Значення, суть, структура та класифікація ігор

Зміст

Вступ.______________________________________________________3

Розділ I

1. ЗНАЧЕННЯ, СУТЬ, СТРУКТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР._________________________6

1.1 Погляд в історію.______________________________________________6

1.2 Структура та класифікація ігор.__________________________________9

2. ВПЛИВ ІГОР НА ВИБІР  ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ .________________________12

       2.1 Соціальні функції рухливих ігор._________________________13

    2.2 Особливості ставлення дошкільників до рольових ігор.__________15

     2.3. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно – рольових іграх.___18

  3.  ПСИХОЛОГІЧНЧ  ХАРАКТЕРИСТИКИ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВИХ ІГОР.___________20

       3.1 Психологічні особливості дошкільних рольових ігор._______________20

       3.2. Інструктування дітей на початку гри.____________________________29

3.3. Значення оцінювання і аналіз поведінки дітей у ході гри.___________32

 

Розділ II.

 

Експерементальна частина._____________________________34

 

Висновки.___________________________________________ 38

    

Список використаної літератури_______________________________________ 41

 

  

 

 

 

Вступ

 

Гра – це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна  діяльність дитини, яка відбувається  не заради якої-небудь зовнішньої мети, а для власного задоволення, для елементарної дії. Інші доповнення гри – вільна добровільна, необмежена умовами,неповторна, з непередбаченим закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча діяльність дитини. Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти. У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, щодопоможе в різних життєвих ситуаціях. У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися,ремогти в ситуаціях якими регулюютьправила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критичнооцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дужеважливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваютьсязміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер,розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один доодного, намагання бути щораз кращим. Гра творить місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності з тенденцією дати особистий вклад для успіху групи. Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процессом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури. З допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини з об”єктивною дійсністю. Тому від змісту і характеру діяльності йзалежить надбання дитиною конкретних властивостей, її психологічний розвиток. Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй  якостей і умінь. Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, ай у дорослих. Гра заполонила телеэкран роважальними шоу-програмами, стала необхідним атрибутом свят і обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових і комунікативних ігор. Безперечно, гра стала одним із найпопулярніших видів людської діяльності. Грають діти, школярі, студенти, дипломовані спеціалісти. Міркування відносно суті і значення гри можна віднайти у працях філософів, педагогів, а також в літературних творах. І як не дивно, найбільш простим і одночасно геніальним залишається пояснення гри, зроблене автором “Пригод Тома Сойера” Марком Твеном “Гра – все, що ми робити не зобов”язані”. З цього твердження випливають найважливіші характеристики гри. Вона мимовільна, часто без відкритої зовнішньої мети, стимульована внутрішніми потребами, інтересами, емоціямизадоволення і радості,пргненнями до активної діяльності. Ці ознаки гри є основними. Бо внесення в її процес хоч незначної частки зовнішнього примусу, обов”язково перетворює гру в якийсь інший вид діяльності, який зовні може мати цікаву барвисту форму, але внутрішньо не сприйматиметься дитиною як розвагата задоволення.

 

 

Об’єкт дослідження: Дослідження особливостей сюжетно-рольової гри сучасних дошкільників і її вплив на їхній особистісний розвиток є вкрай актуальним завданням. Таким чином, як об'єкт курсової роботи виступає сюжетно-рольова гра.

 

 

Предмет дослідження: сюжетно-рольова гра.

 

Мета роботи: Мета роботи полягає в аналізі питання сюжетно-рольових ігор, їх видів, застосуванні в розвитку дитини, аналіз ігрової діяльності, як засобу соціалізації особистості. Відповідно до мети в курсовій роботі ставляться наступні завдання: дослідити суть, значення та структуру гри; визначити вплив дитячих ігор на формування житттєвої позиції дітей. розглянути яким чином здійснюється керівництво поведінкою дітей у ході гри.

 

Структура роботи: Має 41  сторінок, складається з вступу, основної частини, експериментальна частина, висновків. Має  25  найменувань використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗНАЧЕННЯ, СУТЬ, СТРУКТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР.

 

 1.1. Погляд в історію.

