Офшорні компанії

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України 

Київський національний торговельно-економічний  університет 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат 

з дисципліни “Міжнародне приватне право” 

на тему: 

“Офшорні компанії” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

студентка V курсу ФЕМПу

15 групи 

Поліщук Ольга  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

      План

     Вступ

1. Характеристика офшорних компаній
2. Реєстрація і управління офшорною компанією
3. Специфічні організаційно-правові форми офшорного бізнесу

     4. Новий можливий перелік офшорних  зон (згідно з проектом розпорядження КМУ):

5. Міжнародне регулювання офшорного бізнесу

6. Панама - один з найпривабливіших “офшорів” світу

7. Реєстрація, купівля офшорної компанії на Сейшельських островах

Висновки

Список  використаних джерел

      Вступ

   Проблемні питання щодо існування офшорних юрисдикцій та офшорного бізнесу взагалі перебуває під постійною увагою міжнародного співтовариства і правлячого кола країн, що є донорами офшорів. Становлення офшорних центрів почалося у 70 - 80 рр. минулого століття. Найбільшим поштовхом щодо їх розвитку став прогрес фінансової глобалізації та стрімкий розвиток інформаційних технологій. За деякими оцінками, через офшори проходять більше половини світових грошових потоків, вони контролюють приблизно 20% загальної вартості всесвітнього багатства, в них розміщено 22% зовнішніх банківських активів. За останні роки офшори стали могутніми розподільчими центрами в світовому русі капіталів, які активізують різні транснаціональні фінансові потоки та прискорюють обіг фінансових активів в міжнародному масштабі. Поряд із тим офшорному бізнесу притаманні негативні якості, оскільки «податкові гавані» та «фінансові раї» стали ключовою ланкою у різноманітних схемах легального та нелегального ухилення від оподаткування, важливим елементом тіньової економіки, з якою борються усі країни світу. Все це зумовлює актуальність зазначеної проблеми.

   Перевагами  офшорних зон є й низька вартість та швидкість реєстрацiї пiдприємств. Термiн такої процедури не перевищує  календарної декади. Крiм того, суб'єктам  дiяльностi надається право вiдкривати необмежену кiлькiсть рахункiв у будь-яких країнах свiту. У низцi подiбних економiчних зон не вимагається жодної економiчної звiтностi, — її просто замiнено щомiсячним фiксованим збором. Така сплата в рiзних регiонах коливається в еквiвалентi вiд сотнi до тисячi американських доларiв.

   На  сьогоднi у свiтi iснує понад 60 країн, законодавство яких передбачає податковi пiльги для офшорних компанiй. До найбiльш  вiдомих належать Панама, Гiбралтар, Кiпр, Багамськi острови, Ірландiя, Лiхтенштейн. Проте сховати "бруднi" грошi в так званих податкових гаванях "тiньовим" дiлкам стає дедалi складнiше. Нещодавно Органiзацiя економiчного спiвробiтництва та розвитку скоротила кiлькiсть держав у так званому "чорному списку" країн з пiльговим оподаткуванням i недостатньою прозорiстю фiнансових систем з 35 до 7. Це було зроблено пiсля того, як деякi країни зголосилася посилити нацiональне законодавство i подiлитися фiнансовою iнформацiєю з iншими державами. У перелiку тих, хто як зiницю ока береже фiнансову таємницю своїх резидентiв, залишилися тiльки Андорра, Лiхтенштейн, Лiберiя, Монако i такi екзотичнi територiї, як Маршалловi острови, Науру та Вануату.

   Для українського бізнесу офшори є одним із найзручніших засобів збереження коштів і участі в капіталі інших компаній, а також отримання грошей в потрібний час в будь-якій країні світу. В той же час механізм уникнення оподаткування з використанням таких зон є досить збитковим для бюджету України.

    1. Характеристика офшорних компаній

   Офшор (offshore – дослівний переклад — поза берегом) – юридична особа, зареєстрована в юрисдикції з пільговим оподаткуванням, за відсутності валютного контролю. Це компанія, яка не веде господарської діяльності в країні своєї реєстрації, а власники цих компаній – нерезиденти цих країн. Основою виникнення офшорних компаній є законодавства країн, частково або повністю звільняючі від оподаткування компанії, що не ведуть бізнес в країні реєстрації. Важливо наголосити, що пільгове оподаткування офшорів існує тільки стосовно здійснення діяльності зовні країни реєстрації. Для повноцінної роботи офшору в будь-якій іншій країні потрібна міждержавна угода  про уникнення подвійного оподаткування даної країни з країною реєстрації офшору. Інакше, офшор піддається оподаткуванню країни, де він веде свою діяльність.

     З погляду міжнародного права офшорна  компанія є самостійною юридичною особою і веде свою діяльність згідно законів країни реєстрації. Зараз в світі налічується близько 60 країн, що передбачають податкові пільги для офшорних компаній. Офшорні компанії мають право відкривати необмежену кількість рахунків в будь-яких банках світу. Їх діяльність фактично нікому не підзвітна, в більшості “податкових гаваней” щорічна звітність зводиться до переліку фіксованого збору.

  Вперше термін offshore з'явився в американській пресі наприкінці 50-х років минулого століття. Ішлося про фінансову структуру, яка звільнилася від оподаткування шляхом розміщення свого офісу поза межами США. Ідея лягла на благодатний ґрунт, і за підтримки великого бізнесу в усьому світі до кінця ХХ століття було створено понад 70 оф-шорних зон і юрисдикцій. Бурхливе зростання кількості податкових гаваней припало на 90-ті роки минулого століття. Сьогодні, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова система банківського офшору приховує близько 11,5 трлн. доларів США.

  Офшорні компанії (on-shore companies) — це підприємства, створювані в зонах із пільговим або безподатковим статусом. Діяльність безподаткових компаній — законний і досить поширений у світі метод оптимізації ведення бізнесу. Як правило, головна вимога юрисдикції, де дозволено реєстрацію таких компаній, — ведення діяльності за межами країни реєстрації.

  На рівні міжнародних законодавчих актів відсутнє чітке визначення ознак офшорної зони — критеріїв, за якими та чи інша юрисдикція могла б отримати офіційний статус офшору. Тому до цього часу основним критерієм, який дає підстави вважати зарубіжну компанію офшорною, є рівень співробітництва держави, в якій ця компанія зареєстрована, з тією чи іншою міжнародною організацією.

     Наприклад, відповідно до класифікації відомих міжнародних організацій FATF (ТІїе financial action task force on money laundering) і FSF (Financial stability forum) термін «офшорний фінансовий центр» застосовується до територій, які мають розвинутий ринок капіталів, ліберальний податковий і валютний режим і ігнорують рекомендації міжнародних фінансових установ про вдосконалення міжнародного регулювання і контролю за банківською та фінансово-валютними системами.

     Офшорні юрисдикції надають широкі можливості для досягнення як законних, так і незаконних цілей практично необмеженому колу осіб у будь-якому регіоні світу.

     Цілі  законного використання офшорних зон  полягають у наступному:

     1. Економія на податках (податкове  планування) — легальне зниження відповідальності за податками до того, як остання настала. Назване планування пов'язано із здійсненням угод, які мають податкове мотивування, але відповідають букві й духу закону. Це є добрим способом збереження й збільшення капіталу.

     2. Збереження активів від валютного контролю. Активи, що знаходяться у розпорядженні офшорної компанії, можуть переказуватися з рахунку на рахунок, інвестуватися відповідно до законів держави реєстрації офшору і країни, у якій відкритий банківський рахунок. Таким чином, з'являється можливість знизити до нуля обмеження по руху капіталу.

     3. Захист від майбутніх кредиторів. Існує велика різниця між створенням офшорної компанії з метою захисту капіталу від можливих, але тих, що ще не настали, претензій майнового і немайнового характеру, і використанням офшорів з метою обману кредиторів, перед якими є прострочені зобов'язання або чиї претензії ще не надійшли, але терміни виконання зобов'язань настануть незабаром. При правильному плануванні і своєчасному створенні захисту вдасться успішно протистояти у суді проти будь-яких претензій.

     4. Планування активів сім'ї. Сьогоднішній  фінансовий успіх підприємця  не може дати гарантій від  настання яких-не-будь неприємних  несподіванок у майбутньому. Благополуччя  сім'ї підприємця залежить від добробуту його самого. І якщо підприємець коли-небудь зазнає краху, то потягне за собою й усю сім'ю. Як наслідок, всі можуть залишитися ні з чим, якщо, звичайно, не подбати про це заздалегідь і не вжити заходів обережності.

     5. Конфіденційність. Одна з головних переваг захисних структур офшорних компаній — конфіденційність. І хоча у сучасному світі абсолютної конфіденційності не існує, але якщо правильно й грамотно спланувати бізнес, діяти тільки у рамках закону, і у контролюючих органів при цьому не виникне жодних, навіть, найменших підстав викрити кого-небудь у порушенні чинного законодавства, то анонімність і непричетність до названої компанії забезпечити можна.

     6. Диверсифікованість активів на  міжнародному ринку. З огляду  на валютну незалежність і автономію офшорної компанії з'являється можливість інвестувати активи в економіку держав, у яких на даний момент найбільш вигідні умови, з точки зору прибутковості і приросту капіталу. Таким чином, відбувається застереження від ризиків у змінах валютного контролю, знецінення валют і політичних безладів.

     7. Легкість доступу до зарубіжної  банківської системи. Використання  офшорних юридичних осіб дає  можливість розміщувати капітал  у твердій валюті, у надійних  банках, у стабільній країні. Великі  секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають стійкі зв'язки і можливості відкривати для своїх клієнтів рахунки у першокласних іноземних банках.

     Хоча  і є низка законних підстав  використання офшорних територій, разом з тим вони створюють і полегшують можливості зловживань та скоєння злочинів. І у тому, і у іншому випадках принципові схеми використання офшорного режиму близькі чи тотожні. Найбільш важливим фактором, який сприяє вчиненню злочинів, є режим фінансової таємності. Він створює сприятливі умови для ефективного маскування слідів скоєння злочинів. У розпорядженні злочинців з'являються ефективні знаряддя протидії діяльності правоохоронних органів з документування фактів приховування доходів, аналізу грошових потоків і виявлення джерел фінансових фондів. Офшорні юрисдикції користуються для генерування фіктивної фінансової документації, для надання вигляду законності незаконній економічній діяльності. У структурі мотивів кримінального використання офшорних зон можна умовно виділити дві групи: що мають мету здійснення чи приховування податкових злочинів; пов'язані із здійсненням і приховуванням інших економічних злочинів.

     Вказані юрисдикції відкривають можливості для безмежної кількості схем ухилення від податків. Більшість  їх полягає у використанні в основному різних видів загальних компаній, а також офшорних: банків, трастів, страхових компаній й інших спеціалізованих компаній.

     На практиці офшорні зони поділяють на так звані податкові гавані та країни із сприятливим оподаткуванням

  Податковими гаванями фахівці називають країни, в яких максимально спрощена процедура реєстрації юридичних осіб та значно знижені або й зовсім немає податків на прибуток, отриманий поза межами країни - місця реєстрації. Вимоги до ведення справ, оформлення документів мінімальні.

Переваги роботи в податковій гавані:

  - податок на прибуток майже відсутній або не перевищує 1-2%. Часто з фірм, що зареєстровані у цих країнах (але діють в іншому місці), не стягують жодних інших податків, окрім разового річного збору, що не залежить від доходу, отриманого компанією, у розмірі $150-1000;

  Найбільше податкових гаваней у країнах "третього світу". Це Панама, Коста-Рика, Нідерландські Антилії, Аруба, Бермудські, Кайманові, Віргінські, Багамські острови, Барбадос, Антигуа і Барбуда, Беліз, Теркс і Кайкос, Ліберія, о-в Маврикій, Західне Самоа, Науру тощо. У Європі до податкових гаваней належать острови Ла-Маншу: Мен, Джерсі, Гернсі, Сарк, Гібралтар; карликові країни - Ліхтенштейн, Андорра, Монако.

Негативні моменти роботи в податковій гавані:

• податкова і митна служба розвинутих західних країн пильніше перевіряє фінансові та комерційні операції офшорних фірм;
• досить складно отримати кредит у банках та знайти ділових партнерів на Заході.

  На відміну від податкових гаваней у країнах зі сприятливим оподаткуванням при загальному досить високому рівні податку з прибутку діє система податкових пільг, які надають деяким (торговим, фінансовим, холдинговим) компаніям. У цих країнах сприятливий для іноземців митний і валютний режим. Передбачено податкові пільги у репатріації прибутків. До країн з "пом'якшеною" податковою системою належать Нідерланди, Ірландія, Люксембург, Кіпр, деякі кантони Швейцарії, окремі штати США тощо. Втім, податкові пільги діють тільки в обумовлених місцевим законодавством межах, тому для керування офшорною компанією потрібно залучати добре обізнаних з його тонкощами консультантів-фахівців. Оформлення діяльності компанії, ведення документації -дещо складніші. Щодо податків, то їх тут сплачують, але за дуже низькими ставками (наприклад, на Кіпрі -4,25%, у Ліхтенштейні - від 7 до 20%). Відкриття тут дочірньої компанії гарантує власнику всі переваги, які можна отримати, зареєструвавши офшорну фірму в розвинутій країні. До уваги береться й чинник престижності: ставлення до такої компанії ділових партнерів буде іншим, ніж за умови її реєстрації, приміром, на якомусь із островів у Карибському морі.

     Перед тим, як придбати офшорну компанію, слід чітко визначити яке коло операцій буде проводиться через  неї і чи підходить для цих  цілей країна реєстрації. Крім того, важливим тут слід рахувати питання  престижу компанії. Цей аспект є вельми важливим і проявляє себе вже на етапі відкриття рахунків, особливо в респектабельних банках.

     Країни, де реєструють офшорні компанії, умовно можна розділити на декілька категорій:

     1. Невеликі держави, острови з  невисоким рівнем розвитку власної  економіки, але з достатньо високою політичною стабільністю (Багамські острови, британські Віргінські острови, Вануату, Сейшельські острови і т.д.). Як правило, ці держави не пред'являють ніяких вимог до звітності, єдина вимога – це внести, як правило, щорічний фіксований збір в казну. На Маршаллових островах навіть можна створити компанію без виплати статутного капіталу, з випуском акцій на пред'явника. Звичайно в таких країнах не ведеться реєстр акціонерів і директорів, конфіденційність володіння такою компанією дуже висока. Звичайно такі компанії використовують як сейф і для фінансових транзакцій.

2. Держави,  де окрім офшорних компаній, існують  звичайні (оншорні – onshore, в протилежність «офшору» перекладається з англійської мови як «в межах берега», «усередині меж». Оншор — компанія, зареєстрована на повноподатковій території, що не надає податкові пільги, незалежно від того, чи веде компанія діяльність на даній території або зовні її меж. Територія, за законодавством якій неможлива реєстрація компаній з пільговим режимом оподаткування, тобто, де платяться всі податки.), які можуть належати нерезидентам, але за умови ведення господарської діяльності усередині цієї країни вони можуть втратити пільговий безподатковий статус. Для того, щоб довести, що компанія не вела такої діяльності, звичайно в таких країнах щорічно слід проходити аудит і здавати звіти. З боку урядів цих держав контроль більш жорсткий, ніж у попередньому випадку, ведеться реєстр директорів і акціонерів, але і престиж компаній набагато вище. Це – Кіпр, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, Острів Мен і ін.

     3. Відверто кажучи, зовсім не офшорні  країни, а зовсім навіть навпаки,  але якщо правильно там поводитися, то можна працювати в цілком  пристойній компанії і платити зовсім трохи. Це – США, Великобританія, Канада і ін. В цих країнах все відкрито, треба платити податки і збори, ведуться регістри директорів і акціонерів. Проте, є організаційно-правові форми, що дозволяють спокійно існувати, плативши тільки фіксовані збори. Такі компанії підходять як для ведення солідного бізнесу, так і для простого зберігання грошей.

     У таблиці 1 порівнюються країни, в яких можна відкрити офшорну компанію:

     Країни, сприятливі для відкриття  офшорних компаній

     Таблиця 1

     Вибір місця розташовує офшорної компанії в першу чергу залежить від  профілю її діяльності. В світовій практиці фірми, розташовані в “податкових гаванях” і місцях з пільговим оподаткуванням можна розділити на наступні види:

     1. Компанії фінансової орієнтації (офшорні банки, фінансово-посередницькі  компанії, компанії страховок);

     2. торгово-посередницького профілю  (експортно-імпортні, закупівельні, дистриб'юторські і т.п.).

     3. Крім того, для інвестування за  рубежем фірми з міжнародними  активами можуть створюватися офшорні компанії холдингового типу. До таких компаній можна віднести: оперативно-холдингові компанії, інвестиційні, компанії по володінню інтелектуальною власністю (ліцензійні), нерухомістю, судами.

     Залежно від сфери діяльності створюваної  компанії проводиться аналіз податкових умов по країнах, на основі якого розробляється схема проведення торгових і фінансових операцій із залученням офшорної фірми. Так фінансові компанії звичайно реєструються в районах з низьким податком на прибуток і на розподіл банківського відсотка. При відкритті ж фірми страховки головною умовою при виборі юрисдикції є не стільки наявність податкових пільг, скільки спрощений порядок ліцензування і регулювання діяльності страховки, зокрема більш низькі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу, резервних і гарантійних фундацій. Також при реєстрації фірми враховуються умови надання звітності, вартість реєстрації і обслуговування фірми в різних “податкових гаванях”. Проте створення офшорних фірм виправдовує себе тільки за умови здійснення широкої мережі операції, інакше витрати на зміст компанії не окупають себе.

     На  сьогоднішній день найбільшою популярністю з офшорних зон користуються: Кіпр, острів Мен, Гібралтар, Мальта, Багамські острови, Панама, Ліберія, Ліхтенштейн, Люксембург і ін.

     Проте варто відзначити, що в багатьох європейських країнах введено протиофшорне законодавство, що передбачає дискримінаційні заходи по відношенню до компаній відкритих в “податкових гаванях”, деякі ж банки прагнуть не відкривати рахунку офшорним компаніям.

     2. Реєстрація і управління офшорною компанією

     Офшорна структура часто має такий вигляд: материнська компанія — самостійна юридична особа в зоні податкових пільг (офшорна фірма). До цього ряду можна включити додаткові ланки, наприклад, виробничі чи торгові підприємства, що належать до юрисдикції третіх країн. Оскільки під час переведення доходів безпосередньо до «податкових гаваней» перед юридичними особами нерідко виникають податкові бар’єри (у більшості країн під час розподілу доходів на користь офшорних фірм додатково стягується податок «з першоджерела»), така ланка стає необхідною.

     Однак у деяких країнах від цього  податку звільняються банківські відсотки, навіть якщо вони переводяться на адресу фірм у «податкових гаванях» (Нідерланди, Швейцарія).

     Отже, незважаючи на те, що такі держави не належать до офшорних зон, у них також доцільно засновувати підприємства, зорієнтовані на визначені види діяльності, з використанням їх у схемах розрахунків, спрямованих на зменшення податкового тягаря.

     Офшорні системи дуже динамічні, вони можуть створюватися під конкретний діловий проект чи інвестиційну програму.

     Реєстрація  офшорної компанії відбувається приблизно  так. Бізнесмен дає декілька варіантів  назви майбутньої компанії, і від  його імені починає діяти місцевий Реєстраційний Агент. Оскільки майбутній власник є нерезидентом в тій юрисдикції, де реєструє компанію, то вимушений спілкуватися з урядовими органами через місцевого агента, який надає свою юридичну адресу. Для такої діяльності, як правило, агенти повинні одержати спеціальну ліцензію. Йдеться про професійних Агентів, які мають на свою діяльність обов'язкову професійну страховку (bonded agent). Проте агентами в деяких юрисдикціях можуть бути і фізичні особи – резиденти тих країн без жодних страховок.

     Спочатку  здійснюється перевірка назви на збіги, потім, якщо все гаразд, то відбувається реєстрація Статуту і Засновницького Договору (Memorandum and Article Association), які підписує знову ж таки Агент. Далі Агент проводить призначення бізнесмена першим директором і підписує папір, з якого ясно, що він не претендує на власність компанії і виступає тільки як агент.

     Права власності на компанію визначаються таким чином. Власниками компанії є  акціонери. Розподіл акцій відбувається на першому зборі, обов'язок проведення якого лежить на першому директорі, призначення якого, у свою чергу, проводиться Реєстраційним Агентом. Якщо людина призначена першим директором, то, створивиши Резолюцію єдиного акціонера, він затверджує себе в праві власника на всі акції компанії. Там, де акціонери реєструються, треба заповнити спеціальну форму і направити до реєстраційних органів (так само відбувається і реєстрація директорів).

     Практично у всіх юрисдикціях компанію потрібно щорічно підтримувати, тобто подати аудиторський звіт або декларацію (там, де це потрібно), сплатити необхідні податки і збори, сплатити Реєстраційним Агентам їх послуги. Якщо всі процедури виконані, то компанія залишається в Регістрі компаній, якщо який-небудь елемент відсутній, то якийсь час нараховуються штрафи і, можна залишитися в Регістрі, сплативши їх, потім компанія віддаляється з Регістра зі всіма витікаючими наслідками. Відновлювати компанію можна, але майже завжди це багато дорожче, ніж просто зареєструвати нову, але іноді діватися нікуди і доводиться платити.