Заперечення як граматична категорія англійського дієслова

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка

кафедра практики англійської мови

Заперечення як граматична категорія англійського дієслова

курсова робота

з англійської філології

за І семестр 2011 / 2012 н.р.

Львів

2011

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………… 3

І. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК МОВНА УНІВЕРСАЛІЯ

І.1. Визначення поняття “заперечення” ………………………………. 6

І.2. Погляди теоретиків щодо модальності категорії заперечення ….. 7

І.3. Предикативність заперечення …………………………………….. 10

ІІ. ТИПИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

ІІ.1. Загальне заперечення ………………………………………...…… 12

ІІ.2. Часткове заперечення ……………………………………...……… 15

ІІІ. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ

АНГЛІЙСЬКОГО ДІЄСЛОВА

ІІІ.1. Граматичні засоби вираження заперечення……………………... 19

ІІІ.2. Морфологічні засоби вираження заперечення ………………….. 20

ІІІ.3. Лексичне заперечення  …………………………………..……….. 23

ВИСНОВКИ …………………………………………………………...……… 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 27

ВСТУП

Актуальність дослідження. Заперечення є важливою категорією мови, однієї з основних розумових операцій. У лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні. Проте в науковій літературі до цих пір немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В.Бондаренко), граматична (Е.Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е.Шендельс), понятійна (О.Єсперсен) категорія.

Лінгвістичне поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків у мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише українській та англійській мовам, але й іншим мовам з розвиненою системою афіксації.

Заперечення є однією з парадигм сучасної англійської мови. Багато лінгвістів минулого і сьогодення намагаються дослідити це багатогранне явище. Беручи до уваги дослідження, які вже зроблені у цій галузі мовознавства, можна встановити певні закономірності прояву заперечення в англійській мові.

Актуальність дослідження обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення на рівні мови. У той же час уснорозмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.

Мета дослідження – огляд та аналіз найбільш поширених способів вираження заперечення в дієслівній категорії сучасної англійської мови.

Об'єкт дослідження – граматична категорія заперечення у сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – мовні засоби і способи вираження заперечення як граматичної категорії англійського дієслова.

Відповідно до мети, об'єкта і предмета дослідження визначено такі завдання:

– розкрити суть поняття “заперечення” як граматичної категорії;

– проаналізувати типи заперечення та встановити відмінності між ними;

– охарактеризувати граматичні, лексичні, морфологічні засоби вираження заперечення англійського дієслова.

Матеріалом для написання курсової роботи послужили праці відомих лінгвістів-германістів минулого і сьогодення, які проводили дослідження англійської мови на базі вивчення її граматики, синтаксису, морфології та лексики. За основу практичного застосування досліджуваного явища взята значна кількість різного роду заперечних висловлювань з класичної англійської літератури, зокрема твори Чарльза Діккенса “Девід Коперфілд” (Charles Dickens “David Copperfield”) і Анни (Енн) Бронте “Незнайомка з Вілдфел-Холу” (Anne Brontё “The Tenant of Wildfell Hall”).

Відповідно до окреслених завдань, використано такі методи: аналіз і синтез – визначення об’єкта, предмета, мети й завдань роботи; пошуково-бібліографічний – систематизація і класифікація літературних джерел; індуктивно-дедуктивний – аналіз спільних рис і відмінностей логічного і лінгвістичного заперечення; порівняльно-зіставний – порівняння окремих випадків вживання заперечення у перекладах українською мовою.

Практичне значення дослідження полягає в подальшому використанні його результатів студентами, учителями англійської мови у навчальній діяльності та всіма, хто вивчає англійську мову.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (22 позиції).

І. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК МОВНА УНІВЕРСАЛІЯ

І.1. Визначення поняття “заперечення”

Заперечення завжди було об'єктом вивчення лінгвістики і формальної логіки. З точки зору формальної логіки заперечення є логічна операція, що протиставляє істинне судження неістинному, нехибне судження хибному, вказує на невідповідність предиката суб'єкту або творить доповнення до даного класу [6, 76].

