Жінок в управління державою Київська Русь. Реформаторська політика Ольги

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I

ВСТУП ЖІНОК В УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ КИЇВСЬКА РУСЬ. РЕФОРМАТОРСЬКА  ПОЛІТИКА ОЛЬГИ…….…………………………….…...7

РОЗДІЛ ІІ РОЛЬ ДОНЬОК ЯРОСЛАВА МУДРОГО У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ……………………………………………….................................………..17

ВИСНОВКИ………………………………….………………………….…………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……….….…29-30

ВСТУП

Хто скільки-небудь знайомий з руською історією X — XI століть за даними джерел, або за художніми творами, має власне уявлення про місце і роль у ній жінки. Ці уявлення в тій, або іншій мірі полярні. Уявляючи початковий період руської державності, одні малюють у уяві «теремну затворницю», яка була на підкореному положенні в родині і володіла дуже обмеженими соціальними правами. Інші, навпаки, бачать соціально активних особистостей в образі месниці древлянам за смерть чоловіка княгині Ольги. Питання яке залишається в тім, якими були руські жінки у X—XI століттях, дуже важливе не тільки само по собі, але й для загального представлення про вітчизняну соціальну, політичну і культурну історію тих зазначених вище  століть. Все вище викладене і обумовлює актуальність обраної проблематики.

Створення цілісної картини положення жінки у родині і суспільстві  Русі дозволяє глибоко проникнути у світ середньовічної людини, історію сім’ї, уявити суспільний, юридичний і сімейний побут руського суспільства з X в. до складання єдиної Руської держави, прослідкувати поступову феодалізацію побуту, відживання доклассових і додержавних пережитків, або ж їх трансформацію у нових історичних умовах. Крупні соціальні здвиги, що супроводжували зміну формацій, потягли за собою зміни і у положенні жінок. Мова іде не тільки про посилення класових різниць у положенні представниць різних груп і прошарків, але і про зміни в сімейному, правовому, суспільному положенні всіх давньоруських жінок. Чи вели  ці зміни до «закабалення», «соціального торможення» жінок, або ж з розвитком суспільства  представниці «прекрасного пола» набували  більш високий соціальний статус, нові права? Чи були  жінки, подібні до знаменитої княгині Ольги, явищем виключним, або ж, навпаки, розповсюдженим? Якими були сучасниці Ярослава Мудрого?

Відповісти на ці та інші питання про положення давньоруської жінки у сім’ї і суспільстві неможна без вивчення і анализу багатьох джерел.  Для зручності  вони систематизовані у дві  групи. Перша група об’єднує нормативні акти світського походження, змішаної юрисдикції та канонічні, які  містять норми, правила, мірила поведінки людей в суспільстві, а також ті джерела, які лише умовно можна віднести до нормативних: в них вимоги до людини позбавлені строгої обов’язковості, але в той же час являются  ідеалом, бажаним зразком поведінки. Світські пам’ятки дозволяють з більшою впевненістю говорити про соціально-економічні аспекти проблеми права, а церковні ясніше характеризуют норми моралі,  специфику відносин між  подружжям.

 Велику цінність для роботи  становлять анонімні життєписи, як робота «Житіє Ольги», що прирівнює канонізованих церквою історичних осіб  до рангу святих. Оскільки більшість життєписів підкоряється певному, визначеному «чину», тобто канону, оскільки для більшості дослідників інтерес представляли лиш ті дані, що виходили за рамки канонічного стереотипу різноманітні вставки, зроблені староруськими монахами до переведених ними текстів і які характеризують деякі риси традицій і повсякденності¹. Але для розкриття теми роботи не менш важливим   було виявити те загальне, що переходило із житія в житіє: однообразно відтворюване за заданим шаблоном життя «святих жінок»,  що повинно було слугувати зразком для мирян, в тому числі і для жінок різних класів і станів. Тому деякі свідчення житійної літератури, використані в роботі для характеристики середньовічних представниць наведені у їх офіційній, закріпленій і освяченій церквою версії про сім’ю і місце в ній жінки.

