Договір зберігання: загальні положення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНИІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Курсова робота

з дисципліни Цивільне право (основна частина)

на тему «Договір  зберігання: загальні положення.»

Варіант № 15

Виконав

ст. гр. ДСП-11

Чернишенко В.В.

Перевірила

доц. Зуєва В.О.

Київ 2012

15. Договір зберігання: загальні положення

ВСТУП

Так чи інакше в людському  житті нерідко доводиться стикатися  з таким явищем як зберігання. Зберігання речей, цінних паперів, інших коштовностей тощо. Цивільне право з рядом суміжних юридчних спеціальностей займається вивченням і регулюванням цього питання. Звідси, власне, і випливає актуальність дослідження теми даної курсової роботи “Збереження”.

Договір зберігання — це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і  повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.І ст.936 ЦК).

За договором зберігання, у якому зберігачем виступає особа, що здійснює зберігання на засадах  підприємницької діяльності (професійний  зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка  буде передана зберігачеві у майбутньому.

Роль договору зберігання у сфері підприємництва в Україні  зросла у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

Предметом договору зберігання може бути річ, яка має як індивідуально-визначені, так і родові ознаки.

Поняття і загальна характеристика договору зберігання. Інколи виникають  обставини, за яких власник не може самостійно здійснювати володіння  своїм майном, а тому передає його на зберігання іншій особі. За таких  обставин між особою, яка передала майно на зберігання, і особою, яка  його прийняла, виникають зобов´язання щодо зберігання майна.

Зберігальні зобов´язання можуть виникати на підставі:

1) договору зберігання  або іншого договору, в якому  зберігання є супутнім обов´язком;

2) особливого статусу  особи, зокрема опікуна;

3) дії осіб, які завдяки правомірним вчинкам заволоділи чужим майном, наприклад, безхазяйним майном, знахідкою, скарбом, бездоглядною домашньою твариною;

4) ініціативи у надзвичайних  ситуаціях;

5) прямого припису закону, наприклад, про зберігання спадкового майна;

6) рішень суду, актів слідчих органів та державної виконавчої служби, адміністративного акту.

Центральне місце серед  підстав виникнення зобов´язань по зберіганню майна займає договір зберігання, врегульований гл. 66 ЦК України. За своєю юридичною природою цей договір відноситься до групи договорів про надання послуг.

Договір зберігання є одним із найдревніших договорів. Ще римському приватному праву був відомий договір depositum, який відносився до реальних контрактів. За цим договором одна сторона (депонент) передавала іншій стороні (депозитарію) річ на схов, зберігання.

У своему розвитку на терені України договірні зберігальні  відносини на різних етапах оформлювалися договором поклажі (дореволюційне законодавство) і договором схову (ЦК України УРСР 1963 р.). За ЦК України 2003 р. ці відносини опосередковуються договором зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов´язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Договір зберігання є двостороннім (обов´язки виникають як у зберігача, так і у поклажодавця), може бути реальним або консенсуальним, відплатним або безвідплатним.

За загальним правилом договір зберігання є реальним (укладеним з моменту передачі на зберігання). Однак відповідно до ч. 2 ст. 936 ЦК України, якщо зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), договором зберігання може бути встановлений обов´язок зберігача зберігати річ, що буде передана йому в майбутньому. Отже, в такому випадку договір зберігання є консесуальним (укладеним з моменту досягнення згоди між його сторонами).

Якщо плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України), він є відплатним. Необхідно відзначити, що в ЦК України встановлена презумпція відплатності договору зберігання, що випливає із положень ч. 4 ст. 632, частин 1, 4 ст. 946 ЦК України. Відплатні договори зберігання найбільш поширені в господарській (підприємницькій) діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 946 ЦК України установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі. Безвідплатні, реальні догово

ри зберігання, зазвичай, мають місце в побутовій сфері.

Договір зберігання може бути публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб´єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ч. З ст. 936 ЦК України).

Також договір зберігання є фідуціарним, оскільки ґрунтується на довірі однієї сторони до іншої. Виходячи з фідуціарного характеру цього договору, законом встановлена необхідність особистого виконання обов´язків зберігача (ст. 943 України).

Проаналізувавши гл. 66 ЦК України, можна дійти висновку, що договірні  зобов´язання зі зберігання за наявністю  спільних і відмінних у них  рис можна поділити на загальні та спеціальні. Загальне зберігання є генеральною конструкцією будь-якого зобов´язання зі зберігання, за яким у зберігача виникає обов´язок забезпечити схоронність речі. Спеціальні види зберігання характеризуються певними особливостями, що виділяють їх серед інших видів зберігання. До спеціальних видів зберігання § 3 гл. 66 ЦК України відносить: зберігання речі у ломбарді (ст. 967), зберігання цінностей у банку (ст. 969), зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972), зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973), зберігання речей пасажира під час його перевезення (ст. 974), зберігання речей у готелі (ст. 975), зберігання речей, що є предметом спору (секвестр) (ст. 976), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Також до спеціальних видів зберігання слід віднести зберігання на товарному складі (§ 2 гл. 66 ЦК України) та інші особливі види зберігання, передбачені чинним законодавством.

Сторонами будь-якого договору зберігання є зберігач і поклажодавець. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи.

Зберігачем є особа, яка за договором прийняла на збереження певне чуже майно та (або) зобов´язалася його зберігати. Зберігач може бути професійним або непрофесійним.

Виділяючи категорію професійного зберігача ЦК України вказує, що ним є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Проте на думку деяких вчених, професійним зберігачем має вважатися не кожний суб´єкт підприємництва, що здійснює зберігання, як це випливає із змісту ст. 936 ЦК України, а лише той, для якого зберігальна діяльність є основним або одним із основних видів статутної підприємницької діяльності.

Поклажодавцем може бути власник речі або особа, уповноважена ним на передачу речі на зберігання.

У спеціальних видах зберігання законом можуть ставитися певні вимоги до особи зберігача і поклажодавця. Наприклад, при зберіганні речей пасажира під час його перевезення зберігачем виступає перевізник, а поклажодавцем пасажир.

Предметом договору зберігання є послуга із зберігання. Ця послуга не є однорідною діяльністю і включає в себе дії щодо прийняття, забезпечення схоронності та видачі поклажодавцеві його майна.

Предмет договору зберігання слід відрізняти від об´єкту зберігання, яким є рухомі речі. їх ще можна назвати предметом зберігання. Об´єкт договору зберігання часто називають "поклажею". Ним можуть бути як індивідуально-визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками (ст. 184 ЦК України). Зберігання індивідуально-визначених речей називається регулярним, а зберігання речей визначених родовими ознаками, - іррегулярним¹.

Коли на зберігання передається майно, визначене родовими ознаками, для поклажодавця зазвичай не є суттєвим повернення саме свого майна. Наприклад, йому не має сенсу вимагати від зберігача повернення того ж зерна, яке було передано на зберігання, якщо під час зберігання воно було змішане із зерном інших поклажодавців. У такому разі для поклажодавця достатньо, щоб після закінчення договору зберігання йому було передано зерно того ж сорту і в тій же кількості, що були ним передні на зберігання. Тому у ст. 941 ЦК України закріплено положення про те, що поклажодавець може надати згоду на змішання зберігачем його речей з іншими речами одного роду та однієї якості.

Строк зберігання - це час, протягом якого зберігач зобов´язаний зберігати передану йому річ. Він, зазвичай, встановлюється за домовленістю сторін у договорі зберігання. Сторони можуть обумовити в договорі конкретний строк (певний проміжок часу), або термін (точну календарну дату), до якого повинно здійснюватися зберігання, або ж встановити, що зберігання триває до пред´явлення поклажодавцем вимоги про повернення речі.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред´явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом  звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ч. З ст. 938 ЦК України). "Розумність" строку визначається на підставі конкретних обставин справи з урахуванням положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання в  договорі не встановлений і не може бути встановлений, зберігач зобов´язаний зберігати річ до пред´явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Таким чином, у договорі зберігання може бути визначений строк (тоді договір буде строковим) або він може не визначатися (договір буде безстроковим).

У консенсуальних договорах зберігання слід розрізняти строк договору і строк зберігання, оскільки укладання договору передує передачі речі.

Плата за зберігання (ціна договору) та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України) або актами законодавства (затвердженими в установленому порядку таксами, тарифами, ставками тощо, хоча ЦК України прямо це не передбачає). У тому разі, коли розмір плати визначений законодавцем (нормативно), сторони не вправі її змінювати. Нормативні акти також можуть затверджувати регульовану плату за зберігання. Так, відповідно до ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету.

Якщо певний порядок внесення плати за зберігання не встановлений актами цивільного законодавства, сторони  можуть визначити, що вона вноситься:

- у повному обсязі наперед;

- після закінчення зберігання;

- певними періодичними  платежами.

Певні особливості має  визначення розміру плати при  достроковому припиненні договору зберігання. Відповідно до ч. 2 ст. 946 ЦК України у  разі, коли зберігання припинилося  достроково через обставини, за які  зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Конкретний розмір такої плати визначається у пропорції до фактичної тривалості зберігання.

Якщо ж поклажодавець  після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов´язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Однак такий обов´язок покладається на по-клажодавця лише у випадку, коли він не забрав річ за відсутності перешкод з боку зберігача.

Слід мати на увазі, до плати  за зберігання можуть бути включені витрати на зберігання речі. Якщо ж сторони у відплатному договорі не передбачать обов´язок поклажодавця відшкодувати витрати на зберігання, зберігач не вправі їх вимагати. Проте, витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються поклажодавцем понад плату, яка належить зберігачу.

При безвідплатному договорі зберігання поклажодавець зобов´язаний відшкодувати зберігачу здійснені  ним витрати на зберігання, якщо інше не встановлено договором або  законом (ст. 947 ЦК України). Такі витрати  повинні бути необхідними та не надмірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу. При цьому договір зберігання, за яким зберігач зобов´язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, що має бути передана на зберігання. Враховуючи те, що консенсуальний договір може укладатися лише професійним зберігачем (ч. 2 ст. 936 ЦК України), вищевказане застереження стосується лише договорів про зберігання за його участю і розширеному тлумаченню не підлягає.

ЦК України не вимагає  укладати письмові договори зберігання у вигляді єдиного письмового документу, який підписується сторонами. Письмова форма цього договору вважається дотриманою також тоді, коли прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Проте це положення дещо не узгоджується зі ст. 207 ЦК України, оскільки перераховані вище документи підписуються в односторонньому порядку зберігачем. Тому положення ст. 937 ЦК України потрібно розуміти як доповнення до ст. 207 ЦК України, а не як виключення із загального правила.

У ч. 2 ст. 937 ЦК України встановлено  спеціальне правило, яке стосується форми договору зберігання при надзвичайних обставинах (так званого надзвичайного зберігання). При пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин прийняття речі на зберігання може підтверджуватися свідченням свідків. Ця норма встановлює виключення із загального правила щодо неможливості посилатися на свідчення свідків при недотриманні обов´язкової письмової форми правочину (ст. 218 ЦК України).

Укладення усного договору зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання. Наприклад, прийняття на зберігання речі в гардеробі зазвичай посвідчується видачею номерного жетона.

Окремі спеціальні види зберігання не потребують спеціального оформлення факту зберігання речей (крім грошей, цінних паперів, коштовностей). Це стосується, зокрема, зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших приміщеннях, в яких особа проживає тимчасово.

Права та обов´язки  сторін визначаються особливостями кожного конкретного договору зберігання, тому зупинимося на тих з них, які є найбільш характерними для всіх видів зберігання.

Обов´язки зберігача:

1) прийняти річ на зберігання за консенсуальний та (або) публічним договором. Слід мати на увазі, що зберігач звільняється від обов´язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв´язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності (ст. 940 ЦК України). ЦК України не розкриває зміст обставин, які мають "істотне значення" для відмови у прийнятті майна на зберігання, тому це поняття є оціночним;

2) оглянути майно (річ), визначити його кількість, якість та вартість, якщо інше не передбачено договором або законом.

Цей обов´язок прямо передбачено  законом лише для деяких спеціальних  видів зберігання (наприклад, у ст. 959 ЦК України для зберігання на товарному  складі), проте в більшості випадків зберігачем здійснюється огляд об´єкту  зберігання (поклажі) з метою визначення його вартості, що впливає на форму  договору та особливості зберігання;

3) вживати всіх заходів, установлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України), у тому числі дотримуватися нормативних вимог щодо режиму збереження речей (температурного, санітарного, екологічного тощо). За безвідплатним договором зберігання вказаний обов´язок зберігача трансформується у зобов´язання піклуватися про річ як про свою власну (ч. 2 ст. 942 ЦК України);

4) виконувати свої обов´язки  за договором зберігання особисто (ч. 1 ст. 943 ЦК України), тобто за  загальним правилом не дозволяється  на розсуд зберігача передавати  речі на зберігання іншій особі.  Проте згідно ч. 2 ст. 943 ЦК України  зберігач має право передати  річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. При цьому первісний зберігач зобов´язаний своєчасно повідомити поклажодавця про пе-редання речі на зберігання іншій особі. Він залишається відповідальним за збереження поклажі, тобто несе відповідальність за дії особи, якій він передав річ на зберігання. Таким чином, передача іншій особі майна на зберігання не означає припинення первісного договору зберігання;

5) не користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також не передавати її в користування іншій особі без згоди поклажодавця (ст. 944 ЦК України). Ця заборона встановлена у зв´язку з тим, що користування річчю (вилучення її корисних властивостей), зазвичай, передбачає зменшення цінності речі, а отже використання речі суперечить меті договору зберігання, оскільки поклажодавець сподівається зберегти повну цінність свого майна, передаючи його на зберігання (за винятком природних втрат);

6) негайно повідомляти  поклажодавця про необхідність  зміни умов зберігання речі  і отримати його відповідь (ч. 1 ст. 945 ЦК України). Цей обов´язок означає, що усі зміни за даним договором мають бути обов´язково погоджені та схвалені зберігачем. Проте законом передбачена можливість зберігача в окремих випадках змінити умови договору без узгодження їх з поклажодавцем. Зокрема на зберігача покладається обов´язок змінити спосіб, місце та інші умови зберігання речі, не чекаючи відповіді поклажодавця, коли існує реальна небезпека її втрати, нестачі або пошкодження (ч. 1 ст. 945 ЦК України). Якщо ж річ пошкоджена або виникла реальна загроза її пошкодження чи інші обставити, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину. При цьому, якщо ці обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. У випадку виникнення спору між сторонами договору зберігання, обов´язок доказування наявності зазначених обставин покладається на зберігача (ч. 2 ст. 945 ЦК України);

7) повернути поклажодавцеві  річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України). Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Так, кількість речей визначених родовими ознаками, при поверненні може виявитися меншою, ніж передавалася, внаслідок усушки, утруски, випаровування та інших природних процесів. Слід мати на увазі, що природні втрати можуть мати місце лише в межах встановлених законодавством нормативів (розмірів). Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцю, може підтверджуватися свідченням свідків;

8) повернути плоди та  доходи, які були ним одержані  від речі (ч. 2 ст. 949 ЦК України)  тощо.

Поклажодавець зобов´язаний:

1) у разі не передання  речі на зберігання за консесуальним  договором, зобов´язаний відшкодувати  зберігачеві збитки, завдані йому  у зв´язку з тим, що зберігання  не відбулося, якщо він у  розумний строк не попередив  зберігача про відмову від  договору зберігання (ч. 2 ст. 939 ЦК  України);

2) повністю оплатити послуги  зі зберігання (для відплатного договору) у порядку і строки, встановлені договором (ч. 1 ст. 946 ЦК України);

3) оплатити витрати, пов´язані зі зберіганням, якщо інше не передбачено договором чи законом (ст. 947 ЦК України), а також відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);

4) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України) тощо.

Слід мати на увазі, що будь-який договір зберігання (навіть кон-сенсуальний) не передбачає обов´язку поклажодавця передати річ на зберігання, тому зберігач не має права цього вимагати (ст. 939 ЦК України).

Відповідальність  сторін за договором зберігання. За невиконання сторонами обов´язків, передбачених законом або договором зберігання, на них покладається цивільно-правова відповідальність.

Відповідальність  зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, настає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Проте норми гл. 66 ЦК України  передбачають певні особливості  договірної відповідальності зберігача  в окремих випадках.

Так, ч. 2 ст. 950 ЦК України  встановлюється відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Таким чином, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі може наступати і без вини. Слід мати на увазі, що наявність обставин, які звільняють зберігача від відповідальності (непереборної сили, особливих властивостей речі, умислу чи грубої необережності поклажодавця), має доводити сам зберігач.

Спеціальне правило щодо відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання містить ч. З ст. 950 ЦК України. У такому разі зберігач несе відповідальність лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Втратою або пошкодженням речі заподіюються збитки поклажо-давцю, тому зберігач зобов´язаний їх відшкодувати:

1) у разі втрати (нестачі)  речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження  речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Проте, якщо внаслідок пошкодження  речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець  має право відмовитися від  цієї речі і вимагати від зберігача  відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК України).

Договором зберігання може бути також встановлена відповідальність зберігача за прострочення передачі речі поклажодавцеві, самовільне користування майном чи передачу його у користуванні іншій особі тощо.

ЦК України передбачає лише одну спеціальну норму щодо відповідальності поклажодавця за невиконання своїх обов´язків. Так, у ст. 952 ЦК України вказується, що поклажодавець зобов´язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

В інших випадках порушення  зберігачем своїх обов´язків тягне  або певні правові наслідки, які  не є заходами цивільно-правової відповідальності, наприклад, якщо річ не буде витребувана із ломбарду, вона підлягає продажу (ст. 968 ЦК України), або вона визначається на підставі загальних положень про відповідальність за невиконання зобов´язань.

Слід звернути увагу на те, що ЦК України не встановлює відповідальність зберігача та поклажодавця за збитки у вигляді недержаних доходів.

Договір зберігання припиняється на загальних підставах, передбачених ЦК України для припинення зобов´язань (гл. 50 ЦК України). Особливістю припинення цього договору є те, що зберігач зобов´язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України), тобто допускається одностороннє розірвання договору на вимогу поклажодавця.

Висновки

З всього вищесказаного можна  зробити наступні висновки:

Договір зберігання — це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і  повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.І ст.936 ЦК).

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ЦК договір  зберігання вважається оплатним, якщо інше не встановлено договором або  установчим документом юридичної особи. Безоплатним зазвичай є договір  між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства-холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому, має бути укладений у письмовій  формі, незалежно від вартості речі, що передана на зберігання.

Зберігач зобов'язаний зберігати  річ протягом строку, встановленого  у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати  річ до пред'явлення поклажодавцем  вимоги про її повернення. Якщо строк  зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має  право зі спливом звичайного за цих  обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ  в розумний строк (ст.938 ЦК).

За договором зберiгання одна сторона (зберiгач) зобов'язується зберiгати рiч, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), i повернути її поклажодавцевi у схоронностi.

Договором зберiгання, у якому зберiгачем  є особа, що здiйснює зберiгання  на засадах пiдприємницької дiяльностi (професiйний зберiгач), може бути встановлений обов'язок зберiгача зберiгати рiч, яка буде передана зберiгачевi у майбутньому.

Договір складського зберігання — це договір, за яким товарний склад  зобов'язується за плату зберігати  товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ч.І ст.957 ЦК).

Договiр зберiгання речi, прийнятої  ломбардом вiд фiзичної особи, оформляється видачею iменної квитанцiї.

Цiна речi визначається за домовленiстю  сторiн.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь  поклажодавця за свiй рахунок речi, прийнятi на зберiгання у повнiй  сумi їх оцiнки.

Рiч, яку поклажодавець не забрав iз ломбарду пiсля спливу трьох  мiсяцiв вiд дня закiнчення строку договору зберiгання, може бути продана  ломбардом у порядку, встановленому  законом.

Iз суми виторгу, одержаної  вiд продажу речi, вираховується  плата за зберiгання та iншi платежi, якi належить зробити ломбардовi. Залишок суми виторгу повертається  поклажодавцевi.

Банк може прийняти на зберiгання  документи, цiннi папери, дорогоцiннi метали, камiння, iншi коштовностi та цiнностi.

Банк може бути уповноважений поклажодавцем  на вчинення правочинiв з цiнними  паперами, прийнятими на зберiгання.

Камери схову загального користування, що перебувають у вiданнi органiзацiй, пiдприємств транспорту, зобов'язанi приймати на зберiгання речi пасажирiв  та iнших осiб незалежно вiд наявностi у них проїзних документiв.

На пiдтвердження прийняття речi на зберiгання до камери схову (крiм  автоматичних камер) поклажодавцевi видається  квитанцiя або номерний жетон.