Зміни в міжнародному поділі праці в сучасних умовах

 «Зміни в міжнародному поділі праці в сучасних умовах»

План

стр.

Вступ            3

1. Сутність, форми, основні напрямки і особливості міжнародного поділу праці.           
1. Поняття, сутність та фактори міжнародного поділу праці.  5
2. Нові тенденції в розвитку міжнародного поділу праці.   8
2. Аналіз сучасного стану міжнародного поділу праці та світового господарства.                         
1. Напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.                                    13
2. Дослідження місця транснаціональних корпорацій в сучасному поділі праці.                 18
3. Проблеми та майбутній розвиток міжнародного поділу праці на пострадянському просторі.              
1. Шляхи вирішення проблем міжнародного поділу праці на пострадянському просторі.              23
2. Проблеми участі  України в міжнародного поділу праці.                 32

Висновки                 41

Додатки                 43

Список використаної літератури             46  

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Світова система господарювання склалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від завершення.

Держави значно різняться  між собою за рівнем економічного розвитку. Критеріями рівня економічного розвитку країни є обсяг валового національного продукту, що припадає на одного громадянина. За економічними критеріями розрізняють:

• Індустріально розвинуті країни;
• Країни, які не проходили стадії індустріалізації і в економіці яких переважає сільське господарство;
• Країни середнього рівня розвитку.

Стан сучасного світового  господарства ознаменований початком переходу промислово розвинених країн  до "економіки знань", яка характеризується органічним поєднанням досягнень науково-технічної  революції із дедалі більше соціально  зорієнтованим ринковим механізмом. Сучасна техніка і високотехнологічний рівень виробництва роблять нерентабельним забезпечення тільки внутрішніх потреб. Істотним фактором розвитку світового господарства виступає міжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких кожна країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку МПП формувався під впливом природних факторів. Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національної економіки. Промислова революція ХІХ ст. – спричинила переворот у галузевому поділі праці.

Міжнародний поділ праці  – це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Об’єктом дослідження є теоретичні засади міжнародної економіки.

Предмет дослідження - МПП, зміни в сучасних умовах.

Метою дослідження курсової роботи є аналіз сучасного стану розвитку України в міжнародному поділу праці, визначення чинників, що впливають на участь України в МПП та розгляд перспектив розвитку України на міжнародній рівні.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• Дослідити сутність, фактори, форми, основні тенденції і напрямки міжнародного поділу праці в сучасному етапі;
• Охарактеризувати проблеми та майбутній розвиток міжнародного поділу праці на пострадянському просторі;
• Дослідити місця ТНК в сучасному поділі праці.

Також, в курсовій роботі розкрито поняття міжнародного поділу праці, розглянуті основні тенденції  МПП, рівень участі України в міжнародному поділу праці, проаналізовані можливі  перспективи розвитку України в  МПП.

1. Сутність, форми, основні напрямки і особливості міжнародного поділу праці.

1.1 Поняття, сутність та  фактори міжнародного поділу  праці.

Найвища форма суспільного  поділу праці (докл. див. додаток А.1) - міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.[16]

Формуючись на основі технічного та технологічного поділу праці, під  дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці  відображає рівень інтернаціоналізації  продуктивних сил суспільства, ступінь  розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності.

 Його основними формами  є міжнародна спеціалізація та  міжнародна кооперація (рис. 1).

Міжнародна спеціалізація  виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного  виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації  виробничих процесів між різними  країнами та їх суб’єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва  одних видів продукції в одних  країнах (або на підприємствах одних  країн), а інших видів продукції  — в інших країнах (чи на їх підприємствах).[3. c.12]

Міжнародна виробнича  кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно-спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Рис. 1. Міжнародний поділ праці та його форми. [К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. Політична економія, навч. посібник.]

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом  праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з  фундаментальних законів економічної  теорії, кожна країна має порівняльну  перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати  вигоду, торгуючи ними або обмінюючи  їх на інші товари чи послуги.

Міжнародний поділ праці  являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів  продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться  до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі  її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії — праці тваринників, у Японії — виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низько ефективне.

Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний поділ праці  збагачується якісно новими рисами. Сучасні  продуктивні сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших  потреб кожної країни лише за рахунок  її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального  виробництва.

Усе це приводить до зростання  міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення  суспільного характеру виробництва  у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є  розвиток науки і техніки як якісний  фундамент і зростання при  цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо.

Рисою розвиненого міжнародного поділу праці є те, що в систему  його зв'язків втягнуті майже всі  країни світу. Кожна з них знайшла  або намагається знайти своє місце  в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом  праці. Останнє стосується передусім  постсоціалістичних країн.[2. п. 3.2]

1.2 Нові тенденції в  розвитку міжнародного поділу  праці.

