Звіт про власний капітал

ВСТУП

Особливо гостро постає проблема раціональної організації  бухгалтерського обліку з переходом  вітчизняних підприємств на національні  стандарти. Адже, саме від того, як буде організовано ведення бухгалтерського  обліку залежить характер прийняття  управлінських рішень та їх ефективність щодо поліпшення фінансового стану  підприємства.

Аналізуючи  вже  сучасний стан організації бухгалтерського  обліку на підприємствах України  слід зазначити, що згідно із Законом  України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» кожне підприємство повинно, незалежно  від організаційно-правової форми  і видів діяльності, повинно вести  безперервний бухгалтерський облік  з дня реєстрації до його ліквідації.

У зв’язку з цим дослідження питань, пов’язаних із методикою складання

Звіту про власний капітал та саме його аналізу з метою прийняття управлінських рішень на підприємствах обумовило актуальність теми дослідження.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів складання Звіту про власний капітал підприємства та використання його даних управлінською ланкою для прийняття рішень, а також

розробка шляхів удосконалення  цих процесів.

Для досягнення мети необхідно  вирішити наступні задачі:

- розглянути сутність  власного капіталу та його складових;

- розглянути нормативне регулювання утворення та змін власного капіталу;

- визначити призначення  Звіту про власний капітал як однієї із форм фінансової звітності;

- розглянути особливості  формування Звіту про власний капітал на промисловому підприємстві;

- розробити можливі напрямки удосконалення форми Звіту про власний капітал.

Об’єктом дослідження  є господарська діяльність промислового підприємства – відкрите акціонерне товариство «Завод Кобзаренка».

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання складання Звіту власний капітал та аналізу його даних на промисловому підприємстві.

Методологічну основу даного дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи: логічні, синтезу, аналізу, порівняння, які використовувалися для виявлення спільних та відмінних рис між національним та міжнародним законодавством щодо методики складання Звіту власний капітал, між підходами науковців відносно тлумачення основних понять, а також при аналізі даних про власний капітал підприємства.

Інформаційною  базою  для написання курсової роботи стали теоретичні періодичні статті, розробки вчених, законодавчо-нормативні акти, звітність підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СКЛАДАННЯ ЗВІТУ  ПРО ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ ТА ЙОГО АНАЛІТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ

1.    Економічна сутність власного капіталу та його складових

За ринкових умов господарювання успіх будь-якого суб’єкта господарювання, незалежно від форми власності та виду діяльності, багато в чому залежить від правильного вибору джерел формування, напрямів розподілу й використання капіталу, що знаходиться у розпорядженні підприємства. Це зумовлює необхідність правильного розуміння змісту і специфічних особливостей капіталу, його адекватного відображення в бухгалтерському обліку.

У сучасних умовах господарювання фактор виробництва “капітал” виступає як виробничий і інвестиційний ресурс, джерело доходу, об’єкт управління і формування, об’єкт власності, купівлі-продажу і тимчасової переваги, носій факторів ризику і ліквідності. Основними складовими капіталу в сучасних умовах виступає фізичний, фінансовий та інтелектуальний капітал.

В міжнародній практиці ведення  бухгалтерського обліку власний капітал розглядається як капітал, вкладений акціонерами компанії, і включає два джерела:

1) вкладений капітал –  інвестиції акціонерів компанії;

2) накопичений нерозподілений  прибуток, який реінвестований в бізнес. Цим і обґрунтовується дефініція, запропонована Дж. Сигелом, як зацікавленість власників в капіталі підприємства, представлена капітальними внесками та нерозподіленим прибутком [1].

Сопко В.В. наголошує на правову  сторону досліджуваної економічної категорії, обґрунтовуючи власний капітал як вартісний вираз права особи на засоби підприємства, що є суттєвим при його обліковому відображенні.

Вважаємо, що врахування правової основи даної категорії, як і економічної природи, є однаково важливими. При цьому для достовірної оцінки та визначення сутності власного капіталу, з точки зору бухгалтерського обліку, це є недостатнім.

Виходячи з того, що сутність будь-якої категорії проявляється через функції, які вона виконує, доцільно розглянути функції власного капіталу в додатку А [1,2,3,4,5,6].

