Жіноча злочинність

Жыноча  злочиннысть ы  суспыльство

Будь-які покарання не можуть протистояти

цим жінкам вчиняти  одні злочини за іншими

та їхній зіпсований  розум набагато

 кмітливіший у винаході нових злочинів,

ніж суд у винаході нових покарань. 

Конрад Кельте 

Жінка за своєю природою асоціюється з такими цінностями, як турбота, ніжність, збереження домашнього затишку. Але, на жаль, існує й інша природа жінки. Це деструктивні прояви руйнівної поведінки. Йдеться про жіночу злочинність. 

Проблема жіночої  злочинності в науці ніколи не вважалась першорядною, оскільки серед  злочинців особи жіночої статі не перевищують 18 %. Останніми роками спостерігається помітна криміналізація прекрасної половини населення України. Якщо в 1992 році було притягнуто до кримінальної відповідальності 29 тис. жінок, то у 1996 р. – понад 59 тис., тобто вдвічі більше. В 2004 році ця цифра становила 73 тис. жінок. І з кожним наступним роком маємо невтішну тенденцію. 

Які ж злочини вчиняють жінки? На жаль, офіційної статистики не існує про структуру жіночої злочинності, тому ми можемо спиратись лише на соціологічні дослідження та статистику місць позбавлення волі. Так, крадіжки становлять близько 32 %, умисні вбивства та тяжкі тілесні ушкодження – 23 %, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин – 16 %, грабежі і розбої – 11 %, економічні злочини (розкрадання, хабарництво) – 15 %. Звертає увагу агресивність жіночої частини злочинного середовища: 35 % засуджених жінок покарані саме за агресивні (насильницькі) злочини [1].  

Слід зазначити, що проблема жіночої агресивності є  досить серйозною, що доведено непоодинокими  випадками  історії людства. Достатньо  згадати Дар’ю Салтикову (прізвисько «Салтичиха»), яка замучила в своєму підмосковному маєтку 138 кріпосних. Як було встановлено слідством, вона власноручно била їх батогом, поліном, виставляла голими на мороз, саджала в розпорошений мурашник, обпікала окропом. Приголомшена даними слідства Катерина II засудила Салтикову до довічного позбавлення волі. Наступний випадок: в Києві в 1922 році була заарештована слідча-чекістка, венгерка Ремовер. Вона обвинувачувалась у розстрілі 80 заарештованих, переважно молодих людей. Ремовер була визнана душевно хворою на підставі статевої психопатії. Слідство встановило, що Ремовер розстрілювала не тільки підозрюваних, але й свідків. Також згадаймо комісаршу Нестеренко, яка працювала в НКВД. Вона змушувала червоноармійців ґвалтувати в своїй присутності беззахисних жінок, дівчат, в тому числі малолітніх.  

Дослідження науки в напрямі дослідження злочинності жінок свідчить про таке: якщо чоловіча жорстокість багато в чому має природній, тваринний характер, то жіноча жорстокість є більш «олюдненою» і фомується не стільки підсвідомою сферою «ВОНО», скільки розумною сферою людського «Я». Дуже важливе значення має жіноча чуттєвість як складова психіки. Будь-які, навіть найуніфікованіші людські поривання і бажання, проходячи через свідомість жінки, набувають певного специфічного забарвлення, джерелом якого перш за все є жіноча чуттєвість. Саме гіпертрофована чуттєвість є рідною сестрою жорстокості, особливо якщо вона має або природні аномалії, або позбавлена можливості нормального функціонування внаслідок тих чи інших обставин. Ось чому жорстокість жінок-злочинців ніколи не буває послідовною і продуктивною, на відміну від жорстокості чоловіків [2].  

 У суспільстві  інтерес до проблеми жіночої  злочинності завжди був неабиякий.  Це, зокрема, можна пояснити, якщо  хочете, патріархальною будовою  суспільства, історією, менталітетом. Всі хочуть побачити ЇЇ –  ту, яка є берегинею домашнього  спокою, яка є люблячою матір’ю  і дружиною, яка є просто жінкою. Як вона змогла вчинити злочин? Як посміла переступити поріг закону і справедливості?  

