Життєвий шлях та наукова творчість Макса Вебера

Київський економічний інститут менеджменту

«ЕКОМЕН» 
 
 
 

Курсова робота

з курсу:історія  соціології

на тему:«Життєвий шлях та наукова творчість Макса Вебера» 
 

                                                                                         Студентки

                                                                                         Київського економічного

                                                                                          інститутуl курсу

                                                                                          спеціальності соціологія

                                                                     Черковської М.О. 

                                                                                    Перевірила: Ілляхова М.В. 
 
 
 

Київ-2010

Зміст

1. Вступ………………………………………………………………………3
2. Життєвий шлях Вебера:…………………………………………………5

  2.1.Роки  дитинства та навчання………………………………………………5

    2.2.Вчителювання…………………………………………………………….7

    2.3.Роки після хвороби………………………………………………………8

    2.4.останні роки життя……………………………………………………….9

3. Наукова творчість Макса Вебера………………………………………11
4. Макс Вебер і сучасність………………………………………..………..25
5. Висновки………………………………………………………………….27

Використана література………………………………………………………..31

1. Вступ

     Макс  Вебер належить до числа найбільш впливових і водночас ще надто  мало відомих у нас соціологів двадцятого сторіччя. Лише нещодавно  з’явився друком збірник його вибраних праць у російському перекладі. Українською мовою праці цього  всесвітньовідомого дослідника взагалі  не виходили — за винятком кількох  невеличких уривків. Тим часом до його ідей і висновків постійно звертаються  сьогодні фахівці — соціологи, економісти, історики і юристи, політологи і  культурологи. Світову славу вченому  принесли його дослідження культурно-духовних джерел новоєвропейського капіталізму, праці з історії господарства та господарської етики світових релігій, новаторські відкриття  у галузі соціологічної та політологічної теорії.

     Цього вченого іноді називають «Галілеєм  соціально-наукового пізнання» або  «буржуазним Марксом». Звичайно, ці порівняння, як і всяка аналогія, умовні. Та є тут і певна частка істини. М. Вебер — так само, як і Е. Дюркгейм, В. Парето, Д.-Г. Мід  та інші класики світової соціологічної  думки — причетний до методологічної революції у соціології, внаслідок  якої ця наука вивільнилась від однобічних натуралістичних уявлень і спрямувала свій інтерес у бік вивчення сучасних форм соціальної взаємодії людей. М. Вебер вніс також серйозні корективи  у розуміння фундаментальної  проблеми взаємозв’язку між економікою і суспільством. Він надав цій  проблемі більш коректного наукового  формулювання, показавши, що питання  про «первинність» чи «вторинність»  економічних відносин взагалі лежить за межами можливостей емпірично-наукового  обґрунтування і що з емпіричного  погляду обидві «великі каузальні  гіпотези» — як Марксова, так  і протилежна їй — однаковою мірою  можливі. Спираючись на аналіз величезного  фактичного матеріалу, вчений показав, що духовні запити людей можуть виступати  не менш важливим чинником історичного  прогресу, аніж їх матеріальні інтереси (що стало, зокрема, одною з причин тривалого замовчування його праць  правовірними марксистами). Застосувавши поняття «раціоналізації», М. Вебер  дав оригінальне пояснення особливостей економічного, соціально-політичного і культурного розвитку західного суспільства нового часу, а це, у свою чергу, дозволило по-новому глянути на предмет, функції і методи соціології, його працю «Протестантська етика і дух капіталізму» справедливо відносять до числа класичних творів світової соціологічної думки.

     Все це  зумовило вибір об'єкта, предмета, мети, та завдань нашого дослідження.

     Об'єктом  дослідження є наукові концепції Макса Вебера та його життевий шлях.

     Предмет дослідження – особливості теорій цінностей та ідеальної типізації М.Вебера.

     Мета  і завдання дослідження.  Вивчення прикладного значення Веберівських концепцій для українського соціуму.

     Для досягнення сформульованої мети потрібно вирішити такі завдання:

• розкрити суть та теоретичні засади наукового доробку М.Вебера;
• виявити принципову різницю його поглядів у порівнянні із поглядами інших класиків;
• на основі аналізу основних теоретичних концепцій М.Вебера визначити її значення для сучасної української соціології.

