Роль і значення виробничої інфраструктури

                                           План

Вступ…………………………………………………………………..........3

1. Поняття інфраструктури ……………………………………………….4

2.Виробнича інфраструктура та її значення……………………………...5

3.Система технічного обслуговування інфраструктури: функції та

   підрозділи……………………………………………………………...…7

4. Підвищення ефективності управління виробничою

    інфраструктурою……………………………………………………….18

         Висновки…………………………………………………………………...21

         Список використаної літератури………………………………………….23

                                                 Вступ

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Таким чином, дана тема є  досить актуальною у сучасному житті.

Метою даного реферату є визначення ролі  і значення виробничої інфраструктури.

Інфраструктура — це сукупність підприємств і установ господарського комплексу, що обслуговують основні  галузі виробничої сфери та сфери  послуг, а також безпосередньо  людей. Вони надають послуги для  здійснення необхідних виробничих, економічних, організаційних зв'язків між складовими частинами господарства, забезпечують гідні умови життя населення.

Інфраструктура - це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які  не беруть безпосередньої участі у  створенні профільної продукції, але  своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. До них належать транспорт, зв’язок, електроенергетика, кредитно-фінансові заклади, спеціалізовані галузі ділових послуг. Надаючи послуги основному виробництву, вони підвищують його ефективність, тому виробнича діяльність цих галузей суттєво збільшує результати суспільного виробництва.

1. Поняття інфраструктури

Результативність господарської  діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва  все більшого значення набувають  проблеми раціональної організації  допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. infra - нижче, під та structura - побудова, розміщення) - це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Інфраструктура - це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (рис.1).

Рис.1. Елементи інфраструктури підприємства

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які  не беруть безпосередньої участі у  створенні профільної продукції, але  своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових  і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво  впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у  сфері технічного обслуговування виробництва  на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

2.Виробнича інфраструктура та її значення

Виробнича інфраструктура –  це комплекс галузей, що обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві. До них належать транспорт, зв’язок, електроенергетика, кредитно-фінансові заклади, спеціалізовані галузі ділових послуг. Надаючи послуги основному виробництву, вони підвищують його ефективність, тому виробнича діяльність цих галузей суттєво збільшує результати суспільного виробництва.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

• допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);
• допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;
• магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється  тим, що:

1) підвищення рівня механізації  та автоматизації виробничих  процесів збільшує обсяги і  складність робіт із ремонту  й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури  інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових  технологій та інтенсифікація  технологічних режимів роботи  устаткування підвищують вимоги  до якості та збільшують потребу  в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих  процесів і поглиблення внутрішньовиробничих  зв'язків між підрозділами збільшують  обсяги робіт із транспортування  вантажів;

4) навантаження на комунікаційні  мережі та природоохоронні споруди  постійно зростають.

 Для досягнення високих  виробничо-господарських результатів  важливо створити комфортне соціальне  середовище, сприятливий психологічний  клімат у трудовому колективі  й соціальну мотивацію праці,  тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

 У цілому успішне  господарювання в ринкових умовах  неможливе без збалансованого  розвитку як основного виробництва,  так і виробничої та соціальної  інфраструктур підприємства.

3.Система технічного обслуговування інфраструктури: функції та підрозділи

Необхідними умовами нормального  перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших  засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання  транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати  ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

• ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;
• забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;
• переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
• забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
• своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;
• складування і зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

До системи технічного обслуговування виробництва входять  відповідні структурні підрозділи:

Ремонтне  господарство. Машини та устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів  виробництва. За централізованої форми  весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються  персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту  поєднує в собі централізацію  й децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний  персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного  ремонту (систему ПЗР) і систему  ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає  в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного  засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і  видів ремонтних робіт у системі  ремонту за результатами технічної  діагностики здійснюється залежно  від фактичної потреби в них  після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших  засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На вітчизняних підприємствах  найбільш поширеною є система  ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних  планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів  праці, проводяться огляди стану  окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно  від обсягу, складності й терміну  проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі  поточного ремонту замінюються  або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне їх розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання  й випробовування під навантаженням. Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться  з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

У системі ПЗР регламентація  ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними  з них є:

• ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
• міжремонтний період - проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;
• структура ремонтного циклу - перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
• категорія складності ремонту - показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.

Інструментальне господарство. Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, прес-форми, різноманітні пристрої.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів  системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному - 10-15%, а в дрібносерійному та одиничному - близько 5% вартості устаткування.

Підрозділи, які входять  до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається постачанням інструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих  інструментальних заводах, а також  проектуванням технологічної оснастки для власних потреб. Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і  відремонтований (відновлений) інструмент надходить до центрального інструментального  складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання та видача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною  оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні  комори. Вони одержують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний  фонд, збирають і передають до центрального складу зношений інструмент.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог підприємства, якому підпорядковано інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цехові інструментально-роздавальні  комори підпорядковано начальнику відповідного цеху.

Безпосередній процес управління інструментальним господарством передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; придбання необхідного інструменту в спеціалізованих виробників (продавців); організацію належної експлуатації інструменту виробничими підрозділами підприємства.

Розрахунки річної потреби  в інструменті здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництва  продукції, номенклатури потрібної  для цього оснастки і норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту  встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому виробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб. В  одиничному та дрібносерійному виробництві  норма витрати інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (наприклад, на 100 годин роботи того чи того виду технологічного устаткування).

Обсяги власного виробництва  технологічної оснастки обумовлюються  загальною річною потребою в інструменті  та можливостями придбання певної його частини на ринку (розміщення замовлення на виготовлення інструменту на стороні). При цьому враховується, що потреба  підприємства в інструменті частково покривається за рахунок його відновлення  власними силами.

У комплекс робіт з експлуатації технологічної оснастки включаються: організація надходження, зберігання, видачі та обліку руху; організація  заточування, ремонту та оновлення; нагляд за станом і дотриманням встановлених правил експлуатації.

Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу якого здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт  забезпечує зв'язок підприємства з  приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними та аеропортами), а також  зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для  перевезень вантажів по території підприємства (між цехами, службами, складами). Управління зовнішнім і міжцеховим транспортом  покладається на начальника транспортного  відділу чи начальника транспортного  цеху. Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний (зв'язок між окремими робочими місцями). Управління ним здійснюють керівники відповідних цехів.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання  транспортного обслуговування виробництва.

В основу планування транспортного  господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрати матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіх вантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту, становить річний загальний обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів  перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків  їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів  кожного виду здійснюються з урахуванням  добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів  і кількості рейсів за добу.

Планування роботи транспортного  господарства полягає в розробці річних (квартальних) і календарних (місячних, добових) планів, а також  у оперативному регулюванні перевезень. У річних і квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів  і механізмів, обсяги вантажно-розвантажувальних  робіт та інші показники господарської  діяльності транспортного господарства. Календарні плани містять завдання на місяць (добу, зміну) і складаються  за окремими транспортними маршрутами. У них зазначаються види вантажів, пункти відправлення та прийняття, час  початку й закінчення перевезень.

Енергетичне господарство. Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу енергетичного  господарства зазвичай входять такі окремі його види:

• електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;
• теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;
• газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;
• пічне - нагрівальні й термічні печі;
• слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тім числі диспетчерського та селекторного);
• енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництво енергетичним господарством  за значних обсягів споживання енергії  здійснює головний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функцій  енергозабезпечення виробництва покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковується головному механіку.

В основу організації енергогосподарства покладаються розрахунки планового  і звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного  балансу здійснюється з метою: по-перше, визначення потреби в паливі та енергії  з урахуванням допустимих втрат  у внутрішніх мережах (витратна частина  балансу); по-друге, обґрунтування способів забезпечення цих потреб за рахунок  виробництва енергії власними генеруючими  установками, проектування оптимальних  режимів їхньої роботи, одержання  енергії зі сторони, використання вторинних  енергоресурсів (прибуткова частина  балансу).

Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою  для розробки стратегічних та оперативних  заходів для об'єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.

Складське господарство. Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом  низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує  доцільність створення трьох  видів складів на підприємствах:

• матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-технічного постачання) - для зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;
• виробничих - для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них включають також центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори, склади запасних частин та устаткування;
• збутових - для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; їх підпорядковано відділу збуту підприємства.

Організація складського  господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого  використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Завезення матеріалів на склади підприємства здійснюється відповідно до оперативних планів відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання  означає перевірку відповідності  кількості, обсягів і номенклатури матеріалів записам у супровідних  документах. Якісне приймання проводиться  з метою встановлення відповідності  одержаних вантажів стандартам, технічним  умовам, зразкам та іншим вимогам, обумовленим у договорі поставки.

Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення  за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання. За партійного способу кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектне розміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією складського  господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій  тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів  підприємства.

Видача матеріалів зі складів  здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних  витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки  як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний  облік). В окремій картці зазначаються номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марка, сорт, одиниця  виміру і ціна, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За картотекою допомогою розраховуються залишки матеріалів, які порівнюються з нормами запасу зберігання й лімітами.

4. Підвищення ефективності управління виробничою інфраструктурою

Раціоналізація виробничої інфраструктури є різновидом інноваційної діяльності, тобто діяльності по усвідомленню необхідності і здійсненню всіх тих  змін, які є новими для інфраструктурного  комплексу підприємства. План раціоналізації виробничої інфраструктури слід оцінювати  з позицій ефективності виробництва підприємства в цілому.

Джерела економічних втрат  у виробничій інфраструктурі розрізняються  залежно від їх причинно-наслідкових  зв'язків, впливу і форм прояву. Основними  типами втрат є: обумовлені зовнішніми до виробничої інфраструктури або внутрішніми  причинами; формальні і дійсні втрати; прямі (кінцеві) і непрямі втрати виробничої інфраструктури (втрачена потенційна вигода із-за неякісного або  невчасного обслуговування основного  виробництва або зовнішніх споживачів); постійні або ситуативні втрати; формально-структурні і методологічні втрати.

Основними елементами моделі організації процесу раціоналізації виробничої інфраструктури є: усвідомлення проблеми і її визначення; планування і вибір методів її рішення  по критеріях ефективності; реалізація і зворотний зв'язок.