Друга група джерел допомагає вивчити співвідношення нормативного і реального положення давньоруських жінок у сім’ї і суспільстві, виявити зміни в цьому положенні. Вона об’єднує ненормативні джерела, свідчення живої історичної реальності: літописи та історіографічні роботи присвячені даній проблематиці, а також різноманітні праці істориків з даного періоду.

Літописи. Важко переоцінити значення конкретного історичного матеріалу руських літописів, що відносно точні в хронологічному відношенні, для розкриття ролі представниць класу феодалів на зовнішньополітичному поприщі, її участі у законодавчій і адміністративній діяльності. Таким джерелом виступає «Повість минулих літ». Правда, визначення адекватності літописних повістей історичній реальності утруднено характерною для традиції їх написання середньовічної тенденції до ідеалізації та стандартному опису життя і діяльності знатних жінок².

Об’єктом дослідження  виступають видатні жінки Київської Русі періоду X-XI століть.

Предметом являються долі княгині  Ольги та видатних дочок Ярослава Мудрого: Анни, Єлизавети та Анастасії.

Мета даної роботи: дослідити життєдіяльність видатних жінок Київської Русі на історичному  проміжку часу від X до XI століття.

У ході досягнення поставленої  мети реалізуються такі завдання:

• досліджується життєвий шлях княгині Ольги;
• з’ясовується її роль у державотворчих процесах;
• розкривається особистий державницький вклад у світову історію Ярославн.

У  роботі використаний принцип об’єктивності це досягається опрацюванням різнорідних джерел, що подають інформацію з різних точок зору. Принцип історизму: у рамках дослідження враховується історичне тло на фоні якого відбувалися події.

Неможливо оминути вклад  у розробку даної тематики класиків Російської історіографі Гумільова³, який широко освітлює питання походження княгині Ольги у роботі «От Руси до России»; Костомарова⁴, Ключевського. Вони активно працювали над висвітлення даного історичного періоду, їх ґрунтовні багатотомні праці розроблені на основі використання багатого джерельного матеріалу. Щодо авторської оцінки, то на мою думку все ж таки потрібно відділяти суб’єктивний фактор (особисті погляди і судження авторів) від фактичного матеріалу, але слід зазначити, що даний період історичного розвитку спільний для України та Росії і він є достатньо віддаленим щоб зазнати «політичного аранжування», тому дані оцінки можна вважати об’єктивними.

З вітчизняних істориків  слід виділити Грушевського, який присвятив  значну частину своєї багатотомної праці «Історія України-Русі» освітленню даного періоду, зокрема присвяти окремі розділи походженню і правлінню великої княгині Ольги, а також поверхнево у рамках розділу присвяченого Ярославу Мудрому торкається постаті його доньки Анни Ярославівни⁵.

Час відкриває все нові «кути зору», дає можливості по-іншому поглянути на минувшину. І чим вищі і значніші ідеї сучасності, тим більше ми здатні побачити і зрозуміти в минулому. Ось чому вивчення пам’яток вітчизняної історії X —XI століть являється дуже важливим. Воно дозволяє безкінечно заглиблюватися у багатство тієї спадщини, яку залишило нам Середньовіччя, підіймати нові проблеми «живої історії», і вчасності вивчати долю видатних жінок Київської Русі.

Робота складається із вступу; висновків; двох розділів, які містять у своєму складі тематичні підрозділи та списку використаних джерел.

.

.

РОЗДІЛ I

ВСТУП ЖІНОК В УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ КИЇВСЬКА РУСЬ. РЕФОРМАТОРСЬКА  ПОЛІТИКА ОЛЬГИ

Вступ жінок до управління державою Київська Русь пов'язаний з овіяним легендами образом княгині київської, дружини князя Ігоря — Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії Х ст. Велика княгиня Ольга (скандинавською — Хельга) відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка. Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині — дружині Ігоря й регентші у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить цій жінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її «чоловічий розум». Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснити тим, що 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга лишалася б видатною правителькою.

Походження княгині  Ольги невідоме, як і хронологія її життя, де безперечною датою можна  вважати лише дату смерті, зафіксовану  церковним літописцем. Повість временних літ відносить шлюб Ольги та Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження.⁶ За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. Оскільки ім'я Ольга прямо пов'язане з Олегом, існує версія, що вона була його дочкою⁷.