Усі питання потрібно шукати в детермінантах або причинах жіночої злочинності. Що ж штовхає жінку на вчинення злочину? Брак розуму, як вважали середньовічні інквізитори, які керувалися гіпотезою, що будь-яка жінка з часів Єви через свою дурість здатна на злочин. Можливо, біологічні (антропологічні) особливості є причиною жіночої злочинності, як зазначив Чезаре Ломброзо в своїй відомій праці «Жінка – злодійка і повія». Він, зокрема, відзначав: «дуже часто злочини, вчинені жінками, мають дуже складну передісторію. Злочинці-жінки подібно дітям хворобливо вразливі до всякого роду зауважень. Вони незвично легко піддаються почуттю ненависті, і незначна перешкода чи невдача в їх житті збуджують в них лютість, яка штовхає їх до злочину. Будь-яке розчарування збуджує лютість до тієї людини чи предмета, які стали причиною їх виникнення, і кожне незадоволене бажання сповнює їх ненавистю до навколишніх навіть коли ні до чого причінитися . Невдача викликає в їх душі страшну злість проти тих, хто більш влаштований у житті, особливо, якщо ця невдача залежить від їх власної нездатності. Те ж саме, але в більш різкій формі, відбувається у дітей, які часто б’ють кулаками предмет, на який наштовхуються, і тим самим завдають собі біль. З цього випливає убогий психічний розвиток жінок-злочинців, залишок здатності, який притаманний дітям і тваринам сліпо реагувати на біль, кидаючись на її найближчу причину, навіть якщо вона є формою неживого предмета»[3]. Слід зазначити, вчення Ломброзо мало значний вплив на подальший розвиток кримінальної та суміжних з нею наук. Тому біологічний чинник жіночої злочинності не можна повністю нівелювати. 

 Все ж таки  нині наука керується соціальними факторами у детермінації злочинності, зокрема і жіночій. Так, характерний для XIX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони. Дослідження в психології стверджують, що мускунілізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що й штовхає певну їх частину до «чоловічих» злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайства, грабежі тощо). Поява суто чоловічих рис у характері жінок спричиняє їх потяг до безладного статевого життя, паління, надмірного вживання алкоголю. Як свідчить статистика, кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п’ята – від алкоголю [1].  

Також, на думку автора, є проблеми історичного характеру. Споконвіку на українських землях жінка була господинею, виховувала дітей, переважно вела домашнє господарство. Ці самі обов’язки залишились у неї і сьогодні. Але, крім цього, вона ще й працює, без чого в сучасному світі не можна обійтися. Тут знову ж таки, як мінімум дві причини: по-перше, це потрібно самій жінці як особистості, для самореалізації своїх тих чи інших здібностей, для спілкування врешті-врешт, а по-друге, дуже часто чоловік як глава сімейства не може забезпечити родину самостійно. Зайнятість жінки у суспільному виробництві, домашній клопіт, виховання дітей може стати за тих чи інших обставин конфліктом у сім’ї. Тому це навантаження на жіночі плечі іноді нерідко бувають причиною стресів, депресій, а отже, і спонукають на криву стежину. 

Також не можна забути і про фізіологічні фактори жіночої  злочинності (фази менструального циклу, вагітність, період клімаксу), оскільки в організмі жінки відбуваються певні гормональні «бурі», які мають вплив і на психіку. Адже не випадково дослідження медицини враховуються законодавцем при конструюванні статей закону. Так, вчинення злочину жінкою, яка була в стані вагітності є обставиною, яка пом’якшує покарання. Також слід більш глибоко вивчити так званий афект Аффешенбурга – важкий психічний стан жінки, зумовлений пологами. Це питання трохи вивчене, адже невипадково  в Кримінальному кодексі 2001 року був введений новий для кримінального права України склад злочину, передбачений ст. 117 вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Але в Україні на сьогодні немає жодної фундаментальної наукової роботи з цього питання. 

Як бачимо,  проблема жіночої злочинності є актуальною в суспільстві. Тому не можна не звертати уваги. Насамперед повинні проводитись запобіжні заходи щодо злочинності взагалі, а щодо жіночої, зокрема. Це на кшталт бесід, демонстрації фільмів у дитсадках, школах і т. д. Щодо осіб, які відбули покарання державою розробляються програми реабілітації цих осіб Також існують загальнодержавні програми. Так, Кабінет Міністрів України постановою № 1834 від 27 грудня 2006 р. затвердив Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року [4]. Необхідно також істотно підвищити роль громадськості у боротьбі з жіночою злочинністю, зокрема, різних феміністських організацій і благодійних фондів. Та цього замало.  

