Зміст договору довічного утримання

План

Вступ

І. Поняття і загальна характеристика договору довічного утримання.

ІІ. Зміст договору довічного утримання:

2.1. майно, що може бути об’єктом договору довічного утримання;

2.2. строк чинності договору довічного утримання;

2.3. права та обов’язки сторін

2.4. підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного утримання.

ІІІ. Висновок

Список використаної літератури

Вступ

       Внаслідок  ринкових перетворень, що відбулись останнім часом в економіці України, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Обумовлені соціально-економічними потребами ринкові реформи зблизили Україну з передовою світовою спільнотою і посприяли поширенню в її майновий обіг найбільш розповсюджених договірних конструкцій притаманних розвинутій ринковій економіці. У числі інститутів, що зазнали значних змін особливе значення має інститут довічного утримання. Він має значний інтерес для широкого кола осіб, але першочергово – для малозабезпечених осіб.

      У радянські часи цей інститут фактично являв собою різновид договору купівлі-продажу і не забезпечував інтерес широкого кола людей забезпечити першочергові потреби саме таким шляхом. У зв’язку із детальним врегулюванням в новому цивільному законодавстві інституту довічного утримання, він став більш поширеним, має певну практику застосування і вирішення спорів при застосуванні.

Інститут довічного  утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В якості сторін договору довічного утримання є будь-який суб’єкт цивільних правовідносин. Для цього норми матеріального права мають визначити правовідносини сторін, а також передбачити всі можливі випадки змін у правовідносинах.

Насамперед  необхідно виходити з основної мети такої угоди. Основною метою держави, яка визначила можливість укладати договори довічного утримання, є надання особам, які за станом здоров’я або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати і потребують постійного стороннього догляду, здійснити цю можливість за рахунок власного нерухомого майна.

І. Поняття і загальна характеристика договору довічного утримання.

      Відповідно до статті 744 нового ЦК України «за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно».

За своєю  юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов’язок – надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення та догляд. Відповідно до статті 744 ЦК України в набувача можуть виникнути два зобов’язання паралельно: забезпечувати відчужувача утриманням та забезпечити догляд довічно, але обов’язок щодо утримання поглинає зобов’язання з догляду. В юридичній літературі іноді договір довічного утримання визнають двостороннім договором, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання.

Договір довічного  утримання безумовно є оплатним, оскільки набувач отримує у власність  за цим договором певне майно, а відчужувач – необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості надаваного набувачем утримання. У вартості цих цінностей можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленостей сторін, а також від тривалості життя відчужувача. Договір довічного утримання не має завідомо визначеного терміну його дії, оскільки він обумовлений моментом настання смерті відчужувача. Тому від тривалості його життя безпосередньо залежить розмір надаваного набувачем утримання.

Цивільне законодавство  встановлює особливі вимоги щодо форми  договору довічного утримання. Цей  договір належить до договорів, для  яких передбачена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги відносно форми договору тягне за собою недійсність угоди про довічне утримання (стаття 215 ЦК України).

Договори довічного  утримання посвідчуються нотаріусами  з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.

Відповідно  до частини 2 статті 745 ЦК України, якщо предметом договору довічного утримання  є нерухоме майно, то такий договір  підлягає обов’язковій державній реєстрації (стаття 210 ЦК України). Право власності  на відчужувану нерухомість переходить до набувача тільки з моменту реєстрації договору

З формою договору довічного утримання Цивільний кодекс України пов’язує момент виникнення права власності на майно набувача. Так, згідно статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання відповідно до статті 334 ЦК України. Із змісту цієї статті випливає, що право власності у набувача за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення, а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації. Тому право власності на рухоме майно, відчужуване за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно – з моменту державної реєстрації договору.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач (стаття 746 ЦК України). Безумовно, стороною даного договору може бути особа, яка відповідає загальним вимогам до контрагентів у договорах. Крім того, законодавець передбачає спеціальні вимоги, яким має відповідати сторона у договорі довічного утримання. Такими вимогами є: відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я, що має майно на праві власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. Із цього випливає, що будинок (його частина), а також інше рухоме майно, що має значну цінність, яке має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжене заставою або іншими зобов’язаннями. Тому, за договором довічного утримання одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину; квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов’язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санітарно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги.

За чинним цивільним  законодавством, набувачем за договором довічного утримання може бути тільки повнолітня дієздатна особа, яка в змозі надати належне матеріальне забезпечення. Особливістю укладення договору довічного утримання щодо майна, що є у суспільній власності, є те, що набувачем майна за договором довічного утримання може бути юридична особа. При цьому юридична особа може мати більші можливості для матеріального забезпечення відчужувача, що не передбачав попередній ЦК України від 1963 року, де практика показала недоцільність обмеження юридичної особи як сторони договору довічного утримання, і тому нинішній ЦК України як видно з наведеного визначення договору довічного утримання, визнав за можливе набувати права власності на будинок чи інше майно також і юридичною особою за цим договором.

Цивільний кодекс України передбачає, що набувачами, у договорі довічного утримання, можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, яке передається їм за договором довічного утримання на праві спільної сумісної власності. У випадку порушення набувачами обов’язку перед відчужувачем настає солідарна відповідальність. Відчужувач у такому випадку може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх набувачів разом, так і кожного з них окремо.

Новелою договору довічного утримання є те, що за бажанням відчужувача, утримання (догляд) за договором довічного утримання може надаватися і третім особам. Набувач зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, вказаної в договорі.

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання.

Співвласники  майна, а також подружжя за договором  довічного утримання повинні  передати набувачеві майно, останній, у свою чергу, повинен надати відчужувачам (кожному окремо) належне утримання.

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене  ними на підставі договору довічного  утримання, обсяг зобов’язання набувача відповідно зменшується.

І тому при настанні смерті одного із відчужувачів, оскільки виконання було призначене безпосередньо особисто для відчужувача, договір припиняється. Набувач у свою чергу продовжує утримувати співвласника, який залишився.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання може бути укладений після визнання його частки або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

ІІ. Зміст договору довічного утримання:

2.1. Майно, що може бути об’єктом договору довічного утримання.

 Цивільний кодекс України передбачає досить широке коло об’єктів, які можуть бути предметом відчуження за договором довічного утримання. Так, відповідно до статті 744 ЦК України таким майном може бути: житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність. Можна припустити, що таким рухомим майном можуть бути ТЗ (транспортні засоби), антикварні речі та інше. Зрозуміло, що зазначене майно має бути власністю відчужувала. Коли йдеться про квартиру, то квартира має бути приватизована чи належати відчужувачеві на інших правових підставах саме на праві власності. Що стосується рухомого майна істотної цінності, то до нього варто віднести передусім ТЗ та інші рухомі речі дійсно значної вартості, зокрема твори мистецтва (картини, скульптури).

В договорі мають  бути чітко визначені види, обсяг, якість та інша характеристика матеріального  забезпечення у натурі, передусім  окреслені види матеріального забезпечення в натурі. Якщо йдеться про житло, то воно має бути конкретно визначено – яка саме кімната, якого розміру, її місцезнаходження, опалення, освітлення. Так само має бути визначено вид і кількість харчування – скільки разів на добу, його калорійність та окремі елементи, з чого воно складається, варто зазначити, що відчужувачами здебільшого є непрацездатні за віком або станом здоров’я люди. Вони можуть потребувати спеціального раціону харчування, тому все це має бути відображено у договорі.

Складовою частиною матеріального  забезпечення у натурі відчужувача майна може бути догляд за ним. У договорі також має бути чітко обумовлено, в чому полягає цей догляд (своєчасна заміна натільної і постільної білизни, прибирання кімнати, приготування їжі,прогулянки у супроводі іншої особи, придбання одягу або медичне обслуговування). Аби уникнути спорів з цього приводу, необхідно у договорі чітко визначити види, способи і форми такого догляду, їх періодичність, якість та зміст.

Відповідно до чинного  законодавства відчужувач має право  також на іншу необхідну допомогу з боку набувача майна за договором довічного утримання. В договорі треба визначити, в чому полягатиме ця допомога, її види, форми, розмір.

ЦК України передбачає встановлення довічного утримання  на користь кількох фізичних осіб, частки яких вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором. Отже кожному з цих осіб має бути визначена конкретна частка довічного утримання. Все те, про що йшлося вище щодо матеріального забезпечення у натурі, стосується і кожного з кількох осіб, яким надається довічне утримання.