     Дослідження ґрунтується, з одного боку на аналізі  Веберівських концепцій провідними зарубіжними теоретиками – Р.Арона, Б.Берельсоном, Е.Даунсоном, С.Ліпсетом, Ф.Кемпбеллом, В.Міллером, В.Ріккером, С.Рокканом, С.Ківітом, М.Фіоріною, П.Ордешуком і, з іншого, на аргументах українських  та російських соціологів – Є.Головахи, Ю.Давидова, М.Горшкова, В.Матусевича, Ю.Левади, В.Комаровського, Л.Сєдова, О.Петренка, С.Швеця, М.Чурилова та ін. 
 
 

2. Життевий  шлях Вебера

           2.1.Роки дитинства  та навчання

     М. Вебер народився 1864 р. в Ерфурті. Сім'я в якій він ріс була досить забезпеченою і належала до кагорти  товарно-промислової буржуазії та чиновництва, що одразу ж дало хлопцеві багато привілеїв, поставивши його на вищий щабель в соціально-класовій структурі німецького суспільства. А це, в свою чергу, сприяло тому, що Макс отримав змогу ще в юному  віці посягнути ті найпередовіші  здобутки світової наукової думки, які  полонили тогочасне суспільство. Батько Макса приєднався до проБісмаркських  націонал-лібералів і виїхав до Берліна, де став спочатку депутатом пруського  парламенту, а потім -Рейхстагу індивід.

     Мати  походила із родовитої і заможної сім’ї Фаленштейнів. Найкращі спогади  дитинства майбутнього вченого  пов’язані з колоритною фігурою  його діда Г. Фаленштейна — учасника війни проти Наполеона — та його віллою на березі річки Неккар у Гайдельберзі, де сім’я відпочивала  влітку. Мати була духовним центром  родини; глибоку пошану і любов  до неї М. Вебер зберігав протягом усього життя. Ця жінка була вихована у дусі кальвіністської набожності, водночас вона мала добру класичну освіту. У домі Веберів часто бували видатні вчені і політичні  діячі — Т. Моммаен, В. Дільтей, Г. Трейчке, Р. Беннінгсен та інші. Дід  і батько брали активну участь у діяльності німецької націонал-ліберальної  партії. . З самого раннього дитинства  юний Вебер оримав можливість під  впливом різних наукових дискусій, які мали місце в нього в  домі, формувати свій власний погляд на речі, на хід світової історії, на реалії тогочасного життя Німеччини  і світу. А, як відомо, висновки кристалізовані в дитячому віці мають вплив на формування подальших думок протягом життя, бо вони є найменш заангажованими, упередженими, на них не в токій  значній степені впливає навколишнє середовище, вони виходять лише з особистих  відчуттів дитини і керуються  лише її природніми інстинктами. В такій  ситуації опинився маленький Макс, на якого прямо не "тиснули" ні суспільство, ні батьки і який під впливом різних "дорослих" дискусій формував свій власний світогляд. Хлопець не зазнав такого деструктивного впливу суспільних негараздів на свою свідомість, як його однолітки. Можна сказати, що з ними він зтикнувся тоді, коли вже був достатньо сформований як

