Вплив оподаткування на розвиток підприємницької діяльності

 

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ  ПІДПРИЄМСТВА

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни « політичної економії » з теми:

«Вплив оподаткування  на розвиток підприємницької діяльності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Виконав:

 Студент ФЕІ, група 13

 Шонц Дмитро

 Науковий керівник:

 К.ек.н.,доцент  Криворак А.Д.

 

 

 

                         Ізмаїл, 2012

 

Зміст

ВСТУП

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

1. Історія податків--------------------------------------------------------------------5
2. Методи дослідження--------------------------------------------------------------8
3. Суть системи оподаткування----------------------------------------------------9

Розділ ІІ. СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ УКРАЇНИ

1. Становлення оподаткування прибутку--------------------------------------11
2. Чинний порядок оподаткування прибутку---------------------------------13
3. Податок на додану вартість----------------------------------------------------24

Розділ ІІІ. ВПЛИВ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ НА ПІДПРИЄМНИ-ЦЬКУ АКТИВНІСТЬ ТА ЇЇ ГОЛОВНІ ПРОБЛЕМИ

1. Податки та їх вплив на становлення економіки України----------------25
2. Закон України "Про систему оподаткування"-----------------------------26
3. Основні проблем системи оподаткування України----------------------28

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми полягає у тому, що економіка України знаходиться на етапі застою. Добре функціонуюча податкова система та надходження до бюджету, завдяки її діяльності,є єдиним шляхом виведення країни з застою.

Але так, як Україна не має добре налагодженої роботи податкової системи, вивести країну з застою нам поки не вдається.

       Метою дослідження, є визначення, як впливає оподаткування на підприємницьку діяльність.

        Досягнення мети передбачало вирішення ряду задач:

1. Проаналізувати податкову систему України.
2. З’ясувати, які податки домінують у надходженнях до бюджету.
3. Вплив податків на економіку України.
4. З’ясувати, які проблеми має сучасна система оподаткування.

Об’єктом дослідження є система оподаткування.

Предметом дослідження є вплив системи оподаткування на розвиток підприємництва у сучасній Україні.

         Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку літературних джерел.

        У першому розділі розповідаєтся про історію утворення податкової системи та її суть.

        У другому розділі розповідається  про чинну податкову систему  України, та деякі з її елементів.

     У третьому розділі йдеться про роль податкової системи у регулюванні економіки країни та її проблеми.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ.

1. Історія податків

Система оподаткування  з'явилася з виникненням найпростішої державної моделі.

 Витоки оподаткування дехто вбачає в стародавніх жертвопринесеннях, що практикувалися як майже добровільна данина вищим силам ще до виникнення християнства.

Першими джерелами податків були оподатковувані базові цінності: земля, худоба, раби. І самі податки були «прямими», справлялися безпосередньо з громадян, що одержують прибуток від майна.

Приклад для організованої податкової системи була і податкова система Римської імперії. Такі поняття, як «ценз», «акциз», «фіскал», «відкупник» сформувалися ще в її часи. Доки Рим залишався містом-державою, його податкова система була не дуже складною. У мирний час податки не справлялися зовсім, а витрати покривалися шляхом надавання в оренду громадських земель. Державний же апарат фактично утримував себе сам. Більше того, обрані магістрати не тільки виконували державні обов'язки безоплатно, а ще й вносили на громадські потреби власні кошти, вважаючи це почесною справою. А от у воєнний час (який практично тривав постійно) громадяни Риму обкладалися податками відповідно до їх статку, для чого раз у п'ять років подавали обраним чиновникам-цензорам звіти про свій майновий і родинний стан (ці документи цілком можна розглядати як найпростіші зразки сучасних податкових декларацій).

З перетворенням Римської держави на імперію ускладнювалася й податкова система. На завойованих землях запроваджувалися комунальні (місцеві) податки й повинності, причому що запекліший опір чинили римським жителі скорених земель, то більшим податком їх обкладали. Римські громадяни, які жили поза Римом, легіонерам сплачували як державні, так і місцеві податки. 

У Візантійській імперії  справляли вже 21 різновид тільки прямих податків, а також усілякі непрямі й зовсім дивні. І цей податковий тягар призвів, як відомо, не до процвітання, а до ослаблення держави.

Отже, основні принципи оподаткування (зі своїми мінусами й плюсами) сформувалися ще за стародавніх часів.

З розвитком поділу праці  і розвитком міст податкова система істотно «збагатилася» порівняно зі зразково-показовою податковою системою Римської імперії. Держави наближалися до рубежу середньовіччя. На цьому етапі виникли податки на виробництво (або промислові податки), на всі види діяльності, крім сільськогосподарської (земельний податок справлявся окремо). У торгівлі поширилися митні збори й непрямі податки. Причому до податкової бази потрапив абсурдно широкий спектр об'єктів, аж до безглуздих: від штрафу за перевищення будинком установлених розмірів (знаменитий «податок на повітря») — до так званого «подимного податку».

Одним з тих, хто спробував створити першу наукову теорію оподаткування, став видатний шотландський економіст і вчений XVIII ст. Адам Сміт. Він стверджував, що податки для платника — ознака не рабства, а волі. Праця «Дослідження про природу і причину багатства народів», нарешті, визначила основні принципи оподаткування, які актуальні й дотепер:

       -принцип справедливості («піддані держави повинні в міру можливості... брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до прибутків, якими вони користуються під заступництвом і захистом держави»);

      -принцип визначеності («податок, що його зобов'язується сплачувати

 кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним.») Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу — усе це має бути ясним і зрозумілим для платника.

      -принцип зручності («кожен податок має стягуватися в той час або в та-

кий спосіб, у який чи який платникові мають бути зручніші для сплати йо-

го»);

      -принцип економії («кожен податок має бути так задумано й розроблено, щоб він брав і утримував з кишень народу якомога менше понад те, що він приносить державному казначейству... Нерозумний податок створює велику спокусу для контрабанди»).

Отже, у XVIII ст. Європа вже  могла пишатися раціональною системою справляння податків, як прямих, так і непрямих. З останніх особливу роль відігравав акциз. Процедура його сплати була простою й прозорою — зазвичай він стягувався безпосередньо біля міських воріт з усіх товарів, що ввозилися й вивозилися. Іноді податком обкладалося тільки те, що ввозилося в країну, тобто звільнялися від справляння акцизу товари, що йшли на експорт. Розміри акцизу коливалися зазвичай від 5 до 25%. Якогось наукового обґрунтування розмірів цієї ставки не було, і подібні «перегини на місцях» неабияк стримували розвиток торгівлі.

З прямих податків основна маса припадала на подушне й прибутковий (від них звільнялися дворянство й духівництво). Буржуазія й селянство віддавали державі у вигляді прямих податків 10—15% усіх своїх доходів.

Наступний  етап у розвитку податків припав у Європі на XIX ст. і був пов'язаний з піднесенням виробництва й економіки. Держава змінила пріоритети: головним об'єктом оподаткування став оборот — перехід цінностей від одного суб'єкта до іншого. Відчутним виявився для громадян також податок на спадщину. Поширилися податки на операції та капітал — в основному на його приріст у вигляді відсотків за цінними паперами або вкладами, дивідендів за акціями, зростання вартості активів.

На наступному етапі  ХХ ст.. світової історії оподаткування  ознаменувався народженням ПДВ. Поширилися й цільові податки, збирання яких має на меті виробництво конкретних суспільних благ, таких як соціальне страхування, державне медичне обслуговування і пенсійне забезпечення, будівництво доріг тощо.

Економістів хвилювали не стільки питання збирання податків, скільки питання виробництва: що громадяни одержували в обмін на податки, яким чином найбільш ефективно організувати виробництво суспільних благ в обмін на податки. Ця теорія так званого суспільного сектора збагатила принципи оподаткування, сформульовані А. Смітом у частині ефективного використання податків при виробництві суспільних благ і неспотворювальної  дії на економіку.