Зрозуміло, що повністю позбутися цього лиха неможливо. Але державі та суспільству потрібно багато в чому попрацювати в цьому  напрямі, оскільки жінка повинна бути берегинею людського роду, а не його нищівником. Жіноча злочинність – це не тільки проблема держави, це проблема суспільства.   

Література:

Кримінологія: Підр. для студ. вищ. навч. Закладів / О. М. Джужа,   Я. О. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002 – С. 278–281.

Гитин В. Г. Эта покорная тварь – женщина. – Харьков, 1997. – С.185.

Ломброзо Ч. Женщина  преступница и проститутка. –  Минск, 2000. – С. 62.

Див. http://www.liga.net/: Постанова  КМУ «Про затвердження Державної  програми з утвердження гендерної  рівності в українському суспільстві на період до 2010 року» від 27 грудня 2006 р. № 1834. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Надьон О., Жіноча злочинність: деякі особливості  розслідування справ 

Кримінологічні питання  жіночої злочинності завжди були актуальними через специфічні чинники. Одним з них є традиційне положення, згідно з яким показник злочинності  серед жінок є своєрідним індикатором здоров'я суспільного життя. Особливості зовнішнього прояву жіночої злочинності обумовили її неоднакові теоретичні обґрунтування. У історичному плані ці теорії можна поділити на: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні.

 Історично склалися  різні соціальні ролі жінок і чоловіків, що, звичайно, відбивається на особливостях їх поведінки, у тому числі кримінальній. Характерний для XX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони.

 Дослідження психологів свідчать, що прискорений ритм життя, демократизація з її свободою вибору сприяють формуванню агресивної особистості. Процес руйнування старих та не сформованість нових моделей поведінки порушує рівновагу між осо-бистісними та суспільними інтересами. Особистісні переважають і, таким чином, це формує агресивність як типологічну рису особистості.

 Маскулінізація  жінок призводить до появи  у них чоловічої психології, що  й штовхає певну їх частину  до «чоловічих» злочинів (убивств,  заподіяння тілесних ушкоджень,  шахрайств, грабежів, розбоїв тощо). Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, господарських та майнових злочинах. Кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п'ята — від алкоголю. Це значно швидше, ніж у чоловіків, сприяє соціально-психо-логічній деградації. І, як наслідок, становленню на шлях вчинення злочину чи проституції.

 Слід зазначити,  що на сьогодні існує значна  нестача інформації шодо стану  жіночої злочинності. Кримінологічні  питання останньої нині розроблюються  в Україні лише декількома  дослідниками. На жаль, статистичні звіти МВС не виділяють її в окрему категорію, є лише облік виявленої кількості осіб жіночої статі, які скоїли злочин. Тому дедалі складнішими стають спроби детального аналізу стану цього виду злочинності, хоча він має тенденцію до подальшого збільшення на фоні загального зростання злочинності. Але немає сумніву, що збільшення частки жіночої злочинності тісно пов'язане з домашнім насильством. Показники жіночої злочинності не зовсім точно відображають рівень криміногенної «зараженості» жінок. Великою є латентність у скоєнні жінками економічних та побутових злочинів. Причому багато, так званої, «штучної» латентності, коли кримінальна справа не порушується і злочин не реєструється з огляду на становище жінки-матері. Структура жіночої злочинності не повторює чоловічу, вона специфічна і значною мірою визначається тими видами злочинів, які найбільше притаманні жінкам. Насильницькі злочини довго не були характерні для жінок і скоювалися ними, як правило, у сімейно-побутовій сфері. Але нині зросла чисельність жінок-убивць, почастішали випадки участі жінок у грабежах, розбійних нападах, незаконному обігу наркотиків.