Що таке гра і чим вона відрізняється від будь-якої іншої діяльності? Як було розкрито її природу і значення в житті дитини? Як розвивається гра з віком? Спроби тлумачення природи гри відомі здавна. Здавна точаться суперечки з приводу визначення її суті та значення. Найдавніші з цих спроб – теорії “відпочинку” і “надлишку сил”. Протрималася вона недовго, внаслідок очевидної ненауковості. Справді важко погодитись з тим, що дитина у грі відпочиває, адже саме у грі проходить для неї більша частина дня, у гру вона вкладає багато енергії, фізичних і розумових сил. Що ж до теорії “надлишку сил”, авторами якої були Г. Спенсер і Ф. Шіллер, то вона мала більше прихильників, ніж попередня, але так само невтрималася в науці через явну суперечливість реальним факторам. Відомо, що стомлена і хвора дитина грається. Вона не може бігати, тягти возика, чи зводити тривалий час якусь будівлю, але сидячи чи лежачи у ліжку, дитина тихенькобавиться лялькою або іншою улюбленою іграшкою. Тому й викликає заперечення думка, нібито у грі дитина витрачає свою надлишкову енергію, яка нагромаджується у нервових центрах. Великою популярністю користувалась у свій час теорія німецького дослідника Грооса, викладена ним наприкінці 19 ст. у книгах “Ігри тварин” та “Ігри дітей”. Він вважав гру підготовкою до майбутнього життя, вірніше, підготовкою інстинктів з метою надання їм найбільшої пристосованості до наступного функціонування. Посилаючись на те, що чим вище стоїть тварина на еволюційному щаблі, тим тривалішим є її дитинство і значимішою роль гри; Гроос наділяв останню здатнітю удосконалювати життєві механізми тварини і дитини. Думка Грооса про вплив гри на майбутній розвитокдитини має сенс. Але відсутність принципової різниці у поясненні гри тварин і людини ставить Грооса на антиісторичні позиції. Послідовники Грооса вносили різні уточнення і доповнення в його теорію, але не змінювали головного - підходу до гри як до біологічно обумовленого процесу. Досить відома винайдена Гроосом формула: Людина або тварина граються не тому, що вони молоді – сама молодість дана їм для того, щоб гратись, тобто вправлятись для майбутнього самостійного життя. Дальші спроби дошукатись до суті гри мали наступні значення: наприклад погляд на гру як на діяльність породжувану прагненням одержати насолоду ( теорія функціонального задоволення К. Бюлера ) або як таку, що дає змогу реалізувати витіснені з життя бажання (З. Фрейд), чи навіть втекти від життя ( Адлер). Голландський вчений Бойтендайк вказував: дитина грається тому, що наділена особливою динамікою і особливим ставленням до дійсності. Але він теж не зміг позбутися впливу натуралістичних концепцій у підхлді до гри як форми вияву потягів. Після 1933 року,  протягом наступного тридцятиріччя інтерес до теоретичного розв”язання проблеми гри в зарубіжних

дослідженнях  взагалі знизився. Навіть висловлювалися сумніви щодо можливості створення теорії гри. У вітчизняній літературі проблеми гри торкаються в своїх працях К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші.

За К. Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в  якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її память. Але все ж таки з”ясувати, як  виникла   гра,  можна  лише  простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства. Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних  досліджень,  в яких  відтворюється життя людини  в період первісного  суспільства і його  дальшого  історичного розвитку.  В   них містяться і певні відомості  про  становище  дитни.  До  цих  матеріалів  і звернувся Д. Б. Емконін. На  найбільш  ранніх  ступенях   розвитку   суспільства,   коли   люди харчувалися плодами  та  корінням,  діти  дуже  рано  втягувалися  в  життя дорослих. Ускладнення знарядь праці,  перехід  до  землеробства  ривели  до статево-вікового розподілу праці, забеспечили дітям рівноправне становище з дорослими. Діти вправлялися в оперувані знаряддями праці і це вже  можна  назвати іграми-вправами. Але й тут ще не було рольових ігор. З розвитком людського  суспільства  відбувається  і  дальший  розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними  й  розподіл  праці.  Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, окремі види праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети,  якими  діти  оперують:  якщо  із зменшеного луку можна пускати маленькі  стріли,  а  маленьким  ножем  можна різати,  то  зменшена  гвинтівка  не  стріляє,  а  є   тільки   зображенням справжньої. Так з”являються  іграшки  і  рольова  гра,  завдяки  яким  діти вгамовують своє прагнення до  спільного  з  дорослими  життя.  А  ті  надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого  іншого,  як створити собі  ігрове  життя,  в  якому  відтворюються  в  загальних  рисах  трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими. Таким чином, гра є історичним  утворенням.  Її  виникнення  обумовлене розвитком суспільства і пов”язаною з ним зміною становища дитини в  системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням  та змістом. У літературі 60-70-х років гра розглядається як особлива  форма  життя дитини в суспільстві, до того ж справжнього життя, дуже важливого для  неї. Гра являє таку діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих і в  ігрових умовах відтворюють їх життя,  працю  та  стосунки  між  ними.  Завдяки  грі дошкільник задовольняє свою потребу у спілкуванні з дорослими, у  спільному з ними житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Структура та класифікація ігор.

Мета, способи, місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення. Важливим  моментом роботи з іграми є  обізнаність  із  їх  структурою. Кожна  гра  переслідує  певну мету,  яка вказує  напрям  розвитку  дитини (сенсорний, фізичний, соціальний,   інтелектуальний,  емоційний);  ситуацію гри, що включає місце,  атрибути,  статевий  та  віковий  склад  учасників; правила (або хід) гри. Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало , але практичний характер мають дві:  за  мотиваційними  і  за змістово-процесуальними критеріями. Перша з них акцентує увагу на об”єктах впливу гри і поділяє їх на:

- психо-чуттєві  (сенсорні), які  сприяють  розвитку  гострот сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу,  що  є основою для набуття знань, умінь;

- рухові –  здійснюють тілесний розвиток  дитини, формують так необхідні   якості,   як   спритність,   гнучкість,   силу швидкість, координацію рухів;

-  соціальні  –   сприяють  соціалізації  дитини   в   процесі спілкування,  виконанню   необхідних   правил,   вироблення моральних рис;

- розважальні – сприяють  відпочинку, емоційному  задоволенню, естетичній насолоді.

Друга класифікація базується на змісті і способах  здійснення  ігор  включає такі їх види:

 - рухливі;

 - малорухливі;

- інтелектуальні;

- музичні;

 - сюжетно-рольові;

 - забави, атракціони;

- конкурси тощо.