Будучи універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення – елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [2, 249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумпцію мовців. Заперечення – одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи [3, 223].

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення – категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В.В. Лебедєв [11] висловлює думку, що “мінімальною мовною одиницею, в межах якої функціонує заперечення, являється предикативна конструкція” [11, 56]. Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

Багато лінгвістів вважають заперечення самостійною мовною категорією, яка має відповідність в реальному світі. Будь-яка мовна категорія є, як прийнято в лінгвістиці, єдністю протилежностей, які її складають. Згідно з теорією А.І. Смирницького, який визначає властивості категорії і способи її визначення, категорія утворюється протиставленням не менше чим двох несумісних один з одним мовних явищ. Протиставлення не менше чим двох взаємовиключних категоріальних явищ є єдиним можливим способом виникнення мовної категорії, єдиною формою її існування [1, 89]. Ми без сумніву можемо вважати заперечення мовною категорією. Воно корелює із своєю протилежністю – ствердженням. Це два полярних мовних значення , два протичлени опозиції, які формують єдину категорію – “ствердження-заперечення” Обидва протичлени цієї логіко – граматичної категорії відносно самостійні, і кожен з них можна досліджувати поодиноко.

І.2. Погляди теоретиків щодо модальності категорії заперечення

Багато лінгвістів розглядає значення ствердження і заперечення як основні форми модальності, включає їх в категорію модальності. Багато з них розглядають заперечні слова і частки в якості модальних. Такий підхід вже став традиційним.

Що ж власне розуміють під заперечною модальністю? Деякі автори ствердження і заперечення називають відповідно стверджувальною і заперечною модальностями, які виділяються ним нарівні з розповідною, спонукальною і питальною “модальностями” речення. Проте розповідні, питальні і спонукальні речення власне не модальні, а функціональні, або комунікативні типи речення (в основі їхньої класифікації лежить цільова настанова мови, а не будь-яке ставлення мов), які за якістю можуть бути як стверджувальними, так і заперечними.

Цілий ряд авторів пов’язує заперечення з суб’єктивною оцінкою змісту речення – з модальною оцінкою мовцем висловлювання, а саме з характером вираженого в реченні ставлення до дійсності. Заперечення розглядається не як об’єктивна категорія, яка має визначений онтологічний характер, а як суб’єктивна, оцінна категорія. “Порівняно з стверджувальними за формою висловлюваннями, – пише І.В. Толстой, – заперечні володіють модальним забарвленням оцінного характеру (несхвалення, незадоволення, небажання, посилення або послаблення якості, ознаки в залежності від лексичного наповнення висловлювання)” [4, 65].

На думку О. Єсперсена, “ствердження і заперечення виражають абсолютну впевненість мовця відповідно до наявності або відсутності чогось”. Заперечні частки виражають не тільки власне заперечне речення, але і різні суб’єктивні значення – нерішучості, вагання, невизначеності, емоційні відтінки захоплення, здивування. Всі ці значення пов’язуються з додатковою суб’єктивною модальністю. При цьому, під суб’єктивною модальністю розуміється будь-яке, не обмежене визначеними рамками, суб’єктивно-оцінне ставлення мовця до висловлювання.

Деякі автори ставлять ствердження і заперечення в один ряд з такими без сумніву модальними реченнями, як проблематичність і категоричність. Так, О. Єсперсен, встановлюючи відповідність між логічним і граматичним запереченням, визначає граматичне заперечення носієм троїстого (потрійного) характеру. У якості протичленів опозиції, які формують категорію заперечення (С), він виділяє ствердження (А) і сумнів (В), який займає проміжне місце між ствердженням і запереченням. Ствердження і заперечення ніби виражають впевненість: перше – в наявності, друге – в відсутності чогось. Модальне значення проблематичності (сумніву) протиставляється, на його думку, в однаковій мірі і ствердженню і запереченню.

A –- John is rich «Джон багатий»

B –- Perhaps John is rich «Можливо, Джон багатий»

C – John is not rich «Джон не багатий»

Всі три члени в схемі О. Єсперсена є неначе однорідними і рівноправними, оскільки позначають суб’єктивне ставлення мовця до змісту висловлювання (абсолютну впевненість і невпевненість (тобто сумнів).

Запропонована трьохчленна система неприпустима хоча б логічної точки зору, оскільки тут в наявності дві основи поділу суджень, а саме: якість суджень, за якою вони поділяються на стверджувальні і заперечні, і ступінь достовірності їх змісту з точки зору суб’єкта думки – проста достовірність суджень А і С протиставляється проблематичній достовірності судження В; зміст судження, яке виражене реченням В, може характеризуватись і категоричною достовірністю:

No doubt John is not rich – Без сумніву, Джон не багатий

Крім того, судження, яке виражене реченням В у схемі О. Єсперсена, за якістю може бути і заперечним:

Perhaps John is not rich – Можливо, Джон не багатий.

No doubt John is not rich – Без сумніву, Джон не багатий.

Суб’єктивна модальність (проблематична і категорична ступені достовірності, які виражені службовими модальними словами perhaps і no doubt відповідно, і протилежна їм достовірність з нульовим показником) не змінює стверджувальної або заперечної якості змісту речень. Можливість наявності в одному і тому ж реченні засобів вираження суб’єктивної модальності і заперечення свідчить про різнорідність цих категорій.

Включення значень ствердження і заперечення в категорію модальності пояснюється тим, що модальність помилково сприймається як всеохоплююча, комплексна, багатопланова категорія. Багатьма лінгвістами прийнята дефініція модальності, де вона визначається як категорія, яка виражає відношення висловлювання до дійсності з точки зору мовця. Це загальне визначення модальності в багатьох авторів конкретизується в поняттях об’єктивної і суб’єктивної модальностей, які виражають відповідно відношення висловлювання до дійсності і ставлення мовця до цього висловлювання.

І.3. Предикативність заперечення

Категорія модальності корелює з категорією предикативності. На думку Т.П. Ломтєва, предикативність як “загальна, глобальна, логічна властивість будь-якого висловлювання, вираженого реченням” (тобто властивість не речення, а його змісту, думки) проявляється: 1) в логічних значеннях істинності або хибності і 2) в значеннях заперечення і ствердження, семантика яких є також ніби логічною властивістю речення і одночасно його граматичною властивістю. [4, 126]. Проте за предикативністю слід розрізняти синтаксичну категорію, проявами якої є ніби ствердження і заперечення. Але предикативність, як належність змісту речення до дійсності, є властивістю всього речення в цілому (а не будь-якого члена речення), і властива логіко-граматичному рівню речення (а не синтаксичному рівню розчленування речення).

Предикативність не є категорією якої-небудь частини мови, а категорією, яка характеризує ціле речення, в якому вона прикріплена до члена речення, який виражає логічний предикат. Речення відрізняється від слова або словосполучення саме тим, що слово і словосполучення не мають категорії предикативності і можуть виражати як стверджувальні, так і заперечні за формою поняття. Як відомо, номінативні або називні речення не можуть бути заперечними. Але вони завжди предикативні.

Відомий лінгвіст В.М. Бондаренко відкидає теорію щодо модальності і предикативності категорії ствердження – заперечення. Він вважає, що “включення заперечення, яке сприймається як суб’єктивна оцінка або як нереальність чогось, в число, без сумніву модальних значень, пов’язане з невиправдано широким розумінням самої категорії модальності. Предикативність же, як належність змісту всього речення до дійсності, не залежить від форми (стверджувальної чи заперечної) даного речення. Деякі типи речення не можуть бути заперечними. Але вони завжди предикативні” [4, 24].

Заслуговує на увагу концепція заперечення як вираження відсутності об’єктивного зв’язку. Проте, в якості аналогу заперечення слід розглядати саме відсутність даного, визначеного виду зв’язків в самій дійсності, а не просто об’єктивні зв’язки, до того ж негативні, яких насправді немає. Запереченням є відсутність не тільки об’єктивних зв’язків, але і самих предметів. Або їх ознак, до числа яких входять і самі об’єктивні зв’язки.