 Причини злочинності  серед жінок здебільшого пов'язані  з такими явищами: жінки почали  активніше брати участь у суспільному  виробництві (у тому числі у  приватній сфері); суттєво послабшала  роль головних соціальних інститутів, у першу чергу — сім'ї; у суспільстві зросла напруженість; збільшилися конфлікти та ворожнеча між людьми; дедалі поширюються алкоголізм, проституція, наркоманія, бродяжництво тощо.

 Злочинність жінок  має певні особливості, які  визначаються їх соціально-психологічними і біологічними характеристиками. Жіноча злочинність має кількісні показники, особливості структури і видів злочинів, способи й знаряддя їх вчинення тощо.

 Останніми роками  в Україні спостерігається збільшення  кількості злочинів, вчинених жінками.  З 1990 р. вони зросли вдвічі. Інтерес викликає коефіцієнт злочинної активності жінок. Незважаючи на деякі тенденції зростання, він залишається значно нижчим, ніж серед чоловіків і, тим більше, всього населення. Так, якщо у 1990 р. в розрахунку на 100 тис. населення він становив 97 осіб, то у 2000 р. — 190. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині складає 1 : 6 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17% — у США, до 25% — у ФРН і Нідерландах). Питома вага жінок серед осіб, які вчиняють окремі види злочинів, така: обман покупців — 80%; шахрайство — 41%; вбивство — 12%; грабіж — 8%; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 7%; розбій — 6%; необережні злочини — 5% (з них автотранспортні — 2%).

 Жіноча злочинність  відрізняється від чоловічої деякими показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше. По-перше, це — побут, де жінок штовхають до злочину негативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини: убивство, у тому числі своєї новонародженої дитини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. Наприклад, 85% насильницьких злочинів, скоєних жінками, стали реакцією на неправомірну поведінку потерпілого (пияцтво, знущання, бійки). По-друге, це — сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім, пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей (наприклад, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта). Особливості жіночої злочинності обумовлені їх місцем у системі суспільних відносин, типовими для них соціальними функціями та ролями, а також деякими психофізіологічними ознаками. Участь жінок у скоєнні насильницьких злочинів незначна. Вони вчиняються жінками здебільшого на грунті сімейно-побутових конфліктів, інколи — з ревнощів та корисливості. Наприклад, серед жінок, що скоїли злочин, ті, які засуджені за умисне вбивство, становлять 1%, за тяжкі тілесні ушкодження — 1%, за корисливо-насильницькі злочини (грабіж, розбій) — близько 3%. Але є тенденція до збільшення цього явища. Суто жіночим злочином є вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України). Традиційно переважно жіночим злочином було звідництво та притоноутри-мання (ст. 302 КК).

 В основному жінки працюють у такій криміналізованій сфері як торгівля. Тому не випадково, що вони переважають у злочині — обман покупців. Передача торгівлі у приватну власність лише погіршила ситуацію. У, так званій, «човниковій» торгівлі зайняті в основному жінки, а її супроводжують корупція й рекет. Суттєво впливає на злочинність серед жінок загострення протиріч у сімейно-побутовій сфері. Жінка, зайнята важкою працею, відчуває постійну матеріальну нестачу, все складніше виконувати традиційну роль берегині домашнього вогнища. Під впливом життєвих негараздів, марності знайти вихід із складного становища у багатьох з них виникає нервово-психічне напруження, з'являється стан стійкої фрустрації, почуття даремності зусиль. Іншими словами, досить інтенсивно накопичуються різноманітні негативні емоції, які мають для жінок важливе значення у силу особливостей їх емоційної сфери. Засоби зняття внутрішньої напруги у таких ситуаціях людина часто шукає у алкоголі, наркотиках або ж у протиправній поведінці. Багато жінок опинились нині у складних, криміногенних умовах у зв'язку з міжнаціональними конфліктами, вимушеної міграції, безробіття тощо. У зв'язку з особливостями жіночої психіки вони гостріше переживають життєві труднощі і часом обирають протиправні шляхи виходу з них. Щодо корисливо-насильницьких злочинів, то вони не характерні у суто жіночому «виконанні», але їх кількість останнім часом збільшується. Причому спостерігається їх вчинення з особливою жорстокістю. У зв'язку зі значним поширенням проституції і загальним падінням моралі зросло число таких злочинів, як: зараження іншої особи венеричною хворобою (ст. 130; ст. 133 КК України) і убивство своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Жінки, що входять до змішаних злочинних груп, як правило, займають у них другорядне становище. Вони виконують ролі, пов'язані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину; предметів, здобутих злочинним шляхом; можуть бути інформаторами. Останніми роками число жінок у таких групах має тенденцію до зростання, причому їх роль стає вагомішою, а подекуди й вирішальною (наприклад, жін-ка-організатор зґвалтування або розбійного нападу). За останній час жінки почали брати участь у таких суто чоловічих злочинах, як: вимагання; злочини, пов'язані з обігом наркотичних речовин, розкрадання у кредитно-банківській сфері тощо. Жінки частіше, аніж раніше, стали брати участь у квартирних крадіжках. Показник жіночого рецидиву менший, ніж чоловічого. Більшість жінок на момент вчинення злочину не мали судимості — 83%, 14% — мали одну судимість, 1% — дві, 2,5% — три і більше. Але ресоціалізація жінок-рецидивісток відбувається важче.

