Офшорні компанії як засоби захисту підприємництва в Україні

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

 

Кафедра державного управління і права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Інвестиційне право»

на тему «Офшорні компанії як засоби захисту підприємництва в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка групи 5-ЕМів

Мельник К.П.

Перевірила:

к.ю.н. Слатвицька А.В.

 

 

 

Полтава – 2013

Вступ

 

Сучасну економіку вже неможливо уявити без офшорного бізнесу. З метою  мінімізації податків і захисту  свого капіталу офшори використовують бізнесмени практично у всіх видах  діяльності і у всіх країнах. Зрозуміло, Україна — не виняток. Більше того, наші підприємці перебувають серед  лідерів за кількістю створення  офшорних компаній. Глобальна фінансова  криза лише загострила проблему оптимізації  податків та бізнесу і підвищила  популярність офшорів.

 «Офшор» (від англійського offshore – «поза берегом», «поза Кордоном») – це один з найвідоміших методів податкового планування. Його основою є законодавства багатьох країн, які частково або повністю звільняють від оподаткування компанії, що належать іноземним особам, але

за умови, що фірма не має прибутків у  цій країні, а власники і керівництво  не є резидентами країни.

Створюючи офшорну компанію, підприємець може суттєво і абсолютно законно  зменшити суму податкових виплат його місцевої фірми. У результаті взаємодії  місцевої фірми і офшорної компанії можна практично ліквідувати  виплати по податку на прибуток і  значно зменшити виплати по прибутковому податку.

При цьому  головне правило, якого потрібно дотримуватися при створенні  і використанні офшорних компаній – врахування норм вітчизняного законодавства і норм країни реєстрації компанії. Невиконання елементарних вимог може призвести до поганих наслідків.

Офшорні компанії створюються у державах, де діє режим пільгового оподаткування, і є відсутнім валютний контроль.

Створення такої компанії коштує близько 1000 доларів  США і приблизно стільки ж  – підтримка її юридичної адреси протягом року. Створення нової компанії триває від одного до декількох днів. Офшорні компанії мають право  відкривати рахунки у більшості  країн світу в будь-яких банках і у будь-якій валюті. У багатьох офшорних зонах компанії не є зобов’язаними надавати бухгалтерські звіти ані податковим, ані урядовим органам. Уся звітність із метою оподаткування може бути замінена єдиним річним збором від 150 до 1000 доларів США на рік. Імена бенефіціарних власників офшорних компаній є конфіденційною інформацією.

Українські  підприємці вперше дістали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 році. Швейцарська компанія Riggs Walmet Group оголосила про те, що виходить на український ринок з пропозицією про організацію компаній. Пропонувалася не тільки допомога в створенні безподаткових компаній, але й підтримка їх діяльності – внесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів і т.п.

Українські  банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів. Збільшилася  роль офшорних схем у формуванні транснаціональних  господарських систем, коли офшорні  фірми вбудовуються в мережу зовнішніх  філіалів українських підприємств. Часто офшорні схеми націлені на подолання іноземних податкових бар’єрів.

Отже, кожна  країна світу зацікавлена в створенні  вільно-економічних і офшорних зон, які забезпечують їй стабілізацію і  гармонійний розвиток економіки. Проте  існування тіньового сектора  в економіці гальмує розвиток країни, залучаючи офшорний бізнес до свого середовища. Ось чому сьогодні необхідна ефективна програма з  контролю і боротьби, насамперед з  проникненням тіньової економіки в  діяльність офшорних зон і розробка найбільш оптимальної стратегії  економічного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття «офшору»

 

Легальне  планування податків – не просто добре  налагоджений бухгалтерський облік  і правильне складання звітних  балансів, це ще й законна можливість або не платити ніяких податків узагалі, або звести їх рівень до мінімального.

Отож «офшор» (від англійського offshore – «поза берегом», «поза кордоном») – це один з найвідоміших методів податкового планування. Його основою є законодавства багатьох країн, які частково або повністю звільняють від оподаткування компанії, що належать іноземним особам, але за умови, що фірма не має прибутків у цій країні, а власники і керівництво не є резидентами країни.

Створюючи офшорну компанію, підприємець може суттєво і абсолютно законно  зменшити суму податкових виплат його місцевої фірми. У результаті взаємодії  місцевої фірми і офшорної компанії можна практично ліквідувати  виплати по податку на прибуток і  значно зменшити виплати по прибутковому податку.

При цьому  головне правило, якого потрібно дотримуватися при створенні і використанні офшорних компаній – врахування норм вітчизняного законодавства і норм країни реєстрації компанії. Невиконання елементарних вимог може призвести до поганих наслідків.

На сьогоднішній день у світі нараховується більше 60 країн, нормативна база яких передбачає податкові пільги для офшорів. До числа найбільш відомих належать:

Європа: Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мадейра, Мальта, Монако, Нідерланди, Швейцарія.

Британські  острови: Гернсі, Гібралтар, Джерсі, Олдерні, Мен, Сарк.

Близький  Схід: Бахрейн, ОАЕ.

Африка: Ліберія, Маврикій, Сейшельські острови, Занзібар.

Тихий океан: острови Кука, Гонконг, Лабуан, Маршаллові острови, Науру, Сінгапур, Вануату, Західне  Самоа.

Центральна  і Південна Америка: Беліз, Коста-Ріка, Панама, Уругвай.

Загалом усі ці країни можна  розділити на дві групи:

а) ті, які  обкладають офшорні компанії відносно невисоким податком;

б) ті, які  повністю звільняють такі компанії від  податків (у цьому випадку фірма  платить урядові фіксоване мито за продовження ліцензії на діяльність).

Мета  створення офшору

 

Проведення  бізнесу через офшор надає  легальну можливість збільшити ступінь  захищеності інвестицій. Тим більше, що їх використання особливо актуальне  для підприємців, які працюють в  країнах Східного блоку. Висока імовірність  інвестиційного ризику, обумовлена існуючою в цих країнах економічною, політичною, соціальною і правовою нестабільністю, обмежує притік іноземних інвестицій, необхідних для модернізації промисловості, торгівлі і фінансової сфери.

На думку спеціалістів, біля 80 % інвестицій в Україну внесені  саме через офшорні компанії. Для цього можуть використовуватися взаємовигідні договори, кредитні лінії, дочірні і спільні підприємства. Іноземні інвестиції також можуть здійснюватися у вигляді обладнання і технологій.

Основні типи офшорних компаній: холдинги; страхові компанії; банки; транспортні компанії; лізингові компанії; трастові компанії; фірми роялті; компанії для отримання винагород; компанії для проведення торгівельних операцій; компанії для продажу нерухомості.

Загалом класичними методами створення офшору є:

«Офшор – сейф». Компанія створюється лише з метою зберігання і використання коштів. Наприклад, у вас є деяка сума грошей і ви хотіли б розмістити її в надійному місці. При цьому мати до неї негайний доступ, вільно розпоряджатися цими фінансами і разом з тим бути захищеним від політичної нестабільності тієї держави, в якій ви живете. Вихід – у відкритті офшорної компанії, де ви директор і відповідно розпорядник рахунку (про те, що ви і власник – ніхто не дізнається). Правильний вибір юрисдикції фірми дає можливість вирішувати будь-які завдання.

Найбільш  популярними для зберігання коштів є Співдружність Багамських островів, Британські Віргінські острови, Беліз, Кайкос.

«Офшор – учасник вашого бізнесу». Ваша компанія веде зовнішньоекономічну діяльність і вам потрібно оптимізувати податки, спростити документообіг, прискорити фінансові потоки і забезпечити їх надійність. У цьому випадку офшорна компанія грає роль посередника між вашою місцевою компанією і продавцем (покупцем), з яким ви ведете свій міжнародний бізнес.

«Імпорт основних засобів». Цей спосіб використовується для імпортування, наприклад, засобів виробництва з униканням при цьому сплати мита і ПДВ.

«Резидент НІДЕ». Законодавство деяких країн дає можливість уникнути оподаткування зарплати, яку приватна особа отримала під час закордонного відрядження.

Останнім  часом мета використання офшорних компаній дещо змінилася. Зараз офшор є  доволі ефективним інструментом стабілізації виплат, регулювання цін експортно-імпортних  контрактів, самофінансування, продажу  авторських прав, передачі обладнання в лізинг, найму персоналу, поставок давальницької сировини, купівлі нерухомості за кордоном.

Офшорні юрисдикції

 

Країни, де реєструють офшорні компанії, умовно можна розділити на декілька категорій.

1. Невеликі  держави, острови з невисоким  рівнем розвитку власної економіки,  але з досить високою політичною  стабільністю (Багами, Британські Віргінські  острови, Вануату, Сейшельські  острови і т.д). Як правило, ці  країни не висувають ніяких  вимог до звітності, головне  – це внесення щорічного фіксованого  збору в казну. 

2. Країни, з боку керівництва яких здійснюється  контроль більш жорсткий, ніж  у попередньому випадку, ведеться  реєстр директорів і акціонерів  компаній. Але і престиж таких фірм набагато вищий. Це Кіпр, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, острів Мен та ін.

3. Також  є ряд неофшорних країн, в  яких можна працювати в пристойній  компанії і при цьому виплачувати  зовсім невеликі суми. Це США,  Великобританія, Канада. Ці держави  мають такі організаційно-правові  форми, які дозволяють спокійно  вести бізнес-діяльність з незначними затратами на фіксовані збори.

Реєстрація  і вартість офшорної компанії

 

Щодо процедури  оформлення замовлення на реєстрацію компанії, то вона займе не більше п’яти хвилин і здійснити її можна навіть на сайтах компаній, що пропонують подібні послуги (до речі, цей ринок зараз дуже розвинений).

Вартість  послуг з відкриття та обслуговування офшорних компаній - різна. По-перше, вона залежить від юрисдикції – є більш  престижні і відповідно дорожчі, а є дешевші, а по-друге –  від типу компанії. Наприклад, офшорні  банки, трасти або страхові товариства коштують дорожче, ніж звичайна фірма.

Має значення і характер ділової операції. Для  одноразових звичайно реєструють недорогі ($500-700) компанії, приміром, в офшорних зонах в Карибському морі, Ла-Манші. Приблизно таку ж суму доведеться сплатити за реєстрацію фірми у деяких штатах США.

Загалом ціна може коливатися від декількох  сотень доларів до десятків тисяч, якщо мова йде, наприклад, про відкриття  компанії в Швейцарії ($15 тис.) або  офшорного банку ($22 тис.). Щодо вартості послуг з утримання компанії (документація, звіти), то вона становить від 450-800 до 6500 доларів США на рік.

Деякі компанії, враховуючи індивідуальні побажання клієнта, пропонують великий вибір цінових  пакетів зі знижками. Багато з них  надають послуги, що потребують особливої  конфіденційності (наприклад, створення  фірми з повним номінальним сервісом).

Офшор і  українське законодавство

 

Спроби  зупинити вивіз українського капіталу за кордон робилися вже давно. Але  спочатку вони носили більш декларативний  характер. Вітчизняне законодавство  стало радикальнішим щодо питання  офшорів тоді, коли відчуло тиск з боку міжнародних організацій, що займаються боротьбою з відмиванням»брудних» грошей. І хоча цей процес в Україні був не таким активним, як, скажімо, в Росії, проте вітчизняні нормативно-правові документи набагато жорсткіші в плані контролю і каральних заходів. До того ж у них задіяна більша кількість різних державних органів.

До сьогоднішнього дня в державі було прийнято близько  десяти різних документів, які регламентували зовнішньоекономічну діяльність компаній. Найбільш серйозними вважаються Постанова  Кабінету Міністрів України № 1124 «Про сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей» та Закон України «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) прибутків, отриманих злочинним шляхом». Прийняття саме цього документа вимагала FATF від України, і в результаті він виявився навіть більш жорстким, ніж передбачалося.

Боротьба  з офшором в країні призвела до таких результатів:

• в своєму класичному варіанті, тобто Багами, Науру і т.д, офшор звузився до мінімуму;
• активний вивіз капіталів призвів до тиску з боку міжнародних організацій, що мало негативні наслідки для економіки країни;
• вітчизняні підприємці змушені змінювати свої схеми роботи залежно від нового законодавства;
• класичні офшорні методи змінюються більш складними.

Таким чином  можна зробити висновок, що обтяжлива  податкова політика будь-якої держави  і надалі примушуватиме бізнесменів  знаходити шляхи легального планування податків. До того ж цей процес весь час змінюватиметься і сприятиме  розвитку відповідного ринку послуг.

Офшорні зони

 

Сьогодні багато країн світу  прагнуть залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний  рівень шляхом створення так званих офшорних зон. Офшорна зона — різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб’єкта федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб’єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб’єктів господарювання — нерезидентів, які не здійснюють господарської діяльності і не мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях податкового планування, тобто для легального зменшення податкових платежів,а також для захисту капіталу від експропріації в політичне нестабільних країнах, досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони, залежно від виду та обсягу пільг, що надаються при  реєстрації суб’єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.

Перша група — це країни «податкової  гавані», такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні вимоги, вони не зобов’язуються надавати фінансову звітність і відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи — це Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов’язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компаній.

Друга група — це країни, де іноземним  компаніям надаються суттєві  податкові пільги і висуваються  мінімальні вимоги щодо фінансової звітності. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія  тощо.

До третьої групи офшорних юрисдикцій належать країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб’єкти господарювання — нерезиденти, що здійснюють лише визначені законодавством країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція тощо.

Як правило, з країнами першої групи  інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків. З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування, що є гарантією легального зменшення податкового тиску.

Особливістю офшорних зон є жорсткі  правила захисту комерційної  та банківської таємниці. Така інформація захищена законодавством майже в  усіх країнах, проте вона, як правило, не захищається від правоохоронних органів у разі розслідування кримінальних справ, в тому числі коли розслідування проводиться згідно з міжнародним договором, але в офшорних зонах бар’єри таємності не порушуються навіть у разі скоєння злочинів в іншій країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Таким чином, сучасну економіку вже неможливо уявити без офшорного бізнесу. З метою мінімізації податків і захисту свого капіталу офшори використовують бізнесмени практично у всіх видах діяльності і у всіх країнах.

Офшорна компанія – це компанія, зареєстрована в юрисдикції із низьким оподатковуванням чи звільнена від податків на основі невеликої фіксованої плати. Непорушними умовами надання пільг для таких компаній є те, що ними повинні володіти іноземці і прибуток витягається за межами юрисдикції, де вона зареєстрована.

Проблема «втечі капіталу» є на сьогоднішній день визначальною для економіки України. «Втеча капіталу» – явище, властиве не тільки для економіки України. Провідні країни Заходу також неодноразово стикалися з цією проблемою. Але особливість національної економіки України полягає як у мотивах «втечі», каналах відпливу та макроекономічних наслідках, так і – переважно – у специфіці первинного нагромадження капіталу. Останнє відбувається у спосіб тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів, а також намагання господарюючих суб’єктів стабілізувати рівень доходів в умовах ведення бізнесу (важкий податковий тягар, криміналізація економіки, низький рівень гарантії безпеки бізнесу та недосконалість ринкової інституційної і правової бази).

Проведення в Україні  економічних реформ, становлення  нової системи державного регулювання  економіки України, фінансової і  банківської сфер взагалі та внутрішнього валютного ринку зокрема все  це помітно відставало від темпів лібералізації цих сфер. Наслідком стало те, що капітал з країни почав вивозитися не стільки у порушення закону, скільки обминаючи чинні законодавчі та нормативно-правові норми, тобто в легальних або легалізованих формах, що є можливими через прогалини в законодавстві.

 

 

Список використаної літератури

 

1. Закон України «Про туризм»  // Відомості   Верховної   Ради  України,  1995 р.,  N 31,  ст. 241; 2001 р., N 32, ст. 172.
2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» // Відомості Верховної Ради. -  2004. -  N 13. -  С.180.
3. Указ Президента України  «Про підтримку розвитку туризму в Україні» від 2 березня 2001 р.
4. Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. - 2012. - ВНП. 5. - С.13-18.
5. Череп А. В. Особливості розвитку офшорного бізнесу в Україні // Економіка та держава. –2010. – №6.- С.21-30.