Існує і інша версія появи  Ольги, як дружини Ігоря. Олег зайняв Псков і в 883р. влаштував заручини малолітнього Ігоря з псковитянкою Ольгою. Ольга -  це жіночий рід  імені Олег. Тут, скоріше за все, йдеться про титул, а не про справжнє ім’я історичної особи. Можливо, Ольга, як і Ігор, під час заручи була дитиною.⁸   

Прибула вона до Києва 903 р. І стала вона не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Дослідники по-різному відповідають на питання: де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? Найпоширенішою є думка, що дитинство княгині минуло в селі Вибути поблизу Пскова, де, мабуть, вона і зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, який покохав її за красу та незвичайний розум. Ось, що говориться з цього приводу у Житії Ольги: «Від цього кореня варязького в селі Вибут, що недалеко великого міста Пскова, народилася свята велика княгиня Ольга, хоч і не княжого роду була, однак знатного, бо Трувор братом Рюрика був. Мала обличчя гарне і мудріша всіх дівчат варязьких та руських, отже, не було їй рівної, а до того чистоту вельми любила, хоч і закону не знала. Коли Ігор, Рюриковий син, бувши молодий, у Псковській державі забавлявся полюванням, трапилося йому за рікою лов побачити, але не міг ріки перейти. Побачив, що хтось на човні пливе і попросив, щоб його за річку перевезли, а вона, як князя, послухалась. А коли побачив Ігор, що це не юнак, а дівчина в нього перевізником, та ще й на обличчя вельми гарна ота Ольга, зараз же, бо молодий був, блудною похіттю запалився від самого тільки погляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А вона, збагнувши, яку лиху похіть мав, про чистоту свою подумавши, його мову припинила своєю мовою, як мудра мудрого, кажучи: — Чому, княже, тривожишся? Зрозуміла-бо зі слів твоїх, що хочеш з мене насміятися, чого упаси Боже! Але прошу тебе, послухай мене, відкинь від себе лиху похіть, бо потім будеш і сам того соромитися. Згадай, що ти князь, а князеві треба бути як світильнику — бо як же можеш інших судити, коли сам зло чиниш? А ще й те знай, що нас тут тільки двоє, тому не можеш ти насильство вчинити, бо ліпше волію чистою втонути, та й ти зі мною мусиш, ніж чистоту свого дівоцтва втратити.

Такі і більше того слова говорила блаженна Ольга Ігореві. Князь же, чуючи такі мудрі слова, засоромився, мовчки переїхав річку, а згодом від'їхав до Києва. Такий добрий був початок блаженної Ольги, яка ще не знала ані Бога, ані заповідей його не чула, а таку знайшла від Бога премудрість, щоб зберегти чистоту. Дивувався князь Ігор мудрій мові її, від чого прийшов у розум, а потому завжди пам'ятав нагадування тієї мудрої дівчини, а чистоти дотримувався. А коли прийшов у відповідний вік, наказав Ігор шукати гарну й мудру дівчину, щоб могла стати жоною йому. Коли ж зібрали їх немало, жодна йому не сподобалася, тоді згадав собі оту дивну й мудру дівчину, красу якої на свої очі бачив, а мудру мову якої власними вухами чув і, не забуваючи, в серці своєму носив. Тому-то всіх інших відпустивши, послав по блаженну Ольгу вищезгаданого князя Олега, родича свого, і її було привезено до нього з належною честю і за звичаєм народним віддано йому за жону».⁹

Ігор ходив у походи, він підкорив древлян, уличів, інші східнослов'янські племена, що відокремились  від Києва на початку його князювання. 915 р. уклав мирну угоду з печенігами, які з'явилися тоді в південноруських степах. 941 р. здійснив невдалий похід на Константинополь. А 944 р. знову вирушив на Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.

Ольга взяла на себе всі турботи по управлінню державою.