 Таким чином,  до особливостей жіночої злочинності  можна віднести: значно меншу  питому вагу в загальній злочинності порівняно з чоловічою; вужчу «ділянку» роботи, порівняно із злочинцями-чоловіками; загалом меншу суспільну небезпеку жіночих злочинів (але ця ознака останнім часом змінюється в гіршу сторону, оскільки зростає число тяжких злочинів, вчинюваних жінками, та їх роль у змішаній злочинності); помолодшання злочинності жінок за рахунок збільшення злочинів, скоєних неповнолітніми жіночої статі.

 Стосовно жіночої  злочинності існує проблема, яка  має як теоретичне, так і практичне  значення. Чи завжди можна ототожнювати  тяжкість насильницького злочину  зі ступенем небезпеки для  суспільства жінки, яка його  вчинила? Згідно з чинним законодавством  причини й умови, які сприяють  вчиненню злочину, враховуються  лише на рівні характеристики особи винної, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність. Проте вони підлягають доказуванню у кримінальній справі. При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду справи органи правосуддя повинні виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Питання про роль останніх при визначенні міри кримінальної відповідальності, призначенні покарання до тепер залишається дискусійним. На мій погляд, потрібно розглядати вплив конкретної життєвої ситуації при скоєнні злочину як пом'якшуючу обставину. Дана пропозиція особливо актуальна щодо проблеми визначення ступеня небезпеки злочинів, вчинюваних жінками, оскільки у жіночій насильницькій злочинності на побутовому грунті особливу роль відіграють соціально-економічні та психологічні чинники. Зокрема, соціальні чинники в основному зумовили виникнення складних особистих і родинних обставин, що сприяли створенню конфліктних, кризових ситуацій у міжособистісних стосунках жінок з оточуючими, а також виникненню у них злочинних намірів. Дедалі міцніє зв'язок між побутовою злочинністю жінок і низьким рівнем культури відносин між людьми і, насамперед, у родині; посилюється криміногенний вплив загальних негативних соціально-економічних умов на провокування міжособистісних конфліктів, у тому числі, через суперечності у родинно-побутовій сфері. Причини виникнення конфліктних ситуацій у родині мають значно глибші корені, ніж видається з першого погляду. Це — і залишкові явища фактичної статевої нерівності у побуті; неузгодження службових і родинних ролей нової системи міжстатевих відносин у суспільстві; труднощі, неминучі при перебудові соціального інституту родини тощо. Врешті, дані глибокі суперечності накладалися на низький матеріальний рівень родини, загальну невлаштованість особистого життя, призводили до родинних конфліктів і суперечок, що найчастіше ставало умовами виникнення злочинних намірів у жінок.

 Немаловажною  причиною також є зв'язок злочинності  з пияцтвом у побуті, вживанням  наркотиків. Жінки шукають засобів  заспокоєння, зняття постійного  стресу через вживання алкоголю, наркотиків, що призводить натомість  не лише до їх швидкої деградації, а й до проявів жорстокості.