Нарешті, за чинним ЦК України  довічне утримання може надаватися не тільки у вигляді матеріального  забезпечення у натурі, а й у  грошовій сумі. У такому разі у договорі мають бути визначені розміри  періодичних виплат (їх черговість). ЦК України допускає можливість заміни надання довічного утримання у натурі у період чинності договору виплатою періодичних платежів у грошах. При цьому розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахунку на місяць має бути не менший за розмір грошової оцінки прожиткового мінімуму.

ЦК України передбачає також можливість включення до договору довічного утримання обов’язку  набувача оплати ритуальної послуги. Відповідно до цього частина 3 статті 749 ЦК України  передбачає можливість надання ритуальних послуг, але навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказана, набувач не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна відчужувача належить спадкоємцям за законом або заповітом, витрати на поховання мають бути розподілені між спадкоємцями та набувачем.

Сторони можуть передбачати  й інші види, способи і форми  матеріального забезпечення у натурі. Вони мають бути лише чітко конкретизовані.

Як зазначалося вище, за договором довічного утримання  право власності на відчужуване  майно переходить до набувача з усіма наслідками, що з цього випливають. Проте чинне законодавство висловлює певні обмеження щодо цього майна. Передусім, відчужувач майна має бути його власником. Це майно не повинно бути обтяжене заставою чи іншими зобов’язаннями. ЦК України містить норму, за якою хоч набувач стає власником набутого за договором майна, проте він не має права під час дії договору обтяжувати одержане майно боргами та відчужувати його. Разом з тим відчужувач майна набуває статусу заставоутримувача, тобто відчужувач має право застави на це майно.

Режим майна, набутого за договором довічного утримання, визначається статусом власника цього  майна. Так, наприклад, ризик випадкової загибелі чи пошкодження зазначеного  майна за загальним правилом несе набувач - власник. У такому разі набувач майна не звільняється від обов’язків, покладених на нього договором.

2.2. Строк чинності договору довічного утримання.

Однією з важливих умов договору є строк його чинності. Оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно, то строк договору не можна чітко визначити.

Настання смерті відчужувача  майна є умовою припинення договору довічного утримання. Проте цей  договір не можна визначити умовним  правочином, оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати. Смерть – об’єктивна категорія, вона обов’язково настане незалежно від волі сторін. Тому договір довічного утримання скоріше слід визнати строковим, а не умовним правочином.

Також, нам треба визначити наслідки таких двох ситуацій: коли особа померла відразу після укладання договору довічного утримання, та момент, коли за вартістю обсяг надаваної допомоги досяг вартості майна, що відчужується набувачу.

В законі не передбачається, з якого моменту договір довічного  утримання набуває юридичної  сили. З точки зору права, договір  має набирати чинності з моменту  вчинення дій громадян і організацій. В цьому разі необхідно говорити про те, що одна сторона (яка потребує догляду або утримання) з посвідченням договору довічного утримання вчинила передбачені дії, а інша сторона угоди отримує майно під умовою надання допомоги щодо утримання.

Таким чином, в  першому випадку договір може набирати юридичної сили, коли почалося надання допомоги незалежно від їх обсягу. Це положення має випливати із самого змісту договору. Так, якщо утримання передбачалось у догляді кожен день, то в разі надання утримання хоча б один день. Якщо утримання пов’язувалося з переданням грошей один раз на місяць (тиждень, день), то з моменту передання грошей хоча б один раз. Отже, необхідно пов’язувати виконання умов договору з фактичним їх здійсненням, і для цього необхідне точне зазначення умов.

Коли вартість надаваної допомоги досягає вартості майна, що переходить до набувача, то цей аспект не може бути підставою для розірвання договору. Це можна підкреслити як гуманістичним змістом угоди, так і вимогою чинного закону про те, що в разі загибелі будинку набувач майна не звільняється від виконання обов’язків, взятих на себе за договором.

Зазначене вище положення свідчить про те, що другою визначальною умовою для цих договорів  є надання довічної допомоги, тобто  до смерті утриманця, оскільки в іншому випадку це суперечитиме її основному  змісту. При цьому цінність договору довічного утримання має бути під умовою не завдання утримувачем шкоди здоров’ю утриманця.

