Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Законодавчі основи маркетингової діяльності

Вступ

Законодавчі основи маркетингової діяльності

Передумови становлення маркетингового права
Закони пов’язані із системою матеріально-технічного забезпечення і збуту
Закон України «Про рекламу»
Закон України «Про захист прав споживача»

Заключення

2.Аналіз мікро- і макро маркетингового середовища підприємства

Вступ

У нашій країні активно формуються ринкові відносини, що пред'являють нові вимоги до діяльності господарюючих суб'єктів. В основі підприємницької діяльності лежать маркетинг і менеджмент як філософія бізнесу, інструментарій підприємництва, стратегія й тактика учасників ринкових відносин. Саме глибокі знання в даних областях, здатність уміло застосовувати сучасні інструменти впливу на ситуацію, що складається на ринку, визначають комерційний успіх підприємця. [1]

Розвиток маркетингу й менеджменту як найважливіших сфер сучасної економіки вимагають його всебічного й ефективного правового регулювання. У цей час у нашій країні бурхливо розвивається законодавство, що регламентує підприємницьку діяльність, що визначається умовами перехідного періоду. Для того щоб розбудовувати економіку й привести її з урахуванням національної специфіки до ринкових відносин, потрібні ефективні правові норми. Про це говорять і керівники держави, і економісти, і юристи, цьому надається зараз велике значення як у державному масштабі, тому що саме розвиток цього напрямку права визначає зараз розвиток вітчизняної економіки, так і на рівні окремих промислових підприємств, що представляють основу ринкової системи господарства.[1]

Право є система загальнообов'язкових, формально-певних соціальних норм, які виражають обумовлену економічними, духовними й іншими умовами життя державну волю суспільства, її загальнолюдський і класовий характер, видаються або санкціонуються державою в певних формах і охороняються від порушень можливістю державного примушення. [2]

Право регулює взаємодію учасника маркетингової діяльності з іншими суб'єктами ринкових відносин. Використання відповідної правової бази дає можливість юридично коректно побудувати відносини зі споживачами, гранично задовольнити їхні запити й реалізувати їхні економічні інтереси; провести дослідження, не виходячи за рамки закону, зокрема , не порушуючи режим охорони банківської, комерційної й державної таємниці, здійснити дослідження намірів покупців, не порушивши прав і законних інтересів опитуваних; попередити порушення антимонопольного законодавства і т.д.[2]

Розглядаючи даний комплекс через призму правового регулювання, необхідне знання питань правового регулювання засобів індивідуалізації й засобів безпеки товару, методів державного керування якістю товарів; знання правового аспекту організації й оформлення доставки товару, оскільки кожний канал товаророзподілу оформляється самостійним господарсько-правовим договором (наприклад, договір роздрібної купівлі- продажу, договір поставки, договір доручення, договір комісії, агентський договір, договір лізингу і т.д. ); знання правового регулювання торгівлі, ціноутворення, реклами, Public relations, правових засобів захисту ділової репутації учасників маркетингової діяльності.[2]

Таким чином, виникає необхідність співвіднесення із правовими нормами питань регулювання організації підприємницької діяльності. Знання до тонкощів правового регулювання цієї сфери суспільних відносин приведе до підвищення ефективності використання господарюючими суб'єктами маркетингових досліджень і заходів. Відсутність правильної правової оцінки більшості ситуацій, що виникають у даному виді діяльності, може стати причиною зайвих витрат і серйозних помилок у роботі господарюючого суб'єкта.[2]

1.1. Передумови становлення маркетингового права

Формування в Україні «ринку покупця», який є втіленням концепції маркетингу, відбувається у складних умовах. Однак уже створено нормативно-правову базу, яка регламентує маркетингову діяльність українських підприємців.[3]

Державне регулювання потрібне, по-перше, щоб створити нормальні умови для розвитку конкуренції, без якої ринок не може існувати.[3]

Ефективна маркетингова діяльність визначає комерційний успіх підприємця на ринку. При цьому в сучасних маркетингових служб і інших учасників маркетингової діяльності виникають потреби, засновані на досвіді практичної роботи в сучасних умовах. Суб'єкти маркетингу, адаптуючись до цих умов, виробляють певні правила гри, які необхідно використовувати в правотворчій діяльності законодавчих органів усіх рівнів, преутворюючи зазначені наробітки в правові форми. У той же час юридична доктрина змушено переглянути ряд своїх понять, поглядів, підходів, висновків, суджень, ідей, концепцій і теорій. Дана реакція й приводить до зародження в надрах правознавства феномена, який уже зараз можна називати маркетинговим правом.[1]

Правове регулювання маркетингу супроводжується нескінченними посиланнями на підзаконні нормативні акти, які найчастіше абсолютно не погоджуються з вимогами федеральних і регіональних законів і у зв'язку зі своєю реальною застосовністю є більш значимими, чому буква закону.[1]

Норми по правовім регулюванню маркетингової діяльності існують у будь-якій державі, становлячи, як правило, особливу комплексну галузь або підгалузь права, тобто виділяються в окрему сферу правового регулювання. Це дає можливість забезпечити ефективний розвиток маркетингової діяльності, створити необхідні правові умови для її здійснення, захистити як приватні інтереси суб'єктів маркетингової діяльності, так і публічні інтереси держави й суспільства в цілому.[1]

Формування маркетингового права базується насамперед на економіко-управлінських умовах. Так, поява широкого кола суб'єктів маркетингу, діяльність яких можна регулювати тільки за допомогою права, розвиток ринкових відносин взагалі на загал й ринку маркетингових послуг зокрема диктують необхідність формування даного напрямку вітчизняного права. Маркетингове право виростає не тільки з теоретичних посилок, але й у значній мірі у зв'язку з виробничою необхідністю.[1]

Джерела правового регулювання

На маркетингову діяльність поширюються як загальні положення права, так і спеціальні норми. Джерела правового регулювання дуже багаточисленні, складні й суперечливі. Основними з них є нормативні акти. [1]

Закони України:

– «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 p.).

– «Про Антимонопольний комітет України» (1992 р.).

– «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.).

–Антимонопольний комітет України

–Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993 p.)

–Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» (2001 p.).

–Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1994 р.).

–Закон України «Про природні монополії» (2000 p.).

–Указ Президента України «Про індикативні зміни цін на товари при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій» (1994р.).

–Указом Президента України «Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства» (1994р.).

–Закону України «Про лізинг» (1997 p.).

–Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі» (2001 p.).

–Закон України «Про рекламу» (1996 p.).

–Закон України «Про захист прав споживача»[3]

Законодавство пов’язане з розвитком конкуренції

Саме на це спрямовані Закони України:

В цьому законі безпосередньо розглядаються такі питання як:

1) Зловживання монопольним становищем на ринку :

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

-інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

-встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

- встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

2) Антиконкурентні узгоджені дії

3)Дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

4) Недобросовісна конкуренція

5) Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства[4].

– «Про Антимонопольний комітет України» (1992 р.).

Створений на основі відповідного закону Антимонопольний комітет України, який має територіальні відділення у всіх областях України, усіляко сприяє демонополізації товарних ринків. Зокрема, комітет затвердив Методику визначення монопольного становища підприємців на ринку (1994 p.), згідно з якою монополістом вважається підприємець, частка якого на ринку певного товару становить 35 %.

Антимонопольний комітет веде облік підприємств-монополістів і контролює їхню діяльність, зокрема рівень цін на товари.[3]

– «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.).

Згідно з цими законами до методів недобросовісної конкуренції, зокрема, відносять:

– неправомірне використання товарного знака, фірмового імені, копіювання товарів іншого підприємця;

– розповсюдження неправдивих відомостей, що можуть зашкодити діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

– отримання, використання і розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації іншого підприємця тощо.[5]

Закони розроблені для виробництва і збуту високоякісних товарів

Створено нормативно-правову базу і для здійснення маркетингової діяльності У всіх чотирьох основних напрямах, що їх охоплює комплекс маркетингу . Так, для правового забезпечення розроблення, виробництва і збуту високоякісних товарів прийнято Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993 p.). [3]

Згідно з цим Декретом в Україні створено Державну систему сертифікації продукції УкрСЕПРО і затверджено перелік товарів, які повинні проходити обов’язкову сертифікацію. Уразі порушення цього положення застосовуються штрафні санкції у розмірі 25 % вартості реалізованих товарів.[3]

Дія Декрету поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, що діють на території України, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. [6]

Важливе значення для успішного розв'язання проблеми якості товарів і послуг має Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» (2001 p.), який передбачає:

-розроблення проектів нормативно-правових актів щодо державної підтримки впровадження систем управління якістю на підприємствах;

- завершення перегляду та затвердження основоположних стандартів національної системи стандартизації з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартизації та сертифікації;

- здійснення державної підтримки впровадження систем управління якістю на підприємствах відповідно до стандартів Міжнародної організації із стандартизації (ISO) серії 9000, що охоплюють системи забезпечення якості, та серії 14000, що охоплюють сферу управління навколишнім природним середовищем;

- організацію та проведення постійного моніторингу впровадження систем управління якістю на підприємствах;

- інформаційне забезпечення підприємств у питаннях управління

якістю;

- забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з управління якістю та розроблення відповідних навчальних програм, утворення Українського інституту якості та розгалуженої мережі методичних і консультативних центрів, розвитку фундаментальних та

прикладних досліджень у сфері управління якістю;

- узагальнення і популяризацію через засоби масової інформації та міжнародну інформаційну мережу Internet вітчизняного та світового досвіду впровадження систем управління якістю, організацію та проведення науково-практичних конференцій та семінарів, галузевих і регіональних виставок продукції (товарів, робіт, послуг).[7]

Для захисту прав виробників марочних товарів щодо неприпустимості їх підробки прийнято Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1994 р.), який регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

З прийняттям цього закону Україна офіційно приєдналася до Паризької конвенції — міжнародної організації із сторічним стажем, яка охороняє права промислової власності підприємств, закріплені товарними знаками. Це дає можливість боротися з виробниками всіляких підробок під продукцію всесвітньо відомих фірм, яких багато потрапляє на вітчизняний ринок. Водночас і українські виробники марочних товарів мають юридичний захист на зовнішніх ринках.[3]

Законодавчі акти, що регламентують підприємницьку діяльність, безпосередньо торкнулися і другої складової комплексу маркетингу — ціноутворення. На більшість видів продукції ціни вивільнені. Але на товари монопольних виробників їх контролює держава, що зазначене, зокрема, в Законі України «Про природні монополії» (2000 p.).[3]

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів. [8]

Не залишились поза увагою і ціни на експортну продукцію. Прагнучи вийти на зовнішні насичені ринки, українські підприємці часом встановлювали занижені ціни, що трактується світовим співтовариством як різновид недобросовісної конкуренції. Проти порушників антидемпінгового законодавства в багатьох країнах вживають доволі серйозні санкції. Окрім високого штрафу, на товар накладають антидемпінгове мито, унаслідок чого він стає неконкурентоспроможним.[3]

На врегулювання цієї проблеми спрямований Указ Президента України «Про індикативні зміни цін на товари при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій» (1994р.).[3]

1.2. Закони пов’язані із системою матеріально-технічного забезпечення і збуту

У ринкових умовах необхідно було повністю перебудувати систему матеріально-технічного забезпечення і збуту. За часів адміністративно-командної економіки постачальницька система була побудована за вертикальним принципом, коли всі матеріальні ресурси розподілялись ланцюгом «уряд — міністерство — главк — територіальні управління». Її перебудову було здійснено за Указом Президента України «Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства» (1994р.).[3]

Нові системи матеріального забезпечення і збуту формуються в Україні переважно за горизонтальним принципом і виконують інформаційно-комерційні функції. Підприємства, організації, оптові бази об'єднуються в інформаційно-комерційні мережі, учасники яких користуються безоплатним обміном інформацією між регіональними центрами, спеціальними банками даних. Впроваджуються нові форми організації збуту продукції, зокрема, на основі Закону України «Про лізинг» (1997 p.). Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. [3]

Впорядковуючи збутову діяльність підприємств на внутрішніх та зовнішніх ринках, Україна прагне приєднатись до ВТО — Всесвітньої організації торгівлі. На це спрямований Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі» (2001 p.).[3]

1.3. Закон України «Про рекламу»

Ще одним важливим елементом комплексу маркетингу є маркетингові комунікації, передусім реклама. В Україні швидко розвивається ринок рекламних послуг, організовуються численні рекламні агентства. Але якість значної частини вітчизняної рекламної продукції низька, що зумовлене і браком кваліфікованих фахівців, і слабкою матеріальною базою рекламних агентств, і браком коштів у рекламодавців.[3]

Велике значення для регламентації рекламної діяльності має Закон України «Про рекламу» (1996 p.). Він регламентує різні аспекти рекламної діяльності, зокрема забороняє популяризувати алкогольні напої та тютюнові вироби в засобах масової інформації; не дозволяє переривати рекламою демонстрування кіно та телефільмів, забороняє рекламу зброї, суттєво обмежує рекламу, спрямовану на неповнолітніх тощо.[3]

Сфера застосування Закону :

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України.

3. Дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю. [9]

Принципи реклами :

1. Основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

2. Реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції.

3. Реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності.

4. Реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не

завдавати їм шкоди. [9]

Загальні вимоги до реклами :

1. У рекламі забороняється:

- поширювати інформацію щодо товарів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;

- вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб;

- подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

- використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами;

- наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

- використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності;

- рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, дозволу, ліцензії;

- вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без письмової згоди цієї особи;

- імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами України у сфері інтелектуальної власності;

- рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги не менше 5 відсотків загальної площі, обсягу всієї реклами;

- розповсюджувати рекламу (включаючи анонси кіно- і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності. Анонси фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів.

2. Розповсюджувачі реклами не можуть поширювати рекламу, якщо відповідно до законодавства види діяльності або товари, що рекламуються, підлягають обов'язковій сертифікації або їх виробництво чи реалізація вимагає наявності відповідних дозволу, ліцензії, а рекламодавець не надав розповсюджувачу реклами копії таких сертифіката, дозволу, ліцензії, засвідчених у встановленому порядку.

3. Реклама про проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів, заходів рекламного характеру тощо повинна містити інформацію про строки та місце проведення цих заходів та вказувати інформаційне джерело, з якого можна дізнатися про умови та місце проведення цих заходів.

Інформація про будь-які зміни умов, місця та строків проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів, заходів рекламного характеру тощо має подаватися у тому самому порядку, в

5. Реклама про знижку цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про місце, дату початку і закінчення знижки цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару.

6. Гучність звуку реклами, що транслюється по телебаченню і радіо, не повинна перевищувати гучність звуку поточної програми, передачі.

7. Розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.[9]

1.4. Закон України «Про захист прав споживача»

Державне регулювання маркетингової діяльності має ще один важливий напрям — захист прав споживачів.[3]

Закон України «Про захист прав споживача», введений удію 1991р. Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. [3]

Пізніше в цей закон було внесено зміни й доповнення, передбачаючі різні штрафні санкції до його порушників, зокрема:

– за реалізацію імпортних товарів, які не відповідають нормам України щодо безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів та збереження довкілля — 50 % вартості реалізованих товарів;

– за відмову в наданні необхідної, доступної і достовірної інформації про товари — 30 % вартості товарів;

– за ухилення від перевірки якості товарів — 100 % вартості товарів.[10]

Згідно із законом, провідним державним органом із цих питань виступає Комітет України у справах захисту прав споживачів та його структури на місцях. Хоча ці органи і провадять значну роботу, проте вони не справляються з масою порушень прав споживачів, і на товарних ринках України панує правовий нігілізм.[3]

Така ситуація спричинила виникнення громадських форм консюмеризму. Створено Українську асоціацію споживачів — недержавну організацію, яка об'єднує регіональні товариства і спілки захисту прав та інтересів споживачів.[3]

З 1994 р. в Україні діє система споживчої експертизи та сертифікації. Функціонують незалежні лабораторії у різних регіонах країни. В Одесі відкрито міжнародну школу консюмеризму. Виходить газета Української асоціації споживачів «Разом».[3]

У 1997 р. створено Українську Асоціацію Маркетингу (УАМ), яка сприяє розвитку різних аспектів ринкових відносин і видає фаховий журнал «Маркетинг в Україні».[3]

Отже, в Україні вже багато зроблено для створення цивілізованого ринку — ринку споживача.[3]

Життя кожного з нас дедалі активніше входить маркетинг, але часто його ототожнюють лише із збутовою діяльністю. Для правильного розуміння терміну слід розглянути п'ять альтернативних концепцій, на яких можуть побудовані взаємовідносини між виробниками і споживачами:

– Концепція удосконалення виробництва стверджує, що споживачі надають перевагу товарам, які широко розповсюджені та доступні за ціною.

Законодавчі основи маркетингової діяльності 📙 Курсовая → 🆔 80354