Семантика ствердження і заперечення – логічна властивість речення-судження (у класичній двозначній логіці висловлювання, істинне при стверджуванні, стає хибним при запереченні, і навпаки: істинне при запереченні, воно стає хибним при ствердженні). Але вона водночас є і граматичною властивістю речення, оскільки для вираження вказаних відмінностей є особливі форми речення. Формальна логіка розглядає заперечення, не звертаючи уваги на засоби його вираження: для неї вирази типу

He can’t speak English

It’s impossible he can speak English

рівнозначні. Для граматики ж (синтаксису) ці два речення мають зовсім відмінну структуру. Таким чином, якщо формально-логічне заперечення єдине для всіх людей (логічна операція утворюється за допомогою введення в судження заперечної частки not і звороту It’ s impossible), то форми вираження і правила функціонування його в природній мові різні.

ІІ. ТИПИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

ІІ.1. Загальне заперечення

Речення, яке містить в собі заперечне слово або заперечну форму дієслова (в англійській мові це – auxiliary / modal / have і be – дієслова) називається граматично заперечним. У заперечному реченні завжди заперечується певне твердження (предикація), яке називається сферою дії заперечення. Сферою дії заперечення може бути все речення або тільки його частина. У зв’язку з цим лінгвісти германських мов виділяють два типи заперечення в реченні: загальне заперечення (коли сферою дії заперечення виступає ціле речення) та часткове заперечення (коли заперечується лише один із семантичних компонентів речення). У будь-якому реченні можуть бути семантичні компоненти, які не підлягають запереченню – пресупозиції. У реченні: I don’t worry that he has gone компонент ‘he has gone’ входить у сферу дії заперечення, але не заперечується.

Таким чином, користуючись розмежуванням заперечення на загальне і часткове на прикладах, взятих з англійської класичної літератури і їх інтерпретації українською мовою, ми можемо чітко встановити різновидності категорії заперечення в сучасній англійській мові.

Відмінність трактування заперечення в англійській та українській мовах виявляється в загальновідомому явищі, яке можна ілюструвати таким прикладом: в українському реченні - Він ніколи не ставить нікому ніяких запитань - в англійській мові буде відповідати речення He never asks anybody any questions. Отже, в полігамній українській мові не завжди знаходиться еквівалент в моногамній англійській. Один прислівник never повністю заміняє чотири різновиди заперечення: never = ніколи, не ставить, нікому, ніяких.

У граматиці переважно говориться, що в англійській мові можливе тільки одне заперечення в реченні, але це не дуже точно. Якщо сказати ‘He never comes here and does not write to us ‘, то в реченні будуть два заперечення, які в цій ситуації допустимі. Очевидно, що “правило” треба сформулювати іншим чином: можливе тільки одне заперечення в частині речення, яка групується навколо одного присудка.

Одна відмінність у функціях заперечення в реченні дійсно явна: заперечення може належати або всьому реченню в цілому, або окремому його членові.

Загальне заперечення виражає розподіл понять між підметом і присудком. Інакше кажучи, воно показує поняття, по відношенню до підмета, в заперечній формі. У цьому випадку присудок завжди виражений в заперечній формі (крім речень англійської мови, в яких вживаються заперечні займенники, прислівники, а також заперечні сполучники), або заперечення схрещене з займенником або прислівником. Займенниками, які схрещені з запереченням можна вважати слова: none, no (перед іменниками), no one, nobody, nothing:

None of them came in time.

There were no letters for you this morning.

Nobody came in time.

Nothing had happened.

Сюди ж належать адвербіальне словосполучення by no means і словосполучення not at all, яке може бути в більшій чи меншій мірі єдиним цілим.

Laughter is not at all a bad beginning for a friendship.

