІВ ЮРИДИЧНИХ  ОСІБ В УКРАЇНІ 14

2.1 Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність підприємств 14

2.2. Роль прямих податків  в системі доходів  державного бюджету 20

2.3. Застосування факторного аналізу прибутку для забезпечення стійкого розвитку підприємства 27

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 33

Висновки 41

Список  використаної літератури 43 
 
 
 

     Вступ

     Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма  фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних  і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних  витрат.

     Актуальність  даної теми полягає в тому, що податки мають досить вагоме бюджетне значення, виступають ефективним інструментом державного впливу на ринок і напрямки його розвитку, обсяг і структуру  попиту та пропозиції, на доходи населення  і юридичних осіб. В цих умовах особливої актуальності набувають  дослідження теоретичних і прагматичних аспектів функціонування податкової системи.

     Майбутнє  України як держави з визначеним вектором інтеграції в європейську  спільноту потребує вироблення відповідних  підходів до вдосконалення податкової системи країни. На сьогодні в Україні  відсутні механізми адаптації фінансової системи держави до технологій, притаманних  високорозвиненим ринковим суспільно-економічним  відносинам.

     Метою роботи є визначення складових системи оподаткування, з’ясування проблем її розвитку.

     Основні завдання роботи:

• визначити  сутність податкової системи України;
• вивчити особливості прибуткового оподаткування;
• проаналізувати непряме і пряме оподаткування, вплив різних податків на прибуток підприємства;
• дослідити шляхи вдосконалення оподаткування підприємств в Україні.

     Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування  в Україні

     1.1 Сутність системи  оподаткування в Україні

     Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням  досвіду інших країн, власних  національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних  і соціальних завдань [5, с.19].

     Україна пройшла досить довгий шлях, поки податки  ввійшли в економіку і стали  дзеркалом формування бюджету і  регулятором підприємницької діяльності.

     Становлення системи оподаткування в Україні  почалося з прийняттям Закону України  «Про систему оподаткування». У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином, було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку [36, с.34].

     Податкову систему України складають загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори (рисунок 1.1).

     Рисунок 1.1 - Складові податкової системи України  

     За  формою оподаткування - всі податки  поділяються на дві групи: прямі  і непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта  оподаткування. Форма прямого оподаткування  потребує складного механізму стягнення  податків, обліку об’єкту оподаткування, виникають проблеми ухилення від  сплати. Прямі податки більше сплачують  ті члени суспільства, котрі мають  вищі доходи. Такий принцип оподаткування  більшістю економістів світу  визначається найсправедливішим.

     Непрямі податки встановлюються в цінах  товарів і послуг, їх розмір для  окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі податки  включаються в ціни і платить  їх в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи, послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи.

     Історичний  розвиток системи оподаткування  привів до поступового розмивання відмінностей між прямими і непрямими податками, відмінності існують, але в сучасних умовах вони не дуже суттєві. Так чи інакше оподатковуються доходи споживачів - носіїв податків, тільки в одному випадку в прямій формі, а в другому - в посередній.

     Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи влади (іноді вищі органи управління). Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки, або змінювати їхні ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів провадяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету [35, с.47-50].

     Місцеві податки встановлюються місцевими  органами влади та управління. Слід розрізняти поняття місцевих податків від обсягу податкових доходів місцевих бюджетів, які включають повністю або частково загальнодержавні податки, а також місцеві податки і збори. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть встановлюватись як єдині ставки, передбачені загальнодержавним законодавством, так і диференційовані, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління окремо. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер установлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи - єдності чи автономності (повної чи обмеженої) [35, с.51].

     Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у  період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення  ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

     Діюча сьогодні в Україні система оподаткування  формувалась протягом незалежності України. Подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень  все більше підкреслюють наявні в  ній недоліки.

     На  жаль, поки що діюча система оподаткування  є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання  пільг та перекручування суті окремих  видів податків [1, с.24].

     1.2 Особливості прибуткового  оподаткування підприємств

     Прямі податки, хоча й поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні доходів бюджету мають суттєве значення у податковій системі України. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування, розкриття особливостей якого є метою моєї статті. Земельне та майнове оподаткування як за своєю бюджетною роллю, так і за впливом на платників поки що недостатньої вагомі. Причому це скоріше недолік, ніж перевага податкової системи. Адже в умовах переходу від планової до ринкової економіки ще не встигла сформуватися досить сильна податкова служба, котра могла б надійно і всебічно контролювати доходи громадян і підприємств. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах майнове, і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

     Нинішній податок на прибуток підприємств в Україні має значну зовнішню схожість із податком на прибуток корпорацій. Фактично підприємства в даний час за організацією несуть у собі більшою мірою ознаки колективної форми власності, тобто їх прибуток має явні ознаки колективного доходу. Основною формою процесу приватизації стає акціонування, тобто перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, їх прибуток уже прямо е формою колективного доходу. Це свідчить про необхідність створення чіткої системи прибуткового оподаткування, котра не може, як діючий нині податок на прибуток, спиратися на систему платежів державних підприємств і організацій з прибутку в бюджет, що існувала раніше.