МПП сьогодні і сформоване і на його основі світове господарство являють собою складну і суперечливу  систему, у якій не без зусиль  удається підтримувати баланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих  систем. Світове господарство усе  більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якому формуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані  тенденції, насамперед глобалізація й  водночас регіоналізація економічного життя.

Тенденція до глобалізації світового економічного життя знаходить  прояв у все більш вільному переміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторів виробництва. Вони стають усе більш  доступними всім і за більш низькою  ціною. Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні  регіональних торговельних блоків (ЄС, НАФТА – Північноамериканська угода  про вільну торгівлю, АСЕАН –  Асоціація держав Південно-Східної  Азії та ін.).

Характерною рисою сучасного  світового господарства стала інтернаціоналізація  господарського життя, під якою розуміється  зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т. д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона відбувається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ.[19]

У сучасних умовах ці процеси  називають глобалізацією економіки, що являє собою новий ступінь  інтернаціоналізації. Для сучасного  етапу процесу глобалізації характерне поступове залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці.

Під інтернаціоналізацією виробництва  мається на увазі встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків  між підприємствами різних країн, унаслідок  чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в  міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком  поглиблення МПП, в основі якого  лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація  виробництва підсилюється під впливом  різних факторів, насамперед – НТР.[13. 25]

Відображенням інтернаціоналізації  виробництва в сфері економічних  відносин  є також інтернаціоналізація  капіталу, яка являє собою процес переплетення й об'єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших  державах, так і в розвитку міжнародних  форм зв'язків і контактів між  капіталами різних країн. Інтернаціоналізація  капіталу веде до появи нового явища  у світовій економіці – транснаціоналізації  і ТНК. Поява і розвиток ТНК  підсилює процеси спеціалізації  і кооперування між підприємствами різних країн.

Розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких – очевидний  прояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.   У 90-і роки склалася наступна класифікація глобальних проблем:

1. Політичні і соціально-економічні  проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війни).

2. Проблеми, пов'язані з  природно-економічним розвитком  (екологічні, енергетичні, сировинні,  продовольчі, збереження клімату та ін.).

3. Соціальні проблеми (міжнаціональні  конфлікти, демографічні проблеми)

4. Змішані проблеми, виникнення  і нерозв'язаність яких приховує  загрозу масової загибелі людей  (військові і регіональні конфлікти,  злочинність)

5. Наукові проблеми (освоєння  космічного простору, довгострокове  прогнозування в різних областях  і ін.).

Глобальні проблеми не можна  вирішити швидко і на рівні окремих  країн. Необхідний єдиний міжнародний  механізм їхнього рішення і регулювання, визначення міжнародних правових і  економічних норм. Рішення цих  проблем покладається на  ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координації  міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ.

Регіоналізація в сучасних умовах має вияв у розвитку інтеграційних  процесів і є найважливішою характеристикою  сучасного світового господарства.

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як процес господарсько-політичного  об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків  і поділу праці між національними  господарствами, взаємодії їхніх  відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах.[14]

На мікрорівні цей процес йде шляхом взаємодії відтворювальних суб'єктів національних господарств , що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні – шляхом розвитку міжнародної торгівлі товарами та послугами і зростання міжнародного руху факторів виробництва ,що приймають форму міждержавних договорів за узгодженням національних стратегій економічного і політичного розвитку.

МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення  національного поділу праці та залучення  в систему світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому. Цей складний процес розпочався з розширення простих торговельних зв'язків між країнами у середині XVI — середині XVIII ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав. З кінця XVIII і до кінця XIX ст. почали формуватися його міжнаціональні форми у рамках світового господарства на базі простої кооперації.[19]

Інтернаціоналізація виробництва  у кінці XIX — середині XX ст. пов'язана  з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП, що став визначальним фактором формування світового господарства.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них належать такі:

1. У світовому господарстві  зберігається і навіть поглиблюється  розрив між промислово розвинутими  країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає  близько 25 % населення і 80 % сукупного  національного продукту. Країни, що  розвиваються, у світовому господарстві  є, в основному, постачальниками  сировини і споживачами готової продукції.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий  обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих "драконів" — Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн".[10. c 32]

2.Основним в МПП став  внутрішньогалузевий поділ праці  на основі предметної, а особливо  подетальної та технологічної спеціалізації.