Тлумачення речень із загальним запереченням у сучасній англійській мові пов’язане з однією суттєвою проблемою. Як зрозуміти своєрідну особливість англійської мови, яка полягає в тому, що для утворення заперечної форми від більшості дієслів в теперішньому і простому минулому часі вживається спеціальне допоміжне дієслово do ?. Ця особливість, з одного боку, пов’язана з аналітичною будовою в цілому і з законами порядку слів, але семантична сторона справи цим ще не пояснюється.

Академік А.А. Шахматов вважав, що в англійській мові заперечення має модальний характер [13, 289]. Внутрішній зміст вживання особливого допоміжного дієслова для утворення заперечної форми він вбачав в тому, що заперечення забарвлене тут суб’єктивністю. Наприклад, якщо мовець заявляє: he does not smoke, він не просто констатує факт, що той не курить, а спростовує чиюсь думку про те, що той курить. Іншими словами, можна сказати, що мовець не констатує відсутність факту, а заперечує його наявність. Таким чином, можна було б говорити про те, що в англійському дієслові існує особливий заперечний спосіб, і функція допоміжного дієслова do полягає саме в тому, що він служить для утворення форм цього способу. Проте для інших часів таких особливих форм не має.

Наприклад, майбутній або перфект у заперечній формі відрізняються від стверджувальної тільки тим, що при присудкові стоїть заперечна частка not. Таким чином, якщо навіть визнати, що do є засобом утворення особливого заперечного способу, потрібно зауважити, що це стосується тільки двох часів – теперішнього і простого минулого, і то не від усіх дієслів.

Дослідники англійської мови також зазначають, що загальне заперечення може відноситись до різних членів речення, а не тільки до слова-присудка. Так, речення з заперечним підметом no man, nobody, nothing і ін. інтерпретуються як загальнозаперечні, хоча присудок за формою стверджувальний

Nothing was said - Нічого не було сказано.

Загальним заперечення буде і в усіх тих випадках, коли у функції додатку або обставини виступає відповідно заперечний займенник або заперечний прислівник, тобто у випадках заперечення квантора загальності:

Я нічого не бачив <I saw nothing >              Я не бачив нічого

Крім того, в англійській мові конструкція із заперечним додатком статистично перевищує паралельну синонімічну конструкцію при допоміжному дієслові. Якщо ж заперечення в додатку не виражене заперечним займенником або прислівником, але зберігає за собою фактор негативності, воно виражається будь-яким іменником, причому заперечна частка not завжди стоїть перед ним.

Mr. Moore raised not his eyes from the paper [14, 127].

В англійській мові заперечення інколи зустрічається в структурі головного речення, хоча типовим вважається його вживання в підрядному реченні:

I don’ t think I was much astonished [17, 379 ]

Вищевказані складнопідрядні речення в англійській мові вживаються доволі часто. У цьому випадку головні речення в переважній більшості починаються з I don’t think, I don’t suppose, I don’t know, I don’t believe і ін. Такий тип головного речення виражає сумнів і невпевненість у фактах, про які говориться у підрядному реченні.

ІІ.2. Часткове заперечення

Щодо часткового заперечення, то воно є запереченням будь-якого члена речення, де присудок вживається в стверджувальній формі. Серед визначень про часткове заперечення найбільш цінним є визначення А.М. Пєшковського: “ ... речення з позитивним присудком, але із заперечною часткою при іншому членові можна назвати частково-заперечним” [12, 6].