 Обидві класифікації  ігор співвідносяться між собою  і  назви  груп,  до яких    одночасно мають приналежність  ігри,  допомагають   розуміннімотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри. Наприклад, реалізація  функцій  соціальних  ігор,  може  здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри. Але зупинимося спочатку на розважальних іграх,  які  повинні  в  першу чергу продукувати  хороший,  радісний  настрій,  емоційне  розвантаження  і насолоду. До таких ігор відносять рухливі ігри – естафети, музичні, зокрема хороводи,  кричалки,  ритмівки, ігри-жарти,  фокуси,  забави,  атракціони, конкурси. Розважальності цим іграм  надають  емоційна  підготовка  безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації,  весела  ритмічна  музика, хаотичні і помилкові рухи учасників  конкурсів,  неочікуваність  пропозицій ведучого,  його гумор та вдалі коментарі. Особливо  цікавими  в  цьому  плані  є  конкурси,  які   можуть   бути індивідуальними і  груповими.  Наявність  команд  надає  конкурсам  більшої загальності, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти. Цікавим видом конкурсів є  творчі  конкурси.  Вони  відрізняються  від попередніх тим, що вимагають від учасників продемонструвати  наявні  в  них фантазію, уяву, ерудицію, інтелект. Творчі конкурси  побудовані  на  ефекті поєднання реально існуючих речей, явищ, понять  з  вигаданими  обставинами, здавалось би, несумісними пропозиціями. Помітну роль  в  організації  розваг  відіграють  музичні  ігри.  Вони повинні бути нескладними, одноголосими, доступними всім. Мелодії мають бути короткими, яскравими, легкими для запам”ятовування,  фразової  побудови  із застосуванням  репризних  повторень,  а  текст  пісень  –  близьким   дітям світовідчуттям, зрозумілим і доступним, з тонким гумором,образним  змістом. Важливе місце и засобах виховання  дітей посідають псиосенсорні  ігри, здатні розвивати  психічні процеси. До цих  ігор  в  першу  чергу  належать малорухливі  ігри,інтелектуальні,музичні.  Особливість  малорухливих   ігор сенсорного характеру полягає  в активізації слуху  дітей,  дотику  ,  зору, смаку,нюху  і разом з тим  тренуванні сприйняття,памяті, уваги. За  допомогою  даних  ігр  виробляються   навички  помічати  зміни,які відбуваються в приміщенні, на вулиці, в інших звичних  місцях,   є  основою формування такої  важливої  якості,  як  уважність  .  Похвала  за  успішне виконання стимулюють у дітей прагнення удосконалювати сенсорні якості. Подібні   до   сенсорних   психологічні   ігри,які   навчають    дітей ідентифікувати прояви різних емоцій , як власні так і оточуючих людей.   Ці ігри виховують емоційну культуру, уміння  гальмувати, або  навпаки  виразно проявляти свій інтерес, радість,  здивування,  образу,  гнів  за  допомогою міміки, жестів, слів. Популярні також словесні  ігри,  з  перекручуваням   слів  (на  зразок зіпсованого телефону), з певними словесними  заборонами,  де   за   помилки потрібно платити фантами, асоціативні, коли  за  відповідями  на  запитання можна  можна  відгадати  задуманий  предмет,  явище,  істоту;  придумування загадок тощо. Інтелектувальні ігри мають кілька різновидів. Це настільні, зокрема  – шахи, шашки, різні лото, ігри на узагальнення і виділенння суттєвих  ознак. В інтелектуальних іграх тренується кмітливість, швидкість  реагування, пам”ять, уміння узагальнювати, вони пропонують нову пізнавальну інформацію, яка невимушено засвоюється дітьми. В таких іграх учасники мають  можливість перевірити свої знання, навички логічного мислення та суджень. Не менш популярними ніж  психо-сенсорні  є  рухливі  ігри  .  Головною ознакою їх є наявність активних рухових дій: бігу, стрибків,  метання м”яча й інших  предметів,  завдяки  чому  вони  є  засобом  і  методом  фізичного виховання. Виховне значення рухливих ігор не  зводиться  лише  до  розвитку таких фізичних  якостей,  як швидкість,   спритність,   витривалість. Розвиваються також кмітливість, спостережливість, логічне мислення, пам”ять.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 2. ВПЛИВ ІГОР НА ВИБІР ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ .

Основи поведінки формуються  в  дитинстві.  В процесі різних  видів діяльності  діти ознайомлюються з елементарними нормами поведінки в колективі набувають навичок  спілкування  з  ровесниками  і  з  дорослими. Спостереження показують, що діти, які не підкоряються  вимогам  дорослих  в звичайні обстановці, сумлінно виконують їх під час гри. Додержуючи  правил,вони  вчаться стримувати  свої  емоції,  викликані  бажанням  виграти, засвоюють норми поведінки. Дітей однаковою мірою приваблюють усі види ігор. В даному розділі мова піде саме про ті ігри, які сприяють соціалізації дитини, вихованню її  як особистості, сприяють прищепленню навичок  суспільної  поведінки, розвитку ініціативи і самостійності тощо. Структура даних ігор (ігор з правилами) дозволяє  опосередковано керувати поведінкою дітей. Гравцеві здається, що він виконує ігрові  дії  і правила за своїм бажанням, насправді він виконує вказівки організатора, які сформовані у вигляді цікавого завдання або умов гри. Коли хтось із дітей порушує правило, намагаючись швидше і  без  зусиль виграти, інші протестують проти цього і в в наступних іграх діти виконують    вимоги друзів. Поступово  діти  привчаються  оцінювати  свої  дії  і  вчинки.  Дитина усвідомлює  значення  своїх  вчинків  у  процесі  активного спілкування  з дорослими і друзями під час ігор. Засвоївши  критерії вимог до  поведінки гравця,  діти  об”єктивно  оцінюють  вчинки  своїх  товаришів  і  правильно реагують на них. Важливу роль усправі формування в дитини вміння  об”єктивно  оцінювати свої дії відіграє колектив. Адже у взаєминах з  колективом,  іншими дітьми складається особистість дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1.Соціальні  функції рухливих ігор.