Найбільш поширеною є  функція відповідальності і захисту прав кредиторів, адже відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу. Тобто власний капітал є гарантією захисту прав кредиторів і критерієм відповідальності. Тому гарантійна функція, яку виділяє колектив авторів під редакцією Ф.Ф. Бутинця [1], є співзвучною з функцією відповідальності і захисту прав кредиторів, визначеною іншими авторами.

Крім гарантії для зовнішніх  користувачів, власний капітал виконує захисну функцію – показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства.

Важливою є також функція  довгострокового фінансування – внески у власний капітал можуть використовуватися для фінансування операційної та

інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості за позиками, протягом тривалого періоду часу. Крім того, власний капітал служить базою для нарахування дивідендів і розподілу майна, що є важливим

для захисту корпоративних  прав власників та ефективного розподілу до того чи іншого фонду підприємства. З данною функцією переплітається функція компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу.

При виході засновника з  товариства та при ліквідації підприємства визначається частка кожного засновника при розподілі прибутку та збитків, а також у майні підприємства, тим самим реалізується регулятивна функція.

Функція довготермінового кредитування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час – є аналогічна до функції довгострокового фінансування, використання останнього терміну є більш доцільнішим, зважаючи на обмеженість кредитування.

Власний капітал у частині  статутного є фінансовою основою для початку діяльності нового суб’єкта господарювання – функція заснування та введення в дію підприємства або основоположна.

Функція самостійності та влади передбачає, що розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство. Частка ж власного капіталу в активах є показником платоспроможності підприємства, що вказує на іншу важливу функцію – кредитоспроможності – у

разі надання кредиту, за інших рівних умов, перевагу надають підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом.

Крім того, власний капітал  фінансує ризикові проекти, під які важко залучити кошти сторонніх інвесторів, що відображає функція фінансування ризику.

Власний капітал служить  фактором, що впливає на управління товариством, адже через нього визначається організаційна структура підприємства і тим самим реалізується організаційна функція, а також функція

управління та контролю. Вважаємо, що дані функції вже є опосередкованими, але важливими для ефективного функціонування підприємства [2].

Ще однією опосередкованою  функцією виступає рекламна (репрезентативна) функція – солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції.

За основу бухгалтерського  трактування сутності категорії “власний капітал” слід прийняти не окрему характеристику капіталу, а його системні властивості, що проявляються через функції, які виконують окремі складові

елементи власного капіталу. Тому окремого розгляду потребує питання складових частин власного капіталу.

Структуру власного капіталу можна представити різними шляхами, залежно від того, як трактується природа самого капіталу.

За П(С)БО 2 "Баланс” власний капітал включає такі структурні елементи: статутний капітал; пайовий капітал; додатковий вкладений капітал; інший

додатковий капітал; резервний  капітал; нерозподілений прибуток; неоплачений капітал; вилучений капітал [7].

Основний зміст складових  власного капіталу наведено в додатку Б [8].

За даними досліджень О.І. Пилипенка [9] більшість вчених пропонують класифікувати власний капітал за його складом. У результаті проведених досліджень він дійшов висновку, що це є однобоким висвітленням і тому пропонує класифікацію за формою та рівнем відповідальності.

Класифікація власного капіталу за формою дозволяє визначити частину капіталу, який був інвестований засновниками; одержаний безоплатно; зароблений протягом звітного періоду. Класифікація за рівнем відповідальності дає змогу ранжувати капітал на юридично закріплений в документах та нерегламентований як обов’язковий чинним законодавством. Якщо виходити з

позиції джерел формування власного капіталу, то до основних джерел належать суми, внесені акціонерами, нерозподілений прибуток, безоплатно отримані активи і суми переоцінок. Така класифікація власного капіталу є базовою для відображення у бухгалтерському обліку будь-якого підприємства.

Нами на рисунку В.1 запропонована класифікація власного капіталу для цілей бухгалтерського обліку, яка дозволяє підвищити ефективність реалізації тих функцій, що покладені на кожну складову власного капіталу підприємства.