3.Внаслідок нерівномірності  соціально-економічного розвитку  продовжуються зміни в розстановці  політичних і економічних сил  в групі промислово розвинутих  країн, насамперед між трьома  основними центрами — США,  Японією і Західною Європою.  Це викликає необхідність частої  перебудови в системі МПП.

4.Змінилася участь в  МПП колишніх країн соціалістичного  табору. Відбувається переорієнтація  їхніх економік та залучення  їх до участі у МПП на  інших засадах.

5.Постійно зростає роль  ТНК у міжнародному економічному  обміні та МПП. THK контролюють  майже половину світового промислового  виробництва та світової торгівлі.

6.Посилюються інтеграційні  процеси, інтернаціоналізація господарської  діяльності. Відзначається тенденція  до об'єднання зусиль провідних  країн для колективного регулювання  та зменшення наслідків економічних  та валютних потрясінь. Зростає  роль міжнародних організацій  — МВФ, МБРР тощо.

7.На МПП періодично  впливають структурні кризи, дисбаланси  в міжнародній торгівлі. Так, енергетична  криза 70-х років викликала необхідність  переходу на енергоощадні типи  виробництв, що привело до змін  в структурі й навіть географічному  розподілі світової торгівлі, а  також в експортній спеціалізації  багатьох країн.

8.Зростає об'єктивна необхідність  в докорінній перебудові МПП.  З другої половини XX ст. інтернаціоналізація  виробництва набула глобального  характеру. Вона охопила практично  всі підсистеми світового господарства, всі його галузі.

Нині немає такої великої  галузі національної економіки, яка  б не залежала від міжнародних  умов виробництва. Поглиблення поділу праці на міжнаціональному рівні  є більш результативним, ніж у  межах окремої країни.

2. Аналіз сучасного стану міжнародного поділу праці та світового господарства.

2.1 Напрямки розвитку міжнародної  спеціалізації і кооперування  виробництва.

Міжнародний поділ праці  нерозривно пов'язаний з міжнародною  спеціалізацією і кооперуванням  виробництва, які є формами його прояву і його елементами.[8.14]

Міжнародна спеціалізація  виробництва означає спеціалізацію  країн на виробництві певних видів  продукції або послуг і міжнародний  обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного  клімату. Тропічні країни експортують  банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію . Деякі приклади міжнародної спеціалізації країн (Табл.1):

Табл.1. Спеціалізація окремих  країн світу. [Довгань Г.Д., Основи економіки]

Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу.

 Міжнародний поділ  праці — реальне явище. І  ним не можна нехтувати, оскільки  між різними країнами завжди  існували, існують і будуть існувати  відмінності у географічному  положенні, природних ресурсах, структурі  господарства, навичках і майстерності  трудового населення тощо.

 У результаті міжнародного  поділу праці у країнах світу  формуються галузі міжнародної  спеціалізації, які значною мірою  орієнтовані на експорт своєї  продукції до зарубіжних країн.  Саме ці галузі представляють  країну у міжнародному поділі  праці. Скажімо, якщо у зв'язку  з географічним поділом праці  згадати Об'єднані Арабські Емірати,  то вони постають в уяві  як світовий експортер нафти.  Швейцарські майстри відомі як  найкращі у світі виробники  точної механіки, альпійські фермери  — як неперевершені виробники  одного з найкращих у світі  сортів сиру. Швейцарія ще й  світовий центр рекреаційних  послуг.[9. п 2.5]

Утвердитися на світовому  ринку як виробник найбільшої кількості  видів і високоякісної промислової  продукції, а отже, завоювати вигідне  місце у світовій економіці —  дуже непросто. Так, від часу здобуття державної незалежності колишніми  колоніями в Африці минуло кілька десятиліть. А вони нині, як і раніше, постачають на світовий ринок лише сировину та сільськогосподарську продукцію. На світовий ринок потрібно прориватися  і щодня зміцнювати свої позиції.

 Міжнародний поділ  праці розвивається у двох  напрямах — територіальному та  виробничому. Перший напрям —  спеціалізація країн і регіонів  на виробництві певних товарів  (їх частин) або послуг. Другий  напрям охоплює міжгалузеву, внутрішньогалузеву  спеціалізацію та спеціалізацію  на рівні окремих підприємств.

Основними показниками рівня  міжнародної спеціалізації вважаються коефіцієнт спеціалізації галузі щодо експортної спеціалізації (рис.2,3)  та експортна квота (частка галузі).