     Первісток у родині, маленький Макс у ранньому дитинстві тяжко перехворів на менінгіт, протягом тривалого часу його життя  було під загрозою. Водночас досить рано проявилися його розумові здібності. «В інтелектуальному відношенні, —  писав Вебер, — я дозрів досить рано, тоді як в усіх інших відношеннях  дуже припізнився»[3;7]. Тринадцятирічним школярем він «під партою» перечитує твори Гете, цікавиться працями Спінози, Канта, Шопенгауера. У п’ятнадцять років предметом його читання стають твори Геродота, Вергілія, Тіта Лівія, Цицерона, Саллюстія та праці з історії європейського середньовіччя. А далі, в процесі інтелектуального розвитку, він все глибше і глибше вдосконалював свої знання. Так по закінченні гімназії у Шарлоттенбурзі Вебер отримує акодемічну підготовку юриста в Берлінському, Геттингенському, Страстбурзькому, Гейдельберзькому університетах, Він спеціалізувався в галузі історії і теорії права, але центром його інтересів були проблеми політики в широкому значенні цього слова. Своїм основним фахом за прикладом батька він обирає право; однак поряд з юридичними дисциплінами інтенсивно вивчає економіку, філософію, стародавні мови. Закінчивши університетське навчання протягом 1883 — 1884 років, він відбуває військову повинність, потім деякий час працює в судових установах, продовжуючи водночас займатись науковою діяльністю — зокрема як активний учасник наукового семінару відомого історика права Л. Гольдшмідта. Змолоду вихований у ліберальному дусі, М. Вебер зближується у цей час з такими ж, як і він, молодими гуманітаріями, які прагнули проведення у Німеччині буржуазних реформ — насамперед із В. Зомбартом, Ф. Майнеке, Е. Трьольчем, Г. Шульце-Гаверніцем та ін. Разом із ними він бере активну участь у діяльності «Спілки соціальної політики», яку заснував «катедер-соціаліст» Г. Шмоллер. Дещо пізніше вчений примкнув до християнсько-євангелічного руху, ставши близьким приятелем одного з його лідерів Ф. Наумана.

     У 1886 р. здача перших університетських іспитів з юриспруденції.

     У 1889 p. M. Вебер захистив докторську дисертацію “До історії торгівельних суспільств в середні віки”. А в 1891 пише дисертацію "Римська аграрна історія і її значення для державного та приватного права". Співбесіда під час її захисту з професором Моммзеном послужило приводом для запрошення Вебера на посаду професора кафедри факультету права Берлінського університетуНевдовзі М. Вебер одружується зі своєю кузиною, донькою лікаря з м. Ерлінгаузена Маріанною Шнітгер. В цей час за пропозицією «Спілки соціальної політики» М. Вебер бере участь в одному з перших у Німеччині емпіричних обстежень становища найманих сільськогосподарських робітників у Східній Пруссії. Вивчення мотивацій трудової діяльності німецьких та польських батраків дало вченому багато матеріалів для роздумів про роль рель гійного виховання у виробленні ставлення до праці і формуванні типових ціннісних орієнтацій певних груп селянства. В цей же час він публікує дослідження про біржу, до аналізує мотивації діяльності учасників біржових операцій.

            2.2.Вчителювання

     1894 р. Фрейбурзький університет пропонує  М. Веберові кафедру політичної  економії; вчений приймає цю пропозицію. У вступній лекції він торкається  політичних питань, зокрема проблеми  розбудови сильної національної  держави. Підкреслюючи свою приналежність  до буржуазного класу, М. Вебер  водночас вказує на нездатність  німецької буржуазії виконувати  роль національної еліти. Засобом  подолання політичної слабкості  буржуазного класу має бути  кропітка і тривала праця по  політичному його вихованню, виробленню  у ньому свідомості провідної  і консолідуючої національної  сили. З початку 1897 р. Вебер  очолює кафедру політичної економії  Гайдельберзького університету, яку  до цього займав відомий лідер  німецької історичної школи політекономії  Карл Кніс. Тут він близько  сходиться з істориком права Г. Єлінеком та істориком церкви Е. Трьольчем, погляди яких багато у чому співпадали із веберівськими. На цей час припадає гострий конфлікт між М. Вебером і його батьком, якого він звинуватив у нечуйному ставленні до матері; відносини між батьком і сином так вже ніколи й не відновилися.

     Не  пробувши у Гайдельберзі і двох років, вчений змушений був залишити викладацьку  роботу внаслідок тяжкої нервової хвороби. Він повністю втрачає працездатність і, як пише біограф, «стає нездатним  ні до читання, ні до писання, ні до думання»[3;8]. Тривалий час Вебер лікується вдома та в санаторіях, неодноразово виїздить разом із дружиною до Італії, подовгу залишаючись у Римі та Флоренції. Лише навесні 1902 р. здоров’я його покращало. Вебер пробує повернутись до викладання, однак умови, запропоновані факультетом права Гайдельберзького університету, видаються йому принизливими і він покидає роботу. Певний час він веде замкнений спосіб життя, спілкуючись лише з вузьким колом друзів і знайомих; у цей час він робить детальний власний опис своєї хвороби, однак написане заклеює в конверт з поміткою «розкрити після 2000 року» (Маріанна Вебер знищила цей матеріал у 1944 році).