Скоро після того, як був укладений  мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії  Русі Х ст. — древлянське повстання 945 р., причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені  повічний збір данини. Повсталі древляни убили Ігоря й рушили на Київ. Однак Ольга, котра лишалася у Києві з малим Святославом, зуміла обхитрити їх і згодом розгромила. Вона швидко й жорстоко помстилася за чоловіка. Війна, що вела Ольга з Деревлянами після їх повстання проти Ігоря, була першим визначним актом її регентства. Вона закінчилася значним обмеженням старої древлянської автономії. Зникли старі „добрі“ князі, край сильно спустошений, народ обтяжений різними контрибуціями, — ще й крім данини до київського князівського скарбу мала бути сплачена якась контрибуція на Ольгу саму, може як „годовщина“ за вбитого чоловіка. Це була  фактична основа легендарного оповідання. Ольга воює з Деревлянами взагалі й приводить до покори Деревську землю. Особливе «завзятя» Ольга направила на Іскоростень і пояснюється це тим, що тутешні люди вбили її чоловіка. Тому вона хотіла особливо помститися  іскорестянам; через те не прийняла їх покори, а спалила місто.¹⁰

У народній традиції ця війна Ольги з Деревлянами була прикрашена різними легендарними подробицями. Такою прикрасою перед усім треба вважати сватання до Ольги древлянського князя Мала. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та про початок князювання Ольги. Після вбивства Ігоря древлянські посли приїхали до Києва і запропонували Ользі піти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня веліла тих послів разом з човном, на якому припливли, скинути в глибоку яму, викопану за городом на теремному дворі, і потім закопати живими.

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до древлян з проханням прислати за нею найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили разом з послами. Такими були перші дві її помсти древлянам.

Сватання князя Мала на Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах древлян. Дії Ольги — поховання сватів у човні, наказ витопити баню для послів — прикмети поховального обряду, що сягають сивої давнини й пов'язані з кривавою помстою.

Третя помста за жорстокістю була найстрашнішою. Ольга сповістила древлян про своє бажання поплакати над труною чоловіка і вчинити тризну. Поблизу міста Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни повпивалися, Ольжині отроки посікли їх п'ять тисяч.

Наступного року княгиня зібрала  військо, взяла з собою малолітнього сина Святослава, воєводу Свенельда  й рушила в Древлянську землю, щоб остаточно «примучити», тобто  приборкати древлян та обкласти їх тяжкою даниною. Битву було виграно, але древляни втекли й зачинились у своїх градах. Облога тривала цілий рік, доки Ольга не запропонувала древлянам відкупитися малою даниною: од двора по три голуби і по три горобці. Кожному з птахів Ольга звеліла прив'язати трут з вогнем й, коли смеркнеться, відпустити на волю. Птахи полетіли у свої гнізда, і спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І побігли люди з міста, а воїни Ольги ловили їх... Так узяла Ольга город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила або віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину. Дві третини її одержав Київ, а третину — Вишгород, що був Ольжиним городом.¹¹

Разом з тим Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний  та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила себе постійним прибутком.

946-947рр. Ольга провела податкову  реформу, встановила фіксовані  уроки- розміри  збору данини  і організувала погости – пункти її зборів.¹²

Аби краще знати свої неозорі  володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість  і державну розсудливість. Вона здійснила  ряд реформ, створила так звані  погости для стягування данини, запровадила  регламентацію феодальних повинностей тощо.

У зовнішніх відносинах Ольга віддавала  перевагу дипломатії перед війною. 956 р. княгиня їде до Константинополя  для переговорів з візантійським  імператором. Хоч у літописах  багато йдеться про те, як вона перехитрила  імператора, за іншими джерелами, переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва. При ній розширилися міжнародні зв'язки, зміцніли торговельні й політичні стосунки з Візантією.

Константинополь, або Царгород, як його називають давньоруські літописи, в Х ст. був справжньою світовою столицею. Константан Багрянородний, при  якому Ольга відвідала Царгород, письменник і історик, 949 р. у своєму творі «Про народи» з подробицями описав торговельний шлях між Києвом та Константинополем — по Дніпру та Чорному морю. Далі шлях йшов на північ — до Новгорода та Балтійського (Варязького) моря, й тому мав назву «з варягів у греки». Велика армада лодій-човнів доставила у гавань Константинополя Золотий Ріг понад 100 осіб посольства Ольги з обслугою і воїнами — майже 1500 чол. Розкішне оздоблена подія княгині привернула увагу візантійців: посередині її стояв намет з коштовної тканини, борти, весла і щоглу прикрашала різьба, ніс події, мав вигляд якоїсь химерної тварини-грифона чи дракона, шовкове вітрило було прикрашене князівською емблемою — золотим тризубом. Намет охороняло кілька воїнів у бронях зі списами у руках, снували численні служниці.

Константин Багрянородний описує перший офіційний прийом Ольга, який відбувся 9 вересня у Магнаврському залі імператорського палацу. То був дивовижний спектакль. Для нас важливо, що Ольгу було звільнено від проскінесису, тобто потрійного уклінна, який відвідувачі повинні були робити перед імператорським троном, падаючи ниць. Препозит біля дверей голосно вигукнув: «Шляхетна архонтиса Ольга-русинка з посольством від архонта Русі Святослава»¹³. Княгиня повільно, з гордовитою постановою, дивлячись просто на імператора, що сидів на троні, увійшла до залу і, приклавши руку до серця, вклонилася. Так само вчинили й члени посольства. Після відповіді Ольги на різні запитання імператора з бічних дверей до зали почали заходити служники з скриньками, діжками, посудинами, сувоями. Це були подарунки від шляхетної архонтиси та посольства Русі великому імператорові ромеїв. Найбільше враження справили внесені на двох жердинах хутра соболів, горностаїв, бобрів, великі ведмежі шкури. Трохи пізніше відбувся ще один прийом і бенкет-кліторій в іншому залі — Трикліні Юстиніана. Тут Ольга була разом з імператрицею Оленою та її невісткою Феофано. Ділова ж розмова з імператором Константином відбулася між прийомом та бенкетом. Ольга говорила про причини, що привели її з посольством до Царгорода. Серед дослідників і нині точаться суперечки щодо змісту розмови — джерела не дають вичерпної відповіді на це запитання. Але найбільш вірогідно те, що Ольга вела переговори про хрещення Русі. Сама княгиня таємно, з огляду на язичеське оточення, хрестилася у Києві ще до подорожі у Царгород. Просила прислати єпископа для Русі, мудро вбачаючи в прийнятті рідною країною християнства шлях до розквіту зв'язків з найрозвиненішими державами світу.

Ольга чекала на відповідь майже  півтора місяця. Вона сама та посли  жили у Константинополі, а решта  з київського посольства — у своїх човнах-лодіях. Нелегким було те чекання. Та Ольга не втрачала часу — знайомилась з Константинополем. Різні дива Царгорода, його собори, іподром вона потім довго згадувала у рідному Києві. Побудувала православні церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев'яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам'яний Софійський собор, який до сьогодні стоїть як святиня України.

Чому ж відмовив імператор Візантійський  в прилученні Київської Русі до християнського світу? Тому, що син Ольги, великий київський князь Святослав, верхник Русі, був язичником. Сама ж Ольга була вже християнкою. Приїхала з священиком Григорієм. Подарувала імператору золоте з коштовним камінням блюдо, яке довго прикрашало ризницю Константинопольського головного собору. На ньому були християнські символи — зображення Христа на коштовному камені, й призначене воно було для церковної служби¹⁴. Язичниця не могла б зробити такого дарунку. Ольга прийняла благословення патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії. Ця акція за згодою самої княгині й завдяки візантійцям була сприйнята як її дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт. «Повість временних літ» стверджує, нібито імператор сватався до Ольги, але княгиня його перехитрувала: сказала, що тому не годиться знатися з язичницею, й попросила, щоб цар сам її охрестив, однак після хрещення, під час якого Константин назвав її за обрядом «дщерею», відмовилася стати дружиною. Мовляв, закон християнський не дозволяє такого шлюбу. Цей факт, як і багато інших, без сумніву, потрапили до літопису з народних переказів про Ольгу, її хрещення та перебування в Царгороді. 18 жовтня, в неділю, був прощальний прийом. І відмова.¹⁵

Повернувшись додому, Ольга почала вмовляти сина Святослава перейти до християнської віри, але той, боячись насмішок і незадоволення власних дружинників, відмовився.¹⁶

959 р. Ольга звернулася до германського  імператора Оттона І з проханням  прислати єпископа для хрещення Русі. Оттон погодився — прислав Адельберта. Та непривітно зустріли його на Русі. Прибічники Святослава відправили посольство ні з чим. Ольга не втратила реальної влади. Від безсилля почала руйнувати язичницькі капища, силою віри своєї впливала на співвітчизників.¹⁷

Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення  світу), тобто — 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання  невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки  до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині у Софійському соборі.