Для того, щоб все речення в цілому набуло заперечного характеру, зовсім не обов’язково, щоб заперечення було виражене часткою not і стояло поряд з присудком, або було включене в його склад, вклинюючись між його складовими елементами, до прикладу, при аналітичній дієслівній формі. Заперечення може бути схрещене з займенником або з прислівником і входить таким чином в склад речення – підмета, додатка або обставини, надаючи заперечного змісту всьому реченню. У цьому відношенні англійська мова суттєво відрізняється від української. В українській мові для того, щоб все речення носило заперечний характер, необхідно, щоб при присудкові стояла заперечна частка не, а схрещені з запереченням займенники: ніхто, ніщо, нічого, ніякий; прислівники: ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк, а також такі вирази, як: ні один, ні разу, ніяким чином, ні в якому разі – так, ніби додатково підсилюють це заперечення, яке належить одному членові речення – підмету, додатку чи обставині. Наприклад, в українському реченні Я ніколи його не бачив, при присудку стоїть заперечна частка не, яка і забезпечує заперечний зміст всього речення. Заперечний прислівник ніколи тільки підсилює, так ніби абсолютизує цей заперечний зміст, який існує і без нього. Якщо слово ніколи випустити, відпаде тільки абсолютність або узагальненість заперечення, а саме заперечення залишиться: Я його не бачив.

В англійській мові стан речей зовсім інший. Якщо в реченні I have never seen him випустити заперечний прислівник never, то відпаде не тільки абсолютність заперечення, але і все заперечення в цілому: I have seen him. Таким чином, в той час як українською мовою слово ніколи тільки підсилює і підкреслює заперечення, яке виражене заперечною часткою, англійською, при відсутності заперечної частки, слово never несе на собі весь тягар заперечної функції.

Проте це відбувається тільки з прислівником never – прислівником, в якому схрещення поняття заперечення з поняттям повторюваності дії призвело до значення повного заперечення. Інші заперечні прислівники зустрічаються в такій функції порівняно рідко і до того ж з особливим стилістичним забарвленням. До прикладу, українському реченню Я його ніде не знайшов в англійській мові не може відповідати речення I found him nowhere (дослівно: “Я знайшов його ніде”). В цьому розумінні потрібно сказати: I did not find him anywhere. При такій побудові заперечного речення заперечення включене в присудок, а обставина місця виражена займенниковим прислівником неозначеного характеру (буквально, таким чином, сказано: “Я не знайшов його де-небудь”). Неозначений займенниковий прислівник місця де-небудь не сприймається як замінне і уточнююче значення заперечного присудка не знайшов. Для того, щоб виразити таку заміну і уточнення, українською потрібно поставити не неозначений, а заперечний прислівник ніде. Англійською, навпаки, саме неозначений прислівник anywhere відразу сприймається як уточнення заперечного присудка і відразу співвідноситься з цим присудком, так що not - anywhere майже складає єдність, тоді як сказане ‘I did not find him nowhere ‘ є зовсім неможливим.

Такі ж явища спостерігаються і в випадку, коли заперечення стосується додатка. Наприклад: українському реченню Я там нікого не знайшов може відповідати англійське речення I found nobody, there , але значно природніше буде сказати ‘I did not find anybody there‘ (дослівно: Я не знайшов там кого-небудь ). Так само: Він нічого не сказав - He said nothing, або краще he did not say anything. Речення: I found nobody there;he said nothing можливі, але звучать дещо офіційно. Заперечний прямий додаток після дієслова в стверджувальній формі справляє враження різкого поштовху, який неначе перекидає почату структуру речення. Ось чому в звичному розмовному або літературному стилі такі звороти небажані.

Якщо заперечний додаток виражений не одним словом займенникового типу (none, no one, nobody, nothing), а сполученням заперечного займенника з конкретним іменником, то також можливі два варіанти: можна зберегти конструкцію в такому вигляді, а можна також перенести заперечення в дієслівну форму, а при додаткові поставити займенник any. Наприклад:

                Я не знайшов там ніяких книг

I found no books there                I did not find any books there

I have found no books there       I have not found any books there

Обидва варіанти допустимі в звичайному розмовному і літературному стилі, але другий звучить природніше, тоді як в першому відчувається видима напруженість.

Усі ці випадки так само властиві непрямому додатку. Але потрібно зауважити, що заперечний непрямий додаток не може стояти на тому місці, де стоїть ненаголошений непрямий додаток, тобто без прийменника між присудком і прямим додатком, а повинен стояти в кінці речення з прийменником to. Так, приміром, не можна сказати: