Вплив особистісних характеристик на профорієнтацію старшокласників

                                                    ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГІЧНИЙ  АНАЛІЗ ВПЛИВУ ОСОБИСТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК  НА ПРОФОРІЄНТАЦІЮ СТАРШОКЛАСНИКІВ...7

1.1 Характерні особливості  юнацького віку. Роль самовизначення  в цей період …..…………………………………………………………………………7

1.2 Професійне самовизначення………………………………………………. 11

1.3 Особистісні характеристики  і психологічні процеси які впливають на професійну діяльність…………………………………………………………..17

РОЗДІЛ ІІ ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ОСОБИСТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК  НА ПРОФОРІЄНТАЦІЮ СТАРШОКЛАСНИКІВ……………………………………………………… 25

2.1 Комплекс психодіагностичних методик для дослідження впливу особи-стісних характеристик на професійне самовизначення старшокласників .…25

2.2 Проведення та аналіз  результатів експериментального  дослідження ...…33

РОЗДІЛ ІІІ ОХОРОНА ПРАЦІ………………………………………………48

3.1 Навчання з охорони праці психологів в ЗОШ І-ІІІ ступенів……………..48

3.2 Нормативні документи в ЗОШ І-ІІІ ступенів по захисту від надзвичайних ситуацій ………………………………………………………………………….53

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….............................66

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….66

                                              ВСТУП

Актуальність  і доцільність дослідження. Проблема професійного самовизначення учнівської молоді посідає важливе місце у педагогічній та віковій психології, оскільки стосується вирішального моменту у життєвому становленні особистості. Також це пов'язано із зростанням числа фактів (конфліктність, агресивність, адаптивність, пізнавальні процеси), які можуть викликати не адаптацію в професії. Тому дуже важливо в старшому шкільному віці виявити у людини такі особистісні характеристики, які допоможуть йому в значній мірі визначити успішність його професійної діяльності і зберегти психічне і фізичне здоров'я. Правильний вибір професії важливий з позиції визначення життєвих планів людини, а також з позиції розвитку суспільства в цілому. Професійне самовизначення – це визначення людиною себе щодо обраних в суспільстві (і прийнятих даним суспільством) критеріїв професіоналізму. Сутністю професійного самовизначення є знаходження особистісних сенсів в обраній, освоюваної або вже виконуваної діяльності.                                                                                                                                                                       

        Теоретичні передумови розробки цієї проблеми вивчались у психолого-педагогічних дослідженнях психічного розвитку особистості таких вчених, як Г.О.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, І.А.Зязюн, Г.С.Костюк, Н.Г.Ничкало, П.С.Перепелиця, В.В.Рибалка, В.А.Семиченко, О.В.Скрипченко та ін. Проблема психічної регуляції професійного самовизначення поступово вичленовувалась у розробках таких вітчизняних психологів, як Б.Г.Ананьєв, О.Ю.Голомшток, Ф.М.Гоноболін, Є.О.Клімов, В.О.Моляко, В.Ф.Моргун, О.Г.Мороз, Д.Ф.Ніколенко, Н.А.Побірченко, В.В.Синявський, В.О.Сластьонін, М.Л.Смульcон, Б.О.Федоришин та ін.

         В даний час в області перед  профільної підготовки основні  дослідження ведуться в напрямках  розробки, теоретичного обґрунтування  та впровадження в практику  масової школи:

- Різних механізмів і  моделей реалізації профільного  навчання та передпрофільної підготовки школярів (Г.Ф. Глєбова, В.Н. Грищенко, О.Б. Даутова, Н.В. Немова, В.А. Орлов, А.А. Остапенко, О.А. Прасолова, Г.Є. Сенькова, Н.В.Немова, А.П. Тряпіцина а ін..);

- Утримання передпрофільної підготовки з конкретних дисциплін шкільної програми, включаючи курси за вибором (А.Г. Каспржак, Є.В. Моргорская, І.І. Ніконов, А.С. Роботова, Т.В. Чернікова, І.М. Щербо та ін); 
- Змісту і методик професійної орієнтації школярів у передпрофільної підготовки (Л.А. Гулевич, Т.Б. Дьоміна, А.Г. Каспржак, А.В. Кузнєцов, П.С. Лернер, Е.А. Мороз, Н.Ф . Родічев, Н.Є. Рубцова, А.І. Селіфанов, С.Н. Чистякова та ін..);

- Сучасних педагогічних  технологій у профільному навчанні  і передпрофільної підготовки (О.Б. Даутова, В.М. Казакевич, О.Н. Крилова, Е.Б. Мартинова, Е.С. Полат та ін..);

  - Методик психолого-педагогічної діагностики в ситуації вибору школярами профілю навчання (І.В. Гладка, І.Ю. Гутник, О.Б. Даутова, Т.В. Менг, Д.А. Метьолкін, Є.В. Піскунова, А.П. Трапіцина та ін..).     

         Мета дослідження : Дослідження впливу особистісних характеристик на професійне самовизначення старшокласників.

       У відповідності з поставленою метою були сформульовані наступні завдання: 
1) дати визначення понять «самовизначення», «професійне самовиз-начення»; 
2) розглянути психологічні особливості професійного самовизначення старшокласників; 
3)   дати психологічну характеристику юнацького віку;

4) вивчити особистісну  схильність до професії в юнацькому  віці. 
      Об’єкт дослідження :  профорієнтація учні 10- х класів.

     Предмет дослідження: вплив особистісних характеристик на професійне самовизначення в юнацькому віці.

       Гіпотеза психологічного дослідження: припустимо, що у багатьох юнаків і дівчат існує протиріччя між бажаною в майбутньому професією та особистісною схильністю до неї.

     Теоретичною основою дослідження є концепції розвитку особистості Л.С.Виготського, К.О.Абульханової-Славської, О.О.Бодальова, Л.І.Божович, П.Я.Гальперіна, Ю.Б.Гіппенрейтера, О.М.Леонтьєва, К.К.Платонова, О.В. Петровського, С.Л.Рубінштейна, Р.С.Нємова та ін., основні теоретичні положення, здобуті у дослідженнях проблеми професійного самовизначення, профорієнтації і профвідбору такими вченими, як О.О.Вайсбург, О.Ю.Голомшток, Є.А.Єндальцев,Є.О.Клімов,Є.М.Павлютенков, О.В.Мудрик, М.С. Пряжніков,О.С.Татенко,В.В.Синявський,С.Н.Чистяков, Б.О.Федоришин та ін., теоретичні положення стосовно структури та механізмів самосвідомості і рефлексії, представлені у працях таких вчених, як, Р.Бернс, І.С.Кон,Ю.О.Миславський,Р.В.Овчаров,Ю.М.Орлов,І.В.Дубровіна,О.О.Реан, Л.Д.Столяренко, Д.І.Фельдштейн, З.Л.Становська; методологічні підходи у наданні психолого-педагогічної допомоги особистості у проблемних ситуаціях, сформульовані О.Ф.Бондаренком, Л.М.Деркач, В.Г.Панком, Н.В.Чепелєвою, Т.С.Яценко та ін.

      Методи дослідження: теоретичні – аналіз, узагальнення, синтез, систематизація наукових даних, за допомогою яких проведено теоретико-методологічне вивчення змісту професійного самовизначення старшокласників, визначено показники і критерії професійного самовизначення; емпіричні – спостереження, бесіда, опитування, тестування, самозвіти, констатуючий експеримент; якісної і кількісної обробки та інтерпретації даних – методи математичної статистики, узагальнення даних.

     Організація дослідження. Дослідження проводилось в 2013 році в три етапи. На першому етапі проаналізовано психолого-педагогічну літературу з проблеми, здійснено аналіз наукових підходів до вивчення особистісного і професійного самовизначення в юнацькому віці, підбирався психодіагностичний інструментарій дослідження. На другому етапі проводилась апробація психодіагностичних методик , уточнювались показники та критерії компонентів професійного самовизначення, проводився констатуючий експеримент. На третьому етапі узагальнювались результати експериментальної роботи, перевірялась їх відповідність гіпотезі та меті дослідження, проводилось оформлення дипломної роботи.

