Життя та діяльність Яна Амоса Коменського

ВСТУП

Актуальність дослідження. Геніальний син чеського народу,      педагог – класик, основоположник педагогічної науки, великий мислитель, патріот, демократ – гуманіст Ян Амос Коменський (1592-1670) належить до тих історичних особистостей, які своїми творіннями і відданою служінням народу здобули нев’янучу славу і любов. Його праці є актуальні і сьогодні. Мислитель і засновник нової прогресивної педагогічної системи                     Я. А. Коменський є славою і гордістю не тільки чеського народу, але й великої сім’ї слов’янських народів і всього людства. Він жив у епоху бурхливих історичних подій, коли визрівав новий клас – буржуазія, займав виразно демократичну позицію в складних умовах класової боротьби того часу, відстоював прогресивні ідеї і все своє життя боровся проти соціального і духовного рабства. Коменський високо підніс традиції гуманістичного руху, невичерпного оптимізму і великої любові до людини: «Людина є не що інше, - писав він, - як гармонія як щодо тіла, так і щодо душі». У своїх творах         Я. А. Коменський надзвичайно виразно окреслив прогресивні для свого часу вимоги в галузі освіти и виховання, зобразив ідею народоправства та рівності.

Нові ідеї і практику навчання Я. А. Коменський геніально синтезував, створивши педагогічну систему, яка була новим, вищим етапом у розвитку педагогічної науки, підсумком і теоретичним обґрунтуванням усього позитивного досвіду свого часу.

Гуманіст Коменський вважав людину образом Божим і був упевнений, що учень бажає пізнати про світ усе. Тому в школі «за Коменським» учителі впихали в дитину стільки знань, на скільки вистачало сил. Шкільна система, що зійшла з конвеєра в ХVII столітті, згодом зносилася. З’ясувалося, що людина – не образ Божий. Крім того, інформації про світ ставало все більше, і щоб викладати її дитині, потрібно було прив’язувати її до столу і стільця.

Твори великого чеського педагога й досі не втратили свого значення. Правильною є думка про те, що Я. А. Коменський – не лише історія, а значною мірою і сучасність прогресивного людства. Велика заслуга Коменського перед людством полягає в тому, що він з позиції демократизму і гуманізму зміг дати критичну оцінку всієї віджилої середньовічної системи виховання. Коменський, враховуючи все те цінне, що було накопичено його попередниками в галузі теорії та практики виховання, створив педагогічне вчення, яке і донині зберігає свою сучасність і необхідність.

Для того щоб ефективніше викладати у наш час, необхідно знати витоки створеної системи, її історію. Необхідно зрозуміти її склад, сутність і першочергові цілі. Щоб не допустити помилок у майбутньому, важливо знати досвід минулих поколінь і задіювати даний досвід на практиці.

Об’єктом дослідження є педагогічна діяльність та дидактичні принципи найбільшого педагога, видатного громадського діяча                 XVII століття Яна Амоса Коменського.

Предметом дослідження є процес формування та розвиток наукових, поглядів на протязі усього життя Я. А. Коменського, згідно основних принципів та його творів.

Метою дослідження є аналіз системи поглядів Я. А. Коменського щодо удосконалення організаційних форм навчання.

Відповідно до даної мети в дослідженні ставляться наступні завдання:

• Дослідити життєвий шлях Я. А. Коменського, як процес формування та еволюції його поглядів;

• розкрити такі аспекти діяльності Д.І. Яворницького, як: наукової, громадської та публіцистичної;

• показати як відображені дидактичні принципи Я. А. Коменського у його працях.

Методи дослідження.

Методологічну основу дослідження становлять діалектичний і метафізичний методи наукового дослідження. Серед загальнонаукових – системний, принцип співпадіння логічного та історичного, індукції та дедукції. Кожен з них мав своє функціональне навантаження для досягнення поставленої дослідницької мети та вирішення відповідних завдань: метод системного аналізу був використаний для з’ясування особливостей становлення Яна Амоса Коменського як батька дидактики; метод логічного аналізу дозволив зрозуміти головні закономірності у формуванні та розвитку педагогічних поглядів вченого; історико – компаративний метод мав велике значення при визначенні еволюції педагогічних поглядів Коменського.