Отже, починаючи з моменту  формування, пройшовши довгий шлях трансформації та розвитку, податки  залишаються ефективним знаряддям втілення державної політики з питань соціального розвитку та економіки.  Процес формування податкової системи є безперервним. Тому виникає необхідність внесення змін до правової бази податкової системи з метою приведення її у відповідність тим соціально-економічним умовам які виникають у державі.

1.2. Методи дослідження.

Методологічною основою  є діалектичний метод як загальний  науковий метод пізнання соціально-економічних  явищ. У роботі використано метод  наукового абстрагування та системного підходу в процесі дослідження впливу оподаткування на розвиток підприємництва; класифікаційно-аналітичний метод при класифікації концепцій оподаткування з позицій їх інструментальної ролі в становленні і розвитку підприємницької діяльності; методи економіко-статистичного аналізу (групування, динамічних порівнянь, табличні, графічні) при дослідженні податкової політики; специфічний метод історико-економічного аналізу для оцінки ефективності системи оподаткування; порівняльно-описовий метод з метою визначення впливу податкової політики на динаміку економічної активності в Україні. Застосовано також методи економіко-математичного моделювання з метою оптимізації оподаткування на розвиток підприємництва в Україні. Теоретичною базою слугували фундаментальні дослідження зарубіжних і вітчизняних економістів. Для аналізу впливу системи оподаткування на динаміку підприємницької активності в Україні використано законодавчі та нормативні акти, статистичні збірники, а також дані про соціально-економічний розвиток України.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об’єкт дослідження, методологічну і теоретичну базу, мету і завдання дисертаційної роботи, викладено наукову новизну отриманих результатів, розкрито їх практичне значення, апробацію та відображення в опублікованих наукових працях.

1.3 Суть і теорії системи оподаткування

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна Із форм вирівнювання доходів юридичних І фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх .сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'язок Із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо  розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі  податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Тому непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.                                          

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ УКРАЇНИ.

2.1.Становлення оподаткування прибутку.

 Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість.Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплыв і державна політика щодо визначення собівартості, її формування. 
Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом  оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.

Досвід України у  створенні системи оподаткування  прибутку (доходу)

свідчить про брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991-1997 pp. неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. У  цей період об'єктами оподаткування  послідовно були: 1991 р. - прибуток; 1992 р. – валовий дохід;

1993 р. (перший квартал) - прибуток; 1993 (з другого кварталу) –1994 pp.

- валовий дохід; 1995-1997 pp. (до 1 липня) - прибуток що визначався  коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. - прибуток, що визначається через коригування валового доходу.

Така непослідовність у визначенні об'єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і справили негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності в цілому.

Період оподаткування  прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) pp. був найтривалішим і свідчив про певну стабілізацію податкової системи. Механізм оподаткування прибутку тоді сформувався згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств", що був ухвалений 28 грудня 1994 р. Протягом указаного періоду в оподаткування прибутку були внесені несуттєві зміни, що не порушували його механізму в цілому. 
По-перше, об'єкт оподаткування визначався в основному через коригування суми балансового прибутку.

Таке  коригування давало змогу:

- виключити подвійне  оподаткування (з балансового  прибутку вираховувались податки на землю і з власників транспортних засобів);

- звільнити від оподаткування  прибуток, отриманий, від володіння  корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяло розвитку ринку цінних паперів);

- звільнити від оподаткування  прибуток, спрямований на фінансування  утримання соціальної інфраструктури підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

Оскільки оподаткований  прибуток визначався головним чином на підставі балансового прибутку, податковими адміністраціями здійснювався контроль за правильним формуванням прибутку підприємств. У підприємств не було необхідності вести окремий податковий облік.

По-друге, у процесі  визначення об'єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховувалися інші показники. Так, об'єкт оподаткування збільшувався на суму:

- збитків платника  податку від товарообмінних (бартерних)  операцій

 унаслідок реалізації  продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні; 
- коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

- коштів, отриманих платником  податку на власні потреби від інших суб'єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних

 активів, безповоротної  фінансової допомоги).

Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрямків  діяльності суб'єктів господарювання.

По-третє, нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте, ставки податку  були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30% посередницькі операції оподатковували в розмірі 45%, ігровий бізнес - у розмірі 60%.

2.2. Чинний порядок  оподаткування прибутку.

З прийняттям Закону "Про  внесення змін в Закон України "Про  оподаткування прибутку підприємств"" з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку  на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку  є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має  відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

Принципово новим в  ухваленому Законі є також: визначення об'єкта оподаткування.Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами. Визначаючи валовий дохід, ураховують:

- загальні доходи від  продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

- доходи від здійснення  банківських, страхових та Інших  операцій, пов'язаних із наданням  фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами; 
- доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від

здійснення операцій лізингу (оренди);

- доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

- доходи з інших  джерел і від позареалізаційних  операцій (сум безповоротної фінансової  допомоги, а також вартості товарів  (робіт, послуг), безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді; сум невикористаної частини коштів, повернених із страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням суду);

- суму перевищення  виручки від продажу над балансовою  вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класичного (різниця  між виручкою від реалізації матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг),виручки від реалізації.  До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються: 
- суми акцизного збору та податку на додану вартість;

- суми або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за

примусові відчуження державою іншого майна платника податку;

- суми коштів або  вартість майна, отримані платником  податку з рішення су

ду як компенсація його витрат або збитків;

- суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат; 
- суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

- суми одержаного платником податку емісійного доходу;

- номінальна вартість  узятих на облік, але неоплачених  цінних паперів, які засвідчують  відносини позики, а також платіжних  документів, виданих боржником на  ім'я платника податку як (підтвердження  заборгованості боржника);  
- доходи від спільної діяльності на території України без створення

 юридичної особи,  дивіденди, отримані від інших  платників податку, що 

оподатковувалися за їхньої виплати;

- кошти або майна,  які повертаються власнику корпоративних  прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквідації, або після закінчення договору про спільну діяльність;

- кошти або майно,  що надходять у вигляді міжнародної  технічної допомоги, яка надається  іншими державами;

- кошти, що надаються  платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі;

- вартість основних  фондів, безоплатно отриманих платником  податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку. 
Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася подія: 
- зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку - дата її оприходування в касі платника  податку); 
- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання

результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового доходу вважають дату:

- відвантаження товарів,  а для робіт (послуг) - дату фактичного  надання послуг платником податку;

- оприходування товарів, а для  робіт (послуг) - дату оформлення  документа, що засвідчує факт  отримання результатів робіт  (послуг) платником податку. 
Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.

До складу валових  витрат слід включати:

1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного

періоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого раніше відбувалася подія:

- списання коштів з банківських  розрахунків на оплату товарів;

- оприбуткування товарів,  а для робіт (послуг) - дата фактичного  їх отримання. 
2. Витрати на оплату праці включають витрати (в грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств, виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових  витрат відносять також будь-які  витрати на виплату або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані  з веденням господарської діяльності платником податку. 
2. Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію,

 модернізацію, технічне  переоснащення та інші види  поліпшення основних фондів, у  сумі, що не перевищує 5% сукупної  балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

3. Суми внесених (нарахованих)  податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), установлених Законом України "Про систему оподаткування", за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерезидентів, податків на доходи від грального бізнесу. 
4. Суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та де-ривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, готової продукції на початок звітного кварталу над їхньою балансовою вартістю на кінець того самого звітного кварталу. 
Якщо вартість указаних запасів на кінець звітного кварталу перевищує їхню вартість на початок того самого звітного кварталу, різниця зараховується до складу валових витрат платника податку у звітному періоді. 
5. Сума перевищення балансової вартості над виручку від продажу окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів. 
6. Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій (не більше 4% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).