2.3. Права і обов’язки сторін.

Як зазначалося, договір довічного утримання  є одностороннім договором, у  якому відчужувач набуває лише права  і не несе ніяких обов’язків, а набувач набуває лише обов’язки і не має ніяких прав (за винятком розірвання договору через неможливість виконувати його умови). Отже, відчужувач має право вимагати надання довічного утримання у вигляді грошових сум або матеріального забезпечення в натурі. Набувач майна зобов’язаний виконати вимогу відчужувача в межах, обумовлених договором.

Виконання договору полягає у наданні всіх видів  матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. Тому і  вимагається, аби у договорі були досить чітко визначені види, обсяг, способи та форми довічного утримання. Якщо, наприклад, у договорі визначена конкретна кімната для надання житла відчужувачу, то замінити цю кімнату на іншу можна лише за згодою останнього. Це правило стосується усіх інших видів матеріального забезпечення у натурі.

Оскільки даний  договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягає догляд. Необхідно  в договорі визначити умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, то треба вказати, якого саме – загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість.

 Довічне  утримання може надаватися у  чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплати грошових сум повинна бути визначена в договорі. Набувач може надати будь-яку необхідну допомогу, яка необхідна відчужувачу. Деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко визначити заздалегідь при укладенні договору. Сторонам може бути невідомо наперед, який догляд потрібний, чи визначити обсяг необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві через деякий час у процесі чинності договору. У разі виникнення спору, він повинен вирішуватися, керуючись засадами розумності та справедливості, враховуючи стан відчужувача та необхідні витрати набувача.

У договорі довічного  утримання передбачена можливість надання ритуальних послуг тобто, у  разі смерті відчужувача поховати його, навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказала, набувач не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна відчужувача належить спадкоємцям за законом або заповітом, витрати на поховання мають бути розподілені між спадкоємцями та набувачем (стаття 749 ЦК України).

У випадку отримання  набувачем у власність будинку (квартири) відчужувача, він повинен  надати матеріальне забезпечення в  натурі. У договорі повинно бути чітко визначено: яку кімнату  буде надано відчужувачеві або третій особі, її розмір, місце знаходження (поверх), опалення (температура в кімнаті), освітлення. Набувач зобов’язаний надати відчужувачу житло, не погіршуючи при цьому умов, передбачених договором довічного утримання (стаття 750 ЦК України).

Договір довічного  утримання має свою вартість. Ця вартість може виражатися не тільки в грошовій сумі, а й у матеріальному забезпечені в натурі. Сторони в договорі можуть визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натурі чи в грошовій сумі, але у зв’язку з тим, що даний договір не визначений певним строком і протягом його дії можливі певні обставини (знецінення, інфляція), визначити сталу ціну в договорі неможливо. Матеріальне забезпечення, яке отримує відчужувач щомісячно, може визначатися в грошовій сумі, яка в свою чергу підлягає індексації у встановленому законом порядку (стаття 751 ЦК України).

Відповідно  до статті 752 ЦК України – заміна набувача за договором довічного  утримання (догляду), яка зазначає, що у випадку коли в силу певних обставин не в змозі надалі надавати належне  матеріальне забезпечення відчужувачу, зобов’язання у відповідності до договору можуть перейти до членів його сім’ї, але для цього необхідна обов’язкова згода відчужувача. Якщо з членів сім’ї набувача ніхто не виявив бажання взяти на себе обов’язки набувача, то ці обов’язки можна передати іншій особі, але за згодою відчужувача та членів сім’ї набувача.

Відчужувач  у свою чергу має право заперечувати проти передання обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі. У свою чергу  набувач має право звернутися до суду для вирішення цього питання тобто, воно може бути оскаржено в суді. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Стаття 753 ЦК України  передбачає, що сторони в договорі довічного утримання (набувач та відчужувач) можуть передбачити заміну майна, яке було передане набувачеві. У даному випадку має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін. Виходячи з цього, може бути змінений обсяг обов’язків набувача, але слід урахувати загальний підхід законодавця до даного питання (погіршення матеріального становища відчужувача не повинно відбутися).

На майно, відчужене  за договором довічного утримання, у набувача виникає право власності. Але дане право власності обмежене, оскільки набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Кредитори ж набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, передане за договором довічного утримання, протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє останнього від обов’язків, покладених на нього договором (стаття 754 ЦК України).

Отже, виходячи із вищезазначеного можна сказати, що набувач за договором довічного утримання наділений такими обов’язками:

1) надавати відчужувачеві  довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій  формі) та/або догляд у строки  та види, передбачені договором;

2) забезпечити  відчужувача житлом (у разі, якщо  такий обов’язок передбачений  договором);

3) поховати відчужувача,  навіть якщо такий обов’язок  не був передбачений договором.

 Відчужувач, в свою чергу, має такі права:

1) вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов’язків;

2) замінити майно,  що було передане за договором  довічного утримання набувачеві  за його згодою;

3) вимагати розірвання  договору в судовому порядку  у разі невиконання чи неналежного  виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від вини.

2.4. Підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного утримання.

Цивільне законодавство  у статті 755 ЦК України передбачає випадки припинення договору довічного  утримання. Відповідно до цього договір довічного утримання може бути розірваний на підставі рішення суду, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання своїх обов’язків, незалежно від його вини. Невиконання обов’язків або неналежне виконання не завжди призводить до припинення договору. Відчужувач вправі пред’явити позов про відшкодування збитків (стаття 22 ЦК України). Розмір збитків визначається у відповідності до грошової оцінки, вказаної в договорі. У винятковому випадку існує можливість подати позов не про припинення дії договору довічного утримання, а про обов’язок набувача, виконати в натурі обов’язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаних у договорі.

Набувач вправі припинити договір тільки у тому випадку, коли через не залежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі.

При розірванні договору довічного утримання як з першої, так і з другої підстав настають ті самі наслідки – майно повертається відчужувачеві, а витрати набувача на забезпечення відчужувача не відшкодовуються.

Договір довічного  утримання припиняється також внаслідок  смерті осіб, які отримували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька осіб, то в разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.

Відповідно  до поняття договору довічного утримання (стаття 744 ЦК України) набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно. Але під час строку дії договору довічного утримання можуть настати обставини, які можуть істотно вплинути на дію договору.

Такими обставинами  можуть бути: смерть набувача (фізичної особи) або припинення юридичної  особи – набувача.

У випадку смерті набувача обов’язки за договором довічного утримання переходять до його спадкоємців. Спадкоємці повинні продовжити утримання відчужувача згідно з укладеним договором. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від прийняття майна, що було передане відчужувачу, право власності переходить до спадкоємця за законом.

У випадку відсутності  спадкоємців або у разі їхньої відмови від прийняття майна, відчужувач набуває права власності  на повернене майно і договір  довічного утримання автоматично  припиняється (стаття 757 ЦК України).

Внаслідок ліквідації юридичної особи – набувача (стаття 110 ЦК України) майно, що було передане їй за договором, може перейти до її засновника (учасника), до нього також  переходять права та обов’язки набувача за договором довічного утримання.

До правонаступників юридичної особи у разі припинення її діяльності переходять обов’язки  юридичної особи – набувача з  усіма наслідками відповідно до договору. У разі відмови правонаступника  продовжити виконувати обов’язки набувача до відчужувача повертається майно, передане у власність юридичній особі.

Згідно зі статтею 756 ЦК України у разі припинення дії  договору довічного утримання внаслідок  невиконання або неналежного  виконання набувачем обов’язків за договором передбачена можливість повернення відчужувачеві майна. Якщо набувач відмовляється добровільно повернути майно, набуте ним за договором, відчужувач має право звернутися до суду. Усі витрати, зроблені набувачем на користь відчужувача, не повертаються.

Таким чином, при  узагальненні питання про порядок і підстави припинення договору довічного утримання, можна дійти висновку, що договір довічного утримання може бути розірваний з двох вимог: набувача та відчужувача, при цьому підставою розірвання договору на вимогу відчужувача є невиконання чи неналежне виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від вини. Набувач в свою ж чергу також наділений правом вимагати розірвання договору, зокрема у разі незгоди відчужувача від заміни набувача за договором з підстав неможливості останнім виконувати обов’язки за договором.