Джерельна база.

Педагогічна спадщина Я.А. Коменського була предметом особливого наукового зацікавлення багатьох вітчизняних педагогів, залишаючись й надалі однією з найпопулярніших тем історико-педагогічних студій сучасності. На сьогодні маємо солідну кількість досліджень як статейного, так і монографічного формату, де науковці в цілому висвітлили просвітницьку й суспільну діяльність чеського педагога (К. Грот, В. Григорович, А. Красновський, Б. Мітюров, Р. Мних, Т. Флоринский); проаналізували його педагогічні, філософські, релігійні погляди (А. Вайсман, Н. Гончаров, М. Демков, І. Каїров, Д. Лордкіпанидзе, Я. Ярема); визначили вплив його ідей на розвиток шкільництва в Україні в різні історичні періоди (В. Гаджега, М. Даденков, М. Євтух, Б. Єржабкова, Я. Ісаєвич, В. Любащенко, Є. Мединський, А. Піскунов, А. Чума).

Водночас, аналіз радянської і сучасної літератури з проблем коменіології виявив, що в українських дослідженнях практично відсутній історіографічних аспект. Оглядові окремих історіографічних частин аналізу науково-педагогічного доробку Я. А. Коменського в Україні присвячені роботи сучасних вітчизняних дослідників: А. Вихруща, Б. Года, В. Кеміня, Л. Лаптєвої, А. Малько та ін. Однак сьогодні ця проблема досліджена фрагментарно, залишаючись осмисленою лише в частин аналізу спадщини Я.А. Коменського окремими відомими українськими педагогами зазначеного періоду або в контексті аналізу праць, присвячених відзначенню його ювілеїв.

Структура курсової роботи визначається характером досліджуваної проблеми, поставленою метою і завданнями, що випливають з поставленої мети. Вона складається з вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ І

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ У СПАДЩИНІ ВИЗНАЧНОГО ПЕДАГОГА Я. А. КОМЕНСЬКОГО

 Починаючи з XIII століття Східну Європу охопили децентралізаційні процеси. Об’єднані протягом тисячі років єдиною релігією і загальними ворогами люди і народи звернулися до нових цінностей. Цей поворот відбувся не зразу. Католицька церква, намагалася уніфікувати світ за принципами, які вони вважали спочатку і єдино правильними, за цю тисячу років перетворилася на величезну імперію, що носить політичний, релігійний і культурний характер. Започаткований антикатолицький рух мав неоднорідний характер. У Східній Європі він збігався з становленням національного характеру. Разом з Відродженням і Новим часом до західних слов’ян прийшло особливе почуття «самостійності».

Саме ці причини призводять нас до аналізу багатьох положень теорії одного з найзнаменитіших педагогів світу – Яна Амоса Каменського. У стародавніх китайців існувало прокляття: «Щоб ти жив в епоху змін». Коменський не просто жив в епоху змін, він був одним із творців змін, одним з будівельників сучасного світу [2, с. 213].

«Ян народився 28 березня 1592 в містечку Нівніце, на великому, міцно побудованому млині, трохи схожою на фортецю. Напевно, це була одна з кращих млинів в Моравії. Вона належала дядькові Яна, а його батько, Мартін, один час служив в Нівніце при маєтку дворянина з Куновице. Сам Мартін був із сусідньої Комне, куди сім’я перебралася зі Словаччини. Від назви села і пішла прізвище Коменський» [ 5 , с.115].

Дитинство Коменського припало на період розгулу в Європі останнього страшного «бича людського» - чуми. За кілька років, коли йому було десять років, підряд померли його батько, мати і дві сестри. Крім того, Чехія, затиснута між вічно протиборчими Австрією та Угорщиною, опинилася в смузі постійних сутичок армій і іррегулярних банд обох сторін. І як звичайно в такій ситуації відповіддю на утиски з обох сторін стає власне опір. Він виокремився і став окремим рухом, який прийнято називати Гусинським (табористським). Його помірним, культурно – релігійним крилом стала протестантська секта Чеських (Моравський) братів.

У 1608 році Ян Коменський стає учнем школи Чеських братів у              м. Пшерів, найбільшої і «найкращою серед братських навчальних закладів» [5, с. 125]. У 1611 році він проходить обряд протестантського хрещення і додає у своєму імені друге – Амос. За рекомендацією ректора школи           Яна Ланець він, в тому ж році, відправляється в Гернборський університет. Влітку 1613 року Коменський здійснив подорож Північною Європою і того ж року записався до числа слухачів знаменитого Гейдельберзького університету, де провчився близько року. Там він почав роботу над повним словником чеської мови («Скарбниця чеської мови»), але хвороба змусила його припинити заняття. І 1614 року хворий, без грошей молодий Коменський пішки повернувся на батьківщину.

З цього часу починається практична педагогічна діяльність 22-річного Коменського: він став учителем тієї самої школи в м. Пшеров, де декількома роками раніше вчився сам. Він постійно займався самоосвітою, уважно читав твори гуманістів тієї доби, а головне – глибоко вивчав процес навчання в школі і незабаром почав його реформувати заради того, щоб зробити цей процес привабливим для дітей, який пробуджує в них інтерес до знань. Він сміливо порушував традиційні канони тогочасного шкільного життя: широко використовував те, що сьогодні називають «наочність», водив учнів на прогулянки на природу, знайомив їх не лише з книгами, але й з реальним життям, з предметами і явищами, які оточували їх [19, c. 203].

У ході 30-річної війни (Релігійні католицько-протестантські війни 1618—1648 рр.), після поразки чехів біля Білої гори, Чехія втратила самостійність; почалося жорстоке переслідування протестантів. Коменський декілька років переховувався в горах, користуючись заступництвом окремих князів – його репутація вже тоді була дуже високою. Саме тоді він почав створювати свою чудову працю - «Велика дидактика» (Загальна теорія навчання) в чотирьох томах, яку закінчив вже у вигнанні. Книгу чекав блискучий успіх. Як написав один сучасник, навіть «сам автор перестав зневажливо ставитися до свого витвору, який до цього вважав лише гальмом у роботі над більш важливою «Пансофією». Повна назва «Дидактики» звучить таким чином:

«Велика дидактика», яка містить універсальне мистецтво вчити всіх усьому, або вірний і ретельно продуманий спосіб створювати в усіх громадах, містах і селах кожної християнської держави такі школи, в яких би все юнацтво тієї чи іншої статі, без усякого, де б то не було винятку, могло навчатися наук, удосконалюватися, наповнюватися благочестям і таким чином у роки юності навчитися всього, що потрібно для справжнього й майбутнього життя ... Керівною основою нашої Дидактики нехай буде: Дослідження і відкриття методу, при якому ті, хто вчить, менше б учили, учні більше б училися; у школах було б менше одуріння, даремної праці, а більше дозвілля, радості та ґрунтовного успіху»[12, с. 426].

Він приходить до думки, що однією з найголовніших наук людства є педагогіка. Тільки навчаючи і виховуючи людину, ми зможемо побудувати упорядковані держави і господарські системи, вважав великий педагог.

У тяжкий період, коли чеський народ втратив національну незалежність, Коменським рухало величезне бажання допомогти Чехії зберегти культурну спадщину, залишену предками, а головне – поліпшити методи виховання і навчання молоді, в чому він бачив запоруку майбутнього своєї країни. Він закликав до того, щоб вся молодь діставала широку універсальну освіту і вважав обов’язковим зв’язок виховання з навчанням мовам – спочатку рідній, потім латини – як мови науки і культури того часу. Тому немає нічого дивного в тому, що його «Дидактика» користувалася широкою підтримкою не тільки за кордоном, але й на батьківщині [12, c. 440].

Важливо зазначити, що, на відміну від багатьох релігійних людей свого часу, Коменський визнає в прагненні людини до знань Божественну, а не сатанинську природу. Умовою ж задоволення цієї жаги Коменський висуває освіту людини. «Людина за своєю природою, - говорить Коменський, - народжується цілеспрямованою і здатною до розуміння найрізноманітніших речей. Властивість пізнання є божественною в людині. ...Немає потреби що-небудь привносити людині ззовні, необхідно тільки розвивати, з’ясовувати те, що вона має закладеним у собі самій» [18, с. 88].

1628 року, за указом імператора  Священної римської імперії, всі  чехи-протестанти були вигнані  за межі батьківщини. Частина  їх, в тому числі й Коменський, переселилися до польського міста Лешно. Тут він мешкав, з перервами, 28 років, створивши низку чудових педагогічних творів, слава про які розійшлася по всьому світу (в Лешно була закінчена праця «Велика дидактика», написана спочатку чеською мовою, а пізніше перероблена і перекладена латинською мовою – міжнародною мовою науки того часу). У Лешно Коменським була написана перша в світі книга для батьків «Материнська школа» (виховання дітей в родині), а також складено цілий ряд підручників - «Відкриті двері мов», «Фізика», «Астрономія». У своїх підручниках Коменський, першим з педагогів, прагнув до того, щоб діти одночасно пізнавали слова і речі чи явища, які цими словами позначаються. Треба віддати належне проникливості людей того часу – жоден шкільний підручник ні до, ні після Коменського не отримав такого загального визнання і такого поширення, як «Відкриті двері мов», що перевидавався в багатьох країнах Європи. Вчений посилено займався також опрацюванням ідей «Пансофії» - «Навчання всіх усьому» (буквальний переклад - «Всезагальна мудрість»), яка викликала великий інтерес європейських вчених. Це була своєрідна енциклопедія реального світу в поєднанні з основами християнського віровчення [5, с. 185].

До того часу Коменський вже користувався європейською популярністю, і не тільки в протестантських країнах. Так інтерес до проблеми пансофії був таким великим, що група британських вчених того часу вирішила створити міжнародну комісію для зведення воєдино всіх досягнень науки і техніки людства. На чолі комісії мав би стояти сам Коменський. На жаль, буржуазна революція, що розпочалася в Англії перешкодила реалізувати цей задум [13, с. 222]. Коменський же прийняв тоді замовлення шведського уряду опрацювати нову методику навчання латинській мові і відповідні підручники. У результаті з’явилася книга «Новітній метод мов».

У 1650 році Коменський отримує чергову пропозицію високопосадових осіб – князь Сигізмунд Ракоці запропонував йому здійснити реформу трансільванських шкіл у Верхній Угорщині. 13 лютого 1651 року почалося викладання за новою системою в місті Шарош – Патака. У школах мало б бути сім послідовних класів зі своїми кімнатами, вчителями і підручниками. У кожному класі планувалося 1200 годин учбових занять на рік, передбачалися – час для ігор, вихідні дні та канікули. І хоча Коменському не вдалося створити семикласну школу (були відкриті тільки перші три класи), опрацьована ним модель школи збереглася - в дещо модифікованому вигляді – до цього часу [16, c. 236].

Успіхи викладацької діяльності змушують відмовитися Коменського від політичної діяльності, він починає роботу над «Світом чуттєвих речей в картинках», яка стала справжньою революцією в навчальній справі – це був перший в історії підручник, в якому ілюстрації використовувалися як дидактичний засіб, що полегшує дітям засвоєння навчального матеріалу. Підручник витримав величезну кількість видань різними мовами, а його перероблені варіанти використовувалися в європейських школах аж до кінця XIX ст. На основі підручника «Відкриті двері мов» він написав вісім шкільних п’єс, що склали одну широко відому книгу - «Школа-гра».

Налагодивши діяльність нової школи Коменський покинув господарів «... на початку червня 1654 року, і далеко за міські ворота проводжали вчителя натовпу городян, професори і студенти Шарош – Патака»               [17, с. 140].

1654 року Коменський, що був главою лєшненської протестантської громади «Чеських братів», повернувся до Лєшно. Проте під час війни між Польщею і Швецією місто було зруйноване; все майно Коменського і його безцінні рукописи загинули. Притулок вчений знайшов у Амстердамі (1656), де його прийняли з великою пошаною як славетного педагога, автора чудових підручників і методичних праць. Вже через рік там було видано - за ухвалою сенату – зібрання його дидактичних творів у чотирьох частинах, що стало помітною подією в житті Західної Європи. В Амстердамі Коменський працював над капітальною працею «Загальна порада для виправлення справ людських», в якій опрацював план реформи людського суспільства, причому особливу роль приділяв вихованню і освіті громадян. Перші частини цієї праці («Панегерсія» - «Всезагальне пробудження» і «Панавгія» - «Всезагальне осяяння») були видані в Амстердамі 1662 року, рукописи ж інших п’яти частин були загублені й знайдені тільки в XX ст. у Німеччині. Повністю праця латиною була опублікована в Празі тільки 1966 року (див. нижче). А всього Ян Амос Коменський написав понад 250 творів, присвячених одній темі - освіті Homo sapiens. І був глибоко впевнений в тому, що загальна освіта, створення нової школи допоможуть виховувати людей в дусі гуманізму, солідарності, взаєморозуміння. Поступово роки і негаразди беруть своє. Останні роботи Коменського він вже диктує. У листопаді 1670 року Яна Амоса Коменського не стало, він помер на чужині - у Нідерландах [17, c. 155].

РОЗДІЛ II

НАУКОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СПАДЩИНІ Я. А. КОМЕНСЬКОГО

2.1. Загальнопедагогічні ідеї Я. А. Коменського.

Я.А.Коменський – фундатор педагогіки як окремої науки. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління. У працях видатного педагога знайшли відображення народна чеська педагогіка, антична педагогічна спадщина, ідеї багатьох передових педагогів, його власні.

Ідея створення цілісної педагогічної теорії виступає у системі поглядів Коменського як частка загального плану удосконалення людства. У його багаті педагогічній спадщині, і передусім у «Великій дидактиці», вперше у світі педагогічна теорія набула якості науки. Тут розглянуті всі найважливіші питання педагогічної науки. Коменський прямо не дає дефініцій головних понять педагогіки, але аналіз праць цього великого педагога з питань виховання і навчання, особливо аналіз «Великої дидактики», робить очевидною його точку зору. Так, наприклад, Коменський ніде не дає визначення педагогіки як науки, але зі змісту його праць ясно, що педагогіку він розуміє як науку про виховання дитини; Коменський ніде не дає визначення уроку, але з його творів ми вільно можемо вивести розуміння уроку як форми організації навчання [8, с. 38].

Класична праця Коменського «Велика дидактика» (1632 р.) послідовно і систематично висвітлює майже всі основні проблеми навчання і виховання. Довга назва книги в урочистому стилі тієї епохи сповіщає про її головні цілі: «Велика дидактика, яка містить універсальну теорію вчити всіх усього або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної держави такі школи, в яких би все юнацтво обох статей, без будь-якого винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись в норовах, набиратись благочестя і, таким чином, в роки юності навчитись всього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя. Коротко, приємно, ґрунтовно, де для всього, що пропонується, основи черпаються з самої природи речей; істинність підтверджується паралельними прикладами з галузі механічних мистецтв; порядок розподіляється по роках, місяцях, днях і годинах, нарешті, вказується легкий і вірний шлях для вдалого здійснення цього на практиці» [7, с.52].

«Велика дидактика» є плодом строго критичного перегляду всієї нагромадженої спадщини, а також результатом критичного дослідження причин і основ дидактичних способів і прийомів навчання. «Велика дидактика» є великою за широтою і величчю своїх завдань, висунутих і розв’язаних Коменським.

Всі складові частини знань про формування людини у цьому творі пов’язано між собою, а також вперше у світі під них підведено науковий фундамент у вигляді законів. Методологічною основою педагогічної теорії Коменського виявився принцип природовідповідності виховання. Йому підпорядковані всі теоретичні положення «Великої дидактики».

Коменський першим з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами [7, с. 82].

Він першим у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у «Великій дидактиці», він намагається визначити ці закони. Причому робить це шляхом проведення аналогій із закономірностями («основоположеннями»), що діють у природі. Для прикладу: у природі збираються дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, отже діти повинні бути зібрані в школі.

«Правильно обучать юношество, - говорит Коменский, - это значит раскрывать способность понимать вещи, чтобы именно из этой способности, точно из живого источника, потекли ручейки сознания, подобно тому как из почек деревьев вырастают листья, цветы, плоды...» [7, с. 112].

Поєднання в освічену людину енциклопедичних реальних знань з розвитком духовних здібностей підкоряється у Коменського завданню зробити людину розумною істотою і паном всіх створінь, тобто практично чинним і перетворює всі речі собі на користь.

Щоб здійснити таку широку завдання, як вчити всіх усьому, Коменський пропонує навчати всьому «коротко, приємно, ґрунтовно». Звідси випливає прагнення Коменського знайти єдиний керівний дидактичний принцип і єдиний метод навчання для всіх предметів. Для вирішення цього завдання він звертається до природи і прагне в законах природи відшукати необхідні кошти вирішення проблеми У цьому напрямку Коменський йде слідами, прокладеним Беконом Веруламским в його відомому афоризмі: «Природу можна перемагати, тільки підкоряючись їй» [3, с. 100 ]. У дусі у цього афоризму звучить і заява Коменського: «Воспитатель юношества, так же как и врач, является поморником природы, а не ее господином» [3, с. 101 ].

Коменський вимагає рахуватися з природними силами дітей. На цьому і ґрунтується принцип природовідповідності у Коменського. Він переконаний в багатстві природних задатків людей.

Це загальнонауковий принцип раціонального знання, який формувався в науковій свідомості в ході дослідження природного світу. У трактуванні Коменського принцип природовідповідності виховання багатозначний, бо вимагає враховувати й універсальні закони природи, і закони природи людини, і закони природи самого виховання.

Виникає велике смислове поле на базі знань з багатьох наук (у «Великій дидактиці» - це філософські, психологічні, педагогічні знання), інтегровані ідеєю раціонального наукового обґрунтування педагогічного процесу. До розуміння природи цього процесу теоретик підходив від наукових уявлень його часу. Загальна властивість природи – доцільність, мимовільне рух кожної «речі» до свого призначенню, потенційна можливість стати такою, якою вона має бути.

У мистецтві виховання це означає – розвивати те, що має людина «закладеним у зародку», розвивати зсередини, очікувати «дозрівання сил», не штовхати природу туди, куди вона не прагне, слідувати загальному правилом: «Нехай все тече вільно, геть насильство в справах». Виходячи з тези про те, що насіння розуму, моральності та благочестя і прагнення їх до розвитку природи властиві всім людям, Коменський визначав роль виховання «Як найлегше спонукання і деяке розумне керівництво» природним процесом саморозвитку вихованця [4, с. 220].

При цьому малися на увазі не просто іманентність цього процесу, а свідомий саморозвиток: педагогічний процес звернений до особистості учня і утвердженню в ньому почуття власної гідності, самоповаги, серйозного ставлення до своїх обов’язків, до навчальної праці. І разом з тим природовідповідне виховання, як уже зазначено – це «ненасильницька» педагогіка природного та вільного розвитку природних сил і здібностей.

Ідея природовідповідності методів навчання і відповідних з їх зокрема природним силам дітей та юнацтва призводить Коменського до сенсуалістичної рішенням головного питання дидактики – про методи навчання. «Начало познания, - говорит Коменский, необходимо всегда вытекает из ощущений (ведь нет ничего в уме, чего ранее не было бы в ощущениях ). Поэтому следовало бы начинать обучение не со словесного толкования о вещах, но с реального» [6, с. 98].

«Пусть будет для учащих золотым правилом: все, что только можно, представлять для восприятия чувствами, а именно – видимое – для восприятия зрением, слышимое – слухом, запахи – обонянием, подлежащее вкусу – вкусом, доступное осязанию – путем осязания» [6, 110].

Звісно де що схожа ідея з принципом елементарного навчання у Песталоцці, підкреслюючи, що всякий процес пізнання йде від чуттєвих сприймань, уявлень до виразних понять, тільки істина, яка випливає із спостережень, дає людині силу, що не допускає вторгнення в його душу забобонів і помилок. Він твердив, що дітей треба вчити спостерігати: правильно бачити і чути – перший крок життєвої мудрості.

Встановлюючи таку послідовність вивчення основ наук, Коменський виходив із своїх філософських поглядів, а також із теорії сенсуалізму і був на той час педагогом-новатором.

Коменський виводить ідею загальної освіти з нового погляду на людину та з позицій щодо ролі виховання. Єдиним доцільним засобом реформування суспільства він називає зразкове виховання молоді. «Людина робиться людиною лише завдяки вихованню»[10, с. 333]. Справу виховання молоді покладає на школи. Тому вся молодь повинна відвідувати школу.

З таких же міркувань Коменський виводить загальну мету і завдання виховання. Мета виховання – підготувати людину до майбутнього життя на небі, а також до справжнього життя на землі.

Така підготовка має три ступені (триєдине завдання виховання):

– оволодіння мудрістю (все знати про себе i речі навколишнього світу) цьому сприяє розумове виховання, освіта;

– оволодіння доброчесністю (зовнішня i внутрішня вихованість)

        досягається через моральне виховання;

– оволодіння благочестям (внутрішнє богошанування, зв’язок з Богом) здійснюється шляхом релігійного виховання [11, с. 55].

2.2. Дидактичні принципи Я. А. Коменського.

Коменський був основоположником педагогіки нового часу. У його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей («Материнська школа», «Велика дидактика», «Новітній метод мов», «Пансофіська школа» тощо) розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми. У дидактичному вченні Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні принципи навчання, які зазвичай називають дидактичними принципами. Принципи навчання передбачаються таким загально методичним характером, на якому спирається навчання й вчення взагалі. У педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання і методичні (приватні) принципи навчання [ 4, с. 149 ] .

Коменський вперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися принципами в навчанні, але розкрив сутність цих принципів       [1, с. 65]:

1) принцип свідомості  і активності ;

2) принцип наочності;

3) принцип поступовості  і систематичності знань;

4) принцип вправ і міцного  оволодіння знання та навичками.

Принцип свідомості і активності.

Цей принцип передбачає такий характер навчання, коли учні не пасивно, шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено, глибоко і ґрунтовно засвоюють знання і навики. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично і в знанні панує формалізм.

Коменський викрив який панував протягом багатьох сторіч догматизм і показав, як схоластична школа вбивала в молоді всяку творчу здатність і закривала їй шлях до прогресу.

Коменський вважає головною умовою успішного навчання розуміння сутності предметів і явищ, їх розуміння учнями: «Правильно навчати юнацтво – це не значить забивати в голови зібрану з авторів суміш слів, фраз, висловів, думок, а це значить – розкривати здатність розуміти речі, щоб саме з цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки (знання)»          [7, с. 245]

Коменський також вважає основною властивістю свідомого знання не тільки розуміння, але і використання знань на практиці: «Ти полегшиш учневі засвоєння, якщо в усьому, чого б ти його не вчив, покажеш йому , яку це принести повсякденну користь в гуртожитку».

Коменський дає цілий ряд вказівок про те, як здійснити свідоме навчання. Найголовнішим з них є вимога: «При утворенні юнацтва все потрібно робити якомога більш виразно, так, щоб не тільки вчитель, а й учень розумів без будь-яких труднощі, де він знаходиться і що він робить».

Свідомість у навчанні нерозривно пов’язана з активністю учня, з його творчістю. Коменський пише: «Ніяка повитуха не в силах вивести на світло плід, якщо не буде живого і сильного руху і напруги самого плоду»               [7, с. 450]. Виходячи з цього, одним з найголовніших ворогів навчання Коменський вважав бездіяльність і лінощі учня. У своїй праці «Про вигнання з шкіл відсталості» Коменській розкриває причини ліні і дає ряд вказівок про те, як її викоренити.