За вимогами законодавства  власний капітал включає зареєстрований капітал (статутний капітал) та незареєстрований капітал, який формується безпосередньо в процесі діяльності підприємства (резервний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток). За рівнем плати оголошеного капіталу – оплачений та неоплачений.

Дана класифікація враховує різні види початкового капіталу (статутний, пайовий, складений) для підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, структуру внесків до статутного капіталу у вигляді оборотних

чи необоротних активів, обов’язковість державної реєстрації та ступінь оплати оголошеного капіталу.

 З фінансово-економічної точки зору на основі мінливості можна розділити постійні та змінні складові власного капіталу. Постійним є статутний капітал, якій відображається в балансі в постійному розмірі та залишається незмінним до рішення загальних зборів товариства про його збільшення чи зменшення. Саме необхідність обов’язкового рішення загальних зборів щодо його зміни дає можливість визнавати його (умовно) постійним. Іншу частина складає перемінна складова власного капіталу, яка звичайно змінюється із року в рік тадо якої відносять резервні капітали та фінансові результати господарської діяльності.

За ступенем прозорості для  зовнішніх користувачів власний капітал можна поділити на номінальний, який відповідає вартості розподілених серед власників майнових часток, та розрахунковий. Якщо до номінального капіталу додати інші змінні частини, такі як додатковий, та резервний капітали, резерви, сформовані за рахунок прибутку та фінансові результати за звітній період, отримаємо розрахунковий власний капітал.

 Враховуючи економічну  природу власного капіталу, в його структурі доцільно виділити наступні складові: вкладений та накопичений капітал, що дає можливість визначити його як об’єкт бухгалтерського обліку наведено на рисунку Г.1

Ключовою ознакою елементів  капіталу першої групи є наявність  реальних активів, переданих в обмін  на корпоративні права, що пов’язані  з можливістю брати участь в управлінні і розподілі прибутку, майна підприємства [5, с. 64].

З такого підходу випливає заборона на збільшення власного капіталу за рахунок внесення фіктивних активів, штучного збільшення дебіторської заборгованості тощо.Вирішення протиріч між юридичним оформленням внесків у капітал полягає в застосуванні в системі бухгалтерського обліку і фінансової звітності коригувальних показників: неоплачений капітал та вилучений капітал.

Ці показники відображають рух власного капіталу у процесі його формування й управління ним, і є технічно регулюючими щодо вкладеного капіталу описується формулою (1.1):

Вкладений капітал = Статутний  капітал + Додатково вкладений капітал  – Неоплачений капітал – Вилучений  капітал

                    (1.1)

Слід зазначити, що за економічним  змістом внески до статутного, пайового і додатково вкладеного капіталу є абсолютно однорідними елементами, розходження лише  юридичній формі, що обумовлює їхнє виникнення [4, с. 427].

Функції статутного і додаткового  капіталів – різні.Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового капіталу, статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документахзагальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Законодавство України передбачає мінімальні обсяги статутних капіталів, нижче від яких державна реєстрація підприємства не допускається. Ці мінімальні розміри не є сталими. Через інфляційні процеси в економіці вони нерідко змінюються у законодавчому порядку.

Друга група елементів  власного капіталу – накопичений капітал – формується внаслідок діяльності підприємства. Це накопичений (зароблений) капітал з його основними елементами. По суті, нерозподілений прибуток – це

накопичений за увесь час  діяльності підприємства результат його діяльності, а всі інші елементи цього виду капіталу є видозміненими формами такого результату.

Тобто у складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві понад того, який був спочатку авансований власниками.

Інвестований капітал  включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя – додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.

Накопичений капітал знаходить  своє відображення у вигляді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне – нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.

Відповідно до Концептуальної основи Міжнародних стандартів фінансової звітності існує дві концепції збереження капіталу – збереження фінансового та фізичного (реального) капіталу.

Капітал відповідно до фінансової концепції представляє собою інвестовані кошти або інвестовану купівельну спроможність, тобто це частина активів підприємства, що залишається після вирахування усіх його зобов'язань, тобто капітал є синонімом чистих активів або власного капіталу підприємства.

За концепцією збереження фінансового капіталу прибуток вважається отриманим, якщо сума чистих активів на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після здійснення будь-яких виплат власникам.

За концепцією збереження фізичного капіталу прибуток вважається заробленим, якщо виробнича потужність або продуктивність підприємства на кінець періоду перевищує виробничу потужність на початок періоду після здійснення будь-яких виплат власникам.

 В розвиток концепції збереження фінансового капіталу удосконалено трактування сутності категорії “власний капітал” із застосуванням функціонального підходу. Під власним капіталом слід розуміти фізичні, фінансові та інтелектуальні ресурси, вкладені власником (засновником) підприємства, з обов’язковим дотриманням відповідальності і захисту прав кредиторів задля забезпечення довгострокового фінансування, ліквідності та кредитоспроможності підприємства і ефективного управління підприємством вцілому.

Враховуючи інтенсивний  розвиток інтелектуального капіталу, його вплив на фінансовий та фізичний, актуальною є розробка концепції облікового відображення інтелектуального капіталу. Почати розробку слід з визначення особливостей облікового відображення складових власного капіталу за кордоном.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної облікової літератури показує неоднозначність як трактування поняття “власний капітал”, так і його складових. Це, насамперед, зумовлено його різноспрямованими функціями, які визначаються наявністю чотирьох суб’єктів економічних відносин, які в кожній країні мають свої інтереси у власному капіталі. Цими суб’єктами є власники, підприємство, кредитори та держава. Відповідно до інтересів власників капітал

відображає обсяг їх прав. Для підприємства він виступає джерелом розширеного відтворення, а для кредиторів – критерієм оцінки надійності та гарантом виконання підприємством своїх зобов’язань. Державний інтерес полягає у зміцненні стабільності підприємства та його розвитку в інтересах всього суспільства.

Не зважаючи на це, в основу бухгалтерських балансів і звітів про прибутки (збитки) практично усіх зарубіжних підприємств покладено основне бухгалтерське рівняння, сформульоване відомим італійським математиком Лукою Пачолі в 1494 р., яке описується формулою (1.2):

                      Активи = Фінансові зобов’язання + Капітал власника                  (1.2)

Відображення інформації про власний капітал в Україні принципово не відрізняється від міжнародних стандартів. Це зумовлено тим, що при формуванні Положень (стандартів) бухгалтерського обліку фахівці керувалися МСФЗ. Відповідно до МСФЗ у звітності дещо звужений склад власного капіталу,так як вони носять рекомендований характер. У МСФЗ статті власного капіталу є згрупованими, а в Україні П(С)БО – деталізовані, що дає змогу в звітності чітко відображати складові власного капіталу .

Отже можна зробити  висновок , що різноманітність поглядів вітчизняних та зарубіжних економістів свідчить про неоднозначність та багатоаспектність поняття “власний капітал”, що зумовлено його різносторонніми функціями. Виходячи з функціонального підходу удосконалено трактування категорії “власний капітал”. Під власним капіталом слід розуміти фізичні, фінансові та інтелектуальні ресурси, вкладені власником (засновником) підприємства, з обов’язковим дотриманням відповідальності і захисту прав кредиторів задля забезпечення довгострокового фінансування, ліквідності та кредитоспроможності підприємства і ефективного управління підприємством вцілому. Дане визначення запропоновано в розвиток концепції збереження фінансового капіталу та, враховуючи інтенсивний розвиток інтелектуального капіталу, закладає основи для розуміння власного капіталу в контексті необхідності розробки концепції облікового відображення інтелектуального капіталу.На основі вивчення складових власного капіталу запропонована удосконалена класифікація власного капіталу для цілей бухгалтерського обліку, яка дозволяє підвищити ефективність реалізації його функцій в цілях ефективного управління процесами формування й змін власного капіталу

та управління підприємством  вцілому.