     2.3.Роки  після хвороби

     Поступово вчений повертається до наукової і  громадської діяльності (в цей  же час він отримує велику спадщину свого померлого дядька, і ставши матеріально незалежним, відмовляється  від викладацької роботи). Він пише цикл статей під спільною назвою «Рошер і Кніс та логічні проблеми політичної економії», де піддає ґрунтовній критиці  теоретичні уявлення історичної школи, які були певний час близькі і  йому самому. У методологічних питаннях М. Вебер солідаризується з ідеями видатного представника баденської школи німецького неокантіанства Г. Ріккерта, книгу якого «Межі природничо-наукового  утворення понять» називає «дуже  гарною». Однак поділяючи гносеологічні  погляди Ріккерта, М. Вебер водночас піддає серйозному переосмисленню неокантіанську аксіологію (теорію цінностей). З 1904 р. М. Вебер разом з Е. Яффе та В. Зомбартом розпочинають видання часопису «Архів соціальної науки і соціальної політики». Перший випуск часопису відкривала програмового характеру стаття «Об’єктивність соціально-наукового і соціально-політичного пізнання», що належала перу М. Вебера; другий і третій містили публікацію першої частини праці «Протестантська етика і дух капіталізму». 1904 р. вчений на запрошення Гарвардського університету разом з Трьольчем приїздить до США, де вперше після довгої перерви виступає з доповіддю на науковому конгресі, відвідує на півдні США сім’ї кількох своїх родичів по материній лінії. З одним із них М. Вебер побував на зібраннях місцевих баптистських громад. Високо оцінюючи здобутки американської цивілізації, вчений разом з тим зауважив, що в американському суспільстві прагнення до наживи, позбавлене усякого релігійно-етичного змісту, набуває часом характеру чисто спортивної пристрасті.

     1907 отримує спадщини дозволяє Вебером повністю присвятити себе науці.

     1908 інтерес до "Індустріальної психології" приводить до публікації двох  досліджень на цю тему. Гейдельберзький салон Вебера відвідує більшість німецьких учених того часу: Віндельбанд, Еллінек, Трельч, Науман, Замбарт, Міхельс, Теніс. Він допомагає радою молодим університетським вченим, Дьордь Лукач, Карл Левенштейн. Організує німецьку асоціацію соціологів і відає серію робіт після соціальніх наук. 1909 публікація статті "Виробничі відносини в сільському господарстві античного світу". Початок роботі над "Господарством і суспільством".  1910 бере доля в конгресі німецької асоціації соціологів, де займає чітку позіціюпроті расистської ідеології.  В 1912 залішає керівній комітет німецької асоціації соціологів через розбіжності в поглядах з пітання про "свободу від оцінки".

     2.4.Останні  роки життя

     Вілла Фалленштейнів у Гайдельберзі поступово  стає одним із осередків духовного  життя цього давнього німецького міста. Тут часто збираються як однодумці, так і духовні опоненти Макса і Альфреда Веберів. Тут деякий час прожив Е. Трьольч, часто бували Ф. Тьонніс, Г. Зіммель, Е. Блох, Е. Толлер, Г. Лукач, Ф. Гундольф. Сучасники помітили навіть свого роду інтелектуальну конкуренцію, яка виникала поміж колом Макса Вебера і популярним тоді гуртком відомого поета Стефана Георге, що теж жив тоді у Гайдельберзі. М. Вебер негативно ставився до естетизму і культу ірраціонального, властивих творчості представників «гуртка Стефана Георге»; зі свого боку поет вважав Вебера «політичним скандалістом». Починаючи з 1915 p., в «Архіві соціальної науки і соціальної політики» з’являються публікації нової кількатомної веберівської праці «Господарська етика світових релігій. Нариси з соціології релігії», її окремі томи присвячені конфуціанству, індуїзмові, буддизмові та ранньому іудаїзмові. Робота містить також окремий «перехідний» розділ під назвою «Напрямки і щаблі релігійного заперечення світу». Праця лишилась незавершеною. Як свідчить один із листів М: Вебера, він планував здійснити також дослідження розвитку європейського бюргерства античної та середньовічної доби, раннього християнства, середньовічного іудаїзму, ісламу, а також східного і західного християнства. Однак і те, що встиг зробити вчений у цьому напрямку, мало винятково важливе значення не лише для соціології. Якщо говорити про найсуттєвіше, можна сказати, що М. Вебер не лише заклав підвалини соціології релігії як окремої субдисципліни, а й обґрунтував нову парадигму соціологічного аналізу процесів культурно-історичного розвитку.

     Після закінчення війни М. Вебер, окрім  інтенсивної наукової роботи, веде також активну громадську діяльність. Він став членом «Народного союзу  за вітчизну і свободу», який об’єднував діячів ліберальної орієнтації, виступав з доповідями на громадсько-політичну  тематику. Найбільш відомими з них  стали лекції «Політика як покликання і професія» і «Наука як покликання», прочитані на запрошення «Вільної спілки студентів» Мюнхена. Ці лекції іноді  називають духовним заповітом М. Вебера. Весною 1919 р. вчений прийняв  пропозицію Мюнхенського університету очолити кафедру політичної економії і розпочав читати курс історії господарства та курс «Загальні категорії соціальної науки». На початку літа 1920 p. M. Вебер застудився і захворів на запалення легенів. 14 червня 1920 р. вчений пішов із життя. Турботи по систематизації і підготовці до видання його незавершених праць взяла на себе його вдова  Маріанна Вебер, яка створила і детальний життєпис цього визнач» ного мислителя.

3. Наукова творчість Макса Вебера

     Великий інтерес проявив М. Вебер до подій  першої російської революції. Аби мати інформацію з перших рук, він за кілька місяців опанував російську мову і уважно слідкував за висвітленням революційних подій у російській пресі. Аналізові подій у Росії  вчений присвятив фундаментальні праці  «Становище буржуазної демократії в  Росії» та «Перехід Росії до мнимого конституціоналізму», а також ряд статей. Як зазначають сучасні дослідники, між висновками «Протестантської етики» про природу сучасного капіталізму і працями Вебера про російську революцію 1905 р. існує прямий зв’язок. Справа в тім, що М. Вебер гаряче симпатизував російському ліберальному рухові і вважав, що російське суспільство в принципі відкрите для сприйняття традиційних ліберально-демократичних цінностей, ідей свободи і демократії. Водночас він був свідомий того, що внаслідок поширення сучасних форм капіталістичного господарювання демократичні інститути і цінності автоматично не виникають; окрім того, історичний розвиток Росії мав специфічні особливості, оскільки тут не було бюргерства у західному розумінні цього слова, тобто того стану, який протягом сторіч виступав ініціатором боротьби за громадянські права і свободи.

     Іншим важливим чинником, який стояв на перешкоді  процесу демократизації російського  суспільства, М. Вебер називав невирішеність  національного питання. Вчений прагнув  осмислити взаємозв’язок між  проблемою російської демократії і  питанням про національне самовизначення пригноблених націй, насамперед українців  і поляків. Погляди М. Вебера на національне питання в Росії формувались під безпосереднім впливом Михайла Драгоманова, роботи якого соціолог знав і високо цінував. Про становище на Україні М. Вебера безпосередньо інформував Богдан Кистяківський, з яким соціолог перебував у дружніх стосунках (ця цікава тема потребує окремого дослідження).

     Публікація  «Протестантської етики» викликала  гостру дискусію; у бік автора було спрямовано чимало критичних зауважень. М. Вебер сам узяв участь у цій  дискусії, пояснюючи і уточнюючи  окремі свої тези і спростовуючи несправедливі, на його погляд, критичні закиди. Водночас він став учасником дослідження  професійних орієнтацій і професійної  адаптації робітників у різних галузях  важкої промисловості, яке здійснювала  німецька «Спілка соціальної політики». Разом з її головою, відомим економістом  Т. Шмоллером і своїм братом Альфредом  М. Вебер розробляє програму та методику дослідження. Передбачалося, зокрема, вивчити вплив капіталовкладень у різні галузі промисловості  і обігу капіталу в них на зміни  у професійній структурі робітничого  класу і професійних та «людських» якостях робітників, а також пояснити явища, пов’язані з негативним впливом  рівня професійної кваліфікації робітників на технічний прогрес  в окремих галузях промисловості. Досліджуючи цю проблематику, М. Вебер  звертається до новітніх здобутків  психології, фізіології, антропології, тривалий час перебуває безпосередньо  на виробництві. Написана ним на матеріалі  цих досліджень праця  «До психофізіології  індустріальної праці» (1910) поклала  початок розвитку соціології праці  у Німеччині.

     З часом всередині «Спілки соціальної політики» виникає і поглиблюється  розмежування між його засновниками і представниками молодшої генерації. Невдовзі останні — і серед  них брати Вебери, В. Зомбарт, Ф. Тьонніс  та ін. — виходять із спілки і на початку 1909 р. засновують «Німецьку  соціологічну асоціацію». З цього  часу розпочинається академічна, офіційна історія німецької соціології. М. Вебер особисто доклав чималих зусиль для створення асоціації, на першому  її з’їзді виступав як основний доповідач (президентом асоціації було обрано Ф. Тьонніса). Тоді ж вчений погоджується на пропозицію відомого видавця Р. Зібека увійти до складу авторського колективу фундаментального видання «Нарис політичної економії». Робота над розділом для цього видання стала поштовхом для великого дослідження про взаємозв’язок між економікою й іншими сферами суспільного життя, над яким Вебер працював до кінця життя. Ця незавершена праця була опублікована під назвою «Господарство і суспільство» лише 1922 р. Продовжуючи роботу по уточненню предмета, об’єкта і наукового статусу соціології, яку розпочали Ф. Тьонніс і Г. Зіммель, М. Вебер публікує працю «Про деякі категорії розуміючої соціології», де обґрунтовує принципово нове бачення предмета і завдань соціології як науки. Власне йшлося про надання концептуальної форми тим ідеям, які вже знайшли практичне втілення у ході роботи над «Протестантською етикою». Водночас він заглиблюється у музикознавчі проблеми. Його цікавлять соціологічні фактори, які зумовлюють специфічні особливості музикальної культури Західної Європи (дослідження М. Вебера про раціональні і соціологічні засади музики було опубліковано вже після його смерті).

     Над рукописом «Протестантська етика  і дух капіталізму» М. Вебер працював протягом 1903 — 1904 років. Такі досить стислі строки певною мірою зумовлені прагненням «підготувати», як він сам говорив, часопис «Архів соціальних наук і  соціальної політики», у якому двома  поданнями було надруковано цю працю. Безпосереднім поштовхом до її написання  стало знайомство М. Вебера з опрацьованим його учнем М. Оффенбахером статистичним матеріалом, який свідчив про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованого  робітництва. Дані освітньої статистики Бадена, Баварії, Вютемберга, Рейнських  земель і Угорщини також говорили про те, що число осіб протестантського віросповідання серед тих, хто отримав  вищу і середню технічну освіту, значно більше, ніж число католиків  та представників інших конфесій.

     Вчений  надав цим фактам принципового значення. Зіставивши їх із своїми особистими спостереженнями  під час вивчення становища сільськогосподарських  робітників у Східній Пруссії, М. Вебер висунув кілька гіпотез  щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї  професійної кваліфікації, рівень заробітку  і соціальний статус у цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої  «вибіркової спорідненості» між  догматичними засадами протестантизму (особливо його аскетичних різновидів) і тим, що Веберів колега і опонент, відомий економіст В. Зомбарт, називав  «духом капіталізму».

     Не  буде перебільшенням сказати, що якраз  В. Зомбарт був, поряд із Г. Зіммелем, одним з найближчих ідейних попередників автора «Протестантської етики». Саме він висунув і обґрунтував  концепцію капіталізму як системи  господарювання, яка ґрунтується  на прибутковості і економічному раціоналізмі, тобто доцільності, планомірності  і обліку. «Капіталізм, — писав  В. Зомбарт, — виріс з глибин європейської душі»[3;316]. Це трапилось тоді, коли притаманне новоєвропейській людині прагнення до діяльності, до влади і багатства злилося воєдино з прагненням до порядку і організованості. До схожих висновків прийшов і Г. Зіммель, який у своїй широковідомій праці «Філософія грошей» (1900) спробував всебічно осмислити роль грошей не лише як регулятора ринкових стосунків, а і як чинника, який впливає на все людське спілкування і культуру.

     Погоджуючись  із деякими висновками В. Зомбарта і  Г. Зіммеля, автор «Протестантської етики» більшої ваги надавав питанню  про специфіку того типу капіталістичних  відносин, які утвердились у господарському житті розвинених країн Заходу. Це відносини, в рамках яких господарська поведінка власників засобів  виробництва орієнтована не на задоволення  їх традиційних потреб, а на одержання  прибутку, на збагачення — однак  на збагачення шляхом раціональної організації  виробництва й мінімізації непродуктивних затрат. Сучасне капіталістичне підприємство ґрунтується на засадах рентабельності, уявлення про яку відсутнє як у традиційному селянському господарстві, так і в «капіталізмові» колонізаторів, авантюристів, завойовників і т. п. «Духом» же сучасного капіталізму М. Вебер називає певний, як сказали б сьогодні, «менталітет», коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи, знову ж таки цілком свідомо, своєму способові життя певних аскетичних рис. Люди з такою ментальністю здатні без особливих внутрішніх труднощів адаптуватись до вимог капіталізму як раціонально діючої економічної системи; з іншого боку, сама ця система швидко впроваджується і ефективно функціонує там, де такий менталітет набув масового поширення. У протилежному ж випадку розвиток «раціонального капіталізму» наштовхується на серйозні психологічні перепони, пов’язані з невмінням чи небажанням людей «раціонально» перебудувати свою економічну поведінку і, до деякої міри, весь життєвий уклад.

     Таким чином «протестантська етика», «дух капіталізму» і сам капіталізм як економічна система виступають, за М. Вебером, як явища «вибірково споріднені». Це означає, що між ними можна віднайти певну смислову адекватність — що не дає, водночас, підстав розглядати їх як ланки причинно-наслідкових зв’язків і вважати протестантизм за причину капіталізму чи навпаки. Кожне із цих явищ має власний смисл і власну логіку розвитку. Флоренція доби Відродження, підкреслював М. Вебер, була центром тодішнього капіталістичного розвитку, ринком грошей і капіталів усіх великих держав того часу — однак її життя ще не було пройняте духом капіталізму. Водночас цей дух панував серед жителів провінції Пенсільванії XVIII ст., де не було ні скільки-небудь значної промисловості, ні великих банків. Схилившись на бік Реформації, населення багатих західноєвропейських міст відчуло не знану раніше «духовну тиранію» — однак терпіло її, не зменшуючи свого прагнення до нагромадження капіталів, і т. ін. Зрозуміло, що відому тезу про «надбудову як відображення базису» М. Вебер розглядав як надто сильне спрощення неймовірно складних взаємозв’язків між матеріальними і духовними, об’єктивними і суб’єктивними чинниками історичного розвитку.

     Праця М. Вебера спрямована не на обґрунтування  того чи іншого варіанта філософії  історії, а на розв’язання чисто  емпіричної проблеми — пояснення  механізмів впливу релігійних мотивацій  особистості на її економічну поведінку. Визначаючи глибоку внутрішню несумісність між економічним раціоналізмом  і відверто ірраціональними мотивами поведінки людини, яка прагне потойбічного спасіння, дослідник на основі фактичного документального матеріалу показує, як внутрішня логіка розвитку аскетичного  протестантизму — зокрема його вчення про предестинацію — стимулювала  формування уявлень про професійне покликання і професійну самореалізацію, під впливом яких складався новий  стиль життєвої поведінки економічно активних верств населення. Протестантська етика не була причиною появи капіталізму  як раціонально орієнтованої економічної  системи, вона її не творила і не могла створити; однак вироблені  ідеологами Реформації нові цінності сприяли «прориву» системи традиціоналістських  уявлень про сенс людського життя  і роль у ньому економічних  чинників. А це, зі свого боку, сприяло  утвердженню у масовій свідомості нових, відмінних від традиційних  понять про професію, працю, дисципліну та ін., без яких неможливе нормальне  функціонування сучасних економічних  інститутів.