Ольгу не просто вшановували нащадки — її було канонізовано. Прилучення Ольги до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вона була п'ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з'являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір'ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча.

4 вересня 1911 р. в  Києві, на перехресті Карачаївської,  Пушкінської та В. Васильківської  вулиць (сучасна пл. Толстого) було  освячено багатофігурний пам'ятник «Княгине Ольге Св.». На жаль, 1919 р. скульптуру Ольги скинули, а на її місце встановили бюст Т. Шевченка. Бокові постаті Андрія Первозванного, Кирила та Мефодія було сховано під фанерними кубами. 1920 р. пам'ятник Т. Шевченкові перенесли до іншого місця, а в березні 1923 р. комунальний відділ Києва розпорядився остаточно зняти фігури. Постамент лишався цілим до 1926 р. Тепер там клумба.

Історичне значення Ольги  полягає в тому, що вона першою серед  руських правителів відчула необхідність упорядкувати й нормувати данини і повинності, поширити судову та адміністративну систему на всі підвладні Києву землі. Цілеспрямовані дії Ольги означали «окняження» землі східних слов'ян, перетворення її в державну територію. З ініціативи Ольги на території Київської Русі були проведені реформи соціально-економічного і політичного характеру, що дозволило зміцнити систему стягнення повинностей з феодально-залежного населення країни. Разом із тим були вжиті заходи для організації сільського і промислового господарства на землях, що належали князям-вотчинникам.

РОЗДІЛ ІІ

РОЛЬ  ДОНЬОК ЯРОСЛАВА МУДРОГО У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ.

Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого  і княгині Інгігерди, Анна Ярославна  народилася, ймовірно, 1024 року. Зростала у Києві, освіту здобула при князівському дворі, де навчалася у приватних учителів грамоти, історії, іноземних мов, малювання.

Наприкінці 40-х  — на початку 50-х років XI століття Київська держава встановлює дружні стосунки з Францією, з королівською  
династією Капетінгів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну.

Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду великого князя на шлюб з престарілим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа. 14 травня 1049 року у стародавній французькій столиці Реймсі, у день Трійці, у Реймському кафедральному соборі відбулося вінчання. Вінчав молодих архієпископ Рейнський Гі де Шатільйон. Анна як королева Франції прийняла католицьку віру.

 Цей факт, що він так далеко шукав собі жінки, звичайно поясняють прикрим досвідом, якого зазнав його батько від папських кар, оженившися з своячкою. Але Русь тоді стояла в таких тісних зносинах з заходом, що можна обійти ся без такого спеціального пояснення. Анна була другою жінкою Генріха; шлюб з нею стався 1049 чи 1050 р.¹⁸  

1060 року король  Генріх помер, i Анна стала регентшею  під час правління свого сина  Філіпа I (1060—1108). Разом з ним підписувала  державні папери, ставлячи підпис кирилицею. Деякий час вона живе в монастирі, а потім вдруге виходить заміж за графа Рауля III з роду де Крепі і Валуа¹⁹. У 1062 році у лісі під Санлісі під час полювання, до якого Анна, як справжня слов’янка, мала великий інтерес, граф викрав її, відвіз до себе в замок і вступив з нею у таємний шлюб. Покинута графова дружина, Елеонора Брабантська, поскаржилася Папі Римському на підступного графа. Папа наказав розірвати шлюб, але закохані зігнорували цей наказ. 12 років подружжя прожило разом аж до смерті графа.  
   Вчені припускають, що після смерті Рауля Крепі 1074 року Анна таємно відвідала Київ, але потім повернулася у Францію, продовжувала правити разом із сином і підписувала укази і розпорядження, в яких називає себе вже не королевою, а «матір’ю короля». У Софії Київській збереглася фреска із зображенням родини Ярослава Мудрого, де зображено Анну Ярославну, а на порталі церкви святого Вінцента у Санлісі у Франції є її скульптурне зображення.