    Експериментальна база: експериментальною роботою було охоплено учнів 10-х класів НВК №12 м.Рівного.

   Вірогідність та надійність результатів дослідження забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, використанням валідних та надійних взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки досліджуваних, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів,використанням методів математичної статистики.

      Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 81 найменувань, 8 додатків. Загальний обсяг дипломної роботи становить 107 сторінки.

                                                     РОЗДІЛ І  

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ ОСОБИСТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК НА ПРОФОРІЄНТАЦІЮ СТАРШОКЛАСНИКІВ 

   1.1  Характерні особливості юнацького віку. Роль самовизначення в цей період 

    Кожен знає, що юність -  певний етап дозрівання  і розвитку  людини,  що лежить між дитинством і дорослістю.  Перехід від дитинства до дорослості звичайно поділяється на два етапи: підлітковий вік (отроцтво)  та  юність (рання і пізня). Однак хронологічні  межі  цих вікових груп  часто визначаються абсолютно по-різному, наприклад, у вітчизняній психіатрії вік від 14 до 18 років називається підлітковим, в психології ж 16-18-літніх вважають юнаками [6, 139].

        Хронологічний  вік, а точніше - передбачуваний  їм рівень розвитку індивіда, прямо або побічно відображає  його суспільне становище, характер  діяльності, діапазон соціальних  ролей і т.п. Статевовіковий  поділ праці багато в чому  визначає соціальний стан, самосвідомість  і рівень домагань членів відповідної  вікової групи.

         Слово юність позначає фазу  переходу від залежного дитинства  до самостійної і відповідальної  дорослості, що передбачає, з одного  боку, завершення фізичного, зокрема  статевого, дозрівання, а з іншого  – досягнення соціальної зрілості [11, 58].

          Юнацький вік — це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я — яким він бажає стати в дорослому житті.

          На перший план у самовизначенні виступає механізм інтеграції. Роздуми про себе і про своє призначення в житті іноді приводять юнака до пошуку смислу життя. Це веде до інтегрування багатьох вимог різних сфер життєдіяльності і надає їм цілісного характеру. А з іншого боку, виникає потреба інтегрувати свої можливості, здібності максимально мобілізувати їх у відповідності до усвідомлених цілей життя. Труднощі полягають у тому, що не завжди знаходяться засоби для реалізації свого «Я».

          Ці труднощі значною мірою визначаються проблемою організації (і визначення) провідної діяльності. Серед психологів немає єдиної думки щодо провідної діяльності в юнацькому віці, це питання залишається невирішеним. Присвоєння форм культури та засвоєння дорослості в цей період за суттю не пов'язані один з одним: тому юнак дорослішає поза освітньою системою, а освіта відбувається поза системою становлення дорослості.

          Центральним новоутворенням психічного розвитку раннього юнацького віку є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих цілей, перспектив [33, с.156].

          Самовизначення, як професійне, так  і особистісне - це нова внутрішня  позиція, що включає усвідомлення  себе як члена суспільства,  прийняття свого місця в ньому.

          Передбачається, що основною характеристикою  самовизначилася особистості є  зіставлення і співвіднесення  суб'єктивного усвідомлення себе  з певним стандартом прийнятих  у суспільстві норм і вимог,  а також з певними суспільними  цінностями.

        На  думку Л.І. Божович, потреба  у самовизначенні - це потреба  у створенні певної смислової  системи, в якій злиті уявлення  про світ і про себе самого, створення цієї смислової системи  передбачає знаходження відповіді  на питання про сенс свого  власного існування.

       Л.І.  Божович підкреслює, що суттєвою  характеристикою юнацького віку  є устремління в майбутнє. Отже, процес самовизначення включає  в себе не тільки створення  суб'єктивного ставлення до себе  в сьогоденні, але і визначення  себе в майбутньому. Це положення  має велике значення для розуміння  професійного самовизначення в  юнацькому віці, яке полягає у  визначенні себе як майбутнього  професіонала[11, 158].

         Фізичне, зокрема статеве, дозрівання  помітно прискорюється, примушуючи «знижувати» межі юнацького віку. Навпаки, ускладнення суспільно-трудової діяльності, в якій повинен брати участь людина, спричинило за собою подовження необхідних термінів навчання. Нові покоління молоді значно пізніше, ніж їхні ровесники в минулому, починають самостійне трудове життя, довше сидять за партами різного розміру.Звідси – продовження періоду «рольового мораторію» (коли юнак «приміряє» різні дорослі ролі, але ще не ідентифікується з ними остаточно) і зміна відповідних соціально – психологічних стереотипів.

        Зростання  інтелектуальних можливостей робить  перехід до дорослості періодом  змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.

        Зміст  юнацьких цінностей значною мірою  залежить від культурного контексту  та історичного періоду. Допомогу  юнакові у наближенні до майбутнього,  в уникненні розчарувань надають  добрі стосунки з батьками, досягнення  в якійсь галузі діяльності (навчання, спорт, музика), а також уміння  долати труднощі, самодисципліна, почуття  відповідальності і за себе, і  за інших. Добра порада необхідна  і в постановці життєвих цілей,  бо іноді вони дуже конкретні,  немає гнучкості, а іноді вони  дуже загальні («хочу стати хорошим  спеціалістом, заробляти добрі гроші»).

         Зростає усвідомлення своєї унікальності, власного світосприймання, оформлюється  «Я-концепція» в трьох компонентах,  як суб'єктивне уявлення про  самого себе, настанова по відношенню  до себе (або емоційно-ціннісне  ставлення) та поведінковий компонент,  що характеризує виявлення «Я-образу»  та ставлення до себе в поведінці  серед оточуючих людей.          Самовизначення набуває дійового  характеру: юнак починає діяти,  реалізовувати плани, стверджуючи  той чи інший образ життя,  починає активно готуватись до  засвоєння обраної професії (факультативи, гуртки, репетитори, самоосвіта тощо). Самооцінка набуває більшої стійкості  у відношенні своєї цінності  як особистості, але вона може  змінюватись при оцінці своїх  здібностей, нахилів, можливостей  [20,98-99].

        В  юнацькому віці відбувається  становлення світогляду як системи  знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства,  як системи поглядів на оточуючий  світ і місце в ньому кожної  людини. Погляд на багато життєвих  проблем досить глибокий та  розумний. Увагу юнаків привертають  питання справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності.  Сучасний юнак має тверезий, розумно-практичний  погляд на світ та події,  які в ньому відбуваються, більш  незалежну позицію та власну  орієнтацію в їх оцінці. Але  можна зустріти прояв і вкрай  протилежних рис: індивідуалізм  та соціальну спрямованість, скепсис  і намагання вірити будь-кому  в будь-що, у декого виявляється  максималізм та нерозбірливість  у виборі засобів реалізації  своєї життєвої мети. Спостерігається  також розрив між різними верствами  молоді за рівнем соціально-культурно  розвитку: богемна молодь та ділки,  наукове світорозуміння та спрощений  підхід тощо. Особливості світосприймання  юнаків виявляються в ціннісних  орієнтаціях, потребах та інтересах,  ідеалах та переконаннях, у мріях  та життєвих планах. Юнак є  представником певного покоління,  яке, в свою чергу, об'єднується  якимось важливими явищами суспільного  життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо.

         Подовження юності має свої  особистісні передумови: розширення  сфери свідомого самовизначення  і підвищення його самостійності.  Розвиток самостійності є не  що інше, як перехід від системи  зовнішнього управління до самоврядування.