 Отже, вагомим  криміногенним фактором є конфлікти  у родині, їх зростанню сприяє  зайнятість жінки у суспільному  виробництві. З одного боку, це прояв емансипаційної хвилі, а, з іншого — необхідності підтримання життєздатності сім'ї. Зазначене відбувається на фоні саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного чи обох з подружжя, а нерідко й дітей. Міжособистісні конфлікти у побуті часто спричинялися продовжуваними ситуаціями, коли взаємини між винною і потерпілим періодично загострювалися. Злочинні посягання жінок у родинно-побутовій сфері спрямовані переважно на найближче оточення. Зокрема, потерпілими від таких посягань у 60% випадків є чоловік або співмешканець; у 18,5% — знайомі, сусіди; у 7% — батьки, діти; у 6,5% — інші особи. Частіше — це ситуативні злочини, коли певну криміногенну роль відіграє несприятлива обстановка, провокуюча поведінка потерпілого, насильство й образи щодо жінки. Соціальні, психологічні, фізіологічні особливості, властиві жінці, відбиваються на засобах і способах вчинення злочинів, зокрема, насильницьких. Якщо для чоловіків характерніший відкритий спосіб скоєння насильницьких злочинів, то жінкам притаманний таємний. Убивства, заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості частіше жінки вчиняють без свідків або при їх мінімальній кількості.

 Наскільки є  важливими роль і значення  життєвої ситуації у злочинній  поведінці жінки, почасти можна  визначити, якщо звернутися до  аналізу мотивів, мети, емоційного стану жінок-убивць, що дозволить глибше дізнатися про мотив злочинної поведінки жінки як суб'єкта насильницького посягання на особу. Часто жінки, як більш емоційні й імпульсивні, спочатку діють, а вже потім думають. Дуже часто їхня агресія — це виправдання власної недосконалості як особистості, як жінки та матері. Прихована у повсякденному житті незадоволеність собою, оточуючою дійсністю породжує підсвідому жорстокість. Ця патологія схильностей відбувається під впливом алкоголю, наркотиків. Однією з особливостей реалізації емоційної сфери жінок як суб'єкта вбивства є те, що їхні спонукання часто поєднані з емоціями невдоволення, неспокою, іншими почуттями, які виявляються зовні і посідають особливо важливе місце в родинно-побутовій злочинності. У низці випадків емоції і почуття не тільки супроводжують або посилюють основні спонукання, а й можуть відігравати самостійну роль. Це, передусім, вплив таких сильних почуттів, як: ненависть, гнів, особиста неприязнь. Комплекс вказаних негативних почуттів часто виникає під впливом на психіку жінок провокуючої поведінки потерпілого.

 Які ж мотиви, як правило, лежать в основі насильницької злочинності жінок? Серед основних можна назвати такі, як: ревнощі; помста; бажання позбавитися дитини, чоловіка, співмешканця; корисливі мотиви (прагнення до поліпшення матеріального становища). У дослідженнях сучасного періоду констатується, що перше місце за поширеністю у мотивації вбивств чоловіка (як і дружини) посідає «самоствердження», далі — «прагнення позбавитися турбот», «прагнення утримати партнера», «ревнощі». Таким чином, у центрі суперечностей — зіткнення інтересів чоловіків і жінок.

 Визначаючи ступінь  тяжкості насильницького злочину,  особи жінки, яка його вчинила,  необхідно враховувати певну  специфіку жіночої злочинної  поведінки. Низький рівень культури взаємин у сім'ї на фоні систематичного фізичного та психічного насилля проти жінки, побутового алкоголізму зумовлюють питому вагу жіночої побутової злочинності. Побутові злочини, скоєні жінками, типові і займають найбільшу питому вагу серед жіночої насильницької злочинності. У однієї групи жінок вчинення умисного убивства — це реакція на тривалу психотравмуючу ситуацію, коли накопичення негативного напруження у стосунках знаходить прояв у агресивній насильницькій поведінці. У інших — скоєння вбивства спричинено безпосередньо конкретною негативною ситуацією, мотивом, що раптово виник, але знову ж на підставі застосування щодо жінки протиправних дій. Це свідчить про наявність прихованого побутового насильства, на яке жінка, у свою чергу, відповідає насильницькими діями.

 У країнах СНД  відбуваються кризові процеси,  спостерігається соціально-економічна і політична нестабільність, зростання злочинності та насильства. Останнє особливо торкнулося жінок, у тому числі домашнє насильство. Його неможливо пояснити тільки сьогоденням, бідністю чи алкоголізмом, бо ці чинники лише посилюють агресивну поведінку домашніх насильників, але не є його причинами. У нашому суспільстві нещодавно не було прийнято відкрито говорити про домашнє насильство. Але, насправді, ця форма насильства існує давно і достатньо поширена. Нині, коли у незалежній Україні відбувається усвідомлення громадянських прав і свобод, назване насильство над жінками опинилося на рівні соціальної видимості. На жаль, не існує об'єктивної та достовірної інформації про масштаби цього соціального зла у нашій країні. Хоча відомо, що більшість злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, вчинюються у родині, офіційна статистика у цьому разі не відображає реальної картини. Оскільки більшість потерпілих не звертається по допомогу в органи внутрішніх справ. Вони не вірять, що міліція може надати їм дієву допомогу або побоюються з певних причин.

 Громадські опитування  свідчать про значне поширення насильства над жінками в українських сім'ях. Може йтися, що в Україні, як і у всьому світі, насильство чоловіка над дружиною з боку суспільства вважається прийнятним, таким, що не потребує втручання, навіть, у найтрагічніших ситуаціях. Тому, хоча наша держава ратифікувала документи ООН, спрямовані на захист будь-якої людини від насильства і знущань, хоча існують аналогічні норми у Конституції та КК України, українська жінка все ще є недостатньо захищеною від насильства з боку чоловіка. І серед правоохоронців, і серед населення поширена думка, що потерпіла жінка сама винна в насильстві над нею, що вона провокує останнє і заслуговує на нього. Наведені небезпечні стереотипи суспільної свідомості і є однією з основних причин того, чому це соціальне зло продовжує існувати. Зазначу, подібні негативні явища спостерігаються на фоні подальшого зростання конфліктності та агресивності у суспільстві в цілому, бездуховності та матеріального розшарування людей. Це призводить до збільшення кількості жінок, які мають, так званий, психологічний тип «контініо», коли особа постійно заряджена на конфлікт, негативно ставиться до інших, не має до них ні жалю, ні поваги.

 Тепер щодо  такої актуальної проблеми як  жіноча проституція. Зазначу,  що остання і злочинність тісно пов'язані і значною мірою обумовлюють одна одну. По-перше, проституцію як засіб наживи широко використовують злочинці, які створюють мережу секс-бізнесу. По-друге, повій часто використовують як співучасниць грабіжники, рекетири, шахраї. По-третє, проститутки самі вчиняють немало злочинів, передусім, крадіжок у клієнтів. Далі. Для того, щоб мати можливість платити проституткам та їх господарям, скоюються інші корисливі злочини. Особи, які займаються проституцією, є найактивнішими розповсюджувачами венеричних хвороб, СНІДу і наркотиків. З проституцією тісно пов'язані такі види злочинів, як: примушування чи втяг-нення у надання сексуальних послуг за плату шляхом насильства або погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману (ч. 2 ст. 303 КК України); сутенерство (ч. З ст. 303 КК); примушування до вступу в статевий зв'язок жінки особою, від якої вона матеріально або службове залежить (ст. 154 КК) тощо.

 З огляду на означену специфіку жіночої злочинності слід визначити і позицію законодавчої влади у кримінально-виконавчій реформі щодо жінок. При призначенні покарань жінкам суди часто застосовують ті, які не пов'язані з позбавленням волі, або умовне покарання. Призначення умовного засудження, умовно-дострокове звільнення та відстрочка відбування покарання мають тенденцію до подальшого розширення. Однак цей процес має і негативні аспекти. Поблажливе ставлення до жінки і характер її ролі у суспільстві дозволяють останній користуватися привілеями своєї статі у злочинних цілях і скоювати протиправні дії, мало хвилюючись про можливе їх розкриття й кримінальне переслідування. Для багатьох з них характерно те, що злочин було вчинено під впливом провокуючої ситуації. Такі жінки не мають сталих злочинних переконань, у них є соціальні погляди й установки, можливість рецидиву з їх боку незначна: Це — випадковий епізод, спричинений негативними емоціями, накопиченими протягом певного часу, що став виходом для тривалих переживань. Тому є сенс їм пом'якшити покарання.