Велике значення рухливих ігор полягає в їх соціальних  функціях.  Сааме рухливі ігри вперше вносять в  життя  дитини  суворі  вимоги  до  поведінки власне в тій діяльності, яка їм подобається. Цими вимогами є  правила  гри, яких за будь-яких умов треба дотримуватися,  інакше  дитина  стає  нечесним гравцем,ушником, який заслуговує на покарання. Це  є  прообразом  складного дорослого життя, де потрібно підкорятись правилам,иконувати  вимоги,  вміти вигравати і програвати. Дітям молодшого  шкільного  віку   це  вдається  не відразу,які з них прагнуть лише виграти, диктуючи свою волю, не  узгоджуючи свої дії з товаришами покоманді. Організатор  повинен  враховувати  всі  ці нюанси під час проведення рухливих ігор, здіснювати індивідуальний  підхід. Заняття  іграми  повинні  сприяти  вихованню  дружби,  чесності,   свідомої дисципліни, відповідальності. На вибір рухливих ігор  впливають  вікові  та статеві особливості дітей, їх  розвиток  і  фізична  підготовка,  кількість дітей і умови проведення гри. Рухливі ігри  бувають  суцільно  ігрові  і  з поділом на команди. Для першого виду  ігор  часто  потрібен  ведучий,  роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається  і  організатор  повинен слідкувати, щоб якомога більше гравців спробували себе в ролі ведучого. Призначають ведучого різними способами: за  призначенням  організатора ігор, жеребкуванням, за бажанням гравців і звичайно, за допомогою  лічилок. Лічилки  використовуються  двояко:  або  визначення  ведучого  відбувається останнім словом лічилки, або всім по черзі вибувають, аж поки не залишиться один, який і буде ведучим. Процес  рахування  теж  споріднений  із  грою  і подобається дітям, хоча вимагає тривалого часу. Якщо рухливі ігри командні,  то  це  вимагає  поділу  дітей  на  групи організатор має слідкувати, щоб команди були  рівносильними  та  рівномірно розподіляти дітей-лідерів, які часто  під  час  ігор  створюють  конфліктні ситуації. Важливим компонентом роботи з рухливими іграми є їх пояснення. Порядок пояснення наступний:

- назва гри  та її коротка характеристика;

- ролі гравців  і їх вихідне положення;

- хід гри  і мета, якої повинні прагнути гравці;

- чим закінчується  гра;

- правила, які  необхідно сформулювати;

- пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри;

- умовні сигнали  і команди для початку і  закінчення гри.

Організатор під  час  гри  повинен суворо  слідувати  за дотриманням правил. Після закінчення  гри  керівник  оголошує  її  результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість  виконання  завдань специфіка рухливих ігор полягає в тому, що  не  зважаючи  на  їх  повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше,  оскільки  утворюють  щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного -  це  успіх,  перемога,  для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей. Дуже  важливо  вміло  дозувати  навантаження  в  грі.  Адже   надмірна емоційність  під  час  гри  заважає  дітям  контролювати  свій  стан.  Коли з”являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю  дій, блідість тощо),  потрібно  зменшити  навантаження.  Регулювати  його  можна різними  способами:  скоротити  тривалість  гри,  ввести  перерви,  змінити правила гри тощо. Закінчувати  гру  треба  свожчасно.  Затягування  може  призвести   до зниження  інтересу  в  гравців,  їх  перевтоми.  Передчасне   або   раптове закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрібно  вкластися в час, відведений для гри. Постійно  розучувати  з  дітьми  рухливі ігри недоцільно, краще удосконалювати рухи і дії у знайомих іграх та модифікувати їх хід. У той же час організатор постійно повинен тримати в полі зору  те,  як  дотримуються гравці правил  чесної  гри,  дружби,  як  проявляють  уміння  вигравати  та програвати.

 

2.2 Особливості ставлення дошкільників  до рольових ігор.

Дошкільне дитинство - це відрізок життя  дитини, коли рамки родини розсовуються до меж вулиці, міста, країни. Якщо в  періоди дитинства й раннього дитинства дитина, перебуваючи в колі родини, одержував необхідні умови для свого розвитку, то в дошкільному віці розширюється коло його інтересів. Дитина відкриває для себе мир людських відносин, різні види діяльності дорослих людей. Він випробовує величезне бажання включитися в доросле життя, активно в ній брати участь. Переборовши кризу 3-х років дитина прагне до самостійності. Із цього протиріччя народжується рольова гра - самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих.