     Враховуючи  функції доходів підприємств і необхідність використання прибуткового оподаткування як інструменту регулювання розвитку виробництва, очевидно, що фіскальній функції податку на прибуток (доход) юридичних осіб слід надавати другорядного значення. Цю функцію більшою мірою мають виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок із громадян. Такий підхід зумовлює й відповідну структуру доходів бюджету, за якої питома вага особистого прибуткового податку більша, ніж податку на прибуток (доход). Саме така структура і склалася в країнах із розвинутою ринковою економікою. В Україні спостерігається протилежна ситуація.

     Таке  співвідношення двох видів прибуткового оподаткування зумовлене кількома причинами. Насамперед, протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств завжди мали високу питому вагу в доходах держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, ніж прибутковим податком із громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.

     Дослідження основ прибуткового оподаткування підприємств потребує визначення поняття «доход підприємства». З позицій оподаткування слід розрізняти валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації й матеріальними та прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо визначається як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.

     Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок роздержавлення й приватизації власності, розвитку економічної самостійності і самофінансування суб'єктом управління фактично став трудовий колектив. Оскільки нормування заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається - розмивання чітких меж між фондом оплати праці й прибутком. Регулювання пропорцій між фондом оплати праці й прибутком — найважливіша сфера економічних відносин. В економіці розвинутих зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання та нагромадження досягається, через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потрібні спеціальні важелі, які підтримували б дані пропорції на підприємствах, хоча опосередковано це досягається через різні ставки оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

     Отже, на мою думку, податкове навантаження при оподаткуванні цих доходів повинно бути меншим, ніж при оподаткуванні доходів громадян. Це треба мати на увазі при визначенні ставок податку на прибуток (доход). Останні необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподаткування не завдавало би перешкод виробництву й не гальмувало його розвиток. У противному разі податок на прибуток (доход) втрачає роль регулюючого інструменту.

     В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий досвід показує, що при встановленні більш чітких відносин власності об'єктом оподаткування стає прибуток. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах майнове, і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

     Головною  перевагою прибуткового оподаткування  є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку (доходу). Ніякі інші податки, в тому числі  і прямі, не мають такої  залежності від кінцевих результатів  діяльності суб’єктів господарювання і громадян, як податки на прибуток.

     Податок на прибуток – це прямий податок, що сплачується юридичними чи фізичними  особами з їхнього доходу.

     Згідно  з затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 5.03.2008р. №158, частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, та розміру відрахувань частини  чистого прибутку (доходу), визначеного  у Законі України «Про державний  бюджет України на 2008 рік та про  внесення змін до деяких законодавчих актів України».

     Державними  підприємствами енергетичної галузі чистий прибуток, з якого розраховується та сплачується частина чистого  прибутку (доходу), зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної  складової тарифу), що спрямовується  на реалізацію інвестиційних проектів згідно з рішенням Кабінету Міністрів  України. Державними підприємствами електроенергетичної галузі, фінансування яких здійснюється в межах кошторису, що затверджується НКРЕ, відрахування частини чистого прибутку (доходу) провадяться із суми перевищення фактично отриманих кошторисних доходів над фактично здійсненими кошторисними видатками у звітному періоді. Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово – господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств. Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої ДПА, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємств. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств. Сплачена відповідно до цього Порядку частина чистого прибутку (доходу) зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державного казначейства[38].

     Відповідно  до п.16.11 ст. 16 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» (далі  - Закон про прибуток) нерезиденти, що проводять діяльність на території України через постійне представництво, ведуть бухгалтерський облік та звітність згідно з законодавством України, щоквартально подають податковим органам за місцезнаходженням постійного представництва декларацію про прибуток, одержаний із джерел в Україні, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за формою, встановленою центральним податковим органом[14].

     У 2009 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2009 року №184, сплачувати до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу) будуть лише державні та казенні  підприємства.

     Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається такими підприємствами відповідно до форми розрахунку, затвердженої ДПА  України, та відображається у декларації з податку на прибуток підприємства. Сплата частини чистого прибутку (доходу) провадитиметься наростаючим  підсумком до Держбюджету України  або місцевих бюджетів у строки, встановлені для сплати податку  на прибуток підприємств, на підставі даних щоквартальної фінансово  – господарської діяльності у  розмірі 15% чистого прибутку. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної  податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку  на прибуток підприємства, а саме протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного періоду[29].

     В контексті Закону України «Про порядок  погашення зобов’язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон) податкова декларація є документом, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюються нарахування  та сплата податку, збору (обов’язкового  платежу). Пунктом 5.1 ст.5 цього Закону визначено порядок узгодження платником  податків сум податкових зобов’язань, визначених  у податковій декларації, який, зокрема, передбачає право платника податків з метою виправлення  самостійно виявлених у відповідному податковому періоді помилок  у показниках раніше поданої податкової декларації, на подання уточнюючого  розрахунку. При цьому платник  податків має право не подавати такий  розрахунок, якщо такі уточнені показники  зазначаються ним у складі податкової декларації за будь – який наступний  податковий період, протягом якого  такі помилки були самостійно виявлені.

     У разі здійснення правопорушень у  сфері господарювання учасники господарських  відносин несуть господарсько-правову відповідальність до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених Господарським кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовують такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно – господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин на відміну від адміністративно – господарських санкцій, які застосовуються уповноваженими органами державної влади органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання за порушення ними правил проведення господарської діяльності.

     РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОДАТКІВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

     2.1 Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність підприємств

     Податок –  це сплата послуг держави за забезпечення громадянських прав та свобод громадянам країни. Непрямі податки складають основну частину податкового тягаря підприємств, а також є основним джерелом надходжень у державний бюджет. В умовах сьогодення в Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір, податок на додану вартість (ПДВ) та мито. Під акцизним збором розуміємо непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Акцизний збір – це непрямий податок, який встановлюється на високорентабельні і монопольні товари і включається в їхню ціну. Податок на додану вартість − це універсальний акциз, що утримується у ціні всіх товарів і стягується залежно від величини їхнього обороту, тобто від виторгу за реалізацію. Податок на додану вартість − це податок, що являє собою вилучення в бюджет частини приросту вартості, створеної в процесі виробництва. Цей податок був запроваджений в Україні в 1992 році і разом з акцизним збором замінив податок з обороту та податок з продажу. Мито – це непрямий податок, який стягується з товарів, які переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і які включаються в ціну товарів і сплачуються за рахунок кінцевого споживача.

     Непрямі податки, так як і прямі податки, мають свої переваги і недоліки. Відзначимо деякі з них. Серед  переваг непрямих податків можна  виділити наступні:

     1) Організаційні  − для непрямих податків характерна простота сплати й регулярність надходження в бюджет.

     2) Бюджетні − оскільки непрямі  податки збільшують доходи держави  за рахунок росту населення  або його добробуту, то вони  більш вигідні для країн, що  прогресують в економічних відносинах.

     3) Поліцейські − податки впливають  на сукупне споживання шляхом  подорожання того або іншого  продукту.

     4) Політичні − прямі податки,  з позиції споживача, сплачуються  державі даром, непрямий же  податок завуальований у ціні  товару і якщо платник і  усвідомлює, що ціна збільшена  податком, проте однаково він  одержує замість необхідний продукт. 

     5) Економічні − для кінцевого  споживача непрямі податки зручні  тим, що  визначаються розміром  споживання, зручністю сплати в  часі, близькістю до місця внесення, відсутністю примусового характеру,  відсутністю втрати часу для  внеску, не вимагають нагромадження  певних сум. 

     До  недоліків непрямих податків можна  віднести наступні:

     1) Обтяження для багатосімейних  − фактично оплата податку  здійснюється главою родини, а  формується всіма членами родини. Прямі податки обкладають середню  податкоспроможність, непрямі ж  здійснюють принцип самооподаткування,  оскільки за допомогою непрямих  податків платник сам регулює  індивідуальну податкоспроможність. 

     2) Політичні − оскільки право  стягнення непрямих податків  майже ніколи не обговорюється. 

     3) Соціально-економічні − непрямі  податки падають на окремі  особи непропорційно їхнього  капіталу або доходу, надмірно  обтяжуючи низькооплачувані версти  населення. 

     4) Підприємницькі − непрямі податки  в умовах розвинених ринкових  відносин обмежують розмір прибутку  підприємництва, тому що в умовах  конкуренції не завжди можливе  підвищення ціни на величину  непрямих податків, особливо у  випадках підвищення ставок цих  податків.

     Слід  зазначити, що непряме оподаткування  суттєво впливає на діяльність підприємств, в більшій мірі на рівень цін. Відомо, що непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін. У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і ПДВ. Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих сумах з одиниці реалізованого товару, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції. ПДВ, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну. Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором. Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаються в ціну реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортованих. Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продукції. Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що включає ці непрямі податки. З прийняттям Закону України "Про податок на додану вартість" з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торгових націнок), отриманого підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється. Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загальної вартості (ціни) придбаних товарів і суми торгової націнки.