        Соціальне самовизначення (все одно, чи йде мова про вибір професії або світоглядний пошук) є визначення свого становища в світі, воно спрямоване не всередину особистості, а зовні. Але відповідь на питання, ким бути і що робити, має на увазі також певну оцінку себе і своїх можливостей. 
У середньому шкільному (юнацькому) віці (від 10-11 до 14-15 років) провідну роль відіграє спілкування з однолітками в контексті власної навчальної діяльності підлітка. Властива дітям цього віку діяльність включає в себе такі її види, як навчальна, суспільно-організаційна, спортивна, художня, трудова. При виконанні цих видів корисної діяльності у підлітків виникає усвідомлене прагнення брати участь у суспільно необхідної праці, ставати суспільно значущим. Він вчиться будувати спілкування в різних колективах з урахуванням прийнятих в них норм взаємовідносин, рефлексії власної поведінки, вміння оцінювати можливості свого «Я». Це найбільш складний перехідний вік від дитинства до дорослості, коли виникає центральне психічне, особистісне новоутворення людини – «почуття дорослості» [4, 68].

           Цікава думка Клімова Є. О.  про навчальну діяльність як  провідну, якщо вона набуває рис  продуктивної діяльності:

- це діяльність, яка за  часом і за наслідками витрачених  сил має бути самокерованою;

- вона повинна мати  широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності  та її наслідків;

- стиль виконання такої  діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між  потребами, інтересами його з  його можливостями та здібностями  [21,105-106].

       Специфічна  соціальна активність юнаків  полягає у великій сприйнятливості,  сенситивності до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки,  які існують у світі дорослих  і в їх стосунках. Один з  провідних дослідників підліткового  віку Д.І. Фельдштейн підкреслює, що соціальне дозрівання людини, структурування його самопізнання  і самовизначення як активно  діючого суб'єкта визначається  трансформацією спільної позиції  «Я» по відношенню до суспільства  на дві приходящі  на зміну  один одному позиції «Я в  суспільстві» та «Я і суспільство» [52, 125]. При цьому істотно, що  підлітковий вік , як і інші  вікові періоди, неоднорідний, стадіальний.  У цьому періоді Д.І. Фельдштейн  виділяє три стадії: локально-примхливу  (10-11 років), коли загострена потреба  у визнанні дорослих; право-значиму  (12-13 років), що характеризується  потребою в суспільному визнанні, у соціально схвалюваної корисної  діяльності, що виражається в  мовній формі « я теж маю  право, я можу, я повинна »;«  утверждаюче - дієву »(14-15 років), коли домінує готовність проявити  себе, застосувати« свої сили  »[55, 257]. Якщо для молодшого шкільного  віку провідною є навчальна  діяльність (входження в неї, прийняття  ролі суб'єкта цієї діяльності, формування навчальних мотивів,  оволодіння її предметним змістом  і структурою і т.д.), то для  школяра середнього віку (підлітка) в якості ведучої виступає  суспільно корисна діяльність  у різноманітних формах, в руслі  якої і інтимно-особисте спілкування  з однолітками, і дуже важливе  спілкування з представниками  іншої статі. При цьому навчальна  діяльність стає як би здійснюваної  активністю - вона «забезпечує» індивідуалізацію  підлітка. В особливостях вибору  засобів, способів навчальної  діяльності він стверджує себе.                    Одночасна адаптація до однієї  нової спільності, індивідуалізація  в інший, вже знайомої, та подальша  інтеграція в неї - це складно  переплетені соціально-психологічні  процеси, найбільш значущі для  підлітка. Знайти себе в собі  і в інших - основна усвідомлювана  чи інтуїтивно реалізована потреба  цього віку. 
          Його головна цінність - система відносин з однолітками, дорослими, наслідування усвідомлюваного чи несвідомо належного ідеалу, спрямованість у майбутнє (недооцінка цього). Відстоюючи свою самостійність, підліток формує і розвиває на основі рефлексії свою самосвідомість, образ «Я», співвідношення реального та ідеального «Я». На основі інтелектуалізації психічних процесів відбувається їх якісна зміна по лінії все більшої довільності, опосередкованості [10, 149]. 
          Показово для юнацького віку і ставлення до авторитету. Якщо в молодшому шкільному віці авторитет учителя не менш значущий, ніж авторитет сім'ї, то для підлітка проблема авторитету дорослого не самоочевидна. З одного боку, позиція підлітка «я - дорослий» як би протиставляє його дорослим, з іншого - їх авторитет залишається важливим чинником його життя. Збереженню авторитету дорослого (вчителя) сприяє наступне: 1) незмінність суспільного положення підлітка, він був і залишається учнем, школярем; 2) його повна матеріальна залежність від батьків, які поряд з вчителями виступають в ролі вихователя; 3) відсутність у підлітка уміння діяти самостійно [11, 246].

        В психології вважається, що загальні розумові здібності в основному оформлюються наприкінці підліткового віку. Протягом юнацького віку вони удосконалюються: збагачується науковий понятійний апарат, відбувається оволодіння складними інтелектуальними операціями, більш продуктивною стає розумова діяльність [19, 116].

        Розумові здібності виявляються як індивідуальні властивості сприймання, пам'яті, мислення, уяви, вони визначають індивідуальний стиль пізнавальної діяльності старшокласника та її продуктивність.

       1.2 Професійне самовизначення

       Питання  професійної орієнтації та професійного  самовизначення молоді хвилювало людство ще з незапам'ятних часів, а в останні роки набули особливої актуальності. Виявлення особливостей прояву принципу детермінізму в процесі професійного самовизначення передбачає аналіз взаємодії двох систем. З одного боку, це особистість як найскладніша саморегулююча система, з іншого - система громадського орієнтування молоді у вирішенні питання про свідомий вибір професії [1, 163].

         В умовах багатогалузевого народного господарства випускникові школи не просто уявити собі потреба виробництва в кадрах тих або інших професій, реальні можливості працевлаштування або продовження навчання, специфіку різних професій, правильно оцінити свої здатності. У цей час існує більше 40 тис. професій: вузи готовлять фахівців з 340 професій, технікуми - по 450. Щорічно народжується більше 500 нових професій, причому природне відмирання старих професій відбувається повільніше, ніж виникають нові. У той же час результати численних досліджень свідчать про те, що продуктивність праці працівників, які по своїх якостях відповідають вимогам професії, у середньому на 20-40% вище, ніж у тих, хто таким вимогам не відповідає, а близько 40% працівників, що міняють місце роботи - це ті, хто обрав роботу не по здібностях. Тому організація професійної орієнтації молоді виступає важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій і підприємств.

       Процес  професійного самовизначення обумовлений  виникненням, розширенням і поглибленням  діяльності суб'єкта, що реалізує  його зв'язок з факторами профорієнтації. Але разом з тим саме самовизначення (свідомість) вплетено в цю діяльність  як її компонент, що направляє,  посилює, коректує , перебудовує  її, тобто функціонально визначає  характер її протікання. Звідси  завдання постійного обліку особистісних  передумов самовизначення при  організації діяльності учнів.

       Для молодших підлітків вибір професії є головним чином форма втілення мрії про своє героїчне майбутньому. Їх цікавить не конкретний зміст професії, а та роль, яку вона дозволяє грати. Звідси часта зміна професійних намірів, величезний вплив зовнішнього зразка. У підлітків мотиваційний центр вибору найчастіше розташований в області прагнень, не пов'язаних прямо з самої професійною діяльністю, наприклад, прагнення стати самостійним. Підлітки, як про це свідчать матеріали, зібрані Н.І. Криловим, не переживають завдання вибору професії як проблему, визначальну їх помисли, їх активність. «... Вибір професії в підлітковому віці, - за справедливим зауваженням Л. І. Божович, - може виявитися психологічно навіть і не вибором, а актом наслідування товаришів, батьків або рішенням, прийнятим під безпосереднім впливом зовнішніх обставин або випадково виниклого інтересу» [13, 243].

     Тільки в  юності, завдяки новій соціальній  ситуації розвитку, проблема самовизначення  стає актуальною для особистості,  яка її помисли і переживання;  істотно змінюються внутрішні  умови, що опосередковують зовнішні  впливи на особистість. Потреба  в самовизначенні стає стрижневою  в особистості. Виникає внутрішня  тенденція до інтеграції вже  наявних властивостей і відносин, оскільки формулювання життєвого  плану, підстав (мотивів) вибору  вимагає внутрішньої узгодженості  і цілісності. Важко вказати іншу  потребу, яка в такій же мірі  приводила б до супідрядних  різноманітних мотиваційних тенденцій.  Ця інтеграція проявляється вже  в акті прийняття професійного  наміру дев'ятикласником, який має  вирішити, чи йти йому в 10 клас, ПТУ або технікум. Як у цьому  випадку, так і при відстрочці  прийняття рішення до закінчення 11 класу, старшокласник прагне  зв'язати воєдино свої уявлення  про особливості обраної діяльності, її престиж, власних якостей  і т. д. [3, 134].

      Становлення  потреби у самовизначенні означає  появу нового і найважливішого  для ранньої юності джерела  розвитку: виникнення різноманітних  протиріч особистості, що утворюють  рушійні сили її професійного  самовизначення. В узагальненому  вигляді їх можна представити  як суперечність між потребою  і вимогами переважаючої діяльності, а також знаннями, вміннями, способами,  необхідними для реалізації поставлених  перед людиною цілей.

      Найбільш  адекватним завданням дослідження  проблеми самовизначення нам  представляється обгрунтована М.С.  Каганом класифікація, критерій  якої лежить в системі суб'єктно-об'єктних  відносин. Структурний аналіз такої  системи, де «точкою відліку» є діяльність суб'єкта, дозволяє виділити чотири види діяльності: перетворювальну, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну та комунікативну, в яких реалізуються всі можливі типи зв'язків суб'єкта та об'єкта [16, 125].

       Пізнавальна  діяльність підлітків і юнаків  покликана забезпечити професійне  просвітництво учнів. Цілком очевидно, що не можна говорити про  свідоме і вільний вибір професії, якщо старшокласники не володіють  відомостями про види професійної  праці, вимоги, які пред'являють  до людини певні професії. Йдеться,  зрозуміло, про ознайомлення учнів  не з усіма професіями (їх понад  30 тис.), а з основними професіями  в різних галузях виробництва,  культури, сфери обслуговування, а  також зі шляхами та умовами  придбання цих професій.

       Ознайомлення  зі світом професій може розгортатися  на двох рівнях - на рівні життєвого  пізнання і на рівні спеціально  організовуваного у позакласній  та учбовій роботі професійної  освіти. У всіх випадках пізнавальна  діяльність, взята в її «чистому»  вигляді, забезпечує відображення  об'єктивних відносин між професіями, їх змісту, суспільної значущості. Однак сама по собі вона  не може обумовлювати процес  самовизначення, оскільки пізнання  є відображення відносин між  об'єктами, тоді як вибір професії  передбачає усвідомлення не тільки  об'єкта, його властивостей, ае і  їх значимості для суб’єкта [18, 185].

       Знайомство  зі світом професій є необхідною  умовою розгортання ціннісно-орієнтаційної  діяльності. Але тільки в останній  виникає виборче, безпосереднє  реагування суб'єкта на конкретний  вид людської діяльності. Процес  пізнання не містить такої  можливості, тому що особливості  професії не співвідносяться  в ньому з потребами суб'єкта. Особистісний сенс породжується  не об'єктивним значенням предмета, а реальним життям людини. 
      Таким чином, в процесі взаємодії особистості з системою профорієнтаційних впливів на основі пізнавальної та ціннісно-орієнтаційної діяльностей (в їх єдності) складається система мотивів переваги конкретної діяльності (або сфери професійної діяльності). Інакше кажучи, відбувається розвиток тієї сторони особистості, яку можна назвати її професійною спрямованістю. Разом з нею або трохи пізніше під впливом потреби сенсу життя виникає рефлексія особистості на складені інтереси та схильності, її професійна самосвідомість. Останнє є переважно результатом ціннісно-орієнтаційної діяльності. Якщо у формуванні професійної спрямованості ціннісно-орієнтаційна діяльність забезпечує лише усвідомлення особистісного сенсу «значень», то формування професійної самосвідомості припускає її досить розгорнуту і активну форму, що забезпечує самопізнання і саморегуляцію.