Рольова гра, або як її ще називають  творча гра, з'являється в дошкільному віці. Гра - це діяльність дітей, у якій вони беруть на себе "дорослі" ролі й в ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Дитина, вибираючи певну роль, має й відповідної цієї ролі образ - доктора, мами, дочки, водія. Із цього образа випливають і ігрові дії дитини. Образний внутрішній план гри настільки важливий, що без нього гра просто не може існувати. Через образи й дії діти вчаться виражати свої почуття й емоції. У їхніх іграх мама може бути строгої або доброї, смутної або веселої, ласкавої й ніжної. Образ програється, вивчається й запам'ятовується. Всі рольові ігри дітей (за дуже невеликим виключенням) наповнені соціальним змістом і служать коштами вживання у всю повноту людських відносин.

Гра бере свої джерела із предметно-манипулятивної діяльності дитини в період раннього дитинства. Спочатку дитина поглинена предметом і діями з ним. Коли він опановує дією, то починає усвідомлювати, що діє сам і як дорослий. Він і раніше наслідував дорослому, але не зауважував цього. У дошкільному віці увага переноситься із предмета на людину, завдяки чому дорослий і його дії стають для дитини зразком для наслідування.

На границі раннього й дошкільного  дитинства виникають перші види дитячих ігор. Один з видів гри  цього періоду - образно-рольова гра. У ній дитина уявляє себе ким завгодно й чим завгодно й діє відповідно до цього образа. Дитини може здивувати картина, побутовий предмет, явище природи, і він може стати їм на короткий проміжок часу. Обов'язкова умова для розгортання такої гри - яскраве, що запам'ятовується враження, що викликало в нього сильний емоційний відгук. Дитина вживається в образ, почуває його й душею й тілом, стає ним.

Образно-рольова гра є джерелом сюжетно-рольової гри, що яскраво проявляється із середини дошкільного періоду. Ігрова дія має символічний характер. Граючи, дитина під однією дією має на увазі інше, під одним предметом - іншої. Не маючи можливості звертатися з реальними предметами, дитина вчиться моделювати ситуації із предметами-заступниками. Ігрові заступники предметів можуть мати дуже невелику подібність із реальними предметами. Дитина може використати паличку як підзорна труба, а потім, по ходу сюжету, як шпага. Ми бачимо, як у рольовій грі знак входить у життя дитини й стає коштами організації його діяльності, так само, як і в житті дорослої людини.

У рольовій грі діти відображають свій навколишній світ і його різноманіття, вони можуть відтворювати сцени із сімейного життя, із взаємин дорослі, трудовий діяльності й так далі. У міру дорослішання дитини, ускладнюються й сюжети їхніх рольових ігор. Так наприклад, гра в «дочці-матері» в 3-4 року може тривати 10-15 хвилин, а в 5-6 років - 50-60 хвилин. Старші дошкільники здатні грати в ту саму гру кілька годин підряд, тобто поряд зі збільшенням розмаїтості сюжетів збільшується й тривалість гри.

Ігровий сюжет, так само як і ігрова роль, найчастіше не плануються дитиною  молодшого дошкільного віку, а  виникають ситуативно, залежно від  того, який предмет або іграшка  потрапили в цей момент йому в руки (наприклад, посуд, - значить буде грати в будинок). Сварки в дітей цього віку виникають через володіння предметом, з яким один з них захотів пограти.

Рольова гра в старших дошкільників підкоряється правилам, що випливають із узятої на себе ролі. Діти планують своє поводження, розкриваючи образ обраної ними ролі. Сварки дітей старшого дошкільного віку, як правило, виникають через неправильне рольове поводження в ігровій ситуації й закінчуються або припиненням гри, або вигнанням «неправильного» гравця з ігрової ситуації.

Таким чином можна зробити висновок, що у грі діти вчаться спілкуванню  один з одним, умінню підкоряти свої інтереси інтересам інших. Гра сприяє розвитку довільного поводження дитини. Механізм керування своїм поводженням, підпорядкування правилам складається саме в сюжетно-рольовій грі, а потім проявляється й в інших видах діяльності (наприклад, у навчальній). У розвиненій рольовій грі з її складними сюжетами й ролями, які створюють широкий простір для імпровізації, у дітей формується творча уява. Гра сприяє становленню довільної пам'яті, увазі й мисленню дитини. Гра створює реальні умови для розвитку багатьох навичок і вмінь, необхідних дитині для успішного переходу до навчальної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно – рольових іграх.

Процес соціалізації дитини відбувається і  в  такому  виді  соціальних ігор,  сюжетно-  рольові.  Назва  цих  ігор  вказує  на  необхідність  двох обов”язкових компонентів – сюжету (тобто  місця,  дії,  колізії)  і  ролей. Уявне місце, в  якому  відбувається  гра  може  знаходитись  в  далекому  і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним. Сюжетно-рольові  ігри  на  основі  життєвих,  літературних,  фільмових вражень вільно відтворюють соціальні відносини і  матеріальні  об”єкти  або розгортають фантастичні  ситуації,  які  не  мають  аналогів  у  житті.  Ця особливість сюжетно-рольових ігор виступає  технологією  апробації  дитиною майбутніх соціальних ролей. Ті психічні стани,  які  гравці  переживають  у певному  виді  ігор,  закарбовуються  у  свідомості  і  пізніше  відіграють провідну роль у  процесі  самовизначення  особистості,  пошуку  її  власної ідентичності.  При  чітко  продуманій  організації  такі  ігри  дають  для соціалізації школяра значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда. Для  того,  щоб  сюжетно-рольова  гра  розгорталась,  була  дійовою  і насиченою подіями, необхідно  врахувати  моменти:  попереднє  знайомство  з об”ктом гри (якщо це ігри  “Пошта”,  “Суд”,  “Шлях  до  причалу”  (сценарії додаються) то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою); чим менші діти, тим більш наочною повинна бути  гра, тобто потрібні  такі атрибути, які допомагають   входити   в роль;квитки для касира, шаблі для козаків і т.д; найкраще коли  такі  ігри  відбуваються  устані  емоційного напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в сюжеті, протиборство учасників  і  необхідність  самостійно приумати рішення; розподіляючи ролі, необхідно врахувати  особливості  дітей, даючи одним можливість зміцнити  свій  авторитет,  проявити себе, іншим – зблизитись, потоваришувати,  третім  –  стати більш організованим, розкутим тощо; допомогти дитині “увійти”в роль. З цією метою тим, хто збирається імпровізувати пропонують уявити себе  в  ролі  і відповісти на питання (Чого він хоче досягти в житті?  Що цінує в інших? Яких друзів має?); вибір сюжету гри повинен відповідати  запитам  та  ітересам дітей, які самі можуть запропонувати такі сюжети,  основні ролі іситуації; в сюжеті повинна  бути  закладена  певна  ідея,  яка   б виконувала функції регулятора поведінки; виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж досягається не стільки сюжетом, скільки тими   взаємовідносинами,   які виникають у грі. Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є  уміння вдало зайняти ігрову позицію, яка  базується  на  здатності  переходити  і реального плану в ігровий відчувати  радісний  внутрішній  стан  дитинства. Уміння “скинути з себе  все  доросле”,  викликає  довір”я  у  дітей,  стати керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш – в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

У практиці виховної роботи  до  сюжетно-рольовихігорь  належать  також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги,  виховні  та  ділові  ігри,  які моделюють  певні  виробничі,  та  комунікативніситуаціїдля  розв”язання  їх учасниками. Ігри-подорожі обов”язково мають певні етапи (“пункти”, “станції”),на яких виконуються завдання трудового, пізнавального,художнього,спортивного характеру.Такі ігри можуть відбуватись з різних навчальних предметів:географічні,  літературні,  математичні  та  ін. У  цих іграх передбачені  ігрові   ролі   “організаторпів”,   “суддів”,   “контролерів”, “саистентів”. Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами. Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ з навчання спілкуванню, та пізнанню власних можливостей. Важливими  являються  і  виховні  ігри,  які  теж  мають тренінговий характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під час якої вони знайомляться з правилами  етикету.  На  основі  цих  знань  і виробляються   уміння  та   навички   поведінки.

 

 

3. Психологічні характеристики сюжетно-рольових ігор.

3.1 Психологічні особливості дошкільних рольових ігор.

Проблема гри як діяльності, що має особливе значення в житті  дитини, завжди перебувала в центрі уваги дослідників дитячого розвитку. У цей час існує велику кількість  термінів, що називають той самий  вид ігор дітей. Деякі дослідники називають їх творчими, підкреслюючи їхнє значення в розвитку творчої особистості, сюжетними, оскільки основним компонентом убачають у них сюжет, у закордонних роботах прийняті назви драматичні або наслідувальні ігри.

Всі вони мають ті самі структурні компоненти: у них є присутнім сюжет, ігрова ситуація, роль, ігрові дії й правила. У цьому зв'язку найбільш адекватним представляється термін «сюжетно-рольова гра», оскільки в ньому підкреслюється наявність сюжету й ролі.

В цей час не існує вичерпно повної теорії гри, а є цілий ряд теорій, які можна використати при дослідженні тих або інших конкретних аспектів ігрового поводження. Відсутність єдиної теорії надзвичайно утрудняє цілісний аналіз результатів досліджень дитячої гри, а також визначальних її факторів.

Дошкільний вік уважається класичним  віком гри. У цей період виникає  й здобуває найбільш розвинену форму  особливий вид дитячої гри, що у психології й педагогіці одержав  назву сюжетно-рольової. Сюжетно-рольова  гра є діяльність, у якій діти беруть на себе трудові або соціальні функції дорослих людей і в спеціально створювані ними ігрових, уявлюваних умовах відтворюють (або моделюють) життя дорослих і відносини між ними.

У такій грі найбільше інтенсивно формуються всі психічні якості й особливості особистості дитини.

Супідрядність мотивів, про яке  говорилося вище, уперше виникає й  найбільше яскраво проявляється в грі. Виконуючи ігрову роль, дитина підкоряє цьому завданню всі свої імпульсивні дії.

 Ігрова діяльність  впливає на формування довільності всіх психічних процесів - від елементарних до самих складних. Так, у грі починають розвиватися довільне поводження, довільна увага й пам'ять. В умовах гри діти краще зосереджують і більше запам'ятовують, чим за прямим завданням дорослого. Свідома мета - зосередитися, запам'ятати щось, стримати імпульсивний рух - раніше й легше всього виділяється дитиною в грі.

 Гра дуже впливає  на розумовий розвиток дошкільника.  Діючи із предметами-заступниками, дитина починає оперувати в  мислимому, умовному просторі. Предмет-заступник стає опорою для мислення. Поступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що дитина переходить до мислення в образах і поданнях. Крім того, у грі, виконуючи різні ролі, дитина стає на різні точки зору й починає бачити предмет з різних сторін, Це сприяє розвитку найважливішої, розумової здібності людини, що дозволяє представити інший погляд і іншу точку зору.

Рольова гра має вирішальне значення для розвитку уяви. Ігрові дії відбуваються в мнимій ситуації; реальні предмети використаються в якості інших, уявлюваних; дитина бере на себе ролі відсутніх персонажів. Така практика дії в придуманому просторі сприяє тому, що діти здобувають здатність до творчої уяви.

Спілкування дошкільника  з однолітками розвертається  головним чином у процесі спільної гри. Граючи разом, діти починають ураховувати  бажання й дії іншої дитини, відстоювати свою точку зору, будувати й реалізовувати спільні плани. Тому гра впливає на розвиток спілкування дітей у цей період.

У грі складаються інші види діяльності дитини, які потім  здобувають самостійне значення. Так, продуктивні види діяльності (малювання, конструювання) спочатку тісно злиті  із грою. Малюючи, дитина грає той або  інший сюжет. Будівля з кубиків вплітається в хід гри. Тільки до старшого дошкільного віку результат продуктивної діяльності здобуває самостійне значення, незалежне від гри.

Усередині гри починає складатися й навчальна діяльність. Навчання вводить вихователь, воно не з'являється  безпосередньо із гри. Дошкільник починає  вчитися, граючи. До навчання він ставиться  як до своєрідної гри з певними  ролями й правилами. Виконуючи ці правила, він опановує елементарними навчальними діями.

Величезне значення гри для розвитку всіх психічних процесів і особистості  дитини в цілому дає підставу вважати, що саме ця діяльність є в дошкільному  віці провідної.