Вітчизняним науковцям з бухгалтерського обліку слід переймати позитивний досвід облікового відображення таких операцій з власним капіталом та впроваджувати його у практику, зважаючи на те, що у більшості зарубіжних країн складові частини власного капіталу є подібними (насамперед, це стосується практики формування різних резервів та фондів, раціональна реалізація якої спрямована на забезпечення належного рівня платоспроможності та фінансової стійкості підприємства). Це сприятиме покращенню як фінансового забезпечення вітчизняних підприємств (в частині напрямів перспективного резервування, фондування, форм вкладення коштів тощо), так і інтеграції до європейських економічних процесів економіки країни вцілому .

   1.2  Нормативне регулювання утворення та змін власного капіталу

Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та установчими документами. Статутний капітал на підприємствах різних форм власності (крім державної) – це сумарний внесок вкладів у майно (у грошовому виразі) засновниками підприємства при його створенні [11]. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і фіксується у статуті підприємства.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних  заробітних плат виходячи із ставки мінімальної  заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Власний капітал (вартість чистих активів) товариства – різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений Законом України «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 №514-VI, зі змінами внесеними N 4969-VI ( 4969-17 ) від 19.06.2012 [12], товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Порядок   збільшення   (зменшення)  статутного  капіталу  
акціонерного  товариства  встановлюється  Національною  комісією з  
цінних паперів та фондового ринку.

Статутом акціонерного  товариства  може  бути  передбачено  
створення   спеціального   фонду   для   виплати   дивідендів   за  
привілейованими акціями. Порядок формування та використання такого  
фонду встановлюється Національною комісією з цінних  
паперів та фондового ринку [13].

Резервний  капітал  формується  у  розмірі  не  менше  ніж  
15 відсотків   статутного   капіталу  товариства  шляхом  щорічних  
відрахувань  від  чистого  прибутку  товариства  або  за   рахунок  
нерозподіленого  прибутку.  До  досягнення  встановленого статутом  
розміру резервного капіталу розмір щорічних  відрахувань не  може  
бути  меншим  ніж  5 відсотків суми чистого прибутку товариства за  
рік [12].

 Резервний капітал  є джерелом коштів тільки для покриття збитків. Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має надзвичайне значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, що розглядають резервний капітал, як запас фінансової міцності підприємства. Недостатня величина обов’язкового резервного капіталу свідчить або про недостатність прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків [12].

Майно, внесене в натуральній формі  у власність підприємства в рахунок вкладів до статутного капіталу (в оплату акцій), оприбутковується в оцінці, що визначена за домовленістю засновників.

Майно, внесене в натуральній формі  у користування підприємству в рахунок вкладів до статутного фонду (в оплату акцій), оприбутковується в оцінці, визначеній виходячи з орендної плати за користування цим майном, обчисленої за весь зазначений в установчих документах строк діяльності підприємства або інший строк, передбачений установчими документами.

Зменшення або збільшення статутного капіталу можливе у таких випадках [14]:

  –  при зміні номінальної вартості акцій;

  –   при прийнятті нових членів до складу учасників (допоміжний випуск акцій) або вибутті учасників (анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів);

• при обміні облігацій на право участі у підприємстві (акції);
• при відрахуванні частини прибутку до статутного капіталу;
• при спрямуванні коштів резервного (страхового) капіталу до статутного капіталу.

  Зміни статутного капіталу здійснюються  за рішенням засновників, а  бухгалтерські записи виконуються  після перереєстрації статутного  капіталу з урахуванням його  нового розміру. 

Установчі збори акціонерного товариства можуть вирішувати питання про зменшення  розміру статутного капіталу у випадках, коли у встановлений термін (6 місяців) підпискою на акції покрито не всю необхідну суму, зазначену у повідомленні. Рішення про зменшення статутного капіталу акціонерного товаристваприймається у тому ж порядку, що й при збільшенні статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

За  рішенням акціонерного товариства про зменшення статутного капіталу акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше ніж через 6 місяців після повідомлення про це всіх акціонерів.

Зменшення статутного капіталу [14]:

   – статутний капітал акціонерного товариства зменшується в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено статутом товариства;

– після прийняття рішення про зменшення статутного капіталуакціонерного товариства виконавчий орган протягом 30 днів має письмово повідомити кожного кредитора, вимоги якого до акціонерного товариства не забезпечені заставою, гарантією чи порукою, про таке рішення;