Рис. 2. Діаграми змін товарної структури світового експорту в 1970 та 2007 рр. [ Павленко І.І. Міжнародна торгівля та інвестиції ]

Рис. 3 Річні обсяги світового експорту товарів у 1990-2010 рр.., млн. доларів  США. [«Новости Ник Сити» //news.nikcity.com]

Також,щодо експорту та імпорту, на світовому ринку послуг домінують дев'ять країн: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Італія, на які припадає 2/3 світового експорту послуг і понад 50% імпорту (табл. 2.). Близько половини цього експорту (44%) припадає на чотири країни: Великобританію, США, Німеччину, Францію.[16]

Таблиця 2. Провідні світові  експортери та імпортери послуг. [Павленко І.І. Міжнародна торгівля та інвестиції ]

Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою  ознакою промислового співробітництва  є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Країни спеціалізуються  для того, щоб брати участь у  міжнародній торгівлі товарами та послугами, яка може відбуватися у таких  режимах: вільної торгівлі; торговельних обмежень; протекціонізму.

Важливим напрямком міжнародного співробітництва стало створення  вільних економічних зон. Така зона є певною частиною території країни, у межах якої діє особливий  режим господарювання. Цей режим  надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних економічних зон у 70 державах світу.[1. c 65]

За сучасних умов можна  виділити наступні форми міжнародної кооперації:підрядна кооперація;поставки  у рамках ліцензійних угод;доповнення виробничих потужностей партнера;поділ виробничих програм (спеціалізація);організація спільних підприємств.

Міжнародна спеціалізація  виробництва розвивається за двома  напрямами - виробничим і територіальним. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та на спеціалізацію окремих підприємств (компаній).

У територіальному  аспекті міжнародна спеціалізація  виробництва припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку.

Основними видами міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво продуктів), по-детальна (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка тощо). Міжнародна спеціалізація виробництва - динамічна форма міжнародного поділу праці. Вона перебуває під впливом технологічних змін через внутрішню логіку свого руху та дією зовнішніх чинників, які визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерними є динамічність процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР. 

2.2 Дослідження місця транснаціональної корпорації в сучасному поділі праці.

У сучасних умовах відбувається безперервне зростання ролі транснаціональних  корпорацій (ТНК) у світовому виробництві, міжнародному поділі праці й міжнародному економічному обміні. ТНК - це найбільші  компанії, національні за капіталом  і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності, їхня відмінна особливість - наявність активів за рубежем, які  виникають на базі прямих інвестицій. Виникнення ТНК відноситься до періоду  після Другої світової війни, коли вони стали панівною формою міжнародних  монополій, прийшовши на зміну міжнародним  картелям.[4. c. 44]

  ТНК якісно відрізняються від міжнародних картелів на початку віку. Останні створювали підприємства переважно у сировинних і добуваючих галузях, продукція яких призначалася для реалізації в країні, де базувалася дана монополія. Але головна відмінність полягала в тому, що зарубіжні підприємства залишилися технологічно відособленими одиницями, мали повний виробничий цикл, виступали самостійно навіть у збутовій діяльності.

 Зростання суспільного  характеру виробництва, його інтернаціоналізація  в умовах НТР привели до  трансформації міжнародних компаній, виникнення ТНК. У межах сучасних  ТНК склалися міжнародні виробничі  комплекси, єдність яких забезпечується  численними виробничими, фінансовими  й управлінськими зв'язками. Ці  виробничі комплекси базуються  на внутрі фірмовому поділі праці, коли філіали однієї корпорації в різних країнах спеціалізуються на випуску окремих вузлів і деталей, здійсненні окремих операцій, спільно беручи участь у виробництві готової продукції. Так, ТНК, які діють у галузі радіоелектронної промисловості, перенесли за межі країн базування (в основному в Південну Корею, Сінгапур і на Тайвань) найбільш трудомістку частину виробничого циклу, використовуючи при цьому значний розрив у рівні заробітної плати в розвинутих державах і країнах, які розвиваються.

  Ще однією особливістю сучасних ТНК є збільшення в їх числі питомої ваги корпорацій Японії і Західної Європи. Однак корпорації США продовжують зберігати лідируючі позиції в деяких галузях, тісно пов'язаних з реалізацією досягнень НТР. Так, найкрупнішою компанією в галузі виробництва засобів телекомунікації є американська корпорація АТТ, а в десятку найкрупніших ТНК світу за показником обсягу продажу (як і в 80-ті роки) входять такі американські корпорації, як "Ексон", "Дженерал моторз", "Мобіл", "Форд моторз" та ін.

 Діяльність ТНК всебічно  сприяє зміцненню міжнародних  господарських зв'язків, інтернаціоналізації  господарського життя. Наприклад,  корпорація "Ексон" має 44 нафтопереробні заводи в 23 країнах, її дочірні й асоційовані з нею компанії діють більше ніж у 80 країнах. Величезний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного поділу праці: поділ праці між країнами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірм.